Журнал східноєвропейського права » Категорії » Господарське право; господарсько-процесуальне право

Верещук А.В. Екологізація правових засобів у механізмі екологічного господарювання

40533@mail.ru — Tue, 24 Mar 2026 22:08:41 +0000

Стаття присвячена комплексному дослідженню екологічного підприємництва як важливого елементу сучасної моделі екологізації господарської діяльності та практичного механізму реалізації принципів сталого розвитку в Україні. Обґрунтовується, що зростання екологічних ризиків, посилення антропогенного навантаження на довкілля та інтеграція України до європейського правового простору зумовлюють трансформацію традиційної прибутково орієнтованої моделі підприємництва у напрямі поєднання економічної ефективності з обов’язковим дотриманням екологічних стандартів. У цьому контексті розкривається концепція екологізованої підприємницької правосуб’єктності, що передбачає наявність спеціальних екологічних прав та обов’язків суб’єктів господарювання, а також умовний характер допуску до ринку екологічно значущої діяльності.

Проаналізовано особливості правового статусу суб’єктів екологічного господарювання та виявлено проблеми його нормативної фрагментарності, що ускладнює застосування механізмів державної підтримки та стимулювання екологічно орієнтованого бізнесу. Значну увагу приділено ліцензійно-дозвільним процедурам і оцінці впливу на довкілля як інструментам превентивного екологічного контролю, які формують правові умови допуску до ринку та мінімізують ризики заподіяння екологічної шкоди. Розкрито роль екологічного оподаткування як фінансово-правового засобу стимулювання екологічної модернізації виробництва та раціонального використання природних ресурсів.

Окремо досліджено договірне регулювання природоохоронних робіт і послуг як механізм інтеграції імперативних екологічних вимог у господарські відносини. Сформульовано рекомендації щодо нормативного закріплення спеціального статусу суб’єктів екологічного господарювання, узгодження дозвільної системи з процедурами оцінки впливу на довкілля та розвитку економічних стимулів екологічно орієнтованої діяльності.

Запропоновано підхід до формування цілісного механізму екологізації господарської діяльності, у межах якого правові, адміністративні та фінансові інструменти функціонують у взаємозв’язку та спрямовані на досягнення вимірюваного екологічного ефекту. Обґрунтовано доцільність визнання екологічного результату самостійною правовою метою підприємницької діяльності поряд із отриманням прибутку. Доведено, що системне поєднання регуляторних обмежень і стимулюючих механізмів здатне забезпечити сталу трансформацію економіки у напрямі екологічно відповідального розвитку.

Ключові слова: екологічне підприємництво, екологізація економіки, підприємницька правосуб’єктність, екологічна безпека, екологічне оподаткування.

Відкрити статтю>>>

Мельник А.П. Корпоративні конфлікти: поняття, види та причини їх виникнення в юридичних особах корпоративного типу

40533@mail.ru — Tue, 24 Feb 2026 23:25:31 +0000

У статті аргументовано, що у сучасному корпоративному секторі часто бракує балансу інтересів між учасниками корпоративних конфліктів, а останні, як правило, носять дисфункціональний характер і призводять до зниження ефективності компанії або ставлять під загрозу її подальше існування. Визначено критерії корпоративного конфлікту. Здійснено аналіз причин виникнення корпоративних конфліктів в юридичних особах корпоративного типу. Виокремлено види корпоративних конфліктів залежно від: а) учасників конфлікту; б) методів, що застосовуються учасниками корпоративного конфлікту; в) цілей учасників корпоративних конфліктів; г) темпоральних характеристик; ґ) впливу на діяльність юридичної особи корпоративного типу. Наведено міркування щодо ролі довіри між учасниками корпоративних відносин в умовах формування сучасної моделі корпоративного управління та інвестиційно привабливого бізнес-середовища. Проаналізовано судову практику щодо корпоративних конфліктів в компаніях з паритетним розподілом часток (50/50 на двох, 1/3 на трьох або по 25% на чотирьох), які стають причиною судових спорів між учасниками юридичної особи корпоративного типу. Досліджено зарубіжні законодавство та судова практика щодо застосування процедури розпуску компанії за рішенням суду у випадку наявності непримиренного конфлікту між її учасниками та блокування управління компанією. Доведено, що корпоративний конфлікт може стати причиною виникнення проблем не тільки на локальному рівні у конкретній бізнес-структури, а і завдати шкоду економіці країни. Обґрунтовано, що застосування ліквідації в певних випадках, коли єдиним виходом з корпоративного тупику для партнерів є їх сепарація один від одного, є допустимим та ефективним засобом вирішення корпоративного конфлікту. Визначено способи виходу з корпоративного тупика, а саме ліквідація юридичної особи корпоративного типу, «розділяй та обирай», продаж товариства або вихід одного із учасників товариства; процедури «перестрілки» (примусового продажу); опціон на викуп тощо.

Ключові слова: корпоративний конфлікт, економіка, правове регулювання, сфера господарювання, бізнес, корпоративне управління, юридична особа корпоративного типу, корпоративні права, учасники (акціонери), інвестиції, посадова особа, захист прав, корпоративний договір.

Відкрити статтю>>>

Бесага І.В., Церковник С.І. Методологічні підходи до визначення місця корпоративного права у правовій системі

40533@mail.ru — Tue, 24 Feb 2026 23:01:38 +0000

Актуальність дослідження зумовлена тривалою доктринальною дискусією щодо галузевої належності корпоративного права, яка ускладнюється нормативною фрагментарністю корпоративного регулювання та багатовимірною природою корпоративних правовідносин. Відсутність єдиного теоретичного підходу безпосередньо впливає на практику юрисдикційної кваліфікації корпоративних спорів і породжує непослідовність судових рішень, що становить ризик для принципу правової визначеності та права на суд, встановлений законом. Метою статті є систематизація основних наукових концепцій галузевої належності корпоративного права та обґрунтування функціонально значущих критеріїв, які дозволяють узгодити доктринальні підходи з практикою розмежування цивільної і господарської юрисдикції у корпоративних спорах. Методологічну основу дослідження становлять формально-юридичний, системний, функціонально-цільовий та порівняльно-правовий методи, а також аналіз доктринальних джерел і узагальнення практики Верховного Суду за 2020-2025 роки. Особливу увагу приділено дослідженню змішаної правової природи корпоративних відносин і критеріїв їх відмежування від цивільних зобов’язальних конструкцій. У висновках обґрунтовується, що корпоративне право доцільно розглядати як міжгалузеве утворення, а визначальним для юрисдикційної кваліфікації спору є не формальна назва правочину чи суб’єктний склад, а його предмет, мета та вплив на обсяг і реалізацію корпоративних прав. Доведено, що корпоративний спір має місце тоді, коли вимоги пов’язані з набуттям, здійсненням або припиненням участі в юридичній особі та впливом на корпоративне управління. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням уніфікованих функціональних критеріїв розмежування юрисдикції у спорах за участю третіх осіб та вдосконаленням методології судового тлумачення корпоративних правовідносин у контексті їх комплексної правової природи.

Ключові слова: корпоративне право; галузева належність; корпоративні правовідносини; корпоративні спори; юрисдикційне розмежування.

Відкрити статтю>>>

Фатєєв А.О. Підстави примусової ліквідації юридичної особи корпоративного типу: компаративний підхід

40533@mail.ru — Sun, 25 Jan 2026 14:17:10 +0000

У статті аргументовано, що примусова ліквідація юридичних осіб за рішенням суду є інструментом корпоративного права, спрямованим на припинення циклу життєдіяльності корпорації як суб’єкта права, що є способом захисту інтересів безпосередньо юридичної особи, її контрагентів, учасників та держави від незаконної або неефективної діяльності такого суб’єкта правовідносин. Наведено міркування, що в зарубіжному законодавстві перелік підстав набагато ширший, що робить його більш «адаптованим» для сучасних реалій, зокрема, законодавець встановив такі підстави не тільки з урахуванням формальних вимог для підтримки певних однакових правил гри на ринку та забезпечення господарського правопорядку, а беручі до уваги реальні потреби бізнесу, захисту прав добросовісних бізнес-гравців. Розглянуто підстави примусової ліквідації юридичних осіб в законодавстві країн з різними правовими моделями: таких північноєвропейських країнах як Швеція та Нідерланди та в азійської країни – Сінгапур, проаналізована судова практика щодо застосування таких підстав. Доведено, що перелік підстав примусової ліквідації юридичної особи, який був закріплений в Законі України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” (в попередній редакції, яка існувала до 1 січня 2016 року) був систематизованим і визначені в ньому підстави корелювалися за змістом з підставами примусової ліквідації за рішенням суду, які закріплені в законодавстві про компанії країн, положення законодавства яких розглянуто в статті. Обґрунтовано, що з набранням чинності нової редакції цього закону ці підстави ліквідації не отримали свого закріплення в інших нормативних актах і утворився певний правовий вакуум щодо можливості застосування такої санкції як ліквідація за порушення вимог законодавства, в зв’язку з чим аргументовано необхідність закріплення відкритого переліку загальних підстав примусової ліквідації юридичних осіб в кодифікованому нормативному акті. Відзначено, що, враховуючи глобалізаційні процеси, доцільною вбачається імплементація норм щодо окремих підстав примусової ліквідації юридичних осіб в національне законодавство. Продемонстровано доцільність розмежування компетенції двох органів (суду та органів державної реєстрації) щодо прийняття рішення про примусову ліквідацію компанії в залежності від підстав такої ліквідації.

Ключові слова: юридична особа корпоративного типу, примусова ліквідація, економічне право, законодавство, суд, державна реєстрація, правове регулювання, організаційно-правова форма, корпорація, корпоративний дедлок (конфлікт), легітимні (правомірні) очікування, інвестиції, санкції, бізнес, євроінтеграція, ЄС.

Відкрити статтю>>>

Гудіма Т.С., Сошников А.О. Соціальна відповідальність бізнесу в умовах цифровізації та штучного інтелекту: правовий вимір

40533@mail.ru — Sat, 25 Oct 2025 08:32:55 +0000

У статті досліджено трансформацію соціальної відповідальності бізнесу в умовах цифровізації та поширення технологій штучного інтелекту. Обґрунтовано, що класичні моделі корпоративної соціальної відповідальності, орієнтовані переважно на трудові, екологічні та соціальні аспекти, поступово трансформуються у нову форму – цифрову соціальну відповідальність. Показано, що цей процес формує якісно нову господарсько-правову категорію, яка поєднує етичні принципи, внутрішні корпоративні стандарти та імперативні норми цифрового права, створюючи додаткові гарантії легітимності господарської діяльності.

У європейському підході простежується перехід від декларативних норм до обов’язкових правил прозорості, підзвітності та управління ризиками. Американська модель залишає більше простору для саморегуляції, проте встановлює фундаментальні гарантії безпеки, приватності та недискримінації. Порівняльний аналіз свідчить, що цифрова соціальна відповідальність набуває гібридного характеру, поєднуючи імперативні норми та добровільні стандарти, поступово трансформуючи етику в юридично обов’язковий стандарт.

Особливу увагу приділено алгоритмічній специфіці цифрової соціальної відповідальності: незалежним аудитам ШІ, оцінкам впливу (AI-impact assessments), сертифікації відповідно до ISO/IEC 42001, призначенню посадових осіб з етики та забезпеченню відстежуваності даних. Доведено, що ці механізми підвищують прозорість і довіру до цифрових технологій та формують нову систему корпоративної легітимності. У міжнародному вимірі поєднання стандартів ОЕСР, ISO/IEC 42001 та Global Digital Compact формує нормативно-етичну основу, у межах якої добровільні принципи поступово інтегруються у правові вимоги.

Для України розвиток цифрової соціальної відповідальності має подвійний вимір – необхідність гармонізації з acquis ЄС та можливість вироблення власної доктрини як складника господарського права. Запровадження алгоритмічних аудитів, створення процедур оскарження рішень ШІ, персоніфікація відповідальності керівних органів і стимулювання сертифікації за ISO/IEC 42001 визначають основні напрями інституціоналізації. У підсумку цифрова соціальна відповідальність бізнесу постає як нова господарсько-правова категорія, що забезпечує узгодження інноваційного розвитку з гарантіями прав людини та інтеграцію України до європейського цифрового простору.

Ключові слова: соціально відповідальне господарювання, соціально відповідальний бізнес, бізнес, штучний інтелект (ШІ), правове регулювання, AI Act, цифрова економіка, права людини, цифровізація.

Відкрити статтю>>>

Єршова Ю.О. Класифікація релокації суб’єктів господарювання через призму нормотворчості

40533@mail.ru — Fri, 25 Jul 2025 11:45:09 +0000

Метою статті є розгляд різних видів і форм переміщення суб’єктів господарювання, визначення їх характеристик та, шляхом узагальнення, формулювання авторської класифікації видів релокації.

Одним із пріоритетів державної політики в останні роки стає відновлення бізнес-активності, зокрема шляхом підтримки внутрішньої релокації бізнесу. Водночас досягнення цього пріоритету можливе лише за умови формування та реалізації дієвої державної політики, яка знаходить своє відображена в конкретних нормах права, як у програмних документах, так і в інших нормативно-правових актах. Зі свого боку, на якість законодавства, так і ефективність державної політики в цілому впливає і визначення різновидів релокації бізнесу, що дає можливість врахувати особливості різних ревокації бізнесу, як явища.

Відзначено, що наразі у законодавстві України відсутнє чітке закріплення видів релокації суб’єктів господарювання, що, безумовно, ускладнює масштабне переміщення бізнесу та унеможливлює надання цільової, адресної державної підтримки компаніям, які здійснюють релокацію.

Констатовано, що протягом повномасштабного вторгнення російської федерації, так і не сформовано повноцінну (комплексну) та ефективну державну політику з питань релокації суб’єктів господарювання, яка є складовою більш ширшої державної політики з забезпечення стійкості бізнесу.

Запропоновано класифікацію релокації бізнесу, що базується на низці ключових критеріїв.

Відзначимо, що визначення різновидів (класифікація) релокації дозволяє врахувати особливості такого переміщення бізнесу в стратегічних та програмних документах через забезпечення аналітичного підходу, що своєю чергою, сприятиме розробці більш адресних механізмів правового регулювання.

Аргументовано розробку спеціального переліку приватних компаній, які мають стратегічне значення для економіки, а можливо і безпеки держави, що дозволить надавати пріоритетність державної підтримки ревокації для всіх стратегічних суб’єктів господарювання незалежно від форми власності підприємства, що забезпечить реалізацію проголошеного Конституцією України принципу рівності форм власності та практикам ЄС.

Ключові слова: релокація, класифікація релокації, бізнес, суб’єкти господарювання, економічно-небезпечні події, державна політика, нормопроєктування, ефективність регулювання, strategic foresight, нормативно-правові акти, програмні документи, стратегічні документи.

Відкрити статтю>>>

Должко В.В. Щодо підходів до визначення поняття «корпоративне управління»

40533@mail.ru — Thu, 24 Apr 2025 23:23:35 +0000

У статті розглянуті підходи до визначення поняття «корпоративне управління», які застосовуються у окремих національних правових доктринах іноземних держав та вітчизняній правовій доктрині.

У роботі дослідження терміну «корпоративне управління» здійснюється шляхом звернення до визначень, які були запропоновані як у зарубіжних, так і у вітчизняних джерелах, із подальшою спробою запропонувати авторське бачення сутнісних ознак цього поняття. Основну увагу у дослідженні було приділено аналізу іноземних наукових джерел, оскільки вони відображають усталені підходи до розуміння змісту аналізованого поняття у правових доктринах окремих держав світу.

У роботі були розглянуті як джерела (наукові та нормативні), які стосуються дослідження сутності цього поняття, так і джерела, в яких порівнюють різні підходи щодо формулювання його визначення. На нашу думку, такий підхід дозволив охопити значний обсяг як теоретичного, так і нормативного матеріалу для встановлення дійсно важливих аспектів, які характеризують це поняття.

У статті також робиться спроба через звернення до визначень, які наведені у обраних для даного дослідження наукових працях та нормативно-правових документах, з’ясувати сучасний стан ступеня розробленості цієї проблематики та проаналізувати окремі аспекти, які, на нашу думку, в подальшому можуть бути враховані при проведенні прогресивної уніфікації цієї сфери.

У результаті проведеного дослідження нами було сформульоване та запропоноване у науковий обіг авторське визначення поняття «корпоративне управління», яке, на нашу думку, поєднує сутнісні аспекти концепції корпоративного управління як систематизованого вчення.

Запропоновані у статті висновки та пропозиції можуть мати практичну значущість для сфери правозастосування з питань правового регулювання відносин корпоративного управління, зокрема, і у міжнародному приватному праві, та можуть стати підґрунтям для подальших теоретичних досліджень.

Ключові слова: корпоративне управління, поняття «корпоративне управління», елементи корпоративного управління, система корпоративного управління.

Відкрити статтю>>>

Барбара О.С. Міжнародний досвід державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах воєнного стану: досвід для України

40533@mail.ru — Mon, 24 Mar 2025 22:11:26 +0000

У статті досліджено проблемні питання Державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, як ключового інструменту підтримання економічної стабільності та розвитку держави в умовах воєнного стану.

Вивчено вплив збройних конфліктів на міжнародну торгівлю, інвестиції та фінансові потоки, що потребує розробки відповідних заходів для забезпечення національної безпеки.

Досліджено позитивний досвід регулювання зовнішньоекономічної діяльностю під час збройних конфліктів, що відбувались в Афганістані та Іраку, застосуванні до них економічних санкцій, ролі міжнародної допомоги, розвитку тіньової економіки та корупції в цих країнах.

Визначено, що міжнародний досвід державного регулювання ЗЕД в умовах воєнного стану становить велику цінність для України. Ми повинні прагнути розробити стратегії, які допоможуть підтримувати ЗЕД на належному рівні навіть в умовах бойових дій, адаптуючи її до політичної ситуації, реформуючи та залучаючи міжнародні інвестицій. Саме реформи є ключем до інтеграції в глобальні фінансові ринки та стабілізацію економіки України. Посилений контроль над тіньовими секторами економіки та боротьба з проявами корупції є життєво необхідними для збереження економічної стабільності в Україні.

Зауважили, що унікальні обставини кожного військового конфлікту впливають на вибір та успішність відповідних регуляторних заходів. Звертаємо увагу, що довгострокові наслідки міжнародних санкцій для економічної стабільності держав які пережили військові конфлікти досліджені фрагментарно, на нашу думку, не достатньо приділено увагу їхньому впливу на економіку відновлення після завершення збройного конфлікту.

Для мінімізації негативних наслідків на державне регулювання ЗЕД в умовах воєнного стану вУкраїні важливо застосувати позивний міжнародний досвід державного регулювання ЗЕД в умовах воєнного стану: диверсифікувати експорт, створювати альтернативні логістичні маршрути, розробити систему підтримки малого та середнього бізнесу, розробити систему відновлення критичної інфраструктури, поліпшити співпрацю з міжнародними партнерами.

Ключові слова: воєнний стан, бойові дії, зовнішньоекономічна діяльність, ЗЕД, державне регулювання, міжнародна допомога, економічні санкції.

Відкрити статтю>>>

Кобець О.А., Сошников А.О. Некомерційне господарювання vs соціальне підприємництво: сучасні реалії та підходи

40533@mail.ru — Mon, 24 Mar 2025 21:56:17 +0000

Метою дослідження є вивчення концептуальних і правових засад некомерційного господарювання та соціального підприємництва через виявлення їх ключових відмінностей та точок дотику, а також визначення перспектив вдосконалення правового регулювання цих форм діяльності. Також дослідження спрямоване на з’ясування особливостей правового режиму, механізмів фінансування, особливостей державної підтримки для обґрунтування оптимальних моделей розвитку соціально орієнтованої економіки.

Дослідження базується на комплексному використанні загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Використано методи порівняльного аналізу для виявлення відмінностей між некомерційним господарюванням та соціальним підприємництвом, системного підходу для розгляду їхньої ролі у національній економіці, а також метод структурно-функціонального аналізу для оцінки особливостей їхньої правової регламентації.

У процесі дослідження встановлено, що некомерційне господарювання орієнтується виключно на виконання суспільно важливих функцій без комерційної вигоди, тоді як соціальне підприємництво поєднує соціальну місію з економічною діяльністю, допускаючи отримання прибутку та його реінвестування. Виявлено, що правовий статус некомерційних організацій в Україні чітко регламентований, тоді як соціальне підприємництво перебуває у стані нормативної невизначеності, що створює труднощі у його функціонуванні та правовому визнанні.

Зроблено висновок, що подальший розвиток соціального підприємництва потребує створення чіткої нормативної бази, яка б визначала його правовий статус, механізми фінансування та можливості податкового стимулювання. Запропоновано врахувати міжнародний досвід у сфері соціального підприємництва для вдосконалення українського законодавства та інтеграції ефективних моделей підтримки соціально орієнтованих ініціатив.

Результати цього дослідження можуть бути корисними для науковців, законодавців, юристів, економістів і практиків, що займаються питаннями соціальної економіки та правового регулювання підприємництва, орієнтованого на суспільні потреби.

Ключові слова: некомерційне господарювання, соціальне підприємництво, соціально відповідальний бізнес, суб’єкти господарювання, бізнес, правове регулювання, суспільні потреби, соціальний ефект, соціальна економіка, податкові стимули, фінансова підтримка.

Відкрити статтю>>>

Щербакова Н.В. Питання визначення моменту виникнення реорганізаційних правовідносин між юридичними особами корпоративного типу

40533@mail.ru — Mon, 24 Mar 2025 21:47:02 +0000

Стаття присвячена аналізу процедури реорганізації юридичних осіб корпоративного типу (акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, виробничих та сільськогосподарських кооперативів), зокрема питанням визначення моменту виникнення реорганізаційних правовідносин.

Встановлено, що процедура реорганізації представляє собою багатоетапний процес, який складається з низки послідовних дій, кожна з яких має самостійне юридичне значення, що в своїй сукупності призводять до припинення та/або виникнення нової юридичної особи (юридичних осіб) – правонаступника (правонаступників) та забезпечують універсальне правонаступництво. Така сукупність юридичних дій (юридичних фактів), спрямованих на досягнення правового результату, пов’язаних між собою таким чином, що правові наслідки настають лише за наявності всіх елементів цієї сукупності представляє собою певний фактичний (юридичний склад). Акцентується увага на тому, що реорганізація юридичних осіб корпоративного типу як правове явище, яке має багатоаспектне значення у господарському праві, розглядається під різними кутами зору як правовий інститут, правочин, правовідношення, один із прикладів правонаступництва, спосіб створення та спосіб припинення юридичних осіб, у тому числі і як комплекс пов’язаних між собою юридичних фактів (юридичний склад). Враховуючи кваліфікуючі ознаки реорганізації, з’ясовано, що процес реорганізації являє собою не просту сукупність юридичних фактів, розташованих у довільному порядку, без твердих зв’язків (простий фактичний (юридичний) склад, а певну цілісну систему, в якій елементи фактичного складу знаходяться у певному взаємозв’язку і взаємозалежності та взаємодії між собою (складний юридичний склад).

На підставі проведеного аналізу авторкою виокремлено наступні юридичні факти (їх послідовна сукупність – юридичний склад), які мають місце на етапі виникнення реорганізаційних правовідносин (легалізаційна стадія процедури реорганізації):

(1) прийняття загальними зборами учасників рішення про реорганізацію в одній із форм (про припинення юридичної особи корпоративного типу в одній із форм; затвердження умов реорганізації, зокрема умов конвертації акцій (якщо реорганізується АТ); про затвердження проєкту статуту/або статутного договору юридичної особи корпоративного типу, що створюється шляхом реорганізації в одній із форм; про схвалення проєкту передавального акта або/та розподільчого балансу); визначення складу комісії з припинення – реорганізаційної комісії; встановлення строку для задоволення вимог кредиторів;

(2) повідомлення органу державної реєстрації про те, що юридична особа корпоративного типу прийняла рішення про припинення шляхом реорганізації (у письмовій формі протягом трьох днів з дати прийняття рішення);

(3) державна реєстрація відомостей про те, що юридична особа корпоративного типу знаходиться в стані припинення шляхом реорганізації в одній із форм.

Ключові слова: юридичні особи корпоративного типу, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, реорганізаційні правовідносини, момент виникнення правовідносин юридичний факт, юридичний склад, прийняття рішення про реорганізацію, державна реєстрація відомостей, стан припинення шляхом реорганізації.

Відкрити статтю>>>