У статті обґрунтовується теза, згідно з якою Європейський омбудсмен відіграє важливу та несе відповідальність стосовно перевірок адміністративного характеру, що відрізняється від завдань і відповідальності Суду ЄС. Проаналізовано особливості спорів, які підвідомчі омбудсмену, зокрема їх суб’єктний склад. Особлива увага зосереджена на характеристиці основних принципів, які визначають функціонування цього органу: незалежності, професійної таємниці та публічності. Розкрито зміст принципу незалежності як гарантії неупередженого здійснення повноважень, а також проаналізовано значення дотримання професійної таємниці для забезпечення конфіденційності інформації про заявників та осіб, які можуть постраждати внаслідок розголошення особистих відомостей.

Окремо розглянуто принцип публічності через аналіз двох основних вимог: відкритості діяльності омбудсмена та права здійснення розслідування за власною ініціативою.

Встановлено, що омбудсмен є специфічним органом, який поєднує в собі дві функції: надання рекомендацій по усуненню правопорушень та створення квазі-прецедентів, що зумовлює його превентивну діяльність. Зокрема, така правова модель сприяє підвищенню ефективності його роботи.

У досліджені продемонстровано динаміку зростання рівня схвалення рішень омбудсмена, що свідчить про ефективність таких звернень, попри їх рекомендаційний характер.

У статті приділено увагу аналізу скарги як основного засобу звернення до омбудсмена, зокрема, розглянуто матеріальні та процесуальні вимоги до неї, а також порядок її подання.

Ключові слова: Європейський омбудсмен, права людини, захист прав людини, право Європейського Союзу.

Відкрити статтю>>>

У статті проаналізовано значення рішень Європейського суду з прав людини для формування сучасних стандартів правосуддя, зокрема у контексті забезпечення права на справедливий суд, правової визначеності, пропорційності втручання держави у права людини та ефективного судового захисту. Особливу увагу приділено впливу практики Суду на розвиток національного законодавства України, а також на формування правозастосовної практики національних судів. Показано, що застосування правових позицій ЄСПЛ сприяє гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами та зміцненню гарантій захисту прав людини.

Окремо розглянуто проблеми імплементації рішень Європейського суду з прав людини у національну правову систему. Встановлено, що попри нормативне закріплення обов’язковості виконання рішень Суду та застосування його практики національними судами, у правозастосовній діяльності все ще існують труднощі, пов’язані з неоднаковим використанням правових позицій ЄСПЛ судами різних інстанцій, недостатнім рівнем системності їх застосування та потребою вдосконалення механізмів виконання рішень Суду. Зроблено висновок, що ефективна імплементація практики ЄСПЛ є важливим чинником розвитку правової системи України, підвищення рівня захисту прав і свобод людини та зміцнення принципу верховенства права.

Обґрунтовано, що рішення Європейського суду з прав людини мають значення не лише як інструмент міжнародного захисту прав людини, а й як важливий орієнтир для розвитку національного законодавства, удосконалення судової практики та формування сучасних стандартів правової держави в Україні.

Ключові слова: верховенство права, рішення Європейського суду з прав людини, практика ЄСПЛ, права людини, правозастосовна практика, імплементація міжнародних стандартів, судова практика.

Відкрити статтю>>>

Через викриття та критичного осмислення правової реальності України щодо цього встановлено, що проблема забезпечення засудженим прав людини лишається гостро актуальною правовою проблемою, тісно пов’язаною з проблемами удосконалення законодавства України, підвищення ефективності його практичного втілення та інституційної спроможності органів виконавчої влади (міністерств), відповідальних за утримання установ несвободи, власно установ несвободи, а також органів правосуддя.

На основі аналізу системи джерел права щодо конституційно-правового статусу засуджених та щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у цій сфері стверджується про суттєвий вплив судової практики, насамперед, практики Європейського Суду з прав людини та Конституційного Суду України на зміст конституційно-правового статусу засуджених в Україні.

Акцентується на зв’язку між станом дотримання прав людини та криміналізацією в умовах воєнного стану в Україні низки суспільних відносин і зміною національного законодавства в частині правил проходження військової служби, мобілізації та військового обліку у бік встановлення більш жорсткіших вимог до призовників.

Підкреслюється, що перспективи подальших досліджень полягають у поглибленому аналізі впливу викликів воєнного стану, євроінтеграційних зобов’язань, міжнародних стандартів і практики ЄСПЛ на процес удосконалення законодавства України та її інституційної спроможності в частині забезпечення засудженим їх конституційно-правового статусу та дотримання в місцях несвободи прав людини.

Ключові слова: конституційно-правовий статус, засуджені, права людини, міжнародні і європейські стандарти, судова практика, особливий період, воєнний стан, військовослужбовці, установи несвободи, євроінтеграція.

 Відкрити статтю>>>

Здійснено критичний огляд теоретичних основ мейнстрімінгу, включаючи WPS-агенду ООН та Пекінську платформу 1995 р., з еволюцією від дипломатичних до гібридних підходів. Проаналізовано специфіку українського конфлікту, його історичні передумови, геополітичний контекст та актори (ООН, ЄС, НГО), з впливом факторів на динаміку ГЗН та реабілітацію.

На основі аналізу визначено особливості застосування конвенції в Україні (ратифікація 2022 р., закони №3733-IX/№4073-IX 2024 р.), де традиційні моделі неефективні через недофінансування (0,2% ОДА) та окупаційні бар’єри (370+ CRSV). Розглянуто комбіновані підходи з санкціями та інформаційною боротьбою, запропоновано модифікації: національний координатор, 30% гендерних індикаторів у бюджетах. Стаття – цінний внесок у гендерну безпеку, з рекомендаціями для Східної Європи.

Ключові слова: гендерний мейнстрімінг, Стамбульська конвенція, поствоєнне відновлення, гендерно-зумовлене насильство, жінки, мир і безпека (WPS), гендерна рівність, GREVIO, UNFPA.

Відкрити статтю>>>

Стверджується, що специфіка трансформації цих феноменів може бути розкрита за допомогою новітніх концептів юридичної терміносистеми, введених за дії цих режимів, а саме – «тимчасово окупована територія», «європейська ідентичність Українського народу», «незворотність європейського та євроатлантичного курсу України», «внутрішньо переміщені особи», «бойовий імунітет», «військово-цивільні адміністрації», «військові адміністрації», «держава-агресор», «держава-терорист» тощо.

Акцентується, що хоча за цих правових режимів в Україні не можуть бути юридично змінені концептуальні засади конституційного ладу держави в частині демократії, правової і соціальної держави, однак відбувається переосмислення змісту концепції держави, яка за цих обставин стає значно менш демократичною, не спрямованою на розвиток прав і свобод людини і громадянина. Доводиться, що тимчасове обмеження низки конституційних прав людини на фоні ускладнення забезпечення гарантій правосуддя позначається призупиненням реалізації деяких складових концепції правової держави. Підкреслюється, що тлумачення і застосування ключових концептуальних засад конституційного ладу держави (суверенітет, територіальна цілісність, верховенство права) спрямовані на збереження держави як основи для майбутнього та повоєнне відновлення конституційного ладу.

Через висвітлення змін фактичного і правового статусу окремих територій України за цих станів привертається увага до наслідків цього для засад територіального устрою держави. Підкреслюється, що такі правові режими нерідко супроводжуються переглядом концептуальних засад конституційно-правового статусу держави, насамперед, в частині зовнішньополітичних пріоритетів її курсу та нейтралітету, як це і сталося в Україні з 2014 р.

Ключові слова: конституційно-правовий статус, конституційний лад, особливий період, права, свободи та обов’язки людини і громадянина, нейтралітет держави, санкції, концепція демократичної, соціальної і правової держави.

Відкрити статтю>>>

]]> https://easternlaw.com.ua/uk/konstitucijne-pravo/zhuk-n-osoblivij-period-i-voyennij-stan-yak-chinniki-vplivu-na-konceptualni-zasadi-konstitucijnogo-ladu-ta-konstitucijno-pravovij-status-subyektiv-prava-v-ukra%d1%97ni/feed 0 https://easternlaw.com.ua/uk/konstitucijne-pravo/voloshhuk-o-t-regionalna-politika-ta-konstitucijno-pravovi-mexanizmi-upravlinnya-bezpekoyu-regioniv-ukra%d1%97ni-v-umovax-zovnishno%d1%97-zbrojno%d1%97-agresi%d1%97 https://easternlaw.com.ua/uk/konstitucijne-pravo/voloshhuk-o-t-regionalna-politika-ta-konstitucijno-pravovi-mexanizmi-upravlinnya-bezpekoyu-regioniv-ukra%d1%97ni-v-umovax-zovnishno%d1%97-zbrojno%d1%97-agresi%d1%97#comments Sun, 25 Jan 2026 13:52:48 +0000 http://easternlaw.com.ua/?p=11823 У статті розглядаються питання регіональної політики та конституційно-правових механізмів управління безпекою регіонів України в умовах зовнішньої збройної агресії. Особлива увага приділяється трансформації регіональної політики з інструменту соціально-економічного розвитку у комплексний механізм забезпечення національної безпеки, стійкості державного устрою та життєздатності локальних громад. Автор досліджує сучасну наукову парадигму «безпекового розвитку», яка передбачає інтеграцію економічних, гуманітарних та військово-політичних чинників у процес прийняття управлінських рішень на регіональному рівні. У статті обґрунтовується застосування концепції «територіальної резильєнтності» (territorial resilience) як міждисциплінарного підходу, що дозволяє оцінювати здатність територіальних систем витримувати зовнішні шоки, адаптуватися до нових умов та здійснювати трансформацію функціональних і інфраструктурних параметрів. Аналізується взаємозв’язок правових, інституційних, економічних, демографічних та гуманітарних чинників як складової ефективного розвитку регіонів в умовах воєнного стану та агресії. Особливу увагу приділено практичним аспектам управління безпекою, зокрема створенню диференційованих адміністративних режимів для кризових територій, інтеграції систем моніторингу ризиків, поєднанню централізованого стратегічного планування з децентралізованими діями місцевих органів влади, а також інтеграції міжнародних стандартів управління безпекою. На основі аналізу зарубіжного досвіду (Польща, Естонія, Литва, Ізраїль) обґрунтовується необхідність адаптивного багаторівневого підходу до регіонального управління в Україні. Результати дослідження можуть бути використані для формування ефективної регіональної політики, спрямованої на відновлення деокупованих територій, забезпечення життєздатності локальних громад і підвищення стійкості державних і територіальних систем.

Ключові слова: регіональна політика, конституційне право, безпека регіонів, агресія, збройна агресія, воєнний стан, деокуповані території, місцеве самоврядування, регіональний розвиток, відновлення територій.

Відкрити статтю>>>

У роботі здійснено порівняльний аналіз українського законодавства з практикою країн Європейського Союзу. Встановлено, що європейські моделі характеризуються комплексністю підходів: поєднанням адміністративного та судового контролю, моніторингом виконання рішень, превентивними заходами та застосуванням сучасних технологічних інструментів. Досвід ЄС показує, що ефективність механізмів забезпечення виконання рішень значно підвищується за умови інтеграції превентивних, організаційних та контролюючих заходів.

Особливе значення надається психологічним і соціальним факторам, які визначають мотивацію сторін процесу. Недостатня правова свідомість, відсутність системи навчання та підвищення кваліфікації посадовців і учасників процесу створюють сприятливі умови для невиконання рішень та поширення порушень. Формування професійної культури, підвищення морально-етичних стандартів та впровадження регулярного навчання є важливими превентивними заходами.

Дослідження підкреслює необхідність комплексного системного підходу, що поєднує кримінально-правові, адміністративні, організаційні та превентивні механізми. Такий підхід забезпечує мінімізацію ризиків невиконання рішень, підвищує ефективність державного контролю та гарантує захист прав громадян і державних інтересів. Адаптація європейського досвіду до національних умов дозволяє зміцнити законність, підвищити прозорість і підзвітність органів, які здійснюють виконання рішень, а також сприяє формуванню довіри до судової системи.

Отже, результати дослідження мають практичне значення для удосконалення національного законодавства, впровадження ефективних організаційних та превентивних механізмів, а також інтеграції передового європейського досвіду у сфері виконання судових рішень, що забезпечить реальний захист прав і законних інтересів громадян та держави.

Ключові слова: виконання судових рішень, правові механізми, порівняльне право, превентивні заходи, правозастосування.

Відкрити статтю>>>

Автор зазначає, що Конституційний Суд не має чіткого розуміння змісту терміна «співмірність» і його місця в системі конституційних цінностей. Запропоновано структуру базових конституційних цінностей, через які слід оцінювати норми на предмет їх конституційності: верховенство права (правомірність, визначеність, рівність, недискримінація), свобода, демократія, правова держава, справедливість і пропорційність.

Також аналізується застосування Судом категорії «юридична визначеність», наголошується на відсутності стабільної практики її використання. Автор пропонує орієнтуватися на положення Доповіді про верховенство права Венеційської комісії (2011 р.).

У підсумку підкреслюється, що точне й послідовне використання юридичної термінології є необхідною умовою ефективної правотворчої та правозастосовчої діяльності.

Ключові слова: Конституційний Суд, конституційне провадження, юридична визначеність, верховенство права, конституційні цінності.

Відкрити статтю>>>

Розглянуто правовий статус українців, які перебувають за кордоном у статусі біженців або тимчасово захищених осіб, а також міжнародно-правові та національні механізми їх захисту. Проаналізовано відповідні положення Конвенції про статус біженців 1951 року, Директиви Ради ЄС 2001/55/EC, а також національного законодавства України.

Визначено основні демографічні ризики, серед яких зменшення чисельності населення, скорочення репродуктивного потенціалу, дисбаланс у гендерній структурі, втрата економічно активного населення та відтік висококваліфікованих кадрів. Окрему увагу приділено проблемам депопуляції та демографічної безпеки.

Запропоновано комплекс заходів державної політики, спрямованих на повернення та реінтеграцію громадян, які виїхали за кордон, у тому числі створення національної програми повернення, економічні стимули для висококваліфікованих фахівців, розвиток інфраструктури у постраждалих регіонах та забезпечення безпечних умов проживання.

Наголошено на важливості міжнародної координації з державами, які надали притулок або тимчасовий захист українцям, з метою синхронізації процедур повернення та дотримання прав мігрантів. Вказано, що поєднання демографічної політики, економічних інструментів та міжнародно-правових механізмів є ключовим для відновлення демографічного потенціалу України.

Ключові слова: зовнішня міграція, біженці, тимчасовий захист, демографічна безпека, репродуктивний потенціал, виїзд населення, воєнний стан, міжнародне право, Україна, реінтеграція, депопуляція, трудові ресурси, гендерний дисбаланс, національна безпека, демографічна політика.

Відкрити статтю>>>

Особлива увага приділена теоретичним підходам до розуміння єдиного громадянства та відмінностям у позиціях вітчизняних науковців щодо його змісту. У статті порушено проблему невизначеності правового статусу осіб із множинним громадянством, а також проаналізовано ризики, які виникають через нечітке нормативне регулювання, включаючи загрози національній безпеці, питання політичної участі та доступу до публічних ресурсів.

Значне місце в дослідженні відведено міжнародному досвіду, зокрема аналізу норм Європейської конвенції про громадянство та практики країн-членів ЄС. Порівняльний підхід дозволяє виявити відсутність єдиної моделі врегулювання множинного громадянства в Європі та водночас засвідчує зростання толерантності до цього явища. Автор акцентує на тому, що міжнародні правові норми не забороняють множинного громадянства, але вимагають від держав встановлення чітких правових механізмів його регулювання.

У підсумку стаття обґрунтовує необхідність переосмислення принципу єдиного громадянства в українському праві, беручи до уваги європейські тенденції, глобалізаційні процеси та зростаючу міграційну динаміку. Автор наголошує на потребі законодавчого вдосконалення у сфері громадянства, що має забезпечити баланс між суверенітетом держави, правовими гарантіями особи та вимогами міжнародного співробітництва.

Ключові слова: єдине громадянство, множинне громадянство, подвійне громадянство, громадянство України, Конституція України, правовий статус, міжнародне право, біпатризм, правова колізія, європейська інтеграція, Європейська конвенція про громадянство, правовий режим громадянства.

 Відкрити статтю>>>