Українська
English
РусскийУ статті здійснено аналіз норм національного законодавства щодо розслідування воєнних злочинів, а також розгляд наявних та потенційних міжнародно-правових механізмів щодо притягнення до кримінальної відповідальності за такі злочини.
Звернено увагу на те, що до недавнього часу норми кримінального законодавства, які встановлюють відповідальність за порушення законів та звичаїв війни в нас практично не застосовувались. Подібні злочини переважно кваліфікувались як загальні кримінальні правопорушення. Цьому не приділялося достатньої уваги. Однак із початком повномасштабної військової агресії Росії проти України питання щодо розслідування вчинених під час неї злочинів набули нового значення і потребують ґрунтовного дослідження.
Зауважено, що особливістю розслідування воєнних злочинів є те, що під час здійснення досудового слідства необхідно встановити, яку саме норму права було порушено, чи пов’язані дії (бездіяльність) особи із збройним конфліктом, чи усвідомлювала особа, що вона бере участь у такому конфлікті, а лише потім кваліфікувати її дії. При цьому вітчизняним правоохоронним органам бракує практичних навичок щодо розслідування воєнних злочинів, а існуючим міжнародним інституціям не вистачає повноважень для притягнення до відповідальності міжнародних злочинців реально, а не заочно, особливо, якщо вони посідають керівні посади у державі-агресорі. Передбачені на сьогоднішній день у міжнародному праві механізми є недостатніми для забезпечення реального захисту прав і свобод військовополонених та цивільного населення в умовах війни. Це пов’язано, зокрема, із тим, що в них чітко не закріплена відповідальність для суб’єктів збройних конфліктів за порушення норм міжнародного гуманітарного права. Зазначені обставини фактично унеможливлюють припинення протиправних дій з боку міжнародних воєнних злочинців та застосування до них будь-яких санкцій, що, особливо в умовах довготривалих воєнних дій, перешкоджає забезпеченню прав цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених тощо.
Акцентовано, що юрисдикція Міжнародного кримінального суду поширюється на предмет вчинення геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів, але не поширюється на четвертий з основних найтяжчих міжнародних злочинів – злочин агресії. Міжнародний кримінальний суд здійснює розслідування воєнних злочинів скоєних Російською Федерацією (далі – РФ) проти України, проте він обмежений згодою держави на обов’язковість дії Римського статуту на її території. Так, РФ у 2016 році відмовилась від участі у Міжнародному кримінальному суді, і тому держава-агресор має імунітет від рішень цієї міжнародної інституції.
Підкреслено, що кримінальні справи щодо воєнних злочинів, розслідувані вітчизняними правоохоронними органами, розглядаються та вирішуються національними судами в порядку кримінального судочинства. Однак положення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України потребують удосконалення, зокрема, і у зв’язку з тим, що 21 серпня 2024 року Верховна Рада України ратифікувала Римський статут, ухваливши Закон України № 3909-IX «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», який вже набрав чинності. Ратифікація Римського статуту, окрім іншого, вимагає від нас адаптації кримінального та кримінально-процесуального законодавства України до норм міжнародного права, що є стимулом для покращення національної правової системи і спрямовує до вирішення питання своєчасного притягнення винних осіб до відповідальності за воєнні злочини.
На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що єдиним реальним вирішенням розглянутої проблеми наразі вбачається створення спеціального міжнародного трибуналу, який буде мати юрисдикцію щодо злочину агресії проти України. Таким чином, одним із реальних способів притягнення до відповідальності воєнних злочинців є створення міжнародного суду, на кшталт Нюрнберзького військового трибуналу чи Токійського трибуналу, та проведення відповідних судових процесів. Для цього необхідно досягти згоди із усіма міжнародними партнерами, а також прописати необхідні процедури щодо передачі матеріалів, зібраних національними правоохоронними органами, до відповідної міжнародної судової установи для здійснення належного розгляду.
Ключові слова: Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний спеціальний трибунал, воєнні злочини, агресія, країна-агресор, кримінальне судочинство.
