Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 травня 2024 року
Беззубов Д.О., Пашинська Д.Ю. Зарубіжний досвід забезпечення економічної безпеки підприєницької діяльності
Розглянуто світовий досвід нормативно-правового та організаційно-управлінського забезпечення економічної безпеки, який пов’язаний із становленням національних економічних інтересів і усвідомленням їх суспільством, хронологічну інкорпорацію основних законодавчих актів у сфері забезпечення економічної безпеки підприємницької діяльності. Проведено аналіз поняття економічної безпеки підприємства та підприємницької діяльності, певних кроків до його становлення та прикладів певного досвіду зарубіжних країн у забезпеченні економічної безпеки підприємницької діяльності.
На основі аналізу зарубіжного досвіду забезпечення економічної безпеки підприємницької діяльності можна зробити наступні висновки: комплексний підхід (Норвегія, Швеція, Швейцарія) – зарубіжні підприємства використовують комплексні підходи до забезпечення економічної безпеки, які включають стратегічне планування, ризик-менеджмент, інновації, співпрацю та розвиток персоналу. Важливість ризик-менеджменту (США, Канада, Італія) – ефективне управління ризиками є ключовим елементом успішного забезпечення економічної безпеки підприємства. Це означає ідентифікацію, аналіз та управління ризиками на всіх рівнях діяльності підприємства. Інновації (США, Німеччина, Японія) – зарубіжні підприємства активно інвестують у дослідження та розвиток, щоб створювати конкурентні переваги та забезпечувати сталість у довгостроковій перспективі. Співпраця та партнерство (Німеччина, Японія) – встановлення партнерських відносин з іншими компаніями, урядовими органами та міжнародними організаціями допомагає зменшити ризики та забезпечує спільне вирішення економічних викликів та загроз. Освіта та розвиток персоналу (Німеччина) – забезпечення економічної безпеки також залежить від здатності персоналу адаптуватися до змін та вдосконалювати свої навички та знання. Тому важливо інвестувати у навчання та розвиток персоналу.
Відповідно прикладів певних країн, таких як США, Японія, Німеччина, які згідно різних інформаційних ресурсів досягли найбільших результатів в розвитку економічної безпеки підприємства, одним з основоположних кроків її становлення та стабільності є закріплення та надійність інформаційної безпеки. Інформаційна безпека має свій вплив на будь-яку сферу функціонування країни в цілому, і економічна безпека підприємства не є виключенням.
Ключові слова: підприємницька діяльність, підприємництво, безпека, економічна безпека, підприємство, досвід, аналіз.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11296969
Воронятніков О.О. Протидія булінгу та мобінгу в особливий період
У статті досліджуються особливості протидії булінгу та мобінгу в особливий період. Повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України, наявність економічних та соціальних проблем в країні, підвищення рівня стресу та емоційної нестабільності, невизначеність – все це підсилює причини виникнення конфліктних ситуацій серед неповнолітніх та дорослого населення.
Досліджено історію становлення та розвитку понять булінгу і мобінгу та закріплення їх на законодавчому рівні в Україні. Проведено огляд загальнотеоретичної складової цих явищ та можливі заходи протидії зазначеним видам цькування, аналіз нормативно-правових актів у сфері протидії проявам насильства в сфері освіти та в трудових колективах.
З’ясовано ознаки, види та причини виникнення булінгу. Традиційно видами булінгу є психологічний, матеріальний, фізичний та важливо виокремити сучасний вид – кібербулінг. До причин можна умовно віднести особистісні, соціальні, сімейні причини та вплив зовнішнього середовища.
З метою протидії булінгу власники та керівники закладів освіти зобов’язані забезпечувати створення безпечного освітнього середовища, здійснювати аналіз соціально-психологічного клімату в закладах освіти загалом і в окремих навчальних групах зокрема, за допомогою науково-педагогічних працівників та психологів. Важливою є комунікація із здобувачами освіти на засадах партнерства та довіри.
Крім того проаналізовано складові елементи та види мобінгу. Визначено причини виникнення мобінгу, серед яких можна назвати зовнішні, на рівні соціуму та внутрішні, особистісні. Розглянуто відмінність між мобінгом та кібермобінгом. З метою попередження мобінгу запропоновано керівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, приділяти увагу адаптації нових співробітників, створити процедуру входження в посаду та знайомства з колегами, а також не забувати приділяти час уже сформованому колективу. Створювати приємну доброзичливу атмосферу, за якої всі працівники будуть відчувати свою значимість та усвідомлювати, що їх потреби чують та за можливості враховують.
Ключові слова: булінг, кібербулінг, мобінг, кібермобінг, цькування, протидія насильству, особливий період.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11296994
Москаленко С.І. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі транспорту та авіаційної діяльності
У статті проаналізовано нормативно-правове регулювання повноваженнь органів місцевого самоврядування в галузі транспорту та авіаційної діяльності. Автором здійснено аналіз нормативних актів, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування, в галузі господарської діяльності, пов’язаної з транспортом. В останні роки відбувається розширення повноважень органів місцевого самоврядування, в тому числі в галузі регулювання господарських відносин та транспортної діяльності. Вплив на господарську діяльність зумовлює розвиток економіки регіону, громади в цілому. Важливим в цьому процесі, є діяльність місцевих рад. Саме вони приймають рішення, що в майбутньому впливають на зазначену діяльність. В останні роки відбувається розширення повноважень органів місцевого самоврядування, в тому числі в галузі регулювання господарських відносин та транспортної діяльності. Тому необхідним є зробити аналіз повноважень органів місцевого самоврядування в зазначеній сфері. На сьогодні залишилося недослідженими питання аналізу повноважень органів місцевого самоврядування щодо регулювання господарської діяльності в галузі транспорту, та зокрема цивільної авіації.
Основними нормативними актами, що регулюють повноваження органів місцевого самоврядування в України, в галузі господарської діяльності транспортної галузі, зокрема є: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Повітряний Кодекс України», Закон України «Про транспорт», тощо. Аналіз національного законодавства, призвів до висновку, що повноваження органів місцевого самоврядування в галузі регулювання транспорту можна поділити на: 1) повязані з наданням дозволів, на здійснення певних видів господарської діяльності (авіаційно-хімічні роботи); 2) заснування, створення підприємств комунальної форми власності в галузі транспорту ; 3) надання дозволів, повязаних з будівництвом об’єктів, відведенням земельних ділянок; 4) фінансування програм розвитку.
Ключові слова: захист прав і інтересів, органи місцевого самоврядування, місцеві громади, господарська діяльність, повноваження, територіальна юрисдикція.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297008
S.R. o. Tahiev, Ya.M. Krupko Peculiarities of Aggravating Circumstances Application– Committing a Crime under Conditions of Martial Law or State of Emergency, other Emergency Situations
Стаття присвячена дослідженню застосування обставин, що обтяжують покарання-вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій. Після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та введення в державі правового режиму воєнного стану законодавцем посилено кримінальну відповідальність за низку злочинів, вчинених в особливий період.
З’ясовано, що аналіз обвинувальних вироків не дає змоги визначити, яким чином відбувається відповідне врахування обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання, при призначенні покарання.
Саме тому у статті порушуються питання про необхідність нормативного визначення чітких правил урахування відповідних обставин у призначеному покаранні. На прикладі судової практики були визначені особливості застосування обставин, що обтяжують покарання – це вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій.
Ключові слова: воєнний стан, надзвичайний стан, обставини, що пом’якшують покарання, обставини, що обтяжують покарання, кримінальна відповідальність, судова практика, кваліфікація кримінальних правопорушень, призначення покарання, індивідуалізація, злочини проти власності, Верховний Суд.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297026
Гапонов О.О. Адміністративно-правові відносини в сфері транспортної інфраструктури
В даній статті розкрито зміст адміністративно-правових відносин в сфері транспортної інфраструктури.
Визначено, що адміністративно-правові відносини в сфері транспортної інфраструктури – це взаємовідносини між державними органами, органами місцевого самоврядування, транспортними операторами, власниками інфраструктури та кінцевими користувачами. Ці відносини регулюються комплексом адміністративно-правових норм, що визначають порядок створення, експлуатації, управління та розвитку транспортної інфраструктури.
До числа суб’єктів публічної адміністрації між якими виникають адміністративно-правові відносини в сфері транспортної інфраструктури належать: Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України; Державна служба України з безпеки на транспорті; Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України; Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України; місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Констатовано: 1. ієрархічність адміністративно-правових відносин у сфері транспортної інфраструктури випливає з організаційної структури управління та взаємодії між різними рівнями державної влади, що здійснюють регулювання і контроль у цій галузі; 2. управління транспортною інфраструктурою здійснюється на кількох рівнях – від центральних до місцевих органів влади. Наприклад, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України може встановлювати загальнодержавні стандарти та правила для всіх видів транспорту, тоді як регіональні та місцеві органи влади займаються реалізацією цих політик і наглядом за дотриманням законодавства в межах своїх територій; 3. вищі органи влади мають право контролювати і регулювати діяльність нижчестоящих у сфері транспорту. Наприклад, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України може встановлювати регулятивні рамки, яким мають відповідати регіональні транспортні відомства, і здійснювати контроль за їхньою діяльністю через інспекції та аудити; 4. управління транспортною інфраструктурою включає чіткий розподіл відповідальностей між різними рівнями управління. Наприклад, федеральний уряд може відповідати за міжнародні та міждержавні транспортні коридори, тоді як місцеві уряди керують міським транспортом і місцевими дорогами.
Ключові слова: транспортна інфраструктура, транспорт, національна безпека, наукове дослідження, види транспорту, публічна адміністрація, адміністративно-правові відносини.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297054
Комарницький Д.С. Адміністративно-правова характеристика форм та методів реалізації функцій держави
Адміністративно-правове дослідження форм та методів реалізації функцій держави обумовлене необхідністю удосконалення та підвищення ефективності державного управління в умовах сучасних викликів, які постали перед суспільством і державою. В сучасних умовах потребує свого подальшого дослідження адміністративно-правовий механізм взаємозв’язку форм та методів реалізації функцій держави та функцій державного управління, як одного із засобів реалізації функцій держави.
Функції держави реалізуються в ході реалізації функцій державного управління. Реалізація функцій державного управління є засобом здійснення функцій держави. Такий підхід дає можливість стверджувати, що форми та методи державного управління одночасно є і формами та методами реалізації функцій держави.
Форма державного управління – це юридично впорядкована діяльність суб’єктів державного управління по здійсненню певних дій, необхідних для успішної реалізації закріплених за ними функцій державного управління. Форми державного управління закріплені прямо в компетенції відповідних органів державного управління чи витікають із неї. Форми державного управління поділяються на правові та неправові, структурні та процедурні.
Методи управління – це способи або засоби досягнення поставлених управлінських цілей, що визначають якісну складову управління. Вони поділяються на три групи: організаційні; адміністративні; економічні.
Кожна із форм та кожен із методів державного управління є одним із елементів змісту державного управління. Реалізація функцій державного управління є засобом здійснення державою її функцій. Функції державного управління, а отже і функції держави, реалізуються за допомогою використання різних форм та методів державного управління, залежно від галузі (сфери) діяльності держави. Реалізація функцій держави (державного управління) здійснюється відповідними суб’єктами державного управління у визначених законодавством формах та властивими для діяльності таких суб’єктів методами, і має відносну самостійність в системі інших видів діяльності держави в цілому.
Ключові слова: функції держави, функції державного управління, форми державного управління, методи державного управління.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297064
Чорномаз О.Б., Строцький Р.Є., Янчик М.І. Сучасний стан запобігання та протидії домашньому насильству в Україні: законодавство та реалії
У статті звертається увага, що захист прав та забезпечення захисту інтересів осіб, які постраждали від домашнього насильства є базовим принципом, на якому має ґрунтуватися діяльність відповідних органів державної влади, державних і недержавних установ та інституцій (в тому числі освітніх та медичних) України. Водночас домашнє насильство й жорстоке поводження щодо жінок та дітей є поширеним явищем. Діти найчастіше зазнають жорстокості з боку ровесників, але кожна четверта дитина з тих, хто потерпав від насильства та знущання, зіткнулася з цим у власній родині.
Ключові слова: діяльність, органи Національної поліції, захист, протидія домашньому насильству, діти.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297120
Ланюк В.Я. Вплив діджиталізації на збирання та використання електронних доказів при здійсненні правосуддя
Стаття зосереджена на аналізі діджиталізації процесів судочинства, зокрема на впливі цифрових технологій на збір, збереження, обробку та використання електронних доказів у досудових та судових процедурах. Вона розкриває, як технологічні інновації, такі як штучний інтелект та автоматизація, реформують традиційні методи ведення судочинства, підвищуючи його ефективність та доступність.
У статті обговорюються ключові переваги діджиталізації, такі як покращення прозорості судових процесів та збільшення швидкості розгляду справ за рахунок цифрової обробки документації та дистанційного ведення засідань. Однак, разом з цими перевагами, висвітлюється ряд викликів, з якими зіштовхуються правові системи в контексті діджиталізації. Зокрема, стаття звертає увагу на проблеми, пов’язані з автентифікацією електронних доказів, забезпеченням їх цілісності, а також збереженням персональної інформації та даних.
Особлива увага приділяється необхідності розробки чітких процедурних правил та впровадження сучасних технологій шифрування, які могли б допомогти подолати існуючі виклики та зміцнити правові гарантії для учасників судового процесу. Крім того, розглядається потреба у гармонізації міжнародних та національних правових рамок, що регулюють використання електронних доказів, щоб відповідати глобальним стандартам та викликам.
Пропонуються шляхи удосконалення законодавства України, щоб забезпечити ефективне впровадження електронних доказів у судову практику, які включають розробку детальних процедур, зміцнення цифрової безпеки та захисту даних, а також підвищення компетентності правових фахівців у галузі ІТ.
Таким чином, стаття надає цінний внесок у розуміння перетворень, які відбуваються в судочинстві під впливом цифрових технологій, і вказує на необхідність подальших досліджень та законодавчих ініціатив для адаптації правової системи до нових реалій.
Ключові слова: діджиталізація, електронні докази, правосуддя, автентифікація, цифрова безпека, приватність, кібербезпека, штучний інтелект.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297183
Чиркін А.С., Шаповалова В.Д., Мосейчук К.А. Особливості закріплення та захисту прав та свобод у конституціях зарубіжних країн
У статті здійснено аналіз конституційних основ закріплення та захисту прав та свобод громадян у зарубіжних країнах. Виходячи з основних принципів конституційного захисту, розглянутих на прикладі зарубіжних країн, досліджено механізми контролю, які забезпечують дотримання та захист цих прав. Зокрема, увага приділяється порівняльному аналізу конституційних норм країн таких як Швейцарія та Саудівська Аравія, що дозволило виявити суттєві відмінності у підходах до захисту прав і свобод. На основі цього аналізу сформульовано висновки, що є важливим для створення можливих напрямків удосконалення захисту прав та свобод.
Ключові слова: захист прав і свобод, конституційне право, механізми контролю, Швейцарія, Саудівська Аравія.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297195
Чиркін А.С., Пархоменко А.П., Підлуська М.О. Класифікація зарубіжних парламентів та особливості правового становища палат
Стаття присвячена класифікації зарубіжних парламентів та аналізу особливостей їх правового становища. Парламентські системи відрізняються в різних країнах і можуть мати різні форми та функції. Ця робота ставить за мету з’ясувати основні типи парламентів, їх характеристики та вплив на процес прийняття рішень.
На сьогодні, однією з головних цінностей у сучасній системі публічної влади посідає парламент, який займає одне із особливих місць у демократичній- правовій державі. Як конституційний інститут парламент можна охарактеризувати на підставі закріплення його правового становища у системі державних органів влади. На прикладі кожної конкретної держави можна побачити яку специфіку показує парламентаризм соціально-історичного розвитку суспільства, становлення національного будівництва та досвід політичної, а також правової культури.
Окрема увага приділяється правовому становищу палат у різних парламентських системах: конституційного статусу палат, їхньої незалежності, взаємодії з іншими гілками влади та правового захисту їхніх рішень. Додатково, стаття висвітлює вплив політичних факторів на правове становище палат, зокрема партійної системи, коаліційного урядування та виборчих систем, а також можливі наслідки зміни політичного контексту на правове становище парламентських палат.
Ключові слова: парламент, парламентаризм, демократія, державне управління, поділ влади.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297221
Свиридов С.О. Гносеологія поняття економічної безпеки підприємництва
Досліджено гносеологію поняття економічної безпеки підприємства.
Зазначено, що економічна безпека підприємницької діяльності стосується виключно окремої діяльності підприємства. Із наведених вище тверджень випливає, що економічна безпека підприємства стосується існуючого стану матеріальних і нематеріальних ресурсів суб’єкта господарювання, їх фізичного захисту та ефективності використання, а економічна безпека підприємницької діяльності у свою чергу відображає рівень захищеності економічних інтересів підприємства в процесі здійснення ним цієї діяльності. Разом з тим, неможливо не враховувати, що підприємницька діяльність є, як правило, основним вектором діяльності підприємства, а тому її економічну безпеку необхідно розцінювати як невід’ємний внутрішній компонент економічної безпеки підприємства. Проте, категорія «економічна безпека підприємства» є ширшою і відображає крім захисту підприємницької діяльності ще й збереження таких складових як майно підприємства, його потенціал, конкурентоспроможність тощо.
Держава може і повинна забезпечити національні підприємства теоретико-прикладними дослідженнями в сфері економічної безпеки. Відсутність таких досліджень може призвести до неефективності діяльності щодо забезпечення економічної безпеки і в підсумку до неконкурентоспроможності національних підприємств. Крадіжка , внутрішнє шахрайство, хабарництво, корупція – все це проблеми, які можуть і повинні вирішуватися державою і підприємством спільно. Адже окремо взяте підприємство не має достатньо можливостей , щоб змінити систему відносин. Це прерогатива виключно держави.
Відзначено, що об’єктом економічної безпеки підприємства є уся система її повноцінного функціонування. Уразивши хоча б один із об’єктів безпеки підприємства, остання зазнає відповідного впливу на окрему ділянку підприємства, що може обернутися небезпекою або загрозою втрати балансу рівноваги виробничо-господарського механізму підприємства.
Ключові слова: економічна безпека, підприємництво, підприємство, система безпеки, правове забезпечення.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297239
Долинський О.О. Принципи адміністративної процедури в адміністративному праві
Проаналізовано поняття та систему принципів адміністративної процедури.
Відзначено, що принципи адміністративної процедури – це основні правила та норми, які регулюють проведення адміністративних процесів та процедур у взаємодії між державними органами та громадянами або юридичними особами. Ці принципи служать для забезпечення законності, прозорості, ефективності, об’єктивності та справедливості у процесі прийняття адміністративних рішень. Основною метою принципів адміністративної процедури є забезпечення прав та інтересів осіб у рамках державного регулювання, вирішення адміністративних справ, а також створення механізмів для ефективної взаємодії між державою та суспільством.
Принципи адміністративної процедури, закріплені в законодавстві України, відіграють фундаментальну роль у регулюванні взаємодії між державними органами та громадянами чи юридичними особами. Вони базуються на європейських стандартах правової держави, де керуються верховенство права та захист прав і свобод людини. Основоположними принципами, які забезпечують належне адміністративне управління, є законність, обґрунтованість, безсторонність, пропорційність та відкритість. Ці принципи гарантують, що дії державних органів є прозорими, об’єктивними та справедливими, сприяючи таким чином зміцненню довіри громадян до держави та ефективності державного управління.
Серед основних принципів, закріплених у законодавстві, особливу увагу заслуговує принцип верховенства права, який передбачає незаперечність прав і свобод особи над іншими інтересами держави. Законодавство вимагає від усіх державних інституцій підпорядкування їх дій вимогам закону, забезпечуючи при цьому належне врегулювання адміністративних справ. Важливість цього принципу полягає у забезпеченні основ правової визначеності та передбачуваності для кожного громадянина чи організації у їхніх правових відносинах з державою.
Крім того, принципи, такі як об’єктивність, ефективність і своєчасність, сприяють тому, що адміністративні рішення приймаються на підставі повного і всебічного вивчення обставин справи, з урахуванням інтересів усіх сторін. Принципи забезпечують не тільки юридичну, але й фактичну можливість захисту своїх прав у разі необхідності, включаючи право на оскарження дій або рішень державних органів. Таким чином, адміністративне законодавство України формує міцну основу для здійснення прав та обов’язків державою в межах визначених юридичних рамок, що є важливим для розвитку правової держави та захисту основоположних прав громадян.
Ключові слова: адміністративне право, адміністративна процедура, адміністративно-процедурне право, розгляд адміністративної справи, публічна адміністрація.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297249
Гикавий Т.В. Міжнародний досвід публічного адміністрування волонтерської діяльності
Відзначено, що міжнародний досвід публічного адміністрування волонтерської діяльності демонструє різноманітність підходів та практик залучення волонтерів у соціально значущі проекти. Різні країни використовують унікальні методи для стимулювання волонтерства, що сприяє зміцненню громад, підтримці соціально вразливих категорій населення та реалізації екологічних ініціатив.
В США існує Національне агентство Corporation for National and Community Service (CNCS), яке забезпечує координацію та фінансування широкого спектру волонтерських програм. Наприклад, програма AmeriCorps пропонує молодим людям можливість працювати у неприбуткових організаціях, школах, державних агенціях, забезпечуючи освіту, захист навколишнього середовища та іншу громадську діяльність. Волонтери отримують стипендію, а також можуть отримати фінансову допомогу на освіту після завершення програми.
Великобританія реалізує стратегію підтримки волонтерства на національному рівні через програму National Citizen Service. Ця програма орієнтована на молодь віком від 16 до 17 років і включає соціальні проекти, освітні курси та особистісний розвиток. Це допомагає молодим людям розвивати лідерські навички, сприяє їхній соціальній активності та покращує міжкультурне спілкування.
Японія відома своїм високим рівнем організації громадського життя, де волонтерство є важливою складовою. Особливо після землетрусу та цунамі 2011 року волонтерські ініціативи отримали масовий розвиток. Уряд підтримує численні програми, які допомагають у відновленні та реабілітації постраждалих районів, включаючи залучення волонтерів для допомоги в постраждалих громадах.
В Німеччині федеральний уряд підтримує програму “Bundesfreiwilligendienst” (Федеральна добровільна служба), яка дозволяє людям всіх вікових категорій приєднуватися до соціальних, екологічних та культурних проектів на добровільній основі. Учасники отримують фінансову підтримку та мають можливість працювати в різних громадських ініціативах, розширюючи свої навички та професійний досвід.
Відзначено, що волонтерська діяльність допомагає зміцнювати зв’язки між громадянами і державою, а також сприяє розвитку громадянського суспільства.
Ключові слова: волонтерська діяльності, волонтерство, волонтерська допомога, публічне адміністрування, волонтери.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297269
Кропивний Є. Принципи адміністративно-правового регулювання сфери громадського харчування та гостинності
Розкрито поняття та види принципів адміністративно-правового регулювання сфери громадського харчування та гостинності.
Під принципами адміністративно-правового регулювання сфери громадського харчування та гостинності запропоновано розуміти фундаментальні правила та норми, які визначають порядок державного регулювання, управління, контролю та нагляду за діяльністю підприємств у цих галузях. Ці принципи спрямовані на забезпечення високого рівня обслуговування, безпеки споживачів, чесної конкуренції, стабільності ринку та розвитку індустрії, враховуючи при цьому інтереси споживачів та вимоги держави. Основні аспекти цих принципів включають: забезпечення якості та безпеки продукції (регулювання санітарних норм та стандартів, контроль за якістю продуктів харчування та умовами їх приготування); встановлення чітких вимог до отримання ліцензій та сертифікатів для здійснення діяльності, що гарантує дотримання підприємствами обов’язкових стандартів; впровадження механізмів адміністративної та юридичної відповідальності за порушення умов роботи, недотримання стандартів якості та безпеки; забезпечення прозорості діяльності підприємств, права споживачів на повну інформацію про послуги, права на скарги та їх розгляд; створення рівних умов для усіх учасників ринку, запобігання монополізму та стимулювання здорової конкуренції.
До принципів адміністративно-правового регулювання сфери громадського харчування та гостинності слід віднести: – принцип переорієнтації спеціалістів сфери громадського харчування та гостинності адже у післявоєнний період одним із можливих варіантів розширення цільового ринку має стати доступ до споживачів, які не охоплені або обмежені певними послугами; – принцип розвитку застосування інноваційних технологій полягає у впровадженні сучасних технічних і технологічних рішень для оптимізації процесів, покращення якості послуг і збільшення задоволення клієнтів; – принцип соціально орієнтованого бізнесу полягає в інтеграції соціальної відповідальності в основну бізнес-стратегію компаній, які працюють у цих секторах; – принцип щедрості та доброзичливості по відношенню до гостей фундаментальним у сфері гостинності та громадського харчування; – принцип використання цифрових технологій для забезпечення безпеки та комфорту гостей акцентує на важливості інтеграції сучасних технологічних рішень у повсякденну діяльність закладів громадського харчування та гостинності.
Ключові слова: сфера харчування, гостинність, принципи, адміністративно-правове регулювання, ресторанний бізнес, кейтерінг.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297285
Муравщик Є.О. Загально-теоретичні підходи до визначення поняття та механізму здійснення публічних закупівель в фармацевтичній діяльності
В даній статті проаналізовано загально-теоретичні підходи до визначення поняття та механізму здійснення публічних закупівель в фармацевтичній діяльності.
Визначено, що публічні закупівлі – комплекс дій, які здійснюються суб’єктами публічного сектору для задоволення своїх потреб у товарах, роботах чи послугах шляхом укладання угод з постачальниками. Основні ознаки публічних закупівель, такі як відкритість, конкуренція, прозорість та недискримінаційність, визначають основні принципи, які повинні бути дотримані в процесі укладання угод.
Основні зміни законодавства у сфері публічних закупівель стосуються процедур (трансформація відкритих торгів у відкриті торги з особливостями проведення, не застосовуються так звані євроторги та переговорна процедура) та спрощення умов їх проведення, скорочення строків оскарження та окремих процедурних дій, переглянуті вартісні пороги, заборонено замовникам закупати у російських та білоруських компаній, фізичних осіб, осіб, що торгують продукцією російського/білоруського виробника та багато іншого.
Публічні закупівлі в фармацевтичній галузі в Україні мають стратегічне значення для забезпечення населення якісними та доступними медичними препаратами. Вдосконалення та покращення цього процесу може сприяти ефективнішому використанню державних ресурсів, підвищенню рівня медичного обслуговування та зменшенню корупційних ризиків.
Публічні закупівлі в фармацевтичній діяльності — це процедура, за допомогою якої державні, муніципальні або інші установи, що фінансуються з державного бюджету, придбавають лікарські засоби, вакцини, медичне обладнання та інші фармацевтичні товари. Цей процес важливий для забезпечення населення необхідними медичними препаратами та виробами медичного призначення.
Закупівлі здійснюються через формальні тендерні процедури, які мають на меті забезпечити прозорість, справедливість та ефективне використання публічних коштів. Процес публічних закупівель включає вибір постачальників, укладання контрактів та моніторинг постачання та розподілу медичних товарів.
Ключовими напрямками для удосконалення публічних закупівель в фармацевтичній діяльності в Україні: 1) запровадження централізованих закупівель; 2) підвищення прозорості та відкритості; 3) зміцнення контролю та відповідальності; 4) підвищення кваліфікації учасників закупівель; 5) залучення громадськості та експертів; 6) розвиток законодавчої бази.
Ключові слова: публічні закупівлі, процедура публічних закупівель, prozzoro, принципи публічних закупівель, фармацевнична галузь.
https://doi.org/10.5281/zenodo.11297313
Кумеда А.Ю. Розвиток інституту окремої думки судді конституційної юрисдикції в зарубіжних країнах
У статті досліджено поняття «окрема думка судді», встановлено, що німецький Парламент був першим сучасним законодавчим органом Європи, який дозволив оприлюднити окрему думку судді. Автор акцентує увагу на тому, що окрема думка судді стала частиною конституційної правосвідомості, що вплинуло на формування правової ідеології та сприяє розвитку правової культури. Інститут окремої думки судді має великий потенціал для подальшого вивчення та дослідження у конституційному судочинстві. Зокрема, аналіз розвитку цього інституту в зарубіжних країнах відображає тенденції та перспективи розвитку конституційної юрисдикції, визначає нові напрямки в правовій доктрині та практиці. На початку статті надані статистичні дані, які говорять про те, що судді в Україні достатньо часто користуються таким правовим інструментом як окрема думка. Автором досліджено дві категорії окремих думок, які мають власні лінгвопрагматичні особливості: 1) «думка незгоди», це ситуації, коли суддя не погоджується з основним рішенням і висловлює своє протистояння до нього; 2) «думка згоди», що виражається тоді, коли суддя не має заперечень до основного рішення і підтримує його, але вважає, що наведені докази чи шляхи вирішення правового спору невдалі, тому вносить додаткові аргументи. У статті наголошено, що, на відміну від публічних окремих думок суддів в Україні, у практиці зарубіжних країн окремі думки суддів часто залишаються недоступними для сторін і громадськості, зокрема, у таких країнах як Ірландія, Узбекистан, Франція, Італія та інші. Автор доходить до висновку, що через інститут окремої думки судді конституційної юрисдикції судді мають можливість висловлювати свої погляди та сприяти розширенню правового дискурсу. Розвиток цього інституту відображає різноманіття правових систем у світі та підтримує розвиток конституційної демократії.
Ключові слова: окрема думка судді, Конституційний Суд України, судочинство, конституційна юстиція зарубіжних країн.
