Журнал східноєвропейського права № 119

Журнал було опубліковано на сайті 25 лютого 2024 року

golovna_119-page0001

титульна сторінка

зміст

Воронятніков О.О. Правовий статус та соціальна підтримка переміщених осіб з України в країнах Європейського Союзу

У дослідженні проаналізовано особливості правового статусу переміщених осіб з України, соціальне забезпечення та соціальна підтримка, що надається їм країнами Європейського Союзу після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації у лютому 2022 року. Дані були зібрані з відкритих джерел, офіційних джерел Європейського Союзу, урядових порталів та доповідей міжнародних організацій. В статті розглянуто зміни у рівні соціальної підтримки, виплатах та правовому статусі переміщених осіб за останні два роки. Досліджено в яких країнах Європи найбільше перебувають переміщені особи з України (лідерами є Федеративна Республіка Німеччина та Республіка Польща). З’ясовано, що більшість європейських країн надають соціальну підтримку переміщеним особам у вигляді фінансової допомоги, житла, медичних послуг, освіти та інших соціальних послуг. З часом рівень соціальної підтримки для переміщених осіб змінюється через політичні, економічні та соціальні фактори. Деякі країни збільшують або зменшують виплати та послуги для переміщених осіб з України відповідно до своїх законодавчих норм та ресурсів. Попри невизначеність ситуації, багато країн Європейського Союзу виражають намір продовжувати підтримку українських громадян, які мігрували через бойові дії. Однак можуть існувати ризики зменшення або скасування підтримки внаслідок політичних змін або обмежень бюджетних ресурсів.

Висновки надають огляд сучасної ситуації щодо правового статусу переміщених осіб з України, використання тимчасово захисту відповідно до законодавства ЄС, перспективи подальшої соціальної підтримки у країнах Європи: інтеграцію в місцеве суспільство, забезпечення можливості для вивчення мови, допомога у працевлаштуванні тощо.

Ключові слова: права людини, правовий статус, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, переміщені особи, тимчасовий захист, біженці, міграція.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701203

Кузьменко О.В., Чорна В.Г., Кожура Л.О. Особливості оскарження індивідуальних актів Національного банку України в порядку адміністративного судочинства

У сучасній економіці України роль Національного банку України як центрального регулятора банківської системи є незаперечною. Національний Банк України відповідає за стабільність національної валюти, контролює діяльність банківських установ, забезпечує ефективне функціонування електронних систем розрахунків, і виконує регулятивні функції відповідно до законодавства. Виконання цих завдань іноді вимагає від Національного банку України прийняття індивідуальних актів, що можуть мати значний вплив на діяльність банківських та інших фінансових інституцій. Такі акти можуть бути предметом оскарження в адміністративних судах, що підкреслює важливість правового регулювання даної сфери.

Оскарження індивідуальних актів Національного банку України є важливим механізмом захисту прав та інтересів фінансових інституцій та їх клієнтів. Це дозволяє забезпечити баланс інтересів між необхідністю державного регулювання та захистом прав суб’єктів господарювання. Процедура оскарження вимагає глибокого розуміння як законодавчої бази, так і судової практики, оскільки кожен випадок є унікальним і потребує індивідуального підходу. Водночас, адміністративне судочинство в Україні продовжує розвиватись, що веде до змін в практиці оскарження індивідуальних актів Національного банку України.

Проте, необхідно визнати, що процес оскарження може бути складним і тривалим, що ставить перед суб’єктами фінансового ринку певні виклики. Важливим аспектом є забезпечення належного правового захисту інтересів сторін, що вимагає від юридичних служб фінансових інституцій високого рівня професіоналізму та знань. Тому дослідження особливостей оскарження індивідуальних актів Національного банку України має не тільки теоретичне, але й практичне значення для учасників фінансового ринку.

Оскарження індивідуальних актів Національного банку України також відіграє значну роль у формуванні судової практики та розвитку правової системи України в цілому. Судові рішення, прийняті за результатами оскарження, можуть сприяти удосконаленню законодавчої бази, забезпечуючи більшу прозорість та передбачуваність правового регулювання діяльності Національного банку України. Таким чином, аналіз судової практики стає ключовим елементом у вивченні особливостей оскарження індивідуальних актів Національного банку України.

Ключові слова: Національний банк України, адміністративне судочинство, оскарження індивідуальних актів, банківське регулювання, захист прав фінансових інституцій, адміністративні спори, ефективність адміністративного оскарження, Прозорість та передбачуваність регулювання, судова практика.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701205

Проневич О.С. Позитивні дії як легальний тимчасовий преференційний інструмент забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: доктринально-нормативний аспект

Стаття присвячена осмисленню доктринально-нормативного аспекту позитивних дій як легального тимчасового преференційного інструменту забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків з особливою акцентуацією уваги на аналізі доктрини позитивної дискримінації, виокремленні суттєвих ознак позитивних дій, з’ясуванні стану імплементації правового інституту позитивних дій у вітчизняне антидискримінаційне законодавство. Констатовано, що позитивні дії мають компенсаційний та заохочувальний характер, сприяють реалізації суб’єктивних прав і законних інтересів окремих осіб та/або спільнот, які потерпали від тривалого застосування дискримінаційних практик. Позитивні дії застосовуються у контексті виконання державою позитивних обов’язків щодо встановлення субстантивної рівності. Перспектива вдосконалення застосування позитивних дій полягає у формуванні цілісної правової догми позитивних дій, встановленні чітких меж застосування позитивних дій, вичерпному визначенні адміністративної правосуб’єктності уповноважених суб’єктів публічної адміністрації, розробленні каталогу критеріїв оцінюванню результатів застосування позитивних дій, розбудові інституційного механізму перманентного моніторингу застосування позитивних дій.

Ключові слова: антидискримінаційне законодавство, принцип рівності, позитивна дискримінація, позитивні дії, гендерна рівність, гендерний паритет, забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701207

Рєзнік О.М. Правові засади медіації як позасудового способу вирішення конфліктів у сфері інтелектуальної власності

Статтю присвячено вивченню особливостей формування правових засад медіації та з’ясуванню сучасного стану нормативного врегулювання цієї позасудової процедури із врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності. За результатами вивчення особливостей формування правових засад медіації та з’ясування сучасного стану нормативного врегулювання цієї позасудової процедури із врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності сформульовано авторське бачення щодо їх класифікації на загальні та спеціальні. Загальні правові засади медіації як позасудового способу захисту порушених прав у сфері інтелектуальної власності визначено як такі, що прямо не регламентують питання проведення медіації як способу захисту порушених прав, у тому числі у сфері інтелектуальної власності, але є основоположними, базовими щодо прав та законних інтересів суб’єктів правових відносин, які виникають в сфері інтелектуальної власності, особливостей їх реалізації та захисту. Спеціальні правові засади медіації як позасудового способу захисту порушених прав у сфері інтелектуальної власності визначено як такі, що прямо регламентують питання проведення медіації як способу захисту порушених прав та законних інтересів суб’єктів правовідносин, у тому числі в сфері інтелектуальної власності.

Ключові слова: медіація, інтелектуальна власність, правові засади, захист прав і свобод, позасудовий захист.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701211

Чудик Н.О., Дуліба Є.В. Формування суддівського корпусу: окремі питання перевірки на доброчесність

Авторами висвітлено окремі проблемні аспекти проведення перевірки доброчесності кандидатів на посади суддів. Проаналізовано чинне законодавство України, що закріплює поняття «доброчесність» і зроблено висновок про те, що сьогодні поняття «доброчесність» в своїй цілісності та багатогранності, має бути оновлене, розширене та розглянуте у ширшому етичному та моральному контексті.

Виділено два етапи процедури встановлення відповідності критерію доброчесності кандидата на посаду судді: подання декларації доброчесності  та кваліфікаційне оцінювання.

Розкрито актуальні проблеми взаємодії Громадської ради доброчесності та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Акцентовано увагу на існуванні різних індикаторів невідповідності критерію доброчесності.

Зроблено висновок про важливість закріплення поняття «доброчесність» у Кодексі суддівської етики та запропоновано за основу взяти визначення, сформоване у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/219/17,  а також розробки єдиного переліку індикаторів  критерію доброчесності, що будуть використовувати як Громадська рада доброчесності, так і Вища кваліфікаційна комісія суддів України, які зможуть всебічно оцінити відповідність кандидатів високим критеріям доброчесності, об’єднуючи як інтелектуальні, так і моральні якості. Зазначено, що перелік цих індикаторів критерію доброчесності має в собі поєднувати не лише індикатори, що свідчать про відсутність порушення законодавства про корупцію, але й індикатори незалежності, чесності, неупередженості, безсторонності, непідкупності, сумлінності, професіоналізму,  наявність бездоганної поведінки у професій діяльності та особистому житті.

Ключові слова: судова влада, правосуддя, суд, суддя, добір суддів, доброчесність, авторитет судової влади, призначення на посаду судді, етичні стандарти поведінки судді.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701213

Соловйова О.М., Зима О.Т., Яковюк І.В. Гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні: сутність та співвідношення з суміжними поняттями

15 грудня 2023 вступив в дію Закон України «Про адміністративну процедуру», який запровадив нові правила взаємодії публічної адміністрації з особою на засадах належного адміністрування. Одним із складових елементів концепції належного адміністрування є гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, що визнається одним із принципів адміністративної процедури. Актуальність теми наукової статті зумовлено необхідністю забезпечити практичне втілення права особи на участь в адміністративному провадженні, як одного із складників  концепції  належного адміністрування, з урахуванням його змісту та складових елементів.

У статті отримали вивчення такі складники принципу гарантування  права особи на участь в адміністративному провадженні, як  (1) право особи надавати пояснення або заперечення до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи; (2) право особи витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи; (3) обов’язок адміністративного органу інформувати та консультувати учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов’язків. Окрема увага приділена вивченню обов’язку адміністративного органу консультувати особу в межах адміністративного провадження та його співвідношення з правом на правничу допомогу.

На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки, що: (1) право на правничу допомогу і гарантування права на участь в адміністративному провадженні становлять основу прав людини сучасного світу; (2)  консультування та інформування як обов’язок адміністративного органу в межах адміністративного провадження не є правничою допомогою, оскільки остання відрізняється об’єктом консультування, правовими засадам та підставами.

Ключові слова: адміністративна процедура, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, правнича допомога, безоплатна правнича допомога, юридична консультація, інформування, адміністративний орган.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701217

Тараненко М.М., Кияниця Д.Г. Визначення воєнних злочинів нормами міжнародного гуманітарного права та національного законодавства України

Стаття присвячена дослідженню проблематики кваліфікації воєнних злочинів відповідно до норм міжнародного гуманітарного права та кримінального права України. Проаналізовано проблемні теоретичні та практичні аспекти встановлення кримінальної відповідальност та кваліфікації воєнних злочинів.

Ключові слова: війна, збройний конфлікт, воєнні злочини, закони і звичаї війни, Гаазькі конвенції, Женевські конвенції.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701219

Фролова О.Г. Окремі проблеми кваліфікації множинності кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність

У статті розглядаються окремі проблеми кваліфікації множинності кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність. Автором відзначається, що проблеми кваліфікації кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність, зумовлені формами (видами) їх множинності (повторність, сукупність та рецидив).

Автор проводить аналіз судової практики на предмет обґрунтованості підходів до з’ясування неодночасності вчинення кримінальних правопорушень при їх кваліфікації за ознакою “повторно” та приходить до висновку, що суди у принципі обґрунтовано підходять до з’ясування неодночасності вчинення кримінальних правопорушень при їх кваліфікації за ознакою “повторно”.

На думку автора, з формами множинності пов’язані такі ознаки складів кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність, як “повторно” та “особою, яка раніше вчинила …”. При кваліфікації цих кримінальних правопорушень, що включають зазначені ознаки, на думку автора, слід враховувати наступне: ознака “особою, яка раніше вчинила …” включає вчинення декількох однорідних кримінальних правопорушень (тобто тих, що передбачені різними статтями Особливої частини КК), а ознака “повторно” – вчинення тотожних кримінальних правопорушень.

Автор поетапно пояснює неоднозначність визначення у ч. 2 ст. 314 КК таких ознак, як “дії … вчинені повторно” та “дії … вчинені … особою, яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 306-312 та 314-318 цього Кодексу”.

На думку автора, обов’язковою ознакою повторності є неодночасність вчинення кримінальних правопорушень.

На прикладі з судової практики, автор приходить до твердження про те, що вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених однією і тією ж частиною статті (статтею) Особливої частини КК, кваліфікується лише за однією частиною статті (статтею) Особливої частини КК, в якій передбачена ознака “повторно”.

Ключові слова: множинність, кримінальне правопорушення, фармацевтична діяльність, лікарські засоби, проблеми кваліфікації.

Відкрити статтю>>> 

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701221

Чорномаз О.Б., Костовська К.М., Сукмановська Л.М. Правове регулювання протидії та запобіганню домашнього насильства щодо дитини

Питання захисту дітей, забезпечення їхнього повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися й розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному та, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами й іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини. У статті подано характеристику й ієрархічну структуру нормативно-правової бази захисту дітей від домашнього насильства в Україні. Зроблено висновок, що жорстоке поводження з дітьми надалі формує з них соціально дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути хорошими батьками, а також є поштовхом до виявлення жорстокості щодо власних дітей. Наголошено, що дитина потребує соціально-правового захисту.

Ключові слова: дитина, захист дитини, нормативно-правова база захисту дітей, насильство в сім’ї, насильство в сім’ї над дитиною.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701223

Захарчук Р.А. Принципи волонтерської діяльності 

Дана статті присвячена принципам волонтерської діяльності.

Досліджено сутність принципів права, які відображають фундаментальні цінності суспільства, такі як справедливість, рівність, свобода та законність. Ці принципи не лише визначають права та обов’язки громадян і влади, але й забезпечують стабільність, передбачуваність і розвиток правової системи. Вони є важливим інструментом для забезпечення правової державності, захисту прав людини та забезпечення правопорядку. Враховуючи їх значення, принципи права мають бути чітко визначені, систематизовані і дотримуватися у всіх сферах правовідносин.

Під принципами права пропонуємо розуміти основоположні ідеї, концепції та закономірності, які керують правовою системою, а також визначають загальні домінанти, за якими будуються правові відносини, вирішуються правові спори та розробляються конкретні правові норми.

Отже, принципи волонтерської діяльності – це форма суспільної свідомості, що матеріалізується через власні цінності, погляди і переконання щодо надання безкорисливої, альтруїстичної допомоги отримувачам волонтерської допомоги.

Ключовими рисами принципів волонтерської діяльності є: 1) безкорисливе бажання допомагати іншим без очікування матеріальної винагороди або особистої вигоди; 2) мотивована діяльність, що передбачає надання допомоги іншим та сприяти благополуччю індивідів чи спільнот, навіть якщо це потребує від них власних жертв часу, зусиль або ресурсів; 3) відчуття відповідальності перед суспільством та бажання допомагати тим, хто потребує підтримки; 4) виражається в взаємопідтримці та співчутті до тих, хто перебуває в складних життєвих обставинах або потребує допомоги; 5) волонтери проявляють співчуття та розуміння до потреб та переживань інших людей, що впливає на їхню готовність і здатність допомагати.

Відзначено, що волонтери під час надання волонтерської допомоги керуються більш ширшим колом принципів, які включають особистісні мотиваційні пріоритети, ідейні цінності, поставлені цілі, напрямки надання волонтерської допомоги тощо. Безумовно, принципи волонтерської діяльності, які задекларовані законодавцем є основоположними ідеями та закономірностями, які покладено в основу волонтерської діяльності. Однак, як показали наведені нами наукові думки система принципів волонтерської діяльності не може бути вичерпана, а її перелік не є вичерпним. На нашу думку, до принципів волонтерської діяльності, окрім вищезазначених належать: – взаєморозуміння та співпраця; – цінність кожного життя; – відкритість; – ефективність; – амбітність; – прозорість; – пріоритезація; – інклюзивність; – інновативність.

Ключові слова: волонтерська діяльність, волонтер, волонтерська організація, волонтерська допомога, принципи волонтерської діяльності.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701227

Шавловський Я.О. Техніко-криміналістичне дослідження письмових документів при провадженні досудового розслідування у справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)

Стаття присвячена питанням техніко-криміналістичного дослідження документів при провадженні досудового розслідування у справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Автором констатовано, що у контексті розслідування податкових кримінальних порушень, зокрема тих, які передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, виникає необхідність в уточненні різних обставин кримінального правопорушення. Достовірне встановлення цих обставин неможливе без залучення спеціалістів, які володіють відповідними спеціальними знаннями та методами дослідження, таких як бухгалтери, економісти, діловоди тощо.

Наголошено, що в ході розслідування справ, пов’язаних з ухиленням від сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), проводиться аналіз документів з метою встановлення фактичних даних, які є важливими для повного та об’єктивного вирішення справи. Один із видів експертизи, яка здійснюється на досудовому розслідуванні в таких випадках, – це техніко-криміналістична експертиза документів. Техніко-криміналістичне дослідження документів є розділом криміналістичного аналізу документів, який охоплює такі аспекти, як технологія виготовлення документів та використані матеріали, засоби і речовини; методи підробки та використані при цьому матеріали, засоби і речовини; ознаки, характерні для їх виготовлення та підробки; методи дослідження з метою отримання інформації для використання її при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень.

Зроблено висновок, що працівники експертно-криміналістичних підрозділів можуть успішно використовувати не лише процесуальні форми запобіжної роботи, такі як читання лекцій чи практичні заняття з працівниками спеціальних служб (інспектори відділів кадрів, пропускних бюро, паспортних столів тощо). У цьому контексті важливо враховувати та використовувати сучасні можливості техніко-криміналістичного дослідження документів, дотримуючись основних правил огляду документів для виявлення ознак підробки, формулюючи ефективні питання для спеціалістів та підготовлюючи матеріали для дослідження.

Ключові слова: техніко-криміналістична експертиза, документ, дослідження, експерт, досудове розслідування, податкові кримінальні правопорушення.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701229

 

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Шавловський Я.О. Техніко-криміналістичне дослідження письмових документів при провадженні досудового розслідування у справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)

Стаття присвячена питанням техніко-криміналістичного дослідження документів при провадженні досудового розслідування у справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Автором констатовано, що у контексті розслідування податкових кримінальних порушень, зокрема тих, які передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, виникає необхідність в уточненні різних обставин кримінального правопорушення. Достовірне встановлення цих обставин неможливе без залучення спеціалістів, які володіють відповідними спеціальними знаннями та методами дослідження, таких як бухгалтери, економісти, діловоди тощо.

Наголошено, що в ході розслідування справ, пов’язаних з ухиленням від сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), проводиться аналіз документів з метою встановлення фактичних даних, які є важливими для повного та об’єктивного вирішення справи. Один із видів експертизи, яка здійснюється на досудовому розслідуванні в таких випадках, – це техніко-криміналістична експертиза документів. Техніко-криміналістичне дослідження документів є розділом криміналістичного аналізу документів, який охоплює такі аспекти, як технологія виготовлення документів та використані матеріали, засоби і речовини; методи підробки та використані при цьому матеріали, засоби і речовини; ознаки, характерні для їх виготовлення та підробки; методи дослідження з метою отримання інформації для використання її при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень.

Зроблено висновок, що працівники експертно-криміналістичних підрозділів можуть успішно використовувати не лише процесуальні форми запобіжної роботи, такі як читання лекцій чи практичні заняття з працівниками спеціальних служб (інспектори відділів кадрів, пропускних бюро, паспортних столів тощо). У цьому контексті важливо враховувати та використовувати сучасні можливості техніко-криміналістичного дослідження документів, дотримуючись основних правил огляду документів для виявлення ознак підробки, формулюючи ефективні питання для спеціалістів та підготовлюючи матеріали для дослідження.

Ключові слова: техніко-криміналістична експертиза, документ, дослідження, експерт, досудове розслідування, податкові кримінальні правопорушення.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Захарчук Р.А. Принципи волонтерської діяльності

Дана статті присвячена принципам волонтерської діяльності.

Досліджено сутність принципів права, які відображають фундаментальні цінності суспільства, такі як справедливість, рівність, свобода та законність. Ці принципи не лише визначають права та обов’язки громадян і влади, але й забезпечують стабільність, передбачуваність і розвиток правової системи. Вони є важливим інструментом для забезпечення правової державності, захисту прав людини та забезпечення правопорядку. Враховуючи їх значення, принципи права мають бути чітко визначені, систематизовані і дотримуватися у всіх сферах правовідносин.

Під принципами права пропонуємо розуміти основоположні ідеї, концепції та закономірності, які керують правовою системою, а також визначають загальні домінанти, за якими будуються правові відносини, вирішуються правові спори та розробляються конкретні правові норми.

Отже, принципи волонтерської діяльності – це форма суспільної свідомості, що матеріалізується через власні цінності, погляди і переконання щодо надання безкорисливої, альтруїстичної допомоги отримувачам волонтерської допомоги.

Ключовими рисами принципів волонтерської діяльності є: 1) безкорисливе бажання допомагати іншим без очікування матеріальної винагороди або особистої вигоди; 2) мотивована діяльність, що передбачає надання допомоги іншим та сприяти благополуччю індивідів чи спільнот, навіть якщо це потребує від них власних жертв часу, зусиль або ресурсів; 3) відчуття відповідальності перед суспільством та бажання допомагати тим, хто потребує підтримки; 4) виражається в взаємопідтримці та співчутті до тих, хто перебуває в складних життєвих обставинах або потребує допомоги; 5) волонтери проявляють співчуття та розуміння до потреб та переживань інших людей, що впливає на їхню готовність і здатність допомагати.

Відзначено, що волонтери під час надання волонтерської допомоги керуються більш ширшим колом принципів, які включають особистісні мотиваційні пріоритети, ідейні цінності, поставлені цілі, напрямки надання волонтерської допомоги тощо. Безумовно, принципи волонтерської діяльності, які задекларовані законодавцем є основоположними ідеями та закономірностями, які покладено в основу волонтерської діяльності. Однак, як показали наведені нами наукові думки система принципів волонтерської діяльності не може бути вичерпана, а її перелік не є вичерпним. На нашу думку, до принципів волонтерської діяльності, окрім вищезазначених належать: – взаєморозуміння та співпраця; – цінність кожного життя; – відкритість; – ефективність; – амбітність; – прозорість; – пріоритезація; – інклюзивність; – інновативність.

Ключові слова: волонтерська діяльність, волонтер, волонтерська організація, волонтерська допомога, принципи волонтерської діяльності.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Чорномаз О.Б., Костовська К.М., Сукмановська Л.М. Правове регулювання протидії та запобіганню домашнього насильства щодо дитини

Питання захисту дітей, забезпечення їхнього повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися й розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному та, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами й іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини. У статті подано характеристику й ієрархічну структуру нормативно-правової бази захисту дітей від домашнього насильства в Україні. Зроблено висновок, що жорстоке поводження з дітьми надалі формує з них соціально дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути хорошими батьками, а також є поштовхом до виявлення жорстокості щодо власних дітей. Наголошено, що дитина потребує соціально-правового захисту.

Ключові слова: дитина, захист дитини, нормативно-правова база захисту дітей, насильство в сім’ї, насильство в сім’ї над дитиною.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Фролова О.Г. Окремі проблеми кваліфікації множинності кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність

У статті розглядаються окремі проблеми кваліфікації множинності кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність. Автором відзначається, що проблеми кваліфікації кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність, зумовлені формами (видами) їх множинності (повторність, сукупність та рецидив).

Автор проводить аналіз судової практики на предмет обґрунтованості підходів до з’ясування неодночасності вчинення кримінальних правопорушень при їх кваліфікації за ознакою “повторно” та приходить до висновку, що суди у принципі обґрунтовано підходять до з’ясування неодночасності вчинення кримінальних правопорушень при їх кваліфікації за ознакою “повторно”.

На думку автора, з формами множинності пов’язані такі ознаки складів кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність, як “повторно” та “особою, яка раніше вчинила …”. При кваліфікації цих кримінальних правопорушень, що включають зазначені ознаки, на думку автора, слід враховувати наступне: ознака “особою, яка раніше вчинила …” включає вчинення декількох однорідних кримінальних правопорушень (тобто тих, що передбачені різними статтями Особливої частини КК), а ознака “повторно” – вчинення тотожних кримінальних правопорушень.

Автор поетапно пояснює неоднозначність визначення у ч. 2 ст. 314 КК таких ознак, як “дії … вчинені повторно” та “дії … вчинені … особою, яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 306-312 та 314-318 цього Кодексу”.

На думку автора, обов’язковою ознакою повторності є неодночасність вчинення кримінальних правопорушень.

На прикладі з судової практики, автор приходить до твердження про те, що вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених однією і тією ж частиною статті (статтею) Особливої частини КК, кваліфікується лише за однією частиною статті (статтею) Особливої частини КК, в якій передбачена ознака “повторно”.

Ключові слова: множинність, кримінальне правопорушення, фармацевтична діяльність, лікарські засоби, проблеми кваліфікації.

Відкрити статтю>>> 

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Тараненко М.М., Кияниця Д.Г. Визначення воєнних злочинів нормами міжнародного гуманітарного права та національного законодавства України

Стаття присвячена дослідженню проблематики кваліфікації воєнних злочинів відповідно до норм міжнародного гуманітарного права та кримінального права України. Проаналізовано проблемні теоретичні та практичні аспекти встановлення кримінальної відповідальност та кваліфікації воєнних злочинів.

Ключові слова: війна, збройний конфлікт, воєнні злочини, закони і звичаї війни, Гаазькі конвенції, Женевські конвенції.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Соловйова О.М., Зима О.Т., Яковюк І.В. Гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні: сутність та співвідношення з суміжними поняттями

15 грудня 2023 вступив в дію Закон України «Про адміністративну процедуру», який запровадив нові правила взаємодії публічної адміністрації з особою на засадах належного адміністрування. Одним із складових елементів концепції належного адміністрування є гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, що визнається одним із принципів адміністративної процедури. Актуальність теми наукової статті зумовлено необхідністю забезпечити практичне втілення права особи на участь в адміністративному провадженні, як одного із складників  концепції  належного адміністрування, з урахуванням його змісту та складових елементів.

У статті отримали вивчення такі складники принципу гарантування  права особи на участь в адміністративному провадженні, як  (1) право особи надавати пояснення або заперечення до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи; (2) право особи витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи; (3) обов’язок адміністративного органу інформувати та консультувати учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов’язків. Окрема увага приділена вивченню обов’язку адміністративного органу консультувати особу в межах адміністративного провадження та його співвідношення з правом на правничу допомогу.

На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки, що: (1) право на правничу допомогу і гарантування права на участь в адміністративному провадженні становлять основу прав людини сучасного світу; (2)  консультування та інформування як обов’язок адміністративного органу в межах адміністративного провадження не є правничою допомогою, оскільки остання відрізняється об’єктом консультування, правовими засадам та підставами.

Ключові слова: адміністративна процедура, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, правнича допомога, безоплатна правнича допомога, юридична консультація, інформування, адміністративний орган.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Чудик Н.О., Дуліба Є.В. Формування суддівського корпусу: окремі питання перевірки на доброчесність

Авторами висвітлено окремі проблемні аспекти проведення перевірки доброчесності кандидатів на посади суддів. Проаналізовано чинне законодавство України, що закріплює поняття «доброчесність» і зроблено висновок про те, що сьогодні поняття «доброчесність» в своїй цілісності та багатогранності, має бути оновлене, розширене та розглянуте у ширшому етичному та моральному контексті.

Виділено два етапи процедури встановлення відповідності критерію доброчесності кандидата на посаду судді: подання декларації доброчесності  та кваліфікаційне оцінювання.

Розкрито актуальні проблеми взаємодії Громадської ради доброчесності та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Акцентовано увагу на існуванні різних індикаторів невідповідності критерію доброчесності.

Зроблено висновок про важливість закріплення поняття «доброчесність» у Кодексі суддівської етики та запропоновано за основу взяти визначення, сформоване у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/219/17,  а також розробки єдиного переліку індикаторів  критерію доброчесності, що будуть використовувати як Громадська рада доброчесності, так і Вища кваліфікаційна комісія суддів України, які зможуть всебічно оцінити відповідність кандидатів високим критеріям доброчесності, об’єднуючи як інтелектуальні, так і моральні якості. Зазначено, що перелік цих індикаторів критерію доброчесності має в собі поєднувати не лише індикатори, що свідчать про відсутність порушення законодавства про корупцію, але й індикатори незалежності, чесності, неупередженості, безсторонності, непідкупності, сумлінності, професіоналізму,  наявність бездоганної поведінки у професій діяльності та особистому житті.

Ключові слова: судова влада, правосуддя, суд, суддя, добір суддів, доброчесність, авторитет судової влади, призначення на посаду судді, етичні стандарти поведінки судді.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Рєзнік О.М. Правові засади медіації як позасудового способу вирішення конфліктів у сфері інтелектуальної власності

Статтю присвячено вивченню особливостей формування правових засад медіації та з’ясуванню сучасного стану нормативного врегулювання цієї позасудової процедури із врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності. За результатами вивчення особливостей формування правових засад медіації та з’ясування сучасного стану нормативного врегулювання цієї позасудової процедури із врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності сформульовано авторське бачення щодо їх класифікації на загальні та спеціальні. Загальні правові засади медіації як позасудового способу захисту порушених прав у сфері інтелектуальної власності визначено як такі, що прямо не регламентують питання проведення медіації як способу захисту порушених прав, у тому числі у сфері інтелектуальної власності, але є основоположними, базовими щодо прав та законних інтересів суб’єктів правових відносин, які виникають в сфері інтелектуальної власності, особливостей їх реалізації та захисту. Спеціальні правові засади медіації як позасудового способу захисту порушених прав у сфері інтелектуальної власності визначено як такі, що прямо регламентують питання проведення медіації як способу захисту порушених прав та законних інтересів суб’єктів правовідносин, у тому числі в сфері інтелектуальної власності.

Ключові слова: медіація, інтелектуальна власність, правові засади, захист прав і свобод, позасудовий захист.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Проневич О.С. Позитивні дії як легальний тимчасовий преференційний інструмент забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: доктринально-нормативний аспект

Стаття присвячена осмисленню доктринально-нормативного аспекту позитивних дій як легального тимчасового преференційного інструменту забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків з особливою акцентуацією уваги на аналізі доктрини позитивної дискримінації, виокремленні суттєвих ознак позитивних дій, з’ясуванні стану імплементації правового інституту позитивних дій у вітчизняне антидискримінаційне законодавство. Констатовано, що позитивні дії мають компенсаційний та заохочувальний характер, сприяють реалізації суб’єктивних прав і законних інтересів окремих осіб та/або спільнот, які потерпали від тривалого застосування дискримінаційних практик. Позитивні дії застосовуються у контексті виконання державою позитивних обов’язків щодо встановлення субстантивної рівності. Перспектива вдосконалення застосування позитивних дій полягає у формуванні цілісної правової догми позитивних дій, встановленні чітких меж застосування позитивних дій, вичерпному визначенні адміністративної правосуб’єктності уповноважених суб’єктів публічної адміністрації, розробленні каталогу критеріїв оцінюванню результатів застосування позитивних дій, розбудові інституційного механізму перманентного моніторингу застосування позитивних дій.

Ключові слова: антидискримінаційне законодавство, принцип рівності, позитивна дискримінація, позитивні дії, гендерна рівність, гендерний паритет, забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Кузьменко О.В., Чорна В.Г., Кожура Л.О. Особливості оскарження індивідуальних актів Національного банку України в порядку адміністративного судочинства

У сучасній економіці України роль Національного банку України як центрального регулятора банківської системи є незаперечною. Національний Банк України відповідає за стабільність національної валюти, контролює діяльність банківських установ, забезпечує ефективне функціонування електронних систем розрахунків, і виконує регулятивні функції відповідно до законодавства. Виконання цих завдань іноді вимагає від Національного банку України прийняття індивідуальних актів, що можуть мати значний вплив на діяльність банківських та інших фінансових інституцій. Такі акти можуть бути предметом оскарження в адміністративних судах, що підкреслює важливість правового регулювання даної сфери.

Оскарження індивідуальних актів Національного банку України є важливим механізмом захисту прав та інтересів фінансових інституцій та їх клієнтів. Це дозволяє забезпечити баланс інтересів між необхідністю державного регулювання та захистом прав суб’єктів господарювання. Процедура оскарження вимагає глибокого розуміння як законодавчої бази, так і судової практики, оскільки кожен випадок є унікальним і потребує індивідуального підходу. Водночас, адміністративне судочинство в Україні продовжує розвиватись, що веде до змін в практиці оскарження індивідуальних актів Національного банку України.

Проте, необхідно визнати, що процес оскарження може бути складним і тривалим, що ставить перед суб’єктами фінансового ринку певні виклики. Важливим аспектом є забезпечення належного правового захисту інтересів сторін, що вимагає від юридичних служб фінансових інституцій високого рівня професіоналізму та знань. Тому дослідження особливостей оскарження індивідуальних актів Національного банку України має не тільки теоретичне, але й практичне значення для учасників фінансового ринку.

Оскарження індивідуальних актів Національного банку України також відіграє значну роль у формуванні судової практики та розвитку правової системи України в цілому. Судові рішення, прийняті за результатами оскарження, можуть сприяти удосконаленню законодавчої бази, забезпечуючи більшу прозорість та передбачуваність правового регулювання діяльності Національного банку України. Таким чином, аналіз судової практики стає ключовим елементом у вивченні особливостей оскарження індивідуальних актів Національного банку України.

Ключові слова: Національний банк України, адміністративне судочинство, оскарження індивідуальних актів, банківське регулювання, захист прав фінансових інституцій, адміністративні спори, ефективність адміністративного оскарження, Прозорість та передбачуваність регулювання, судова практика.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Воронятніков О.О. Правовий статус та соціальна підтримка переміщених осіб з України в країнах Європейського Союзу

У дослідженні проаналізовано особливості правового статусу переміщених осіб з України, соціальне забезпечення та соціальна підтримка, що надається їм країнами Європейського Союзу після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації у лютому 2022 року. Дані були зібрані з відкритих джерел, офіційних джерел Європейського Союзу, урядових порталів та доповідей міжнародних організацій. В статті розглянуто зміни у рівні соціальної підтримки, виплатах та правовому статусі переміщених осіб за останні два роки. Досліджено в яких країнах Європи найбільше перебувають переміщені особи з України (лідерами є Федеративна Республіка Німеччина та Республіка Польща). З’ясовано, що більшість європейських країн надають соціальну підтримку переміщеним особам у вигляді фінансової допомоги, житла, медичних послуг, освіти та інших соціальних послуг. З часом рівень соціальної підтримки для переміщених осіб змінюється через політичні, економічні та соціальні фактори. Деякі країни збільшують або зменшують виплати та послуги для переміщених осіб з України відповідно до своїх законодавчих норм та ресурсів. Попри невизначеність ситуації, багато країн Європейського Союзу виражають намір продовжувати підтримку українських громадян, які мігрували через бойові дії. Однак можуть існувати ризики зменшення або скасування підтримки внаслідок політичних змін або обмежень бюджетних ресурсів.

Висновки надають огляд сучасної ситуації щодо правового статусу переміщених осіб з України, використання тимчасово захисту відповідно до законодавства ЄС, перспективи подальшої соціальної підтримки у країнах Європи: інтеграцію в місцеве суспільство, забезпечення можливості для вивчення мови, допомога у працевлаштуванні тощо.

Ключові слова: права людини, правовий статус, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, переміщені особи, тимчасовий захист, біженці, міграція.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Журнал східноєвропейського права № 118

Журнал було опубліковано на сайті 25 січня 2024 року

golovna_118-page0001

титульна сторінка

зміст

Кузьменко О.В., Чорна В.Г., Островський С.О. Місце принципу субсидіарності в системі принципів публічної служби

Сучасна державна політика та система управління в Україні переживають часи значних трансформацій. Одним з ключових аспектів цих змін є впровадження та розвиток принципу субсидіарності. Цей принцип набуває все більшої актуальності в контексті децентралізації та зміцнення місцевого самоврядування. Він передбачає передачу владних повноважень від органів виконавчої влади до місцевих органів. Таким чином, принцип субсидіарності відіграє важливу роль у формуванні ефективної системи управління.

Принцип субсидіарності базується на переконанні, що рішення мають прийматися якомога ближче до громадян. Це сприяє залученню місцевих громад до процесу прийняття рішень. При цьому важливим є забезпечення балансу між центральним та місцевим рівнями влади. Україна, рухаючись шляхом європейської інтеграції, все активніше впроваджує цей принцип у своїй правовій системі. Він відіграє ключову роль у розбудові ефективної та демократичної держави.

Розвиток принципу субсидіарності тісно пов’язаний з процесом децентралізації влади. Децентралізація є одним із найважливіших кроків на шляху до реформування державного управління в Україні. Вона передбачає передачу більшої відповідальності та ресурсів на місцевий рівень. Принцип субсидіарності стає невід’ємною частиною цього процесу, надаючи місцевому самоврядуванню більше повноважень та автономії. Це сприяє підвищенню ефективності управління та задоволенню потреб місцевих громад.

Аналізуючи українську систему публічного адміністрування, важливо розуміти взаємозв’язок між принципами субсидіарності та децентралізації. Обидва ці принципи взаємодоповнюють один одного, формуючи структуру, що сприяє демократизації та ефективності управління. Принцип субсидіарності дозволяє розподіляти владу таким чином, щоб місцеві органи мали достатньо повноважень для реагування на специфічні потреби своїх громад. Таке розподілення влади не тільки сприяє ефективності, але й зміцнює довіру громадян до владних інституцій.

У цій статті розглядається, як принцип субсидіарності інтегрується у систему принципів публічної служби в Україні. Ми аналізуємо його роль та значення у контексті загальної стратегії реформування публічного адміністрування. Особлива увага буде приділена питанням ефективності в контексті місцевого самоврядування. Також ми розглянемо виклики та можливості, які виникають у процесі впровадження цього принципу. Зрештою, ця стаття покликана допомогти у розумінні ключових аспектів субсидіарності як основи для ефективної та демократичної системи публічного управління в Україні.

Ключові слова: принципи, принцип субсидіарності, децентралізація влади, публічна влада, механізми державного управління, місцеве самоврядування, ефективність управління, публічно-правова сфера, публічне адміністрування, демократизація управління, баланс центральної та місцевої влади, реформування державного управління, залучення громадян до управління, автономія місцевого самоврядування, європейські стандарти управління.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569876

Проневич О.С. Субсидіарність як принцип публічного управління: догматико-правова інтерпретація

Стаття присвячена осмисленню субсидіарності як принципу публічного управління з особливою акцентуацією уваги на аналізі детермінант субсидіарності як релігійно-філософського концепту, з’ясуванні сучасних доктринальних підходів до тлумачення субсидіарності, осмисленні сутності правового принципу субсидіарності, виявленні специфіки застосування принципу субсидіарності при регулюванні правовідносин у форматі «держава – територіальна громада». Констатовано, що субсидіарність є легальним засобом гармонізації публічно-владної діяльності суб’єктів владних повноважень різного рівня. Принцип субсидіарності ґрунтується на презумпції компетенції органів місцевого самоврядування вирішувати екзистенційні питання місцевого значення та надавати замовникам якісні публічні послуги, а також можливості легального втручання органів державної влади в справи територіальних громад у разі інституційної неспроможності органів місцевого самоврядування виконувати передбачені законом завдання. Наголошено, що позитивний потенціал принципу субсидіарності може бути реалізований лише за умови розвиненості системи місцевого самоврядування, завершеності реформи децентралізації влади, забезпечення інституційної, фінансової та кадрової спроможності органів місцевого самоврядування.

Ключові слова: принцип субсидіарності, децентралізація, публічне управління, публічна служба, державний службовець, місцеве самоврядування, система органів публічного управління, Європейський Союз.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569878

Шевченко Л.В., Булик І.Л., Мартиненко Д.Б. Екологічна безпека: загрози та проблеми правового забезпечення в умовах воєнного стану

Стаття присвячена актуальній на сьогоднішній день проблемі правового забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану. У статті проаналізовано поняття  екологічної  безпеки, положення чинного національного законодавства щодо її забезпечення в умовах воєнного  стану,  вплив військових дій на стан екосистем та окремих природних ресурсів в Україні. Висвітлено проблеми правового гарантування екологічної безпеки в умовах військового конфлікту, що надзвичайно актуально для України.

На підставі аналізу українських та зарубіжних джерел щодо правового  регулювання  захисту довкілля  під  час  ведення  воєнних  дій,   зроблено висновок про катастрофічну шкоду довкіллю, яку завдано військовою агресією російської федерації. Зазначається, що одним із найбільш актуальних рівнів негативного впливу збройних конфліктів є вплив на довкілля. Наголошується на тому, що виникнення в умовах військового конфлікту ризиків для життя і здоров’я людини, які зумовлюють незадовільний стан довкілля, потребує швидкого пошуку оптимальних шляхів ліквідації їх наслідків та правове забезпечення екологічної безпеки населення. Насамперед це розвиток та удосконалення законодавства у цій галузі національної безпеки з урахуванням міжнародного досвіду. Також, невід’ємним напрямом адаптації правової системи України до умов військового конфлікту є вдосконалення державно-правового механізму реагування на екологічні виклики і загрози. Встановлено, що усі положення міжнародних актів, які врегульовують питання забезпечення екологічної безпеки закликають міжнародну спільноту вживати заходів, спрямованих на запобігання або мінімізацію руйнівного впливу на навколишнє середовище під час військових дій. Звертається увага на те, що окремий блок нормативних актів  України присвячено правовому врегулюванню порядку та методик визначення шкоди і збитків, завданих довкіллю України внаслідок збройної агресії російської федерації. Встановлено,  що  незважаючи на те, що війна триває, вже спостерігається розвиток нормативних актів, спрямованих на врегулювання відбудови зруйнованих чи пошкоджених територій та об’єктів. Проаналізовано окремі з них, виявлено недоліки та запропоновано шляхи їх усунення.

Ключові слова: національна безпека, екологічна безпека, навколишнє середовище, військова агресія, охорона довкілля під час збройних конфліктів.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569882

Дрозач Л.В. Контроль як засіб публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період

В даній статті розкрито поняття та особливості засобів публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період.

Відзначено, що засоби публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період включають комплекс заходів та інструментів, спрямованих на ефективне управління, розподіл та виплату пенсій військовослужбовцям, з урахуванням виняткових обставин, таких як військові конфлікти чи інші кризові ситуації, що вимагають гнучкості, прозорості, інноваційного підходу та особливої уваги до захисту персональних даних.

Серед засобів публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців, особливо в періоди кризи та військових конфліктів, вагомими є контроль та нагляд. Ці механізми відіграють ключову роль у забезпеченні прозорості, законності та ефективності всієї системи пенсійного забезпечення. Контроль та нагляд включають в себе систематичне моніторингування та оцінку процесів розподілу та виплати пенсій, перевірку дотримання відповідних законодавчих та нормативних вимог, а також оцінку ефективності використання ресурсів пенсійного фонду. Ці дії служать для підвищення довіри до системи з боку військовослужбовців та суспільства, мінімізації ризиків помилок або зловживань, а також для забезпечення високого рівня соціального захисту військовослужбовців, особливо в умовах, які вимагають надзвичайної уваги та швидкої реакції.

Наведено визначення поняття контроль як засіб публічного адміністрування пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період як складний інструмент, який включає не тільки систематичну перевірку та оцінку відповідності надання пенсійних виплат відповідно до чинного законодавства, але й забезпечує адекватну реакцію на будь-які відхилення чи порушення, сприяючи таким чином прозорості та справедливості у процесі пенсійного забезпечення, а також гарантуючи, що усі військовослужбовці отримають справедливі та своєчасні виплати, що є особливо важливим у періоди підвищеної соціальної та економічної напруженості, що викликані умовами особливого періоду. Треба зауважити, що особливий період у контексті пенсійного забезпечення військовослужбовців часто асоціюється з часами, коли країна зазнає значних соціальних, політичних або економічних викликів, наприклад, під час військових конфліктів, надзвичайних станів або інших кризових ситуацій. У такі періоди пенсійне забезпечення військовослужбовців може бути ускладнене через додаткове навантаження на систему соціального забезпечення, необхідність швидкої реакції на змінювані обставини та потребу у забезпеченні справедливого розподілу ресурсів. У цьому контексті, контроль стає ключовим інструментом, що дозволяє гарантувати ефективність, справедливість та прозорість пенсійного забезпечення, а також адаптувати його до викликів, які виникають у особливий період.

Ключові слова: механізм, публічне адміністрування, пенсія, пенсійне забезпечення, соціальний захист, соціальна політика, система пенсійного забезпечення, права громадян, пенсійне забезпечення військовослужбовців, соціальний захист, військовослужбовець.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569886

D.O. Druzhynin Problems of Crime Prevention in the Field of Business 

У даній публікації йде мова про проблеми запобігання злочинності у сфері господарювання. Проблеми запобігання посилюються впливом війни на  злочинність, також, аналізується статистика вчинення господарських кримінальних правопорушень. Вказується, що статистична тенденція до зниження розпочалась ще задовго до початку війни, тож необхідно враховувати нові прояви злочинності у зазначеній сфері. Зазначено, не лише про воєнні, а й політичні, економічні, соціальні, демографічні, соціально–психологічні, кримінально-ситуаційні фактори, фактори фонових явищ злочинності та інші криміногенні фактори, що позитивно чи негативно вплинули на стан злочинності у сфері господарської діяльності, у сфері економіки та управління економічними процесами, взагалі. У статті звертається увага, що подальше формування ефективної системи запобігання кримінальним правопорушенням в Україні виникають проблеми без отримання достовірних статистичних показників та використання отриманих даних стану злочинності щодо узагальнення даних та планування заходів запобігання на майбутнє. Акцентується увага на тому, що важливість такої діяльності пов’язана, насамперед, з взаємопов’язаними криміногенними факторами які виявила саме війна. Це призводить до змінення показників злочинності у державі з часів початку повномасштабної війни і до тепер. Взаємопов’язані фактори злочинності виявлені війною зумовлюють, нажаль, зростання рівня саме латентної злочинності, безкарності винних у вчиненні кримінальних правопорушень у сфері господарювання та об’єктивна неможливість правоохоронних органів у період війни ефективно виконувати функціональні обов’язки. Чим і користуються злочинці. Також розглядається питання, що різка тенденція до зниження кількості виявлених кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності свідчить, що існуючі статистичні дані, відносно природно-латентних кримінальних правопорушень, не можуть бути об’єктивним засобом визначення реального стану злочинності у сфері господарської діяльності. Відповідно, можуть виникати ідеї про необхідність розробити опосередковані, не прямі методи визначення реального стану вчинення природно-латентних кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності. Вважається, що число вчинення таких кримінальних правопорушень у досліджуваній сфері є дещо вищим ніж у офіційній статистиці.

Ключові слова: покарання, кримінальні правопорушення, проблеми запобігання, господарська діяльність, правоохоронні органи, умови злочинності, латентність, економічна безпека, військова агресія.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569890

Колунтаєв А.В. Подвійне та множинне громадянство в сучасному міжнародному та національному праві

Подвійне і множинне громадянство (бі- і поліпатризм) породжується широким спектром явищ, які на сьогоднішній день виступають невід’ємними атрибутами міждержавної вазємодії. Вони спричиняють чимало проблем для держав у різних сферах, однак вони також можуть виступати інструментом захисту прав людини, що викликає необхідність дослідження попередніх і сучасних тенденцій в правовому регулюванні цих суспільних явищ.

Бі- і поліпатризм виникає з огляду на об’єктивні причини. Це може відбуватись і за відсутності намірів індивіда, а, подекуди, й без його відома. Переважно отримання подвійного та/або множиного громадянства означає набуття додаткових прав, тому багато осіб зацікавлені в набутті такого статусу.

У статті аналізуються причини виникнення подвійного та множинного громадянства, умови, завдяки яким існування таких причин можливе сьогодні, а також вплив міжнародної спільноти на ті чи інші передумови внутрішньодержавними (інституційними) та міжнародними механізмами – через відповідні міжнародні договори. Під час аналізу робляться спроби зіставлення, узагальнення рис подібності та відмінностей елементів понять «подвійне» і «множинне» громадянство, а також їхнє розмежування.

Встановлено, що джерело подвійного громадянства знаходиться у внутрішньому законодавстві кожної держави або виникає в колізії законодавства різних держав, а множинне громадянство виникає, якщо в законодавстві не міститься відповідних обмежень.

Робиться висновок про те, що подвійне і множинне громадянство породжується різними причинами, що ще раз підтверджує тезу про різний зміст зазначених явищ. Також підкреслено, що існують об’єктивні труднощі щодо вироблення в міжнародному масштабі однакових підходів до врегулювання бі- та поліпатризму через значні відмінності у праві різних держав, а також через складне переплетіння як позитивних так і негативних елементів цього статусу на національному рівні.

Ключові слова: громадянство, подвійне громадянство, множинне громадянство, біпатризм, поліпатризм, jus soli, jus sanguini, оптація, натуралізація.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569894

L.V. Podoroha Crimes against a Person in the Ukrainian Criminal Law of the 15th – 16th  Centuries 

У статті розглядаються поняття, основні риси та характеристики ключових видів злочинів проти особи – вбивства та посягань на здоров’я. Доведено, що у нормах Литовського Статуту було закріплено поділ злочинів проти особи на вбивства та посягання на здоров’я. Поняття вбивства мало як загальні, так і специфічні терміни, які відображали спосіб позбавлення життя або суб’єктивну сторону. З’ясовано, що у правовій пам’ятці була зафіксована класифікація вбивств залежно від різних критеріїв, зокрема, поділ у залежності від форми вини (умисні та вчинені з необережності). Виявлено, що у ІІІ редакції Литовського Статуту розмежовано прямий та побічний умисел, злочинну самовпевненість та недбалість, що впливало на міру покарання. Встановлено, що нормативно було закріплено й інший вид вбивства – залежно від стану злочинця й жертви. За однотипні вбивства шляхтичі несли менш сувору кримінальну відповідальність, ніж простолюдини. Доведено, що вбивства поділялись залежно від статі, і за заподіяння смерті жінці винний сплачував подвійну винагороду. У нормах Литовського Статуту знайшов відображення поділ умисних вбивств залежно від наявності (кваліфіковані) або відсутності (прості) обтяжуючих обставин. У нормах правової пам’ятки було закріплено поділ злочинів проти здоров’я на кілька груп у залежності від тяжкості спричиненої фізичної шкоди потерпілому (спричинення каліцтва, поранення, побої), що впливало й на міру покарання. Виявлено, що кожний вид мав спеціальну термінологію. Розвиток поглядів законодавця на поняття злочинів проти здоров’я був відображений у Литовському Статуті 1588 року, у нормах якого зафіксовано урізноманітнення видів каліцтва, а також введення як покарання принцип «таліону». З’ясовано, що злочини проти здоров’я поділялись за тими самими критеріями, що й вбивства: форма вини (умисел чи необережність), соціальний статус і стать злочинця та потерпілого, обтяжуючі обставини. Встановлено, що розвиток поняття злочинів проти особи протягом ХVІ ст., тенденції ускладнення поняття, основних рис та характеристик вбивства й посягання на здоров’я зумовлювались такими причинами: розвитком духовної сфери (підвищення рівня правосвідомості законодавця, вплив християнської релігії), особливостями суспільного ладу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (сталість станового поділу населення), специфікою внутрішнього політичного становища держави (формування відносин васалітету).

Ключові слова: Україна, українське кримінальне право, генеза, джерела права, види злочинів, цінність людини, соціум.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569898

Сахно С.В. Швидкі та якісні закупівлі через електронний каталог

У статті проаналізовано нормативно-правове регулювання і значення закупівель через електронний каталог Prozorro Market «Запит ціни пропозиції» для швидкого та якісного використання електронної системи закупівель, що пов’язане з ефективним розподілом бюджетних коштів. Розглянуто та детально окреслено переваги здійснення таких закупівель на відміну від інших видів публічних закупівель. Визначено негативні наслідки недогляду і недоопрацювань нормативно-правового поля здійснення закупівель через електронний каталог Prozorro Market «Запит ціни пропозиції» та проблеми, з якими стикнулися закупівельники під час здійснення подібних закупівель. Запропоновано авторське бачення щодо вирішення цих проблем під час здійснення закупівлі через Prozorro Market «Запит ціни пропозиції». Досліджено процес становлення і розвитку публічних закупівель в Україні, який є досить складним та тернистим, доцільно було б більш детально вивчати всі види публічних закупівель для збільшення ефективності цього інституту. З кожним роком незалежності наша держава вдосконалює всі сфери суспільних відносин, долаючи складний шлях.

Ключові слова: публічні закупівлі, закупівельник, електронний каталог, Prozorro Market, електронна закупівля, електронна система закупівель, спрощена закупівля, відкриті торги, переговорна процедура, конкурентний діалог, закупівля через електронний каталог, процедури публічних закупівель.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569904

Бойко К.О. Правовий статус національних меншин та корінних народів України

У статті розглянуто питання правового статусу національних меншин та корінних народів України. Проведено порівняльно-правовий аналіз категорій «національні меншини» та «корінні народи». Окреслено зміст прав осіб, які належать до національних менших і корінних народів. Зроблені висновки щодо розуміння корінних народів в Україні.

Ключові слова: корінні народи, національні меншини, національні спільноти, етнічні меншини.

Відкрити статю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569906

Москаленко О.І., Пархоменко А.П., Підлуська М.О. Правове регулювання застосування дискреційних повноважень: огляд практики та новели законодавства

Стаття присвячена проблематиці дискреційних повноважень. Окреслено проблемні питання під час застосування дискрецій органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Акцентована увага чинне законодавство, в якому закріплено умови, дотримуючись яких адміністративний орган буде діяти законно при вирішення адміністративної справи та прийнятті адміністративного акта. Обґрунтовано, що свобода дій в адміністративному провадженні має відбуватися у межах, які зазначені у відповідних нормативно-правових актах. Досліджено законодавство, що регламентує діяльність публічної адміністрації на предмет закріплення можливості на власний розсуд визначити зміст та вид управлінського рішення. Доведено, що в сучасному суспільстві наявність дискреційних повноважень дозволяє забезпечити гнучкість у прийнятті рішення і конкретних ситуаціях. Виокремлено види дискреційних повноважень, охарактеризовано їх зміст. Проаналізовано межі розсуду при  здійсненні  дискреції. Висвітлено позицію судової влади щодо тлумачення дискреції. Досліджено зміст Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи про реалізацію дискреційних повноважень.

Ключові слова: дискреційні повноваження, розсуд, публічне адміністрування, суб’єкт владних повноважень, адміністративна процедура.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569910

Шаповалова В.Д., Мосейчук К.А. Булінг як протиправне діяння, його ознаки, види та відповідальність за вчинення

У статті проаналізовано сутність, ознаки та види булінгу. Надано характеристику проявам булінгу, окреслено його зміст. Досліджено стан правового регулювання протидії булінгу. Окреслено підстави адміністративної відповідальності за це протиправне діяння. Акцентовано на суб’єктах проступку. Зроблено аналіз організаційно-правових механізмів попередження булінгу серед учасників освітнього процесу. Визначено роль посадових осіб органів Національної поліції в протидії булінгу та притягненні осіб до відповідальності за цькування в учнівських колективах.

Ключові слова: булінг, адміністративне правопорушення, види булінгу, адміністративна відповідальність.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569920

Мех Ю.В., Киргізова В.С., Салієва К.А. Державно-приватне партнерство в механізмі протидії корупції в органах публічної влади

У статті розглянуто правові аспекти забезпечення ефективності протидії корупції в системі органів державної влади. З’ясовано, що проблема ефективної протидії корупції є одним із найгостріших і найскладніших викликів в умовах воєнного часу. Сьогодні, як ніколи, українське суспільство потребує захисту від корупції в системі органів державної влади. В Україні вона досягла рівня, який загрожує самому існуванню державності. Попри усі намагання української держави впровадити ефективну антикорупційну політику, нині все ще залишається доволі складною ситуація стосовно протидії корупції у системі органів державної влади. Така ситуація обумовлена передусім недосконалістю правового забезпечення антикорупційної політики. Водночас інтеграція України у світову економіку змушує її дотримуватися міжнародних стандартів і правил. Подолання явища корупції є невід’ємною умовою євроінтеграційної політики нашої держави. Базовим нормативним документом програмного характеру у сфері протидії корупції є Антикорупційна стратегія. Очікується, що ухвалення антикорупційної стратегії та її належна реалізація дасть змогу знизити рівень корупції в Україні, зокрема шляхом усунення або мінімізації корупційних ризиків та зменшення кількості корупційних та пов’язаних з корупцією злочинів; зменшення досвіду корупції серед громадян і бізнесу; збільшення кількості державних службовців, громадян і бізнесу, готових реально повідомляти про відомі випадки корупції; зниження толерантності до корупції з боку державних службовців, громадян і бізнесу. Проте поточна редакція Антикорупційної стратегії не дозволяє створити повноцінні правові умови для убезпечення суспільства від небезпеки корупції, що свідчить про потребу доопрацювання її тексту. Зокрема, запорукою успішної протидії корупції є забезпечення належного рівня знань антикорупційного законодавства як представниками органів державного управління, так і суспільства в цілому, що має бути обов’язково враховано у подальшому процесі реформування правової бази з протидії корупції у системі органів державної влади України. У зв’язку з цим, перспективним напрямом удосконалення правових засад протидії корупції в Україні є впровадження у систему законодавства інституту антикорупційної безпеки.

Ключові слова: антикорупційна політика, протидія корупції, сектор безпеки, державно-приватне партнерство, органи державної влади, правове забезпечення, антикорупційна безпека.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10569923

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Мех Ю.В., Киргізова В.С., Салієва К.А. Державно-приватне партнерство в механізмі протидії корупції в органах публічної влади

У статті розглянуто правові аспекти забезпечення ефективності протидії корупції в системі органів державної влади. З’ясовано, що проблема ефективної протидії корупції є одним із найгостріших і найскладніших викликів в умовах воєнного часу. Сьогодні, як ніколи, українське суспільство потребує захисту від корупції в системі органів державної влади. В Україні вона досягла рівня, який загрожує самому існуванню державності. Попри усі намагання української держави впровадити ефективну антикорупційну політику, нині все ще залишається доволі складною ситуація стосовно протидії корупції у системі органів державної влади. Така ситуація обумовлена передусім недосконалістю правового забезпечення антикорупційної політики. Водночас інтеграція України у світову економіку змушує її дотримуватися міжнародних стандартів і правил. Подолання явища корупції є невід’ємною умовою євроінтеграційної політики нашої держави. Базовим нормативним документом програмного характеру у сфері протидії корупції є Антикорупційна стратегія. Очікується, що ухвалення антикорупційної стратегії та її належна реалізація дасть змогу знизити рівень корупції в Україні, зокрема шляхом усунення або мінімізації корупційних ризиків та зменшення кількості корупційних та пов’язаних з корупцією злочинів; зменшення досвіду корупції серед громадян і бізнесу; збільшення кількості державних службовців, громадян і бізнесу, готових реально повідомляти про відомі випадки корупції; зниження толерантності до корупції з боку державних службовців, громадян і бізнесу. Проте поточна редакція Антикорупційної стратегії не дозволяє створити повноцінні правові умови для убезпечення суспільства від небезпеки корупції, що свідчить про потребу доопрацювання її тексту. Зокрема, запорукою успішної протидії корупції є забезпечення належного рівня знань антикорупційного законодавства як представниками органів державного управління, так і суспільства в цілому, що має бути обов’язково враховано у подальшому процесі реформування правової бази з протидії корупції у системі органів державної влади України. У зв’язку з цим, перспективним напрямом удосконалення правових засад протидії корупції в Україні є впровадження у систему законодавства інституту антикорупційної безпеки.

Ключові слова: антикорупційна політика, протидія корупції, сектор безпеки, державно-приватне партнерство, органи державної влади, правове забезпечення, антикорупційна безпека.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Шаповалова В.Д., Мосейчук К.А. Булінг як протиправне діяння, його ознаки, види та відповідальність за вчинення

У статті проаналізовано сутність, ознаки та види булінгу. Надано характеристику проявам булінгу, окреслено його зміст. Досліджено стан правового регулювання протидії булінгу. Окреслено підстави адміністративної відповідальності за це протиправне діяння. Акцентовано на суб’єктах проступку. Зроблено аналіз організаційно-правових механізмів попередження булінгу серед учасників освітнього процесу. Визначено роль посадових осіб органів Національної поліції в протидії булінгу та притягненні осіб до відповідальності за цькування в учнівських колективах.

Ключові слова: булінг, адміністративне правопорушення, види булінгу, адміністративна відповідальність.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Москаленко О.І., Пархоменко А.П., Підлуська М.О. Правове регулювання застосування дискреційних повноважень: огляд практики та новели законодавства

Стаття присвячена проблематиці дискреційних повноважень. Окреслено проблемні питання під час застосування дискрецій органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Акцентована увага чинне законодавство, в якому закріплено умови, дотримуючись яких адміністративний орган буде діяти законно при вирішення адміністративної справи та прийнятті адміністративного акта. Обґрунтовано, що свобода дій в адміністративному провадженні має відбуватися у межах, які зазначені у відповідних нормативно-правових актах. Досліджено законодавство, що регламентує діяльність публічної адміністрації на предмет закріплення можливості на власний розсуд визначити зміст та вид управлінського рішення. Доведено, що в сучасному суспільстві наявність дискреційних повноважень дозволяє забезпечити гнучкість у прийнятті рішення і конкретних ситуаціях. Виокремлено види дискреційних повноважень, охарактеризовано їх зміст. Проаналізовано межі розсуду при  здійсненні  дискреції. Висвітлено позицію судової влади щодо тлумачення дискреції. Досліджено зміст Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи про реалізацію дискреційних повноважень.

Ключові слова: дискреційні повноваження, розсуд, публічне адміністрування, суб’єкт владних повноважень, адміністративна процедура.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Бойко К.О. Правовий статус національних меншин та корінних народів України

У статті розглянуто питання правового статусу національних меншин та корінних народів України. Проведено порівняльно-правовий аналіз категорій «національні меншини» та «корінні народи». Окреслено зміст прав осіб, які належать до національних менших і корінних народів. Зроблені висновки щодо розуміння корінних народів в Україні.

Ключові слова: корінні народи, національні меншини, національні спільноти, етнічні меншини.

Відкрити статю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Сахно С.В. Швидкі та якісні закупівлі через електронний каталог

У статті проаналізовано нормативно-правове регулювання і значення закупівель через електронний каталог Prozorro Market «Запит ціни пропозиції» для швидкого та якісного використання електронної системи закупівель, що пов’язане з ефективним розподілом бюджетних коштів. Розглянуто та детально окреслено переваги здійснення таких закупівель на відміну від інших видів публічних закупівель. Визначено негативні наслідки недогляду і недоопрацювань нормативно-правового поля здійснення закупівель через електронний каталог Prozorro Market «Запит ціни пропозиції» та проблеми, з якими стикнулися закупівельники під час здійснення подібних закупівель. Запропоновано авторське бачення щодо вирішення цих проблем під час здійснення закупівлі через Prozorro Market «Запит ціни пропозиції». Досліджено процес становлення і розвитку публічних закупівель в Україні, який є досить складним та тернистим, доцільно було б більш детально вивчати всі види публічних закупівель для збільшення ефективності цього інституту. З кожним роком незалежності наша держава вдосконалює всі сфери суспільних відносин, долаючи складний шлях.

Ключові слова: публічні закупівлі, закупівельник, електронний каталог, Prozorro Market, електронна закупівля, електронна система закупівель, спрощена закупівля, відкриті торги, переговорна процедура, конкурентний діалог, закупівля через електронний каталог, процедури публічних закупівель.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

L.V. Podoroha Crimes against a Person in the Ukrainian Criminal Law of the 15th – 16th Centuries

У статті розглядаються поняття, основні риси та характеристики ключових видів злочинів проти особи – вбивства та посягань на здоров’я. Доведено, що у нормах Литовського Статуту було закріплено поділ злочинів проти особи на вбивства та посягання на здоров’я. Поняття вбивства мало як загальні, так і специфічні терміни, які відображали спосіб позбавлення життя або суб’єктивну сторону. З’ясовано, що у правовій пам’ятці була зафіксована класифікація вбивств залежно від різних критеріїв, зокрема, поділ у залежності від форми вини (умисні та вчинені з необережності). Виявлено, що у ІІІ редакції Литовського Статуту розмежовано прямий та побічний умисел, злочинну самовпевненість та недбалість, що впливало на міру покарання. Встановлено, що нормативно було закріплено й інший вид вбивства – залежно від стану злочинця й жертви. За однотипні вбивства шляхтичі несли менш сувору кримінальну відповідальність, ніж простолюдини. Доведено, що вбивства поділялись залежно від статі, і за заподіяння смерті жінці винний сплачував подвійну винагороду. У нормах Литовського Статуту знайшов відображення поділ умисних вбивств залежно від наявності (кваліфіковані) або відсутності (прості) обтяжуючих обставин. У нормах правової пам’ятки було закріплено поділ злочинів проти здоров’я на кілька груп у залежності від тяжкості спричиненої фізичної шкоди потерпілому (спричинення каліцтва, поранення, побої), що впливало й на міру покарання. Виявлено, що кожний вид мав спеціальну термінологію. Розвиток поглядів законодавця на поняття злочинів проти здоров’я був відображений у Литовському Статуті 1588 року, у нормах якого зафіксовано урізноманітнення видів каліцтва, а також введення як покарання принцип «таліону». З’ясовано, що злочини проти здоров’я поділялись за тими самими критеріями, що й вбивства: форма вини (умисел чи необережність), соціальний статус і стать злочинця та потерпілого, обтяжуючі обставини. Встановлено, що розвиток поняття злочинів проти особи протягом ХVІ ст., тенденції ускладнення поняття, основних рис та характеристик вбивства й посягання на здоров’я зумовлювались такими причинами: розвитком духовної сфери (підвищення рівня правосвідомості законодавця, вплив християнської релігії), особливостями суспільного ладу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (сталість станового поділу населення), специфікою внутрішнього політичного становища держави (формування відносин васалітету).

Ключові слова: Україна, українське кримінальне право, генеза, джерела права, види злочинів, цінність людини, соціум.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Колунтаєв А.В. Подвійне та множинне громадянство в сучасному міжнародному та національному праві

Подвійне і множинне громадянство (бі- і поліпатризм) породжується широким спектром явищ, які на сьогоднішній день виступають невід’ємними атрибутами міждержавної вазємодії. Вони спричиняють чимало проблем для держав у різних сферах, однак вони також можуть виступати інструментом захисту прав людини, що викликає необхідність дослідження попередніх і сучасних тенденцій в правовому регулюванні цих суспільних явищ.

Бі- і поліпатризм виникає з огляду на об’єктивні причини. Це може відбуватись і за відсутності намірів індивіда, а, подекуди, й без його відома. Переважно отримання подвійного та/або множиного громадянства означає набуття додаткових прав, тому багато осіб зацікавлені в набутті такого статусу.

У статті аналізуються причини виникнення подвійного та множинного громадянства, умови, завдяки яким існування таких причин можливе сьогодні, а також вплив міжнародної спільноти на ті чи інші передумови внутрішньодержавними (інституційними) та міжнародними механізмами – через відповідні міжнародні договори. Під час аналізу робляться спроби зіставлення, узагальнення рис подібності та відмінностей елементів понять «подвійне» і «множинне» громадянство, а також їхнє розмежування.

Встановлено, що джерело подвійного громадянства знаходиться у внутрішньому законодавстві кожної держави або виникає в колізії законодавства різних держав, а множинне громадянство виникає, якщо в законодавстві не міститься відповідних обмежень.

Робиться висновок про те, що подвійне і множинне громадянство породжується різними причинами, що ще раз підтверджує тезу про різний зміст зазначених явищ. Також підкреслено, що існують об’єктивні труднощі щодо вироблення в міжнародному масштабі однакових підходів до врегулювання бі- та поліпатризму через значні відмінності у праві різних держав, а також через складне переплетіння як позитивних так і негативних елементів цього статусу на національному рівні.

Ключові слова: громадянство, подвійне громадянство, множинне громадянство, біпатризм, поліпатризм, jus soli, jus sanguini, оптація, натуралізація.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

D.O. Druzhynin Problems of Crime Prevention in the Field of Business

У даній публікації йде мова про проблеми запобігання злочинності у сфері господарювання. Проблеми запобігання посилюються впливом війни на  злочинність, також, аналізується статистика вчинення господарських кримінальних правопорушень. Вказується, що статистична тенденція до зниження розпочалась ще задовго до початку війни, тож необхідно враховувати нові прояви злочинності у зазначеній сфері. Зазначено, не лише про воєнні, а й політичні, економічні, соціальні, демографічні, соціально–психологічні, кримінально-ситуаційні фактори, фактори фонових явищ злочинності та інші криміногенні фактори, що позитивно чи негативно вплинули на стан злочинності у сфері господарської діяльності, у сфері економіки та управління економічними процесами, взагалі. У статті звертається увага, що подальше формування ефективної системи запобігання кримінальним правопорушенням в Україні виникають проблеми без отримання достовірних статистичних показників та використання отриманих даних стану злочинності щодо узагальнення даних та планування заходів запобігання на майбутнє. Акцентується увага на тому, що важливість такої діяльності пов’язана, насамперед, з взаємопов’язаними криміногенними факторами які виявила саме війна. Це призводить до змінення показників злочинності у державі з часів початку повномасштабної війни і до тепер. Взаємопов’язані фактори злочинності виявлені війною зумовлюють, нажаль, зростання рівня саме латентної злочинності, безкарності винних у вчиненні кримінальних правопорушень у сфері господарювання та об’єктивна неможливість правоохоронних органів у період війни ефективно виконувати функціональні обов’язки. Чим і користуються злочинці. Також розглядається питання, що різка тенденція до зниження кількості виявлених кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності свідчить, що існуючі статистичні дані, відносно природно-латентних кримінальних правопорушень, не можуть бути об’єктивним засобом визначення реального стану злочинності у сфері господарської діяльності. Відповідно, можуть виникати ідеї про необхідність розробити опосередковані, не прямі методи визначення реального стану вчинення природно-латентних кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності. Вважається, що число вчинення таких кримінальних правопорушень у досліджуваній сфері є дещо вищим ніж у офіційній статистиці.

Ключові слова: покарання, кримінальні правопорушення, проблеми запобігання, господарська діяльність, правоохоронні органи, умови злочинності, латентність, економічна безпека, військова агресія.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Дрозач Л.В. Контроль як засіб публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період

В даній статті розкрито поняття та особливості засобів публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період.

Відзначено, що засоби публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період включають комплекс заходів та інструментів, спрямованих на ефективне управління, розподіл та виплату пенсій військовослужбовцям, з урахуванням виняткових обставин, таких як військові конфлікти чи інші кризові ситуації, що вимагають гнучкості, прозорості, інноваційного підходу та особливої уваги до захисту персональних даних.

Серед засобів публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців, особливо в періоди кризи та військових конфліктів, вагомими є контроль та нагляд. Ці механізми відіграють ключову роль у забезпеченні прозорості, законності та ефективності всієї системи пенсійного забезпечення. Контроль та нагляд включають в себе систематичне моніторингування та оцінку процесів розподілу та виплати пенсій, перевірку дотримання відповідних законодавчих та нормативних вимог, а також оцінку ефективності використання ресурсів пенсійного фонду. Ці дії служать для підвищення довіри до системи з боку військовослужбовців та суспільства, мінімізації ризиків помилок або зловживань, а також для забезпечення високого рівня соціального захисту військовослужбовців, особливо в умовах, які вимагають надзвичайної уваги та швидкої реакції.

Наведено визначення поняття контроль як засіб публічного адміністрування пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період як складний інструмент, який включає не тільки систематичну перевірку та оцінку відповідності надання пенсійних виплат відповідно до чинного законодавства, але й забезпечує адекватну реакцію на будь-які відхилення чи порушення, сприяючи таким чином прозорості та справедливості у процесі пенсійного забезпечення, а також гарантуючи, що усі військовослужбовці отримають справедливі та своєчасні виплати, що є особливо важливим у періоди підвищеної соціальної та економічної напруженості, що викликані умовами особливого періоду. Треба зауважити, що особливий період у контексті пенсійного забезпечення військовослужбовців часто асоціюється з часами, коли країна зазнає значних соціальних, політичних або економічних викликів, наприклад, під час військових конфліктів, надзвичайних станів або інших кризових ситуацій. У такі періоди пенсійне забезпечення військовослужбовців може бути ускладнене через додаткове навантаження на систему соціального забезпечення, необхідність швидкої реакції на змінювані обставини та потребу у забезпеченні справедливого розподілу ресурсів. У цьому контексті, контроль стає ключовим інструментом, що дозволяє гарантувати ефективність, справедливість та прозорість пенсійного забезпечення, а також адаптувати його до викликів, які виникають у особливий період.

Ключові слова: механізм, публічне адміністрування, пенсія, пенсійне забезпечення, соціальний захист, соціальна політика, система пенсійного забезпечення, права громадян, пенсійне забезпечення військовослужбовців, соціальний захист, військовослужбовець.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Шевченко Л.В., Булик І.Л., Мартиненко Д.Б. Екологічна безпека: загрози та проблеми правового забезпечення в умовах воєнного стану

Стаття присвячена актуальній на сьогоднішній день проблемі правового забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану. У статті проаналізовано поняття  екологічної  безпеки, положення чинного національного законодавства щодо її забезпечення в умовах воєнного  стану,  вплив військових дій на стан екосистем та окремих природних ресурсів в Україні. Висвітлено проблеми правового гарантування екологічної безпеки в умовах військового конфлікту, що надзвичайно актуально для України.

На підставі аналізу українських та зарубіжних джерел щодо правового  регулювання  захисту довкілля  під  час  ведення  воєнних  дій,   зроблено висновок про катастрофічну шкоду довкіллю, яку завдано військовою агресією російської федерації. Зазначається, що одним із найбільш актуальних рівнів негативного впливу збройних конфліктів є вплив на довкілля. Наголошується на тому, що виникнення в умовах військового конфлікту ризиків для життя і здоров’я людини, які зумовлюють незадовільний стан довкілля, потребує швидкого пошуку оптимальних шляхів ліквідації їх наслідків та правове забезпечення екологічної безпеки населення. Насамперед це розвиток та удосконалення законодавства у цій галузі національної безпеки з урахуванням міжнародного досвіду. Також, невід’ємним напрямом адаптації правової системи України до умов військового конфлікту є вдосконалення державно-правового механізму реагування на екологічні виклики і загрози. Встановлено, що усі положення міжнародних актів, які врегульовують питання забезпечення екологічної безпеки закликають міжнародну спільноту вживати заходів, спрямованих на запобігання або мінімізацію руйнівного впливу на навколишнє середовище під час військових дій. Звертається увага на те, що окремий блок нормативних актів  України присвячено правовому врегулюванню порядку та методик визначення шкоди і збитків, завданих довкіллю України внаслідок збройної агресії російської федерації. Встановлено,  що  незважаючи на те, що війна триває, вже спостерігається розвиток нормативних актів, спрямованих на врегулювання відбудови зруйнованих чи пошкоджених територій та об’єктів. Проаналізовано окремі з них, виявлено недоліки та запропоновано шляхи їх усунення.

Ключові слова: національна безпека, екологічна безпека, навколишнє середовище, військова агресія, охорона довкілля під час збройних конфліктів.

Відкрити статтю>>>

 

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Проневич О.С. Субсидіарність як принцип публічного управління: догматико-правова інтерпретація

Стаття присвячена осмисленню субсидіарності як принципу публічного управління з особливою акцентуацією уваги на аналізі детермінант субсидіарності як релігійно-філософського концепту, з’ясуванні сучасних доктринальних підходів до тлумачення субсидіарності, осмисленні сутності правового принципу субсидіарності, виявленні специфіки застосування принципу субсидіарності при регулюванні правовідносин у форматі «держава – територіальна громада». Констатовано, що субсидіарність є легальним засобом гармонізації публічно-владної діяльності суб’єктів владних повноважень різного рівня. Принцип субсидіарності ґрунтується на презумпції компетенції органів місцевого самоврядування вирішувати екзистенційні питання місцевого значення та надавати замовникам якісні публічні послуги, а також можливості легального втручання органів державної влади в справи територіальних громад у разі інституційної неспроможності органів місцевого самоврядування виконувати передбачені законом завдання. Наголошено, що позитивний потенціал принципу субсидіарності може бути реалізований лише за умови розвиненості системи місцевого самоврядування, завершеності реформи децентралізації влади, забезпечення інституційної, фінансової та кадрової спроможності органів місцевого самоврядування.

Ключові слова: принцип субсидіарності, децентралізація, публічне управління, публічна служба, державний службовець, місцеве самоврядування, система органів публічного управління, Європейський Союз.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Кузьменко О.В., Чорна В.Г., Островський С.О. Місце принципу субсидіарності в системі принципів публічної служби

Сучасна державна політика та система управління в Україні переживають часи значних трансформацій. Одним з ключових аспектів цих змін є впровадження та розвиток принципу субсидіарності. Цей принцип набуває все більшої актуальності в контексті децентралізації та зміцнення місцевого самоврядування. Він передбачає передачу владних повноважень від органів виконавчої влади до місцевих органів. Таким чином, принцип субсидіарності відіграє важливу роль у формуванні ефективної системи управління.

Принцип субсидіарності базується на переконанні, що рішення мають прийматися якомога ближче до громадян. Це сприяє залученню місцевих громад до процесу прийняття рішень. При цьому важливим є забезпечення балансу між центральним та місцевим рівнями влади. Україна, рухаючись шляхом європейської інтеграції, все активніше впроваджує цей принцип у своїй правовій системі. Він відіграє ключову роль у розбудові ефективної та демократичної держави.

Розвиток принципу субсидіарності тісно пов’язаний з процесом децентралізації влади. Децентралізація є одним із найважливіших кроків на шляху до реформування державного управління в Україні. Вона передбачає передачу більшої відповідальності та ресурсів на місцевий рівень. Принцип субсидіарності стає невід’ємною частиною цього процесу, надаючи місцевому самоврядуванню більше повноважень та автономії. Це сприяє підвищенню ефективності управління та задоволенню потреб місцевих громад.

Аналізуючи українську систему публічного адміністрування, важливо розуміти взаємозв’язок між принципами субсидіарності та децентралізації. Обидва ці принципи взаємодоповнюють один одного, формуючи структуру, що сприяє демократизації та ефективності управління. Принцип субсидіарності дозволяє розподіляти владу таким чином, щоб місцеві органи мали достатньо повноважень для реагування на специфічні потреби своїх громад. Таке розподілення влади не тільки сприяє ефективності, але й зміцнює довіру громадян до владних інституцій.

У цій статті розглядається, як принцип субсидіарності інтегрується у систему принципів публічної служби в Україні. Ми аналізуємо його роль та значення у контексті загальної стратегії реформування публічного адміністрування. Особлива увага буде приділена питанням ефективності в контексті місцевого самоврядування. Також ми розглянемо виклики та можливості, які виникають у процесі впровадження цього принципу. Зрештою, ця стаття покликана допомогти у розумінні ключових аспектів субсидіарності як основи для ефективної та демократичної системи публічного управління в Україні.

Ключові слова: принципи, принцип субсидіарності, децентралізація влади, публічна влада, механізми державного управління, місцеве самоврядування, ефективність управління, публічно-правова сфера, публічне адміністрування, демократизація управління, баланс центральної та місцевої влади, реформування державного управління, залучення громадян до управління, автономія місцевого самоврядування, європейські стандарти управління.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Журнал східноєвропейського права № 117

Журнал було опубліковано на сайті 25 грудня 2023 року

golovna_117-page0001

титульна сторінка

зміст

Єрмак О.О., Скрильник О.О., Чупайда Д.В. Особистий закон фізичної особи за законодавством України та окремих держав

У статті досліджено особливості такої колізійної норми міжнародного приватного права як особистий закон фізичної особи у площині українського законодавства. Також проведено аналіз закордонних джерел та судової практики задля пізнання спільного та відмінного у функціонуванні колізійної прив’язки lex personalis, що дозволить паралельно розглядати таку норму з точки зору законодавців різних держав та правових систем.

Ключові слова: колізійна норма, фізична особа, міжнародне приватне право.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430685

Запотоцька О.В., Пустовіт Ю.Ю. Державна служба як вид публічної служби: поняття, особливості, етапи проходження

В даній статті розкрито зміст, особливості та етапи проходження державної служби. Визначено місце державної служби в системі публічної служби.

Ключове місце в системі публічної влади займає державна служба. Зважаючи на особливості та специфічні рисами державної служби, то слід сказати, що працівники цієї сфери діяльності, які несуть службу виконуючи посадові обов’язки, мають особливий адміністративно-правовий статус. Крім того, основним обов’язком державного службовця є правильне виконання поручених йому завдань, дотримуючи посадової інструкції та правил внутрішнього трудового розпорядку.

Основними ознаками державної служби є високий ступінь професійності та публічності, а також політична неупередженість під час виконання покладених на службовця завдань та функцій. Ці основні ознаки відбиваються у принципах, яких має дотримуватися державний службовець у своїй діяльності. Тобто, державна служба є публічною професійною діяльністю нормативно-інструктивного характеру на принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян. Наслідком реалізації зазначених принципів має стати така поведінка державних службовців, що відповідає очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства і громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод громадян.

Нормативно-правове регулювання сфери державної служби не обмежено лише положеннями Закону України «Про державну службу». В контексті можливості потрапляння на державну службу, процес її проходження та припинення важливе значення має законодавче врегульованість цих етапів. Проходження державної служби здійснюється на призначеній посаді за результатами проведення конкурсу. Тому класифікація посад є ключовою складовою системи проходження державної служби, що забезпечує визначення відносної цінності посади порівняно з іншими посадами на державній службі і закладає основу для встановлення справедливої і конкурентної системи оплати праці та впровадження ефективних інструментів управління персоналом на державній службі, які дозволяють здійснювати добір й утримання кваліфікованих працівників, об’єктивно оцінювати діяльність державних службовців, сприяти їхньому професійному розвитку (визначати зміст і форми навчання та підвищення кваліфікації) і кар’єрному зростанню тощо.

Ключові слова: державна служба, публічна служба, службове право, нормативно-правове регулювання державної служби, державний службовець, юридична відповідальність.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430690

Карелін В.В., Тимошенко В.А., Котляренко О.П. Діяльність суб’єктів запобігання корупції в органах військового управління

В статті висвітлюється, що у 2022 році в Індексі сприйняття корупції міжнародної організації Трансперенсі Інтернешнл Україна посіла 116-те місце зі 180 країн, що досліджувалися. 2012 року міжнародна аудиторська компанія Ernst and Young ставила Україну до трійки найбільш корумпованих країн світу разом з Колумбією та Бразилією з 43 країн, які були досліджені. Загалом, в статті зазначено, що у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України триває послідовна робота щодо боротьби з корупцією в частині оборонних закупівель, управління земельними та непрофільними активами Міністерства оборони України, тиловому, медичному та житловому забезпеченні, реалізації міжнародної допомоги у сфері безпеки, а також у розробленні антикорупційних програм, забезпеченні підтримки та взаємодії з міжнародною неурядовою організацією Transparency International Україна, організації публічних дискусій щодо Індексу доброчесності в оборонному урядуванні для Міноборони, зокрема  шляхом створення нових антикорупційних органів таких як Департамент з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України.

Ключові слова: корупція, суб’єкти запобігання, органи військового управління, Міністерство оборони України, Збройні Сили України.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430694

Личенко І.О. Загальна характеристика системи суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування

В даній статті розкрито систему, повноваження та компетенцію суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування.

Авторами акцентовано увагу, що публічне адміністрування сферою дитячого харчування являє собою регламентована нормативно-правовими актами діяльність уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, що спрямована на: забезпечення здоровим та раціональним дитячим харчування дітей, розвиток підприємств сфери дитячого харчування, здійснення державного регулювання процесів виробництва та обігу дитячого харчування в Україні, притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства в сфері дитячого харчування.

Визначено, що принципи діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування – це основні вихідні ідеї та закономірності, що покладено в основу виробничих та логістичних процесів з метою забезпечення дітей грудного та раннього віку достатнім, високоякісним та безпечним дитячим харчуванням та реалізації конституційних прав дитини на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я і життя.

Запропоновано принципами діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування поділити на: загальні принципи публічного адміністрування; спеціальними принципи; інституціональні принципи. Якщо перша та група принципів знайшли своє вираження в наукових дослідженнях, то інституційні принципи характеризуються специфічними особливостями, що визначають осноположні засади розвитку сфери дитячого харчування в цілому.

Визначено, що суб’єктами публічної адміністрації у сфері дитячого харчування є: 1) суб’єкти загальної компетенції: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України; 2) суб’єкти спеціальної компетенції: Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство аграрної політики та продовольства України; Міністерство економіки України; Державна служба з питань безпечності та якості харчових продуктів та захисту прав споживачі інші органи та установи; органи місцевого самоврядування.

Ключові слова: суб’єкти адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування, виробництво та обіг дитячого харчування, дитяче харчування, дитина, охорона здоров’я, суб’єкти публічної адміністрації, виробництво та обіг дитячого харчування.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430696

Василів С.С. Інститут адвокатури в Іспанії 

У статті розглянуто нормативно-правове регулювання інституту адвокатури в Іспанії. Зокрема, автором проаналізовано статус адвоката в Іспанії, основні умови доступу до адвокатської професії, основні засади та принципи адвокатської діяльності, рекламування адвокатом своєї діяльності.

Ключові слова: адвокат, адвокатська діяльність, принципи адвокатської діяльності.

  Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430699

Деменко О.Є. Сучасний стан податково-адміністративного регулювання відносин щодо справляння податків та зборів

Стаття присвячена дослідженню сучасного стану податково-адміністративного регулювання відносин щодо справляння податків та зборів. Виокремлення податково-адміністративного регулювання можливе через: а) врахування предметного критерію; б) наявність формального підходу до упорядковання конкретної сфери суспільних відносин.

Встановлено, що предметний критерій податково-адміністративного регулювання буде основою для виокремлення об’єкта правового впливу, а саме суспільних відносин щодо справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів; застосування спеціальних правових засобів, сукупність яких складає механізм правового впливу на сплавляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів; застосування конкретно визначених процедур сплати податків та зборів; використання конкретних інструментів публічного впливу за порушення норм податкового законодавства; встановлення прав та обов’язків учасників правовідносин що складаються під час справляння податків та зборів, а також притягнення їх до юридичної відповідальності.

Акцентовано увагу на тому, що базування податково-адміністративного регулювання здійснюється відповідно до формального підходу, за якого можливим є використання в якості правових регуляторів справляння податків та зборів лише тих, що мають юридичне значення. Встановлено, що специфіка податково-адміністративного регулювання справляння податків та зборів полягатиме в тому, що його формальним відображенням будуть виключно ті нормативно-правові акти, яких прийнято суб’єктами публічної адміністрації в формі підзаконного нормативного акту, який регулює сферу оподаткування.

Обґрунтовано, що податково-адміністративне регулювання справляння податків та зборів сформовано з нормативних актів, яких прийнято: органами державної виконавчої влади; органами місцевого самоврядування, суб’єктами, яких не віднесено до органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, але яких наділено окремими повноваженнями щодо забезпечення управлінського впливу в сфері справляння податків та зборів (Президентом України, Національним Банком України, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, військовими адміністраціями).

Ключові слова: податкове регулювання, податково-адміністративне регулювання, справляння податків та зборів, підзаконні нормативно-правові акти, уповноважені суб’єкти.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430703

Кудрявцева В.В., Чайка Н.І., Піддубна О.М. Правовий статус дачних будинків в Україні: проблематика та аналіз судової практики

У статті розглянуто актуальність та проблематику правового статусу дачних будинків в Україні, проаналізовано визначення понять «дачний будинок», «садовий будинок» відповідно до норм чинного законодавства України. В результаті аналізу нормативно-правових актів, що врегульовують дані питання, зокрема Конституції України, Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та існуючої судової практики, зроблено висновок про правові аспекти статусу дачних будинків та важливість дотримання чинного законодавства в ситуаціях зміни місця реєстрації.

Ключові слова: дачний будинок, садовий будинок, дача, садиба, житловий будинок, кооператив, право власності, місце реєстрації, судова практика.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430705

Кульчій О.О.  Напрями удосконалення правового регулювання підприємницьких відносин для сприяння повоєнній відбудові України

У статті проаналізовано перспективні напрями удосконалення правового регулювання підприємницьких відносин для сприяння повоєнній відбудові України. Визначено ключові виклики та можливі заходи стимулювання, зокрема дерегуляція, системна державна допомога, реформа інституцій підтримки підприємництва.

Ключові слова: підприємницька діяльність, правове регулювання, дерегуляція, повоєнна відбудова, інвестиційний клімат, інфраструктура.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430711

Мех Ю.В. Теоретико-методологічні засади основних принципів та функцій державно-приватного партнерства в секторі безпеки України

В статті розглянуто теоретико-методологічні засади основних принципів та функцій державно-приватного партнерства в секторі безпеки. Зазначено, що особливості суспільних відносин, що пов’язані з державно-приватним партнерством, опосередковують потреби слідування спеціальним принципам цього способу управлінської діяльності, а специфіка сектору безпеки – окреслює межі його застосування та профільні вихідні засади.

Визначено принципи державно-приватного партнерство в секторі безпеки як сукупність основоположних ідей та вихідних начал, які спрямовані забезпечувати однотипне формулювання правового впливу на суспільні відносини в секторі національної безпеки в частині визначення партнерських (рівноправних) взаємовідносин сторін для досягнення спільних цілей при конкретному державному інтересів.

Запропоновано прийняття Концепції розвитку державно-приватного партнерства в секторі безпеки у формі постанови Кабінету Міністрів України з обовязковим виділенням принципів державно-приватного партнерства в секторі безпеки такого змісту: 1) дотримання відповідного рівня безпеки інформації; 2) пріоритетність в якості партнера резидентів перед нерезидентами, в випадках потреби збереження конфіденційності інформації про об’єкт державно-приватного партнерства – допуск в якості партнера виключно резидентів; 3) встановлення взаємних гарантій у договорі про взаємодію; 4) стійкість взаємодії, що підкріплена укладенням довгострокових договорів про державно-приватне партнерство.

Зазначено, що питання функціонального призначення державно-приватного партнерства в секторі безпеки знаходить своє вираження в детермінації правового впливу такої форми взаємодії на стан національної безпеки. Можливість укладення договору державно-приватного партнерства в секторі національної безпеки покликано забезпечити розвиток нових форм солідарності, партнерства і співробітництва, коли традиційний владно-розпорядчий характер відповідної активності стабілізується шляхом впровадження альтернативного варіанту у вигляді адміністративно-погоджувального та впорядковуючого формату взаємодії.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, сектор безпеки, принципи, функції, нормативне регулювання.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430719

Трегубенко Г.П. Особливості забезпечення екологічної безпеки в умовах правового режиму воєнного стану

Представлено науковій апробації аналіз і систематизацію актуальних питань сьогодення – стану довкілля та природних ресурсів. Охарактеризовано найвпливовіші чинники, що безпосередньо погіршують стан навколишнього природного середовища держави. Висвітлено проблеми, що загрожують національній екологічній безпеці та стратегії щодо їх вирішення. Визначено нормативно-правову базу, що здійснює регулювання суспільних відносин екологічної безпеки. Особливу увагу звернено до шляхів подолання ризиків та проблем, що загрожують екологічній безпеці.

Ключові слова: екологічна безпека, природні ресурси, водні ресурси, землі, атмосферне повітря, нормативно-правове регулювання, інструменти реалізації, моделі втілення, економіка, природокористування, сучасні тенденції розвитку, перспективи, програми забезпечення, правове регулювання, охорона довкілля, доцільне користування.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430731

Цибульник Н.Ю. Шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки

В статті виокремлено та проаналізовано шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки. Зазначено, що вказівка на «адміністративне» правове регулювання означає те, що якісно здійснюватиметься вплив правових норм на суспільні відносини, які охоплюють предмет адміністративного права. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання в секторі безпеки охоплює нормативне впорядкування суспільних відносин, яких пов’язано з здійсненням управління в секторі безпеки, забезпечення прав людини і громадянина, а також притягнення до адміністративної відповідальності.

Проаналізовано можливі напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки залежно від напрямів діяльності уповноважених суб’єктів на об’єкт впливу.

Зазначено, що удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, яких пов’язано з здійсненням управління в секторі безпеки можливе в частині реформування інституційного механізму забезпечення сектору безпеки шляхом його структуризації, налагодження взаємодії між окремими суб’єктами, що наділені повноваженнями в секторі безпеки, поширення практики використання цифрових технологій у їх діяльності тощо. Запропоновано внесення змін до Закону України «Про національну безпеку» такого характеру: 1) розмежувати сектор безпеки та оборони; 2) до складу сектору безпеки віднести державні органи, на які Конституцією та законами України покладено повноваження із забезпечення національної безпеки.

Обґрунтовано доцільність утворення окремого центрального органу виконавчої влади, що забезпечує та реалізує державну політику в сфері національної безпеки – Міністерства з питань національної безпеки, серед завдань якого, до прикладу, виокремлюватимуться: забезпечення формування та реалізації державної політики з питань захищеності конкретних державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, життєво важливих національних інтересів; здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з питань забезпечення національної безпеки; забезпечення прав службових та посадових осіб державних органів, які виконують повноваження х забезпечення національної безпеки; вироблення порядку застосування заходів, які спрямовані на забезпечення національної безпеки.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, сектор безпеки, цифровізація, глобалізація, євроінтеграція.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430735

Горбачевська Т.І. Свобода релігії або переконань та безпека: виклики та гарантії захисту в умовах війни

Стаття розглядає межі перетину релігійної свободи й безпеки, що є найактуальнішим аспектом права на свободу релігії або переконань в сучасному українському правовому та суспільному дискурсах. Метою є аналіз можливості законодавчої заборони діяльності окремої релігійної спільноти в цілому у розрізі вимог Конституції України на міжнародних актів з прав людини. Питання заборони релігійної організації через розташування її керівного центру в державі, яка вчинила акт військової агресії проти України розглядається у декількох поточних законопроєктах, внесених на розгляд парламенту України, зокрема, щодо заборони діяльності Української православної церкви (Московського Патріархату). Стаття визначає, що, по-перше, обмеження свободи релігії або переконань з мотивів національної безпеки та надзвичайного стану заборонено в міжнародних стандартах з прав людини, а також в Конституції України. По-друге, законодавстві чітко передбачено єдиний порядок заборони діяльності релігійної організації – судовий. Підстави для ініціювання такого порядку мають відповідати принципам пропорційності, легітимності та повноти зібраних доказів про встановлення систематичного, послідовного та довготривалого спонукання до невиконання конституційних обов’язків; грубих порушень громадського порядку; та посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій. По-третє, стандарти із захисту прав людини забороняють колективне притягнення до відповідальності усієї релігійної громади за дії її окремих представників. Водночас стан війни створює екстраординарні умови та виклики для функціонування демократичної держави. В таких складних справах варто обґрунтовано визначати пріоритетність між правами людини та іншими цінностями як публічний порядок, суспільна безпека та національний суверенітет.

Ключові слова: свобода релігії та переконань, безпека, воєнний стан, межі втручання у права людини, заборона релігійної організації.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430739

Дрозач Л.В. Компаративістький аналіз запровадження та реалізації пенсійної реформи України в умовах особливого періоду

Здійснивши компаративістський аналіз пенсійної реформи відзначено, що війна в Україні вимагає перегляду діючої реформи та запровадження нової концептуальної пенсійної системи, яка б враховувала усі сучасні виклики та особливості. Разом з тим ця реформа повинна бути запроваджена вже після війни, з урахуванням економічної стану держави , що вкрай важливо врахувати. Ситуація в країні після війни може бути вкрай складною, з великими економічними викликами, зокрема збитки в промисловості, інфраструктурі, а також значний витік людських ресурсів. Враховуючи це, запровадження оновленої пенсійної системи повинно бути адаптоване до поточних умов та сприяти відновленню економіки та створенню стабільності в державі.

Додатково, важливо враховувати потреби військових і цивільних постраждалих, а також забезпечити їхній соціальний захист у першу чергу. Ця реформа може виступити як однією з складових стратегії відновлення та розвитку України після війни, спрямованої на покращення якості життя громадян і забезпечення їхнього фінансового стабільності у майбутньому.

Основні аспекти нової пенсійної реформи можуть включати: запровадження механізмів, які забезпечать стійкість пенсійної системи в умовах воєнного конфлікту та збережуть фінансову платоспроможність системи для виплати пенсій; реформа повинна передбачати заходи для захисту вразливих категорій пенсіонерів, особливо тих, хто постраждав внаслідок війни; важливо забезпечити принцип соціальної солідарності в системі, щоб уникнути пенсійного бідності та нерівності; потрібно розглянути можливість введення гнучких правил виходу на пенсію, які враховуватимуть особисті обставини та потреби працівників; запровадження програм підтримки та реабілітації ветеранів війни, а також надання їм пільг та підвищеного соціального захисту; реформа повинна передбачати створення ефективної та прозорої системи управління пенсійними фондами та активами для забезпечення їхньої ефективності та надійності; реформа повинна бути частиною загальної стратегії відновлення економіки та забезпечення росту для забезпечення фінансової стійкості пенсійної системи.

Пенсійна система України повинна розвиватися на підставі розробленої та прийнятої Кабінетом Міністрів України після війни Державної стратегії соціального захисту громадян, одним з напрямків якої буде створення ефективної та стабільної пенсійної системи, здатної забезпечувати фінансовий комфорт громадян при досягнення пенсійного віку та в умовах економічної нестабільності.

Ключові слова: пенсія, пенсійне забезпечення, соціальний захист, соціальна політика, система пенсійного забезпечення, права громадян, пенсійне забезпечення військовослужбовців, соціальний захист, військовослужбовець.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430741

Линник О.А. Процедура акумулювання та використання інвестицій в Україні

Розкрито процедуру акумулювання та використання інвестицій в Україні.

Субʼєктів інвестиційної діяльності слід визначати згідно з Законом України “Про інвестиційну діяльність”, відповідно до якого суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. При цьому інвесторами є суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Обʼєктами залучення є будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права. Для того, щоб обʼєкт залучення був інвестиційно привабливим для потенційних інвесторів, учасники інвестиційної діяльності повинні запропонувати інвестиційні проекти, які є комплексом заходів (організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних), визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку національної економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється суб’єктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей.

Війна однозначно продовжує впливати на показники глобалізації України, а тому наявність на українському інвестиційному ринку компаній з прибутком з РФ демонструє готовність Уряду та Президента України з Радою національної безпеки та оборони відмовлятися від санкцій проти великих компаній, які готові під час війни вкладати кошти в інвестиційні проекти.

Ключові слова: акумулювання інвестицій, публічне управління, нормативно-правове регулювання, управління інвестиціями, інвестиції, арбітраж, спори, медіація, публічний спір, інвестиційний арбітраж, публічні закупівлі, публічне адміністрування.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430743

Колунтаєв А.В. Правові позиції Європейського суду з прав людини як інструменти непрямого захисту права на громадянство

Через розширення сфери міжнародно-правового регулювання, яка стосується прав людини, міжнародна правотворча та правозастосовна практики торкаються, зокрема, і права людини на громадянство, внаслідок чого постає проблема визначення меж впливу такої міжнародної юридичної практики на питання, які традиційно належать до сфери виключної національної компетенції. У зв’язку з чим, актуалізується проблема вивчення й осмислення правових позицій Європейсього суду з прав людини, що стосуються набуття і втрати громадянства держави як непрямих інструментів захисту права на громадянство, що актуально з точки зору теоретичних досліджень і повинно бути враховано у правотворчій та правозастосовчій практиках України як держави-члена Ради Європи.

Ключові слова: громадянство, набуття і втрата громадянства, апатрид, поліпатрид, Європейська конвенція про громадянство, Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, правові позиції Європейського Суду з прав людини.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10430749

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Колунтаєв А.В. Правові позиції Європейського суду з прав людини як інструменти непрямого захисту права на громадянство

Через розширення сфери міжнародно-правового регулювання, яка стосується прав людини, міжнародна правотворча та правозастосовна практики торкаються, зокрема, і права людини на громадянство, внаслідок чого постає проблема визначення меж впливу такої міжнародної юридичної практики на питання, які традиційно належать до сфери виключної національної компетенції. У зв’язку з чим, актуалізується проблема вивчення й осмислення правових позицій Європейсього суду з прав людини, що стосуються набуття і втрати громадянства держави як непрямих інструментів захисту права на громадянство, що актуально з точки зору теоретичних досліджень і повинно бути враховано у правотворчій та правозастосовчій практиках України як держави-члена Ради Європи.

Ключові слова: громадянство, набуття і втрата громадянства, апатрид, поліпатрид, Європейська конвенція про громадянство, Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, правові позиції Європейського Суду з прав людини.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Линник О.А. Процедура акумулювання та використання інвестицій в Україні

Розкрито процедуру акумулювання та використання інвестицій в Україні.

Субʼєктів інвестиційної діяльності слід визначати згідно з Законом України “Про інвестиційну діяльність”, відповідно до якого суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. При цьому інвесторами є суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Обʼєктами залучення є будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права. Для того, щоб обʼєкт залучення був інвестиційно привабливим для потенційних інвесторів, учасники інвестиційної діяльності повинні запропонувати інвестиційні проекти, які є комплексом заходів (організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних), визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку національної економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється суб’єктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей.

Війна однозначно продовжує впливати на показники глобалізації України, а тому наявність на українському інвестиційному ринку компаній з прибутком з РФ демонструє готовність Уряду та Президента України з Радою національної безпеки та оборони відмовлятися від санкцій проти великих компаній, які готові під час війни вкладати кошти в інвестиційні проекти.

Ключові слова: акумулювання інвестицій, публічне управління, нормативно-правове регулювання, управління інвестиціями, інвестиції, арбітраж, спори, медіація, публічний спір, інвестиційний арбітраж, публічні закупівлі, публічне адміністрування.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Дрозач Л.В. Компаративістький аналіз запровадження та реалізації пенсійної реформи України в умовах особливого періоду

Здійснивши компаративістський аналіз пенсійної реформи відзначено, що війна в Україні вимагає перегляду діючої реформи та запровадження нової концептуальної пенсійної системи, яка б враховувала усі сучасні виклики та особливості. Разом з тим ця реформа повинна бути запроваджена вже після війни, з урахуванням економічної стану держави , що вкрай важливо врахувати. Ситуація в країні після війни може бути вкрай складною, з великими економічними викликами, зокрема збитки в промисловості, інфраструктурі, а також значний витік людських ресурсів. Враховуючи це, запровадження оновленої пенсійної системи повинно бути адаптоване до поточних умов та сприяти відновленню економіки та створенню стабільності в державі.

Додатково, важливо враховувати потреби військових і цивільних постраждалих, а також забезпечити їхній соціальний захист у першу чергу. Ця реформа може виступити як однією з складових стратегії відновлення та розвитку України після війни, спрямованої на покращення якості життя громадян і забезпечення їхнього фінансового стабільності у майбутньому.

Основні аспекти нової пенсійної реформи можуть включати: запровадження механізмів, які забезпечать стійкість пенсійної системи в умовах воєнного конфлікту та збережуть фінансову платоспроможність системи для виплати пенсій; реформа повинна передбачати заходи для захисту вразливих категорій пенсіонерів, особливо тих, хто постраждав внаслідок війни; важливо забезпечити принцип соціальної солідарності в системі, щоб уникнути пенсійного бідності та нерівності; потрібно розглянути можливість введення гнучких правил виходу на пенсію, які враховуватимуть особисті обставини та потреби працівників; запровадження програм підтримки та реабілітації ветеранів війни, а також надання їм пільг та підвищеного соціального захисту; реформа повинна передбачати створення ефективної та прозорої системи управління пенсійними фондами та активами для забезпечення їхньої ефективності та надійності; реформа повинна бути частиною загальної стратегії відновлення економіки та забезпечення росту для забезпечення фінансової стійкості пенсійної системи.

Пенсійна система України повинна розвиватися на підставі розробленої та прийнятої Кабінетом Міністрів України після війни Державної стратегії соціального захисту громадян, одним з напрямків якої буде створення ефективної та стабільної пенсійної системи, здатної забезпечувати фінансовий комфорт громадян при досягнення пенсійного віку та в умовах економічної нестабільності.

Ключові слова: пенсія, пенсійне забезпечення, соціальний захист, соціальна політика, система пенсійного забезпечення, права громадян, пенсійне забезпечення військовослужбовців, соціальний захист, військовослужбовець.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Горбачевська Т.І. Свобода релігії або переконань та безпека: виклики та гарантії захисту в умовах війни

Стаття розглядає межі перетину релігійної свободи й безпеки, що є найактуальнішим аспектом права на свободу релігії або переконань в сучасному українському правовому та суспільному дискурсах. Метою є аналіз можливості законодавчої заборони діяльності окремої релігійної спільноти в цілому у розрізі вимог Конституції України на міжнародних актів з прав людини. Питання заборони релігійної організації через розташування її керівного центру в державі, яка вчинила акт військової агресії проти України розглядається у декількох поточних законопроєктах, внесених на розгляд парламенту України, зокрема, щодо заборони діяльності Української православної церкви (Московського Патріархату). Стаття визначає, що, по-перше, обмеження свободи релігії або переконань з мотивів національної безпеки та надзвичайного стану заборонено в міжнародних стандартах з прав людини, а також в Конституції України. По-друге, законодавстві чітко передбачено єдиний порядок заборони діяльності релігійної організації – судовий. Підстави для ініціювання такого порядку мають відповідати принципам пропорційності, легітимності та повноти зібраних доказів про встановлення систематичного, послідовного та довготривалого спонукання до невиконання конституційних обов’язків; грубих порушень громадського порядку; та посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій. По-третє, стандарти із захисту прав людини забороняють колективне притягнення до відповідальності усієї релігійної громади за дії її окремих представників. Водночас стан війни створює екстраординарні умови та виклики для функціонування демократичної держави. В таких складних справах варто обґрунтовано визначати пріоритетність між правами людини та іншими цінностями як публічний порядок, суспільна безпека та національний суверенітет.

Ключові слова: свобода релігії та переконань, безпека, воєнний стан, межі втручання у права людини, заборона релігійної організації.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Цибульник Н.Ю. Шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки

В статті виокремлено та проаналізовано шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки. Зазначено, що вказівка на «адміністративне» правове регулювання означає те, що якісно здійснюватиметься вплив правових норм на суспільні відносини, які охоплюють предмет адміністративного права. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання в секторі безпеки охоплює нормативне впорядкування суспільних відносин, яких пов’язано з здійсненням управління в секторі безпеки, забезпечення прав людини і громадянина, а також притягнення до адміністративної відповідальності.

Проаналізовано можливі напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки залежно від напрямів діяльності уповноважених суб’єктів на об’єкт впливу.

Зазначено, що удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, яких пов’язано з здійсненням управління в секторі безпеки можливе в частині реформування інституційного механізму забезпечення сектору безпеки шляхом його структуризації, налагодження взаємодії між окремими суб’єктами, що наділені повноваженнями в секторі безпеки, поширення практики використання цифрових технологій у їх діяльності тощо. Запропоновано внесення змін до Закону України «Про національну безпеку» такого характеру: 1) розмежувати сектор безпеки та оборони; 2) до складу сектору безпеки віднести державні органи, на які Конституцією та законами України покладено повноваження із забезпечення національної безпеки.

Обґрунтовано доцільність утворення окремого центрального органу виконавчої влади, що забезпечує та реалізує державну політику в сфері національної безпеки – Міністерства з питань національної безпеки, серед завдань якого, до прикладу, виокремлюватимуться: забезпечення формування та реалізації державної політики з питань захищеності конкретних державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, життєво важливих національних інтересів; здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з питань забезпечення національної безпеки; забезпечення прав службових та посадових осіб державних органів, які виконують повноваження х забезпечення національної безпеки; вироблення порядку застосування заходів, які спрямовані на забезпечення національної безпеки.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, сектор безпеки, цифровізація, глобалізація, євроінтеграція.

Відкрити статтю>>>

 

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Трегубенко Г.П. Особливості забезпечення екологічної безпеки в умовах правового режиму воєнного стану

Представлено науковій апробації аналіз і систематизацію актуальних питань сьогодення – стану довкілля та природних ресурсів. Охарактеризовано найвпливовіші чинники, що безпосередньо погіршують стан навколишнього природного середовища держави. Висвітлено проблеми, що загрожують національній екологічній безпеці та стратегії щодо їх вирішення. Визначено нормативно-правову базу, що здійснює регулювання суспільних відносин екологічної безпеки. Особливу увагу звернено до шляхів подолання ризиків та проблем, що загрожують екологічній безпеці.

Ключові слова: екологічна безпека, природні ресурси, водні ресурси, землі, атмосферне повітря, нормативно-правове регулювання, інструменти реалізації, моделі втілення, економіка, природокористування, сучасні тенденції розвитку, перспективи, програми забезпечення, правове регулювання, охорона довкілля, доцільне користування.

Відкрити статтю>>>

 

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Мех Ю.В. Теоретико-методологічні засади основних принципів та функцій державно-приватного партнерства в секторі безпеки України

В статті розглянуто теоретико-методологічні засади основних принципів та функцій державно-приватного партнерства в секторі безпеки. Зазначено, що особливості суспільних відносин, що пов’язані з державно-приватним партнерством, опосередковують потреби слідування спеціальним принципам цього способу управлінської діяльності, а специфіка сектору безпеки – окреслює межі його застосування та профільні вихідні засади.

Визначено принципи державно-приватного партнерство в секторі безпеки як сукупність основоположних ідей та вихідних начал, які спрямовані забезпечувати однотипне формулювання правового впливу на суспільні відносини в секторі національної безпеки в частині визначення партнерських (рівноправних) взаємовідносин сторін для досягнення спільних цілей при конкретному державному інтересів.

Запропоновано прийняття Концепції розвитку державно-приватного партнерства в секторі безпеки у формі постанови Кабінету Міністрів України з обовязковим виділенням принципів державно-приватного партнерства в секторі безпеки такого змісту: 1) дотримання відповідного рівня безпеки інформації; 2) пріоритетність в якості партнера резидентів перед нерезидентами, в випадках потреби збереження конфіденційності інформації про об’єкт державно-приватного партнерства – допуск в якості партнера виключно резидентів; 3) встановлення взаємних гарантій у договорі про взаємодію; 4) стійкість взаємодії, що підкріплена укладенням довгострокових договорів про державно-приватне партнерство.

Зазначено, що питання функціонального призначення державно-приватного партнерства в секторі безпеки знаходить своє вираження в детермінації правового впливу такої форми взаємодії на стан національної безпеки. Можливість укладення договору державно-приватного партнерства в секторі національної безпеки покликано забезпечити розвиток нових форм солідарності, партнерства і співробітництва, коли традиційний владно-розпорядчий характер відповідної активності стабілізується шляхом впровадження альтернативного варіанту у вигляді адміністративно-погоджувального та впорядковуючого формату взаємодії.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, сектор безпеки, принципи, функції, нормативне регулювання.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Кульчій О.О. Напрями удосконалення правового регулювання підприємницьких відносин для сприяння повоєнній відбудові України

У статті проаналізовано перспективні напрями удосконалення правового регулювання підприємницьких відносин для сприяння повоєнній відбудові України. Визначено ключові виклики та можливі заходи стимулювання, зокрема дерегуляція, системна державна допомога, реформа інституцій підтримки підприємництва.

Ключові слова: підприємницька діяльність, правове регулювання, дерегуляція, повоєнна відбудова, інвестиційний клімат, інфраструктура.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Кудрявцева В.В., Чайка Н.І., Піддубна О.М. Правовий статус дачних будинків в Україні: проблематика та аналіз судової практики

У статті розглянуто актуальність та проблематику правового статусу дачних будинків в Україні, проаналізовано визначення понять «дачний будинок», «садовий будинок» відповідно до норм чинного законодавства України. В результаті аналізу нормативно-правових актів, що врегульовують дані питання, зокрема Конституції України, Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та існуючої судової практики, зроблено висновок про правові аспекти статусу дачних будинків та важливість дотримання чинного законодавства в ситуаціях зміни місця реєстрації.

Ключові слова: дачний будинок, садовий будинок, дача, садиба, житловий будинок, кооператив, право власності, місце реєстрації, судова практика.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Деменко О.Є. Сучасний стан податково-адміністративного регулювання відносин щодо справляння податків та зборів

Стаття присвячена дослідженню сучасного стану податково-адміністративного регулювання відносин щодо справляння податків та зборів. Виокремлення податково-адміністративного регулювання можливе через: а) врахування предметного критерію; б) наявність формального підходу до упорядковання конкретної сфери суспільних відносин.

Встановлено, що предметний критерій податково-адміністративного регулювання буде основою для виокремлення об’єкта правового впливу, а саме суспільних відносин щодо справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів; застосування спеціальних правових засобів, сукупність яких складає механізм правового впливу на сплавляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів; застосування конкретно визначених процедур сплати податків та зборів; використання конкретних інструментів публічного впливу за порушення норм податкового законодавства; встановлення прав та обов’язків учасників правовідносин що складаються під час справляння податків та зборів, а також притягнення їх до юридичної відповідальності.

Акцентовано увагу на тому, що базування податково-адміністративного регулювання здійснюється відповідно до формального підходу, за якого можливим є використання в якості правових регуляторів справляння податків та зборів лише тих, що мають юридичне значення. Встановлено, що специфіка податково-адміністративного регулювання справляння податків та зборів полягатиме в тому, що його формальним відображенням будуть виключно ті нормативно-правові акти, яких прийнято суб’єктами публічної адміністрації в формі підзаконного нормативного акту, який регулює сферу оподаткування.

Обґрунтовано, що податково-адміністративне регулювання справляння податків та зборів сформовано з нормативних актів, яких прийнято: органами державної виконавчої влади; органами місцевого самоврядування, суб’єктами, яких не віднесено до органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, але яких наділено окремими повноваженнями щодо забезпечення управлінського впливу в сфері справляння податків та зборів (Президентом України, Національним Банком України, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, військовими адміністраціями).

Ключові слова: податкове регулювання, податково-адміністративне регулювання, справляння податків та зборів, підзаконні нормативно-правові акти, уповноважені суб’єкти.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Василів С.С. Інститут адвокатури в Іспанії

У статті розглянуто нормативно-правове регулювання інституту адвокатури в Іспанії. Зокрема, автором проаналізовано статус адвоката в Іспанії, основні умови доступу до адвокатської професії, основні засади та принципи адвокатської діяльності, рекламування адвокатом своєї діяльності.

Ключові слова: адвокат, адвокатська діяльність, принципи адвокатської діяльності.

  Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Личенко І.О. Загальна характеристика системи суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування

В даній статті розкрито систему, повноваження та компетенцію суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування.

Авторами акцентовано увагу, що публічне адміністрування сферою дитячого харчування являє собою регламентована нормативно-правовими актами діяльність уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, що спрямована на: забезпечення здоровим та раціональним дитячим харчування дітей, розвиток підприємств сфери дитячого харчування, здійснення державного регулювання процесів виробництва та обігу дитячого харчування в Україні, притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства в сфері дитячого харчування.

Визначено, що принципи діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування – це основні вихідні ідеї та закономірності, що покладено в основу виробничих та логістичних процесів з метою забезпечення дітей грудного та раннього віку достатнім, високоякісним та безпечним дитячим харчуванням та реалізації конституційних прав дитини на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я і життя.

Запропоновано принципами діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування поділити на: загальні принципи публічного адміністрування; спеціальними принципи; інституціональні принципи. Якщо перша та група принципів знайшли своє вираження в наукових дослідженнях, то інституційні принципи характеризуються специфічними особливостями, що визначають осноположні засади розвитку сфери дитячого харчування в цілому.

Визначено, що суб’єктами публічної адміністрації у сфері дитячого харчування є: 1) суб’єкти загальної компетенції: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України; 2) суб’єкти спеціальної компетенції: Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство аграрної політики та продовольства України; Міністерство економіки України; Державна служба з питань безпечності та якості харчових продуктів та захисту прав споживачі інші органи та установи; органи місцевого самоврядування.

Ключові слова: суб’єкти адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування, виробництво та обіг дитячого харчування, дитяче харчування, дитина, охорона здоров’я, суб’єкти публічної адміністрації, виробництво та обіг дитячого харчування.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Карелін В.В., Тимошенко В.А., Котляренко О.П. Діяльність суб’єктів запобігання корупції в органах військового управління

В статті висвітлюється, що у 2022 році в Індексі сприйняття корупції міжнародної організації Трансперенсі Інтернешнл Україна посіла 116-те місце зі 180 країн, що досліджувалися. 2012 року міжнародна аудиторська компанія Ernst and Young ставила Україну до трійки найбільш корумпованих країн світу разом з Колумбією та Бразилією з 43 країн, які були досліджені. Загалом, в статті зазначено, що у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України триває послідовна робота щодо боротьби з корупцією в частині оборонних закупівель, управління земельними та непрофільними активами Міністерства оборони України, тиловому, медичному та житловому забезпеченні, реалізації міжнародної допомоги у сфері безпеки, а також у розробленні антикорупційних програм, забезпеченні підтримки та взаємодії з міжнародною неурядовою організацією Transparency International Україна, організації публічних дискусій щодо Індексу доброчесності в оборонному урядуванні для Міноборони, зокрема  шляхом створення нових антикорупційних органів таких як Департамент з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України.

Ключові слова: корупція, суб’єкти запобігання, органи військового управління, Міністерство оборони України, Збройні Сили України.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Запотоцька О.В., Пустовіт Ю.Ю. Державна служба як вид публічної служби: поняття, особливості, етапи проходження

В даній статті розкрито зміст, особливості та етапи проходження державної служби. Визначено місце державної служби в системі публічної служби.

Ключове місце в системі публічної влади займає державна служба. Зважаючи на особливості та специфічні рисами державної служби, то слід сказати, що працівники цієї сфери діяльності, які несуть службу виконуючи посадові обов’язки, мають особливий адміністративно-правовий статус. Крім того, основним обов’язком державного службовця є правильне виконання поручених йому завдань, дотримуючи посадової інструкції та правил внутрішнього трудового розпорядку.

Основними ознаками державної служби є високий ступінь професійності та публічності, а також політична неупередженість під час виконання покладених на службовця завдань та функцій. Ці основні ознаки відбиваються у принципах, яких має дотримуватися державний службовець у своїй діяльності. Тобто, державна служба є публічною професійною діяльністю нормативно-інструктивного характеру на принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян. Наслідком реалізації зазначених принципів має стати така поведінка державних службовців, що відповідає очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства і громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод громадян.

Нормативно-правове регулювання сфери державної служби не обмежено лише положеннями Закону України «Про державну службу». В контексті можливості потрапляння на державну службу, процес її проходження та припинення важливе значення має законодавче врегульованість цих етапів. Проходження державної служби здійснюється на призначеній посаді за результатами проведення конкурсу. Тому класифікація посад є ключовою складовою системи проходження державної служби, що забезпечує визначення відносної цінності посади порівняно з іншими посадами на державній службі і закладає основу для встановлення справедливої і конкурентної системи оплати праці та впровадження ефективних інструментів управління персоналом на державній службі, які дозволяють здійснювати добір й утримання кваліфікованих працівників, об’єктивно оцінювати діяльність державних службовців, сприяти їхньому професійному розвитку (визначати зміст і форми навчання та підвищення кваліфікації) і кар’єрному зростанню тощо.

Ключові слова: державна служба, публічна служба, службове право, нормативно-правове регулювання державної служби, державний службовець, юридична відповідальність.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Єрмак О.О., Скрильник О.О., Чупайда Д.В. Особистий закон фізичної особи за законодавством України та окремих держав

У статті досліджено особливості такої колізійної норми міжнародного приватного права як особистий закон фізичної особи у площині українського законодавства. Також проведено аналіз закордонних джерел та судової практики задля пізнання спільного та відмінного у функціонуванні колізійної прив’язки lex personalis, що дозволить паралельно розглядати таку норму з точки зору законодавців різних держав та правових систем.

Ключові слова: колізійна норма, фізична особа, міжнародне приватне право.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Журнал східноєвропейського права № 116

Журнал було опубліковано на сайті 25 листопада 2023 року

golovna_116-page0001

титульна сторінка

зміст

Беззубов Д.О., Синиця В.Т. Організаційно-правові засади забезпечення транспортної безпеки

розглядає різні аспекти транспортної безпеки, зокрема безпеку вантажів, функціонування та експлуатації об’єктів і транспортних засобів, економічну, екологічну, інформаційну, пожежну, санітарну, хімічну, бактеріологічну, ядерну та радіаційну безпеку. Автори визначають поняття «безпека транспортного перевезення» як активну діяльність, спрямовану на мінімізацію ризиків та небезпек при перевезенні пасажирів. В статті висвітлюється важливість чіткого та правильного функціонування всіх видів транспорту для забезпечення національної безпеки, а також зазначається, що логістичні коридори є основним елементом для військового забезпечення національної безпеки. Автори статті також розглядають безпеку перевезень вантажів, багажу та вантажобагажу, яка включає діяльність органів державної влади та правоохоронних органів. Підкреслюється важливість чіткого визначення ролі, місця та відповідальності правоохоронних органів у забезпеченні транспортної безпеки. Особлива увага приділяється необхідності розробки та впровадження ефективних стратегій мобілізаційної готовності галузей транспортного комплексу, як ключового чинника забезпечення всіх аспектів безпеки в транспортній діяльності.

В статті детально проаналізовано можливі виклики, з якими можуть зіткнутися країни у вирішенні завдань щодо забезпечення безпеки транспортних коридорів. Зазначається, що розвиток ефективної співпраці та координації між різними зацікавленими сторонами виступає ключовим фактором у подоланні цих викликів. Робота висвітлює важливі аспекти такої співпраці та наголошує на необхідності розробки та впровадження ефективних стратегій для забезпечення безпеки в транзитних маршрутах.

Загалом, в статті розкривається поняття транспортної безпеки та її значення для різних сторін інтересів, включаючи пасажирів, власників транспортних засобів, транспортний комплекс, економічний стан країни, а також інші важливі аспекти, що впливають на безпеку у сфері транспорту.

Ключові слова: транспортна безпека, санітарна безпека, хімічна безпека, бактеріологічна безпека, ядерна безпека, радіаційна безпека, мобілізаційна готовність, дорожньо-транспортні пригоди, ризик травм і смертельних випадків, правила, обмеження швидкості, учасники дорожнього руху, транспортний комплекс, інфраструктура, дорожній рух.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206320

Березовенко Л.С., Ткач В.О., Яновська С.М. Розвиток тринадцяти інноваційних редакцій перспективного Конституційного кодексу з найбільш ефективного, раціонального та якісного пізнання, визнання, забезпечення, попередження порушення та відновлення правового статусу соціосуб’єктів і невідворотного притягнення правопорушника до юридичної відповідальності: частина 1

Науковій апробації представлено розвиток деяких з тринадцяти редакцій статей перспективного Конституційного кодексу України чи будь-якої іншої держави зі становлення інноваційної парадигми правової держави та правового статусу соціосуб’єктів Звернуто особливу увагу на базисні складові категорії правового статусу соціосуб’єктів, а також на головний обов’язок держави та основну спрямованість діяльності державних органів, гарантом неухильного, однакового та точного виконання якого виступають президент держави та органи прокуратури як своєрідна наглядова гіпергілка державної влади, складає найбільш ефективне, раціональне та якісне пізнання, правове визнання, забезпечення реалізації та найбільш повне відновлення порушеного правового статусу соціосуб’єктів.

Ключові слова: інноваційна парадигма правового статусу соціосуб’єктів; право, свободи, обов’язки і інтереси громадян та інших соціосуб’єктів; головний конституційний обов’язок держави; президент держави та органи прокуратури як своєрідна наглядова гіпергілка державної влади.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206334

Кириченко О.А., Ткач В.О., Яновська С.М. Розвиток тринадцяти інноваційних редакцій перспективного конституційного кодексу з найбільш ефективного, раціонального та якісного пізнання, визнання, забезпечення, попередження порушення та відновлення правового статусу соціосуб’єктів і невідворотного притягнення правопорушника до юридичної відповідальності: частина 2

Представлено науковій апробації розвиток деяких з тринадцяти редакцій статей перспективного Конституційного кодексу України чи будь-якої іншої держави зі становлення інноваційної парадигми правової держави та правового статусу соціосуб’єктів

Звернуто  увагу на межі правомірності і трирівневий механізм реалізації конкурентного правового статусу різних соціосуб’єктів, а також на п’ять ступенів неприпустимості погіршення змісту та/або обсягу правового статусу соціосуб’єктів. У контексті  базисних оперативних і бюрократичних порядків найбільш ефективного, раціонального та якісного попередження порушення та відновлення порушеного правового статусу різних видів соціосуб’єктів і невідворотного притягнення винних до юридичної відповідальності розкрита сутність функцій президента держави, прокуратури, публічнотури, адвокатури, суду та інших антиделіктних органів.

Ключові слова: президент держави та органи прокуратури як своєрідна наглядова гіпергілка державної влади; публічнотура; адвокатура; Конституційна, Антикримінальна, Адміністративна, Трудова, Де-факто майново-договірна та Де-юре майново-договірна судові палати Верховного і обласних судів і спеціалізації суддів місцевих судів.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206343

Бондар В.В. Взаємодія підрозділів превентивної діяльності з населенням на засадах партнерства

Конституція України гарантує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме ця норма є однією з головних основ у діяльності поліції, яка виконує правозахисну функцію держави та спрямована на захист порушених прав громадян, пошук правопорушників, притягнення їх до відповідальності та відновлення порушеного права. Закон України «Про Національну поліцію» визначає, що задоволення потреб населення, територіальних громад та об’єднань має бути базою для здійснення діяльності поліції. Практика показує, що, спираючись на підтримку населення, поліція успішно вирішує завдання щодо забезпечення громадського порядку і безпеки. Співробітники поліції повинні активніше включатися в діяльність по роз’ясненню населенню законів та інших правових актів з питань забезпечення правопорядку, особистої і громадської безпеки, інформувати про стан правопорядку на території обслуговування. Ці завдання ефективніше вирішуються за активної участі громадських об’єднань.

Ключові слова: Національна поліція, правове забезпечення, закон, громадськість, населення, територіальна громада, партнерство, правопорушення.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206351

Василів С.С. Участь адвоката в процесі медіації 

Стаття присвячена питанню участі адвоката в процесі медіації в Україні. Автор зауважує, що на сьогодні медіація не зважаючи на її нормативне регулювання, не отримала належного визнання як альтернативний спосіб врегулювання спору.

Сучасна медіація є одним з методів альтернативного позасудового врегулювання спорів. Медіація може бути застосована як альтернативний спосіб вирішення цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних спорів, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим).

Автор виділяє форми участі адвоката у процесі медіації, а саме: адвокат може забезпечувати правову підготовку до процедури медіації, охарактеризувати для клієнта можливі способи вирішення, вказати на сильні та слабкі позиції тощо, проте безпосередньо процедура медіації відбувається без участі адвоката; адвокат може супроводжувати клієнта до медіації і безпосередньо під час медіації; адвокат може брати участь в процесі медіації лише у фінальній частині, коли сторони вже досягли певних спільних рішень, проте необхідним є безпосереднє укладення угоди; участь адвоката у процесі медіації як представника, коли клієнт не бере безпосередньої участі у процесі медіації. Вагому роль відіграє адвокат у тому випадку, коли спору, який потребує вирішення ще немає, зокрема на етапі укладення договору між контрагентами, або ж у будь-якому іншому випадку, коли між сторонами утворюється правовий зв’язок.

Участь адвоката у процесі медіації дозволяє розробити та запропонувати альтернативні варіанти вирішення спору, адже на відміну від медіатора, який не має прав рекомендувати сторонам конкретні способи вирішення конфлікту, адвокат має можливості для інформування клієнта щодо способів для врегулювання спору.

Автор вказує, що навички застосування медіації задля вирішення спорів можуть допомогти адвокату скоротити фінансові та часові ресурси клієнта на вирішення спорів, адже часто конфлікти виникають не лише через порушення конкретних норм права чи зобов’язань, що покладені на сторону згідно із договором, а мають більш серйозний характер, а звернення до суду вирішує лише правові аспекти спору.

Ключові слова: медіація, адвокат, медіатор, адвокатська діяльність, альтернативне вирішення спорів.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206353

Мірошніков І.Ю., Тімохіна А.O. Безоплатна правнича допомога як складова забезпечення доступу до правосуддя у кримінальному провадженні в Україні

Стаття присвячена реалізації доступу до правосуддя через систему безоплатної правничої допомоги в Україні та проблеми, які виникають у практичній площині.

Зважаючи на аналіз положень чинного законодавства доступ до правосуддя в кримінальному провадженні можна забезпечити завдяки безоплатній вторинній правничій допомозі. Адже захист, представництво інтересів та складення процесуальних документів є предметом цього виду правничої допомоги. Автор звертає увагу на позитивні зміни, що відбулись з моменту прийняття Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Проте, як свідчить практика, зустрічаються і проблеми, які перешкоджають суб’єктам безоплатної правничої допомоги повною мірою, користуючись всім обсягом прав реалізувати доступ на правосуддя через систему безоплатної допомоги. Зокрема, судді формально підходять до участь у кримінальному процесі адвокатів залучених через центри безплатної правничої допомоги, цим самим підриваючи авторитет центрів, а також їх представників. Нерідко і самі безоплатні адвокати допускають непрофесійну поведінку, що викликає сумніви у можливості громадян отримати якісні правові послуги.

У статті проаналізовані механізми боротьби із порушеннями як з боку представників судової гілки влади, так і з боку представників центру безоплатної правничої допомоги. Зосереджено увагу на необхідності перегляду деяких законодавчих змін, що обмежили  кількість звернень на рік за безоплатної правничої допомогою для окремих громадян.

Ключові слова: доступ до правосуддя, безоплатна правова допомога, кримінальне провадження, захист, безоплатна вторинна правова допомога.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206359

Мірошников І.Ю., Юр’єва А.Ю. Гарантії прав потерпілого при проведенні окремих слідчих (розшукових) дій

Автором досліджуються гарантії прав потерпілих в процесі кримінального розслідування, зокрема при проведенні окремих слідчих (розшукових) дій. Аналізується сучасний стан законодавства в Україні, визначаються проблеми, які стикаються потерпілі при взаємодії з правоохоронними органами. Дослідження розглядає можливості посилення гарантій прав потерпілих та підвищення їхньої ролі в кримінальному процесі, зокрема шляхом змін у законодавстві.

Поточний стан законодавства та практики свідчить про нерівність прав та можливостей потерпілих порівняно із підозрюваними та обвинуваченими під час кримінального розслідування. Ця нерівність суттєво ускладнює досягнення цілей кримінального провадження та викриває його сутність. Потенціал, який потерпілий може внести, залишається невикористаним. Наприклад, за чинним КПК України потерпілий не має права залучати перекладача чи фахівця, самостійно ініціювати та брати участь у вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, включаючи запобіжні заходи, а також проводити експертизу. Право потерпілого на збирання доказів теж обмежене.

Все це свідчить про відсутність належних гарантій для прав потерпілого на етапі досудового розслідування, що вказує на незавершеність реформи в українському кримінальному процесуальному законодавстві. Для вирішення цих проблем запропоновано розширити процесуальні права потерпілих на стадії досудового розслідування, надавши їм більше можливостей для самостійної процесуальної діяльності

Ключові слова: гарантії прав, потерпілий, слідчі дії, слідчі (розшукові) дії, процесуальне законодавство, кримінальне розслідування.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206363

Новіков О.В., Шрамко С.С. Щодо механізму відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України, як елементу перехідного правосуддя

У статті висвітлюються питання відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України, як елемент перехідного правосуддя. Встановлено, що створення механізмів відшкодування збитків жертвам, виплати їм компенсацій за спричинену фізичну та психічну шкоду, відновлення порушених прав постраждалих від конфлікту є одним із важливих складових елементів сучасної концепції перехідного правосуддя. Наголошено на проблемах, пов’язаних із таким відшкодуванням, а саме: відсутність міжнародного договору як юридичної підстави для створення спеціального міжнародного механізму відшкодування для України, невирішеність питання щодо створення спеціальної комісії як органу, який розглядатиме позови проти держави-агресора, створення фонду для виплати компенсацій, який наповнюватиметься за рахунок заморожених активів Росії або ж в інший спосіб. Розглянуто міжнародно-правові основи функціонування Реєстру шкоди, заподіяної агресією російської федерації проти України, який було створено на підставі Резолюції CM/Res(2023)3 про створення Розширеної часткової угоди про реєстр шкоди, заподіяної агресією російської федерації проти України.

Ключові слова: перехідне правосуддя; повоєнне відновлення; відшкодування збитків жертвам збройної агресії, механізми відшкодування воєнних збитків.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206373

Бондаренко К.С. До проблеми класифікації видів забезпечення виконання зобов’язання

У статті досліджено проблемні аспекти з’ясування сутності видів забезпечення виконання зобов’язання з огляду на їх функціональне призначення задля наступної класифікації. Проаналізовано існуючі підходи українських та зарубіжних фахівців-цивілістів до вирішення цих питань, які характеризуються різноплановістю та в значній мірі суперечливістю. Актуалізовано питання системності підходу щодо вивчення ознак речових видів забезпечення виконання зобов’язання та зроблено спробу сформулювати універсальне визначення поняття речових видів забезпечення виконання зобов’язання, що є на часі для сучасної української цивілістики, адже Цивільний кодекс України залишає це питання відкритим, а в наукових розвідках цивілістів є не досить вивченим концептом. Обґрунтовано, що види забезпечення виконання зобов’язання за своєю суттю є способами захисту, встановленими договором або законом в інтересах кредитора на випадок можливого порушення боржником договірного зобов’язання. Аргументовано потребу у визнанні основною ознакою цих заходів – джерело виконання порушеного зобов’язання, за рахунок якого відбувається захист прав кредитора у разі порушення договору.

Ключові слова: класифікація речових видів забезпечення виконання зобов’язання; способи забезпечення виконання зобов’язання; ознаки видів забезпечення виконання зобов’язання; способи захисту прав кредитора; джерело забезпечення виконання порушеного зобов’язання.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206383

Дмитришин О.О. Взаємодія між підрозділами поліції при реагуванні на факти домашнього насильства щодо дитини або у присутності дитини

Захист дітей, забезпечення їхнього повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися й розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному та, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами й іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо взаємодії та координації дій між підрозділами поліції при реагуванні на факти домашнього насильства щодо дитини або у присутності дитини.

Ключові слова: діяльність, органи Національної поліції, захист, протидія домашньому насильству, діти.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206397

Шестопал Р.Є. Сучасний стан криміналістики в Україні та європейських країнах: порівняльна характеристика

В даній статті проведений аналіз країн континентального права та порівняння сучасної криміналістики України із європейськими країнами. Також переважну увагу надається характеристиці вітчизняних наукових опрацювань через наукову спадщину Ганса Гроса,  як видатного вченого-криміналіста та судового слідчого.

Ключові слова: криміналістика, зарубіжний досвід, європейська інтеграція, криміналістична дидактика, історія криміналістики.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10206409

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Шестопал Р.Є. Сучасний стан криміналістики в Україні та європейських країнах: порівняльна характеристика

В даній статті проведений аналіз країн континентального права та порівняння сучасної криміналістики України із європейськими країнами. Також переважну увагу надається характеристиці вітчизняних наукових опрацювань через наукову спадщину Ганса Гроса,  як видатного вченого-криміналіста та судового слідчого.

Ключові слова: криміналістика, зарубіжний досвід, європейська інтеграція, криміналістична дидактика, історія криміналістики.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Дмитришин О.О. Взаємодія між підрозділами поліції при реагуванні на факти домашнього насильства щодо дитини або у присутності дитини

Захист дітей, забезпечення їхнього повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися й розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному та, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами й іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо взаємодії та координації дій між підрозділами поліції при реагуванні на факти домашнього насильства щодо дитини або у присутності дитини.

Ключові слова: діяльність, органи Національної поліції, захист, протидія домашньому насильству, діти.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Бондаренко К.С. До проблеми класифікації видів забезпечення виконання зобов’язання

У статті досліджено проблемні аспекти з’ясування сутності видів забезпечення виконання зобов’язання з огляду на їх функціональне призначення задля наступної класифікації. Проаналізовано існуючі підходи українських та зарубіжних фахівців-цивілістів до вирішення цих питань, які характеризуються різноплановістю та в значній мірі суперечливістю. Актуалізовано питання системності підходу щодо вивчення ознак речових видів забезпечення виконання зобов’язання та зроблено спробу сформулювати універсальне визначення поняття речових видів забезпечення виконання зобов’язання, що є на часі для сучасної української цивілістики, адже Цивільний кодекс України залишає це питання відкритим, а в наукових розвідках цивілістів є не досить вивченим концептом. Обґрунтовано, що види забезпечення виконання зобов’язання за своєю суттю є способами захисту, встановленими договором або законом в інтересах кредитора на випадок можливого порушення боржником договірного зобов’язання. Аргументовано потребу у визнанні основною ознакою цих заходів – джерело виконання порушеного зобов’язання, за рахунок якого відбувається захист прав кредитора у разі порушення договору.

Ключові слова: класифікація речових видів забезпечення виконання зобов’язання; способи забезпечення виконання зобов’язання; ознаки видів забезпечення виконання зобов’язання; способи захисту прав кредитора; джерело забезпечення виконання порушеного зобов’язання.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Новіков О.В., Шрамко С.С. Щодо механізму відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України, як елементу перехідного правосуддя

У статті висвітлюються питання відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України, як елемент перехідного правосуддя. Встановлено, що створення механізмів відшкодування збитків жертвам, виплати їм компенсацій за спричинену фізичну та психічну шкоду, відновлення порушених прав постраждалих від конфлікту є одним із важливих складових елементів сучасної концепції перехідного правосуддя. Наголошено на проблемах, пов’язаних із таким відшкодуванням, а саме: відсутність міжнародного договору як юридичної підстави для створення спеціального міжнародного механізму відшкодування для України, невирішеність питання щодо створення спеціальної комісії як органу, який розглядатиме позови проти держави-агресора, створення фонду для виплати компенсацій, який наповнюватиметься за рахунок заморожених активів Росії або ж в інший спосіб. Розглянуто міжнародно-правові основи функціонування Реєстру шкоди, заподіяної агресією російської федерації проти України, який було створено на підставі Резолюції CM/Res(2023)3 про створення Розширеної часткової угоди про реєстр шкоди, заподіяної агресією російської федерації проти України.

Ключові слова: перехідне правосуддя; повоєнне відновлення; відшкодування збитків жертвам збройної агресії, механізми відшкодування воєнних збитків.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Мірошников І.Ю., Юр’єва А.Ю. Гарантії прав потерпілого при проведенні окремих слідчих (розшукових) дій

Автором досліджуються гарантії прав потерпілих в процесі кримінального розслідування, зокрема при проведенні окремих слідчих (розшукових) дій. Аналізується сучасний стан законодавства в Україні, визначаються проблеми, які стикаються потерпілі при взаємодії з правоохоронними органами. Дослідження розглядає можливості посилення гарантій прав потерпілих та підвищення їхньої ролі в кримінальному процесі, зокрема шляхом змін у законодавстві.

Поточний стан законодавства та практики свідчить про нерівність прав та можливостей потерпілих порівняно із підозрюваними та обвинуваченими під час кримінального розслідування. Ця нерівність суттєво ускладнює досягнення цілей кримінального провадження та викриває його сутність. Потенціал, який потерпілий може внести, залишається невикористаним. Наприклад, за чинним КПК України потерпілий не має права залучати перекладача чи фахівця, самостійно ініціювати та брати участь у вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, включаючи запобіжні заходи, а також проводити експертизу. Право потерпілого на збирання доказів теж обмежене.

Все це свідчить про відсутність належних гарантій для прав потерпілого на етапі досудового розслідування, що вказує на незавершеність реформи в українському кримінальному процесуальному законодавстві. Для вирішення цих проблем запропоновано розширити процесуальні права потерпілих на стадії досудового розслідування, надавши їм більше можливостей для самостійної процесуальної діяльності

Ключові слова: гарантії прав, потерпілий, слідчі дії, слідчі (розшукові) дії, процесуальне законодавство, кримінальне розслідування.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Мірошніков І.Ю., Тімохіна А.O. Безоплатна правнича допомога як складова забезпечення доступу до правосуддя у кримінальному провадженні в Україні

Стаття присвячена реалізації доступу до правосуддя через систему безоплатної правничої допомоги в Україні та проблеми, які виникають у практичній площині.

Зважаючи на аналіз положень чинного законодавства доступ до правосуддя в кримінальному провадженні можна забезпечити завдяки безоплатній вторинній правничій допомозі. Адже захист, представництво інтересів та складення процесуальних документів є предметом цього виду правничої допомоги. Автор звертає увагу на позитивні зміни, що відбулись з моменту прийняття Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Проте, як свідчить практика, зустрічаються і проблеми, які перешкоджають суб’єктам безоплатної правничої допомоги повною мірою, користуючись всім обсягом прав реалізувати доступ на правосуддя через систему безоплатної допомоги. Зокрема, судді формально підходять до участь у кримінальному процесі адвокатів залучених через центри безплатної правничої допомоги, цим самим підриваючи авторитет центрів, а також їх представників. Нерідко і самі безоплатні адвокати допускають непрофесійну поведінку, що викликає сумніви у можливості громадян отримати якісні правові послуги.

У статті проаналізовані механізми боротьби із порушеннями як з боку представників судової гілки влади, так і з боку представників центру безоплатної правничої допомоги. Зосереджено увагу на необхідності перегляду деяких законодавчих змін, що обмежили  кількість звернень на рік за безоплатної правничої допомогою для окремих громадян.

Ключові слова: доступ до правосуддя, безоплатна правова допомога, кримінальне провадження, захист, безоплатна вторинна правова допомога.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Василів С.С. Участь адвоката в процесі медіації

Стаття присвячена питанню участі адвоката в процесі медіації в Україні. Автор зауважує, що на сьогодні медіація не зважаючи на її нормативне регулювання, не отримала належного визнання як альтернативний спосіб врегулювання спору.

Сучасна медіація є одним з методів альтернативного позасудового врегулювання спорів. Медіація може бути застосована як альтернативний спосіб вирішення цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних спорів, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим).

Автор виділяє форми участі адвоката у процесі медіації, а саме: адвокат може забезпечувати правову підготовку до процедури медіації, охарактеризувати для клієнта можливі способи вирішення, вказати на сильні та слабкі позиції тощо, проте безпосередньо процедура медіації відбувається без участі адвоката; адвокат може супроводжувати клієнта до медіації і безпосередньо під час медіації; адвокат може брати участь в процесі медіації лише у фінальній частині, коли сторони вже досягли певних спільних рішень, проте необхідним є безпосереднє укладення угоди; участь адвоката у процесі медіації як представника, коли клієнт не бере безпосередньої участі у процесі медіації. Вагому роль відіграє адвокат у тому випадку, коли спору, який потребує вирішення ще немає, зокрема на етапі укладення договору між контрагентами, або ж у будь-якому іншому випадку, коли між сторонами утворюється правовий зв’язок.

Участь адвоката у процесі медіації дозволяє розробити та запропонувати альтернативні варіанти вирішення спору, адже на відміну від медіатора, який не має прав рекомендувати сторонам конкретні способи вирішення конфлікту, адвокат має можливості для інформування клієнта щодо способів для врегулювання спору.

Автор вказує, що навички застосування медіації задля вирішення спорів можуть допомогти адвокату скоротити фінансові та часові ресурси клієнта на вирішення спорів, адже часто конфлікти виникають не лише через порушення конкретних норм права чи зобов’язань, що покладені на сторону згідно із договором, а мають більш серйозний характер, а звернення до суду вирішує лише правові аспекти спору.

Ключові слова: медіація, адвокат, медіатор, адвокатська діяльність, альтернативне вирішення спорів.

Відкрити статтю>>>

 

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS

Бондар В.В. Взаємодія підрозділів превентивної діяльності з населенням на засадах партнерства

Конституція України гарантує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме ця норма є однією з головних основ у діяльності поліції, яка виконує правозахисну функцію держави та спрямована на захист порушених прав громадян, пошук правопорушників, притягнення їх до відповідальності та відновлення порушеного права. Закон України «Про Національну поліцію» визначає, що задоволення потреб населення, територіальних громад та об’єднань має бути базою для здійснення діяльності поліції. Практика показує, що, спираючись на підтримку населення, поліція успішно вирішує завдання щодо забезпечення громадського порядку і безпеки. Співробітники поліції повинні активніше включатися в діяльність по роз’ясненню населенню законів та інших правових актів з питань забезпечення правопорядку, особистої і громадської безпеки, інформувати про стан правопорядку на території обслуговування. Ці завдання ефективніше вирішуються за активної участі громадських об’єднань.

Ключові слова: Національна поліція, правове забезпечення, закон, громадськість, населення, територіальна громада, партнерство, правопорушення.

Відкрити статтю>>>

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS