Ключові слова: особистість поліцейського, психологічна готовність, воєнний стан, війна, воєнні злочини, трансформація, стресостійкість, посттравматичний стресовий розлад, професійне вигорання, психологічне супроводження, психологічна підтримка.

Відкрити статтю>>>

У роботі проаналізовано правову природу інституту слідчого судді, його місце у системі кримінального процесуального права та значення у механізмі реалізації принципу верховенства права. Досліджено нормативне регулювання діяльності слідчого судді відповідно до положень Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України. Особливу увагу приділено характеристиці судового контролю як самостійної форми судової діяльності, спрямованої на забезпечення балансу між публічними інтересами держави у сфері протидії кримінальним правопорушенням та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Розкрито особливості реалізації повноважень слідчого судді під час вирішення питань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема затримання особи, обрання запобіжних заходів, проведення обшуку, накладення арешту на майно, тимчасового доступу до речей і документів, а також надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Акцентовано увагу на необхідності дотримання принципів законності, обґрунтованості, пропорційності та мотивованості судових рішень у процесі здійснення судового контролю.

Окремо досліджено проблемні аспекти діяльності слідчого судді у сучасних умовах, серед яких: формальний підхід до розгляду клопотань сторони обвинувачення, недостатній рівень забезпечення процесуальної змагальності, перевантаженість слідчих суддів, неоднаковість судової практики, а також особливості здійснення судового контролю в умовах воєнного стану. Проаналізовано правові позиції Верховний Суд та практику Європейський суд з прав людини щодо забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, права на повагу до приватного життя, права на справедливий суд та ефективний засіб юридичного захисту.

У результаті проведеного дослідження обґрунтовано висновок про те, що діяльність слідчого судді є невід’ємним елементом механізму захисту прав людини у кримінальному провадженні та важливою гарантією забезпечення законності під час досудового розслідування. Наголошено на необхідності подальшого вдосконалення кримінального процесуального законодавства України, посилення процесуальних гарантій незалежності слідчого судді, уніфікації судової практики та підвищення ефективності судового контролю відповідно до міжнародних і європейських стандартів захисту прав людини.

Ключові слова: слідчий суддя, кримінальне провадження, судовий контроль, досудове розслідування, права людини, забезпечення прав особи, процесуальні гарантії, заходи забезпечення кримінального провадження, запобіжні заходи, принцип верховенства права, право на захист, практика Європейський суд з прав людини, кримінальний процес, конвенційні стандарти, судовий захист.

Відкрити статтю>>>

У роботі проаналізовано процесуальну роль спеціаліста в роботі з супутниковими даними, яка має окреме значення, оскільки спеціаліст може надавати консультації та документи з питань, що потребують спеціальних знань, а в окремих випадках може бути залучений і фахівець з міжнародної організації чи іноземної держави. Важливим є те, що це створює механізм для залучення компетенцій, необхідних для пояснення суду або слідству методів геопросторового аналізу, критеріїв інтерпретації змін на місцевості та підходів до співставлення супутникових знімків з іншими джерелами інформації, що безпосередньо посилює доведення в справах про воєнні злочини.

Також у статті було розглянуто проблематику розслідування воєнних злочинів із використанням супутникових знімків. Найсуттєвішою проблемою є нормативна неповнота та неоднорідність підходів до цифрових доказів. У наукових матеріалах прямо констатується відсутність у кримінальному процесуальному законодавстві України визначення «цифрових доказів» та порядку їх збирання, зберігання, аналізу й використання, що може призводити до невизнання судами цифрової інформації допустимою, а також до перенесення «стандартотворення» у сферу журналістських розслідувань і позапроцесуальних практик.

Ключові слова: криміналістична методика; цифрова криміналістика; воєнні злочини; докази; супутникові знімки; цифрові докази; допустимість цифрової інформації.

Відкрити статтю>>>

Окрему увагу приділено класифікації медичних документів за формою фіксації інформації, походженням та юридичним значенням, що має практичне значення для визначення процесуального порядку їх отримання та оцінки доказової сили. Розкрито особливості використання паперової медичної документації, яка, незважаючи на цифровізацію системи охорони здоров’я, зберігає значну доказову цінність завдяки хронологічній визначеності записів, наявності ідентифікаційних ознак авторства та можливості відтворення клінічної картини надання медичної допомоги. Водночас акцентовано на її вразливості до фальсифікацій, що зумовлює необхідність застосування техніко-криміналістичних методів дослідження.

Проаналізовано специфіку електронних медичних документів у системі eHealth, які характеризуються наявністю метаданих, цифрових слідів та складною інфраструктурою зберігання. Підкреслено їх підвищену інформативність і водночас проблеми автентичності, доступу та процесуальної допустимості. Обґрунтовано ключову роль комп’ютерно-технічної експертизи та системних журналів доступу (log-файлів) у встановленні факту внесення змін до електронних записів.

Доведено, що судові експертизи є визначальним інструментом оцінки медичних документів, зокрема судово-медична, техніко-криміналістична та комп’ютерно-технічна експертизи, які дозволяють встановити відповідність дій медичних працівників професійним стандартам, виявити фальсифікації та перевірити достовірність інформації. Окреслено проблемні аспекти, пов’язані з неповнотою медичного документування, неоднорідністю стандартів медичної допомоги та недостатнім нормативним регулюванням доступу до електронних медичних систем.

Ключові слова: медичні документи, кримінальне провадження, доказування, електронні докази, eHealth, судова експертиза, криміналістика.

Відкрити статтю>>>

Проаналізовано практику Європейського суду з прав людини у справах, Imbrioscia v. Switzerland, Bykov v. Russia, Barbulescu v. Romania, Merit v. Ukraine та Korniyets and Others v. Ukraine. Обґрунтовано, що сучасні стандарти ЄСПЛ вимагають від національних судів забезпечення не декларативного, а реального та ефективного судового контролю, який має превентивний характер і спрямований на недопущення свавільного втручання держави у права особи.

Встановлено, що однією з ключових проблем національної моделі судового контролю є поширена практика шаблонності судових рішень, відсутність повноцінної змагальності під час розгляду окремих категорій клопотань, а також недостатня ефективність механізмів оскарження втручання у права людини. Зроблено висновок, що ефективність судового контролю визначається не формальним існуванням відповідних процедур, а здатністю суду забезпечувати реальний баланс між інтересами кримінального переслідування та гарантіями захисту прав людини відповідно до принципу верховенства права та стандартів ЄСПЛ.

Ключові слова: судовий контроль, кримінальне провадження, слідчий суддя, досудове розслідування, права людини, справедливий суд, ЄСПЛ, допустимість доказів, верховенство права, судовий захист.

Відкрити статтю>>>

Особливу увагу приділено психолого-правовим механізмам формування внутрішнього переконання суб’єкта доказування. Встановлено вплив об’єктивних чинників воєнного часу на суб’єктивне сприйняття інформації правозастосувачем та обґрунтовано необхідність застосування стандарту «поза розумним сумнівом». У статті розкрито трансформацію стандартів допустимості доказів під впливом практики Верховного Суду, зокрема через відхід від процесуального формалізму на користь змістовної оцінки «доброякісності» відомостей. Проаналізовано специфіку верифікації новітніх джерел доказової інформації: радіоперехоплень, розвідувальних даних та цифрових дериватів із використанням сучасних криміналістичних методів і міжнародних протоколів.

На основі проведеного аналізу аргументовано необхідність нормативного вдосконалення Кримінального процесуального кодексу України. Запропоновано конкретні зміни щодо розширення повноважень слідчого судді у процесі оцінки допустимості доказів, законодавчої диференціації процесуальних порушень та прирівнювання верифікованих цифрових копій до оригіналів документів. Доведено, що гармонізація національних стандартів оцінки доказів із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини та вимогами Міжнародного кримінального суду є запорукою ефективного правосуддя та реалізації принципу невідворотності покарання за найтяжчі міжнародні злочини.

Ключові слова: оцінка доказів, кримінальне провадження, воєнні злочини, допустимість доказів, внутрішнє переконання, контекстуальна релевантність, верховенство права, верифікація даних, слідчий суддя, процесуальна адаптивність.

Відкрити статтю>>>

Проаналізовано проблеми нормативно-правового регулювання оперативно-розшукової діяльності, зокрема недостатню узгодженість із кримінальним процесуальним законодавством, а також складнощі інтеграції результатів оперативно-розшукових заходів у кримінальне провадження. Окрему увагу приділено ризикам порушення прав і свобод людини в умовах розширення повноважень правоохоронних органів та необхідності забезпечення балансу між інтересами безпеки і правовими гарантіями.

Досліджено сучасні тенденції розвитку оперативно-розшукової діяльності, зокрема її технологізацію, впровадження цифрових інструментів, аналітичних систем обробки даних та посилення міжвідомчої взаємодії. Обґрунтовано доцільність формування інтегрованої інформаційно-аналітичної інфраструктури та підвищення рівня професійної підготовки працівників оперативних підрозділів.

Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правового, організаційного та технологічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності в умовах воєнного стану, спрямовані на підвищення її ефективності та відповідності міжнародним стандартам захисту прав людини. Зокрема, обґрунтовано необхідність оновлення законодавчої моделі оперативно-розшукової діяльності з урахуванням сучасних безпекових викликів, удосконалення механізмів використання результатів оперативно-розшукових заходів у кримінальному провадженні, а також запровадження чітких критеріїв допустимості та оцінки доказової інформації.

Ключові слова: оперативно-розшукова діяльність, воєнний стан, кримінальний процес, національна безпека, цифровізація, міжвідомча взаємодія, права людини.

Відкрити статтю>>>

Проаналізовано особливості використання цифрових доказів у кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів, зокрема матеріалів відкритих джерел (OSINT), та окреслено ключові проблеми їх процесуального закріплення, перевірки та оцінки. Наголошено на необхідності забезпечення автентичності, достовірності та цілісності цифрової інформації, а також дотримання принципу безперервності її зберігання. Запропоновано впровадження національного стандарту верифікації цифрових доказів, що ґрунтується на міжнародних підходах та передбачає алгоритм перевірки джерела, геолокації, метаданих і часових характеристик інформації.

Сформульовано авторську організаційно-тактичну модель розслідування воєнних кримінальних правопорушень, яка включає інформаційно-фіксаційний, аналітичний, процесуальний, координаційний і технологічний блоки. Доведено, що її впровадження сприятиме підвищенню ефективності кримінального провадження, забезпеченню належного рівня доказування та посиленню взаємодії між національними і міжнародними суб’єктами. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення методичного та нормативного забезпечення діяльності органів досудового розслідування і прокуратури.

Ключові слова: воєнні кримінальні правопорушення; розслідування злочинів; організаційно-тактичні моделі; цифрові докази; OSINT; міжнародні стандарти доказування; криміналістика.

Відкрити статтю>>>

Ключові слова: кримінальний процес, модель «Барнахус», Лансаротська конвенція, правосуддя, дружнє до дітей.

Відкрити статтю>>>

Це питання розглядається у ширшому доктринальному контексті кримінального процесуального права, з аналізом загальних підходів до незаконно отриманих доказів, серед яких правило виключення, підхід балансування інтересів та доктрина “плодів отруєного дерева”.

У статті також досліджується правове регулювання ДНК‑доказів у практиці Європейського суду з прав людини та наводяться найбільш значущі рішення, зокрема S. and Marper v. the United Kingdom, Dragan Petrović v. Serbia, Van der Velden v. the Netherlands. Автор стверджує, що Суд не заперечує використання ДНК‑технологій як таких, проте послідовно наголошує на необхідності чітких правових підстав, передбачуваності та належних процесуальних гарантій під час збирання та використання генетичних матеріалів.

Крім того, стаття зосереджується на практичних процесуальних аспектах, пов’язаних із ДНК‑доказами, таких як приховане збирання, використання генеалогічних баз даних, ризики контамінації, лабораторні помилки, що можуть впливати як на законність, так і на достовірність таких доказів.

У підсумку зазначається, що хоча ДНК‑докази можуть бути потужним і корисним засобом встановлення фактичної істини у кримінальному провадженні, їхня допустимість має суворо залежати від дотримання процесуальних гарантій та поваги до основоположних прав.

Ключові слова: докази, ДНК, кримінальне провадження, судова генетика, генетична інформація, справедливий суд, допустимість доказів, правило виключення доказів, стаття 8 ЄКПЛ, кримінальне правосуддя.

Відкрити статтю>>>