Феномен справедливості, як аксіологічно-необхідної ознаки буття соціуму, привертав до себе увагу не одного покоління мислителів, які у своїх працях виражали найактуальніші онтологічні прагнення людства. Вкажемо на те, що вираження власних гносеологічних суджень дослідниками, які працювали над зазначеною проблематикою у різні часові проміжки, не завжди співпадало дослівно, але провівши етимологічний аналіз аксіологічного змісту результатів їхньої творчості, можна прийти до висновку з приводу існування чіткої подібності розуміння ними тієї чи іншої проблеми, у тому числі й щодо визначення ідентифікуючих ознак справедливості, як одного із основних елементів буття як соціуму загалом, так й окремого індивіда зокрема.
Ключові слова: Анаксімандр Мілетський, апейрон, справедливість, божественний прояв справедливості, Іммануїл Кант, категоричний імператив, моральний закон, «моральне право».