Українська
English
РусскийЖурнал було опубліковано на сайті 25 грудня 2023 року
Єрмак О.О., Скрильник О.О., Чупайда Д.В. Особистий закон фізичної особи за законодавством України та окремих держав
У статті досліджено особливості такої колізійної норми міжнародного приватного права як особистий закон фізичної особи у площині українського законодавства. Також проведено аналіз закордонних джерел та судової практики задля пізнання спільного та відмінного у функціонуванні колізійної прив’язки lex personalis, що дозволить паралельно розглядати таку норму з точки зору законодавців різних держав та правових систем.
Ключові слова: колізійна норма, фізична особа, міжнародне приватне право.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430685
Запотоцька О.В., Пустовіт Ю.Ю. Державна служба як вид публічної служби: поняття, особливості, етапи проходження
В даній статті розкрито зміст, особливості та етапи проходження державної служби. Визначено місце державної служби в системі публічної служби.
Ключове місце в системі публічної влади займає державна служба. Зважаючи на особливості та специфічні рисами державної служби, то слід сказати, що працівники цієї сфери діяльності, які несуть службу виконуючи посадові обов’язки, мають особливий адміністративно-правовий статус. Крім того, основним обов’язком державного службовця є правильне виконання поручених йому завдань, дотримуючи посадової інструкції та правил внутрішнього трудового розпорядку.
Основними ознаками державної служби є високий ступінь професійності та публічності, а також політична неупередженість під час виконання покладених на службовця завдань та функцій. Ці основні ознаки відбиваються у принципах, яких має дотримуватися державний службовець у своїй діяльності. Тобто, державна служба є публічною професійною діяльністю нормативно-інструктивного характеру на принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян. Наслідком реалізації зазначених принципів має стати така поведінка державних службовців, що відповідає очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства і громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод громадян.
Нормативно-правове регулювання сфери державної служби не обмежено лише положеннями Закону України «Про державну службу». В контексті можливості потрапляння на державну службу, процес її проходження та припинення важливе значення має законодавче врегульованість цих етапів. Проходження державної служби здійснюється на призначеній посаді за результатами проведення конкурсу. Тому класифікація посад є ключовою складовою системи проходження державної служби, що забезпечує визначення відносної цінності посади порівняно з іншими посадами на державній службі і закладає основу для встановлення справедливої і конкурентної системи оплати праці та впровадження ефективних інструментів управління персоналом на державній службі, які дозволяють здійснювати добір й утримання кваліфікованих працівників, об’єктивно оцінювати діяльність державних службовців, сприяти їхньому професійному розвитку (визначати зміст і форми навчання та підвищення кваліфікації) і кар’єрному зростанню тощо.
Ключові слова: державна служба, публічна служба, службове право, нормативно-правове регулювання державної служби, державний службовець, юридична відповідальність.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430690
Карелін В.В., Тимошенко В.А., Котляренко О.П. Діяльність суб’єктів запобігання корупції в органах військового управління
В статті висвітлюється, що у 2022 році в Індексі сприйняття корупції міжнародної організації Трансперенсі Інтернешнл Україна посіла 116-те місце зі 180 країн, що досліджувалися. 2012 року міжнародна аудиторська компанія Ernst and Young ставила Україну до трійки найбільш корумпованих країн світу разом з Колумбією та Бразилією з 43 країн, які були досліджені. Загалом, в статті зазначено, що у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України триває послідовна робота щодо боротьби з корупцією в частині оборонних закупівель, управління земельними та непрофільними активами Міністерства оборони України, тиловому, медичному та житловому забезпеченні, реалізації міжнародної допомоги у сфері безпеки, а також у розробленні антикорупційних програм, забезпеченні підтримки та взаємодії з міжнародною неурядовою організацією Transparency International Україна, організації публічних дискусій щодо Індексу доброчесності в оборонному урядуванні для Міноборони, зокрема шляхом створення нових антикорупційних органів таких як Департамент з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України.
Ключові слова: корупція, суб’єкти запобігання, органи військового управління, Міністерство оборони України, Збройні Сили України.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430694
Личенко І.О. Загальна характеристика системи суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування
В даній статті розкрито систему, повноваження та компетенцію суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування.
Авторами акцентовано увагу, що публічне адміністрування сферою дитячого харчування являє собою регламентована нормативно-правовими актами діяльність уповноважених органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, що спрямована на: забезпечення здоровим та раціональним дитячим харчування дітей, розвиток підприємств сфери дитячого харчування, здійснення державного регулювання процесів виробництва та обігу дитячого харчування в Україні, притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства в сфері дитячого харчування.
Визначено, що принципи діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування – це основні вихідні ідеї та закономірності, що покладено в основу виробничих та логістичних процесів з метою забезпечення дітей грудного та раннього віку достатнім, високоякісним та безпечним дитячим харчуванням та реалізації конституційних прав дитини на достатній життєвий рівень, охорону здоров’я і життя.
Запропоновано принципами діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування поділити на: загальні принципи публічного адміністрування; спеціальними принципи; інституціональні принципи. Якщо перша та група принципів знайшли своє вираження в наукових дослідженнях, то інституційні принципи характеризуються специфічними особливостями, що визначають осноположні засади розвитку сфери дитячого харчування в цілому.
Визначено, що суб’єктами публічної адміністрації у сфері дитячого харчування є: 1) суб’єкти загальної компетенції: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України; 2) суб’єкти спеціальної компетенції: Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство аграрної політики та продовольства України; Міністерство економіки України; Державна служба з питань безпечності та якості харчових продуктів та захисту прав споживачі інші органи та установи; органи місцевого самоврядування.
Ключові слова: суб’єкти адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування, виробництво та обіг дитячого харчування, дитяче харчування, дитина, охорона здоров’я, суб’єкти публічної адміністрації, виробництво та обіг дитячого харчування.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430696
Василів С.С. Інститут адвокатури в Іспанії
У статті розглянуто нормативно-правове регулювання інституту адвокатури в Іспанії. Зокрема, автором проаналізовано статус адвоката в Іспанії, основні умови доступу до адвокатської професії, основні засади та принципи адвокатської діяльності, рекламування адвокатом своєї діяльності.
Ключові слова: адвокат, адвокатська діяльність, принципи адвокатської діяльності.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430699
Деменко О.Є. Сучасний стан податково-адміністративного регулювання відносин щодо справляння податків та зборів
Стаття присвячена дослідженню сучасного стану податково-адміністративного регулювання відносин щодо справляння податків та зборів. Виокремлення податково-адміністративного регулювання можливе через: а) врахування предметного критерію; б) наявність формального підходу до упорядковання конкретної сфери суспільних відносин.
Встановлено, що предметний критерій податково-адміністративного регулювання буде основою для виокремлення об’єкта правового впливу, а саме суспільних відносин щодо справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів; застосування спеціальних правових засобів, сукупність яких складає механізм правового впливу на сплавляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів; застосування конкретно визначених процедур сплати податків та зборів; використання конкретних інструментів публічного впливу за порушення норм податкового законодавства; встановлення прав та обов’язків учасників правовідносин що складаються під час справляння податків та зборів, а також притягнення їх до юридичної відповідальності.
Акцентовано увагу на тому, що базування податково-адміністративного регулювання здійснюється відповідно до формального підходу, за якого можливим є використання в якості правових регуляторів справляння податків та зборів лише тих, що мають юридичне значення. Встановлено, що специфіка податково-адміністративного регулювання справляння податків та зборів полягатиме в тому, що його формальним відображенням будуть виключно ті нормативно-правові акти, яких прийнято суб’єктами публічної адміністрації в формі підзаконного нормативного акту, який регулює сферу оподаткування.
Обґрунтовано, що податково-адміністративне регулювання справляння податків та зборів сформовано з нормативних актів, яких прийнято: органами державної виконавчої влади; органами місцевого самоврядування, суб’єктами, яких не віднесено до органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, але яких наділено окремими повноваженнями щодо забезпечення управлінського впливу в сфері справляння податків та зборів (Президентом України, Національним Банком України, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, військовими адміністраціями).
Ключові слова: податкове регулювання, податково-адміністративне регулювання, справляння податків та зборів, підзаконні нормативно-правові акти, уповноважені суб’єкти.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430703
Кудрявцева В.В., Чайка Н.І., Піддубна О.М. Правовий статус дачних будинків в Україні: проблематика та аналіз судової практики
У статті розглянуто актуальність та проблематику правового статусу дачних будинків в Україні, проаналізовано визначення понять «дачний будинок», «садовий будинок» відповідно до норм чинного законодавства України. В результаті аналізу нормативно-правових актів, що врегульовують дані питання, зокрема Конституції України, Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та існуючої судової практики, зроблено висновок про правові аспекти статусу дачних будинків та важливість дотримання чинного законодавства в ситуаціях зміни місця реєстрації.
Ключові слова: дачний будинок, садовий будинок, дача, садиба, житловий будинок, кооператив, право власності, місце реєстрації, судова практика.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430705
Кульчій О.О. Напрями удосконалення правового регулювання підприємницьких відносин для сприяння повоєнній відбудові України
У статті проаналізовано перспективні напрями удосконалення правового регулювання підприємницьких відносин для сприяння повоєнній відбудові України. Визначено ключові виклики та можливі заходи стимулювання, зокрема дерегуляція, системна державна допомога, реформа інституцій підтримки підприємництва.
Ключові слова: підприємницька діяльність, правове регулювання, дерегуляція, повоєнна відбудова, інвестиційний клімат, інфраструктура.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430711
Мех Ю.В. Теоретико-методологічні засади основних принципів та функцій державно-приватного партнерства в секторі безпеки України
В статті розглянуто теоретико-методологічні засади основних принципів та функцій державно-приватного партнерства в секторі безпеки. Зазначено, що особливості суспільних відносин, що пов’язані з державно-приватним партнерством, опосередковують потреби слідування спеціальним принципам цього способу управлінської діяльності, а специфіка сектору безпеки – окреслює межі його застосування та профільні вихідні засади.
Визначено принципи державно-приватного партнерство в секторі безпеки як сукупність основоположних ідей та вихідних начал, які спрямовані забезпечувати однотипне формулювання правового впливу на суспільні відносини в секторі національної безпеки в частині визначення партнерських (рівноправних) взаємовідносин сторін для досягнення спільних цілей при конкретному державному інтересів.
Запропоновано прийняття Концепції розвитку державно-приватного партнерства в секторі безпеки у формі постанови Кабінету Міністрів України з обовязковим виділенням принципів державно-приватного партнерства в секторі безпеки такого змісту: 1) дотримання відповідного рівня безпеки інформації; 2) пріоритетність в якості партнера резидентів перед нерезидентами, в випадках потреби збереження конфіденційності інформації про об’єкт державно-приватного партнерства – допуск в якості партнера виключно резидентів; 3) встановлення взаємних гарантій у договорі про взаємодію; 4) стійкість взаємодії, що підкріплена укладенням довгострокових договорів про державно-приватне партнерство.
Зазначено, що питання функціонального призначення державно-приватного партнерства в секторі безпеки знаходить своє вираження в детермінації правового впливу такої форми взаємодії на стан національної безпеки. Можливість укладення договору державно-приватного партнерства в секторі національної безпеки покликано забезпечити розвиток нових форм солідарності, партнерства і співробітництва, коли традиційний владно-розпорядчий характер відповідної активності стабілізується шляхом впровадження альтернативного варіанту у вигляді адміністративно-погоджувального та впорядковуючого формату взаємодії.
Ключові слова: державно-приватне партнерство, сектор безпеки, принципи, функції, нормативне регулювання.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430719
Трегубенко Г.П. Особливості забезпечення екологічної безпеки в умовах правового режиму воєнного стану
Представлено науковій апробації аналіз і систематизацію актуальних питань сьогодення – стану довкілля та природних ресурсів. Охарактеризовано найвпливовіші чинники, що безпосередньо погіршують стан навколишнього природного середовища держави. Висвітлено проблеми, що загрожують національній екологічній безпеці та стратегії щодо їх вирішення. Визначено нормативно-правову базу, що здійснює регулювання суспільних відносин екологічної безпеки. Особливу увагу звернено до шляхів подолання ризиків та проблем, що загрожують екологічній безпеці.
Ключові слова: екологічна безпека, природні ресурси, водні ресурси, землі, атмосферне повітря, нормативно-правове регулювання, інструменти реалізації, моделі втілення, економіка, природокористування, сучасні тенденції розвитку, перспективи, програми забезпечення, правове регулювання, охорона довкілля, доцільне користування.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430731
Цибульник Н.Ю. Шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки
В статті виокремлено та проаналізовано шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки. Зазначено, що вказівка на «адміністративне» правове регулювання означає те, що якісно здійснюватиметься вплив правових норм на суспільні відносини, які охоплюють предмет адміністративного права. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання в секторі безпеки охоплює нормативне впорядкування суспільних відносин, яких пов’язано з здійсненням управління в секторі безпеки, забезпечення прав людини і громадянина, а також притягнення до адміністративної відповідальності.
Проаналізовано можливі напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в секторі безпеки залежно від напрямів діяльності уповноважених суб’єктів на об’єкт впливу.
Зазначено, що удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, яких пов’язано з здійсненням управління в секторі безпеки можливе в частині реформування інституційного механізму забезпечення сектору безпеки шляхом його структуризації, налагодження взаємодії між окремими суб’єктами, що наділені повноваженнями в секторі безпеки, поширення практики використання цифрових технологій у їх діяльності тощо. Запропоновано внесення змін до Закону України «Про національну безпеку» такого характеру: 1) розмежувати сектор безпеки та оборони; 2) до складу сектору безпеки віднести державні органи, на які Конституцією та законами України покладено повноваження із забезпечення національної безпеки.
Обґрунтовано доцільність утворення окремого центрального органу виконавчої влади, що забезпечує та реалізує державну політику в сфері національної безпеки – Міністерства з питань національної безпеки, серед завдань якого, до прикладу, виокремлюватимуться: забезпечення формування та реалізації державної політики з питань захищеності конкретних державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, життєво важливих національних інтересів; здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з питань забезпечення національної безпеки; забезпечення прав службових та посадових осіб державних органів, які виконують повноваження х забезпечення національної безпеки; вироблення порядку застосування заходів, які спрямовані на забезпечення національної безпеки.
Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, сектор безпеки, цифровізація, глобалізація, євроінтеграція.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430735
Горбачевська Т.І. Свобода релігії або переконань та безпека: виклики та гарантії захисту в умовах війни
Стаття розглядає межі перетину релігійної свободи й безпеки, що є найактуальнішим аспектом права на свободу релігії або переконань в сучасному українському правовому та суспільному дискурсах. Метою є аналіз можливості законодавчої заборони діяльності окремої релігійної спільноти в цілому у розрізі вимог Конституції України на міжнародних актів з прав людини. Питання заборони релігійної організації через розташування її керівного центру в державі, яка вчинила акт військової агресії проти України розглядається у декількох поточних законопроєктах, внесених на розгляд парламенту України, зокрема, щодо заборони діяльності Української православної церкви (Московського Патріархату). Стаття визначає, що, по-перше, обмеження свободи релігії або переконань з мотивів національної безпеки та надзвичайного стану заборонено в міжнародних стандартах з прав людини, а також в Конституції України. По-друге, законодавстві чітко передбачено єдиний порядок заборони діяльності релігійної організації – судовий. Підстави для ініціювання такого порядку мають відповідати принципам пропорційності, легітимності та повноти зібраних доказів про встановлення систематичного, послідовного та довготривалого спонукання до невиконання конституційних обов’язків; грубих порушень громадського порядку; та посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій. По-третє, стандарти із захисту прав людини забороняють колективне притягнення до відповідальності усієї релігійної громади за дії її окремих представників. Водночас стан війни створює екстраординарні умови та виклики для функціонування демократичної держави. В таких складних справах варто обґрунтовано визначати пріоритетність між правами людини та іншими цінностями як публічний порядок, суспільна безпека та національний суверенітет.
Ключові слова: свобода релігії та переконань, безпека, воєнний стан, межі втручання у права людини, заборона релігійної організації.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430739
Дрозач Л.В. Компаративістький аналіз запровадження та реалізації пенсійної реформи України в умовах особливого періоду
Здійснивши компаративістський аналіз пенсійної реформи відзначено, що війна в Україні вимагає перегляду діючої реформи та запровадження нової концептуальної пенсійної системи, яка б враховувала усі сучасні виклики та особливості. Разом з тим ця реформа повинна бути запроваджена вже після війни, з урахуванням економічної стану держави , що вкрай важливо врахувати. Ситуація в країні після війни може бути вкрай складною, з великими економічними викликами, зокрема збитки в промисловості, інфраструктурі, а також значний витік людських ресурсів. Враховуючи це, запровадження оновленої пенсійної системи повинно бути адаптоване до поточних умов та сприяти відновленню економіки та створенню стабільності в державі.
Додатково, важливо враховувати потреби військових і цивільних постраждалих, а також забезпечити їхній соціальний захист у першу чергу. Ця реформа може виступити як однією з складових стратегії відновлення та розвитку України після війни, спрямованої на покращення якості життя громадян і забезпечення їхнього фінансового стабільності у майбутньому.
Основні аспекти нової пенсійної реформи можуть включати: запровадження механізмів, які забезпечать стійкість пенсійної системи в умовах воєнного конфлікту та збережуть фінансову платоспроможність системи для виплати пенсій; реформа повинна передбачати заходи для захисту вразливих категорій пенсіонерів, особливо тих, хто постраждав внаслідок війни; важливо забезпечити принцип соціальної солідарності в системі, щоб уникнути пенсійного бідності та нерівності; потрібно розглянути можливість введення гнучких правил виходу на пенсію, які враховуватимуть особисті обставини та потреби працівників; запровадження програм підтримки та реабілітації ветеранів війни, а також надання їм пільг та підвищеного соціального захисту; реформа повинна передбачати створення ефективної та прозорої системи управління пенсійними фондами та активами для забезпечення їхньої ефективності та надійності; реформа повинна бути частиною загальної стратегії відновлення економіки та забезпечення росту для забезпечення фінансової стійкості пенсійної системи.
Пенсійна система України повинна розвиватися на підставі розробленої та прийнятої Кабінетом Міністрів України після війни Державної стратегії соціального захисту громадян, одним з напрямків якої буде створення ефективної та стабільної пенсійної системи, здатної забезпечувати фінансовий комфорт громадян при досягнення пенсійного віку та в умовах економічної нестабільності.
Ключові слова: пенсія, пенсійне забезпечення, соціальний захист, соціальна політика, система пенсійного забезпечення, права громадян, пенсійне забезпечення військовослужбовців, соціальний захист, військовослужбовець.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430741
Линник О.А. Процедура акумулювання та використання інвестицій в Україні
Розкрито процедуру акумулювання та використання інвестицій в Україні.
Субʼєктів інвестиційної діяльності слід визначати згідно з Законом України “Про інвестиційну діяльність”, відповідно до якого суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. При цьому інвесторами є суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
Обʼєктами залучення є будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права. Для того, щоб обʼєкт залучення був інвестиційно привабливим для потенційних інвесторів, учасники інвестиційної діяльності повинні запропонувати інвестиційні проекти, які є комплексом заходів (організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних), визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку національної економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється суб’єктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей.
Війна однозначно продовжує впливати на показники глобалізації України, а тому наявність на українському інвестиційному ринку компаній з прибутком з РФ демонструє готовність Уряду та Президента України з Радою національної безпеки та оборони відмовлятися від санкцій проти великих компаній, які готові під час війни вкладати кошти в інвестиційні проекти.
Ключові слова: акумулювання інвестицій, публічне управління, нормативно-правове регулювання, управління інвестиціями, інвестиції, арбітраж, спори, медіація, публічний спір, інвестиційний арбітраж, публічні закупівлі, публічне адміністрування.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10430743
Колунтаєв А.В. Правові позиції Європейського суду з прав людини як інструменти непрямого захисту права на громадянство
Через розширення сфери міжнародно-правового регулювання, яка стосується прав людини, міжнародна правотворча та правозастосовна практики торкаються, зокрема, і права людини на громадянство, внаслідок чого постає проблема визначення меж впливу такої міжнародної юридичної практики на питання, які традиційно належать до сфери виключної національної компетенції. У зв’язку з чим, актуалізується проблема вивчення й осмислення правових позицій Європейсього суду з прав людини, що стосуються набуття і втрати громадянства держави як непрямих інструментів захисту права на громадянство, що актуально з точки зору теоретичних досліджень і повинно бути враховано у правотворчій та правозастосовчій практиках України як держави-члена Ради Європи.
Ключові слова: громадянство, набуття і втрата громадянства, апатрид, поліпатрид, Європейська конвенція про громадянство, Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, правові позиції Європейського Суду з прав людини.
