Коропатнік І.М., Карелін В.В., Бериславська О.М. До питання адміністративно-правового регулювання цивільно-військового співробітництва в Україні

Питання здійснення цивільно-військового співробітництва в умовах повномасштабної агресії російської федерації проти України є актуальними в наш час, оскільки саме воно багато в чому визначає ефективність діяльності Збройних Сил України і як наслідок – мир та порядок у державі. Це зумовлює необхідність розгляду цього питання більш глибоко. Дослідження проблеми цивільно-військового співробітництва під час дії воєнного стану є однією з малодосліджених проблем у науці адміністративного права. Розуміння проблематики цього питання, а також недосконалість законодавства і правозастосовної практики, необхідність приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів, підвищення ефективності дії вже наявних правових норм і правових інститутів держави, формування позитивної правової свідомості та правомірної поведінки як військовослужбовців, так і цивільного населення прифронтових територій вказують на своєчасність дослідження цього питання.

Концепція цивільно-військового співробітництва не є новою для багатьох провідних армій світу. Вона сформувалася як відповідь на необхідність узгодження дій військових структур із цивільним населенням, органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями під час виконання завдань у мирний і воєнний час. У державах-членах НАТО система цивільно-військової взаємодії розвивається на основі принципів взаємоповаги, партнерства та взаємної підтримки, що дозволяє забезпечувати ефективну комунікацію, відновлення інфраструктури, гуманітарну допомогу та стабілізаційні процеси в районах конфліктів.

Для України, яка активно впроваджує стандарти НАТО у сфері оборонного управління, концепція цивільно-військового співробітництва має особливе значення. Вона сприяє підвищенню довіри між Збройними Силами та громадянським суспільством, забезпеченню належного рівня безпеки, підтримці місцевих громад у районах бойових дій, а також інтеграції військових структур у систему державного управління на засадах відкритості й партнерства.

Адміністративно-правове регулювання цивільно-військового співробітництва  в Україні є важливою складовою забезпечення національної безпеки, ефективного функціонування сектору оборони та взаємодії військових структур із цивільним населенням і органами влади. Проведений аналіз дозволяє зазначити, що правова база  цивільно-військового співробітництва ще перебуває на стадії становлення, проте має позитивну динаміку розвитку відповідно до стандартів НАТО та міжнародного гуманітарного права.

Ключовими проблемами залишаються фрагментарність нормативно-правового забезпечення, відсутність єдиної державної стратегії розвитку цивільно-військового співробітництва, а також недостатня узгодженість між органами військового управління та місцевими органами влади. Разом із тим, запровадження сучасних механізмів адміністративно-правового регулювання, удосконалення підзаконних актів і розвиток інституційної спроможності підрозділів цивільно-військового співробітництва створюють передумови для підвищення ефективності взаємодії військових і цивільних структур.

Отже, удосконалення адміністративно-правового регулювання цивільно-військового співробітництва в Україні має відбуватися шляхом систематизації законодавства, гармонізації його з міжнародними стандартами, підвищення професійної підготовки персоналу та посилення координації між центральними і місцевими органами влади. Це дозволить забезпечити належний рівень довіри між військовими та цивільними, сприятиме стабільності, безпеці та стійкому розвитку держави в умовах сучасних викликів.

Ключові слова: цивільно-військове співробітництво, Збройні Сили України, військова агресія, адміністративно-правове регулювання, завдання, функції, принципи.

Відкрити статтю>>>