Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 червня 2024 року
Кириченко О.А., Бідей О.М., Бідей І.О. Розвиток інноваційного розуміння одинадцятирівневої базової та супутньої юридичної чи будь-якої іншої освіти
В контексті інноваційної освітянської доктрини запропоновано одинацятирівневий порядок отримання дошкільної, шкільної (некваліфікованої робітничої), позанормативної, кваліфікованої робітничої, шкільної спеціалізованої, університетської і академічної освіти, а також розкрито сутність наукового і самоосвітнього рівня та освіти соціооточенням. Звернуто увагу на принципове існування протягом шкільного та переважної більшості інших названих рівнів звичайного, полегшеного, особливого і пенітенціарного порядків їх проходження.
Підкреслено, що дистанційний порядок отримання освіти на платформах Moodle і Zoom та на інших подібних платформах має відповідно нульовий і стовідсотковий рівень верифікації (ідентифікації) особи, яка навчається.
Ключові слова: інноваційний одинацятирівневий порядок безкоштовного і доступного отримання освіти; верифікація (ідентифікація) особи, яка навчається дистанційно.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533640
Кириченко О.А., Ланцедова Ю.О., Бідей О.М. Розвиток інноваційної класифікації юридичних наук на підставі їхніх гіпергрупових завдань і деяких інших взаємопов’язаних положень теорології юриспруденції
Запропоновано розвиток та подальша наукова апробація розробленої спільними зусиллями представників наукової школи юриспруденції професора Аланкіра інноваційна класифікація юридичних наук в контексті їхніх базисних основних гіперзавдань. Стисло викладений варіант даної класифікації в контексті правотворчої і правозастосовчої діяльності чи правознавства та антиделіктної діяльності чи антиделіктології. Розкрита інноваційна сутність теорологічних юридичних наук і кожної із груп базисноантиделіктних, процедурних і методичних юридичних наук.
Ключові слова: інноваційна класифікація юридичних наук; теорологічні юридичні науки; регулятивні юридичні науки; базисноантиделіктні юридичні науки; процедурні юридичні науки; методичні юридичні науки.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533660
Коропатнік І.М., Карелін В.В. Доброчесність військовослужбовців як складова військово-патріотичного виховання
Доброчесність військовослужбовців Збройних Сил України — це важлива складова професійної етики та моралі, яка диктує їм не лише відданість виконанню обов’язків, а й відповідальність перед своєю країною та співгромадянами. Українські військовослужбовці відзначаються високим рівнем моральних принципів, відвагою, самовідданістю та готовністю вступити у важкі ситуації задля захисту своєї країни та її народу. Вони показали це у багатьох випадках, зокрема, під час боротьби з агресією, що відбувається на сході України.
Хоча більшість військовослужбовців Збройних Сил України демонструють високий рівень доброчесності і моральних цінностей, все ж таки існують певні проблеми, які можуть виникати в цій сфері: корупція - може включати в себе різноманітні форми, від хабарництва до використання службового становища для особистої вигоди. Хоча влада прикладає зусилля для боротьби з корупцією, це все ще залишається проблемою; недисциплінованість – деякі військовослужбовці можуть порушувати військову дисципліну та внутрішні правила. Це може включати в себе зловживання алкоголем, невиконання службових обов’язків або наказів вищестоящого начальства; проблеми з професійною етикою – деякі ситуації можуть породжувати моральні дилеми для військових, особливо під час військових конфліктів. Наприклад, суперечливості між виконанням наказів та моральними принципами, такими як захист цивільних осіб; відсутність професійної підготовки – деякі проблеми доброчесності можуть виникати внаслідок недостатньої професійної підготовки або недостатнього розуміння військових стандартів і правил поведінки.
Ці проблеми вимагають системного підходу та вдосконалення в сферах військової етики, дисципліни та професійної підготовки, щоб забезпечити високий стандарт доброчесності серед військовослужбовців Збройних Сил України.
Проблеми доброчесності серед військовослужбовців Збройних Сил України можуть бути спричинені різними чинниками, включаючи корупцію, низький рівень моральних цінностей, стресові ситуації під час воєнних дій та інші причини. Для вирішення цих проблем можна розглянути кілька шляхів: вдосконалення освітніх програм для військовослужбовців, щоб навчити їх важливості доброчесності, моральних цінностей та професійної етики. Це може відбуватися через тренінги, семінари та інші форми навчання; ефективні механізми контролю за діяльністю військовослужбовців і підвищувати рівень відповідальності за порушення військової дисципліни та етики; недостатнє грошове забезпечення та погані умови служби можуть сприяти поширенню корупції серед військовослужбовців. Забезпечення адекватних умов проживання та оплати може зменшити мотивацію до корупції; розвиток системи внутрішнього контролю та звітності, які дозволяють виявляти та усувати випадки порушень доброчесності, а також забезпечувати відкритість і звітність про діяльність Збройних Сил України; забезпечення доступу до психологічної допомоги та психологічної підтримки для військовослужбовців може допомогти управляти стресом та емоційними труднощами, які можуть впливати на їхню доброчесність. Ці шляхи можуть допомогти зменшити проблеми доброчесності серед військовослужбовців Збройних Сил України та сприяти створенню більш ефективної та доброчесної армії.
Забезпечення доброчесності військовослужбовців Збройних Сил України вимагає комплексного підходу та застосування різноманітних заходів. Ось кілька шляхів вирішення цієї проблеми: навчання військовослужбовців основам моралі, етики, інтегритету та військової дисципліни має велике значення. Поглиблення їхнього розуміння цих понять і відповідальності за їхнє втілення в життя може сприяти формуванню культури доброчесності; створення системи морального супроводу, яка б допомагала військовослужбовцям зберігати високі моральні стандарти під час служби, зокрема шляхом консультування з питань моралі, духовності та етики; посилення контролю та відповідальності, що включає в себе проведення регулярних аудитів та інспекцій, допомагатиме виявляти та припиняти випадки порушень доброчесності. Також важливо встановлювати відповідальність за порушення військової етики; створення механізмів звернення та захисту від репресій, які б дозволяли військовослужбовцям звертатися зі скаргами на порушення доброчесності без страху перед репресіями чи помсти; забезпечення адекватних умов проживання, оплати та підтримки для сімей військовослужбовців може покращити їхній стан духу та відчуття впевненості у майбутньому.
Ці заходи в сукупності можуть сприяти зміцненню доброчесності в Збройних Силах України та покращити їхню ефективність та довіру суспільства.
Ключові слова: військово-патріотичне виховання, доброчесність, корупція, військовослужбовці, Збройні сили України.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533673
Катеринчук К.В., Беспаль О.Л. Інституційна автономія та академічна свобода: теоретико-правове дослідження
Статтю присвячено дослідженню теоретико-правової характеристики академічної свободи та інституційної автономії. Висвітлюються різні аспекти співвідношення національного законодавства і наукових концепцій та розкрито сутність цих багатогранних понять. З’ясовано їх значення та основоположні особливості, які впливають на освітній процес та міру втручання держави у їх здійснення. Проаналізовано й удосконалено теоретико-правові положення щодо співвідношення даних понять.
Принцип конструкції академічної свободи побудований наступним чином, що на практиці завжди враховується той факт, що характер академічної діяльності різних суб’єктів (здобувачі вищої освіти, науково-педагогічний персонал, науковці, дослідники та інші) суттєво різниться і залежить, передусім, від їх ролі в академічному процесі та впливу держави у реалізацію цього принципу через його законодавче закріплення. Саме тому, кожен суб’єкт академічної свободи по-різному сприймає своє значення в даному процесі.
Поняття інституційна автономія та академічна свобода не є тотожними, однак є взаємозалежними. Відповідно до положень Лісабонської Декларації 2007 року чітко виділяється чотири види автономії: академічна (рішення за навчальними планами і методам викладання, напрямками, масштабами і методам досліджень), фінансова (отримання і розподіл фінансування, рішення по платі за навчання, використання прибутку і т.д.), організаційна (визначення структури та статуту університету, укладання контрактів, вибори ректора та інших менеджерів) і кадрова автономію (набір, оплата праці та кар’єра персоналу).
Отже, залишається актуальним питанням забезпечення дієвого державного регулювання, яке б позитивно впливало на розвиток закладів вищої освіти та було стимулюючим, фактором, що орієнтований на високу якість освіти та наукових досліджень. «Помірне» державне регулювання діяльності закладів вищої освіти або ефективний пошук оптимального поєднання повноважень, підвищення якості та результативності національної системи вищої освіти, вивчення ефективного досвіду передових країн в цій сфері – орієнтований напрямок сьогодення.
Ключові слова: освіта, право на освіту, інституційна автономія, академічна свобода, заклад освіти, здобувачі освіти, компетентність, освітнє середовище, освітня діяльність, учасники освітнього процесу.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533683
Руднєва О.М., Головащенко О.С., Жук Н.А. Конституційно-правові основи економічної безпеки України
Розглянуто вітчизняний досвід конституційно-правового регулювання в сфері економічної безпеки. Визначено систему нормативно-правових актів, якими здійснюється правове регулювання економічної безпеки. Проаналізовано еволюцію підходів до правового забезпечення економічної безпеки держави. Визначено особливості вітчизняного законодавчого забезпечення економічної безпеки держави. Встановлено, що чинне законодавство України закріплює, проте не розкриває зміст поняття «економічна безпека». Внаслідок цього сформувалися різні наукові підходи до розуміння та тлумачення змісту поняття «економічна безпека».
Проаналізовано основні положення і визначено роль Конституції та інших нормативно-правових актів України в сфері забезпечення економічної безпеки. Розкрито співвідношення економічної і національної безпеки. Доведено, що економічна безпека є невід’ємною складовою національної безпеки держави, від якої залежить стабільність та добробут суспільства. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновок, що конституційно-правова модель економічної безпеки України представляє собою формально визначену систему, за допомогою якої на основі конституційних і законодавчих норм забезпечується взаємодія компетентних органів державної влади із захисту національних інтересів суспільства і держави в економічній сфері від вірогідних загроз і викликів.
В умовах глобалізації та європейської інтеграції забезпечення ефективного функціонування економіки визнано одним з пріоритетних завдань держави. Конституційні норми визначають правові основи проведення державної політики в сфері національної безпеки, зокрема такого її сектора як економічна безпека.
В умовах російської агресії важливим фактором забезпечення економічної безпеки України виступає співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями та окремими державами.
Ключові слова: економічна безпека, національна безпека, конституційно-правове регулювання, стратегія економічної безпеки, відновлення, Україна.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533691
Теремецький В.І., Дуліба Є.В., Хмара М.В. Комерційне гестаційне сурогатне материнство та виклики для України як кандидата в члени ЄС
У статті розкрито соціальні, правові та етичні виклики, які постають перед Україною у зв’язку з дозволеним комерційним гестаційним сурогатним (замінним) материнством та поширеним репродуктивним туризмом з країн ЄС, існуючим негативним ставленням до такого виду допоміжної репродуктивної технології серед держав-членів ЄС та ЄС загалом.
Зазначено, що у більшості держав-членів ЄС усі форми сурогатного материнства заборонені або дозволено лише форма альтруїстичного сурогатного материнства. Однак якщо альтруїстичне сурогатне материнство і досі вважається прийнятним, то комерційне сурогатне материнство є предметом багатьох суперечностей. Ці суперечності виникають у зв’язку з відсутністю міжнародного регулювання сурогатного материнства загалом, наявністю інших міжнародно-правових актів, які тією чи іншою мірою впливають на виникнення суперечливих поглядів на сурогатне материнство (Конвенція про права дитини, Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок), наявності суперечливих національних законів і судової практики.
З’ясовано, що практика заборони сурогатного материнства в багатьох країнах ЄС демонструє не викорінення цього виду материнства, а поширення репродуктивного туризму до інших країн світу, де це дозволено. Це призводить до того, що національні органи влади різних європейських країн, де це явище заборонене, змушені толерувати та легітимізувати таку практику. Зауважено, що єдиним способом боротьби з репродуктивним туризмом в ЄС є регуляторний напрям, що вимагатиме від ЄС визнання існування сурогатного материнства, а також гармонізацію різних національних юрисдикцій для досягнення мінімального рівня захисту основних прав.
Проаналізовано нормативні акти Ради Європи та Європейського парламенту щодо негативного ставлення до комерційного сурогатного материнства.
Зроблено висновок, що українському законодавцю слід переглянути чинні норми та запровадити заборону на репродуктивний туризм для іноземців із урахуванням зростання комерційного гестаційного сурогатного материнства в Україні та збільшення репродуктивного туризму, а також негативне ставлення держав-членів ЄС та ЄС загалом до такого материнства. Такі нововведення не будуть суперечити політиці ЄС, оскільки сімейне право загалом та сурогатне материнство зокрема переважно є питаннями національної компетенції, представляють внутрішньодержавний інтерес і знаходяться поза сферою втручання ЄС. Існування комерційного гестаційного сурогатного материнства на національному рівні не суперечить політиці ЄС, за умови, що воно не викликає транскордонних наслідків, які могли б завдати шкоди державам-членам та ЄС загалом. Тому ЄС вправі діяти лише щодо тих аспектів, які мають транскордонні наслідки. Невжиття заходів щодо вирішення цієї проблеми може призвести до створення негативного іміджу для України і вплинути на її подальшу інтеграцію до ЄС.
Ключові слова: допоміжні репродуктивні технології, сурогатне материнство, комерційне гестаційне сурогатне (замінне) материнство, репродуктивний туризм, медичні послуги, медична допомога, охорона здоров’я, заклади охорони здоров’я, права людини, Євроінтеграція.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.123.06
Яковюк І.В. Злочини проти основ національної безпеки як прояв деформації правової свідомості громадян України (на прикладі колабораційної діяльності)
Розглянуто вітчизняний досвід кримінально-правового регулювання відповідальності за злочини, скоєні проти національної безпеки. Визначено місце колабораційної діяльності серед злочинів проти національної безпеки. Досліджено суб’єктивну сторону колабораційної діяльності, визначено, що вказаний злочин може здійснюватися з прямим або непрямим умислом, прагматичним, соціальним, ідейним або безпековим мотивом.
Розкрито небезпеку колабораційної діяльності на тимчасово окупованих територіях України, зокрема колабораційної діяльності в освітній, мовній і культурній сферах, що пояснюється можливістю впливу колаборантів на правовому свідомість дітей і молоді, сприяти зміні ідентичності об’єкту такого впливу.
Визначено роль і значення правової свідомості та правової культури для формування правової поведінки (діяльності) людей. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновок про те, що на тимчасово окупованих територіях створюються умови для деформації правової свідомості громадян України. Доведено, що найбільш небезпечним проявом деформації є «переродження» правової свідомості громадян, яка є передумовою для формування в суспільстві правової контркультури, під якою слід розуміти сукупність цінностей, поглядів, уявлень, теорій, настанов, вчинків (діяльності) громадян України, що здійснюють злочини проти національної безпеки, які відкрито протиставляються домінуючій у суспільстві правовій культурі, знаходяться з останньою в стані антагоністичної суперечності і/або навіть відкритого протистояння. Зазначено, що чинне кримінальне законодавство в частині встановлення відповідальності за колабораційну діяльність потребує свого удосконалення, на чому наголошують як державні органи, так і громадські організації
Ключові слова: колабораціонізм, деформація, переродження, правова свідомість, правова культура, контркультура, російська агресія, Україна.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533781
Гринько П.О. Допис в соціальних мережах як об’єкт авторського права
У статті звертається увага на проблеми авторського права в контексті публікацій у соціальних мережах, що стає все актуальнішим у сучасному інтернет-просторі. Основними об’єктами аналізу є дефініція соціальних мереж, що визначається як онлайн-платформи, які дозволяють користувачам створювати профілі або облікові записи, спілкуватися з іншими користувачами, ділитися контентом та спільно взаємодіяти у мережі, та їх класифікація, зокрема, за їх функціональністю та типами контенту. Здійснюється глибокий розгляд цифрового контенту як основного обʼєкта інтелектуальної власності у цих мережах. Автори систематизують типові порушення авторських прав та надають класифікацію найпоширеніших порушень.
Основний акцент робиться на цифровому контенті, який стає основним обʼєктом інтелектуальної власності у цих мережах. Детально проаналізовано типові порушення авторських прав та надано класифікацію найпоширеніших порушень. У статті досліджується захист авторських прав у відомих соціальних мережах, таких як Instagram, Facebook, YouTube, TikTok та Twitter, зокрема через процедуру «takedown notice». Проаналізовано можливості користувачів у реагуванні на порушення своїх прав та надані платформами інструкції щодо цього питання. Підкреслюється важливість дотримання правил і процедур соціальних мереж у вирішенні суперечок щодо авторських прав, а також ризики, повʼязані з неправильним використанням цих процедур.
Важливим висновком статті є те, що неюрисдикційні засоби захисту є ефективними та швидкими у вирішенні конфліктних ситуацій, повʼязаних з авторським правом. На основі аналізу різних підходів до цієї проблеми зроблено висновок про ефективність неюрисдикційних засобів захисту прав інтелектуальної власності з огляду на їх швидкість, доступність та результативність, при цьому класичні юрисдикційні засоби захисту такі як звернення до суду та правоохоронних органів набувають значення лише при комерційному порушенні авторських прав в соціальних мережах.
Ключові слова: соціальні мережі, допис в соціальних мережах, авторське право, право інтелектуальної власності, захист права інтелектуальної власності.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533789
Ковальчук О.Я. Інноваційні підходи в концепції смарт судочинства: інтелектуальна модель виявлення злочинних угруповань
У статті розглядається проблема ефективної протидії організованій злочинності в умовах цифрової трансформації судової системи. Досліджується концепція смарт судочинства та можливості застосування інтелектуальних моделей для виявлення злочинних угруповань. Розглянуто питання використання методів інтелектуального аналізу даних та аналізу соціальних мереж для ідентифікації неочевидних взаємозв’язків між учасниками злочинних угруповань. Обґрунтовано доцільність створення інтелектуальної обчислювальної моделі, яка поєднує етапи підготовки даних про злочини, аналізу мережі співучасників правопорушень та візуалізації результатів. Запропоновано концептуальний підхід до створення інтелектуальної моделі виявлення співучасників злочинних мереж.
Досліджено ефективність застосування інтелектуального аналізу мереж співучасників для різних категорій злочинів на основі даних інформаційної підсистеми “SOCTA”. Обґрунтовано переваги візуалізації злочинних мереж для виявлення взаємозв’язків та ідентифікації ключових учасників угруповань. Запропоновано інноваційний підхід до розробки концептуальної моделі інтелектуальної системи виявлення злочинних угруповань на основі аналізу соціальних мереж та інтелектуального аналізу даних.
Стаття висвітлює ефективність впровадження концепції смарт судочинства у поєднанні з використанням інтелектуальних моделей для виявлення злочинних мереж. Це вагома складова цифровізації та модернізації судової системи, що відкриває нові можливості для підвищення ефективності боротьби зі злочинністю та забезпечення верховенства права.
Ключові слова: смарт судочинство, цифровізація судової системи, аналіз соціальних мереж, інтелектуальний аналіз даних, організована злочинність, захист даних, інформаційна система, судові рішення.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533806
Лісова К.С., Підгородецький В.О., Скрипець В.І. Правове регулювання статусу біженця крізь призму права Європейського Союзу
Стаття комплексно досліджує правове регулювання статусу біженця крізь призму права Європейського Союзу. Розглядається визначення поняття «біженець» у міжнародному праві відповідно до Конвенції ООН 1951 року та його ключові елементи – обґрунтовані побоювання переслідувань, знаходження поза країною походження, нездатність користуватися її захистом. Аналізуються основні положення Конвенції щодо захисту біженців, зокрема принцип non-refoulement, який забороняє примусове повернення до небезпечних країн, рівність із громадянами в реалізації низки прав і свобод, обов’язок держав співпрацювати з УВКБ ООН.
Висвітлено створення та етапи розвитку Спільної європейської системи притулку (СЄСП), що включає низку директив та регламентів для гармонізації національних систем надання притулку. Детально розглянуто Дублінську регламентацію як механізм визначення держави, відповідальної за розгляд заяв про надання міжнародного захисту, її критичні недоліки під час міграційної кризи 2015-2016 років та пропозиції реформування через запровадження обов’язкового перерозподілу біженців на основі квот.
Проаналізовано критерії надання статусу біженця згідно з Кваліфікаційною директивою 2011/95/ЄС, а також застосування механізму тимчасового захисту, який забезпечує негайну допомогу у випадках масових потоків біженців. Охарактеризовано соціально-економічні права визнаних біженців в ЄС – працевлаштування, соціальний захист, медобслуговування, освіта тощо, а також заходи з їх інтеграції на основі відповідних стратегій держав-членів. Висвітлено виклики безпрецедентних міграційних криз 2015-2016 та 2022 років для СЄСП, зокрема масовий приплив біженців з України, та необхідність подальшого вдосконалення правового регулювання з урахуванням практичного досвіду, принципів солідарності й міжнародних зобов’язань ЄС у сфері прав людини.
Окрема увага приділяється аналізу різних етапів імплементації положень міжнародного та європейського законодавства про біженців на національному рівні держав-членів ЄС. Зазначається, що незважаючи на наявність спільних правил, їх реалізація залишається неоднорідною через відмінності в адміністративних структурах, ресурсах та процедурах органів притулку різних країн, що створює виклики для забезпечення єдиних стандартів захисту прав біженців.
Ключові слова: Біженець, міжнародний захист, Європейський Союз, Спільна європейська система притулку.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533814
Москвін Б.Ю. Сучасний стан міграційних процесів в Україні
Визначено, що міграційні процеси в Україні обумовлені низкою соціально-економічних, політичних та демографічних чинників, які мають значний вплив на розвиток країни та її суспільство. Вивчення цих процесів є необхідним для формування ефективної державної політики в сфері міграції, забезпечення соціальної стабільності та економічного розвитку.
Україна є частиною глобальних міграційних процесів і тісно пов’язана з міжнародними міграційними потоками. Вступ до Європейського Союзу, підписання угод про безвізовий режим та інтеграція до світового економічного простору вимагають адаптації національної міграційної політики до міжнародних стандартів та практик. Це також включає забезпечення прав і свобод мігрантів, ефективне управління кордонами та співпрацю з міжнародними організаціями.
Економічна ситуація в Україні значною мірою впливає на міграційні процеси. Високий рівень безробіття, низька заробітна плата та обмежені можливості для професійного розвитку змушують значну частину населення шукати кращих умов життя та роботи за кордоном. Це призводить до масової трудової міграції, що, в свою чергу, викликає відтік кваліфікованих кадрів, скорочення робочої сили та зниження потенціалу економічного зростання.
Політична нестабільність, збройний конфлікт на сході України та анексія Криму Росією створюють додаткові виклики для міграційної політики. Внутрішнє переміщення населення (вимушені переселенці) стає актуальним питанням, яке потребує ефективного врегулювання та підтримки з боку держави. Ці обставини підсилюють необхідність розробки комплексної політики інтеграції внутрішньо переміщених осіб та забезпечення їхніх прав.
Україна стикається з демографічними викликами, такими як зменшення народжуваності та старіння населення. Ці тенденції створюють додатковий тиск на ринок праці та соціальні системи, що робить управління міграційними потоками ще більш важливим. Міграція може виступати як інструмент для часткового вирішення демографічних проблем, але для цього потрібна чітка і послідовна міграційна політика.
Ключові слова: міграція, міграційні процеси, внутрішнє переміщення осіб, державна міграційна політика, збройний конфлікт.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533823
Островський С.О., Коба М.М. Правовий захист і соціальні гарантії українських військовополонених: теоретичні та практичні аспекти
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України проблема правового статусу та соціальних гарантій українських військовополонених набуває особливої гостроти. Українські військовослужбовці, що потрапляють у полон, потребують надійного правового захисту, який гарантується міжнародним гуманітарним правом та національним законодавством. У світлі постійних бойових дій та агресивних дій супротивника забезпечення цих прав стикається з численними викликами та перешкодами.
Однією з основних міжнародних гарантій є дотримання прав військовополонених відповідно до норм Женевських конвенцій та додаткових протоколів до них. Ці документи встановлюють базові стандарти поводження з військовополоненими, зокрема забезпечення гуманності, поваги до їхньої гідності, належних умов утримання та медичної допомоги. Однак на практиці, під час агресії Російської Федерації, ці стандарти часто порушуються, що вимагає рішучої реакції з боку як національних, так і міжнародних правозахисних інституцій.
Не менш важливим аспектом є забезпечення соціальних гарантій для військовослужбовців, що повертаються з полону. Відновлення їхніх прав, реабілітація та адаптація до мирного життя є комплексним процесом, що потребує злагодженої роботи різних державних структур та громадських організацій. Забезпечення соціального захисту, медичної та психологічної підтримки, а також створення умов для успішної реінтеграції в суспільство є обов’язковими умовами для повернення військовополонених до нормального життя.
Таким чином, забезпечення прав та гарантій українських військовополонених в умовах російської агресії є багатогранним завданням. Воно включає як правовий захист на міжнародному та національному рівнях, так і комплекс соціальних заходів, спрямованих на підтримку та реабілітацію постраждалих. Це вимагає детального аналізу існуючого законодавства, вивчення міжнародного досвіду та розробки ефективних механізмів реалізації правових та соціальних гарантій для українських військовополонених. Особливу увагу слід приділити співпраці з міжнародними організаціями, правозахисними інституціями та залученню громадянського суспільства до вирішення цього важливого питання. Реалізація цих завдань сприятиме не лише зміцненню правової системи України, але й підтримці морального духу військовослужбовців, що захищають незалежність та територіальну цілісність країни.
Ключові слова: права військовополонених, соціальні гарантії, збройна агресія, українські військовослужбовці, міжнародне гуманітарне право, реабілітація, адаптація, правовий захист, національне законодавство.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533842
Дерлюк О.В. Міжнародна гуманітарна допомога Україні в умовах військової агресії
Визначено, що міжнародна гуманітарна допомога Україні в умовах військової агресії – це комплекс заходів, здійснюваних міжнародними організаціями, іноземними державами та неурядовими організаціями для забезпечення основних потреб постраждалого населення України, що виникли внаслідок збройного конфлікту. Ця допомога включає постачання життєво необхідних ресурсів, таких як харчові продукти, медичні засоби, питна вода та санітарні умови, а також надання психологічної підтримки, тимчасового житла, допомоги в працевлаштуванні та доступу до освіти для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Міжнародна гуманітарна допомога також сприяє відновленню та реконструкції зруйнованої інфраструктури, що є ключовим для забезпечення нормального функціонування суспільства та економіки.
Основними цілями міжнародної гуманітарної допомоги включають: 1) забезпечення базових потреб населення. Допомога спрямована на надання життєво важливих ресурсів та послуг, необхідних для виживання та нормального функціонування постраждалих людей; 2) підтримка внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Військова агресія змусила мільйони українців покинути свої домівки. Гуманітарна допомога забезпечує їх житлом, роботою, освітою та іншими соціальними послугами; 3) психологічна підтримка. Конфлікт залишає глибокі психологічні травми у тих, хто був свідком насильства або безпосередньо постраждав від бойових дій. Психологічна допомога допомагає подолати стрес, тривогу та посттравматичні розлади; 4) відновлення інфраструктури. Реконструкція зруйнованих шкіл, лікарень, житлових будинків та інших важливих об’єктів сприяє поверненню до мирного життя та нормального функціонування суспільства; 5) моральна підтримка та солідарність. Міжнародна гуманітарна допомога демонструє підтримку з боку світової спільноти, що зміцнює моральний дух українців та сприяє збереженню міжнародного порядку та прав людини.
Отже, міжнародна гуманітарна допомога Україні в умовах військової агресії є критично важливою для забезпечення виживання та відновлення постраждалого населення, підтримки внутрішньо переміщених осіб та відновлення інфраструктури, а також для зміцнення морального духу та міжнародної солідарності.
Ключові слова: міжнародна гуманітарна допомога, донори, військова агресія, види міжнародної гуманітарної допомоги, гуманітарна підтримка, міжнародні організації, кризове реагування, відновлення та стабілізація.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533880
Богуславський О.А. Філософсько-правовий аналіз утілення ідей гуманізму у Конституції України
У статті висвітлено на основі базових теоретико-методологічних підходів дослідження проблематики утілення філософсько-правових ідей гуманізму у основному законі України – Конституції України. Проаналізовано з наукових позицій філософії права смислове наповнення норм, що розкривають ідеї людиноорієнтованості та людиновимірності і гарантують створення філософсько-правового виміру визнання людини найвищою соціальною цінністю та закріплення механізмів юридичного захисту прав людини з боку держави.
Ключові слова: гуманізм, принцип гуманізму, цінності гуманізму, права людини, гідність людини.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533916
Пєшков В.В., Полозенко А.В. Роль органів публічного адміністрування в умовах воєнного стану
У статті проаналізовано вплив умов воєнного стану на роль органів публічного адміністрування, адже саме вони реалізують внутрішньодержавні процеси зумовлені початком бойових дій. Зазначено коло проблем з якими стикалися дані органи до повномасштабного вторгнення та нові виклики які принесла війна. Встановлено ряд нових, нетипових для мирного часу, функцій органів публічного адміністрування, в основу яких лягли захист прав громадян, інформаційна безпека та надання гуманітарної допомоги. Зазначено, що навіть в умовах війни більшість прав і свобод людини та громадянина не можуть бути обмежені й лише деякі з них, передбачені Конституцією України, можуть підпасти під обмеження. При цьому держава зобов’язана про це інформувати ООН. Зазначено, що введення в країні воєнного стану призвело до утворення військових адміністрацій на базі існуючих районних державних адміністрацій. Зроблено висновки про необхідність подальшого дослідження питання ролі органів публічного управління, оскільки події які зумовили виникнення нових завдань і викликів ще тривають.
Воєнний стан змусив органи публічного адміністрування отримати нову роль у забезпеченні функціонування держави. Необхідність одночасно захищати громадян від наслідків збройної агресії, корегувати свою діяльність відповідно до стрімких законодавчих змін зумовлених адаптацією до нових викликів, вимушена реалізація певних обмежень у права громадян призвели до створення ряду нових, нетипових для мирного часу, функцій публічного адміністрування. На органи публічного адміністрування, при виконанні публічного управління, була покладена роль реалізації адаптивних процесів в середині держави до умов війни.
Зазначено, що не обов’язково з настанням військового часу всі з вище перерахованих прав будуть обмежені, кожне обмеження розглядається окремо, відрізнятися вони можуть і в різних регіонах, залежно від обставин на місці, а також необхідних результатів. Метою них є захист інтересів держави й українського суспільства в цілому. Дані обмеження можна схарактеризувати як вимушена необхідність заподіяння меншого зла, у вигляді обмеження прав громадян, для запобігання більшому злу. На органи публічного адміністрування покладається обов’язок реалізації та забезпечення цих змін. Важливим є забезпечення балансу між потребами індивіда, інтересами суспільства та захистом країни. Відсутність певних обмежень унеможливить мобілізаційні процеси та дасть ворогу простір для маневру впливу на соціальне виття населення. З іншого боку надмірне введення необґрунтованих обмежень може призвести до внутрішнього спротиву суспільства за умов необхідності впровадження максимальної консолідації.
Ключові слова: публічне управління, органи публічної адміністрації, воєнний стан, війна, зміни механізмів публічного управління, права людини.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533925
Пискун А.А. Правове регулювання інституту електронного урядування
Розвиток електронного урядування є важливим кроком у модернізації публічного адміністрування, що дозволяє підвищити ефективність, прозорість і доступність публічних послуг. Запровадження електронного урядування сприяє зменшенню корупційних ризиків, оскільки автоматизовані процеси знижують можливість людського втручання та маніпуляцій. Це особливо актуально для України, яка знаходиться на шляху до європейської інтеграції і прагне відповідати міжнародним стандартам управління.
Інститут електронного урядування також є важливим інструментом для залучення громадськості до процесу прийняття рішень. Використання цифрових технологій дозволяє громадянам брати участь у дискусіях, подавати запити та пропозиції, що підвищує рівень довіри до державних органів. Це сприяє формуванню більш відкритого та демократичного суспільства, де голос кожного громадянина має значення.
Нормативне регулювання електронного урядування є необхідним для створення правових меж, які забезпечують захист персональних даних, інформаційну безпеку та правову визначеність. Відсутність чітких правових норм може призвести до правових колізій, що негативно вплине на впровадження електронних сервісів та взаємодію між державними органами та громадянами.
Адаптація міжнародного досвіду є ще одним важливим аспектом розвитку електронного урядування в Україні. Вивчення успішних практик інших країн дозволяє уникнути помилок і ефективніше впроваджувати інновації. Особлива увага приділяється питанням інтероперабельності та стандартизації, що є ключовими для забезпечення безперебійної роботи електронних систем.
Таким чином, розвиток інституту електронного урядування є невід’ємною складовою сучасного публічного адміністрування. Це процес, що потребує комплексного підходу, включаючи технологічні, організаційні та правові аспекти, з метою створення ефективної, прозорої та доступної системи адміністрування, що відповідає вимогам сучасного суспільства.
Ключові слова: електронне урядування, правове регулювання, публічне адміністрування, прозорість, участь громадськості, захист персональних даних, інформаційна безпека, міжнародний досвід, стандартизація.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533937
Тахтай Є. Забезпечення реалізації засади права на захист у загальному та спеціальному досудовому провадженні
Статтю присвячено розкриттю стану забезпечення реалізації засади права на захист у загальному та спеціальному досудовому провадженні. Звернено увагу, на реалізацію права на захист у кримінальному провадженні загальної процесуальної форми спрямовані такі як: імперативно закріплює включення прав підозрюваного до змісту письмового повідомлення про підозру; право підозрюваного бути чітко і своєчасно бути повідомленим про свої права, передбачені КПК України, та отримати їх роз’яснення; право на першу вимогу мати захисника; обов’язок визнання судом істотним порушенням прав людини і основоположних свобод в частині порушення права особи підозрюваного/обвинуваченого на захист; закріплення у діючого кримінальному процесуальному законодавстві групи положень щодо статусу, загальних правил участі та обов’язків захисника тощо.
Зауважено, що при спеціальному досудовому провадженні умисно ігноруючи участь у ньому, підозрюваний сам позбавляє себе можливості участі у процесуальних діях. Наголошено, що у разі здійснення спеціального досудового провадження підозрюваний, крім визначених у ст. 42 КПК України прав, додатково наділений іншими процесуальними правами, обумовленими положеннями глави 24-1 КПК України. При цьому підозрюваний зберігає право особисто скористатися всіма передбаченими для нього у КПК України правами підозрюваного після його затримання або добровільного з’явлення до органу досудового розслідування, що є обов’язковою підставою зміни режиму досудового розслідування зі спеціального на загальний згідно ч. 5 ст. 297-4 КПК України.
На основі узагальнення положень КПК України щодо забезпечення реалізації засади права на захист під час спеціального кримінального провадження виокремлено окремі групи особливостей участі у такому провадженні захисника. По-перше, згідно ч. 1 ст. 297-3 КПК України є обов’язкова участь захисника під час розгляду слідчим суддею клопотання про здійснення СДР, для чого останній повинен вжити необхідних заходів для залучення захисника, якщо підозрюваний самостійно його не залучив. По-друге, обов’язкова участь захисника з моменту прийняття відповідного процесуального рішення щодо спеціального досудового провадження, що передбачено п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України. По-третє, право захисника під час розгляду клопотати про здійснення спеціального досудового розслідування, ініціюючи допит будь-якого свідка чи дослідження будь-яких матеріалів, що мають значення для вирішення питання про його здійснення.
Ключові слова: право на захист, кримінальне провадження, спеціальне досудове розслідування, підозрюваний, захисник.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12533969
Хілько І.Г. Правове регулювання сфери спорту в умовах особливого періоду
Сфера спорту є однією з ключових складових розвитку здорового суспільства, особливо в умовах війни. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну фізкультурно-спортивна діяльність зазнала серйозних випробувань: зруйнована інфраструктура, обмежені можливості для тренувань і змагань, вимушена міграція спортсменів. Внаслідок цього, національні збірні команди та спортивні організації зіткнулися з новими викликами, які потребують негайних рішень та дій для забезпечення безперервності фізичної підготовки і розвитку спорту.
Другим аспектом актуальності теми є вплив війни на психологічний стан молоді та спортсменів. Багато з них стали внутрішньо переміщеними особами або були змушені виїхати за кордон, що спричинило високий рівень тривожності та нестабільність. Відсутність стабільного середовища для тренувань та життя негативно впливає на їхній моральний та фізичний стан, що, в свою чергу, знижує мотивацію до тренувань та участі у змаганнях. Психологічна підтримка та створення безпечних умов для повернення до нормального життя є пріоритетом для держави та спортивних організацій.
Третій аспект стосується використання спорту як інструменту пропаганди з боку російської федерації. Росія активно використовує своїх спортсменів для підтримки своєї агресивної політики, що підкреслює необхідність продовження міжнародного бойкоту спортсменів з росії та білорусі. Спорт має бути платформою для миру і взаєморозуміння, а не засобом для виправдання військових злочинів та агресії. Тому, міжнародна спільнота повинна продовжувати підтримувати Україну у її вимогах щодо відсторонення агресорів від спортивних змагань.
Четвертий аспект актуальності теми полягає у руйнуванні спортивної інфраструктури внаслідок військових дій. Знищення спортивних об’єктів обмежує можливості для проведення тренувань та змагань, що безпосередньо впливає на розвиток спорту в країні. Відновлення зруйнованої інфраструктури є важливим кроком для забезпечення умов для фізичного виховання молоді та підготовки спортсменів до міжнародних стартів. Це потребує значних фінансових ресурсів та координації зусиль на державному рівні.
Останній аспект стосується необхідності підтримки і розвитку резервного спорту в умовах війни. Багато молодих спортсменів і тренерів виїхали за кордон, де отримали можливість тренуватися у безпечних умовах. Однак, це може призвести до зменшення національного спортивного резерву, що негативно вплине на майбутнє українського спорту. Важливо створити умови для повернення спортсменів на Батьківщину, забезпечивши їм необхідну підтримку та можливості для розвитку, щоб зберегти спортивний потенціал країни.
Ключові слова: спорт, війна, правове регулювання, військова агресія, вимушена міграція, відновлення інфраструктури, психологічна підтримка, соціальні гарантії, міжнародні санкції, спортивні організації.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12534008
Гонтар Ю.С. Адміністративно-правові засади застосування санкцій у сфері господарської діяльності під час дії правового режиму воєнного стану
Актуальність дослідження адміністративно-правових засад застосування санкцій у сфері господарської діяльності під час дії правового режиму воєнного стану викликана сучасним станом правового регулювання у цій сфері та особливостями застосування відповідного законодавства у практичній діяльності суб’єктів господарювання. Відповідні суспільні відносини є новими і продовжують динамічно розвиватися.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Однак в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод.
Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
На сьогодні законодавство України визначає 31 вид економічних та інших санкцій.
Ключові слова: конституційні права і свободи, обмеження прав і свобод, воєнний стан, господарська діяльність, санкції.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12534051
Джулай І.А. Адміністративно-правові засади державної підтримки сільського господарства України
Реалізація державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення є актуальним предметом адміністративно-правових досліджень з огляду на впровадження в Україні правового режиму воєнного стану та потреби післявоєнного відновлення та розбудови економіки України.
Відповідно до Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» одними із засад внутрішньої політики в економічній сфері є створення умов для відродження українського села, ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, формування конкурентоспроможного агропромислового комплексу, збільшення його експортного потенціалу, гарантування продовольчої безпеки держави; забезпечення високого рівня якості сільськогосподарської продукції та продовольства, формування прозорого ринку такої продукції.
Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачає такі види підтримки: фінансова підтримка суб’єктів господарювання агропромислового комплексу; дерегуляція українського ринку сільськогосподарської продукції; заборона дискримінації прав власників сільськогосподарської продукції; встановлення режиму цінового регулювання вартості послуг ветеринарної медицини, хлібної інспекції, карантинної інспекції, ідентифікації та реєстрації сільськогосподарських тварин; бюджетні дотації.
Законодавство про державну підтримку сільського господарства в Україні включає в себе значну кількість законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів щодо реалізації державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, забезпечення продовольчої безпеки населення. Аналіз норм цього законодавства свідчить про те, що провідну роль серед них відіграють норми публічного, зокрема адміністративного та фінансового права.
Ключові слова: сільське господарство, державна підтримка, фінансова підтримка, дерегуляція, заборона дискримінації, цінове регулювання, бюджетні дотації.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12534099
Єфанов С.Ю. Роль адміністративного права у правовому регулюванні спадкових відносин
Не заважаючи на те, що спадкові відносини відносяться до предмету правового регулювання цивільного права, вони також врегульовані рядом норм адміністративного права. Враховуючи те, що спадкові правовідносини певною мірою мають комплексний характер і поєднують у собі як майнові, так і організаційні елементи, однією із галузей права, норми якої регулюють зазначені правовідносини є адміністративне право. Це пояснюється широтою такої форми державної діяльності як державне регулювання. Суспільні відносини, що виникають у процесі державного регулювання, є предметом регулювання норм адміністративного права, які знаходять своє закріплення в адміністративному законодавстві. Дослідження ролі адміністративного права у правовому регулюванні спадкових відносин потребує свого подальшого розвитку з огляду на те, що зазначені відносини мають окремі елементи організаційно-адміністративного характеру.
В системі адміністративного права виділяються норми, які містять загальні правила, що регулюють процеси управління та регулювання, та норми, дія яких обмежується більш вузькими рамками, зокрема державним регулюванням у приватноправовій сфері. Адміністративне право містить норми загальні для усієї сфери державного регулювання, а також норми, що розповсюджуються лише на сферу державного регулювання приватноправових відносин.
Аналіз законодавства України свідчить про те, що не заважаючи на те, що спадкові відносини відносяться до предмету правового регулювання цивільного права, вони також врегульовані рядом норм адміністративного права. Зокрема це стосується питань державного регулювання нотаріальної діяльності в частині вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав, ведення Спадкового реєстру, організації роботи комісії з питань складення іспиту із спадкового права посадовими особами органів місцевого самоврядування, уповноваженими на вчинення нотаріальних дій тощо. Деякими функціями у сфері державного регулювання спадкових правовідносин наділене Міністерство юстиції України. Дослідження ролі адміністративного права у правовому регулюванні приватноправових, і зокрема спадкових відносин, є актуальним та перспективним.
Ключові слова: приватноправові відносини, спадкові відносини, адміністративне право, нотаріальна діяльність.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12534132
Тищенко Д.О. Роль штучного інтелекту та проблематика його застосування національними та міжнародними судовими арбітражними установами при вирішенні комерційних спорів
Дана наукова стаття присвячена ролі та проблематиці застосування штучного інтелекту (ШІ) у вирішенні комерційних спорів національними та міжнародними судовими арбітражними установами. В роботі розглядається сучасний стан розвитку ШІ та його вплив на онлайн-вирішення спорів (ODR), підкреслюючи переваги у швидкості та ефективності процесів. Особлива увага приділяється технології Equa, яка використовує алгоритми ШІ для автоматизації арбітражних процедур. У статті також детально аналізуються ключові аспекти проблематики застосування ШІ, такі як захист конфіденційних даних та дотримання міжнародних стандартів, включаючи вимоги GDPR. Обговорюються виклики, пов’язані з кібербезпекою та управлінням персональними даними, а також заходи, які можуть бути вжиті для мінімізації цих ризиків. Важливість людського контролю та дотримання етичних норм у контексті використання ШІ в арбітражі підкреслюється як необхідна умова для забезпечення справедливості та точності рішень. Окрім того, досліджуються приклади успішної інтеграції ODR платформ у різних країнах, таких як Китай та Гонконг, що демонструє глобальну тенденцію до автоматизації юридичних процесів. Стаття також аналізує перспективи розвитку технологій ШІ в арбітражних установах та їх потенціал для подальшої трансформації юридичної практики.
У статті розглядаються конкретні кейси, де ШІ успішно впроваджений для оптимізації арбітражних процесів. Наприклад, використання ШІ в Інтернет-суді Ханчжоу в Китаї та платформі eBRAM у Гонконгу ілюструє, як ШІ може підвищити ефективність та доступність вирішення спорів. Ці кейси надають цінні інсайти щодо практичного застосування ШІ в різних правових середовищах та підкреслюють потенційні переваги та виклики, пов’язані з такими інтеграціями.
Крім того, у статті зачіпаються етичні питання, що виникають у зв’язку з підвищеним використанням ШІ у правових процесах. Такі питання, як упередженість алгоритмів ШІ, прозорість процесів прийняття рішень ШІ та відповідальність за рішення, прийняті за допомогою ШІ, критично оцінюються. Стаття підкреслює необхідність створення надійних етичних рамок та регуляторного нагляду для забезпечення відповідального та справедливого використання ШІ в арбітражі.
Окрім практичних та етичних аспектів, стаття також досліджує технологічні досягнення, що стимулюють впровадження ШІ в арбітраж. Обговорюється роль машинного навчання, обробки природної мови (NLP) та прогнозної аналітики у підвищенні можливостей систем ШІ. Ці технології не лише покращують точність та ефективність ШІ, але й розширюють його потенційні застосування в різних сферах юридичної практики.
Стаття завершується окресленням майбутніх напрямків досліджень та можливих розробок у галузі арбітражу, керованого ШІ. Наголошується на важливості продовження інновацій та співпраці між юридичними професіоналами, технологами та політиками для повного використання потенціалу ШІ у трансформації арбітражного ландшафту. Вирішуючи виклики та використовуючи можливості, які надає ШІ, юридична спільнота може працювати над створенням більш ефективних, прозорих та доступних механізмів вирішення спорів.
Ключові слова: штучний інтелект, комерційні спори, онлайн-вирішення спорів, кібербезпека, захист даних, міжнародні стандарти, технологія Equa.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12534144
Теремецький В.І. Відгук на Науковий журнал Донецького державного університету внутрішніх справ «Вісник Луганського навчально-наукового інституту імені Е.О. Дідоренка»
Науковий журнал «Вісник Луганського навчально-наукового інституту імені Е.О. Дідоренка» є офіційним фаховим друкованим виданням Донецького державного університету внутрішніх справ за спеціальністю 081 – Право. Видання спрямоване на висвітлення загальнотеоретичних проблем держави і права; проблем вдосконалення та застосування законодавства; актуальних аспектів управління, адміністративного права, адміністративної діяльності органів правопорядку; проблем цивільного, трудового, екологічного та господарського права; а також проблем протидії кримінальним правопорушенням.
Журнал видається чотири рази на рік та приймає матеріали українською й англійською мовами. Усі подані до опублікування статті проходять ретельне подвійне сліпе рецензування, а також перевірку системами антиплагіату. Окрім наукових фахових статей, у Віснику Луганського навчально-наукового інституту імені Е.О. Дідоренка публікуються рецензії на актуальні наукові та науково-методичні праці. На виконання політики відкритого доступу (open access), усі видані матеріали безкоштовно та безстроково розміщуються на сайті видання та в онлайн-репозитарії Донецького державного університету внутрішніх справ. Сайт журналу (https://luhbulletin.dnuvs.ukr.education/) зручний та інформативний.
Вимоги до оформлення матеріалів для подання до журналу сформульовані чітко та зрозуміло. Усі опубліковані у Віснику Луганського навчально-наукового інституту імені Е.О. Дідоренка статті мають чітку структуру, супроводжуються анотаціями українською та англійською мовою, а також переліком використаних джерел, що оформлюється відповідно до стандарту АРА.
Видання користується попитом серед вітчизняних та зарубіжних науковців. До кожного випуску в середньому включається близько 25 наукових статей.
До складу редакційної колегії входять відомі вітчизняні та європейські фахівці у сфері юриспруденції.
Комунікація редакції журналу є швидкою і професійною.
Видання індексується в міжнародних та національних наукометричних базах даних: Index Copernicus International, Google Scholar, Crossref, Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського НАН України.
Науковий журнал «Вісник Луганського навчально-наукового інституту імені Е.О. Дідоренка» є відкритим та доступним для публікації в ньому як для відомих учених в галузі права, так і для аспірантів, ад’юнктів та юристів-практиків.
