Стаття є першою роботою щодо кримінально-правового осмислення виконання Україною позитивних зобов’язань за ст. 3 Конвенції 1950 р. під час пандемії COVID-19. Проаналізовано кейси, пов’язані із забезпеченням Україною належного амбулаторного та стаціонарного лікування пацієнтів із підозрою чи хворих на COVID-19. Поставлено критичні питання та наголошено на необхідності дотримання стриманого підходу в оцінці фактів, що можуть детермінувати постановку питання про підставу кримінальної відповідальності.
Ключові слова: позитивні конвенційні зобов’язання, жорстоке поводження, катування, нелюдське поводження і покарання, поводження і покарання, що принижує гідність.






