Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 липня 2024 року
Беззубов Д.О., Косарецький Є.І., Онофрійчук О.А. Проблеми та перспективи забезпечення економічної безпеки держави в контексті національної безпеки
У статті проаналізовано проблеми економічної безпеки держави в контексті національної безпеки. Розкрито сутність поняття «економічна безпека», її взаємозв’язок з іншими компонентами національної безпеки, а також основні загрози економічній безпеці в сучасних умовах.
Підкреслено, що економічна безпека є базисом національної безпеки, оскільки виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ первинні для життєдіяльності людини, суспільства і держави.
Розглянуто історичний аспект формування поняття «економічна безпека», починаючи з XII ст. у країнах Західної Європи. Відзначено, що в сучасному контексті економічна безпека стала окремою галуззю знань у зв’язку з розвитком продуктивних сил та удосконаленням виробничих відносин.
Виділено основні складові економічної безпеки: фінансову, зовнішньоекономічну, макроекономічну, інвестиційно-інноваційну, інформаційну, науково-технологічну, енергетичну, соціальну, демографічну, продовольчу, виробничу та екологічну безпеку. Підкреслено їх взаємозв’язок та взаємовплив.
Проаналізовано сучасний стан економічної безпеки України та ключові загрози, зумовлені російською агресією. Серед них – руйнування інфраструктури, розрив виробничих ланцюгів, втрата промислового та експортного потенціалу, скорочення ВВП, погіршення макроекономічних показників тощо. Це доводить, що без надійного забезпечення національної безпеки неможливо гарантувати економічну стабільність і розвиток.
Окреслено основні проблеми забезпечення економічної безпеки України в умовах війни. Серед них – відсутність довгострокової стратегії, обмеженість фінансових ресурсів держави, невизначеність щодо тривалості війни, глобальні кризові явища. Відповідно, запропоновано напрями вдосконалення державної політики в сфері економічної безпеки, зокрема розробка індикаторів та механізмів моніторингу, впровадження кращих міжнародних практик, розвиток людського капіталу тощо.
Доведено важливість комплексного підходу до забезпечення економічної безпеки, що включає економічну незалежність, стабільність, конкурентоспроможність та правове регулювання. Держава має зосередитися на розробці ефективних стратегій та інструментів впливу з урахуванням сучасних викликів. Забезпечення економічної безпеки визначається як пріоритетне завдання державної політики та невід’ємна умова сталого розвитку України.
Ключові слова: економічна безпека, національна безпека, складові економічної безпеки, інвестиції, об’єкт економічної безпеки.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12825981
Беспаль О.Л., Катеринчук К.В. До питання розуміння «систематичності» як однієї з ознак домашнього насильства
Статтю присвячено проблемі кримінальної відповідальності за домашнє насильство, а саме дослідженню однієї з ознак – систематичності. Наголошено, що, попри все, дана проблема залишається актуальною, гострою та такою, що потребує адекватного вирішення. Аналізуючи офіційні статистичні дані за останні три роки, встановлено факт збільшення випадків вчинення домашнього насильства. Незважаючи на значний інтерес наукової спільноти до проблем, пов’язаних з домашнім насильством, втім й нині є питання, які є невирішеними та потребують правового врегулювання, серед яких – систематичність, як одна з ознак даного кримінального правопорушення. Відсутність єдиного, уніфікованого визначення її ознак, як в наукових джерелах, так і в судовій практиці, призводить до різного розуміння її змісту та до помилок в частині притягнення осіб до кримінальної відповідальності за домашнє насильство.
Аналізуючи позиції різних вчених в тлумаченні «систематичності», як ознаки домашнього насильства, автори дійшли до висновку, що в науковій літературі немає одностайного підходу, а це призводить до різного роду проблем в частині притягнення до кримінальної відповідальності кривдників. В судовій практиці також має місце різне тлумачення «систематичності» домашнього насильства (особливо в судах першої та апеляційної інстанції), втім в постановах Верховного Суду наголошується на таких помилках і надається правозастосовче тлумачення даній ознаці. Авторами статті наголошено, що допоки не буде надано чіткого визначення ознак систематичності на законодавчому рівні, це й надалі продовжуватиме породжувати нові дискусії та проблеми в правозастосовній діяльності і, загалом, негативно впливатиме на ефективність застосування ст. 126-1 КК України. На підставі зазначеного, авторами наголошено на необхідності у доповненні ст.126-1 КК України приміткою, в якій законодавцем було б надане визначення ознак «систематичності».
Ключові слова: систематичність, домашнє насильство, кримінальна відповідальність, ознака.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826016
Глух М.В., Ковалко Н.М. Стадії досудового врегулювання адміністративно-правових спорів
У статті досліджено порядок проведення процедури досудового врегулювання адміністративно-правових спорів. Проаналізовано позиції науковців щодо особливостей окремих стадій процедури досудового врегулювання адміністративно-правових спорів. Сформовано основні стадії процедури досудового врегулювання адміністративно-правових спорів: 1) ініціювання сторонами спору проведення процедури досудового врегулювання публічно-правового спору шляхом подання заяви до голови відповідного суду; 2) розгляд головою суду заяви сторін про проведення процедури та призначення уповноваженого судді; 3) прийняття справи суддею-медіатором та підготовка справи до проведення переговорів шляхом збору відповідного переліку доказів, письмових обґрунтувань позицій сторін; 4) проведення безпосередньо переговорів по врегулюванню публічно-правових спорів в призначену дату та час; 5) оформлення результатів проведення досудового врегулювання адміністративно-правового спору шляхом укладання письмової чи усної угоди, за умови позитивного результату переговорів або вирішення питання щодо знищення документів та поновлення провадження, якщо переговори були безрезультатними.
Ключові слова: адміністративно-правовий спір, досудове врегулювання спорів, стадія, стадії досудового врегулювання адміністративно-правових спорів, порядок досудового врегулювання адміністративно-правових спорів.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826048
Карелін В.В. Особливості підготовки рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України
Питання професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС України) є досить актуальним сьогодні, оскільки саме підготовка співробітників до служби здебільшого визначає ефективність їх подальшої діяльності і, як наслідок, спокій у державі. Підготовка персоналу ДКВС України знаходиться у сфері впливу державної політики щодо виконання кримінальних покарань. Основними формами такої підготовки слід вважати власне освітню сферу, де майбутній пенітенціарій отримує базову та повну вищу освіту, що є фундаментом майбутньої професії, а також систему безперервного вдосконалення своїх компетентностей через систему підвищення кваліфікації. Державна політика України в освітній сфері спрямована на подальший розвиток юридичної освіти з підготовки правника відповідно до його фундаментальної ролі – утверджувати верховенство права через захист прав і свобод людини. Такий розвиток має здійснюватися шляхом гарантування якості освіти не тільки в академічному середовищі, але й у різних виявах підвищення кваліфікації персоналу ДКВС України (первинної підготовки, підвищення кваліфікації, стажування тощо). Становлення спеціалістів ДКВС України виступає як процес складний та тривалий і залежить як від відповідних якостей персоналу, так і від вміння швидко адаптуватися до професійної діяльності. Це свідчить про актуальність і необхідність дослідження проблем підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації персоналу органів та установ виконання покарань і зумовлює необхідність розгляду особливостей підготовки пенітенціаріїв через заклади освіти та систему підвищення кваліфікації в Україні.
Таким чином, у навчальному закладі ДКВС України впроваджується дієвий механізм організації практичної підготовки юриста-пенітенціарія, який буде здатний забезпечити потреби пенітенціарної системи у фахівцях нової генерації. Здійснивши аналіз системи підвищення кваліфікації компетентностей персоналу пенітенціарної системи України, ми дійшли висновку, що на сьогодні наша держава проводить удосконалення системи підбору та професійної підготовки кадрів у зазначеній сфері, який ми вбачаємо у формуванні нового розуміння системи виконання покарань яка базується на європейських орієнтирах. Крім того, необхідно зазначити, що забезпечення потреб пенітенціарної системи в кваліфікованих спеціалістах нової формації потребує пошуку нових форм в організації навчального процесу, використання практичного досвіду та максимального наближення процесу навчання до реальних умов служби. При цьому необхідно усвідомлювати, що заключною стадією в процесі формування професійно-правових якостей майбутніх пенітенціаріїв далеко не завжди є момент закінчення навчального закладу. Скоріше за все, мету можна вважати досягнутою у тому випадку, якщо випускник у подальшому буде виявляти стійкий інтерес і потребу в постійному вдосконаленні отриманих ним правових знань і прагнути будувати свою професійну діяльність відповідно до принципів та ідей права, а вимог законів, європейської практики виконання покарань та поводження із засудженими. Констатуємо, що на теперішній час проходить процес подальшого становлення системи підвищення кваліфікації персоналу ДКВС України на основі запровадження європейських стандартів та вимог до персоналу пенітенціарної системи, визначення пріоритетів підвищення кваліфікації за посадами, змістовного поєднання досягнень науки та практики в навчальному процесі.
Ключові слова: Державна кримінально-виконавча служба України, персонал, особи рядового і начальницького складу, пенітенціарна система, заклади вищої освіти зі специфічними умовами навчання.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826100
Гольдберг Н.О., Урлапова О.Я. Способи вчинення шахрайства з нерухомістю
У статті розглядаються різні способи вчинення шахрайства з нерухомістю. Проаналізовано основні методи, які застосовують шахраї для обману громадян, зокрема підробку документів, використання фальшивих посвідчень та інші хитрощі. Особлива увага приділяється аналізу правових підходів до трактування способів вчинення кримінального правопорушення та визначенню ключових характеристик, які допомагають ідентифікувати та попереджати такі правопорушення. Метою статті є розгляд різних підходів до трактування способів вчинення кримінального правопорушення, представлених у юридичній літературі, а також надання характеристики деяких способів здійснення шахрайства з нерухомістю громадян.
Ключові слова: нерухомість, шахрайство, способи вчинення кримінальних правопорушень, підробка документів, сфера будівництва, кримінальне правопорушення.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826123
Івахненко О.А.. Руснак Л.М., Риженко О.С. Правове регулювання повноважень органів центральної виконавчої влади, що реалізують державну політику в реабілітаційній галузі
Наукове дослідження присвячено правовому регулюванню повноважень органів центральної виконавчої влади щодо реалізації державної політики в реабілітаційній галузі України. Досліджено законодавчі та підзаконні акти, вивчено праці науковців, які досліджували проблеми державного управління системою реабілітаційних закладів в Україні.
Вказано, що повноваження щодо управління реабілітаційними закладами мають Міністерства охорони здоров’я та Міністерства соціальної політики. Реабілітаційні заклади можуть перебувати у сфері управління Міністерства у справах ветеранів, оборони та Міністерства внутрішніх справ. Координацію роботи різних органів державної влади щодо управління реабілітаційними закладами здійснює Кабінет Міністрів України.
Зроблено висновок, що основну роль в реалізації державної політики у реабілітаційній галузі відіграє Міністерство охорони здоров’я України. Встановлено, що до повноважень цього органу виконавчої влади належить безпосереднє керівництво діяльністю з реабілітації у сфері охорони здоров’я, розробка та затвердження нормативно-правових актів з реабілітації у сфері охорони здоров’я, впровадження протоколів надання реабілітаційної допомоги в Україні.
Важливу роль в реалізації державної політики у реабілітаційній галузі відіграє Міністерство соціальної політики України. З’ясовано, що до повноважень цього органу виконавчої влади належить встановлення та впровадження державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, розробка Державних типових програм реабілітації осіб з інвалідністю, а також організація заходів щодо реабілітації осіб з інвалідністю.
Запропоновано внесення змін до чинного законодавства та сформульовано пропозиції автора щодо подальших перспективних напрямів дослідження в реабілітаційній галузі України.
Ключові слова: повноваження, реабілітація, реабілітаційний заклад, реабілітаційна допомога, орган влади, органи центральної виконавчої влади, державне управління, соціальна політика, охорона здоров’я, правовий статус.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826155
O.Ya. Kovalchuk, Ye.I. Dovhopolyi, M.V. Shliakhovchuk Digital Technologies in Justice: Blockchain as an Innovative Way of Dispute Resolution
У статті досліджено потенціал технології блокчейн та розумних контрактів для вирішення спорів. Розглянуто децентралізовані платформи правосуддя, які використовують анонімних присяжних для ухвалення рішень на основі блокчейну. Ці платформи мають на меті забезпечити справедливе ставлення, унеможливлюючи ухвалення рішень будь-якою одноосібною стороною, та сприяти передбачуваності. Децентралізована природа ухвалення рішень є ключовим аспектом, оскільки судові рішення ухвалюються не централізованим органом, схильним до упередженості, а спільнотою присяжних, які мотивовані діяти чесно. Розширюючи доступ до юридичних послуг, ці платформи потенційно можуть знизити витрати та затримки у судах. Ґрунтуючись на технології розумних контрактів, ці платформи дозволяють автоматично виконувати рішення з урегулювання спорів, що виникають при блокчейн-транзакціях, без участі державних судів чи централізованих інституцій, тим самим пропонуючи новаторський підхід до вирішення таких конфліктів
Висвітлено потенційні проблеми, пов’язані з цими платформами. Стереотипи, упередження та поведінкові фактори можуть впливати на процеси прийняття рішень присяжними. Технічні ризики, такі як можливість створення кількох облікових записів та відсутність особистої репутації, створюють можливості для змови та маніпулювання голосами. Крім того, виникають правові проблеми через несумісність платформ із законодавством деяких країн, оскільки їхній анонімний і конфіденційний характер суперечить принципам, таким як змагальне судочинство та прозорість, необхідним у системах цивільного права. Підкреслено необхідність подальших досліджень для вирішення правових, технологічних, поведінкових та економічних питань, пов’язаних із вирішенням спорів на основі блокчейну. Наголошено на важливості подолання регуляторних невизначеностей, дотримання конфіденційності й анонімності та узгодження впровадження цих платформ із чинними правовими рамками для забезпечення їх широкого прийняття та можливості виконання.
Ключові слова: цифровізація правосуддя, блокчейн, смарт-контракти, онлайн вирішення спорів, конфіденційність, нормативно-правове регулювання, платформи децентралізованого правосуддя, ухвалення рішень.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826190
Крупко Я.М., Царюк С.В. Питання практики судового захисту прав суб’єктів, щодо яких здійснюється державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки
У статті досліджуються питання практики судового захисту прав суб’єктів, щодо яких здійснюється державний (нагляд) контроль у сфері техногенної та пожежної безпеки. Автори звертають увагу, що на різних етапах механізму здійснення заходів державного нагляду (контролю) посадові особи контролюючого органу вчиняють дії, допускають бездіяльність, приймають рішення, які можуть зачіпати права та законні інтереси підконтрольних суб’єктів, створювати для них певні обов’язки, які, однак, не завжди узгоджуються з законодавчими нормами, що регламентують процедуру здійснення перевірок. Відтак, підконтрольні суб’єкти вимушені шукати шляхи захисту своїх прав та інтересів, зокрема через звернення до суду.
Ключові слова: державний нагляд (контроль); державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки; заходи державного нагляду (контролю); заходи реагування у сфері техногенної та пожежної безпеки; права суб’єктів, щодо яких здійснюється державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки; судовий захист прав; оскарження акта перевірки; оскарження припису.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826226
Лаговська Н.В., Батюк Л.В. Нормативно-правове регулювання прийняття та оформлення спадщини під час дії воєнного стану
Статтю присвячено дослідженню нормативно-правового регулювання прийняття та оформлення спадщини під час дії воєнного стану.
Під час підготовки статті було проаналізовано останні дослідження і публікації провідних науковців-правників присвячені проблемам нормативно-правового регулювання спадкового права загалом, та окрему увагу було приділено роботам в яких досліджувались особливості прийняття та оформлення спадщини під час дії воєнного стану. Проаналізовано чинне законодавство, до якого було внесено зміни щодо регулювання процесу спадкування в умовах воєнного стану.
В статті розкрито проблемні питання спадкування під час війни, зокрема: визначення часу та місця прийняття спадщини, отримання спадщини, що містить борги; встановлення факту сумісного проживання спадкоємця та спадкодавця при фактичному прийнятті спадщини, особливості прийняття спадщини спадкоємцем який перебуває за кордоном.
Окрему увагу приділено відтермінуванню сплати боргів на період дії воєнного стану та період до 90 днів після його припинення, або скасування для наступних категорій боржників-пільговиків: військовослужбовців; військовослужбовців, які отримали групу інвалідності, перебувають у полоні; військовослужбовців, які зникли безвісти; членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи зникли безвісти в період воєнного стану.
Зроблено висновок, що деякі статті проекту закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення регулювання нотаріальної діяльності» № 5644 від 10.06.2021 р. мають дискусійний характер та не врегулюють повною мірою відносини, які виникли під час дії воєнного стану.
Запропоновано при доопрацюванні вище згаданого проекту закону передбачити механізм відновлення втрачених або зіпсованих нотаріальних документів, зокрема, таких як заповіт, свідоцтво про право на спадщину тощо.
Висловлено думку, що важливо запровадити оцифрування наявних документів в заведених вже спадкових справах із застосуванням Порталу «Дія», удосконалити норми системи Е-нотаріату в частині вчинення нотаріальних дій в електронній формі із застосуванням режиму відеоконференції (онлайн-режим).
Ключові слова: спадщина, спадкування, спадкоємець, спадкодавець, місце відкриття спадщини, час відкриття спадщини, фактичне прийняття спадщини, окупована територія, зона бойових дій, воєнний час.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826252
S.I. Marko Prospects for the Use of the Latest Information Technologies in Combating Environmental Crime
Наукова стаття присвячена дослідженню можливостей сучасних інформаційних технологій у протидії екологічній злочинності. Зокрема, окреслено кращі зарубіжні практики використання інновацій у сфері охорони довкілля, проаналізовано окремі організаційно-технічні проблеми в контексті даної тематики, визначено напрямки розвитку та адаптації інформаційних технологій у протидії кримінальним правопорушенням, враховуючи специфіку українського законодавства та практики його застосування. Зроблено висновок, що сучасні технології, включаючи геоінформаційні системи, системи електронного обліку, мобільні додатки для громадськості, автоматизовані системи відстеження викидів, безпілотні літальні апарати та інші інноваційні рішення здатні забезпечити прозорість діяльності підприємств та активне залучення громадян до процесу контролю, дозволять оперативно реагувати на порушення, суттєво підвищити ефективність дій правоохоронних органів України, зокрема, у протидії екологічній злочинності.
Ключові слова: довкілля, кримінальні правопорушення, протидія, інформаційні технології, інновації.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826275
Грутман Л.О. Іноземці чи особи без громадянства як позивачі в адміністративному судочинстві: права та обов’язки
В статті досліджено зміст адміністративно-процесуальних відносин, що виникають під час реалізації адміністративно-правового статусу іноземців чи осіб без громадянства, який складається з прав та обов’язків суб’єктів цих правовідносин.
Законодавство України визначає, що іноземці чи особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни України. Право на оскарження рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади мають іноземці чи особи без громадянства як суб’єкти адміністративного права, якщо вони перебувають на території України на законних підставах, в противному випадку вони самі будуть притягнуті до відповідальності. Іноземці чи особи без громадянства як позивачі мають два види процесуальних прав: змагальні та диспозитивні. Винятком є неможливість іноземців чи особам без громадянства брати участь як позивачі у публічно-правових спорах, пов’язаних з виборчим правом та державною службою. Їх права зумовлені особливим становищем цих суб’єктів у правовому полі України, а обов’язок виступає як юридична можливість, вимога та міра дозволеного з боку держави в поведінці іноземців чи осіб без громадянства в адміністративному судочинстві.
Адміністративна юстиція є своєрідним арбітром у сфері публічно-правових відносинах держави та іноземних громадян чи осіб без громадянства, слідкуючи за дотриманням норм, що врегульовують їх взаємовідносин та виступає гарантом забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина, створюючи умови для їх захисту. Адміністративне судочинство виступає як безпековий механізм, що має з’ясувати чи правомірна поведінка іноземців чи осіб без громадянства або ж неправомірні були дії суб’єкта публічних відносин (посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування) та прийняти відповідне рішення на основі принципу верховенства права.
Ключові слова: іноземці, особа без громадянства, позивач, права, обов’язки, адміністративний судочинство, публічно-правовий спір.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826296
Адреасян Г. Повоєнне відновлення водних рекреаційних об’єктів
В даній статті автор акцентував увагу на важливості відновлення рекреаційного потенціалу водних об’єктів як в умовах воєнного стану, так і повоєнний період.
Відзначено, що водні рекреаційні об’єкти, такі як озера, річки, моря, басейни, та інші водні зони відпочинку, мають значну важливість для суспільства, економіки та навколишнього середовища.
Акцентовано увагу на функціях водних рекреаційних об’єктах, зокрема, автор наголошує, що соціально-рекреаційна функція виражається у тому, що водні об’єкти пропонують відмінні можливості для відпочинку, розваг та спорту. Це може включати плавання, водні лижі, човнові прогулянки, риболовлю та інші види активності. Рекреація біля води часто сприяє покращенню фізичного здоров’я та емоційного благополуччя людей; економічна важливість передбачає, що водні рекреаційні зони часто стають туристичними магнітами, що приваблюють відвідувачів та стимулюють місцеву економіку. Вони можуть забезпечувати доходи через туризм, готелі, ресторани та інші пов’язані послуги; екологічна роль – водні рекреаційні об’єкти відіграють важливу роль у підтримці біорізноманіття та екосистем. Вони можуть слугувати місцем проживання для багатьох видів рослин і тварин. Збереження і раціональне використання цих об’єктів є ключовим для збереження місцевих екосистем; освітня та наукова значимість – водні об’єкти часто використовуються для освітніх цілей, включаючи навчання про морське життя та екологічні процеси. Це також місця для наукових досліджень, які можуть допомагати зрозуміти зміни клімату, екосистемні зміни та вплив людської діяльності на природні ресурси; зміцнення спільноти відіграє важливе значення, адже, передбачає спільний відпочинок на водних об’єктах, який сприяє зміцненню зв’язків у спільноті, збільшуючи соціальну взаємодію та взаємодопомогу серед мешканців.
Таким чином, водні рекреаційні об’єкти не тільки забезпечують відпочинок та розваги, але й відіграють важливу роль у соціальному, економічному та екологічному розвитку. Їх належне управління та збереження є важливими для підтримки якості життя та сталого розвитку.
Ключові слова: природні ресурси, водні об’єкти, рекреаційна зона, охорона здоров’я, відновлення водних ресурсів.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826298
Кікена П.І. Перспективи удосконалення національного законодавства щодо захисту прав дітей в умовах воєнних конфліктів
В даній статті проаналізовано норми міжнародного права та національного законодавства в частині захисту прав дітей в умовах збройних конфліктів.
Аналізуючи українське законодавство, можна виділити важливі відмінності між поняттями «дитина війни» та «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів». По-перше, термін «дитина війни» стосується історичного контексту і визначається у Законі України як особа, яка на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) була молодша за 18 років. Це означає, що під це визначення підпадають особи, які пережили конкретні історичні події понад 70 років тому. У той же час, поняття «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» стосується дітей, що потрапили під вплив сучасних або недавніх конфліктів і охоплює широкий спектр ситуацій — від фізичних та психологічних травм до неправомірного залучення до бойових дій. По-друге, статус «дитини війни» переважно використовується для визначення права на певні соціальні гарантії чи пільги, зумовлені віком та історичними обставинами. В той же час, «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів», має бути захищена від подальших порушень, отримуючи активний захист і підтримку з боку держави, включно з лікуванням, реабілітацією та соціальною інтеграцією.
Захист прав дітей в умовах воєнних конфліктів є важливим аспектом міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. Національне законодавство України та міжнародні зобов’язання, включаючи Конвенцію про права дитини та її Факультативний протокол, підкреслюють необхідність надання особливого захисту дітям у конфліктних зонах. Однак, в контексті триваючої російської агресії в Україні, потребується подальше удосконалення цих заходів.
Перш за все, необхідно посилити механізми виявлення та реєстрації дітей, які потерпають від наслідків війни, особливо тих, хто був вимушено переміщений або залишився без супроводу. Це дозволить забезпечити їм вчасну та ефективну психологічну підтримку та соціальну інтеграцію. Зусилля мають бути спрямовані на створення спеціалізованих центрів допомоги, де діти могли б отримати як психологічну, так і фізичну допомогу. Другий напрям удосконалення полягає в законодавчому закріпленні заборони використання дітей у військових діях, з чіткими санкціями для тих, хто порушує ці заборони. Важливо розробити й впровадити ефективні програми для забезпечення відповідальності та відновлення правосуддя щодо дітей, залучених до воєнних конфліктів. Третє, потрібно посилити міжнародне співробітництво для захисту прав дітей в конфліктних зонах, особливо через імплементацію та моніторинг міжнародних договорів. Україні важливо ініціювати та підтримувати міжнародні ініціативи, спрямовані на зміцнення правового захисту дітей в умовах війни.
Ключові слова: діти, захист прав дітей, воєнний конфлікт, імплементація законодавства, збройний конфлікт.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826324
Сидоренко Д.В. Еволюція законодавчого регулювання оцінки майна та майнових прав в Україні
У статті проаналізовано еволюцію законодавчого регулювання оцінки майна та майнових прав в Україні. Зазначено, що становлення інституту незалежної оцінки розпочалося після здобуття незалежності в умовах переходу від планової до ринкової економіки. Цей процес супроводжувався формуванням відповідної законодавчої бази, яка пройшла тривалий шлях розвитку.
Досліджено розвиток нормативно-правової бази, визначено ключові проблеми та перспективи подальших досліджень у цій сфері. Зазначено, що в період з 2003 по 2007 роки Кабінетом Міністрів України було затверджено Національні стандарти оцінки майна № 1, № 2, № 3 та № 4, які встановили загальні вимоги до проведення оцінки різних видів майна – рухомих речей, нерухомості, цілісних майнових комплексів, пакетів акцій, майнових прав інтелектуальної власності, тощо.
Акцентовано, що ключовим етапом стало прийняття у 2001 році базового Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», який заклав правові засади регулювання оціночної діяльності.
Підкреслено, що у забезпеченні державного регулювання оціночної діяльності суттєву роль відігравав Фонд державного майна України (ФДМУ) та Українське товариство оцінювачів (УТО), яке здійснює професійну підготовку та сертифікацію оцінювачів за міжнародними стандартами, а також розробляє методичні рекомендації.
Визначено, що важливою тенденцією розвитку оціночної діяльності в Україні на сучасному етапі є її цифровізація. Суттєвим кроком у розвитку інфраструктури оцінки стало запровадження у 2018 році Єдиної бази даних звітів про оцінку (ЄБДЗО). З метою спрощення процедур оцінки нерухомості у 2022 році ФДМУ запровадив сервіс автоматичного визначення оціночної вартості об’єктів нерухомості, що дозволяє фізичним та юридичним особам безоплатно отримувати інформацію про оціночну вартість нерухомості на підставі даних Єдиної бази звітів про оцінку.
Доведено, що попри значний прогрес, оціночна діяльність в Україні стикається з низкою проблем. Серед них – недосконалість нормативно-правової бази, випадки заниження вартості майна недобросовісними оцінювачами, брак кваліфікованих кадрів у регіонах. Запропоновано шляхи їх вирішення.
Ключові слова: майно, майнове право, оцінка майна, регулювання оціночної діяльності, оціночна вартість.
https://doi.org/10.5281/zenodo.12826326
Савчук В.О. Основні детермінанти корупції у тих сферах суспільного життя, які прогнозовано будуть найбільш фінансованими у післявоєнний період
Стаття присвячена аналізу основних детермінантів корупції у сферах суспільного життя, які прогнозовано будуть найбільш фінансованими у післявоєнний період. Дослідження має на меті визначити та проаналізувати фактори, що сприяють виникненню корупційних детермінант у різних сферах суспільного життя, зокрема: сферах оборони, інфраструктури та соціального захисту населення. У ході дослідження саме ці сфери визначені як вирішальні та критично важливі для ефективного відновлення та розвитку країни, оскільки вони залучають значні обсяги державного фінансування та міжнародної допомоги.
У ході дослідження було визначено та консолідовано основні детермінанти корупції, зокрема культурні та соціальні фактори, прогалини у законодавстві, великий обсяг фінансування, неналежний аудит та контроль фінансів, а також недостатню прозорість тендерних процедур. Культурні та соціальні фактори включають рівень громадської свідомості, традиції та звичаї, що можуть сприяти толерантності до корупційних дій. Прогалини у законодавстві стосуються недосконалих правових норм, які не забезпечують ефективного запобігання та боротьби з корупцією. Великий обсяг фінансування створює величезні ризики для виникнення корупційних схем через складність контролю постійних фінансових потоків та моніторингу їх витрат. Неналежний аудит та контроль фінансів виявлено як один із ключових факторів, що сприяють корупції, оскільки недостатній рівень відслідковування та аудиту за витратами державних коштів дозволяє уникати відповідальності за неправомірні дії. Недостатня прозорість тендерних процедур також є значним детермінантом корупції, оскільки відсутність відкритої та конкурентної системи закупівель сприяє зловживанням та непрозорому розподілу ресурсів.
Результати цього дослідження мають важливе значення для формування ефективної антикорупційної політики та підвищення прозорості й відповідальності у сфері аудиту та використанні фінансових ресурсів. Уже сьогодні вони можуть стати основою для розробки стратегій, спрямованих на мінімізацію корупційних детермінант у післявоєнний період, що є ключовим аспектом для успішного відновлення та сталого розвитку України після закінчення війни.
Ключові слова: детермінанти корупції, післявоєнний період, корупція, найбільш фінансовані сфери, фактори корупції.
