Журнал східноєвропейського права № 125

Журнал опубліковано на сайті 25 серпня 2024 року

титульна сторінка

зміст

Білоус В.Т., Глух М.В. Теоретико-правові засади державної політики в сфері забезпечення громадського порядку

У статті досліджено теоретичні та правові засади державної політики в сфері забезпечення громадського порядку. Проаналізовано підходи науковців до визначення поняття «державна політика» як наукового поняття. Визначено сутність наукового поняття «громадський порядок» з посиланням на чинні нормативно-правові акти. За результатами проведеного дослідження, запропоновано визначати державну політику в сфері забезпечення громадського порядку, з одного боку, як діяльність органів публічної влади всіх рівнів, яка пов’язана з розробкою програм, заходів, визначенням пріоритетів та відповідних засобів та інструментів забезпечення їх реалізації та дієвості з метою забезпечення належного функціонування сфери охорони громадського порядку в державі, яка знаходить свій вияв у відповідних нормативно-правових актах, а з іншого боку, як діяльність всіх учасників правовідносин в межах системи сформованої та реалізованої державою політики охорони суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина, під час якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування і кожна окремо визначена особа повинні дотримуватись загальноприйнятих норм нормального співіснування.

Ключові слова: державна політика, громадський порядок, громадська безпека, охорона громадського порядку, національна безпека.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371801

Грібов М.Л., Червінський В.В. Основи представництва потерпілого від дорожньо-транспортної пригоди як цивільного позивача у кримінальному провадженні

Шляхом аналізу практики реалізації положень кримінального процесуального, цивільного та цивільного процесуального законодавства, правових позицій Верховного Суду і положень наукових праць визначено проблеми відшкодування шкоди потерпілому у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів. Запропоновано засоби вирішення цих проблем. Систематизовано положення законодавства, на які має спиратися адвокат у процесі представництва потерпілого як цивільного позивача у кримінальному провадженні, та розроблено алгоритм їх використання у суді, подано рекомендації щодо дій адвоката-представника. Визначено основи представництва потерпілого від дорожньо-транспортної пригоди як цивільного позивача у кримінальному провадженні.

З-поміж основ представництва потерпілого від ДТП як цивільного позивача у кримінальному провадженні варто виокремлювати правові та організаційні. До правових належить система норм ЦК України, ЦПК України, КК України, КПК України, на яких ґрунтується інститут цивільного позову у кримінальному провадженні, а також правових позицій Верховного Суду щодо практичного застосування цих норм. Зміст організаційних основ становить алгоритм дій представника потерпілого від ДТП як цивільного позивача у кримінальному провадженні.

Ефективність представництва потерпілого від ДТП у кримінальному процесі як цивільного позивача можливо підвищити за рахунок запровадження до КПК України: механізму уточнення і доповнення цивільного позову під час розгляду судом кримінального провадження; механізму залишення позовної заяви без руху та надання цивільному позивачу часу для усунення її недоліків; заходів забезпечення цивільного позову; визначення прав та обов’язків цивільного позивача (без відсилання до прав і обов’язків інших учасників кримінального провадження).

Ключові слова: дорожньо-транспортна пригода, кримінальне провадження, відшкодування шкоди, потерпілий, цивільний позивач, представник, адвокат.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371804

Запотоцька О.В. Адміністративно-правовий статус Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей

У статті здійснюється ґрунтовний аналіз законодавства для визначення адміністративно-правового статусу Комісії з регулювання азартних ігор і лотерей. Для формулювання проблематики цього дослідження було обґрунтовано актуальність теми, стан її дослідження національною юридичною наукою. Визначення адміністративно-правового статусу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей має важливе значення для забезпечення її ефективної діяльності та виконання покладених на неї функцій. Доведено, що визначення адміністративно-правового статусу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей є ключовим для ефективного регулювання цієї сфери азартних ігор, захисту інтересів держави та громадян, а також забезпечення законності та прозорості в діяльності Комісії.

Ключові слова: адміністративно-правовий статус, нормативне регулювання, азартні ігри, ігорний бізнес, органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371806

Карелін В.В. Сучасний стан забезпечення виправлення та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі

Державна кримінально-виконавча служба України, яка реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань щорічно, за офіційними даними, через систему установ виконання покарань пропускає тисячі громадян, при цьому значна частина всіх засуджених відчувають максимальний комплекс правообмежень під час відбування покарання у виді позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не лише покарання злочинця, але і виправленя, ресоціалізацію його та запобігання вчиненню ним нових злочинів. Ресоціалізація засуджених є складним і багатогранним процесом, який вимагає комплексного підходу і тісної співпраці між державними органами, неурядовими організаціями та суспільством. Успішна ресоціалізація сприяє зменшенню рівня рецидивізму, покращенню безпеки в суспільстві та забезпеченню прав людини для колишніх засуджених.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Виправлення і ресоціалізація – одні із ключових напрямів діяльності установ виконання покарань, від якості реалізації яких значною мірою залежить ефективність діяльності зазначених установ і політики держави у сфері виконання покарань загалом.

Виправлення і ресоціалізація засуджених до позбавлення волі є складним, але важливим процесом, який потребує комплексного підходу та підтримки на державному, суспільному та індивідуальному рівнях. Інвестування в ці програми може значно знизити рівень повторної злочинності та сприяти безпечнішому та справедливішому суспільству. Всі ці компоненти разом створюють комплексний підхід до виправлення і ресоціалізації засуджених, сприяючи їхньому поверненню до повноцінного життя в суспільстві. Слід додати, що інститут виправлення і ресоціалізації в Україні на сьогодні дійсно є недосконалим і потребує значного реформування. Попри певні зусилля, спрямовані на покращення цієї системи, існує багато проблем, які ускладнюють ефективне виконання завдань з ресоціалізації засуджених. Його реформування вимагатиме комплексного підходу і співпраці між державними установами, громадськими організаціями і суспільством в цілому.

Ключові слова: позбавлення волі, засуджені, виправлення, ресоціалізація, режим в установах виконання покарань, освіта засуджених, виховний вплив, самовиховання.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371810

Кириченко О.А., Бідей О.М., Бідей І.О. Наукова школа юриспруденції професора Аланкіра: зародження, становлення, досягнення і перспективи розвитку

Акцентовано увагу на тому, що наукова школа юриспруденції професора Аланкіра існує в супереч дуже активному цинічному псевдонауковому спротиву почала зароджуватися понад двадцяти років тому, а найбільш активно понад десяти років тому. Підкреслено, що на цей час представниками даної наукової школи юриспруденції розроблено понад 250 новітніх доктрин і концепцій юриспруденції та інноваційних підходів, що у сукупності складають належну доктринальну, проектну законодавчу та іншу прикладну основу для становлення України та будь-якої іншої держави світу в якості правової держави. Запропоновано юридичній науковій спільності перейти до широкої коректної наукової дискусії з метою розробки на підставі інноваційних досягнень цієї наукової школи юриспруденції загально визнаних варіантів вирішення відповідних проблем юридичної науки та юридичної освіти, а також  правотворчої, правозастосовчої та антиделіктної практики.

Ключові слова: новітні доктрини і концепції та інноваційні положення юриспруденції, становлення України та будь-якої іншої держави світу в якості правової держави, правовий статус (права, свободи, обов’язки, інтереси) соціосуб’єктів.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371812

Кожура Л.О., Чорна В.Г., Власенко В.В. Генезис розвитку інвестиційної діяльності в Україні

В даній статті розглянуто генезис розвитку інвестиційної діяльності в Україні.

Період до незалежності (до 1991 року). До здобуття незалежності у 1991 році, Україна була частиною Радянського Союзу, де інвестиційна діяльність регулювалася централізованою плановою економікою. Основними інвестиціями були державні вкладення у великі промислові проекти, інфраструктуру та сільське господарства. Приватних інвестицій практично не існувало, а іноземні інвестиції були обмежені.

Період проголошення незалежності України (1991-1994 рр.) є другим етапом історії становлення адміністративно-правового регулювання інвестиційної діяльності в країні. Цей період характеризується фундаментальними змінами в політичній, економічній і правовій системах, які стали основою для подальшого розвитку ринкових відносин та залучення інвестицій.

Третій період розвитку інвестиційної діяльності в Україні, на нашу думку, можна ознаменувати як створення основ правового регулювання інвестиційної діяльності (1994-2004) був надзвичайно важливим для формування основ правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні. У цей час було прийнято ряд ключових законодавчих актів, створено нові інституції для підтримки інвестицій, підписано важливі міжнародні угоди та проведено податкові реформи. Ці заходи сприяли стабілізації економіки, поліпшенню інвестиційного клімату та залученню як внутрішніх, так і іноземних інвестицій в Україну.

Наступним періодом розвитку інвестиційної діяльності є період економічного зростання та вступу до СОТ (2004-2014).

Наступним періодом можна визначити період політичної нестабільності та військових дій в Україні (2014-2024). Можна виокремити наступні характерні особливості періоду даного періоду: 1) зниження інвестиційної привабливості та ризики. Політична нестабільність та військові дії на Сході України суттєво вплинули на загальний інвестиційний клімат. Відбулося значне зниження прямих іноземних інвестицій через високі ризики та невизначеність щодо безпеки капіталовкладень. Інвестори стали обережнішими щодо вкладання коштів в економіку країни; 2) відтік іноземних інвесторів. Багато іноземних компаній вирішили призупинити або згорнути свою діяльність в Україні через ризики, пов’язані з військовими діями та політичною нестабільністю; 3) зростання вартості страхування інвестицій. Компанії, що вирішили залишитися, зіштовхнулися з підвищенням вартості страхування своїх інвестиційних проектів; 4) вплив санкцій та торговельні обмеження. Війна та політичні конфлікти призвели до запровадження міжнародних санкцій та торговельних обмежень, які вплинули на економіку України та її партнерів. Це вплинуло на можливості залучення інвестицій та торгівлі з іншими країнами.

Генезис розвитку інвестиційної діяльності в Україні відображає складний шлях від планової економіки до ринкових відносин, з періодами економічного зростання та спаду, політичної стабільності та конфліктів. Ключовими завданнями на майбутнє є створення стабільного і передбачуваного інвестиційного клімату, покращення правового регулювання та залучення інвестицій для відновлення країни після війни.

Ключові слова: інвестиції, економіка України, правове регулювання, інвестиційний клімат, військові дії, міжнародне інвестиційне співробітництво, глобалізація.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371820

Москаленко С.І. Особливості господарської компетенції сільського, селищного, міського голови в умовах воєнного стану

У статті досліджено особливості господарської компетенції сільського, селищного, міського голови в умовах воєнного стану. На сьогодні є недостатньо дослідженим питання господарської компетенції системи місцевого самоврядування, і зокрема повноважень сільського, селищного, міського голови. Особливо актуальним, зазначене є в умовах воєнного стану. Аналізом поняття «Господарська компетенція» в останні роки займались багато вчених-правників.  Питання господарської компетенції системи органів місцевого самоврядування неодноразово досліджувались в працях вітчизняних та зарубіжних вчених-правників. Проте, питання господарської компетенції та повноважень сільського, селищного, міського голови в умовах воєнного часу майже не досліджувались. Тому вирішено здійснити аналіз окремих аспектів, господарської компетенції голови відповідної ради в воєнний час. Важливе значення в процесі здійснення господарських відносини має міський голова.

Згідно зі статтею 2  Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [1].

В законодавстві визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради. Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.  Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Повноваження Сільського, селищного, міського голови під час дії воєнного стану можна поділити на загальні (які діють як в мирний час, так і воєнний ) та виключні (до яких можна віднести повноваження голови ради, які діють виключно під час дії воєнного стану). Зазначений поділ визначає також особливості господарської компетенції голови місцевої ради у відносинах з іншими суб’єктами господарювання.

Основними нормативними актами, що регулюють господарську компетенцію голови місцевої ради в умовах воєнного часу є: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про правовий режим воєнного стану», тощо.

Ключові слова: захист прав та інтересів, міські ради, органи місцевого самоврядування, місцеві громади, господарська компетенція, господарські відносини, повноваження, територіальна юрисдикція.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371825

Руднєва О.М., Головащенко О.С., Жук Н.А. Енергетичні санкції та їх вплив на економічну безпеку: правовий аналіз

Статтю присвячено проблемі визначення впливу економічних санкцій на забезпечення економічної безпеки. Первісно розглянуто співвідношення понять «національна безпека», «економічна безпека» та «енергетична безпека». Аргументовано думку, що економічна безпека є одним з найважливіших секторів (вимірів) національної безпеки, а енергетична безпека – складовою економічної безпеки. Доведено, що зміст кожного з вказаних видів безпеки історично еволюціонував за своїм змістом і структурою. Загальною тенденцією є ускладнення структури національної і економічної безпеки під впливом нових викликів і загроз.

На конкретних прикладах доведено, що енергетичні кризи здатні становити загрозу економічній безпеці як окремих країн та регіонів, так і світу в цілому, що зумовлює потребу у відповідній реакції. У статті аргументовано висновок, відповідно до якого санкції мають бути віднесені до невійськових засобів примусу, які можуть бути застосовані в різних сферах, таких як дипломатичні, економічні чи культурні відносини між державами.

Енергетичні санкції за своїм призначенням є захисним механізмом, який може застосовуватись державою або міждержавним інтеграційним об’єднанням стосовно іншої держави, іноземних юридичних та фізичних осіб та осіб без громадянства з метою забезпечення цілей національної безпеки. Таким чином, енергетичні санкції є одним з економічних та правових інструментів, що використовуються для досягнення цілей енергетичної безпеки.

У статті проаналізовано правові і фактичні підстави застосування енергетичних санкцій до Російської Федерації та її енергетичних компаній, зокрема Лукойлу. Доведено, що вказані санкції відповідають як приписам міжнародного публічного права, так і законодавства України. Проілюстровано позицію Європейської комісії з приводу застосування Україною енергетичних санкцій, яка полягає у констатації відсутності «безпосереднього ризику» дефіциту нафти в Угорщині та Словаччині.

Ключові слова: економічна безпека, енергетичний суверенітет, енергетична безпека, енергетичні санкції, міжнародне право.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371827

Теремецький В.І., Глущенко А.М., Новиков О.В. Правове регулювання пенсійного забезпечення військовослужбовців в Україні

Наукове дослідження присвячено особливостям пенсійного забезпечення військовослужбовців в Україні. Надано загальну характеристику пенсійному забезпеченню в Україні. Проаналізовано норми законодавчих і підзаконних актів, які регулюють призначення і порядок виплати пенсій військовослужбовцям за вислугу років або по інвалідності. Розглянуто позиції науковців, які вивчали проблеми правового регулювання пенсійного забезпечення військовослужбовців в Україні.

Запропоновано під пенсійним забезпеченням військовослужбовців розуміти систему спеціальних норм, які встановлюють особливі умови призначення та розрахунку пенсій військовослужбовців, що пов’язані з більш ранньою втратою професійних навичок і працездатності та важливістю завдань, які виконуються під час проходження військової служби. Визначено особливості правового регулювання призначення пенсій військовослужбовцям.

Стверджено, що військовослужбовцям можуть бути призначені пенсії за вислугу років, по інвалідності, а також пенсія у зв’язку із досягненням граничного віку. Наголошено, що умовами призначення пенсії за вислугу років є досягнення певного віку військовослужбовцем та наявність у нього відповідної вислуги років під час проходження служби. Зауважено, що умовами призначення пенсії по інвалідності є втрата військовослужбовцем працездатності внаслідок захворювання, каліцтва, контузії або поранення. Для визначення розміру пенсії має значення розмір грошового утримання, яке одержував військовослужбовець.

Для вдосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення військовослужбовців запропоновано всі випадки пільгового обчислення вислуги років військовослужбовців закріпити у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не у підзаконних нормативно-правових актах.

Ключові слова: пенсійне забезпечення, правове регулювання, військовослужбовець, інвалідність, вислуга років.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.125.09

Бойко І. Адміністративне оскарження та провадження за скаргою 

У статті досліджено порядок адміністративного оскарження та здійснення провадження за скаргою. Проаналізовано норми Закону України «Про адміністративну процедуру», який набув чинності 15 грудня 2023 року, в частині нових правил для оскарження адміністративних актів, процедурних рішень і дій, а також бездіяльності адміністративних органів. Констатовано відмінності у розгляді скарг та інших видів звернень. Здійснено правовий аналіз положень про суб’єктів адміністративного оскарження, суб’єктів розгляду скарг, порядок подання скарги, її розгляду та прийняття рішення по скарзі. Акцентовано на дискусійних питаннях, що стосуються можливості відмови в прийнятті скарги до розгляду, направлення скарги за належністю, оскарження процедурної бездіяльності. Окрема увага приділена примиренню в адміністративному провадженні.

Ключові слова: адміністративне оскарження, звернення, адміністративне провадження, адміністративна процедура, скарга, перегляд адміністративної справи, примирення, принципи адміністративної процедури.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371841

Задерейко С. Ю. Поняття збройного конфлікту за нормами міжнародного права та національного законодавства України

В даній статті проаналізовано зміст поняття «збройного конфлікту» за нормами міжнародного та національного законодавства України.

Визначено, що збройний конфлікт – це ситуація, у якій відбувається застосування збройної сили між державами або коли існує тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах однієї держави.

Міжнародні конфлікти доцільно поділяти на: міжнародні збройні конфлікти, що характеризуються військовими діями між країнами, а також внутрішні конфлікти, де насильство має місце між різними внутрішніми групами, зокрема між урядовими військами та опозиційними або повстанськими силами.

Поняття збройного конфлікту за нормами міжнародного та національного законодавства України враховує як міжнародні, так і внутрішні правові рамки, що регулюють застосування збройної сили. Важливим є розуміння, як ці норми інтерпретуються і застосовуються в контексті міжнародних зобов’язань та відповідно до українського законодавства.

Згідно з міжнародним гуманітарним правом, збройний конфлікт може бути класифікований як: 1) виникає між двома або більше державами, незалежно від того, чи була війна формально оголошена; 2) підпорядковується нормам Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них, які регулюють захист військовополонених, цивільних осіб та жертв війни. Неміжнародний збройний конфлікт: відбувається всередині країни між урядовими силами та недержавними збройними групами або між такими групами; регулюється, зокрема, Додатковим протоколом II до Женевських конвенцій, що зосереджується на захисті осіб, які не беруть участі у воєнних діях.

В українському законодавстві збройний конфлікт може бути визначений в контексті законів, що регулюють застосування Збройних Сил України та інших військових формувань. Враховуючи анексію Криму та воєнні дії на сході України, українське законодавство також включає норми, спеціально призначені для регулювання статусу та прав осіб у зонах збройного конфлікту. Ці норми відіграють ключову роль у захисті прав людини та забезпеченні правопорядку в умовах конфлікту.

Міжнародні та національні правові норми спільно формують комплексний правовий фреймворк, який забезпечує захист суверенітету держави, прав та безпеки її громадян під час збройних конфліктів, а також регулює застосування сили в міжнародних і внутрішніх воєнних діях.

Ключові слова: збройний конфлікт, війна, внутрішній конфлікт, міжнародний конфлікт, збройна агресія, анексія.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371845

Івахненко О.А., Павлик Ю.В. Правове регулювання медичного забезпечення військовослужбовців в Україні в умовах воєнного стану

Наукове дослідження присвячено особливостям правового регулювання медичного забезпечення військовослужбовців в Україні в умовах воєнного стану. Проаналізовано законодавчі акти, які встановлюють правові засади проходження служби, основи соціального захисту військовослужбовців та регулюють правовідносини у сфері охорони здоров’я. Досліджено положення підзаконних актів, які передбачають специфіку надання медичної допомоги військовослужбовцям під час бойових дій та воєнного стану. Опрацьовано наукові публікації дослідників, які вивчали правові та організаційні засади надання медичної допомоги військовослужбовцям та цивільному населенню.

Запропоновано визначення правового регулювання медичного забезпечення військовослужбовців як встановленої нормами законодавчих і підзаконних актів системи надання медичної допомоги військовослужбовцям, яка регулює організаційну структуру військово-медичних закладів та умови надання медичної допомоги військовослужбовцям. Визначено особливості правового регулювання надання медичної допомоги військовослужбовцям. Вказано, що законодавчі акти встановлюють загальні засади безоплатності медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах та цивільних закладах охорони здоров’я. Наголошено, що підзаконні акти встановлюють можливість лікування військовослужбовців ЗС України у відомчих закладах охорони здоров’я інших воєнізованих формувань, а також закладах Державного управління справами та Національної академії медичних наук України. Зроблено висновок, що за умов воєнного стану встановлено порядок і умови направлення військовослужбовців для лікування до іноземних закладів охорони здоров’я. Зазначено, що відомчими підзаконними актами Міністерства оборони України та головнокомандувача Збройних Сил України визначається організаційна структура Медичних Сил Збройних Сил України.

Ключові слова: медична допомога, правове регулювання, військовослужбовці, лікування військовослужбовців, соціальний захист військовослужбовців, воєнний стан, медичне забезпечення, медична реабілітація.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371849

Кравчук П.Ю., Моргун С.О. Допит свідка під час досудового розслідування у судовому засіданні як спосіб збирання доказів стороною обвинувачення у кримінальному провадженні

Статтю присвячено розкриттю особливостей допиту свідка під час досудового розслідування у судовому засіданні як одного зі способів збирання доказів стороною обвинувачення у кримінальному провадженні. Звернено увагу, що допит свідка під час досудового розслідування у судовому засіданні, що дозволяє стороні обвинувачення залучити до матеріалів провадження належні та допустимі докази, компенсуючи ймовірну неможливості дотримання засади безпосередності дослідження показань в майбутньому під час судового розгляду по суті, якої можна досягти у разі, якщо свідок, потерпілий під час досудового розслідування будуть допитані на змагальних засадах слідчим суддею. Зауважено, що рішення щодо проведення цього виду допиту приймається двоетапно органом досудового розслідування та слідчим суддею, оскільки первинно сторона обвинувачення встановлює фактичні підстави проведення допиту свідка під час досудового розслідування в судовому засіданні, які стають основою відповідного клопотання до слідчого судді, а після надходження останнього до суду за підслідністю слідчий суддя приймає рішення за результатами розгляду такого клопотання за наявності підстав згідно ч. 1 ст. 225 КПК України. Звернено увагу, що у випадку допиту свідка стороною обвинувачення за відсутності сторони захисту, коли в кримінальному провадженні на момент такого допиту ще не було нікому повідомлено про підозру, надалі може виникати питання щодо виключно обвинувального ухилу запитань зі сторони обвинувачення. Тому рекомендовано в ході допиту свідка під час досудового розслідування в судовому засіданні використовувати питання різного характеру з точки зору відношення до предмету обвинувачення, що підвищить як об’єктивність допиту, так і довіру при оцінці отриманих відомостей під час безпосереднього судового розгляду.

Ключові слова: допит свідка, досудове розслідування, судове засідання, збирання доказів, сторона обвинувачення.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371853

Кулик О.І. Особливості договорів купівлі-продажу забезпечених віртуальних активів

Стаття присвячена особливостям договорів купівлі-продажу забезпечених віртуальних активів. На підставі проведеного дослідження зроблено висновки, що під час визначення умов договорів купівлі-продажу забезпечених віртуальних активів варто передбачити таке. По-перше у договорі купівлі-продажу забезпечених віртуальних активів мають визначатись обов’язки продавця за договором щодо порядку повернення об’єкту цивільних прав, яким його було забезпечено, або компенсації вартості об’єкту забезпечення, якщо таке повернення є неможливим, а також порядок дій у разі втрати або вибуття з цивільного обороту з тих чи інших підстав, та можливість заміни забезпечення таких віртуальних активів. По-друге у договорах купівлі-продажу забезпечених віртуальних активів має зазначатись підтвердження того, що продавець є власником об’єкта, на який посвідчені майнові права забезпеченим віртуальним активом. По-третє потребують конкретизації в договорах умови обороту об’єктів цивільних прав, якими віртуальні активи забезпечені: до прикладу передбачених законодавством обмежень, чи необхідності отримання дозволів, ліцензій тощо. По-четверте необхідно зазначати в договорах підтвердження продавця про те, що об’єкти цивільних прав, якими його було забезпечено, не перебувають під обтяженням та не вилучені з цивільного обороту. По-п’яте для дотримання гарантій сторін за договором пропонується до договору купівлі-продажу віртуальних активів, як додаток, додавати односторонній правочин до прикладу, ним може бути заява емітента про забезпечення віртуального активу іншим об’єктом цивільних прав.

Практичній реалізації запропонованих положень може стати конкретизація відповідних доповнень на рівні підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі примірних договорів купівлі-продажу забезпечених віртуальних активів.

Ключові слова: віртуальні активи, криптоактиви, ринок віртуальних активів, забезпечені віртуальні активи, договір купівлі-продажу, правове регулювання ринку.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371858

Новіков О.В. Запобігання дорожньо-транспортним пригодам диджитал-інструментами, що впроваджуються виробниками транспортних засобів

Стаття присвячена питанням запобігання дорожньо-транспортним пригодам та правопорушенням на транспорті за допомогою цифрових інтелектуальних систем безпеки, що впроваджуються виробниками транспортних засобів. Розглянуті такі системи активної безпеки як: антиблокувальна гальмівна система, електронний контроль стійкості, автономне екстрене гальмування, система попередження про виїзд зі смуги руху, система моніторингу сліпих зон, адаптивні фари, система попередження про лобове зіткнення, система розпізнавання знаків швидкості, адаптивна система круїз-контролю, камери заднього ходу, система контролю тиску в шинах, датчики паркування, система моніторингу уваги водія, система нічного бачення, система попередження про безпечний вихід, проекційний дисплей, система інформування про обмеження швидкості, інтелектуальна система підтримки швидкості, система допомоги утримання на підйомі, система екстреного гальмування та інші. Проаналізовано ефективність деяких систем у сфері безпеки дорожнього руху. Встановлено, що більшість із вказаних технології підтвердили свою ефективність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Інтеграція кожної інтелектуальної системи безпеки в транспортний засіб вносить свій вклад в зниження аварійності та смертності на дорогах. Водночас ці системи не замінюють водія, адже самі він у більшості випадків несе відповідальність за безпеку дорожнього руху. Системи активної та пасивної безпеки відіграють лише допоміжні функції (інформують водія про загрози, підтримують стабільність руху та гальмування, блокують силу удару при зіткненні транспортних засобів тощо), що при відповідальному водінні максимально зменшує ризики настання ДТП. Крім того, всі системи безпеки мають один спільний недолік – вони суттєво підвищують вартість транспортного засобу, а отже є недоступними для більшості населення. В межах статті піднята дискусія щодо ризиків застосування автопілоту на базі штучного інтелекту.

Ключові слова: диджитал-інструменти, безпека дорожнього руху, запобігання порушенням правил дорожнього руху, цифровізація, виробники транспортних засобів, інтелектуальні системи безпеки, дорожньо-транспортні пригоди.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371863

Перепелиця А.В., Хатнюк Ю.А., Чорномаз О.Б. Запобігання та протидія домашньому насильству щодо дитини під час війни

У статті звернуто увагу на види домашнього насильства, поняття, правові аспекти правового регулювання протидії домашньому насильству. Домашнє насильство під час війни – це поширене явище, яке стає ще більш небезпечним, ніж у мирний час. Людям, які зазнали такого насильства
зараз, складніше знайти вихід – вони часто обмежені у пересуванні, їм немає в кого попросити про допомогу, вони ще більше залежать від кривдників фізично й матеріально.

Ключові слова: домашнє насильство, протидія, війна, заходи, дитина, здоров’я.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371869

Пустовіт Ю.Ю. Адміністративно-правова охорона земельних ресурсів у період дії режиму воєнного стану

У статті здійснена характеристика адміністративно-правової охорони земельних ресурсів у період дії режиму воєнного стану та обґрунтовано, що уся адміністративно-правова охорона земельних ресурсів та інших пов’язаних відносин потребує не лише реформування а також її вдосконалення. «Простий» підхід до охорони земельних ресурсів не відповідає економічним, аграрним та загально-управлінським реаліям. Зміцнення конституційної власності на землю вимагає створення сучасного за змістом і цільовим призначенням механізму правового регулювання власності, а земельні ресурси є одним із особливих і специфічних об’єктів правового регулювання. Також доцільно запровадити належний контроль за примусовим відчуженням або вилученням земельних ресурсів у зв’язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану.

Ключові слова: земля; земельні ресурси; охорона земельних ресурсів; механізму правового регулювання; права власності.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371873

Рощина І.О., Ємельянов В.Р. Проблемні питання кримінальної відповідальності за посягання на журналістську діяльність в Україні

У статті досліджуються проблеми кримінально-правового забезпечення охорони законної професійної діяльності журналістів. Охорона прав журналістів є важливою складовою забезпечення свободи слова та доступу до інформації.

Право на свободу слова є основоположним правом людини, яке гарантує можливість громадянам вільно висловлювати свої думки, отримувати й поширювати інформацію без втручання держави. Свобода слова є невід’ємною складовою демократичного суспільства, адже саме вона забезпечує умови для вільного обміну ідеями та сприяє відкритій дискусії з усіх суспільно важливих питань.

Практичне забезпечення свободи слова є одним із головних показників здоров’я демократії. Натомість порушення цього права часто є сигналом авторитаризму або зловживань владою. Робота журналістів, сповнена ризиків та викликів. Небезпечною тенденцією нашого часу не тільки в Україні, а й в усьому світі, є збільшення кількості випадків посягання на життя, здоров’я, фізичну безпеку та майно журналістів. Тому, об’єднання зусиль усіх зацікавлених суб’єктів та посилення заходів для протидії насильству щодо журналістів є необхідною і належною відповіддю на ці загрози.

Також, у статті, проведено аналіз статистичних даних за 2021 – 2024 роки, щодо порушень прав журналістів.

Отже, питання захисту журналістів в Україні повинне стати одним із першочергових завдань та об’єднати зусилля усіх партнерів: державних органів національного і місцевого рівнів, громадянське суспільство, суддів тощо. Незважаючи на деякі позитивні зміни, все ще спостерігається низька ефективність розслідування кримінальних правопорушень проти журналістів та працівників медіа та фактична безкарність за ці кримінальні правопорушення.

Зазначено, що українське законодавство гарантує журналістам наступний мінімальний обсяг прав, який забезпечує їх професійну діяльність. Окрім того, Кримінальний кодекс України включає ряд статей, що захищають законну професійну діяльність журналістів. Проте, на практиці, нерідко трапляються випадки, коли законні права журналістів порушуються. І значна частина подібних інцидентів мають ознаки тих чи інших кримінальних правопорушень.

Ключові слова: журналісти, законна професійна діяльність, право на свободу, кримінальні правопорушення, кримінальна відповідальність.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371877

Талдонова К.Г. Електронні докази: призма законодавства та забезпечення права на доступ при зверненні до суду з використанням інформаційних технологій

Сучасне суспільство проходить епоху глобальної цифровізації, дане явище з кожним роком удосконалюється, від чого і проникає у всі сфери життя не тільки людей, а й держави. Разом з цим, віртуальний спосіб життя не повинен ставити під сумнів можливість використання судового захисту. В умовах загальної цифрової трансформації використання досягнень науково-технічного прогресу при розгляді судових справ стають однією з центральних проблем процесуального законодавства, головним елементом якої є використання електронних доказів.

У правозастосовній практиці існує певна кількість прогалин з питань формування інституту електронних доказів. Цифровізація все ширше охоплює різні сфери життєдіяльності держави, зокрема і такої важливої, як здійснення правосуддя. Перевага електронних доказів у процесуальному судочинстві доволі очевидна, що викликає необхідність поглянути на цей вид доказів по-іншому. Суди, безумовно, прагнуть до дотримання інтересів сторін під час розгляду справ на засадах змагальності і рівноправності, але вивчення судової практики свідчить, що специфіка електронних доказів виділяє їх на тлі інших доказів. Аргументовано, що подальших досліджень потребують питання належності, допустимості та достовірності електронних доказів в умовах діджиталізації.

В статті розглянуто особливості доказування за допомогою електронних доказів. Особливу увагу приділено правовому регулюванню електронних доказів відповідно до чинного законодавства. Розкрито основні проблеми, пов’язані із розумінням природи та застосуванням електронних доказів у процесуальному судочинстві. Акцентовано увагу на актуальності вказаної теми на сьогодні. Проаналізовано зміни у вітчизняному судочинстві, зумовлені поширенням і застосуванням цифрових технологій у всіх сферах суспільного буття, функціонування якого має поліпшити доступ до правосуддя.

Ключові слова: електронні докази, судочинство, діджиталізація, цифрова трансформація.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371879

Василяченко А.І. Правове регулювання профілактичної роботи по запобіганню адміністративним правопорушенням у системі Державної кримінально-виконавчої служби України

У статті досліджується актуальне питання проблеми правового регулювання профілактичної діяльності щодо запобігання адміністративним правопорушенням у системі державної кримінально-виконавчої служби України.

Проаналізовано нормативні акти, що регулюють сферу адміністративних правопорушень у кримінально-виконавчій системі та визначають їхні основні аспекти. Виокремлено основні проблеми, зокрема недосконалість законодавчої бази. Крім того, проведено комплексний аналіз  проблем правового регулювання профілактичної роботи по запобіганню адміністративних правопорушень у системі державно кримінально-виконавчої служби України та розроблено рекомендації,  щодо вдосконалення нормативно-правової бази та ефективності профілактичних заходів у сфері кримінально-виконавчої служби України.

Ефективне  правове регулювання профілактичної роботи в системі Державної кримінально виконавчої служби України є необхідним для зниження рівня адміністративних правопорушень, оскільки це допоможе загальну безпеці, як у виправних колоніях так само як і у суспільстві.

Запропоновані пропозиції щодо подальшого розвитку та удосконалення системи профілактики з метою більш ефективного управління адміністративними правопорушеннями у системі державно кримінально-виконавчої служби України.

Результати дослідження можуть бути корисними для наукової спільноти, яка зацікавлена у питаннях кримінальної юстиції та правопорядку, а також для розвитку ефективної стратегії щодо правового регулювання профілактичної роботи по запобіганню правопорушень у Державно кримінально–виконавчій системі України.

Ключові слова: адміністративні правопорушення, правове регулювання, Державна кримінально-виконавча служба України, нормативно-правове забезпечення, профілактична діяльність, запобігання, виконання покарань, персонал.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371883

Гайдак О.В. Порівняльно-правовий аналіз змісту права на справедливий суд в регіональних міжнародно-правових актах

Статтю присвячено розкриттю за результатами порівняльно-правового аналізу особливостей регулювання права на справедливий суд в різних групах регіональних міжнародно-правових актів. Звернено увагу, що в межах європейського співтовариства діє Європейська конвенція з прав людини, яка максимально детально, в порівнянні із іншими регіональними міжнародно-правовими актами, декларує складові, що впливають на можливість забезпечення права на справедливий суд. Відзначено, що порівняльно-правовий аналіз Європейської та Американської конвенцій дозволяє стверджувати, що положення ст. 8 Американської конвенції більш розгорнуті, ніж ст. 6 Європейської конвенції, з точки зору передбачених гарантій та умов як складових забезпечення права на справедливий суд. Узагальнено, що Африканська хартія визначає цілу низку основних складових права на справедливий судовий розгляд, зокрема, презумпція невинуватості, право на розгляд справи у розумні терміни неупередженим судом, право на апеляцію тощо. Проте на відміну від Європейської та Американської конвенцій, в Африканська хартія не містить такого докладного опису того, що несуть за собою ці права та гарантії. Виокремлено, що положення Азіатської хартії стосуються ряду основних складових прав на справедливий судовий розгляд та належний процес, зокрема, незалежність та неупередженість суду, доступ до належного юридичного представництва, презумпція невинності, право на оскарження, але не визначають такі важливі як принцип рівності сторін, допомога перекладача, можливість допиту та перехресного допиту свідків тощо, які визначені низкою регіональних міжнародних актів. Підсумовано, що незалежно від підходу нормативного врегулювання, саме право на справедливий судовий розгляд є гарантією того, що всі інші права і свободи людини, встановлені відповідними конвенціями (деклараціями, хартіями), будуть ефективно захищені в судовому порядку як національними судами, так і в наднаціональній юрисдикції. За результатами огляду судової практики відзначено, що для кожної сучасної правової системи в більшій або меншій мірі залишається актуальним недопущення порушень, які свідчать про несправедливість судового процесу та порушення права на справедливий суд.

Ключові слова: права людини, право на справедливий суд, Європейська конвенція, Американська конвенція, Азіатська хартія, Африканська хартія.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371887

Гуревічов О.М. Поняття та ознаки заходів примусу, що застосовуються поліцією

Стаття присвячена питанням поняття та ознак заходів примусу, що застосовуються поліцією. Автором констатовано, що поліція України виконує різноманітні задач та функції, що направлені на гарантування правового порядку, протидії та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень. Удосконалення правоохоронної діяльності спрямоване на укріплення законності та зміцнення дотримання правопорядку в країні. У ході реалізації правоохоронної діяльності органи поліції використовують систему заходів правового, організаційного, технічного та іншого спрямування, серед яких особливе значення мають заходи, що застосовуються саме поліцією. Застосування цих заходів забезпечує виконання поліцією своїх повноважень щодо охорони законних прав і свобод людини і громадянина, захисту інтересів суспільства і держави, запобігання злочинності та підтримання громадської безпеки і порядку.

Зазначено, що згідно із Законом України «Про Національну поліцію», поліція виконує повноваження, спрямовані на захист життя, здоров’я, прав і свобод людини і громадянина, власності, навколишнього середовища, а також інтересів суспільства і держави від протиправних посягань та аргументовано, що для реалізації цих завдань доцільно згрупувати повноваження поліції за напрямами її діяльності.

Наголошено, що для охорони прав і свобод людини, захисту інтересів суспільства та держави, протидії злочинності і підтримання громадської безпеки і порядку поліція має право застосовувати поліцейські заходи в межах своїх повноважень.

Зроблено висновок, що сутність заходів примусового характеру, що застосовуються поліцією полягає у примусовому припиненні протиправних дій та запобіганні негативним наслідкам цих дій. На основі аналізу законодавства та різних думок вчених, доцільно розуміти під заходами примусового характеру, що застосовуються поліцією такі заходи припинення спеціального призначення, які застосовуються поліцейськими в разі обґрунтованої необхідності для захисту прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства та держави, боротьби зі злочинністю, підтримання громадської безпеки і порядку відповідно до закону, коли інші заходи примусу є неефективними.

Ключові слова: заходи приму, поліція, злочинність, правопорушення, захист.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371895

Должко В.В. Щодо особливостей правового регулювання корпоративного управління у публічних компаніях Сполучених Штатів Америки

У статті розглянуто особливості правового регулювання корпоративного управління у загальній системі права на прикладі регулювання, яке застосовується до публічних компаній у Сполучених Штатах Америки.

У роботі запропоновано характеристику особливостей правового регулювання у загальній системі права та аргументовано необхідність зосередження уваги на дослідженні відносин корпоративного управління у публічних компаніях.

У статті акцентовано увагу на питаннях правового регулювання відносин корпоративного управління, яке діє на рівні штатів США. З’ясовано, що більшість штатів розробили власне регулювання за прикладом регулювання у штаті Делавер або на основі Модельного закону про комерційні корпорації.

У статті досліджуються особливості правового регулювання відносин корпоративного управління федерального рівня. У цій частині акцентовано увагу на з’ясуванні змісту федеральних законів, а саме: Закону про цінні папери 1933 року з поправками, Закону про біржі цінних паперів 1934 року з поправками, Закону Сарбейнса-Окслі 2002 року та Закону Додда-Френка про реформування Уолл-стріт і захист споживачів 2010 року з точки зору регулювання питань корпоративного управління. Також у роботі досліджені повноваження у сфері корпоративного управління, якими наділена Комісія з цінних паперів і бірж США, як такі, що мають системний характер впливу на функціонування суб’єктів у цій сфері.

У роботі також з’ясовуються питання щодо ієрархічної узгодженості джерел правового регулювання відносин корпоративного управління, зокрема, судової практики, правил лістингу фондових бірж та установчих документів компаній (установчих договорів та внутрішніх актів, які регулюють діяльність компанії).

Окремо у дослідженні робиться спроба дослідити «м’які» джерела правового регулювання, зокрема, діяльність інституційних інвесторів та кодекси корпоративного управління, як такі, що опосередковано впливають на відносини корпоративного управління.

Результати дослідження, які оприлюднені у цій статті, можуть бути підґрунтям для наступних теоретичних досліджень у сфері правового регулювання корпоративного управління, а також мають практичну значущість, оскільки окремі положення системи правового регулювання відносин корпоративного управління у публічних компаніях США можуть бути адаптовані та імплементовані у вітчизняну правову систему.

Ключові слова: корпоративне управління, правове регулювання, загальна система права, публічні компанії, Сполучені Штати Америки.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371899

Клименко О.І. Використання методу профайлінгу у протидії злочинності

У статті досліджено поняття профайлінгу як новітньої методики у протидії злочинності в Україні. Зазначено, що профайлінг як метод оцінки та прогнозування поведінки людини через аналіз найінформативніших ознак, включаючи характеристики зовнішності та поведінки, став досить поширеним у світі. З його допомогою можна виявити особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою так званого «психопаспорту», що дозволяє скоротити список підозрюваних під час розслідування та запобігти скоєнню нових кримінальних правопорушень цією чи іншими особами. Наголошено, що враховуючи, що криміналістику особливо цікавить кримінальний профайлінг з точки зору опису базових рис характеру, типу особистості і можливих психічних відхилень підозрюваних у серійних злочинах, слід підкреслити його значущість. Кримінальний профайлінг використовується як технологія для запобігання протиправним діям шляхом виявлення потенційно небезпечних осіб і ситуацій. Це, у свою чергу, допомагає правоохоронним органам та іншим установам у забезпеченні безпеки, наприклад, в авіаційному транспорті. Він дозволяє ретельно спостерігати і об’єктивно аналізувати навколишнє середовище, поведінку людей, виявляти підозрілі ознаки і встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, що сприяє розробці методик оцінки та ефективних, нестандартних рішень для потенційних проблем, ігнорування яких може мати трагічні наслідки.

Зроблено висновок, що профайлінг — це система соціально-психологічних методик, які використовуються для діагностики особистісних характеристик, виявлення прихованих мотивів та оцінки наданої інформації. Ці методики базуються на аналізі невербальної, вербальної та субвербальної поведінки об’єкта і дозволяють прогнозувати сценарії розвитку ситуацій, стосунків, дій, моделей поведінки та спілкування людини. Метод профайлінгу пройшов складний шлях визнання і вдосконалення, завдяки чому ми маємо знання, які допомагають забезпечувати безпеку шляхом протидії правопорушенням, виявлення злочинців чи підозрілих осіб, здатних вчинити суспільно небезпечні дії, а також виявлення потенційних загроз і ризиків.

Ключові слова: профайлінг, метод, протидія, злочинність, кримінальний аналіз.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371905

Маляр Я.А. Конституція як акт прямої дії при здійсненні правосуддя в Україні 

Стаття була видалена за заявою автора від 05.11.2025 року.

Мурченко Є.О. До питання криміналістичної характеристики підкупу особи, яка надає публічні послуги

Статтю присвячено розкриттю особливостей змісту системоутворюючих елементів криміналістичної характеристики підкупу особи, яка надає публічні послуги. Звернено увагу, що визначальними елементами криміналістичної характеристики підкупу особи, яка надає публічні послуги, є такі як особа злочинця та спосіб вчинення досліджуваного кримінального правопорушення. Ці два елементи, в кореляційних зв’язках із іншими класичними елементами криміналістичної характеристики, розкривають особливості цього виду підкупу, в сукупності надаючи слідчим орієнтовний обсяг типової криміналістично значимої інформації для ефективної роботи як на початковому, так і наступних етапах досудового розслідування. Зауважено, що таким, що порушує принцип правової визначеності, є використання у диспозиції ст. 368-4 КК України синтенції «інша особа, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але провадить професійну діяльність, пов’язану із наданням публічних послуг», оскільки діюче законодавство не містить переліку відповідних осіб, які їх надають, що може призвести до необгрунтовано поширювального тлумачення у правозастосуванні та помилок при притягненні особи до кримінальної відповідальності. Виділено наступні альтернативні форми підкупу особи, яка надає публічні послуги: 1) прийняття пропозиції неправомірної вигоди спеціальним суб’єктом кримінальної відповідальності за ст. 368-4 КК України; 2) прийняття обіцянки неправомірної вигоди спеціальним суб’єктом кримінальної відповідальності за ст. 368-4 КК України; 3) одержання неправомірної вигоди спеціальним суб’єктом кримінальної відповідальності за ст. 368-4 КК України для себе або для третьої особи; 4) пропозиція спеціальному суб’єкту кримінальної відповідальності за ст. 368-4 КК України надати йому (їй) або третій особі неправомірну вигоду; 5) обіцянка спеціальному суб’єкта кримінальної відповідальності за ст. 368-4 КК України надати йому (їй) або третій особі неправомірну вигоду; 6) надання неправомірної вигоди спеціальному суб’єкту за ст. 368-4 КК України або третій особі неправомірної вигоди; 7) прохання спеціального суб’єкта кримінальної відповідальності за ст. 368-4 КК України надати неправомірну вигоду для себе чи третьої особи.

Ключові слова: криміналістична характеристика, підкуп, особа, що надає публічні послуги, публічні послуги, особа злочинця, спосіб вчинення кримінального правопорушення.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371911

Науменко В.В. Наукове становлення поняття «національна безпека» 

Стаття присвячена питанню наукового становлення поняття «національна безпека». Зазначено, що дослідження феномену «національної безпеки», який виник у вітчизняних суспільних науках разом із здобуттям нашою державою незалежності, набуло особливої актуальності під час агресії проти України. Ця проблема активно розглядається через призму дослідження формування і розвитку поняття «безпека» у філософському контексті, а також у рамках аналізу певних історичних аспектів держави і права. Деякі дослідники простежують витоки цього поняття від античних філософів та мислителів Давнього Світу.

Вказано, що на ранніх етапах розвитку людства поняття «безпеки» не розглядалося як окрема категорія. Натомість деякі науковці висловлювали думки про наявність елементів безпеки вже у первісному суспільстві та у Стародавньому Світі. Досліджено, що до первісних держав відносять ті, що виникли як «міста», тобто значні за чисельністю поселення з постійним населенням, як, наприклад, давній Єгипет, Індія та Китай. Висновок про існування держави часто базується на археологічних дослідженнях, які виявили великі поселення з постійним населенням у певних регіонах. Включення Шумеру, Вавилону, Єгипту, Індії та Давнього Китаю як прикладів первісних держав обумовлено наявністю письмових джерел про уклад життя в цих поселеннях, що дозволяє робити висновки про їх державний статус. Наприклад, при дослідженні цивілізації Давньої Індії, археологічні знахідки свідчать про існування великих поселень, які часто автоматично класифікуються як «міста-держави», хоча інформації про соціальні інститути та уклад життя в цих містах залишається обмаль.

Зроблено висновок, що концепція «національної безпеки», що виникла на основі поняття, відмінного від традиційного сприйняття безпеки на рівні окремої людини, знайшла своє відображення в праві та правовій науці. Незважаючи на труднощі з визначенням галузі права та законодавства, можна стверджувати, що право національної безпеки є певною юридичною спеціалізацією та напрямом наукових досліджень. У будь-якому випадку право національної безпеки вітчизняної правової науки пройшло шлях концептуалізації, що нині реалізовано через його виокремлення як окремого напрямку спеціалізації.

Ключові слова: національна безпека, розвиток, становлення, концепція, держава.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371915

Погорелий О.Г. Визначення міжнародно-правового статусу журналістів в умовах війни

Статтю присвячено розкриттю особливостей визначення міжнародно-правового статусу журналістів в умовах війни. Звернено увагу, що з метою забезпечення правових гарантій на національному рівні в Україні діє Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», а також наказ Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України». Відзначено, що за національним законодавством журналісти, які не входять до складу збройних сил і знаходяться в службових відрядженнях у районах збройних конфліктів, вважаються цивільними особами та знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, за винятком окремих випадків і на період, коли вони беруть безпосередню участь у воєнних діях. На міжнародному рівні з метою визначення правового статусу журналістів у зоні збройних дій послуговуються положеннями IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі (1907 р.), Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (1949 р.) та І Додаткового протоколу до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. У загальнено, що міжнародне гуманітарне право дозволяє виділити три групи журналістів, які здійснюють свою професійну діяльність за наведених умов: 1) власне військові кореспонденти; 2) журналісти, відряджені до військової частини; 3) журналісти, які перебувають у небезпечних професійних відрядженнях до зон збройного конфлікту. Розкрито зміст особливостей правового статусу кожної групи. Підсумовано, що аналізовані міжнародні акти не в повній мірі відповідають безпековим викликам сучасних воєн, оскільки розроблялися за зовсім інших соціально-економічних та геополітичних умов. Відмічено, що на користь напрацювання окремого конвенційного акту, який би регламентував міжнародно-правовий статус журналістів в умовах збройних конфліктів опосередковано вказує досвід як низки правових країн, так і України. Тому розробка, а також подальша імплементація до національних законодавств окремої конвенції (пакту тощо) щодо статусу журналістів в умовах збройних конфліктів нині є актуальною, особливо враховуючи виклики, які стоять перед Україною та демократичною світовою спільнотою у захисті від російської агресії.

Ключові слова: міжнародно-правовий статус, правові гарантії, журналісти, збройний конфлікт, воєнні дії.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371917

Реверук П.К. Правові прогалини та колізії норм національного законодавства з питання забезпечення доступності правничої допомоги для осіб з інвалідністю

В даній статті проаналізовано норми чинного законодавства з питання забезпечення доступності правничої допомоги для осіб з інвалідністю.

Наголошено на відсутності в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» норми щодо доступності, що є суттєвим недоліком. Відповідний підтекст, пов’язаний із доступністю, можна віднайти в нормах, які стосуються обов’язків та відповідальності адвокатів, про якій йшлося вище.

Визнання інвалідності як критерію, що забороняє дискримінацію, забезпечує, що особи з інвалідністю мають такий же доступ до правничих послуг, як і інші громадяни. Сприятиме інтеграції осіб з інвалідністю в суспільство. Врахування їхніх потреб у наданні безоплатної правничої допомоги сприяє їхній соціальній та юридичній активності. Також, включення ознаки інвалідності у список критеріїв недискримінації відповідає положенням Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, підписаної і ратифікованої Україною, зобов’язуючи державу забезпечувати рівні права та можливості для всіх громадян. Визнання інвалідності як категорії, що захищає від дискримінації, зміцнює правовий статус осіб з інвалідністю, підвищуючи їхній захист у судових та адміністративних процесах.

Наразі діюче законодавство України передбачає можливість звернення за правничою допомогою у письмовій формі, яке має бути подано відповідно до місця фактичного проживання особи чи місцезнаходження відповідних органів. Хоча це забезпечує деяку гнучкість у виборі місця звернення, існують суттєві прогалини, що обмежують доступність та доступ до правосуддя для осіб з інвалідністю. Наприклад, обмежений фізичний доступ, адже, не всі центри надання правничої допомоги оснащені належним чином для забезпечення доступу людей з обмеженими фізичними можливостями. Це стосується відсутності пандусів, спеціальних ліфтів, адаптованих санвузлів тощо. В той же час, не у всіх осіб з інвалідністю є фізична можливість добратися до центру.

Вважаємо, що для окремих категорій осіб з числа, осіб, які мають право на безоплатну вторинну допомогу (наприклад, особи з інвалідністю), які не мають фізичної можливості написати письмове звернення про отримання безоплатної правової допомоги, потрібно передбачити прийняття звернення в усній формі з подальшим письмовим оформленням, при допомозі суб’єкта надавача правової допомоги.

Ключові слова: особа з інвалідністю, правнича допомога, правові послуги, безоплатна правова допомога, доступність, доступність до правосуддя.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371919

Сегеда С.М. Особливості прийняття та оформлення спадщини в період дії воєнного стану

Статтю присвячено аналізу нормативно-правової бази, що регулює прийняття та оформлення спадщини в період дії воєнного стану.

Під час написання статті автор проаналізував крайні дослідження і публікації провідних науковців та практиків присвячені  особливостям правового регулювання спадкових відносин загалом, та окремо приділено увагу публікаціям, що містять результати досліджень щодо особливостей прийняття та оформлення спадщини в період дії воєнного стану. Проаналізовано діюче законодавство, та останні зміни внесені до нього, щодо регулювання процесу спадкування в період воєнного стану.

В статті розглянуто  проблеми спадкування в період воєнного часу, зокрема: специфіці визначення місця та часу прийняття спадщини, особливостям отримання спадщини з боргами; порядку встановлення факту сумісного проживання спадкодавця та спадкоємців у випадках фактичного прийняття спадщини, досліджено особливості прийняття спадщини спадкоємцями які перебувають за межами України.

Окрему увагу приділено випадкам, коли спадкодавець помер на окупованій території і свідоцтво про смерть видано окупаційною адміністрацією, свідоцтво, довідки чи інші видані нею документи, не будуть мати «юридичної сили» в Україні. З’ясовано, що для встановлення факту смерті особи, яка померла на тимчасово окупованій території України, члени родини померлого, їхні представники чи інші зацікавлені  особи повинні звернутися до будь-якого місцевого суду України незалежно від місця проживання  чи перебування  заявника. У рішенні суду має бути зазначено відомості про факт смерті, встановлений судом, з якою метою це відбулось, перераховані докази, на підставі яких суд виніс таке рішення. На підставі рішення суду, в подальшому реєструють факт смерті особи та видають. свідоцтво про смерть.

Запропоновано при доопрацюванні закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення регулювання нотаріальної діяльності» № 5644 від 10.06.2021 р. розробити та запровадити механізм відновлення втрачених, або зіпсованих нотаріальних документів.

Запропоновано удосконалити норми системи Е-нотаріату в частині вчинення нотаріальних дій в електронній формі із можливістю застосовувати он лайн режим; впровадити обов’язкове оцифрування наявних документів в заведених вже спадкових справах із застосуванням Порталу «Дія».

Ключові слова: спадкування, спадщина, спадкодавець, спадкоємець, час відкриття спадщини, місце відкриття спадщини, фактичне прийняття спадщини, воєнний час.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.13371921

Соломко Р.В. Принципи правового регулювання волонтерської діяльності в Україні