Українська
English
РусскийУ статті проаналізовано роль звичаїв як джерела права в умовах повномасштабного вторгнення Росії на територію України.
Досліджено теоретичні аспекти правового звичаю, його значення в сучасному українському праві та вплив воєнного стану на правозастосування. У статті розглянуто питання адаптації правових норм, заснованих на звичаях, до екстремальних умов військових дій, а також специфіку використання правових звичаїв в таких сферах, як військове право, волонтерська діяльність і гуманітарні операції.
Особлива увага приділяється аналізу правових актів та міжнародних стандартів, що регулюють застосування звичаїв як джерела права в умовах воєнного конфлікту. Проведено дослідження викликів і перспектив розвитку звичаєвого права в Україні, зокрема в контексті захисту прав людини та забезпечення правопорядку в умовах війни.
Автори зробили висновок, що в умовах війни звичаєве право може стати важливим інструментом для вирішення конфліктів і підтримання соціального порядку на локальному рівні, особливо у громадах, які залишаються ізольованими або позбавленими державного контролю; допоможе зміцнити місцеве самоврядування; сприяти зміцненню національної самосвідомості через відродження традицій і культурних норм, що сприяє підтримці морального духу суспільства та його готовності до спротиву агресії.
Автори притримуються думки, що вичаєві норми можуть бути інтегровані в законодавство на локальному рівні, особливо у питаннях, що стосуються земельних відносин, спадщини або суспільних відносин у громадах, що допоможе зберегти правову різноманітність регіональних та етнічних спільнот; стати основою для відновлення легітимності правової системи на місцях, що дозволить громадянам брати участь у правовому регулюванні на локальному рівні та підвищить правосвідомість та довіру до правосуддя.
Ключові слова: звичай, воєнний стан, правозастосування, військове право, волонтерська діяльність, гуманітарні операції.
