У статті досліджено інституційну структуру Європейського Союзу, яка протягом всієї історії інтеграції зазнає серйозних еволюційних змін, які супроводжувалися гарячими дискусіями, конфліктами та компромісами між конкуруючими баченням щодо того, яким чином має бути досягнутий баланс між наднаціональним і міжурядовим методами співробітництва. Зазначено, що розміщення Європейського парламенту і Європейської ради відповідно на першому і другому місцях інституційної структури Союзу стало одним із головних інституційних нововведень в об’єднаній Європі після Лісабонського договору (2009). Щоб зрозуміти специфіку постлісабонської системи стримувань і противаг, шляхів досягнення інституційного балансу, в статті особливу увагу приділено визначенню правового статусу Європейського парламенту і Європейської ради.  Зроблено висновок, що Європейський Парламент є унікальним наднаціональним інститутом, який покликаний забезпечити демократичну легітимність європейського врядування, тоді як Європейська рада відіграє роль квазі глави ЄС.

Наголошено, що звичайна законодавча процедура, раніше відома як процедура спільного прийняття рішень, стала важливою віхою, яка змінила спосіб взаємодії інститутів Союзу. Звичайна законодавча процедура в процесі свого розвитку включала в себе як формальні, так і неформальні зміни правил задля підвищення своєї ефективності. Проаналізовано, як реалізація Європейською радою квазі законодавчої діяльності впливає на міжінституційний баланс ЄС. Зазначено, що Суд справедливості ЄС зайняв чітку позицію з цього питання, яка полягає в обмеженні можливості Європейської ради втручатися у запроваджений установчими договорами міжінституційний баланс в сфері законотворення. Побоювання наслідків квазі законодавчої діяльності Європейської ради призвели до зміщення акценту в дослідженнях з повноважень інститутів ЄС, задіяних у звичайній законодавчій процедурі, на визначення місця та ролі Європейської ради у ній та аналізі наслідків її втручання у цю процедуру для демократичної легітимності. Наголошено на тому, що існуючий дисбаланс в інституційній структурі ЄС потребуватиме його усунення під час чергового перегляду установчих договорів Союзу.

Ключові слова: Європейський парламент, Європейська рада, інституційна структура, стримування і противаги, демократичний контроль, Лісабонський договір, Європейський Союз.

Відкрити статтю>>>

Ключові слова: субсидіарність, право Європейського Союзу, розподіл компетенцій, механізми контролю, Суд справедливості ЄС, євроінтеграція, пропорційність.

Відкрити статтю>>>

Основною функцією дипломатичного корпусу є колективне представництво інтересів акредитованих держав у державі перебування, зокрема участь у офіційних заходах, підтримання дипломатичного протоколу та сприяння розвитку міждержавних відносин. Водночас дипломатичний корпус не має права втручатися у внутрішні справи держави перебування і діє виключно в межах норм міжнародного права та дипломатичного етикету.

Особливе місце у структурі дипломатичного корпусу займає дуаєн (старійшина дипломатичного корпусу). Дуаєном, як правило, є глава дипломатичного представництва, який має найвищий ранг і найдовший строк перебування у державі акредитації. У деяких країнах ця роль традиційно належить апостольському нунцію Апостольський нунцій. Дуаєн виконує переважно координаційні та представницькі функції: виступає від імені дипломатичного корпусу, організовує спільні заходи, підтримує зв’язок з органами влади держави перебування.

Визначено роль дипломатичного корпусу як важливого елементу дипломатичної системи, що сприяє підтриманню міжнародного діалогу, розвитку співпраці між державами та дотриманню норм дипломатичного протоколу. Його діяльність, хоча й неформалізована, має значний вплив на ефективність міжнародних відносин і забезпечення взаєморозуміння між державами.

Ключові слова: дипломатичний корпус, дипломатичні представництва, міжнародне право, дипломатичний протокол, дуаєн, акредитація, привілеї та імунітети, представницькі функції, міждержавні відносини, дипломатична служба.

Відкрити статтю>>>

Ключові слова: трудові правовідносини, право на працю, дитяча праця, трудова експлуатація, МОП, неповнлітні, дитина,  Конвенція про права дитини, міжнародно-правове співробітництво, права людини.

Відкрити статтю>>>

У статті здійснено аналіз основних принципів, що лежать в основі міжнародно-правового регулювання переміщення гуманітарної допомоги. Розкрито зміст фундаментальних гуманітарних принципів, зокрема принципів гуманності, неупередженості, нейтральності та незалежності, які визначають характер гуманітарної діяльності та спрямовані на забезпечення захисту життя і гідності осіб, які постраждали внаслідок конфліктів або катастроф. Встановлено, що ці принципи формують базову нормативну основу функціонування міжнародної системи гуманітарної допомоги та визначають правила взаємодії між державами, міжнародними організаціями та гуманітарними інституціями.

Окрему увагу приділено аналізу спеціальних принципів міжнародного співробітництва у сфері надання гуманітарної допомоги, зокрема принципам сприяння міжнародній гуманітарній допомозі, координації діяльності суб’єктів гуманітарних операцій, прозорості та підзвітності використання гуманітарних ресурсів.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що принципи міжнародно-правового регулювання переміщення гуманітарної допомоги утворюють комплексну систему, яка забезпечує баланс між необхідністю оперативного надання допомоги постраждалому населенню та дотриманням суверенних прав держав. Зроблено висновок про необхідність подальшого вдосконалення правового механізму переміщення гуманітарної допомоги, гармонізації міжнародних стандартів із національним законодавством держав та створення ефективних процедур митного та адміністративного оформлення гуманітарних вантажів.

Ключові слова: гуманітарна допомога, міжнародне гуманітарне право, державний кордон, міжнародно-правове регулювання, гуманітарні принципи, міжнародне співробітництво.

Відкрити статтю>>>

У Принципах UNIDROIT принцип добросовісності та чесного ведення справ має системний характер і пронизує всі стадії договірних відносин – від переговорів і укладення договору до його тлумачення та виконання. Він виконує функцію загального нормативного стандарту, який забезпечує баланс інтересів сторін, запобігає зловживанню правами та сприяє формуванню справедливих і передбачуваних умов міжнародного комерційного обороту. У PECL принцип добросовісності виконує фундаментальну системоутворюючу функцію: він обмежує свободу договору, виступає імперативним стандартом поведінки сторін і поєднує суб’єктивний елемент чесності з об’єктивною вимогою справедливого ведення ділових відносин. У DCFR принцип добросовісності та чесного ведення справ виконує системоутворюючу функцію. Він застосовується на всіх етапах договірного правовідношення – від переговорів до виконання та припинення договору – і слугує універсальним критерієм оцінки поведінки сторін, а також справедливості договірних умов. Такий підхід сприяє забезпеченню балансу інтересів сторін та підвищує рівень справедливості й передбачуваності договірного регулювання у європейському приватному праві. Крім того у DCFR принцип добросовісності слугує інструментом запобігання недобросовісному використанню договірної переваги, орієнтиром для тлумачення договорів, засобом захисту обґрунтованої довіри учасників цивільного обороту та критерієм оцінки справедливості договірних умов. У сукупності ці положення забезпечують гнучкість та справедливість договірного регулювання, сприяючи підтриманню балансу інтересів сторін та стабільності цивільного обороту.

Окреслено перспективи подальшого розвитку європейського договірного права шляхом ширшого використання положень DCFR і PECL, зростання ролі інструментів soft law у міжнародній комерційній практиці, розвитку судової рецепції принципу добросовісності тощо.

Ключові слова: принцип добросовісності, принцип чесного ведення справ, європейське договірне право, DCFR, PECL, UNIDROIT, приватне право, договір, стандарт поведінки.

Відкрити статтю>>>

У статті обґрунтовано, що ключовими елементами ефективного правового механізму міжнародного переміщення гуманітарної допомоги є спрощення митних і адміністративних процедур, визнання правового статусу міжнародних та неурядових гуманітарних організацій, а також використання сучасних інструментів електронного адміністрування. Проаналізовано особливості правового регулювання ввезення гуманітарних вантажів в Україну в умовах воєнного стану, виявлено основні проблеми правозастосовної практики, пов’язані з процедурою визнання допомоги гуманітарною, дублюванням контрольних функцій і ризиками зловживань.

Доведено, що гармонізація національного законодавства з міжнародними стандартами та правом Європейського Союзу, впровадження принципів прозорості, ризик-орієнтованого контролю та ефективної міжвідомчої координації здатні суттєво підвищити ефективність міжнародного переміщення гуманітарної допомоги, зменшити бюрократичні бар’єри та скоротити час доставки вантажів до постраждалого населення. Такий підхід забезпечує чітке визначення прав і обов’язків усіх учасників гуманітарних відносин, створює передбачувані процедури для державних органів, міжнародних і неурядових організацій. Зроблено висновок, що системне вдосконалення правових засад у сфері міжнародного переміщення гуманітарної допомоги є ключовою умовою забезпечення своєчасного, безпечного та ефективного доступу гуманітарної допомоги до осіб, які її потребують.

Ключові слова: гуманітарна допомога; міжнародне переміщення; міжнародне гуманітарне право; митне регулювання; воєнний стан; правове забезпечення.

Відкрити статтю>>>

Особлива увага сфокусована на стандартах НАТО щодо Rules of Engagement та їх еволюції від документів 1950-х років до сучасних процедур After Action Review. Виокремлено основні моделі правового регулювання бойового імунітету: англо-американську (акцент на процедурних гарантіях), континентально-європейську (інтеграція цивільного контролю) та змішану (поєднання військової ефективності з демократичними цінностями). За результатами дослідження було класифіковано зарубіжні моделі бойового імунітету та виокремлено їх основні ознаки, артикульовано пропозиції щодо поглибленої імплементації цього правового інституту у вітчизняне законодавство.

Ключові слова: імунітет комбатанта (combatant immunity), Rules of Engagement, кваліфікований імунітет, правило Рендуліча, Innere Führung, purity of arms, військова юстиція, НАТО, After Action Review, міжнародне гуманітарне право, порівняльно-правовий аналіз, екстериторіальна юрисдикція, Європейський суд з прав людини, військова необхідність, цивільний контроль, fait justificatif, командна відповідальність, операційні стресові травми, паралельна юрисдикція, військовий омбудсмен.

Відкрити статтю>>>

Ключові слова: свобода релігії, міжнародно-правовий захист, Європейський регіон, практика ЄСПЛ.

Відкрити статтю>>>

Ключові слова: Косово, Донецьк, Луганськ, сепаратизм, міжнародне право, НАТО, ООН, дезінформація.

Відкрити статтю>>>