Українська
English
РусскийЖурнал було опубліковано на сайті 25 листопада 2023 року
Беззубов Д.О., Синиця В.Т. Організаційно-правові засади забезпечення транспортної безпеки
розглядає різні аспекти транспортної безпеки, зокрема безпеку вантажів, функціонування та експлуатації об’єктів і транспортних засобів, економічну, екологічну, інформаційну, пожежну, санітарну, хімічну, бактеріологічну, ядерну та радіаційну безпеку. Автори визначають поняття «безпека транспортного перевезення» як активну діяльність, спрямовану на мінімізацію ризиків та небезпек при перевезенні пасажирів. В статті висвітлюється важливість чіткого та правильного функціонування всіх видів транспорту для забезпечення національної безпеки, а також зазначається, що логістичні коридори є основним елементом для військового забезпечення національної безпеки. Автори статті також розглядають безпеку перевезень вантажів, багажу та вантажобагажу, яка включає діяльність органів державної влади та правоохоронних органів. Підкреслюється важливість чіткого визначення ролі, місця та відповідальності правоохоронних органів у забезпеченні транспортної безпеки. Особлива увага приділяється необхідності розробки та впровадження ефективних стратегій мобілізаційної готовності галузей транспортного комплексу, як ключового чинника забезпечення всіх аспектів безпеки в транспортній діяльності.
В статті детально проаналізовано можливі виклики, з якими можуть зіткнутися країни у вирішенні завдань щодо забезпечення безпеки транспортних коридорів. Зазначається, що розвиток ефективної співпраці та координації між різними зацікавленими сторонами виступає ключовим фактором у подоланні цих викликів. Робота висвітлює важливі аспекти такої співпраці та наголошує на необхідності розробки та впровадження ефективних стратегій для забезпечення безпеки в транзитних маршрутах.
Загалом, в статті розкривається поняття транспортної безпеки та її значення для різних сторін інтересів, включаючи пасажирів, власників транспортних засобів, транспортний комплекс, економічний стан країни, а також інші важливі аспекти, що впливають на безпеку у сфері транспорту.
Ключові слова: транспортна безпека, санітарна безпека, хімічна безпека, бактеріологічна безпека, ядерна безпека, радіаційна безпека, мобілізаційна готовність, дорожньо-транспортні пригоди, ризик травм і смертельних випадків, правила, обмеження швидкості, учасники дорожнього руху, транспортний комплекс, інфраструктура, дорожній рух.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206320
Березовенко Л.С., Ткач В.О., Яновська С.М. Розвиток тринадцяти інноваційних редакцій перспективного Конституційного кодексу з найбільш ефективного, раціонального та якісного пізнання, визнання, забезпечення, попередження порушення та відновлення правового статусу соціосуб’єктів і невідворотного притягнення правопорушника до юридичної відповідальності: частина 1
Науковій апробації представлено розвиток деяких з тринадцяти редакцій статей перспективного Конституційного кодексу України чи будь-якої іншої держави зі становлення інноваційної парадигми правової держави та правового статусу соціосуб’єктів Звернуто особливу увагу на базисні складові категорії правового статусу соціосуб’єктів, а також на головний обов’язок держави та основну спрямованість діяльності державних органів, гарантом неухильного, однакового та точного виконання якого виступають президент держави та органи прокуратури як своєрідна наглядова гіпергілка державної влади, складає найбільш ефективне, раціональне та якісне пізнання, правове визнання, забезпечення реалізації та найбільш повне відновлення порушеного правового статусу соціосуб’єктів.
Ключові слова: інноваційна парадигма правового статусу соціосуб’єктів; право, свободи, обов’язки і інтереси громадян та інших соціосуб’єктів; головний конституційний обов’язок держави; президент держави та органи прокуратури як своєрідна наглядова гіпергілка державної влади.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206334
Кириченко О.А., Ткач В.О., Яновська С.М. Розвиток тринадцяти інноваційних редакцій перспективного конституційного кодексу з найбільш ефективного, раціонального та якісного пізнання, визнання, забезпечення, попередження порушення та відновлення правового статусу соціосуб’єктів і невідворотного притягнення правопорушника до юридичної відповідальності: частина 2
Представлено науковій апробації розвиток деяких з тринадцяти редакцій статей перспективного Конституційного кодексу України чи будь-якої іншої держави зі становлення інноваційної парадигми правової держави та правового статусу соціосуб’єктів
Звернуто увагу на межі правомірності і трирівневий механізм реалізації конкурентного правового статусу різних соціосуб’єктів, а також на п’ять ступенів неприпустимості погіршення змісту та/або обсягу правового статусу соціосуб’єктів. У контексті базисних оперативних і бюрократичних порядків найбільш ефективного, раціонального та якісного попередження порушення та відновлення порушеного правового статусу різних видів соціосуб’єктів і невідворотного притягнення винних до юридичної відповідальності розкрита сутність функцій президента держави, прокуратури, публічнотури, адвокатури, суду та інших антиделіктних органів.
Ключові слова: президент держави та органи прокуратури як своєрідна наглядова гіпергілка державної влади; публічнотура; адвокатура; Конституційна, Антикримінальна, Адміністративна, Трудова, Де-факто майново-договірна та Де-юре майново-договірна судові палати Верховного і обласних судів і спеціалізації суддів місцевих судів.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206343
Бондар В.В. Взаємодія підрозділів превентивної діяльності з населенням на засадах партнерства
Конституція України гарантує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме ця норма є однією з головних основ у діяльності поліції, яка виконує правозахисну функцію держави та спрямована на захист порушених прав громадян, пошук правопорушників, притягнення їх до відповідальності та відновлення порушеного права. Закон України «Про Національну поліцію» визначає, що задоволення потреб населення, територіальних громад та об’єднань має бути базою для здійснення діяльності поліції. Практика показує, що, спираючись на підтримку населення, поліція успішно вирішує завдання щодо забезпечення громадського порядку і безпеки. Співробітники поліції повинні активніше включатися в діяльність по роз’ясненню населенню законів та інших правових актів з питань забезпечення правопорядку, особистої і громадської безпеки, інформувати про стан правопорядку на території обслуговування. Ці завдання ефективніше вирішуються за активної участі громадських об’єднань.
Ключові слова: Національна поліція, правове забезпечення, закон, громадськість, населення, територіальна громада, партнерство, правопорушення.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206351
Василів С.С. Участь адвоката в процесі медіації
Стаття присвячена питанню участі адвоката в процесі медіації в Україні. Автор зауважує, що на сьогодні медіація не зважаючи на її нормативне регулювання, не отримала належного визнання як альтернативний спосіб врегулювання спору.
Сучасна медіація є одним з методів альтернативного позасудового врегулювання спорів. Медіація може бути застосована як альтернативний спосіб вирішення цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних спорів, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим).
Автор виділяє форми участі адвоката у процесі медіації, а саме: адвокат може забезпечувати правову підготовку до процедури медіації, охарактеризувати для клієнта можливі способи вирішення, вказати на сильні та слабкі позиції тощо, проте безпосередньо процедура медіації відбувається без участі адвоката; адвокат може супроводжувати клієнта до медіації і безпосередньо під час медіації; адвокат може брати участь в процесі медіації лише у фінальній частині, коли сторони вже досягли певних спільних рішень, проте необхідним є безпосереднє укладення угоди; участь адвоката у процесі медіації як представника, коли клієнт не бере безпосередньої участі у процесі медіації. Вагому роль відіграє адвокат у тому випадку, коли спору, який потребує вирішення ще немає, зокрема на етапі укладення договору між контрагентами, або ж у будь-якому іншому випадку, коли між сторонами утворюється правовий зв’язок.
Участь адвоката у процесі медіації дозволяє розробити та запропонувати альтернативні варіанти вирішення спору, адже на відміну від медіатора, який не має прав рекомендувати сторонам конкретні способи вирішення конфлікту, адвокат має можливості для інформування клієнта щодо способів для врегулювання спору.
Автор вказує, що навички застосування медіації задля вирішення спорів можуть допомогти адвокату скоротити фінансові та часові ресурси клієнта на вирішення спорів, адже часто конфлікти виникають не лише через порушення конкретних норм права чи зобов’язань, що покладені на сторону згідно із договором, а мають більш серйозний характер, а звернення до суду вирішує лише правові аспекти спору.
Ключові слова: медіація, адвокат, медіатор, адвокатська діяльність, альтернативне вирішення спорів.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206353
Мірошніков І.Ю., Тімохіна А.O. Безоплатна правнича допомога як складова забезпечення доступу до правосуддя у кримінальному провадженні в Україні
Стаття присвячена реалізації доступу до правосуддя через систему безоплатної правничої допомоги в Україні та проблеми, які виникають у практичній площині.
Зважаючи на аналіз положень чинного законодавства доступ до правосуддя в кримінальному провадженні можна забезпечити завдяки безоплатній вторинній правничій допомозі. Адже захист, представництво інтересів та складення процесуальних документів є предметом цього виду правничої допомоги. Автор звертає увагу на позитивні зміни, що відбулись з моменту прийняття Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Проте, як свідчить практика, зустрічаються і проблеми, які перешкоджають суб’єктам безоплатної правничої допомоги повною мірою, користуючись всім обсягом прав реалізувати доступ на правосуддя через систему безоплатної допомоги. Зокрема, судді формально підходять до участь у кримінальному процесі адвокатів залучених через центри безплатної правничої допомоги, цим самим підриваючи авторитет центрів, а також їх представників. Нерідко і самі безоплатні адвокати допускають непрофесійну поведінку, що викликає сумніви у можливості громадян отримати якісні правові послуги.
У статті проаналізовані механізми боротьби із порушеннями як з боку представників судової гілки влади, так і з боку представників центру безоплатної правничої допомоги. Зосереджено увагу на необхідності перегляду деяких законодавчих змін, що обмежили кількість звернень на рік за безоплатної правничої допомогою для окремих громадян.
Ключові слова: доступ до правосуддя, безоплатна правова допомога, кримінальне провадження, захист, безоплатна вторинна правова допомога.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206359
Мірошников І.Ю., Юр’єва А.Ю. Гарантії прав потерпілого при проведенні окремих слідчих (розшукових) дій
Автором досліджуються гарантії прав потерпілих в процесі кримінального розслідування, зокрема при проведенні окремих слідчих (розшукових) дій. Аналізується сучасний стан законодавства в Україні, визначаються проблеми, які стикаються потерпілі при взаємодії з правоохоронними органами. Дослідження розглядає можливості посилення гарантій прав потерпілих та підвищення їхньої ролі в кримінальному процесі, зокрема шляхом змін у законодавстві.
Поточний стан законодавства та практики свідчить про нерівність прав та можливостей потерпілих порівняно із підозрюваними та обвинуваченими під час кримінального розслідування. Ця нерівність суттєво ускладнює досягнення цілей кримінального провадження та викриває його сутність. Потенціал, який потерпілий може внести, залишається невикористаним. Наприклад, за чинним КПК України потерпілий не має права залучати перекладача чи фахівця, самостійно ініціювати та брати участь у вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, включаючи запобіжні заходи, а також проводити експертизу. Право потерпілого на збирання доказів теж обмежене.
Все це свідчить про відсутність належних гарантій для прав потерпілого на етапі досудового розслідування, що вказує на незавершеність реформи в українському кримінальному процесуальному законодавстві. Для вирішення цих проблем запропоновано розширити процесуальні права потерпілих на стадії досудового розслідування, надавши їм більше можливостей для самостійної процесуальної діяльності
Ключові слова: гарантії прав, потерпілий, слідчі дії, слідчі (розшукові) дії, процесуальне законодавство, кримінальне розслідування.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206363
Новіков О.В., Шрамко С.С. Щодо механізму відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України, як елементу перехідного правосуддя
У статті висвітлюються питання відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України, як елемент перехідного правосуддя. Встановлено, що створення механізмів відшкодування збитків жертвам, виплати їм компенсацій за спричинену фізичну та психічну шкоду, відновлення порушених прав постраждалих від конфлікту є одним із важливих складових елементів сучасної концепції перехідного правосуддя. Наголошено на проблемах, пов’язаних із таким відшкодуванням, а саме: відсутність міжнародного договору як юридичної підстави для створення спеціального міжнародного механізму відшкодування для України, невирішеність питання щодо створення спеціальної комісії як органу, який розглядатиме позови проти держави-агресора, створення фонду для виплати компенсацій, який наповнюватиметься за рахунок заморожених активів Росії або ж в інший спосіб. Розглянуто міжнародно-правові основи функціонування Реєстру шкоди, заподіяної агресією російської федерації проти України, який було створено на підставі Резолюції CM/Res(2023)3 про створення Розширеної часткової угоди про реєстр шкоди, заподіяної агресією російської федерації проти України.
Ключові слова: перехідне правосуддя; повоєнне відновлення; відшкодування збитків жертвам збройної агресії, механізми відшкодування воєнних збитків.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206373
Бондаренко К.С. До проблеми класифікації видів забезпечення виконання зобов’язання
У статті досліджено проблемні аспекти з’ясування сутності видів забезпечення виконання зобов’язання з огляду на їх функціональне призначення задля наступної класифікації. Проаналізовано існуючі підходи українських та зарубіжних фахівців-цивілістів до вирішення цих питань, які характеризуються різноплановістю та в значній мірі суперечливістю. Актуалізовано питання системності підходу щодо вивчення ознак речових видів забезпечення виконання зобов’язання та зроблено спробу сформулювати універсальне визначення поняття речових видів забезпечення виконання зобов’язання, що є на часі для сучасної української цивілістики, адже Цивільний кодекс України залишає це питання відкритим, а в наукових розвідках цивілістів є не досить вивченим концептом. Обґрунтовано, що види забезпечення виконання зобов’язання за своєю суттю є способами захисту, встановленими договором або законом в інтересах кредитора на випадок можливого порушення боржником договірного зобов’язання. Аргументовано потребу у визнанні основною ознакою цих заходів – джерело виконання порушеного зобов’язання, за рахунок якого відбувається захист прав кредитора у разі порушення договору.
Ключові слова: класифікація речових видів забезпечення виконання зобов’язання; способи забезпечення виконання зобов’язання; ознаки видів забезпечення виконання зобов’язання; способи захисту прав кредитора; джерело забезпечення виконання порушеного зобов’язання.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206383
Дмитришин О.О. Взаємодія між підрозділами поліції при реагуванні на факти домашнього насильства щодо дитини або у присутності дитини
Захист дітей, забезпечення їхнього повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися й розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному та, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами й іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо взаємодії та координації дій між підрозділами поліції при реагуванні на факти домашнього насильства щодо дитини або у присутності дитини.
Ключові слова: діяльність, органи Національної поліції, захист, протидія домашньому насильству, діти.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10206397
Шестопал Р.Є. Сучасний стан криміналістики в Україні та європейських країнах: порівняльна характеристика
В даній статті проведений аналіз країн континентального права та порівняння сучасної криміналістики України із європейськими країнами. Також переважну увагу надається характеристиці вітчизняних наукових опрацювань через наукову спадщину Ганса Гроса, як видатного вченого-криміналіста та судового слідчого.
Ключові слова: криміналістика, зарубіжний досвід, європейська інтеграція, криміналістична дидактика, історія криміналістики.
