Досліджено положення Конституції України, Законів України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я», «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», а також підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють порядок надання реабілітаційної допомоги та визначають загальні засади юридичної відповідальності у цій сфері. Обґрунтовано, що чинне законодавство містить низку прогалин, зокрема відсутність чіткої систематизації правопорушень у сфері реабілітації, недостатню визначеність підстав та механізмів притягнення винних осіб до відповідальності, що негативно впливає на ефективність захисту прав пацієнтів.

Окрему увагу приділено особливостям цивільно-правової, адміністративної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства у сфері реабілітації. Встановлено, що в умовах воєнного стану питання забезпечення належної якості реабілітаційної допомоги та дотримання професійних стандартів набуває особливої актуальності у зв’язку зі значним зростанням кількості осіб, які потребують реабілітації.

Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства України шляхом визначення складів правопорушень у сфері реабілітації, посилення механізмів державного контролю та моніторингу якості реабілітаційних послуг, а також гармонізації національного законодавства з міжнародними та європейськими стандартами у сфері охорони здоров’я та соціального захисту.

Ключові слова: реабілітація, юридична відповідальність, охорона здоров’я, цивільно-правова відповідальність, адміністративна відповідальність, кримінальна відповідальність, дисциплінарна відповідальність, реабілітаційні послуги, воєнний стан.

Відкрити статтю>>>

Встановлено, що комунікативний вимір правотворчості охоплює інформаційний, дискурсивний, інтерпретаційний і легітимаційний компоненти, які в сукупності забезпечують виявлення суспільних потреб, їх обговорення, нормативне оформлення та подальше суспільне визнання правових норм. Охарактеризовано основні форми реалізації комунікативної моделі, зокрема публічні консультації, парламентські процедури, експертний дискурс і цифрові інструменти, що підвищують відкритість правотворчого процесу.

Водночас констатовано наявність низки проблем, пов’язаних із формальнізацією громадської участі, недостатньою процедурною визначеністю, складністю юридичної мови та викликами цифрового середовища. Підкреслено необхідність вдосконалення нормативно-правових та організаційних механізмів правотворчої діяльності. Зроблено висновок, що послідовний розвиток комунікативної парадигми є визначальною умовою підвищення якості правотворчості, забезпечення реальної участі громадськості та зміцнення суспільної довіри до правових рішень у сучасних умовах.

Ключові слова: правотворчість, правотворчий процес, правова комунікація, громадянське суспільство.

Відкрити статтю>>>

У роботі проаналізовано наукові підходи до розуміння взаємозв’язку між виконанням судових рішень і принципом верховенства права, а також розкрито значення обов’язковості судових актів як важливої гарантії реалізації права на справедливий суд. Особливу увагу приділено дослідженню причин невиконання судових рішень в Україні, серед яких виділено недосконалість нормативно-правового регулювання виконавчого провадження, організаційні проблеми діяльності органів примусового виконання, недостатню ефективність контролю за виконанням судових актів та обмеженість доступу до інформації про майновий стан боржників.

Здійснено порівняльно-правовий аналіз підходів до забезпечення виконання судових рішень у державах Європейського Союзу. Встановлено, що у правових системах країн ЄС виконання судового рішення розглядається як невід’ємна складова права на справедливий суд і як обов’язковий елемент функціонування принципу верховенства права.

На основі проведеного дослідження сформульовано висновок про необхідність удосконалення національного законодавства України у сфері виконання судових рішень із урахуванням європейського досвіду та міжнародних стандартів правосуддя. Запропоновано напрями підвищення ефективності виконавчого провадження, зокрема шляхом посилення інституційної спроможності органів примусового виконання, розширення електронних механізмів доступу до інформації про активи боржників та забезпечення належного контролю за виконанням судових актів.

Ключові слова: верховенство права; виконання судових рішень; невиконання судового рішення; виконавче провадження; право на справедливий суд; правова визначеність; правова система Європейського Союзу.

Відкрити статтю>>>

У статті проаналізовано підходи Європейського Союзу, США, Китаю, Японії та Великобританії до нормативного врегулювання ШІ. Європейська модель розглядається як правозахисно орієнтована та заснована на ризик-орієнтованому підході, закріпленому в Регламенті ЄС про штучний інтелект (EU AI Act). Американська модель характеризується децентралізованістю та прагматично-конкурентним спрямуванням із пріоритетом інновацій і національної безпеки. Китайський підхід відзначається централізованим регулюванням, посиленим державним контролем і безпековими імперативами. Японія дотримується концепції «м’якого права», поєднуючи гнучкість із поступовим посиленням нагляду, тоді як Великобританія формує автономну модель, засновану на принципах проінноваційного регулювання та секторального нагляду.

На основі порівняльного аналізу обґрунтовується доцільність формування в Україні збалансованої моделі регулювання, що поєднуватиме стимулювання інновацій із гарантіями захисту прав і свобод людини. Запропоновано адаптацію ризик-орієнтованого підходу, нормативне закріплення принципів прозорості, пояснюваності та підзвітності алгоритмічних рішень, а також поетапне впровадження спеціальних вимог до систем високого ризику. Реалізація зазначених засад сприятиме гармонізації українського законодавства з правом ЄС та формуванню ефективної національної системи правового регулювання використання штучного інтелекту.

Ключові слова: штучний інтелект, національна безпека, євроінтеграція, права людини, адаптація законодавства, державний контроль, ризик-орієнтований підхід.

Відкрити статтю>>>

Встановлено, що діяльність держави щодо реалізації екологічної функції через призму забезпечення прав та свобод людини і громадянина сприймається у її внутрішній та зовнішній складових, де перша відображається у комплексному підході, який реалізується в межах релевантних стратегій, програм та низці нормативних актів, а друга – через імплементацію міжнародних стандартів з питань охорони довкілля.

Серед проблем реалізації екологічної функції держави у контексті забезпечення прав та свобод людини і громадянина відзначені: неналежне організаційно-правове супроводження вказаної діяльності органами державної влади; недосконалість механізму імплементації та виконання рішень Європейського суду з прав людини у цій сфері; потреба конституційного закріплення права особи на інформацію про стан навколишнього природного середовища як складової права на інформацію у релевантному відображенні конституційно-правових приписів; дотримання балансу між інтересами суспільства й особи, що передбачає виконання вимог передбаченої законодавством процедури; винайдення компромісного механізму врегулювання суспільних відносин у сфері охорони довкілля на ґрунті взаємоузгодження інтересів людини та суспільства.

В умовах воєнного стану виокремлено проблему забезпечення світової екологічної безпеки та рівноваги на планеті, визначення раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища через запровадження правових конструкцій обмеження екологічних прав.

У числі проблем реалізації зовнішньої складової екологічної функції держави відзначено такі: імплементація міжнародних стандартів з питань захисту екологічних прав людини в національне законодавство та судову практику, зокрема шляхом виконання рішень Європейського суду з прав людини; вжиття вичерпних заходів комплексного, організаційно-методичного, правового та економічного характеру з метою дотримання міжнародних зобов’язань в межах релевантних міжнародних договорів.

Ключові слова: екологічна функція держави, екологічні права та свободи людини і громадянина, навколишнє природне середовище, охорона довкілля, національна безпека, воєнний стан, міжнародні стандарти, природні ресурси, ЄСПЛ.

Відкрити статтю>>>

Дослідження ґрунтується на аналізі українського законодавства, судової практики та відкритих джерел, що стосуються імплементації рішень ЄСПЛ. Виявлено, що національні суди дедалі частіше застосовують підходи ЄСПЛ у справах, пов’язаних із забезпеченням справедливого судового розгляду, доступу до правосуддя, недискримінації, захистом свободи мирних зібрань та свободи висловлення думки. При цьому відзначено певні складнощі, пов’язані з координацією між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, а також із необхідністю системного підходу до імплементації рішень ЄСПЛ у національну правову систему.

Стаття також підкреслює значення рішень ЄСПЛ для формування правової культури та стандартизації судової практики, що сприяє гармонізації національного законодавства з міжнародними нормами та посиленню захисту прав людини. З огляду на сучасні виклики, пов’язані з соціально-правовими трансформаціями та європейською інтеграцією України, дослідження показує, що практика ЄСПЛ є ефективним інструментом не лише правозастосування, а й профілактики порушень прав людини та стимулювання законодавчих змін.

Таким чином, результати статті підтверджують, що рішення ЄСПЛ мають системний вплив на національну правову систему України, сприяючи підвищенню ефективності правозахисних механізмів, узгодженню національної судової практики з міжнародними стандартами та формуванню стабільної правової культури в державі, а їхнє впровадження стимулює законодавчі та інституційні реформи, спрямовані на покращення захисту прав людини та забезпечення верховенства права на всіх рівнях управління.

Ключові слова: Європейський суд з прав людини, імплементація, національна правова система, верховенство права, права людини, судова практика, гармонізація законодавства.

Відкрити статтю>>>

На основі міждисциплінарного підходу, що поєднує положення теорії права, соціальної філософії, психології та комунікативістики, проаналізовано доктринальні підходи до розуміння комунікації, правової комунікації та превенції, з’ясовано їх категоріальне співвідношення та функціональне призначення. Обґрунтовано, що відсутність єдності у трактуванні базових понять і багатозначність відповідного понятійного апарату потребують системного теоретичного узагальнення з метою формування цілісної концепції превентивної комунікації.

У статті розкрито структурні елементи превентивної комунікації, визначено її суб’єктний склад, цільову спрямованість та основні функції. Наголошено на її системному, інституційному та функціональному характері, що дозволяє розглядати її як самостійний механізм правового впливу. Вона виступає важливим засобом трансформації нормативних приписів у зрозумілі поведінкові орієнтири, забезпечує формування стійких правових установок та сприяє зміцненню стабільності правопорядку в сучасному суспільстві.

Ключові слова: превентивна комунікація, правова комунікація, юридична превенція, правовий вплив, профілактика правопорушень.

Відкрити статтю>>>

Розглянуто інноваційне розуміння сутності, структури і ступеневого видового поділу юридичної відповідальності на конституційну (позитивну; негативну : карально-виховну, відновлювальну, супутню), антикримінальну (позитивну; негативну : карально-виховну, у т.ч. покарання, квазіпокарання, позазаконпокарання; відновлювальну, супутню), адміністративну, дисциплінарну, де-факто майново-договірна і де-юре майново-договірна відповідальність.

Ключові слова: особливості сутності, структури і видового поділу юридичної відповідальності у сфері здійснення медичної та фармацевтичної діяльності і системи громадського здоров’я; конституційна, антикримінальна, адміністративна, дисциплінарна, де-факто і де-юре майново-договірні відповідальність.

Відкрити статтю>>>

Здійснивши аналіз філософських роздумів представників античної філософії можна стверджувати, що вже з самого початку її зародження постала проблема так званого продукування темних і світлих знань. Ми виходимо з того, що їх метафорична оцінка співзвучна з науково-понятійним їх розрізненням в якості природних і штучних. Крім безумовно позитивних проявів людської природи, виявилось, що шлях пізнання спонукає людину до дій, які стають, особливо з часу фактично повного підпорядкування суспільства дії економічних чинників, небезпечними не лише для природного середовища, але й для нього самого. Це при тому, що вплив людської природо-перетворюючої діяльності на довкілля був мінімальним, філософський рівень мислення дозволив не лише визначити неминучі складнощі на такому шляху, але й намітити шляхи для гармонізації природного як об’єктивного й штучного як значною мірою нездатного до переходу у своїх діях від об’єктивності на рівні індивідуальному, бо такою є його природа, до об’єктивності на рівні суспільному. Адже в ході історії виявилось, що індивідуально-об’єктивне, вроджене в процесі міжіндивідної взаємодії стає дисгармонійним, хаотичним, суб’єктивним і суб’єктивістським.

Ключові слова: знання, мислення, пізнання, органи відчуття, природне, штучне, об’єктивне, суб’єктивне.

Відкрити статтю>>>

Особливу увагу приділено методологічному розмаїттю сучасних досліджень конфлікту, що охоплюють діалектичні, психодинамічні, когнітивні, інституціональні, управлінські, аксіологічні та системні підходи. Підкреслено міждисциплінарний характер феномену, що проявляється у різних сферах суспільного життя – від державного управління та педагогіки до менеджменту й військової сфери. Обґрунтовано, що сучасні конфлікти значною мірою формуються під впливом гібридних загроз, інформаційних впливів та трансформації системи глобальної безпеки.

У юридичному вимірі конфлікт розглянуто як форму суперечностей між суб’єктами правовідносин, пов’язаних із різним тлумаченням норм права, колізіями законодавства, особливостями правозастосування та зіткненням інтересів. Окреслено ключові підходи до визначення поняття «правовий конфлікт» і його структури, виділено характерні ознаки правових конфліктів та їх наслідки для функціонування правової системи. Підкреслено, що правові конфлікти можуть мати як кризовий, так і функціональний потенціал, виступаючи інструментом оновлення правового регулювання, удосконалення механізмів забезпечення прав людини та зміцнення законності.

Ключові слова: конфлікт, суперечності, конфліктна ситуація, правовий конфлікт, гібридні загрози.

Відкрити статтю>>>