Журнал східноєвропейського права № 137

Ключові слова: правовідносини виконання бюджету, суб’єкт, об’єкт, бюджетні кошти, правовідносини виконання бюджету за видатками.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.04

Глух М.В., Єфіменко В.О. Напрями вдосконалення правового статусу Рахункової палати України як органу державного зовнішнього фінансового контролю

У статті проаналізовано сучасний стан правового забезпечення державного зовнішнього фінансового контролю в Україні з акцентом на діяльність Рахункової палати як ключового суб’єкта у цій сфері. Обґрунтовано необхідність посилення інституційної незалежності Рахункової палати, яка є критичною умовою ефективного виконання контрольних функцій. Розглянуто недоліки нормативного регулювання, що стримують практичну реалізацію рішень Рахункової палати та знижують ефективність контролю за використанням публічних фінансів. Аргументовано доцільність законодавчого закріплення механізмів реагування на виявлені порушення, удосконалення процедури взаємодії із суб’єктами контролю та впровадження цифрових інструментів аналітики й звітності. Запропоновано напрями реформування інституту державного зовнішнього фінансового контролю, зокрема шляхом внесення змін до Закону України «Про Рахункову палату». Акцентовано увагу на важливості забезпечення прозорості, підзвітності та відкритості результатів контрольної діяльності, що відповідає європейським підходам. Зроблено висновок про необхідність комплексного оновлення правових засад функціонування Рахункової палати для підвищення ефективності зовнішнього фінансового контролю в умовах фінансової дестабілізації, війни та відбудови країни.

Ключові слова: фінансовий контроль, фінансова система, Рахункова палата, вищий орган фінансового контролю, публічний фінансовий контроль, публічний зовнішній фінансовий контроль.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.05

Горбань Є.А., Чорний С.В. Правове регулювання транспортної критичної інфраструктури в Україні в умовах воєнного стану: проблеми та шляхи вдосконалення

Визначено, що правове регулювання транспортної критичної інфраструктури є ключовим елементом забезпечення безпеки держави та безперебійного функціонування життєво важливих систем у надзвичайних умовах, зокрема під час воєнного стану.

Запропоновано під транспортною критичною інфраструктурою розуміти комплекс об’єктів та систем транспортної мережі, включаючи залізничні, автомобільні, авіаційні, морські та річкові шляхи сполучення, а також пов’язані з ними складські, логістичні й інформаційні підсистеми, без яких забезпечення економічної стабільності та мобільності населення стає неможливим. Умови воєнного стану в Україні створюють додаткові ризики для транспортної інфраструктури, включаючи загрозу збройних атак, саботажу, кібератак на інформаційні системи управління та порушення транспортних потоків, що потребує адекватного правового регулювання діяльності відповідних органів управління та суб’єктів транспортного сектору.

Серед основних проблем у правовому регулюванні транспортної критичної інфраструктури можна виділити наступні: відсутність чіткого визначення обов’язків державних органів та приватних операторів у разі надзвичайних ситуацій, недостатнє врегулювання механізмів реагування на загрози безпеці транспортних мереж, обмежені правові підстави для оперативного запровадження надзвичайних режимів руху та використання транспортних ресурсів, а також відсутність комплексних норм щодо відповідальності посадових осіб за неналежне управління критичною інфраструктурою у воєнний час. Ці прогалини створюють правову невизначеність, що ускладнює координацію між центральними органами виконавчої влади, військовими адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Для вдосконалення правового регулювання необхідно запропонувати комплексні заходи, серед яких: розробка спеціальних нормативно-правових актів, що деталізують адміністративні та відповідальні механізми управління транспортною критичною інфраструктурою у воєнний час; впровадження інтегрованих систем моніторингу й реагування на загрози для транспортних мереж; чітке визначення компетенцій і процедур взаємодії між державними, місцевими та приватними суб’єктами; створення системи адміністративної відповідальності для посадових і службових осіб за порушення правил експлуатації та захисту транспортної критичної інфраструктури. Реалізація зазначених заходів сприятиме підвищенню ефективності правового регулювання, забезпеченню безпеки населення та стабільності економіки в умовах воєнного стану, а також зміцненню національної системи транспортної безпеки загалом.

Ключові слова: транспорт, критична інфраструктура, воєнний стан, адміністративне право, правове регулювання, безпека транспортної системи, публічне управління, адміністративна відповідальність посадових осіб, адміністративно-правове регулювання, надзвичайна ситуація, стратегічні об’єкти.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.06

Горецький О.В. Правові аспекти взаємодії Європейського Союзу та України 

У статті розглядаються ключові правові аспекти взаємодії між Європейським Союзом та Україною в контексті політичної асоціації та економічної інтеграції, закріплених у положеннях Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Аналізується правова природа цієї Угоди, її імплементаційні механізми в українське законодавство, а також особливості адаптації правової системи України до норм і стандартів acquis communautaire. Зокрема, підкреслюється значення секторальної співпраці в сферах торгівлі, юстиції, енергетики, захисту прав людини, а також у сфері безпеки та оборони.

Особлива увага приділяється правовим засадам процесу імплементації європейських норм, відповідно до Національної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Окреслено виклики та труднощі, що супроводжують гармонізацію, зокрема недосконалість механізмів моніторингу та оцінки виконання зобов’язань, обмеженість кадрового потенціалу в органах державної влади, правові колізії між національним та європейським правом. Розглядаються також інституційні механізми співпраці, включаючи діяльність Спільного комітету асоціації, парламентського комітету асоціації, а також участь України у програмах ЄС.

Автор підкреслює важливість системного підходу до правової інтеграції, що передбачає не лише формальну адаптацію законодавства, а й зміну підходів у правозастосуванні, правосвідомості та правовій культурі. Позитивні приклади такої взаємодії вказують на можливість поступового наближення України до членства в ЄС за умови сталого виконання реформ, закріплених у міжнародних зобов’язаннях. Зроблено висновок, що правова взаємодія Україна – ЄС є не лише технічним, а й глибоко політичним процесом, який потребує стратегічного бачення, узгоджених зусиль державних інституцій, громадянського суспільства та підтримки з боку європейських партнерів.

Ключові слова: Угода про асоціацію, правова інтеграція, acquis communautaire, гармонізація законодавства, правова взаємодія, Україна, ЄС.

ВІдкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.07

Кропивна К.О. Демографічні наслідки масового виїзду громадян України за кордон унаслідок збройної агресії

У статті досліджуються демографічні наслідки масового виїзду громадян України за кордон, зумовленого збройною агресією Російської Федерації. Визначено ключові тенденції та масштаби міграційних процесів, охарактеризовано гендерно-вікові зміни у структурі населення та вплив вимушеної міграції на соціально-економічний розвиток держави.

Розглянуто правовий статус українців, які перебувають за кордоном у статусі біженців або тимчасово захищених осіб, а також міжнародно-правові та національні механізми їх захисту. Проаналізовано відповідні положення Конвенції про статус біженців 1951 року, Директиви Ради ЄС 2001/55/EC, а також національного законодавства України.

Визначено основні демографічні ризики, серед яких зменшення чисельності населення, скорочення репродуктивного потенціалу, дисбаланс у гендерній структурі, втрата економічно активного населення та відтік висококваліфікованих кадрів. Окрему увагу приділено проблемам депопуляції та демографічної безпеки.

Запропоновано комплекс заходів державної політики, спрямованих на повернення та реінтеграцію громадян, які виїхали за кордон, у тому числі створення національної програми повернення, економічні стимули для висококваліфікованих фахівців, розвиток інфраструктури у постраждалих регіонах та забезпечення безпечних умов проживання.

Наголошено на важливості міжнародної координації з державами, які надали притулок або тимчасовий захист українцям, з метою синхронізації процедур повернення та дотримання прав мігрантів. Вказано, що поєднання демографічної політики, економічних інструментів та міжнародно-правових механізмів є ключовим для відновлення демографічного потенціалу України.

Ключові слова: зовнішня міграція, біженці, тимчасовий захист, демографічна безпека, репродуктивний потенціал, виїзд населення, воєнний стан, міжнародне право, Україна, реінтеграція, депопуляція, трудові ресурси, гендерний дисбаланс, національна безпека, демографічна політика.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.08

Бідей О.М., Ланцедова Ю.О. Інноваційна сутність, структура і видовий поділ юридичної відповідальності в Адміністративній галузі права і судочинства, Інформаційній, Фінансовій і Земельній галузі права та у процесі здійснення державного контролю з використання земельного фонду

З’ясовані базисні передумови необхідності докорінного удосконалення традиційного розуміння сутності, структури і видового поділу юридичної відповідальності в межах процедури подолання правопорушень взагалі і юридичних наук адміністративістської спрямованості зокрема.

Розглянуто інноваційне розуміння сутності, структури і ступеневого видового поділу юридичної відповідальності на конституційну (позитивну; негативну : карально-виховну, відновлювальну, супутню), антикримінальну (позитивну; негативну : карально-виховну, у т.ч. покарання, квазіпокарання, позазаконпокарання; відновлювальну, супутню), адміністративну, дисциплінарну, де-факто майново-договірна і де-юре майново-договірна відповідальність.

Ключові слова: конституційна, антикримінальна, адміністративна, дисциплінарна, де-факто і де-юре майново-договірні відповідальність; позитивна і негативна юридична відповідальність; супутня, карально-виховна та відновлювальна юридична відповідальність.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.09

Соловйова О.М. Провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження об’єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності: теоретичні та практичні аспекти

Дослідження орієнтоване на аналіз законодавчих та правозастосовчих  аспектів примусового відчуження земельних ділянок та інших об’єктів нерухомості з приватної власності з мотивів суспільної необхідності, оцінку ролі адміністративних судів у захисті прав власників під час розгляду адміністративних справ.

В статті проаналізовано характерні ознаки закріпленого в законодавстві механізму відчуження, до яких авторкою віднесено: 1) об’єкт відчуження, яким виступає  земельна ділянка (її частина), житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження, що на ній розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; 2) способи відчуження, кожен з яких здійснюється для досягнення власної мети та у визначеному порядку – викуп та примусове відчуження; 3) підстави для відчуження, які можуть обґрунтовуватися суспільними потребами або мотивами суспільної необхідності; 4) власна процедура для кожного способу відчуження. Доведено, що викуп об’єктів нерухомості належить до різновиду адміністративного провадження, а прийняття адміністративних актів та процедурних рішень у межах провадження має відповідати положенням Закону України «Про адміністративну процедуру».

Окрема увага в статті приділена провадженню у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження об’єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, що належить до категорії складних справ та розглядається в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.  До особливостей розгляду досліджуваної категорії справ віднесено: у зв’язку зі складністю розгляд здійснюється лише за правилами загального позовного провадження; примусове відчуження об’єктів приватної власності застосовується виключно за умов недосягнення згоди про викуп відповідного об’єкта відчуження, здійснюється за зверненням суб’єкта владних повноважень з позовом до адміністративного суду; початок відліку строку звернення до суду з моменту неотримання згоди власника об’єкта відчуження з викупом об`єктів для суспільних потреб; спеціально визначена законом інстанційна та територіальна адміністративна юрисдикція (судом першої інстанції є апеляційний адміністративний суд за місцезнаходженням нерухомого майна, що відчужується); закріплені вимоги до відомостей у рішенні суду за результатами розгляду справи.

Проведений у статті аналіз законодавства та судової практики свідчить про необхідність подальшого вдосконалення правового регулювання, а також забезпечення прозорості та запобігання зловживанням під час процедури відчуження.

Ключові слова: викуп, примусове відчуження,  земельна ділянка,  об’єкти нерухомості, суспільні потреби, мотиви суспільної необхідності,  адміністративне провадження, адміністративна процедура, принципи адміністративної процедури, адміністративна справа, адміністративне судочинство.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.10

Бідей О.М., Тунтула О.С. Інноваційна сутність і видовий поділ юридичних фактів в Адміністративній галузі права і судочинства, Інформаційній, Фінансовій і Земельній галузі права та у процесі здійснення державного контролю з використання земельного фонду

З’ясовані базисні передумови необхідності докорінного удосконалення традиційного розуміння сутності і видового поділу юридичних фактів в межах процедури подолання правопорушень взагалі і юридичних наук адміністративістської спрямованості зокрема.

Представлено інноваційне розуміння ступеневого сутнісного видового поділу юридичних фактів на юридичні діяння (дія або бездіяльність певного соціосуб’єкта або взаємопов’язані та скориговані дії чи бездіяльність невеликої групи соціосуб’єктів); юридичні події (взаємопов’язані та скориговані дії та/або бездіяльність дуже великих груп соціосуб’єктів, якими були заподіяні збитки та/або інші наслідки, що призвели до виникнення та/чи зміни та/або припинення певних правовідносин, які суттєво вплинули на розвиток суспільства в цілому); юридичне значущі явища сил природи (внаслідок чого знищується майно та/чи настає смерть фізичної особи та/або заподіяна її здоров’ю шкода та/чи іншим об’єктам збитки та/або інші наслідки); та юридичне значущі діяння хижих тварин (що знаходяться у нерегульованих людиною умовах і певною мірою є різновидом юридичних наслідків явищ природи).

Деталізовано також поділ юридичних фактів за характером зв’язку наслідків із волею людини або з іншими джерелами на вольові (винні. невинні) і позавольові юридичні факти.

Ключові слова: юридичні факти; юридичні діяння; юридичні події; юридичне значущі явища сил природи; юридичне значущі діяння хижих тварин; змішані юридичні факти; винні, невинні і позавольові юридичні факти.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.11

Чорномаз О.Б. Проблеми запобігання домашньому насильству в Україні у період режиму воєнного стану

У статті зазначено, що проблеми домашнього насильства в період військової агресії загострюються і під впливом різних причин можуть залишатися невидимим або мати неналежне реагування з боку суспільства. Здійснено теоретико-порівняльний аналіз терміну «домашнє насильство», виділено правову характеристику домашнього насильства, визначено причини його прояву як соціально-негативного явища. Проаналізовано кількість звернень до правоохоронних органів щодо вчинення домашнього насильства загалом, та, шляхом порівняння. Підкреслено, що насильство може мати різні форми, динаміку та ступені інтенсивності, але завжди присутнім є факт порушення однією людиною прав і свобод іншої людини. Стаття містить аналіз чинників, пов’язаних із більшою ймовірністю проявів насильства, та чинників, що можуть сприяти збільшенню домашнього насильства під час війни (страх, невпевненість, відчуття безпорадності та розгубленості; соціально-економічна нестабільність та втрата роботи; вимушене переселення та втрата безпечного оточення й усталеного міжособистісного простору; порушення сімейної динаміки та стосунків; підвищене вживання алкоголю та наркотиків; легкий доступ до різних видів зброї; виникнення посттравматичного стресового синдрому тощо).

Проаналізовано причини зменшення показників кількості звернень до Національної поліції України стосовно випадків насильства (самостійне нівелювання постраждалою цієї проблеми; необхідність вирішення інших нагальних проблем; знаходження постраждалої в тимчасовій окупації або в зоні ведення бойових дій; відсутність довіри органам й інституціям у приймальних громадах; проживання в тимчасових притулках, де немає вільного доступу до мобільного зв’язку й інтернету; вимушене переміщення людей в інші регіони країни та за кордон, в іншомовне середовище. Мовний бар’єр і відсутність знань стосовно особливостей реагування у країні на випадки домашнього насильства; зниження швидкості реагування працівників поліції у зв’язку із залученням працівників в охороні громадського порядку особливо в районах, наближених до зони бойових дій тощо)

Ключові слова: домашнє насильство, протидія, війна, заходи, заходи, Конвенція.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.12

 Барбара О.С., Козинець А.О. Державне фінансове регулювання як ключовий механізм зниження загрози економічній безпеці України в умовах воєнного стану

У статті досліджено особливості державного фінансового регулювання як інструменту мінімізації загроз економічній безпеці України в умовах широкомасштабної військової агресії. Акцентовано увагу на ключових викликах, що постають перед фінансовою системою держави, зокрема: зростаючому дефіциті бюджету, інфляційній нестабільності, девальвації національної валюти та загрозах макрофінансовій рівновазі. Розкрито роль основних органів фінансового регулювання – Міністерства фінансів України та Національного банку України – у впровадженні антикризових заходів, зокрема фінансуванні критичних видатків бюджету, стабілізації банківської системи, запровадженні валютних обмежень, регуляторних послаблень і підтримці платоспроможності фінансових установ. Проаналізовано основні принципи грошово-кредитної політики НБУ під час воєнного стану, спрямовані на збереження ліквідності, довіри до фінансового ринку та недопущення дефолту. Окреслено роль зовнішньої фінансової підтримки від міжнародних партнерів, зокрема у формі грантів, позик та спеціальних механізмів фінансування. Наголошено на необхідності пошуку нових стабільних джерел фінансування ззовні з урахуванням вичерпання внутрішніх резервів та ризиків монетизації дефіциту бюджету. Зроблено висновок про критичну важливість комплексного фінансового регулювання для зміцнення економічної безпеки України в умовах війни.

Ключові слова: економічна безпека, виклики та загрози, воєнний стан, державне фінансове регулювання, фінансове забезпечення, мінімізація загроз.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.13

Задерейко С.Ю. Консультативний висновок як функція Міжнародного Суду ООН

У науковій статті досліджено консультативний висновок як важливу функцію Міжнародного Суду ООН, яка відіграє суттєву роль у розвитку міжнародного правопорядку, зокрема у сфері тлумачення норм міжнародного права, врегулювання міжнародних конфліктів і надання правової допомоги органам та установам Організації Об’єднаних Націй. У межах дослідження проаналізовано правову природу консультативних висновків, визначено їхню функціональну відмінність від обов’язкових рішень суду, а також окреслено юридичне значення таких висновків у міжнародній правовій практиці.

Особливу увагу приділено процедурі ініціювання консультативного висновку, участі заінтересованих сторін у процесі його розгляду, а також компетенції Міжнародного Суду надавати такі висновки на запити Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки та інших уповноважених органів ООН. У статті проаналізовано низку консультативних висновків, наданих Судом із питань дотримання прав людини, застосування міжнародного гуманітарного права, тлумачення резолюцій ООН та визначення міжнародної відповідальності й юрисдикції. Окремо розглянуто консультативний висновок у справі про правові наслідки політики й практики Ізраїлю на окупованій палестинській території, включаючи Східний Єрусалим (2024), який став важливим етапом у формуванні міжнародно-правової позиції щодо порушення гуманітарного права та принципу незастосування сили.

На основі аналізу встановлено, що консультативні висновки, попри відсутність прямої обов’язковості, мають потужний нормативно-рекомендаційний потенціал і здатні впливати на правотворчу діяльність держав, міжнародних організацій та судових інституцій. Вони сприяють уніфікації міжнародної правової практики, забезпеченню послідовного тлумачення міжнародних норм та легітимації рішень органів ООН. Запропоновано розглядати консультативні висновки не лише як інструмент допоміжного характеру, а як автономну форму участі Міжнародного Суду у формуванні глобального правового порядку, що поєднує елементи юридичної аналітики, інтерпретації та попередження міжнародних спорів.

Ключові слова: консультаційний висновок, Міжнародний Суд ООН, міжнародне правосуддя, міжнародні санкції, міжнародно-правові акти, міжнародне кримінальне право.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.14

Гурковська К.А. Діяльність органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану

У статті представлено комплексне дослідження діяльності органів і установ, уповноважених на реалізацію заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану. Проаналізовано нормативно-правові засади функціонування відповідних суб’єктів, виявлено основні прогалини у законодавстві та недоліки в організації міжвідомчої взаємодії. На основі проведеного аналізу сформульовано пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності діяльності відповідальних органів у сфері протидії домашньому насильству, з урахуванням викликів, пов’язаних із дією воєнного стану.

Ключові слова: домашнє насильство, суб’єкти, запобігання та протидія, Національна поліція, взаємодія, воєнний стан.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.15

Журавель В.В. Об’єкти запобіжного впливу у практиці запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби військовослужбовцями

Наукову статтю присвячено розкриттю актуальної проблеми запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби. При цьому акцент головним чином робиться на практиці запобігання цим правопорушенням під час дії у країні режиму воєнного стану. Автором наголошується на важливості правильного й повного визначення всіх об’єктів запобіжного впливу під час опрацювання відповідних заходів запобігання самовільному залишення військової частини або місця служби, оскільки від цього насамперед залежить ефективність заходів, що вживаються різними суб’єктами запобіжної діяльності з метою відчутного скорочення випадків таких діянь.   

На підставі аналізу кримінологічної літератури, статистичних відомостей, а також емпіричних даних, отриманих під час організації й проведення власного емпіричного дослідження (монографічне інтерв’ю та анкетування мобілізованих військовослужбовців) виділено ключові об’єкти запобігання, впливаючи на які уявляється можливим скоротити рівень діянь, передбачених ст. 407 Кримінального кодексу України. Отже, серед таких об’єктів названо війну як гуманітарну катастрофу. При цьому наголошується на її визначальному впливі на зростання кількості розглядуваних діянь, що вимагає міждисциплінарного підходу та зусиль на державному і міжнародному рівнях для усунення такого явища з контексту сучасного буття українців. Під час розгляду такого об’єкта запобіжного впливу, як особа військовослужбовця, акцент зроблено не лише на його негативних властивостях (вади моральної відповідальності, низька правосвідомість, емоційна нестабільність та ін.), а й позитивних якостях (загострення почуття відповідальності, високий інтелект, самостійність та ін.), котрі можуть виявлятися потенційно ризикованими і відповідно призводити до вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах стресу.    

Ще одним об’єктом запобіжного впливу у статті визначено специфічне середовище військовослужбовців та умови проходження служби. Тут наголошується на таких факторах, як нестатутні відносини, алкоголізм, наркоманія, ігроманія, некомпетентність командування, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, психологічний тиск тощо. Нарешті, у форматі такого об’єкта запобіжного впливу, як правовідносини з приводу комплектування армії та проходження служби, вказано на систему взаємодії між державою та військовослужбовцем, що включає правові норми, гарантії прав та механізми юридичного впливу.

У статті наголошено, що глибоке розуміння цих об’єктів запобіжного впливу та механізмів їх взаємодії є запорукою ефективного запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби військовослужбовцями як під час війни, так і в повоєнний період.                   

Ключові слова: самовільне залишення військової частини або місця служби, об’єкт запобіжного впливу, режим воєнного стану, військовослужбовець.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.16

Кравчук А.І. Кримінологічна характеристика сучасної злочинності у сфері господарської діяльності: тенденції, особливості та виклики

У статті здійснено комплексний кримінологічний аналіз сучасної злочинності у сфері господарської діяльності, що є однією з найбільш актуальних проблем кримінального права та кримінології в контексті розвитку сучасної економіки. Автор досліджує основні тенденції, характерні риси та виклики, які супроводжують розвиток цієї категорії злочинних проявів, що мають значний негативний вплив на економічну безпеку держави, соціальну стабільність та розвиток підприємницької діяльності. У центрі уваги зростання організованості злочинних груп, що вчиняють господарські правопорушення, використання ними складних фінансово-економічних схем, а також активне застосування цифрових технологій, що значно ускладнює їх виявлення та розслідування. Досліджено соціально-економічні фактори, які створюють сприятливе середовище для поширення господарських кримінальних правопорушень, зокрема нестабільність економічного середовища, недосконалість законодавства, низький рівень контролю з боку державних органів та корупційні прояви, що послаблюють боротьбу зі злочинністю. Окрема увага приділена новим викликам цифрової епохи, зокрема кіберзлочинності та формам економічного шахрайства в Інтернет-середовищі, що набувають дедалі більшого поширення та вимагають розвитку спеціалізованих методів кримінологічного дослідження і цифрової експертизи. У статті також наголошується на необхідності комплексного підходу до запобігання кримінальним правопорушенням у господарській сфері, який передбачає удосконалення нормативно-правового забезпечення, створення дієвих механізмів контролю і нагляду, посилення професійної підготовки слідчих та експертів, а також впровадження сучасних інформаційних технологій у роботу правоохоронних органів. Вказується на важливість міждисциплінарних досліджень, що поєднують кримінологічні знання з економікою, соціологією та інформаційними технологіями для формування ефективних стратегій протидії злочинності у господарській діяльності.

Ключові слова: господарська злочинність, кримінологічна характеристика, цифровізація економіки, кіберзлочинність, економічна безпека, запобігання злочинам, кримінологічний аналіз.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.17

Кулик Д.А. Роль та значення спеціальних знань у виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, пов’язаних з ухиленням від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)

У статті досліджується значення спеціальних знань у процесі виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із ухиленням від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Автором аналізуються теоретичні засади застосування спеціальних знань, зокрема у сфері бухгалтерського обліку, аудиту, фінансово-економічного аналізу, криміналістики та інформаційних технологій, що є необхідними для всебічного, об’єктивного та ефективного розслідування податкових кримінальних правопорушень. Розглянуто особливості збирання та дослідження документів, які відображають господарсько-фінансову діяльність суб’єктів, та роль судово-економічної експертизи у встановленні складу правопорушення.

Проаналізовано сучасні проблеми практичного застосування спеціальних знань у кримінальному провадженні, зокрема недостатній рівень підготовки слідчих, брак єдиних методичних підходів до залучення фахівців і експертів, а також технічні обмеження в роботі правоохоронних органів. Окрема увага приділена викликам цифровізації економіки, що зумовлює необхідність інтеграції кіберкриміналістичних знань та сучасних інформаційно-аналітичних технологій у слідчу практику.

Автор робить висновок, що ефективне використання спеціальних знань забезпечує підвищення якості доказової бази, сприяє глибокому розумінню механізмів ухилення від оподаткування та формуванню дієвих стратегій розслідування. Для подальшого розвитку цієї сфери необхідно вдосконалювати нормативно-правове регулювання, забезпечувати уніфікацію процесуальних процедур та створювати умови для професійного зростання слідчих і експертів.

Дослідження має практичне значення для органів досудового розслідування, судової експертизи, а також науковців і викладачів, які працюють у сфері кримінального права, кримінального процесу та економічної безпеки.

Ключові слова: спеціальні знання, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), кримінальне провадження, податкові кримінальні правопорушення, судово-економічна експертиза, бухгалтерський облік, цифрові технології.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.18

Масюк Л.Я. Юридична відповідальність за порушення поліцейськими правил етичної поведінки

У науковій роботі розглядається актуальна проблема юридичної відповідальності поліцейських за порушення правил етичної поведінки, яка набуває особливої ваги в умовах демократичного розвитку суспільства, зростання громадського контролю над діяльністю правоохоронних органів і прагнення до забезпечення прозорості та підзвітності поліції. Здійснено аналіз національного та міжнародного законодавства, нормативно-правових актів, які регламентують етичні стандарти поведінки працівників поліції, зокрема Кодексу етики та професійної поведінки поліцейського, а також положень Закону України «Про Національну поліцію». Автор зосереджується на визначенні поняття «етична поведінка поліцейського» та окреслює основні принципи, яких має дотримуватись поліцейський у своїй професійній діяльності: законність, неупередженість, доброчесність, повага до прав і свобод людини, об’єктивність. Особлива увага приділена класифікації можливих порушень етичних норм – від незначних дисциплінарних проступків до дій, що можуть мати ознаки кримінального правопорушення. Проаналізовано форми юридичної відповідальності (дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, цивільно-правова), які можуть наставати внаслідок порушення поліцейськими етичних правил. Визначено проблеми практичної реалізації такої відповідальності, зокрема наявність прогалин у законодавстві, недосконалість механізмів контролю, недостатню ефективність інституцій внутрішньої безпеки та дисциплінарних комісій. У роботі також порушується питання необхідності удосконалення системи професійної підготовки поліцейських з акцентом на етичні аспекти служби, формування моральної культури та стійких етичних орієнтирів. Запропоновано комплекс заходів щодо посилення юридичної відповідальності за порушення етичних норм, включаючи реформування дисциплінарного законодавства, розширення повноважень незалежних наглядових органів і забезпечення ефективного механізму оскарження неправомірних дій поліцейських. Результати дослідження можуть бути використані в правозастосовчій практиці, при розробці внутрішньовідомчих нормативних актів, у процесі професійної підготовки та перепідготовки працівників поліції, а також у науковій та експертній діяльності з питань реформування правоохоронної системи.

Ключові слова: відповідальність, юридична відповідальність, матеріальна та дисциплінарна відповідальність поліцейських, дисципліна, законність, поведінка, етична поведінка, правопорушення.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.19

Мірзоєва К.Р. Еволюція Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу після 1993 року

З початку інтеграційного процесу Європейські Співтовариства зосередили свою увагу не лише на розбудові економічних зв’язків між державами-членами, але й між останніми та зовнішнім світом як засобом досягнення довіри та визнання. Однак, досягнення в сфері економічної інтеграції тривалий час не супроводжувалися політичними досягненнями у відносинах об’єднаної Європи та рештою світу. Хоча ЄС неодноразово виступав донором міжнародної допомоги у сфері розвитку та гуманітарної допомоги, його грошові внески не доповнювалися політичними діями у формі заходів з підтримання миру або просування прав людини та демократичних принципів, що було обумовлено тим, що об’єднана Європа не мала комплексної та цілісної зовнішньої політики. Таким чином прагнення Євросоюзу закріпити за собою статус однієї з провідних сил на міжнародній арені обумовило потребу в доповненні свого економічного впливу на міжнародні події та процеси ефективним потенціалом власної зовнішньої і безпекової політики.

Гальмування із запровадженням й наступним посиленням Спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС пояснюється тим, що її реалізація  більше аніж інші політики зачіпає саму сутність суверенітету держав-членів. Однак, геополітичні зміни, пов’язані із прагненням автократичних держав кинути виклик міжнародному порядку, заснованому на правилах, та його багатостороннім інститутам, а також військово-політичним альянсам демократичних держав, демонструють об’єктивну потребу у автономізації та підвищенні ефективності Спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС.

Стаття присвячена дослідженню передумов становлення й розвитку  правових основ Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС; визначенню того, чи має Союз необхідні інструменти (дієздатна інституційна структура, ефективний процес прийняття рішень, можливості та співпраця з основними міжнародними суб’єктами поза межами ЄС) щоб стати одним з ключових гравців на міжнародній арені; оцінці ефективності. Реалізація поставленої мети обумовила використання аналітичного підходу для вивчення рівня узгодженості та вимірів співпраці у зовнішній та безпековій політиці ЄС насамперед в умовах розбіжності інтересів держав-членів ЄС, які виникли через російську агресію проти України та формування нових підходів Сполучених Штатів Америки до питання забезпечення євроатлантичної солідарності за часів президентства Д. Трампа.

Ключові слова: європейська інтеграція, Спільна зовнішня і безпекова політика ЄС, суверенітет, право ЄС, держави-члени.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.20

A. Revenko Technological Sovereignty as a Prerequisite for Strategic Autonomy of the State

Стаття присвячена аналізу політико-правового та техніко-економічного феномену технологічного суверенітету як ключової умови досягнення стратегічної автономії держави в умовах глобальної цифрової трансформації та геополітичної нестабільності.

У статті визначено поняття технологічного суверенітету як здатності держави самостійно розробляти, управляти та захищати критичні цифрові технології.

У науковій роботі проаналізовано досвід Європейського Союзу щодо формування цифрової автономії через нормативні акти (AI Act, Cyber Resilience Act, NIS 2) та стратегічні ініціативи (IRIS, Eurostack) та розглянуто виклики для України, зокрема залежність від іноземних технологій, кіберзагрози, недофінансування інноваційної сфери та геополітичний тиск.

Автором акцентовано увагу на таких проблемах, як вразливість держав до зовнішнього контролю над критичними технологіями; недостатній рівень розвитку національної цифрової інфраструктури; ризики втрати політичної волі, економічної стабільності та інформаційної безпеки.

На підставі аналізу іноземного та вітчизняного досвіду було зроблено висновок щодо недосконалості рівня технологічної автономії України.

Ураховуючи все вищезазначене, в науковій статті запропоновано розвивати інноваційні екосистем через підтримку стартапів, технопарків та наукових хабів, поглиблювати стратегічного партнерства з ЄС, НАТО та іншими технологічно розвиненими державами та підвищувати кіберстійкість шляхом інтеграції стандартів НАТО, створення національних протоколів реагування та кіберрозвідки. Оскільки, технологічний суверенітет розглядається як фундамент національної безпеки та передумова виживання держави в умовах гібридної війни. Для України це не лише захист, а й стратегічний крок до інтеграції в європейський цифровий простір.

Ключові слова: технологічний  суверенітет,  національна  безпека, стратегічна  автономія,  цифрова трансформація,  правове регулювання, Європейський  Союз,  Україна.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.21

Соларьова Д.В. Проблемні питання притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері військового обліку та мобілізації

У статті досліджується поширені проблемні питання притягнення призовників, військовозобов’язаних та резервістів до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері військового обліку, оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації в умовах особливого періоду (воєнного стану), передбачені ст. 210, 210-1, 211 КУпАП.

Визначено, що  нормативно-правовими актами, які складають законодавство про військовий облік, оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є: Закон України «Про військовий обов’язок та військову службу», Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затверджений постановою КМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16.05.2024 № 560, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указ Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» та ін.

Детально проаналізовано статті 210 та 210-1 КУпАП, з’ясувано особливості їх диспозицій, а також охарактеризовано об’єкти та суб’єктний склад. Досліджено причини виникнення проблем і зроблено висновок, що у певній мірі вони виникають через дублювання обов’язків призовників, військовозобов’язаних та резервістів у різних нормативно-правових актах, помилки у складанні адміністративних матеріалів і відсутність системного підходу до тлумачення вимог законодавства.

Запропоновано критерії розмежування правопорушень за ст. 210 та 210-1 КУпАП. Висловлено позицію щодо недопустимості притягнення до відповідальності за неподання персональних даних протягом 60 днів без наявності чинного указу Президента про оголошення мобілізації. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності адвокатів, суддів та представників ТЦК та СП.

Ключові слова: адміністративна відповідальність, адміністративне правопорушення, мобілізація, воєнний стан, оборона, військовий облік, ТЦК та СП, військовозобов’язаний, військово-обліковий документ, КУпАП.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.22

Татік Ю.М. Судова санація у системі процедур банкрутства: правова природа та особливості застосування

У статті досліджується правова природа та особливості застосування судової санації як єдиної форми санаційних процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства. Показано трансформацію законодавства у зв’язку з відміною досудової санації та впровадженням механізму превентивної реструктуризації відповідно до Директиви (ЄС) 2019/1023. Наголошено, що сучасна українська модель ґрунтується на поєднанні публічно-правових та приватно-правових елементів: суд визначає процесуальні рамки та здійснює контроль, тоді як кредитори відіграють ключову роль у затвердженні плану санації й визначенні економічних параметрів відновлення платоспроможності. Окрема увага приділяється функціональному призначенню санації як інструмента збереження життєздатних підприємств та досягнення економічного компромісу між інтересами боржника і кредиторів. Підкреслено значення участі інвесторів у процедурі, що відкриває нові можливості для фінансового оздоровлення та відповідає сучасним європейським тенденціям розвитку права неплатоспроможності. Розглянуто процесуальні особливості санації: її введення після завершення стадії розпорядження майном, передача управління арбітражному керуючому, консолідація майнових спорів у межах справи про банкрутство, специфіка доказування й ролі суду як координатора та гаранта публічного інтересу.

У роботі також обґрунтовується положення, що судова санація становить не факультативну, а самостійну процесуальну форму з обов’язковими наслідками для боржника та кредиторів. Вона здатна забезпечити збереження економічної цінності підприємства, а також стабільність господарського обороту в цілому. Акцентується увага на тому, що ефективне застосування санаційних механізмів потребує вдосконалення судової практики та належного інституційного забезпечення, включно із захистом прав усіх учасників провадження. Доводиться, що успішне проведення санації дозволяє припинити справу про банкрутство без визнання боржника банкрутом, що відповідає концепції rescue culture, інтегрує Україну в європейський правовий простір та сприяє формуванню нових стандартів економіко-правової політики.

Ключові слова: судова санація, процедури банкрутства, право неплатоспроможності, боржник, кредитори, план санації, відновлення платоспроможності, rescue culture, економічний компроміс.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.23

Ширган В.В. Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання системи екстреної допомоги населенню

У статті досліджено сучасний стан адміністративно-правового регулювання функціонування системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112 як одного з ключових елементів національної безпекової інфраструктури. Актуальність обраної теми зумовлена підвищенням рівня загроз техногенного, природного та воєнного характеру, що вимагають своєчасного та скоординованого реагування з боку держави. Система 112 впроваджувалась з метою гарантованого доступу громадян до екстрених служб, тому нині її нормативне регулювання потребує перегляду, адаптації до європейських стандартів та реалій воєнного часу. Наявні прогалини у законодавчій базі, невизначеність повноважень суб’єктів, а також недостатній рівень інтеграції інформаційних систем свідчать про необхідність удосконалення адміністративно-правового механізму регулювання даної сфери.

У ході дослідження проведено комплексний аналіз чинного національного законодавства, що регламентує організацію та функціонування системи екстреної допомоги населенню. Вивчено зміст профільних нормативно-правових актів, у тому числі тих, що стосуються діяльності суб’єктів Системи 112: ДСНС, Національної поліції, служби екстреної медичної допомоги, аварійних служб тощо. Окрему увагу приділено питанням практичної реалізації принципів публічного адміністрування у цій сфері.

На основі проведеного аналізу сформульовані пропозиції щодо ключових напрямів удосконалення адміністративно-правового регулювання системи екстреної допомоги населенню. Серед них: законодавче уточнення суб’єктного складу та їхніх повноважень; уніфікація процедур реагування; інституційна інтеграція Системи 112 до структури публічного управління; підвищення відповідальності за неналежне реагування; гармонізація національного законодавства з європейськими нормами; посилення ролі органів місцевого самоврядування; забезпечення доступності системи для всіх категорій населення. Запропоновані напрями ґрунтуються як на вітчизняному досвіді, так і на кращих практиках Європейського Союзу.

Результати дослідження мають прикладне значення для вдосконалення нормативної бази, формування ефективної моделі управління системою екстреної допомоги та підвищення рівня безпеки населення в Україні. Запровадження рекомендованих змін сприятиме зміцненню інституційної спроможності держави реагувати на надзвичайні ситуації, підвищенню довіри громадян до Системи 112 та формуванню цілісного підходу до управління у сфері цивільного захисту.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, правове забезпечення, Система 112, система екстреної допомоги населенню, екстрена ситуація.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.71404/2409-6415.137.24

Усатий О.О. Теоретико-правові засади трансформації суспільно корисної праці засуджених до позбавлення волі у концепцію їх трудової зайнятості

У статті здійснено комплексне дослідження теоретико-правових засад трансформації суспільно корисної праці засуджених до позбавлення волі у сучасну концепцію їх трудової зайнятості як одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації.

Методологічну основу дослідження становлять формально-юридичний, системно-структурний, функціональний методи та метод правового моделювання, застосовані для з’ясування правової природи трудової зайнятості засуджених, визначення її ознак і формулювання пропозицій щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України.

Обґрунтовано, що традиційна категорія «суспільно корисна праця засуджених», закріплена у кримінально-виконавчому законодавстві України, історично відіграла важливу роль у формуванні системи засобів виправного впливу, однак у сучасних умовах не повною мірою відображає зміст і функціональне призначення трудової діяльності осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Доведено, що сучасне розуміння праці засуджених повинно виходити за межі виключно організаційного залучення до виконання певних трудових функцій та охоплювати комплекс взаємопов’язаних кримінально-виконавчих, соціальних, освітніх і професійних заходів, спрямованих на формування трудових компетентностей, позитивної мотивації до праці та підготовку до самостійного правослухняного життя після звільнення.

Запропоновано авторське розуміння трудової зайнятості засуджених до позбавлення волі як комплексного кримінально-виконавчого механізму, що забезпечує поєднання трудової діяльності, професійної підготовки, соціальної адаптації та постпенітенціарної інтеграції. Визначено основні ознаки трудової зайнятості засуджених, її місце у системі засобів виправлення і ресоціалізації, а також запропоновано напрями вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання запропонованого поняття та визначених ознак трудової зайнятості під час удосконалення Кримінально-виконавчого кодексу України.

Ключові слова: трудова зайнятість засуджених, суспільно корисна праця, позбавлення волі, виправлення, ресоціалізація, кримінально-виконавче право, професійна адаптація.

ВІдкрити статтю>>>