Українська
English
РусскийУ даній статті досліджено процесуально-криміналістичний цикл роботи із супутниковими знімками у справах про воєнні злочини. Особлива увага приділяється послідовності взаємопов’язаних дій, де кожна ланка впливає на допустимість та доказову переконливість Актуальність даної теми обумовлено повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, що суттєво трансформувала умови кримінального провадження та поставила перед органами кримінальної юстиції завдання документування воєнних злочинів в умовах збройного конфлікту, обмеженого фізичного доступу до місць бойових дій та активної інформаційної протидії. У сучасних реаліях цифрова інформація набуває статусу самостійного джерела доказів, оскільки сучасні злочини залишають не лише матеріально-фіксовані, а й цифрові сліди. На рівні криміналістичних підходів наголошується, що цифрові сліди включають різноманітні дані, зокрема метадані, а також інші цифрові об’єкти, які після належного процесуального виявлення, фіксації та вилучення можуть набувати статусу доказів. Також у статті акцентується увага на тому, що супутникові знімки в розслідуванні воєнних злочинів слід розглядати як різновид цифрової інформації, що може набувати доказового значення в межах криміналістики через категорію «документа» та «комп’ютерних даних», а за потреби спеціальної інтерпретації — через механізми спеціаліста й судової експертизи.
У роботі проаналізовано процесуальну роль спеціаліста в роботі з супутниковими даними, яка має окреме значення, оскільки спеціаліст може надавати консультації та документи з питань, що потребують спеціальних знань, а в окремих випадках може бути залучений і фахівець з міжнародної організації чи іноземної держави. Важливим є те, що це створює механізм для залучення компетенцій, необхідних для пояснення суду або слідству методів геопросторового аналізу, критеріїв інтерпретації змін на місцевості та підходів до співставлення супутникових знімків з іншими джерелами інформації, що безпосередньо посилює доведення в справах про воєнні злочини.
Також у статті було розглянуто проблематику розслідування воєнних злочинів із використанням супутникових знімків. Найсуттєвішою проблемою є нормативна неповнота та неоднорідність підходів до цифрових доказів. У наукових матеріалах прямо констатується відсутність у кримінальному процесуальному законодавстві України визначення «цифрових доказів» та порядку їх збирання, зберігання, аналізу й використання, що може призводити до невизнання судами цифрової інформації допустимою, а також до перенесення «стандартотворення» у сферу журналістських розслідувань і позапроцесуальних практик.
Ключові слова: криміналістична методика; цифрова криміналістика; воєнні злочини; докази; супутникові знімки; цифрові докази; допустимість цифрової інформації.
