Українська
English
РусскийУ статті аргументовано, що розповсюдженість корпоративних конфліктів обумовлена такими об’єктивними і суб’єктивними чинниками як незадовільній стан національної економіки в цілому, введення воєнного стану в країні, тимчасове переміщення українців закордон, психологічний стан людей тощо, що прямо або опосередковано впливає на бізнес-процеси. Доведено, що оптимальним та найбільш ефективним шляхом боротьби з корпоративними конфліктами є застосування превентивних заходів на етапі започаткування бізнесу з метою недопущення дедлоку, а саме – такими інструментами могли би бути укладення корпоративного договору, видача безвідкличної довіреності, наявність частки в статутному капіталі, яка б гарантувала здійснення контролю та можливість прийняття рішень зі стратегічних питань діяльності товариства. Обґрунтовано, що базисом корпоративних конфліктів, як правило, є протиріччя між інтересами менеджменту компанії та її кінцевих бенефіціарів, мажоритарних та міноритарних акціонерів. Виокремлено ризики втрати контролю в ТОВ/ТДВ та індикатори корпоративного конфлікту: 1) незначний розмір частки; 2) смерть одного з учасників; 3) розірвання шлюбу одним з партнерів (другий з подружжя може бути небажаним учасником); 4) дарування частки (як правило, здійснюється з метою «обходу» переважного права бізнес-партнерів на придбання частки); 5) продаж за завищеною ціною третій особі (в зв’язку з чим партнери не мали змоги її придбати); 6) збільшення статутного капіталу тощо. Викладено міркування, що для сторін корпоративного договору важливим є принцип реального виконання зобов’язання, який адаптовано до такого договору полягає у тому, що сторони повинні виконати зобов’язання саме в натурі (наприклад, виконання обов’язку проголосувати певним чином і в певний спосіб, за певну персоналію, виконання обов’язку стороною утриматися від вчинення певної дії), а не замінювати його виконання виплатою грошової компенсації. Доведено, що напрямами вирішення корпоративних конфліктів мають бути публічно-правовий та приватноправовий з аргументацією, що в певних випадках, особливо в період воєнного стану, необхідною умовою забезпечення стабільності економіки є наявність симбіозу публічно-правового («державного») і приватноправового («ринкового») регулювання господарських відносин, в той час як саморегулювання учасниками ринкових відносин у випадку настання корпоративного конфлікту може виявитись неефективним. Зроблено акценти на тому, що право власності (право на мирне володіння майном) не є абсолютним, за своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава має право вживати певні заходи втручання в право власності, у тому числі й позбавляти його, дотримуючись при цьому усталених принципів правомірного втручання. Аргументовано, що якщо корпоративний конфлікт впливає на інтереси держави і суспільства, доцільним є визначення в законодавстві механізму позбавлення права особи на частку в статутному капіталі, який міг би бути застосований як виняток з мотивів суспільної необхідності і в випадках, передбачених законом. Аргументована важливість досягнення компромісу між суб’єктами корпоративних правовідносин в формі корпоративного договору, що позитивно впливатиме на створення сприятливого інвестиційного клімату в бізнес-середовищі, вдосконалення корпоративного управління, попередження та вирішення корпоративних конфліктів.
Ключові слова: корпоративний конфлікт, економіка, господарський правопорядок, правове регулювання, сфера господарювання, бізнес, суспільний інтерес, суспільна необхідність, корпоративний договір, частка в статутному капіталі.
