Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 грудня 2024 року
Ломака В.С., Яковюк І.В. Феномен інтерактивних соціальних медіа та їх вплив на розвиток політичної та правової свідомості суспільства
Соціальні медіа сприяють швидкому поширенню інформації, дозволяючи легко бути в курсі новин та поточних подій. Вони пропонують платформу для обміну різними точками зору та доступу до інформації в режимі реального часу під час криз або важливих міжнародних подій. Вони сприяють формуванню онлайн-спільнот навколо спільних інтересів, заохочуючи співпрацю та соціальну підтримку. У країнах, де населення вважає, що політична система в їхній країні дозволяє їм впливати на політику, люди частіше визнають, що соціальні медіа – це корисне для демократії явище. Разом з тим слід вказати на істотний мінус соціальних медіа – поширення помилкової інформації, яка вводить в оману і може призвести до плутанини, чуток і несприятливих наслідків для громадської думки та поведінки. Виходячи з даних соціологічних досліджень, громадськість вважає, що Інтернет та соціальні медіа впливають на суспільство. Показово, що такий вплив може здійснюватися як у позитивну, так і в негативну сторону, а часто має місце і те, й інше водночас. Однак, незалежно від того, чи хороший цей вплив чи поганий, вплив соціальних мереж на суспільство незаперечний.
Спроби здійснювати маніпулювання суспільною свідомістю в Інтернеті еволюціонують від відносно простих кампаній, що просуваються ботами соціальних медіа, до більш складних зусиль, що об’єднують як скоординованих користувачів-людей, так і програмне забезпечення штучного інтелекту. Державі, її компетентним органам, політичним партіям та громадським організаціям, науковцям важливо зрозуміти, як люди шукають або уникають інформації та як це впливає на їхню свідомість, а отже і поведінку. Соціальні медіа можуть обмежувати вплив різних точок зору та сприяти формуванню груп однодумців в рамках так званих луна-камер, а онлайн-поляризація може сприяти поширенню дезінформації.
Результати дослідження переконують, що соціальні медіа в сучасному світі відіграють ключову роль у поширенні інформації та мобілізації політичної підтримки політичних партій та громадських рухів. Освіта та самоосвіта щодо критичного сприйняття матеріалів соціальних медіа має вирішальне значення для боротьби з їх складним впливом на свідомість сучасного суспільства.
Ключові слова: інтерактивні соціальні медіа, політична й правова культура, свідомість, вплив, медіа-ефекти TikTok, політична поведінка, покоління Z.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555523
Панова О.О., Воротюк Н.В. Щодо посилення відповідальності за правопорушення у сфері містобудування
У науковій статті розкрито корупційні ризик у сфері надання адміністративних послуг та контрольно-наглядової діяльності публічної адміністрації в Україні за сферою містобудування. Визначено основні завдання сучасного містобудування. Запропоновано ефективну конструкцію для боротьби з корупцією у сфері містобудування таку як вироблення механізму прозорого ринкового середовища, яке ґрунтується на автоматизації надання послуг, що унеможливлює втручання сторонніх осіб та перевищення службових повноважень. Запропоновано зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності у сфері містобудування.
В подальших наукових дослідженнях пропонується зосередити увагу на визначенні необхідних змін у вітчизняній правовій системі, з метою покращення інвестиційної привабливості країни, крізь призму удосконалення сфери містобудування.
Ключові слова: містобудування, відповідальність, правопорушення, дозвільна документація, інвестиційна привабливість.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555525
Проневич О.С., Берлач А.І., Мацелюх І.А. Доктринально-правові основи обігу медичного канабісу в Україні
Стаття присвячена осмисленню доктринально-правових основ обігу медичного канабісу в Україні з особливою акцентуацією уваги на фаховій аргументації доцільності терапевтичного застосування медичного канабісу при лікуванні та/або полегшенні патологічних станів, виокремленні основних стадій вітчизняного дискурсу щодо легалізації обігу медичного канабісу, з’ясуванні сутності законодавчих новел та пріоритетних напрямів нормотворчої діяльності суб’єктів публічної адміністрації у сфері використання рослин роду Cannabis в медичних і промислових цілях, освітній, науковій та науково-технічній діяльності.
Ключові слова: медичне право, охорона здоров’я, адміністративно-правове регулювання, обіг наркотичних засобів, легалізація канабісу, обіг медичного канабісу, медичні препарати, ліцензування, удосконалення законодавства.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555527
Теремецький В.І. Правовий режим міських агломерацій
У статті розглянуто особливості правового режиму міських агломерацій, їхню роль у забезпеченні сталого розвитку урбанізованих територій, особливо в умовах урбанізації та повоєнного відновлення України. Визначено ключові аспекти правового режиму міських агломерацій та надано його характеристику через аналіз таких понять, як «правовий режим» та «міська агломерація». Особливу увагу приділено питанням управління міськими агломераціями за відсутності їх юридичного статусу, що є актуальним викликом для органів місцевого самоврядування.
Підкреслено, що міська агломерація є складним соціально-економічним і територіальним утворенням, яке об’єднує декілька міст та навколишніх сільських районів, що взаємодіють у різних сферах, таких як економіка, транспорт, інфраструктура тощо.
Наголошено на важливості створення чітких правових механізмів для забезпечення ефективної координації між різними учасниками міської агломерації, розподілу ресурсів і впровадження спільних ініціатив, що є ключовими для сталого розвитку.
Акцентовано увагу на значенні міських агломерацій у повоєнному відновленні територій, зокрема в контексті відбудови інфраструктури та підтримки соціально-економічної стабільності.
Обґрунтовано необхідність розробки нормативно-правової бази, яка б регламентувала функціонування міських агломерацій. Підкреслено важливість розподілу управлінських повноважень між рівнями влади, створення механізмів фінансування, планування інфраструктурного розвитку, вирішення екологічних питань та забезпечення соціального захисту.
Правовий режим міської агломерації розглянуто з урахуванням положень Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Зроблено висновок про важливість створення дієвої нормативно-правової бази, з метою забезпечення гармонійного розвитку територій, збереження ресурсів, залучення інвестицій і підвищення якості життя мешканців. Наголошено на необхідності розробки відновлювальних планів, що враховують специфіку міських агломерацій. Це сприятиме ефективній організації відновлення, координації зусиль та оптимальному використанню ресурсів на рівні об’єднаних територіальних громад.
Визначено напрями вдосконалення управлінських механізмів для оптимального використання ресурсів та забезпечення інтеграції міських і прилеглих територій.
Ключові слова: міська агломерація, правовий режим, органи місцевого самоврядування, територіальні громади, сталий розвиток, публічне управління, повоєнне відновлення, урбанізація.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.129.04
Баркалов О.О. Поняття адміністративно-правового статусу Державної служби геології та надр України
Визначено теоретичні підходи щодо правового розуміння понять «правовий статус», виокремлено «адміністративно-правовий статус юридичної особи».
Запропоновано під поняттям «адміністративно-правовий статус Державної служби геології та надр України як суб’єкта публічної адміністрації» розуміти сукупність закріплених у законодавстві прав, обов’язків, повноважень, відповідальності, організаційної структури та процедур, які визначають її місце і роль у системі органів виконавчої влади, а також регламентують діяльність щодо реалізації державної політики у сфері геологічного вивчення, використання і охорони надр.
Місце Держгеонадр в системі центральних органів виконавчої влади продиктовано наступним: по-перше, Держгеонадр України є спеціалізованим органом, відповідальним за управління геологічними ресурсами держави. Її діяльність спрямована на реалізацію державної політики у сфері надрокористування, включаючи регулювання, контроль і нагляд за дотриманням законодавства в цій галузі; по-друге, Держгеонадра підпорядковується Кабінету Міністрів України через Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Це означає, що служба діє відповідно до політичних пріоритетів уряду та забезпечує реалізацію стратегій і програм, розроблених міністерством; по-третє, має функціональну автономію, тобто у межах своїх повноважень Держгеонадра здійснює надання адміністративних послуг, таких як видача спеціальних дозволів на користування надрами, ведення державного геологічного фонду, організація аукціонів і ліцензування. Це надає їй певну функціональну автономію для забезпечення ефективного управління природними ресурсами; по-четверте, роль у системі виконавчої влади. Держгеонадра відіграє ключову роль у забезпеченні раціонального використання надр, що має стратегічне значення для економіки України. Вона координує діяльність суб’єктів господарювання у сфері надрокористування, забезпечує контроль за дотриманням екологічних стандартів і сприяє розвитку геологічної науки; по-п’яте, міжгалузевий характер діяльності. Діяльність служби має міжгалузевий характер, оскільки її функції стосуються не лише геології, але й енергетики, екології, промисловості та інших сфер. Це підкреслює її стратегічне значення для сталого розвитку країни.
Ключові слова: адміністративно-правовий статус, центральні органи виконавчої влади, права та обов’язки суб’єкта публічної адміністрації, повноваження, контроль, нагляд, контроль діяльність, надра, надрокористування, публічна адміністрація, владні повноваження, адміністративна процедура.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555537
Жукова І.В. Підходи вчених-адміністративістів щодо розуміння термінів «контроль у сфері загальної середньої освіти» та «нагляд у сфері загальної середньої освіти»: проблеми і напрями удосконалення
У цій статті проаналізовано наукові праці провідних вітчизняних вчених-адміністративістів до визначення та розуміння термінів «контроль у сфері загальної середньої освіти» та «нагляд у сфері загальної середньої освіти».
Відмічено недостатність урахування, під час тлумачення науковцями терміну «контроль у сфері загальної середньої освіти», повноважень субʼєктів громадського контролю (не деталізовано права та обовʼязки субʼєктів громадського контролю у сфері загальної середньої освіти) та, водночас, відсутність інтеграції цифрових технологій у процеси контролю у сфері загальної середньої освіти.
Таким чином, доведено, що необхідними змінами до даного визначення є внесення деталізованого переліку повноважень суб’єктів громадського контролю задля уникнення формалізації діяльності останніх, а, також, іменування необхідності інтеграції сучасних цифрових інструментів (онлайн-платформ, відкритих даних) для підвищення ефективності та зручності громадського контролю у сфері загальної середньої освіти.
Отримані результати підкреслюють важливість розуміти термін «нагляд у сфері загальної середньої освіти» як юридичну управлінську діяльність, спрямовану на забезпечення дотримання законодавчих положень, стандартів, норм та правил закладами загальної середньої освіти та субʼєктами, які провадять власну діяльність у її межах.
Такий підхід до розуміння терміну «нагляд у сфері загальної середньої освіти» через загальне сприяння поняття «нагляд у діяльності державних органів» формує предметне поле застосування управлінських підходів у спрямування діяльності закладів загальної середньої освіти.
Оцінка проаналізованих наукових праць провідних вітчизняних вчених- адміністративістів до визначення та розуміння термінів «контроль у сфері загальної середньої освіти» та «нагляд у сфері загальної середньої освіти» дала змогу помітити, що зазначені кластери є елементами управління, спрямування та координації освітнього простору в конкретно визначеній сфері. Структурно та ідеологічно вони доповнюють один одного – контроль є статичнішим поняттям, що включає у себе перевірку уже існуючих наративів провадження діяльності закладами загальної середньої освіти, тоді як нагляд у сфері загальної середньої освіти має на меті, переважно, нівелювання існуючих протиріч та неузгодженостей в області управління галуззю загальної середньої освіти, в тому числі, із залученням громадськості до даного процесу, поруч із державними органами загальнодержавної та місцевої юрисдикції.
Ключові слова: контроль у сфері загальної середньої освіти, нагляд у сфері загальної середньої освіти, залучення громадськості, понятійно-термінологічне походження, елементи управління, підходи вчених- адміністративістів.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555539
Лаговська Н.В., Анохіна Я.В., Лазаренко Д.О. Особливості правового статусу осіб зниклих безвісти за особливих обставин
Стаття комплексно досліджує правове регулювання статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Розглянуто ключові положення Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та інші нормативно-правові документи в цій сфері.
Проаналізовано процедуру визнання такого статусу, порядок подання заяви, внесення відомостей до Єдиного реєстру та значення цього реєстру для ефективного розшуку та координації між державними органами.
Особлива увага приділена наслідкам набуття статусу зниклої особи, а саме: збереженню її цивільних прав, встановленню опіки над майном, забезпеченню виконання фінансових зобов’язань та збереженню соціального статусу, зокрема місця роботи.
Розглянуто механізми соціального захисту родичів зниклих, можливість розірвання шлюбу, а також права близьких на інформацію про хід розшуку. Окрема увага приділяється проведенню розшуку осіб зниклих безвісти за особливих обставин. У статті також висвітлено міжнародне співробітництво у сфері розшуку, зокрема взаємодію з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста та іншими гуманітарними організаціями.
Окрім того, важливим аспектом роботи стало розмежування понять «безвісти зникла особа» та «безвісно відсутня особа», що має суттєве значення для правового статусу таких осіб. Було охарактеризовано процедуру визнання осіб безвісно відсутніми, її юридичні наслідки.
Також були проаналізовані окремі аспекти розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у контексті цифровізації, зокрема створення офіційних електронних сервісів та каналів, які спрямовані на пошук таких осіб.
Розглянуто існуючі проблеми та уже наявні кроки, зокрема законодавчі ініціативи, щодо підвищення ефективності правового регулювання визнання осіб безвісти зниклими, захисту прав таких осіб, та забезпечення соціальних гарантій їх родичів.
Ключові слова: безвісти відсутні, розшук осіб, особливі обставини, правовий статус, цивільна правоздатність, соціальний захист, міжнародне співробітництво.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555545
Лаговська Н.В., Лупай А.С. Проблемні питання міжнародного захисту прав дитини під час збройних конфліктів
Статтю присвячено комплексному дослідженню міжнародних норм права, що гарантують захист прав дитини під час збройних конфлікиів з метою виявлення прогалин та формування пропозицій щодо їх вирішення.
Сучасні реалії демонструють, що існуючі міжнародні норми часто ігноруються та не забезпечують належний захист прав дитини. Звіти міжнародних організацій рясніють фактами масових порушень прав дітей під час збройних конфліктів: вбивства, поранення, зґвалтування, викрадення, використання дітей, як живого щита, трудове та сексуальне рабство. Недотримання міжнародних норм призводить до подальшої ескалації страждань та жертв серед дитячого населення.
Окрему увагу приділено визначенню ефективності міжнародно-правових норм залежить не лише від їх змісту, а й від реальних механізмів імплементації та притягнення до відповідальності за їх порушення. Тому одним з ключових завдань міжнародної спільноти має стати перегляд підходів до забезпечення виконання норм щодо захисту прав дітей під час збройних конфліктів.
Зроблено висновок, що цю проблему слід вирішувати у правовий спосіб, що підтверджується наведеними вище результатами історико-правового дослідження. Слід дійти висновку, що надзвичайно важливим є зміцнення механізмів імплементації та контролю за виконанням відповідних міжнародних актів.
Висловлено думку, що ефективний захист дітей у зонах воєнних дій вимагає комплексного підходу: політичного врегулювання конфліктів, притягнення винуватців до відповідальності, надання невідкладної гуманітарної допомоги та реабілітаційної підтримки постраждалим дітям. Тільки об’єднавши зусилля на міжнародному та національному рівнях, ми зможемо забезпечити належне дотримання прав та інтересів найбільш вразливої категорії – дітей у збройних конфліктах.
Запропоновано при доопрацюванні нормативно-правових актів, що забезпечують права дитини під час збройних конфліктів забезпечити психологічну та соціальну підтримку для дітей, які повертаються, та їхніх сімей, вдосконалюючи національне законодавство для посилення захисту дітей у зонах конфлікту та на окупованих територіях.
Ключові слова: захист прав дитини, діти у збройних конфліктах, Конвенція ООН про права дитини, Женевська конвенція, Факультативний протокол ООН, збройний конфлікт, безпека дітей, міжнародні стандарти.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555547
Лугіна Н.А. Руденок Н.Ю. Особливості відповідальності за підробку документів під час воєнного стану
У статті досліджено особливості відповідальності за підробку документів під час воєнного стану. Розглянуто нормативно-правові акти, в яких передбачено відповідальність за підробку документів. У статті наведено статистику правопорушень, що стосуються підробки документів та зміни цієї статистики під час дії воєнного стану.
У статті звернуто увагу на те, чому підробка документів під час збройної агресії на території нашої держави є дуже небезпечною та яку загрозу вона спричиняє для територіальної цілісності нашої держави. Також у статті ми можемо побачити усі можливі негативні наслідки підробки документів та усі негативні аспекти, до яких вона може призвести саме під час воєнного стану на території нашої держави.
В даній статті було розглянуто усі можливі види покарань, які передбачені чинним Кримінальним кодексом України за підробку документів під час воєнного стану. Охарактеризовано, що саме є офіційним документом та розглянуто визначення, яке описане у нормативно-правових актах нашої держави. У роботі дано характеристику особи, яка повинна нести відповідальність, передбачену за підробку документів під час дії воєнного стану.
У статті вказано, що відповідальність настає за усвідомлене використання підробленого документа, яке може бути вчинене одним із двох існуючих способів: подання документа та пред’явлення документа. Також у роботі розглянуті аспекти чому відповідальність за підробку документів значно посилюється саме під час воєнного стану.
У статті висвітлено питання відповідальності службових осіб за підробку офіційних документів, а саме, коли вона настає та що саме є підставами для притягнення таких осіб до відповідальності, яка передбачена законом.
В роботі зазначено, через які фактори значно посилюється відповідальність стосовно правопорушень, віднесених до фальсифікації документів під час воєнного стану.
Також, у цій статті звернено увагу на те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень у багатьох випадках часто зазначається, що саме обвинувачені особи думали, що вони отримують саме офіційний документ, але в інший формі, яка не передбачена законом.
Ключові слова: підробка документів, воєнний стан, офіційний документ, відповідальність, збір доказів, пред’явлення документу, підробка підписів.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555553
Бовкунов В. Адміністративно-правовий статус органу, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей
У сучасному правовому полі України питання регулювання азартних ігор та лотерей набуває дедалі більшого значення, з огляду на економічні, соціальні та етичні аспекти цієї сфери. Прийняття Закону України “Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор” від 14 липня 2020 року № 768-IX стало основою для формування системи контролю та управління азартним ринком, який до цього функціонував у значній мірі без належного регулювання. У цьому контексті ключову роль відіграє Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), що стала спеціалізованим органом державної влади, відповідальним за ліцензування, моніторинг та контроль цієї сфери.
Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ) виконує важливу функцію збереження балансу між розвитком економічного потенціалу держави та мінімізацією соціальних ризиків, пов’язаних із гемблінгом. Її діяльність спрямована на забезпечення прозорості грального бізнесу, захисту прав споживачів, зокрема осіб, схильних до ігрової залежності, та створення умов для легалізації ринку. Крім того, одним із основних завдань КРАІЛ є боротьба з нелегальним гемблінгом, що завдає суттєвих збитків державному бюджету та підриває економічну стабільність.
Важливою складовою адміністративно-правового статусу КРАІЛ є її взаємодія з іншими державними органами, громадськими організаціями та операторами грального бізнесу. Завдяки розробці та впровадженню нормативних актів, комісія забезпечує механізми, які сприяють дотриманню законодавства у цій сфері. Водночас, питання ефективності функціонування КРАІЛ потребує аналізу, оскільки існують проблеми з недостатнім контролем за діяльністю операторів, впровадженням реєстрів осіб з обмеженим доступом та інші аспекти.
Попри досягнення у сфері регулювання азартних ігор, діяльність КРАІЛ стикається з низкою викликів, серед яких – відсутність уніфікованої практики застосування норм, брак ресурсів для здійснення повноцінного контролю та суспільний скептицизм щодо її ефективності. Це обумовлює необхідність пошуку шляхів для вдосконалення організаційної структури, процедур ліцензування, а також покращення координації між різними гілками влади, залученими до регулювання цього сектору.
Таким чином, дана проблема потребує глибокого дослідження з метою вдосконалення адміністративно-правового статусу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей. Аналіз теоретичних основ, практичних аспектів її діяльності, а також порівняння із закордонним досвідом дозволить сформулювати ефективні рекомендації для покращення регулювання ринку азартних ігор в Україні.
Ключові слова: адміністративно-правовий статус, КРАІЛ, азартні ігри, лотереї, гемблінг, державне регулювання, контроль, ліцензування, споживачі, реєстри осіб, соціальні ризики, легалізація, прозорість, законодавство, боротьба з нелегальним бізнесом.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555557
Довгань В.М. Правові засади використання коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії
Наукову статтю присвячено проблемам правового регулювання використання коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії, який утворено у структурі державного бюджету України. Досліджено праці науковців, які вивчали проблеми правового регулювання післявоєнної відбудови України та особливості укладення господарських договорів за державним замовленням під час воєнного стану. Вивчено норми законодавчих і підзаконних актів, які регулюють порядок використання коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії та особливості здійснення публічних закупівель під час воєнного стану.
Визначено особливості правового регулювання використання коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії для відбудови України. Стверджується, що законодавчі і підзаконні акти визначають пріоритетні напрями для витрачання коштів фонду: будівництво і реконструкція громадських будівель і споруд, об’єктів інфраструктури, відновлення пошкодженого житлового фонду тощо. Наголошено, що низка центральних і місцевих органів влади мають повноваження щодо використання коштів фонду: Державне агентство відновлення та розвитку територій, Міністерство розвитку громад та територій, Міністерство інфраструктури, місцеві військово-цивільні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Звертається увага на те, що закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється з дотриманням законодавства про державні закупівлі шляхом укладення господарських договорів на виконання державного замовлення. Зроблено висновок, що укладення договорів про публічні закупівлі в умовах воєнного стану характеризується низкою особливостей: окремі договори укладаються без дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», інші – без використання електронної системи торгів.
Запропоновано передбачити у Господарському кодексі України та Законі України «Про публічні закупівлі» особливості укладення господарських договорів за державним замовленням для відбудови пошкоджених об’єктів в умовах збройної агресії та воєнного стану. Наголошено, що правовідносини щодо укладення договорів про публічні закупівлі в умовах воєнного стану повинні регулюватися нормами законодавчих, а не підзаконних актів.
Ключові слова: фонд, ліквідація наслідків, фінансування, державне замовлення, господарський договір, публічні закупівлі, збройна агресія.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555565
Здорик Д.В., Грібова Ю.М. Використання поліцейським офіцером громади конфіденційного співробітництва з метою виявлення кримінальних правопорушень
Успішність експерименту із запровадження в Україні інституту поліцейських офіцерів громад дає підстави для висновку про необхідність подальшого його розвитку як екстенсивно (за рахунок збільшення особового складу та охоплюваних територіальних громад), так й інтенсивно (за рахунок вдосконалення правового регулювання, організаційного, технічного та методичного забезпечення). Інтенсивний шлях розвитку зазначеного інституту неможливий без належного теоретичного підґрунтя. Таке підґрунтя, серед іншого, має охоплювати методи та засоби діяльності у тому числі ті, які на теперішній час нормативно не передбачені, але відграють (можуть відіграти) важливу роль у виконанні завдань, покладених на поліцейського офіцера громади. Мета цієї статті полягає у тому аби визначити доцільність та шляхи використання поліцейським офіцером громади конфіденційного співробітництва з особами з метою виявлення кримінальних правопорушень. У результаті проведеного дослідження встановлено, що конфіденційне співробітництво поліцейського офіцера громади з місцевими мешканцями є ефективним інструментом виявлення кримінальних правопорушень та може ефективно використовуватися для сприяння слідчому та працівникам оперативних підрозділів у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Використання цього інструмента є усталеною практикою, яка потребує легалізації шляхом законодавчого закріплення. Крім того, зазначений інструмент може успішно використовуватись поліцейським офіцером громади, на якого покладено обов’язки дізнавача у конкретному кримінальному провадженні під час досудового розслідування кримінальних проступків (у тактичних цілях). Для реалізації такої можливості дізнавача на рівні КПК України потрібно віднести до суб’єктів використання конфіденційного співробітництва.
Ключові слова: поліцейський офіцер громади; виявлення кримінальних правопорушень; конфіденційне співробітництво; оперативно-розшукова діяльність; досудове розслідування; слідчі (розшукові) дії.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555569
У розвитку міжнародних економічних відносин ключову роль відіграє електронна комерція. Будь-який розвиток так чи інакше передбачає спрощення, пришвидшення процесів, їх вдосконалення. Розвиток цифрових технологій значно спрощує укладення контрактів в електронній формі, а прагнення суб’єктів господарювання до росту – стимулює їх вихід на міжнародний ринок. Так і виходить, що з розвитком цифрових технологій значно спрощуються процеси обміну товарами та послугами між суб’єктами господарювання по всьому світу. Разом з тим, зростає кількість укладених міжнародних контрактів в електронній формі. Однак, разом із зростанням кількості контрактів в електронній формі, зростає і кількість договірних спорів, які виникають з таких контрактів і потребують ефективного правового вирішення.
Питання юрисдикції, права, що застосовується, та доказів у спорах, що виникають з електронних контрактів, мають особливе значення. Відсутність фізичної прив’язки до певної території та використання електронних підписів і цифрових документів створюють низку правових проблем для національних судів при розгляді таких справ. Крім того, міжнародний характер таких контрактів ускладнює процес вирішення спорів через правові колізії між різними правовими системами.
Важливість дослідження полягає в необхідності аналізу чинних нормативно-правових актів у сфері електронної комерції, виявлення їхніх недоліків.
У статті визначено деякі із проблем та особливостей розгляду спорів з міжнародних комерційних контрактів, запропоновано можливі способи вирішення таких проблем та охарактеризовано особливості, що властиві таким спорам. Запропоновано розробити відповідне програмне забезпечення, що унеможливить фальсифікації електронних доказів та слугуватиме для перевірки лог-файлів, метаданних та іншої інформації про електронні докази. Виокремлено можливі напрямки майбутніх досліджень у цій сфері.
Ключові слова: міжнародний комерційний контракт, електронна комерція, договірний спір, юрисдикція, застосовне право, електронні докази, національні суди.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555575
Коваленко Ю.В. Класифікація нормативно-правових актів врегулювання державної політики щодо гендерної рівності в Міністерстві внутрішніх справ
У статті здійснено ґрунтовну класифікацію нормативно-правового формування гендерної рівності та здійснено її характеристику міжнародно-правових актів, які забезпечують гендерну рівність в правоохоронних органах. Практика реалізації гендерної політики в правоохоронних органах спроектовано на забезпечення гендерної політики в Міністерстві внутрішніх справ. Із прийняттям Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 2005 року та низки інших законів і підзаконних актів, у їх числі відомчих, в Україні розпочалася системна розбудова національного механізму утвердження гендерної рівності, спрямованого на імплементацію міжнародно-правових стандартів з питань гендерної рівності та недискримінації, а також зобов’язань, узятих Україною за міжнародними договорами. Національний механізм реалізації гендерної рівності містить два основні елементи: нормативно-правовий та інституційний. За приклад реалізації гендерної рівності взято за приклад Міністерство внутрішніх справ, перед яким постав цілий комплекс завдань і функцій для впровадження гендерного компонента в роботу керівництва, особового складу, структурних підрозділів, місій та операцій, закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання МВС України тощо. Як і багато зарубіжних країн, Україна має в цій царині наявні значні здобутки, а також певні проблеми, спричинені нерозумінням гендерної термінології, складністю подолання гендерних стереотипів та установок тощо. Запропоновано, з метою удосконалення нормативно-правового забезпечення гендерної рівності в Міністерстві внутрішніх справ необхідно нормативно-правові акти класифікувати наступним чином:1) міжнародне нормативно-правове забезпечення гендерної рівності працівників Міністерства внутрішніх справ; 2) національне нормативно-правове забезпечення гендерної рівності працівників Міністерства внутрішніх справ: конституційне нормативно-правове забезпечення гендерної рівності працівників Міністерства внутрішніх справ; основоположне нормативно-правове забезпечення гендерної рівності працівників Міністерства внутрішніх справ; допоміжне нормативно-правове забезпечення гендерної рівності працівників Міністерства внутрішніх справ.
Ключові слова: гендерна політика; рівність; гендер; паритет; гендерна рівність; механізм реалізації гендерної рівності; нормативно-правове забезпечення; гендерної рівності працівників; Міністерство внутрішніх справ.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555577
Мірзоєва К.Р. Диференціація Загальної зовнішньої політики і політика безпеки Європейського Союзу
Об’єднавчий процес в Європі, порівняно з початковими етапами, стає дедалі більш диференційованим. В історії європейської інтеграції простежується тенденція, відповідно до якої держави-члени Європейського Союзу інтегруються з різною швидкістю і часто вдаються до положень про відмову, при цьому деякі з держав-євроскептиків час від часу висловлюють глибоке невдоволення напрямом та темпами процесу інтеграції. Не дивлячись на це, європейська інтеграція фактично залишається одноколійним процесом, в якому держави-члени рухаються в одному напрямку під керівництвом інститутів ЄС.
В епоху глобальних викликів, зростаючої геополітичної напруженості та послаблення традиційного трансатлантичної єдності в сфері зовнішньої та безпекової політики у ХХІ ст. об’єднана Європа змушена здійснювати заходи, спрямовані на підвищення своєї ролі у міжнародних справах. Для цього висуваються та реалізуються різні ініціативи з метою посилення ролі Європейського Союзу, створення більш складної структури європейського управління, що характеризується поєднанням як ініціатив з боку держав-членів ЄС, так і не держав-членів, але все-таки європейськихкраїн. Це вимагатиме активізації дій у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики.
Найбільш наочним прикладом диференціації в сфері зовнішньої та безпекової політики стало формування так званих лідерських груп як нового формату, який має позаінституційний характер, але при цьому значною мірою визначає спрямування та зміст зовнішньої політики ЄС. Лідерські групи представляють собою переговорну структуру, яка працює як інструмент деескалації, каталізатор досягнення єдності в рамках об’єднаної Європи та форум для управління кризами. Ефективне функціонування лідерських груп можливе за підтримки інститутів ЄС (насамперед Ради ЄС) і, як правило, з мовчазної згоди решти держав-членів.
Ключові слова: зовнішня політика, політика безпеки, диференційована інтеграція, лідерські групи, національні інтереси, право ЄС, держави-члени, Європейський Союзу.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555583
Аббасов Г.А., Бухтіярова І.Г. Особливості публічного адміністрування у сфері національної безпеки в період воєнного стану
Стаття присвячена визначенню поняття, цілей та особливостей публічного адміністрування у сфері національної безпеки в період воєнного стану. Збройна агресія Російської федерації з 2014 року та подальше повномасштабне вторгнення 2022 року спричинило загрозу для незалежності, цілісності та суверенітету України. В таких умовах використання колишнього успішного досвіду функціонування державних інституцій, зокрема й військових формувань потребує змін та реформування. Науковий та практичний аналіз неефективної діяльності публічної адміністрації за різними напрямами дозволять не повторювати помилок минулого у майбутньому.
Мета статті полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, узагальнення практики його реалізації, результатів загальнотеоретичних і спеціальних напрацювань та враховуючи міжнародний досвід виробити пропозиції щодо удосконалення публічного адміністрування у сфері національної безпеки в період воєнного стану.
Визначено поняття публічного адміністрування у сфері національної безпеки в період воєнного стану та охарактеризовано його особливості. Доведено, що основними критеріями ефективності публічного управління в період воєнного стану має обов’язково охоплювати захист прав і свобод людини і громадянина.
Ключові слова: публічне адміністрування, національна безпека, обороноздатність, захист прав, воєнний стан, збройна агресія.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555585
Лавронова І.О. Адміністративно-правове забезпечення контролю за додержанням законодавства про працю
Стаття присвячена актуальній теоретико-прикладній темі адміністративно-правового забезпечення контролю за додержанням законодавства про працю в умовах сучасних трансформаційних змін, що впливають на трудові відносини. Визначено, що сучасна суспільна трансформація в глобальному інформаційному середовищі, широкомасштабна війна в Україні, яка спричинила міграційну і демографічну кризу, вплинули на перебіг трудових відносин та здійснення контролю за виконанням працівником його трудової функції. Встановлено, що механізмом адміністративно-правового забезпечення контролю за додержанням законодавства про працю є сукупність юридичних засобів функціонування системи трудового законодавства, де унормовані трудові відносини будуються на принципі законності з метою створення матеріальних та духовних цінностей, соціального захисту населення та реалізації соціальної політики України. Адміністративно-правове забезпечення «контролю» створює взаємоузгодження нормативно-правової бази і правозастосовної діяльності суб’єктів трудових відносин.
Контроль є юрисдикційною формою захисту трудових прав працівників і роботодавців. Контроль здійснюється уповноваженими на те органами щодо виявлення причин правопорушення та притягнення до відповідальності винних осіб. Змістом адміністративно-правового забезпечення контролю за додержанням законодавства про працю виступає діяльність контролюючих суб’єктів трудових відносин, яка здійснюється у певній формі (інспекційні відвідування, опитування) та нерозривно пов’язана зі змістом, а через нею із сутністю. За формою контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється:1) у юрисдикційній формі (державний контроль) та 2) неюрисдикційній формі (громадській контроль).
Необхідність здійснення контролю за додержанням законодавства про працю зумовлена множинністю кількісних змін, що впливають на перебіг трудових відносин, а саме численні порушенням з боку керівників, посадових осіб, недобросовісністю виконання трудових обов’язків, неофіційною зайнятістю, залучення до роботи не фахівців, використання праці неповнолітніх осіб. За допомогою контролю дотримується законність у сфері публічної влади та забезпечується успішна стратегія публічного управління в галузі зайнятості населення на ринку праці.
Ключові слова: контроль, законодавства про працю, адміністративно-правове забезпечення, трудові відносини, суб’єкти контролю, форми контролю.
https://doi.org/10.5281/zenodo.14555587
Чайка Н.І., Абрамов С.Ю. Інститут конституційної скарги у контексті діяльності Конституційного суду України та Федерального Конституційного суду Федеративної Республіки Німеччини: порівняльний аспект
У статті аналізується інститут конституційної скарги, визначено та охарактеризовано ключові відмінності та спільні риси механізмів його реалізації в Україні та Федеративній Республіці Німеччина. Особливу увагу приділено моделі конституційної скарги, що діє в Україні, та її ролі в удосконаленні захисту прав людини після конституційної реформи 2016 року.
Визначено особливості та різні аспекти діяльності Федерального конституційного суду Німеччини. Зокрема ті, які пов’язані із розглядом конституційних скарг: вони стосуються законів, а також адміністративних актів та інших рішень органів влади. З’ясовано, що хоча лише невеликий відсоток таких скарг задовольняється, вони істотно впливають на розвиток соціально-економічного, політичного та правового життя в державі та забезпечують більш повний захист і відновлення прав осіб. Порівняно з цим, вітчизняна модель стосується вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) саме законів (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі законодавчий акт суперечить Конституції України. Як видається, така “урізана” модель є менш досконалою і не дозволяє розкрити увесь цінний і корисний потенціал конституційної скарги як такої.
У статті зазначено, що українська модель потребує значних покращень, таких як: розширення предмету конституційної скарги, спрощення процедур і забезпечення більшої обов’язковості рішень Конституційного Суду для судів загальної юрисдикції. Досвід Німеччини демонструє важливість інституційної автономії та детального правового регламентування статусу і повноважень органів конституційної юстиції, що забезпечує прозорість і високу ефективність їх діяльності в аспекті захисту прав людини.
Зроблено висновок, що модифікація моделі конституційної скарги в Україні з урахуванням німецького досвіду сприятиме підвищенню рівня захисту прав людини та зміцненню верховенства права. На основі проведеного дослідження сформульовано висновки і рекомендації: необхідність спрощення доступу громадян до конституційної юрисдикції, удосконалення нормативної бази, врахування та імплементація міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду.
Ключові слова: Конституційний суд України, Конституція України, Федеративна Республіка Німеччина, Федеративний Конституційний суд Федеративної Республіки Німеччини, конституційна скарга, конституційне судочинство, права людини, порівняльний аспект, судова влада, виконання конституції.
