Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 квітня 2025 року
Карелін В.В., Бакулін О. Правове регулювання діяльності приватних військових компаній в Україні та за кордоном
На сьогоднішній день досить поширеним явищем є діяльність приватних військових компаній. Вони стали важливими гравцями на міжнародній арені, особливо в контексті конфліктів та безпеки в різних регіонах світу. Їх діяльність набуває дедалі більшої популярності завдяки високій мобільності, гнучкості, та здатності виконувати різноманітні завдання, які виходять за межі традиційних функцій армій. Це недержавні структури, що виконують широкий спектр послуг: від підготовки й навчання військовослужбовців до проведення військових операцій та розвідувальної діяльності. Окрім визначення «приватні військові компанії» використовуються терміни «приватизовані військові фірми» та «військові контрактори». За американською класифікацією приватні військові компанії поділяються на фірми: поставники контингентів; консалтингові фірми; фірми із забезпечення. Приватні військові компанії залучають для вирішення широкого спектру військових завдань силами їх цивільних співробітників, більшість з яких мала попередній досвід служби у збройних силах, спецслужбах та інших силових формуваннях. Вони фактично є учасниками всесвітнього ринку, утворюючи його специфічний сегмент, що принципово відрізняє їх від терористичних організацій.
Правове регулювання діяльності приватних військових компаній є багатогранним і складним, оскільки воно зачіпає питання міжнародного та національного законодавства. У той час як деякі країни чітко регулюють діяльність приватних військових компаній, в інших цей процес залишається непрозорим. Розвиток міжнародного законодавства сприяє кращому контролю, але залишається потреба у більшій уніфікації та посиленні міжнародного контролю.
Також є потреба в розробці міжнародного правового інструменту, який би регулював діяльність приватних військових компаній, чітко визначав би їхні права та обов’язки, а також встановлював би відповідальність за порушення. Наприклад, можна розглянути створення спеціального міжнародного кодексу чи угоди, яка б обмежувала використання приватних військових компаній тільки в певних ситуаціях та в межах чітко визначених норм.
Ключові слова: приватна військова охоронна компанія, приватна військова компанія, правове регулювання, військовий конфлікт, бойові операції, стратегічне планування, збір розвідувальної інформації, оперативна підтримка, логістика.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399651
Карелін В.В., Мадяр Ю.Ф., Сидоренко М.П. Правове регулювання забезпечення соціально-ціннісних потреб військовослужбовців як елемент національного патріотичного виховання
Національно-патріотичне виховання, зокрема військово-патріотичне, та громадянська освіта є складовими державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності. Як прямо зазначається в Концепції військово-патріотичного виховання в системі Міністерства оборони України, майбутнє Української держави й саме існування української незалежності неможливе без докорінного реформування системи військово-патріотичного виховання військовослужбовців, без її спрямування на становлення свідомих громадян і захисників незалежної України. Проблема військово-патріотичного виховання є однією з найважливіших, оскільки від її вирішення безпосередньо залежить майбутнє нашої нації.
При цьому військово-патріотичне виховання в системі Міноборони розглядається як цілеспрямована, систематична, організована та послідовна діяльність, спрямована на формування у військовослужбовців та інших дотичних суб’єктів патріотизму через виховання високих громадянських, моральних, психологічних, військово-професійних і фізичних якостей, а також забезпечення готовності до сумлінного виконання військового обов’язку та захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України. Усе це набуває вагомого значення в період збройної агресії рф.
Однією з важливих складових є забезпечення соціально-ціннісних потреб військовослужбовців, оскільки без цього неможливо досягнути бажаного рівня виховання необхідних якостей. Пізнання потреб і ціннісних орієнтацій людини, а також їхнє врахування та задоволення у процесі мотивації необхідної поведінки визнається вкрай важливим в різних галузях соціальної діяльності. І військова сфера не є винятком з цього.
У зв’язку з цим перед правом постає ключове завдання – забезпечити упорядкування відносин у напрямі процедури визначення та порядку задоволення соціально-ціннісних потреб військовослужбовців, чого неможливо досягнути без належного нормативного (правового) регулювання.
Ефективне та якісне правове регулювання процесу забезпечення соціально-ціннісних потреб військовослужбовців як елементу національного патріотичного виховання вимагає комплексного підходу, розробки інструментів для оцінки таких потреб, визначення алгоритмів їх задоволення та подальше їх відбиття у правових нормах. Існування величезної кількості положень, які мають характер декларацій та не відбивають сутності процесу такої оцінки і задоволення потреб, не забезпечує реальне досягнення такого результату. Проте, це питання може бути розв’язане лише під час подальших досліджень.
Ключові слова: соціально-ціннісні потреби, військовослужбовці, Збройні Сили України, правове регулювання, оцінка потреб, інструменти оцінки.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399654
Кириченко О.А. Сутність інноваційного розуміння базисних юридичних властивостей (значень) права, гіперзавдань і гіпероб’єктів юриспруденції, гіпернапрямків юридичної діяльності, форм політичних режимів і механізму передачі влади від виборців суб’єктам владних повноважень
Представлено у розвитку розроблене автором та іншими представниками наукової школи професора Аланкіра інноваційне розуміння трьох базисних властивостей (значень) права як дистанційного нормативного способу управління волею соціосуб’єктів, як однієї з базисних категорій правового статусу соціосуб’єктів та як суммативної категорії, що об’єднує все розроблене в державі правове регулювання. Звернуто увагу на сутність інноваційного розуміння базисних гіперзавдань та гіпероб’єктів юриспруденції. Детально викладене інноваційне розуміння гіпернапрямків юридичної діяльності у вигляді правотворчої (законотворчої, підзаконотворчої), правозастосовчої, антиделіктної, юриднаукової та юридосвітянської діяльності. Розглянуто інноваційне розуміння політичних режимів держави та механізму передачі влади від виборців до суб’єктів владних повноважень і деяких інших тісно пов’язаних із викладеними положеннями інновацій представників вказаної наукової школи юриспруденції.
Ключові слова: базисні юридичні властивості (значення) права; базисні гіперзавдання і гіпероб’єкти юриспруденції; базисні гіпернапрямки юридичної діяльності; демоскратія; квазідемоскратія; демонкратія; механізм передачі влади від виборців до суб’єктів владних повноважень.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399661
Літвінов М.О., Стрельченко О.Г. Адміністративно-правовий статус Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України
У статті запропоновано визначення поняття адміністративно-правового статусу Департаменту стратегічних розслідувань, яке сформоване на основі аналізу норм законодавства про діяльність Національної поліції, спеціальних нормативно-правових актів у сфері правоохоронної діяльності та наукового доробку науковців – представників теорії адміністративного права.
Доведено, що правовою основою адміністративно-правового статусу Департаменту стратегічних розслідувань є три групи нормативно-правових актів: загальноправові, спеціальні (стосуються всієї системи МВС України та Національної поліції) та екстраординарні, які регулюють виключно діяльність Департаменту стратегічних розслідувань.
Адміністративно-правовий статус Департаменту стратегічних розслідувань визначено як закріплене спеціальними (екстраординарними) нормативно-правовими актами правове положення Департаменту в системі органів державного управління як міжрегіонального територіального органу у складі кримінальної поліції та в системі правоохоронних органів України загалом, яке відображає його цілі, компетенцію та повноваження. Зміст адміністративно-правового статусу Департаменту стратегічних розслідувань розкривається на основі трикомпонентної структури – трьох блоків його ознак (структурно-організаційного, цільового, компетенційного). Структурно-організаційний блок адміністративно-правового статусу Департаменту стратегічних розслідувань характеризує його місце в системі Національної поліції та правоохоронних органів загалом; процедуру та суб’єктів його утворення, реорганізації, ліквідації; організаційну структуру та підпорядкування; статус як юридичної особи публічного права. Цільовий блок окреслює мету, принципи і напрями діяльності Департаменту стратегічних розслідувань. Компетенційний блок описує завдання, перелік повноважень, права та обов’язки Департаменту стратегічних розслідувань.
Ключові слова: адміністративно-правовий статус; Департамент стратегічних розслідувань; Національна поліція України.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399665
Суббот А.І. Адміністративно-правові засоби регулювання діяльності комерційних банків України
Стаття присвячена комплексному аналізу сфери впливу адміністративного права на банківську систему, кореляції взаємовпливів фінансового та адміністративного права щодо врегулювання владно-грошових відносин, пов’язаних з діяльністю комерційних банків, системи адміністративно-правових засобів регулювання діяльності комерційних банків. Особлива увага присвячена аналізу сукупності адміністративно-правових та діяльнісних інструментів, націлених на впорядкування комерційної банківської діяльності, зокрема правових норм, нормативно-правових актів, актів правозастосування, процесів і процедур дозвільного, контрольного, правовстановлюючого, карального та іншого характеру у банківській сфері. Констатовано, що публічне адміністрування досліджуваної сфери передбачає регламентування процедур валютних операцій, цифровізації цієї діяльності, технічного й іншого оснащення, встановлення обмежень й заборон у цій сфері, реалізації відповідних перевірок.
Серед важливих сфер публічного адміністрування діяльності комерційних банків визнано прийняття правозастосовних актів, публічно-правових регламентів, обмежень, дозволів й заборон у цій сфері, зокрема щодо торгівлі валютними цінностями, здійснення грошових переказів, кредитування, розміщення депозитів клієнтів, ліцензування діяльності банківських установ. Визнано, що важливими інструментами адміністративно-правового впливу на сферу діяльності комерційних банків є діяльність щодо попередження, виявлення й припинення правопорушень й забезпечення законності у банківській сфері.
Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, адміністративна відповідальність, банківська діяльність, валютні цінності, комерційні банки, органи публічного управління, судові органи, публічне адміністрування, фінансово-економічна безпека.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399667
Бідей О.М. Інноваційне розуміння класифікації слідів і зразків запаху людини та інших трасосубстанцій та особливостей їх збирання з метою подолання кримінальних та адміністративних правопорушень (присвячується пам’яті В.Д. Басая)
Розкрита сутність інноваційної загальної класифікації слідів запаху будь-яких трасосубстанцій як об’єктивних джерел доказів за походженням на сліди власного, набутого, сукупного, фонового та остаточного запаху трасосубстанцій як об’єктивних джерел доказів, а також спеціальної класифікації слідів і зразків запаху людини за походженням на сліди місцевого та сукупного індивідуального запаху людини, супутніх запахів людини, сукупного загального запаху людини, фонового запаху людини та остаточного запаху людини із додатковим поділом слідів супутніх запахів людини на сліди запахів одягу, у т.ч. взуття та інших предметів постійного контакту з тілом людини, різноманітних функціональних змін, побутових і професійних запахів, запахів громадських місць та ситуативних запахів. Представлені й інші класифікаційні поділи одорологічних об’єктів та детально викладені особливості збирання слідів запаху людини з різного роду носіїв та у різних ситуаціях, а також отримання зразків запаху людини для лабораторного одорологічного дослідження. Окрему увагу звернуто на склад найсучаснішої у світі одорологічної валізи із деталізацією її вичерпного наповнення на верхній та нижній полицях та у двох бокових і одній задній кишенях. Розглянуто й низку інших інноваційних положень, що тісно пов’язані зі збиранням слідів та отриманням порівняльних та інших зразків людини.
Ключові слова: класифікація слідів запаху трасосубстанцій; класифікація слідів і зразків запаху людини; особливості збирання слідів та отримання зразків запаху людини; одорологічна валіза.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399671
Боровська І.А. Аналогія у цивільному процесуальному праві: проблемні аспекти правозастосування
Стаття присвячена дослідженню аналогії закону та аналогії права, а також окремим проблемним аспектам застосування аналогії під час здійснення правосуддя у цивільних справах.
У статті розглянуті доктринальні положення щодо визначення поняття та сутності аналогії як юридичного прийому, спрямованого на швидке подолання упущень та прогалин, які містяться у законодавстві, з метою досягнення одного із завдань цивільного судочинства – своєчасного розгляду та вирішення цивільної справи. Обґрунтовано, що застосування аналогії судом обумовлюється легально закріпленою забороною відмови у розгляді справи «з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини» та реалізацією принципу верховенства права. Шляхом системного аналізу цивільного процесуального законодавства України виокремлено умови, за наявності яких може бути застосована аналогія закону та аналогія права у цивільному судочинстві.
Окрема увага приділяється проблемним аспектам застосування процесуальної аналогії судом під час здійснення правосуддя у цивільних справах. Доведено, що при застосуванні процесуальної аналогії основними критеріями визначення «подібності» цивільних процесуальних правовідносин є подібність (тотожність, схожість) їх змісту і об’єкту. У межах відповідного наукового пошуку проаналізовано висновки Верховного Суду щодо розуміння категорії «подібні за змістом правовідносини» у контексті застосування судом аналогії закону.
У світлі досліджуваної проблеми вироблено висновки про доцільність застосування за аналогією положень ч. 11 ст. 187 ЦПК України у разі виявлення судом апеляційної інстанції недоліків апеляційної скарги після відкриття апеляційного провадження (ст. 356, 357, 359 ЦПК України).
Здійснено огляд та аналіз судової практики Європейського суду з прав людини – висновків щодо меж судового активізму (судової правотворчості) у площині дотримання судом принципу правової визначеності, закріпленому у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., при застосуванні аналогії.
За результатами проведеного дослідження вироблено висновки.
Ключові слова: цивільне судочинство, основні засади (принципи) цивільного судочинства, аналогія права, аналогія закону, рішення Європейського суду з прав людини проти України, судова практика Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності, дотримання принципів права, судовий активізм, перегляд судових рішень.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399673
Братковський В.М., Вербицький П.С., Чорномаз О.Б. Механізми взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи, які спрямовані на запобігання та протидію домашньому насильству
Стаття присвячена вивченню повноважень та ознак суб’єктів, що здійснюють заходи, які спрямовані на запобігання та протидію домашньому насильству. Звернуто увагу на такі суб’єкти, а саме: спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.
Досліджено повноваження, покладені на уповноважені підрозділи органів Національної поліції України, у тому числі їх повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Констатовано, що поліцейські реалізують повноваження у заданій сфері із врахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних структур на факти домашнього насильства та проведення оцінки ризиків.
Проаналізовано завдання із запобігання та протидії домашньому насильству, виконання яких покладене на різноманітні підрозділи органів Національної поліції, а саме: співробітників патрульної поліції, працівників сектору превентивної діяльності, співробітників мобільних груп з реагування на факти домашнього насильства, поліцейських ювенальної превенції. З’ясовано,що у чинному законодавстві не відображено, що завдання із запобігання та протидії домашньому насильству реалізуються вищезгаданими співробітниками Національної поліції, що потребує доповнень у нормативно-правовій площині. Запропоновано, що чинне законодавство потребує вдосконалення повноважень суб’єктів протидії домашньому насильству, зокрема що стосується повноважень та завдань окремих підрозділів Національної поліції (ДОП та ПОГ, патрульної поліції, підрозділів ювенальної превенції та інші), оскільки повноваження вказаних суб’єктів прописані в різних нормативно-правових актах, немає конкретизації повноважень щодо протидії та запобігання домашньому насильству кожного окремого підрозділу.
Ключові слова: домашнє насильство, запобігання та протидія, підрозділи Національної поліції, специфічні завдання та обов’язки, законодавство.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399675
Бухтіярова І.Г., Бухтіяров О.А. Адміністративно-правове регулювання тарифоутворення вантажних перевезень на залізничному транспорті
У статті проаналізовано зміст та особливості адміністративно-правового регулювання тарифоутворення у сфері транспорту. Розглянуто нормативно-правову базу, що визначає механізми формування тарифів, зокрема з урахуванням євроінтеграційного курсу України. Транспортна система України відіграє важливу роль у забезпеченні економічного розвитку держави, інтеграції до світового ринку та забезпеченні потреб населення й бізнесу в перевезеннях. У цих умовах тарифоутворення є ключовим елементом ефективного функціонування транспортної галузі, оскільки визначає економічну доступність транспортних послуг, інвестиційну привабливість галузі, а також рівень конкурентоспроможності на міжнародному ринку.
Метою статті є дослідження адміністративно-правового регулювання тарифоутворення на перевезення залізничним транспортом включаючи проблеми та шляхи вдосконалення системи тарифоутворення на євроінтеграційному етапі.
З’ясовано низку проблем щодо тарифоутворення на перевезення вантажів залізничним транспортом, а саме: відсутність комплексного оновлення Збірника тарифів, адміністративно-правове регулювання тарифів надмірно складне та непрозоре, неефективна класифікація вантажів, невідповідність чинної тарифної політики європейським стандартам тощо.
Для вирішення виявлених проблем запропоновано наступні кроки: оновлення та перегляд Збірника тарифів, спрощення адміністративних процедур; впровадження прозорих правил доступу до інфраструктури та механізмів автоматичної індексації тарифів та поступова гармонізація тарифної політики з європейськими нормами. Це забезпечить збалансоване розвиток залізничних перевезень в Україні та підвищить їх конкурентоспроможність.
Ключові слова: транспорт, тарифоутворення, адміністративно-правове регулювання, державна політика, транспортна стратегія.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399681
Гарбінська-Руденко А.В., Ютовець О.С., Любовець Д.О. Окремі аспекти удосконалення механізмів притягнення до відповідальності за валютні правопорушення
У статті досліджено правові аспекти притягнення до відповідальності за валютні правопорушення в Україні. Проаналізовано норми чинного законодавства, які регулюють відповідальність за незаконні валютні операції та ухилення від фінансового моніторингу. Визначено основні види санкцій, які застосовуються до суб’єктів валютних правопорушень та розглянуто їх ефективність для забезпечення стабільності валютної системи. Визначено, що стабільність фінансової системи держави безпосередньо залежить і від ефективного правового регулювання притягнення до відповідальності за валютні правопорушення. Окрему увагу приділено заходам відповідальності як ключовому механізму боротьби з відмиванням коштів у банківському секторі. Досліджено роль фінансового моніторингу у виявленні та запобіганні нелегальним валютним операціям, а також оцінено вплив міжнародних стандартів на вдосконалення національної системи валютного регулювання.
Авторами аналізуються окремі проблеми в системі протидії порушенням валютного законодавства з виокремленням основних чинників, що їх спричиняють, зокрема, окреслено вплив нестабільності валютного законодавства на роботу банківських установ, бізнесу та правоохоронних органів. Пропонуються заходи з підвищення ефективності механізмів притягнення до відповідальності за валютні правопорушення та удосконалення процедур валютного нагляду.
Ключові слова: валютне регулювання, відповідальність, валютні правопорушення, фінансовий моніторинг, фінансовий контроль, валютний нагляд, валютне законодавство, фінансові операції.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399685
Головащенко О.С., Брянкін А.С., Яковлева Л.М. Дефіцит демократії як виклик правовій державності в Європейському Союзі
У статті розглянуто проблему дефіциту демократії як загрозу для політичної стабільності, розвитку суспільства та ефективного функціонування державних інституцій, а також інституційної системи Європейського Союзу. Особливу увагу приділено аналізу причин цього явища, серед яких ключовими є обмеження прав і свобод громадян, маніпуляція свідомістю людей під час виборів і референдумів, посилення авторитарних тенденцій та послаблення механізмів громадського контролю за владою.
Визначено, що дефіцит демократії не є локальною проблемою окремих держав, а має глобальний характер, оскільки спостерігається навіть у розвинених демократіях, де формально існують демократичні процедури, але їхня ефективність піддається сумніву.
Окремий акцент зроблено на ролі популізму, що використовується політичними силами для здобуття та утримання влади, і політичної апатії громадян, яка сприяє ослабленню демократичних інститутів. Проаналізовано негативні наслідки дефіциту демократії, зокрема зниження довіри населення до державних органів, погіршення якості прийняття управлінських рішень, концентрація влади в руках окремих політичних еліт, а також загроза перетворення демократичних систем на авторитарні режими.
Запропоновано комплекс заходів для подолання дефіциту демократії, серед яких першочерговими є зміцнення громадянської активності, підвищення рівня політичної освіти населення, забезпечення прозорості політичних процесів, реформування виборчих систем з метою унеможливлення маніпуляцій, а також посилення громадського контролю за владою через інституційні механізми та цифрові технології.
Крім того, розглянуто проблему дефіциту демократії в наднаціональних структурах, таких як Європейський Союз та міжнародні організації. Наголошено, що для зменшення негативних наслідків цього соціального явища необхідні структурні реформи, спрямовані на підвищення прозорості та підзвітності інституцій, розширення участі громадян у процесах ухвалення рішень, посилення ролі парламентів у розробці законодавчих ініціатив, а також удосконалення механізмів демократичного контролю. Зазначено, що лише поступові, але системні зміни можуть сприяти подоланню кризи легітимності наднаціональних структур та забезпеченню їхньої відповідності демократичним стандартам.
Ключові слова: демократія, дефіцит демократії, Європейський Союз, наднаціональні інституції, громадянська участь, політична легітимність.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399689
Дубович О.В. Жорстоке поводження з тваринами: кримінологічний аспект
У загальному контексті проблеми жорстокого поводження з тваринами в Україні виділяються кілька ключових аспектів. Жорстокі методи, що передбачають тривале заподіяння фізичних страждань тваринам, мають на меті отримання задоволення від їхніх мук. Законодавчо за такі дії відповідає фізично осудна особа, яка досягла 16 років. Варто зазначити, що більшість злочинів здійснюються з хуліганських мотивів, а найбільш часто жертвами стають коти, собаки та коні.
Комплекс криміногенних факторів жорстокого поводження з тваринами включає високий рівень соціальної напруги, суперечливу державну політику та відсутність культури відповідального ставлення до тварин. Запобігання цьому явищу передбачає триступеневу систему заходів: загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні. Загальносоціальні заходи повинні охоплювати соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські та культурно-виховні аспекти. Спеціально-кримінологічне запобігання включає адаптацію законодавства до європейських стандартів, гуманізацію розважальної діяльності з тваринами та вдосконалення регулювання їхнього утримання і догляду.
Основними кроками для покращення ситуації є проект Закону України про гуманізацію ставлення до тварин у розважальних закладах та створення спеціальних контролюючих органів для моніторингу дотримання законодавчих норм і проведення просвітницької роботи. Важливими є також налагодження взаємодії між громадськістю та державними органами, а також забезпечення прозорості в утриманні тварин у притулках. Інтеграція цих заходів може суттєво зменшити випадки жорстокого поводження з тваринами і сприяти формуванню гуманного ставлення до них у суспільстві.
Ключові слова: жорстоке поводження з тваринами, кримінальна відповідальність, соціальна напруга, державна політика, культура ставлення до тварин, запобігання злочинності, загальносоціальні заходи, спеціально-кримінологічні заходи, законодавчі ініціативи.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399692
Лаговська Н.В., Лаговський О.В. Специфіка охорони програмного забезпечення в Україні: правовий аспект
У статті висвітлюється питання правової охорони програмного забезпечення як об’єкта авторського права та розглядається правова природа комп’ютерних програм. На основі аналізу чинного законодавства й узагальнення практики його застосування досліджується правове регулювання охорони авторського права на програмний складник інформаційної системи.
У статті зазначено, що у сфері правового регулювання залишаються невирішеними ряд питань щодо захисту прав розробників ПЗ, регулювання їхніх відносин з роботодавцями та впровадження організаційно-правових механізмів використання програмного забезпечення, серед яких: недосконалість законодавства щодо визначення авторства у випадках колективної розробки ПЗ; проблеми з захистом прав розробників у відносинах з роботодавцями; відсутність ефективних механізмів боротьби з піратством; складність захисту прав на ПЗ у міжнародному контексті; недостатній захист ідей та концепцій, що лежать в основі ПЗ; відсутність стимулів для реєстрації прав на ПЗ; недосконалість механізмів захисту від незаконного використання ПЗ в Інтернеті.
Авторами з’ясовано, що наразі існує нагальна потреба впорядкувати законодавство у сфері інтелектуальної власності, зокрема норми, що регулюють авторське право розробників комп’ютерних програм, їхні відносини з роботодавцями, та запровадити ефективні організаційно-правові механізми використання програмного забезпечення. Це сприятиме зменшенню рівня піратства та збільшенню податкових надходжень до державного бюджету.
Зроблено висновки, що державна фіскальна, фінансово-кредитна та інвестиційна політика має стимулювати розвиток розробки програмного забезпечення. Для цього можуть бути застосовані такі заходи, як зниження ставки соціальних податків для підприємств-розробників, у яких частка витрат на оплату праці перевищує 50%, звільнення від оподаткування експортних доходів від ліцензійних платежів за програмні продукти, розроблені в Україні, та інші. Комплекс цих заходів та сприятлива державна політика повинні підтримувати та розвивати індустрію програмного забезпечення, оскільки саме комп’ютерні програми є ключовим стратегічним ресурсом в епоху інформаційної цивілізації як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Ключові слова: програмне забезпечення, авторсько-правова природа програмного забезпечення, комп’ютерна програма, авторське право, право промислової власності.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399701
Лугіна Н.А., Ільніцька О.Р. Кримінально-правовий аналіз торгівлі людьми в Україні в умовах воєнного стану
У статті здійснено кримінально-правовий аналіз, форми діяння та способи торгівлі людьми в умовах воєнного стану. Встановлено всі ознаки складу кримінального правопорушення, необхідні для кваліфікації торгівлі людьми. Визначено, що безпосереднім об’єктом цього правопорушення є свобода людини. Розглянуто потенційних жертв торгівлі людьми, а також суб’єктивну сторону цього кримінального правопорушення. Досліджено судову практику, виявлено проблемні питання, що стосуються призначення покарання та звільнення від відповідальності за торгівлю людьми. В умовах воєнного стану ситуація ускладнюється через ослаблену правову та соціальну інфраструктуру, а також через порушення безпеки, що створює можливості для експлуатації людей, а також значно ускладнюється моніторинг і контроль за потенційними жертвами торгівлі людьми, особливо у районах, які піддаються військовим діям або знаходяться під окупацією. Зокрема, зростає вразливість внутрішньо переміщених осіб, жінок і дітей, які стають мішенню для зловмисників. Торгівля людьми остаточно не викорінено навіть у державах, визнаних розвиненими не лише в економічному відношенні, а й у політичному та правовому. Консолідована відповідь держави, міжнародної спільноти та суспільства здатна дати рішучу відсіч цій загрозі.
З урахуванням сучасних викликів воєнного стану запропоновано заходи щодо посилення протидії цьому кримінальному правопорушенню, а також ідентифікації жертв торгівлі людьми, особливо серед внутрішньо переміщених осіб та біженців, які перебувають у зоні підвищеного ризику. Запропоновано доповнити ч. 2 ст. 149 КК України новою кваліфікуючою обставиною шляхом додавання формулювання «чи в умовах воєнного або надзвичайного стану». Аргументовано, що внесення відповідних змін сприятиме посиленню кримінально-правової охорони прав і свобод особи в екстремальних умовах та дозволить більш диференційовано підходити до призначення покарання з урахуванням всіх обставин вчинення кримінального правопорушення.
Ключові слова: торгівля людьми, жертва, суб’єкт, об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399705
Мартиненко Д.Б., Шевченко Л.В., Дорогіх О.М. Особливості адміністративної відповідальності публічних службовців
Стаття присвячена аналізу сучасного стану інституту адміністративної відповідальності публічних службовців в Україні. Розглядаються проблеми, пов’язані з визначенням поняття «публічний службовець», класифікацією адміністративних правопорушень, вчинених публічними службовцями, та особливостями їх адміністративної відповідальності. Особлива увага приділяється аналізу норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та антикорупційного законодавства.
Ключові слова: адміністративна відповідальність, публічні службовці, правопорушення, стягнення, публічна служба.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399709
Мазуренко В.Г., Замрига А.В. Норми міжнародного законодавства, які урегульовують двосторонні відносини в сфері державних резервів України
У статті досліджуються норми міжнародного законодавства, які регулюють двосторонні відносини України у сфері державних резервів, зокрема в енергетичній та продовольчій сферах. Особливу увагу приділено аналізу зобов’язань України, закріплених в Угоді про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, яка передбачає імплементацію європейських стандартів управління стратегічними резервами, включаючи створення та підтримання мінімальних запасів енергоресурсів.
Розглянуто Директиву № 2009/119/ЄС, що зобов’язує держави-члени ЄС підтримувати мінімальні запаси сирої нафти та нафтопродуктів на рівні щонайменше 90 днів імпорту або 61 дня внутрішнього споживання, з метою гарантування енергетичної безпеки. Проаналізовано, яким чином Україна адаптує свої нормативно-правові акти для наближення до цих вимог.
Також проаналізовано положення Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікованого Україною 1 лютого 2011 року), який зобов’язує Україну гармонізувати своє енергетичне законодавство з acquis communautaire ЄС, зокрема у частині формування стратегічних запасів природного газу та нафти, розвитку механізмів резервування енергетичних ресурсів для забезпечення стійкості енергопостачання в умовах надзвичайних ситуацій.
Стаття підкреслює значення імплементації міжнародних норм для підвищення рівня національної безпеки України, стабільності енергетичного ринку та забезпечення ефективного управління державними резервами. Результати дослідження свідчать про необхідність удосконалення національного законодавства та адміністративно-правових механізмів контролю за формуванням, зберіганням і використанням державних резервів у відповідності до міжнародних стандартів.
Ключові слова: державний резерв, адміністративне право, Європейський Союз, Україна, регулювання, порівняльний аналіз, безпека, національні резерви, координація, стратегічні запаси, надзвичайні ситуації, збройний конфлікт, енергетичні ресурси, прозорість, відповідальність.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399713
Новіков Є.А. Принцип субсидіарності як юридична гарантія захисту суверенних прав держав-членів Європейського Союзу
Стаття присвячена оновленому правовому аналізу принципу субсидіарності, систематизації його змісту, обговорення його філософських основ та оцінка інституційних механізмів, які наразі діють для забезпечення його реалізації в рамках права ЄС. Встановлено, що «субсидіарність» є розпливчастим і спірним поняттям, проте воно набуло популярності з кінця ХХ сторіччя в наукових дослідженнях у сфері міжнародного публічного права через його роль у функціонуванні Європейського Союзу.
У цій статті простежується розвиток правового регулювання субсидіарності в ЄС протягом останніх 30 років і робиться спроба оцінити його вплив на європейське управління. Основне дослідження полягає у з’ясуванні того, чи є принцип субсидіарності реальним комунікативним інструментом у політиці багаторівневого регулювання ЄС, що використовується для пошуку консенсусу, з одного боку, між інститутами ЄС, а з іншого інститутами ЄС та національними парламентами щодо вибору відповідного рівня для дій ЄС (обґрунтування субсидіарності).
Після узагальнення основних етапів політичної та правової еволюції принцип субсидіарності у статті розглядаються поточні ініціативи ЄС щодо більш активного залучення європейських громадян у формування майбутнього ЄС. Чинні Установчі договори ЄС передбачають як судові, так і політичні гарантії забезпечення того, що Європейський Союз дотримуватиметься принципу субсидіарності в рамках законотворчого процесу ЄС. Проте з різних причин жодна з цих гарантій не виглядає цілком задовільною. Хоча повага до принципу субсидіарності важлива для підтримки належного балансу влади в ЄС, і хоча Суд ЄС та національні парламенти держав-членів відіграють певну позитивну роль у забезпеченні вимог принципу субсидіарності, підкреслюється факт збереження певних ризиків, пов’язаних із використанням судових та політичних гарантій субсидіарності. Зроблено висновок, відповідно до якого, якщо Європейському Союзу та його інститутам спільно з національними урядами держав-членів у підсумку вдасться краще враховувати національні, регіональні та місцеві інтереси при прийнятті рішень загальноєвропейського характеру, політична система Союзу зможе зробити важливий крок у напрямку більш представницької демократії.
Ключові слова: субсидіарність, державний суверенітет, інституційна система ЄС, національні парламенти, механізм раннього попередження, право ЄС.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399629
Славна О.В., Лапка О.Я. Моделі врегулювання міжнародних конфліктів: особливості застосування в умовах російсько-української війни
Стаття присвячена комплексному аналізу моделей врегулювання міжнародних конфліктів та особливостей їх застосування в контексті російсько-української війни. Актуальність теми зумовлена триваючою збройною агресією Російської Федерації проти України, яка є складним багатовимірним конфліктом, що вимагає глибокого розуміння існуючих теоретичних підходів та їхньої практичної адаптації. У статті проаналізована ідентифікація найбільш релевантних моделей врегулювання для даного конфлікту, виявлені їхні потенційні можливості та обмеження, а також розроблені практичні рекомендації щодо їхнього застосування.
Здійснено критичний огляд основних теоретичних моделей врегулювання міжнародних конфліктів, включаючи дипломатичні, посередницькі, правові, економічні та силові підходи. Проаналізовано їхню еволюцію, ключові характеристики, переваги та недоліки. Особливу увагу приділено вивченню специфіки російсько-українського конфлікту, його історичним передумовам, геополітичному контексту та ключовим акторам. Досліджено вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на динаміку конфлікту та можливості його врегулювання.
На основі проведеного аналізу визначено особливості застосування існуючих моделей врегулювання в умовах російсько-української війни. Виявлено, що традиційні підходи часто виявляються недостатньо ефективними через асиметричність сторін, глибоко вкорінені суперечності та деструктивну роль агресора. Розглянуто потенціал комбінованого застосування різних моделей, а також важливість врахування таких факторів, як міжнародні санкції, військова допомога, інформаційна боротьба та роль міжнародних організацій. Запропоновано нові підходи та модифікації існуючих моделей, адаптовані до специфіки російсько-українського конфлікту, з акцентом на довгострокове врегулювання та відновлення територіальної цілісності України.
Ключові слова: міжнародний конфлікт, врегулювання конфлікту, моделі врегулювання, російсько-українська війна, дипломатія, посередництво, санкції, міжнародні організації.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399717
Адамчук Н.В. Касація як аксіологічний сепаратор у системі правосуддя
У статті аналізується роль Верховного Суду в умовах демократичних трансформацій правової системи України, зокрема щодо врегулювання правозастосовних колізій та забезпечення єдності судової практики. Досліджується правова природа касаційного оскарження та його функціональне значення у механізмі правосуддя. Окрему увагу приділено запровадженню касаційних фільтрів, їх впливу на доступ до правосуддя та оптимізацію судового навантаження. Обґрунтовано, що касаційні фільтри є важливим інструментом ефективного правосуддя, проте їх застосування потребує подальшого аналізу.
Ключові слова: касаційне оскарження, касаційні фільтри, Верховний Суд, забезпечення єдності судової практики, аксіологічний критерій.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399719
Гаврилов М.О. Інноваційне розуміння основ призначення та проведення комісійної одорологічної експертизи (присвячується пам’яті В.Д. Басая)
Детально викладено розроблений В.Д. Басаєм план-проект, призначення, характеристику та обладнання кожного з приміщень двоповерхової Сімферопольської одорологічної лабораторії як базисної структурної частини перспективного Міжнародного і Всеукраїнського одорологічного центру. Розкрито сутність кваліфікаційних вимог і функції першого і другого експерта-одоролога, експерта-кіносолога, начальника одорологічної лабораторії, лаборанта-одоролога і помічника експерта-кіносолога. Розглянуто призначення таких експертних одорологічних об’єктів, як стартові об’єкти (сліди або зразки запаху), об’єкти, що перевіряються (сліди або зразки запаху) та допоміжні об’єкти (сліди або зразки запаху), а також таких різновидів допоміжних одорологічних об’єктів, як нейтральні об’єкти (нейтральні сліди або зразки запаху людини), фонові об’єкти (фонові сліди або зразки запаху людини та інших об’єктів), дублікатні об’єкти (дублікатні сліди або зразки запаху), контрольні об’єкти (контрольні сліди запаху особи, яка має бути перевірена), еталонні об’єкти. Детально викладено методику проведення комісійної одорологічної експертизи та деякі інші тісно пов’язані з цим питання призначення і проведення даної експертизи.
Ключові слова: Сімферопольська одорологічна лабораторія; перший експерт-одоролог; другий експерт-одоролог, експерт-кіносолог; експертні одорологічні об’єкти; методика проведення комісійної одорологічної експертизи.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399725
Должко В.В. Щодо підходів до визначення поняття «корпоративне управління»
У статті розглянуті підходи до визначення поняття «корпоративне управління», які застосовуються у окремих національних правових доктринах іноземних держав та вітчизняній правовій доктрині.
У роботі дослідження терміну «корпоративне управління» здійснюється шляхом звернення до визначень, які були запропоновані як у зарубіжних, так і у вітчизняних джерелах, із подальшою спробою запропонувати авторське бачення сутнісних ознак цього поняття. Основну увагу у дослідженні було приділено аналізу іноземних наукових джерел, оскільки вони відображають усталені підходи до розуміння змісту аналізованого поняття у правових доктринах окремих держав світу.
У роботі були розглянуті як джерела (наукові та нормативні), які стосуються дослідження сутності цього поняття, так і джерела, в яких порівнюють різні підходи щодо формулювання його визначення. На нашу думку, такий підхід дозволив охопити значний обсяг як теоретичного, так і нормативного матеріалу для встановлення дійсно важливих аспектів, які характеризують це поняття.
У статті також робиться спроба через звернення до визначень, які наведені у обраних для даного дослідження наукових працях та нормативно-правових документах, з’ясувати сучасний стан ступеня розробленості цієї проблематики та проаналізувати окремі аспекти, які, на нашу думку, в подальшому можуть бути враховані при проведенні прогресивної уніфікації цієї сфери.
У результаті проведеного дослідження нами було сформульоване та запропоноване у науковий обіг авторське визначення поняття «корпоративне управління», яке, на нашу думку, поєднує сутнісні аспекти концепції корпоративного управління як систематизованого вчення.
Запропоновані у статті висновки та пропозиції можуть мати практичну значущість для сфери правозастосування з питань правового регулювання відносин корпоративного управління, зокрема, і у міжнародному приватному праві, та можуть стати підґрунтям для подальших теоретичних досліджень.
Ключові слова: корпоративне управління, поняття «корпоративне управління», елементи корпоративного управління, система корпоративного управління.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399731
Запісочний В.О. Криміналістична характеристика шахрайства, вчиненого під приводом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів
У статті висвітлено елементи криміналістичної характеристики шахрайства, вчиненого під приводом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів, зокрема, приділено увагу криміналістичнй характерестиці типових способів його вчинення, особі злочинця та потерпілого. Розглянуто типові способи вчинення досліджуваного виду шахрайства, зокрема маніпулювання релігійними переконаннями потерпілих, використання псевдорелігійних ритуалів, створення фіктивних релігійних організацій, використання релігійних повноважень або статусу для впливу на потерпілих тощо. Окреслено типові риси особи злочинця, серед яких високий рівень комунікативних навичок, знання основ релігійної догматики та навики взаємодії та психологічного впливу. Визначено характеристики потерпілих осіб, які є жертвами таких шахрайств, що мають значення для доказування у відповідних кримінальних провадженнях. Підсумовано, що розуміння криміналістичних особливостей досліджуваного виду шахрайства дозволить не лише покращити ефективність розслідування, а має використовувати для планування та проведення інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності громадян про подібні схеми, для посилення контролю за діяльністю релігійних організацій, правового регулювання фінансових операцій, пов’язаних із релігійною діяльністю тощо.
Ключові слова: криміналістична характеристика, шахрайство, релігійні обряди, проповідування, способи вчинення, особа злочинця, доказування.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399736
Мушенок С.І. Правові основи надання та розподілу гуманітарної допомоги: адміністративно-правовий аспект
У статті комплексно досліджуються правові основи надання та розподілу гуманітарної допомоги в Україні через призму адміністративно-правового аспекту, особливо в умовах дії воєнного стану. Визначено, що гуманітарна допомога є важливим інструментом підтримки цивільного населення та військовослужбовців під час збройної агресії проти України. Особлива увага приділяється ролі держави у забезпеченні законності, прозорості та ефективності процесу оформлення, обліку і розподілу гуманітарних вантажів. Наголошено, що в період війни гуманітарна допомога набуває статусу одного з критичних ресурсів для збереження життя, підтримання базових соціальних функцій та забезпечення обороноздатності країни.
Проаналізовано нормативно-правові акти, що регулюють питання гуманітарної допомоги, зокрема Закон України «Про гуманітарну допомогу», Митний кодекс України, підзаконні акти Кабінету Міністрів України та відомчі розпорядження. Окремо висвітлено особливості правового регулювання митних процедур, порядку визнання вантажів гуманітарною допомогою, контролю за їх якістю, обліком та використанням. Визначено ключові адміністративно-правові механізми забезпечення ефективності управління гуманітарними потоками, включно із запровадженням електронних реєстрів, спрощеного обліку та спеціальних режимів митного оформлення.
У роботі акцентовано на необхідності подальшого удосконалення правового регулювання через закріплення чітких стандартів для органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, отримувачів і донорів гуманітарної допомоги. Запропоновано шляхи підвищення прозорості і підзвітності у сфері управління гуманітарною допомогою, включаючи розробку єдиної цифрової платформи для обліку і моніторингу допомоги. Зроблено висновок, що забезпечення ефективного адміністрування гуманітарної допомоги є одним із ключових елементів стійкості держави в умовах війни та важливим чинником підтримки довіри громадян і міжнародних партнерів.
Ключові слова: гуманітарна допомога, внутрішньо переміщені особи, воєнний стан, складні життєві обставини, донори, міжнародні організації, розподіл гуманітарної допомоги.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399738
Олешко О.М. Негаторний позов як правовий засіб цивільно-правового захисту права власності
У статті визначено сутність негаторного позову як цивільно-правового засобу захисту права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння. Автором уточнено поняття негаторного позову: «Негаторний позов – це пред’явлена до суду вимога власника або особи, яка має речове право на чуже майно, про усунення перешкод у здійсненні ним (нею) права користування та (або) розпоряджання своїм майном, не пов’язаних із позбавленням володіння».
Доведено, що вимога про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном є матеріально-правовим способом захисту права власності, а негаторний позов є процесуальним засобом цивільно-правового захисту права власності від порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння.
Обґрунтовано, що сутність негаторного позову полягає в тому, що він є вимогою про усунення перешкод у здійсненні таких правомочностей власника, як право користування та (або) право розпорядження майном, при цьому власник або особа, яка має речове право на чуже майно, не позбавлялися права володіння своїм майном. Перешкоди у здійсненні права користування та (або) права розпорядження майном є результатом неправомірної поведінки особи та існують на час пред’явлення негаторного позову, тобто само порушення права власності є тривалим. У разі створення для власника або особи, яка має речове право на чуже майно, перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном правомірними діями іншої особи можна пред’явити негаторний позов, реалізуючи право на позов у процесуальному розумінні, проте чи задовольнить суд вимоги власника або особи, яка має речове право на чуже майно, (право на позов у матеріальному розумінні) залежить від конкретних обставин справи і визначення особливостей здійснення права власності всіма власниками (позивача і відповідача за цим позовом).
Аргументовано, що при розмежуванні негаторного позову і позову про відшкодування збитків або моральної шкоди необхідно встановити, що при пред’явленні негаторного позову саме майно власника або титульного володільця є неушкодженим, відповідач за негаторним позовом не завдав шкоди майну.
Ключові слова: право власності, негаторний позов, цивільно-правовий захист, володіння майном, право користування, право розпорядження, способи захисту права власності.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399742
Шаповалова І.О. Історичні аспекти створення Державного бюро розслідувань
У статті проаналізовано ключові проблеми становлення та основні напрями розвитку Державного бюро розслідувань як сучасного державного правоохоронного органу. Акцентовано, що реформування правоохоронних органів України відбувалося із значними трансформаціями, які викликані євроінтеграційними процесами в державі та обґрунтовані необхідністю посилення уваги до вирішення проблем запобігання кримінальним правопорушенням, виявлення, припинення, розкриття й розслідування кримінальних правопорушень вчинених посадовими особами вищого рівня, суддями, працівниками правоохоронних органів, тих, хто вчинив військові злочини.
Метою статті є ґрунтовне дослідження передумов створення та розвитку Державного бюро розслідувань, як правоохоронного органу України.
Зазначено, що процес створення Державного бюро розслідувань супроводжувався низкою труднощів, зокрема у забезпеченні належних організаційно-правових основ його діяльності. Історію становлення даного державного інституту можна умовно поділити на два періоду: перший — становлення та діяльність Національного бюро розслідувань, другий — становлення та діяльність Державного бюро розслідувань, що діє зараз.
Особливу увагу приділено врегулюванню різних аспектів функціонування Державного бюро розслідувань в системі державного управління, зокрема правовому статусу, а також організаційним і кадровим питанням, пов’язаним з його діяльністю.
Визначено, що складний і тривалий процес формування вітчизняної системи державного управління завершився створенням нового правоохоронного органу — Державного бюро розслідувань, яке фактично розпочало свою діяльність у 2018 році.
Водночас залишається низка актуальних проблем, вирішення яких є необхідним для досягнення цілей і ефективного виконання завдань, покладених на ДБР. Зазначено, що для вирішення зазначених проблем передусім необхідна політична воля для проведення ефективної державної політики у відповідному напрямі.
Ключові слова: публічна служба, державна служба, генезис, розвиток, правоохоронна діяльність, Державне бюро розслідувань.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399745
Чайка Н.І., Абрамов С.Ю. Єдине чи множинне громадянство: виклик для правової системи України
У статті здійснено ґрунтовний аналіз конституційного принципу єдиного громадянства, який закріплений у статті 4 Конституції України та деталізований у спеціальному законодавстві. Автор розглядає його правову природу, зміст і тлумачення в науковій доктрині, звертаючи увагу на наявні суперечності між юридичною формулою та реальними суспільними процесами, зокрема ситуаціями, коли особа фактично має громадянства кількох держав.
Особлива увага приділена теоретичним підходам до розуміння єдиного громадянства та відмінностям у позиціях вітчизняних науковців щодо його змісту. У статті порушено проблему невизначеності правового статусу осіб із множинним громадянством, а також проаналізовано ризики, які виникають через нечітке нормативне регулювання, включаючи загрози національній безпеці, питання політичної участі та доступу до публічних ресурсів.
Значне місце в дослідженні відведено міжнародному досвіду, зокрема аналізу норм Європейської конвенції про громадянство та практики країн-членів ЄС. Порівняльний підхід дозволяє виявити відсутність єдиної моделі врегулювання множинного громадянства в Європі та водночас засвідчує зростання толерантності до цього явища. Автор акцентує на тому, що міжнародні правові норми не забороняють множинного громадянства, але вимагають від держав встановлення чітких правових механізмів його регулювання.
У підсумку стаття обґрунтовує необхідність переосмислення принципу єдиного громадянства в українському праві, беручи до уваги європейські тенденції, глобалізаційні процеси та зростаючу міграційну динаміку. Автор наголошує на потребі законодавчого вдосконалення у сфері громадянства, що має забезпечити баланс між суверенітетом держави, правовими гарантіями особи та вимогами міжнародного співробітництва.
Ключові слова: єдине громадянство, множинне громадянство, подвійне громадянство, громадянство України, Конституція України, правовий статус, міжнародне право, біпатризм, правова колізія, європейська інтеграція, Європейська конвенція про громадянство, правовий режим громадянства.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399750
Черненко О.В. Повноваження місцевих органів публічної адміністрації в сфері поводження з побутовими відходами
У статті досліджуються повноваження місцевих органів публічної адміністрації в сфері поводження з побутовими відходами в умовах сучасних викликів та децентралізації в Україні. Визначено, що реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади надала органам місцевого рівня ширші повноваження щодо управління відходами, що, у свою чергу, вимагає від них більшої відповідальності, організаційної спроможності та фінансової забезпеченості. Питання ефективного поводження з побутовими відходами стало одним із важливих індикаторів успішності реформи децентралізації, оскільки безпосередньо впливає на якість життя громадян, стан довкілля та економічну стабільність громад.
У роботі проаналізовано чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про управління відходами», Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також акти Кабінету Міністрів України, які регламентують обов’язки і компетенцію місцевих органів у сфері організації системи збору, сортування, перевезення, переробки та захоронення побутових відходів. Наголошено на ключовій ролі місцевих рад та їхніх виконавчих органів у розробці місцевих програм управління відходами, контролі за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері поводження з відходами та залученні інвестицій у відповідні проекти. Також звернено увагу на важливість міжмуніципального співробітництва для вирішення проблем регіонального рівня, які виникають у зв’язку з недостатністю ресурсів у окремих громадах.
Окрему увагу приділено викликам, які виникають на практиці: відсутність достатньої інфраструктури для роздільного збору та переробки відходів, низький рівень обізнаності населення щодо екологічної відповідальності, а також недосконалість фінансових механізмів забезпечення системи поводження з відходами. Запропоновано шляхи удосконалення адміністративно-правових механізмів, зокрема через вдосконалення місцевих регуляторних актів, стимулювання створення регіональних полігонів та сміттєпереробних заводів, а також запровадження цифрового моніторингу руху відходів на місцевому рівні.
Таким чином, ефективна реалізація повноважень місцевих органів влади в сфері поводження з побутовими відходами є необхідною умовою сталого розвитку територіальних громад, охорони довкілля та гармонійного функціонування механізмів публічного управління в Україні в період децентралізації.
Ключові слова: управління побутовими відходами, побутові відходи, сортування відходів, переробка відходів, управління відходами, забруднення навколишнього природнього середовища, міжнародний досвід.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15399754
Шепілов О.О. Криміналістична характеристика способів вчинення фальсифікації лікарських засобів
Фальсифікація лікарських засобів не лише завдає значної шкоди економіці та фармацевтичній галузі, а й безпосередньо загрожує життю та здоров’ю громадян. Враховуючи зростаючу кількість злочинних схем, пов’язаних із підробкою медикаментів, особливої актуальності набуває криміналістичне дослідження способів їх фальсифікації, що дозволяє розробити ефективні методи попередження, виявлення та розслідування таких злочинів. У статті розглянуто типові способи фальсифікації лікарських засобів, їх класифікацію та криміналістичні особливості. Проаналізовано найпоширеніші методи підробки, серед яких: виготовлення контрафактних медикаментів, що передбачає створення підроблених препаратів із використанням неякісної або забороненої сировини; підміна лікарських засобів, що включає зміну хімічного складу, зниження концентрації активних речовин або заміну їх на інші, менш ефективні або шкідливі компоненти; фальсифікація упаковки та документації, що включає зміну маркування, переклеювання етикеток, підробку сертифікатів якості, внесення недостовірних даних до фармацевтичної документації; нелегальна реалізація через неконтрольовані канали. Підсумовано, що оскільки розслідування фальсифікації лікарських засобів потребує комплексного підходу, що включає як традиційні криміналістичні методи, так і сучасні інформаційні технології, то необхідно забезпечити удосконалення нормативно-правового регулювання у сфері боротьби з обігом підроблених медичних засобів, враховуючи взяті на себе Україною міжнародно-правові зобов’язання у цій сфері.
Ключові слова: лікарські засоби, способи фальсифікації, виготовлення лікарських засобів, виробництво лікарських засобів, криміналістична характеристика.
