Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 вересня 2024 року
Запотоцька О.В. Доктринальна характеристика службових відносин
У статті здійснюється ґрунтовний аналіз діючого законодавства, поглядів вчених стосовно місця службових відносин в адміністративному праві, надається поняття таких відносин, визначаються їх межі та характерні ознаки. Правовий статус державного службовця є складно-елементною категорією, зміст якої різниться залежно від участі державного службовця у визначених державно-службових правовідносинах. Для формулювання проблематики цього дослідження було обґрунтовано актуальність теми, стан її дослідження національною юридичною наукою. Визначено, що службові відносини – це взаємодія між публічними службовцями та органами державної влади або місцевого самоврядування, які виникають під час процедури призначення на посаду, звільнення, реалізації своїх повноважень, дисциплінарну відповідальність та інші аспекти професійної діяльності публічних службовців. Метою службових відносин є забезпечення ефективного функціонування державного апарату, реалізація державної політики та захист прав і свобод громадян.
Ключові слова: публічна служба, державна служба, правовідносини, службова кар’єра, службові відносини.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840155
Карелін В.В. До питання забезпечення соціальних прав як складової виправлення та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі
Виправлення та ресоціалізація засуджених є важливим аспектом пенітенціарної системи, який спрямований на забезпечення їх успішної інтеграції в суспільство після звільнення. Засуджені до позбавлення волі не повинні втрачати своїх основних соціальних прав, хоча ці права можуть бути обмежені у зв’язку з відбуттям покарання. Основні соціальні права засуджених забезпечують їх людську гідність та сприяють їх виправленню та ресоціалізації.
Під час здійснення дослідження використовувались загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Застосування методу аналізу дозволили встановити необхідні для подальшого провадження дослідження дані із декількох джерел: нормативно правові акти України та Європейського Союзу, наукові праці вчених, що висвітлювали питання пов’язані із кримінальним правом, кримінально-виконавчим правом. Використання методу синтезу уможливило поєднання отриманих попередньо знань, що дозволило встановити основи правового регулювання забезпечення соціальних прав як складової виправлення та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі, а також сформувати пропозиції щодо вдосконалення такого явища.
Соціальне право – це сукупність норм і принципів, які регулюють суспільні відносини, пов’язані із забезпеченням соціальних потреб та соціальної справедливості. Воно включає в себе права, які гарантують гідні умови життя, доступ до соціальних благ, соціальний захист та рівність можливостей для всіх громадян. До соціальних прав засуджених належать: право на охорону здоров’я; право на житло; право на матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника тощо; право на достатній життєвий рівень.
Незважаючи на нормативне закріплення соціальних прав засудженого до позбавлення волі практика свідчить про певну недосконалість процесу їх реалізації в діяльності установ виконання покарань що зумовлено рядом причин: по-перше недосконалість нормативного регулювання, відсутність чітко визначеної процедури порядку забезпечення соціальних прав засуджених, що створює умови для зловживань та різних підходів до вирішення цих питань; по-друге низька обізнаність персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України з нормативно-правовою базою та механізмом реалізації соціальних прав засуджених, обставин що повинні враховуватись при виправленні та ресоціалізації засуджених).
Ключові слова: виправлення і ресоціалізація; правовий статус; соціальні права; засуджені; позбавлення волі; гарантії соціальних прав.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840157
Проневич О.С. Інститут спеціалізованого уповноваженого в органах виконавчої влади: вітчизняна традиція концептуалізації та легалізації
Стаття присвячена осмисленню вітчизняної традиції концептуального обґрунтування та легального закріплення інституту виконавчого спеціалізованого уповноваженого в органах виконавчої влади з особливою акцентуацією уваги на класифікації виконавчих спеціалізованих уповноважених, з’ясуванні стану нормативно-правового закріплення їх адміністративно-правового статусу. Констатовано, що виконавчий спеціалізований уповноважений є різновидом галузевого омбудсмена, який поєднує ознаки адміністративного органу, спеціалізованої правозахисної інституції та патронатної служби. Інституціоналізація виконавчого спеціалізованого уповноваженого є висхідним управлінсько-правовим трендом, детермінованим прагненням компенсувати інституційну неспроможність існуючих суб’єктів публічної адміністрації якісно виконувати у штатному режимі певну функцію держави, забезпечувати належну реалізацію державної політики в особливо значущих сферах суспільних відносин, вирішувати суспільні проблеми екзистенційного характеру, гарантувати дотримання прав окремих вразливих соціальних спільнот, щодо яких раніше застосовувалися дискримінаційні практики. Інститут виконавчого спеціалізованого уповноваженого має тимчасовий екстраординарний характер, оскільки є компенсаційно-стабілізаційним управлінським інструментом.
Ключові слова: адміністративно-правовий статус, суб’єкт, Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ, людина, права, свободи, функції, завдання.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840167
Ребриш Б.Ю., Яковюк І.В. Поняття та ознаки культурних цінностей згідно з національним законодавством деяких зарубіжних країн
У статті розкриваються основні підходи до визначення культурних цінностей і суміжних понять, а також критеріїв їх правової охорони згідно законодавства деяких зарубіжних країн. У роботі порівняно юридичні визначення культурних цінностей, що містяться в законодавчих актах багатьох держав з точки зору переліку культурних предметів, їх опису, цінності, віку, належності до певних історичних періодів, джерела створення тощо.
А науковій роботі розкриваються різні доктринальні підходи стосовно можливої класифікації систем юридичного визначення культурних цінностей.
Ключові слова: культурні цінності, ознаки культурних цінностей, класифікація культурних цінностей, критерії правової охорони культурних цінностей, зарубіжне законодавство.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840175
Сергієнко Н.А., Гапонов О.О. Глобалізація та інвестиції: нові підходи до публічного адміністрування в Україні
Сучасний світ перебуває в стані безперервних трансформацій, що пов’язані з інтенсифікацією глобалізаційних процесів. Ці зміни активно впливають на економіку країн, викликаючи необхідність переосмислення підходів до управління інвестиційними потоками. Для України цей процес набуває особливої актуальності, адже залучення іноземних та внутрішніх інвестицій є ключовим фактором стабілізації економіки та її подальшого зростання.
Зі зростанням впливу глобальних ринків на національні економіки з’являються нові виклики для державного управління. Традиційні методи залучення інвестицій вимагають адаптації до нових реалій. Це включає не лише модернізацію законодавства, але й удосконалення адміністративних процесів, зокрема спрощення процедур для інвесторів та створення сприятливого середовища для ведення бізнесу. Впровадження таких змін може стати вирішальним кроком для підвищення інвестиційної привабливості України.
Окрім викликів, глобалізація відкриває нові можливості для України. Посилення економічних зв’язків з розвиненими країнами, а також зростання ролі міжнародних інституцій сприяють збільшенню інвестиційних потоків. Водночас державна політика має бути орієнтована на активне сприяння інтеграції національної економіки у світові ринки, забезпечуючи при цьому стабільність та передбачуваність економічного середовища.
Одним із ключових завдань публічного адміністрування в умовах глобалізації є забезпечення прозорості та ефективності інвестиційної політики. Це передбачає реформування інституцій, відповідальних за регулювання інвестиційних процесів, та підвищення їхньої взаємодії з приватним сектором. Успішна інтеграція України у світову економіку вимагатиме від уряду використання нових підходів до адміністрування інвестиційних проектів, які враховують світові тенденції та стандарти.
Дана тема є актуальною, оскільки потребує глибокого аналізу і розробки інноваційних рішень у сфері публічного адміністрування. Це дозволить ефективно реагувати на глобальні виклики та максимізувати можливості для економічного розвитку України через активне залучення інвестицій.
Ключові слова: глобалізація, інвестиції, публічне адміністрування, Україна, економіка, державне управління, інвестиційні потоки, міжнародні ринки, реформи, приватний сектор, інтеграція, розвиток, економічна політика, бізнес, інституції.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840179
Стрельченко О.Г., Булик І.Л. Поняття та особливості апеляційної скарги у межах адміністративного судочинства
У статті здійснена ґрунтовна характеристика наукових доктрин щодо тлумачення апеляційної скарги та її особливостей. Апеляція не є перевіркою судового рішення в строгому розумінні цього терміну, а самостійним судовим розглядом за предметом, що сформувався до стадії передачі обвинуваченого до суду. Повернення апеляційних справ до суду першої інстанції є винятковим випадком і на практиці трапляється дуже рідко. Апеляційний суд ухвалює власне рішення, тобто апеляційний вирок. Зібрані докази повинні бути переоцінені на розсуд судді і, звичайно, має бути дозволено використання нових доказів. Апеляція «відкриває» факти для наступного суду апеляційної інстанції за умови внутрішнього переконання та повного, всебічного і об’єктивного дослідження і оцінки всіх обставин справи. Апеляція в системі усунення судових помилок має на меті певним чином виправити допущені помилки. Водночас такий судовий розгляд має ґрунтуватися на принципах незалежності та самостійності. Незалежність проявляється у встановленні загальних правил щодо повного перегляду рішень суду першої інстанції, а самостійність – у рішеннях Апеляційного суду у випадках прийняття апеляційної скарги у справі. Розглядаючи питання прав людини в апеляційному порядку, варто зазначити, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». А згідно зі статтею 10 цього закону, в умовах воєнного стану повноваження судів не можуть бути зупинені, а конституційне право на судовий захист не обмежується. Не допускається скорочення або прискорення процедур здійснення правосуддя. Всі суди повинні, наскільки це можливо, працювати до тих пір, поки вони не будуть технічно серйозно пошкоджені або повністю зруйновані внаслідок обстрілів або артилерійського вогню. Наведені вище ознаки відображають основні характеристики системи оскарження і дають змогу оцінити рішення, що переглядаються, на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права. Сучасне вітчизняне оскарження слугує забезпеченню конституційних прав і свобод громадян та гарантує правильне здійснення правосуддя. Розглянуті принципи реалізації права людини на перегляд судових рішень є основою сучасного оскарження та дозволяють правильно спрямувати реформування системи на адміністративній та перевірочній стадіях, ефективно захищати права людини в адміністративному судочинстві та забезпечувати єдність судової практики, законність і правопорядок.
Ключові слова: права громадян на оскарження, перегляд судових рішень, апеляційне провадження, адміністративне судочинство, адміністративні суди першої інстанції, апеляційний суд, апеляційна скарга.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840183
Грабар Н.М. Інститут поруки: дискусійні аспекти функціонування
У статті звернуто увагу на те, що провідне місце серед традиційних способів забезпечення виконання зобов’язання займає порука. Цей спосіб можна трактувати по різному, а саме: як грошову відповідальність; як будь-яку відповідальність у вигляді здійснення за боржника його дій; як договір або як і договір, і відповідальність. Порука є одним із найефективніших та най забезпечувальних способів, тому що виконання зобов’язання забезпечується не просто грошима чи якимось майном, а за допомогою залучення додаткової особи – поручителя.
Ключові слова: порука, відповідальність, договір, зобов’язання, кредитор, боржник.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840194
Вихрист С.М. Екологічний норматив якості води та імплементація водної рамкової директиви ЄС в Україні
У статті представлено комплексне дослідження нормативно-правового регулювання оцінки якості вод, взаємозв’язку та співвідношення оцінки якості вод з екологічними нормативами якості води масивів поверхневих та підземних вод та впливу імплементації ВРД ЄС в Україні на його трансформацію з урахуванням останніх змін, внесених до законодавства України. Робиться висновок про те, що імплементація ВРД ЄС в Україні призвела до перегляду підходів у визначенні екологічного нормативу якості води масивів поверхневих та підземних вод та його застосуванні в державному управлінні в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.
Транспозиція ВРД ЄС, у тому числі доповнення та розширення термінологічного апарату, нормативне закріплення гідрографічного та водогосподарського районування території України, запровадження інструментарію планів управління річковими басейнами, приведеного у відповідність до вимог права ЄС моніторингу вод за процедурами діагностичного моніторингу масивів поверхневих та підземних вод, операційного моніторингу масивів поверхневих та підземних вод та дослідницького моніторингу масивів поверхневих вод та класифікації масивів поверхневих вод відповідно до їхніх екологічного та хімічного станів, масивів підземних вод відповідно до їхніх хімічного та кількісного станів, а також класифікації штучних або істотно змінених масивів поверхневих вод згідно з їхнім екологічним потенціалом, природно призвела до перегляду змістовного наповнення екологічного нормативу якості масивів поверхневих та підземних вод.
Саме необхідність виконання міжнародних зобов’язань України щодо адаптації законодавства України до права ЄС, транспозиція та імплементація ВРД ЄС та інших відповідних джерел права ЄС в рамках цього процесу стали вирішальними у трансформації нормативно-правового регулювання у окресленій сфері.
Ключові слова: екологічний норматив якості води, право Європейського Союзу, Водна рамкова директива, адаптація законодавства, поступове наближення (апроксимація), транспозиція, імплементація, план управління річковим басейном.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840202
Крупицький О.С., Замрига А.В. Актуальні проблеми відновлення економіки в післявоєнний період: компаративістський аналіз
В даній статті на прикладі повоєнного відновлення Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Сербії, Албанії проаналізовано шляхи повоєнного економічного відновлення.
Наведено аргументи, що тривалість війни безпосередньо впливає на складність і тривалість процесів відновлення економіки України, створюючи серйозні виклики для стабілізації та зростання.
Відзначено, що для відновлення економіки України як в умовах воєнного стану, так і в особливий період з урахуванням позитивного досвіду країн, що пережили війну та змогли відновити свої економіки необхідним є здійснення державою наступних кроків: 1) прийняття системи нормативно-правових актів, які в довготривалій та короткостроковій перспективі сприятимуть економічному відродженню України; 2) проведення ряду реформ, які передбачають не посилення податкового тягару на приватний сектор, а навпаки, можливість розвитку малого та середнього бізнесу, адже, саме вони до 24.02.2022 р. були найчисельнішим джерелом фінансових надходжень до бюджету; 3) впровадження бюджетної реформи (сприяння децентралізації, що може покращити управління фінансами на місцевому рівні; запровадження заходів для стимулювання інвестицій і розвитку бізнесу, зокрема через податкові пільги для інвесторів та підтримку стартапів; врахування впливу війни на економіку, нових соціальних потреб і викликів безпеки є важливими для формування ефективної бюджетної політики); 4) створення робочих місць; 5) посилення конкуренції, повне оновлення обладнання на підприємствах, створення нових виробництв, створення нових зовнішньо-економічних зв’язків; 6) інвестування громад, забезпечення соціальної згуртованості, розбудова потенціалу центральних, регіональних і місцевих органів влади; 7) забезпечення прозорості процесу використання коштів міжнародної допомоги та ухвалення власних рішень щодо їх цільового використання.
Ключові слова: економіка, післявоєнна відбудова, проблеми економічного розвитку, метод компаративістики, інфраструктура, інвестиції, соціальна стабільність, реформи.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840206
Новиков О.В., Теремецький В.І. Адміністративно-правове забезпечення реабілітації військовослужбовців як складової соціального захисту в Україні
Наукове дослідження присвячено особливостям адміністративно-правового забезпечення реабілітації військовослужбовців як складової соціального захисту в Україні. Вивчено норми законодавчих і підзаконних актів, які регулюють соціальний захист та реабілітаційну допомогу військовослужбовцям. Вказано, що одним із різновидів соціального захисту військовослужбовців є надання їм реабілітаційної допомоги.
Запропоновано визначення адміністративно-правового забезпечення реабілітації військовослужбовців як встановлення повноважень органів влади у сфері надання реабілітаційної допомоги військовослужбовцям, закріплення умов надання такої допомоги у реабілітаційних закладах різної форми власності та різного відомчого підпорядкування
Зроблено висновок, що адміністративно-правове забезпечення реабілітації військовослужбовців охоплює такі аспекти: визначення повноважень центральних органів виконавчої влади України у сфері надання реабілітаційної допомоги військовослужбовцям; встановлення порядку взаємодії між різними органами влади, які мають у своєму підпорядкуванні реабілітаційні заклади; закріплення порядку направлення військовослужбовців для одержання реабілітаційної допомоги; визначення умов грошового забезпечення військовослужбовців під час одержання реабілітаційних послуг; встановлення правового статусу реабілітаційних закладів.
Визначено такі особливості адміністративно-правового забезпечення реабілітації військовослужбовців: реабілітаційні заклади перебувають у підпорядкуванні різних центральних органів виконавчої влади; направлення військовослужбовців для проходження медичної реабілітації здійснюється за рішенням військово-лікарської комісії; існує можливість направлення військовослужбовців для проходження реабілітації в іноземні заклади охорони здоров’я; закріплено збереження розмірів грошового забезпечення військовослужбовців під час одержання реабілітаційних послуг.
Ключові слова: реабілітація, медична реабілітація, реабілітаційна допомога, військовослужбовці, військово-лікарські комісії, адміністративно-правове забезпечення, реабілітаційний заклад, соціальний захист.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.126.10
Новіков О.В. Диджитал-інструменти у сфері безпеки дорожнього руху та їх роль у запобіганні дорожньо-транспортним пригодам
Стаття присвячена дослідженню диджитал-інструментів у сфері безпеки дорожнього руху та визначенню їх ролі у запобіганні дорожньо-транспортним пригодам. Встановлено, що диджитал-інструменти у сфері безпеки дорожнього руху відіграють ключову роль у зменшенні кількості дорожньо-транспортних пригод і підвищенні загального рівня безпеки на дорогах. Від простих технологій, таких як камери спостереження та навігаційні системи, до складних інтелектуальних транспортних систем і телематичних технологій, ці інструменти пропонують широкі можливості для моніторингу, аналізу та управління дорожнім рухом. Особливої популярності на сьогодні набувають інтелектуальні транспортні системи, що включають в себе автоматизовані системи контролю руху, які регулюють роботу світлофорів, відстежують затори, контролюють швидкість транспорту та надають водіям інформацію в режимі реального часу, та телематичні технології, які дозволяють здійснювати моніторинг транспортних засобів і водіїв, забезпечуючи контроль за дотриманням правил дорожнього руху, оптимізацію маршрутів, а також підвищення безпеки та ефективності транспортних операцій. Впровадження інтелектуальних транспортних систем дозволяє значно підвищити ефективність функціонування транспортних мереж, знизити затори, покращити екологічну ситуацію та зменшити кількість порушень правил дорожнього руху. Системи прогнозування та аналізу дорожньо-транспортних пригод на основі великих даних відкривають нові горизонти для профілактики аварій, пропонуючи точні й своєчасні заходи з їх запобігання. Попри значний потенціал, виклики, пов’язані з високою вартістю впровадження, конфіденційністю даних і стандартизацією технологій у сфері безпеки дорожнього руху, залишаються актуальними. Вирішення цих проблем вимагатиме координації зусиль між державою, приватним сектором і науковою спільнотою для забезпечення безпечного та ефективного впровадження цифрових технологій у сфері безпеки дорожнього руху.
Ключові слова: диджитал-інструменти, безпека дорожнього руху, запобігання порушенням правил дорожнього руху, цифровізація, інтелектуальні системи безпеки, дорожньо-транспортні пригоди.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840233
Пустовіт Ю.Ю. Європейський досвід адміністративно-правового захисту земельних ресурсів
У статті розглядаються сутність та особливості адміністративно-правового захисту земельних ресурсів в європейських країнах, пропонуються шляхи його вдосконалення в Україні. Підкреслено необхідність створення нових політик для захисту земель через адміністративно-правові заходи з урахуванням міжнародного досвіду в регулюванні землекористування. Відзначено важливість адаптації та інтеграції цих практик у правову систему України для підвищення ефективності регулювання та захисту сільськогосподарських земель.
Розглянуто різні міжнародні підходи до володіння та використання земель, з акцентом на адміністративно-правові заходи щодо правопорушень у цій сфері. Висвітлено виклики та аспекти, пов’язані з гармонізацією земельної політики України з найкращими світовими практиками, і наголошено на необхідності створення комплексної правової бази для ефективного регулювання земельних операцій та захисту земельних ресурсів.
У висновках підкреслено, що дослідження зарубіжного досвіду захисту земельних ресурсів та виявлення можливостей його застосування в Україні є ключовими для подальшого реформування адміністративно-правового регулювання земельних відносин. Серед заходів щодо впровадження зарубіжного досвіду в цій сфері звернуто увагу на: а) визначення рамкових умов для надання в оренду різних категорій земель (не менше 10 років); б) встановлення обов’язкових вимог до рівня освіти та кваліфікації орендарів земельних ділянок; в) введення заборони на оренду земель у прикордонних зонах; г) оптимізацію повноважень з проведення землевпорядних робіт і ведення Державного земельного кадастру з концентрацією їх у повноваженнях єдиного органу; д) посилення адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства; е) розробку та затвердження спеціальних програм адміністративного стимулювання дотримання земельного законодавства.
Ключові слова: ринок землі, сільськогосподарські землі, земельні ресурси, земельна реформа, адміністративне регулювання, адміністративно-правовий захист, європейський досвід, штраф.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840238
Стріяшко Г.М., Замрига А.В. Публічно-правові проблеми та можливості інвестиційної діяльності в Україні
Актуальність теми інвестиційної діяльності в Україні під час війни та після її завершення є надзвичайно важливою через значний вплив інвестицій на відновлення економіки та забезпечення сталого розвитку країни. У сучасних умовах війна майже паралізувала інвестиційну активність, що негативно вплинуло на всі сектори економіки. Однак, навіть у такій складній ситуації, держава продовжує шукати шляхи підтримки бізнесу та відновлення інвестиційного клімату.
Післявоєнний період буде вирішальним для економічного зростання України, і саме іноземні інвестиції стануть важливим інструментом відновлення зруйнованих потужностей та сприяння модернізації економіки. Відповідне законодавче підґрунтя для залучення інвестицій формувалося в Україні протягом останніх років, але проблема корупції, слабкість судової системи та тривала війна є значними перешкодами для ефективного залучення іноземного капіталу.
Для створення сприятливого інвестиційного клімату необхідно посилити реформи судової системи, забезпечити прозорість нормативно-правового регулювання, запровадити механізми державного страхування для інвесторів і активно використовувати сучасні платформи та інноваційні інструменти для залучення капіталу. Вирішення цих проблем є ключовим для забезпечення економічної стабільності та сталого розвитку України. Як свідчить вітчизняна практика, розроблення стратегій розвитку окремих видів і сфер діяльності не забезпечує їх збалансованості за ресурсами, часом, пріоритетами. Тому, необхідно розробити комплексний механізм інформаційного забезпечення системи забезпечення провадження інвестиційної діяльності в економіці України. При цьому, характерною рисою сучасного світового розвитку держав є активізація інтеграційних процесів у світі. Серед існуючих векторів розвитку, – євроінтеграційний курс забезпечує державі місце в системі світових бізнес-відносин. Для України інвестиційна інтеграція – це рух до стандартів цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового ведення бізнесу. Пріоритетність цілей інвестиційної взаємодії України з країнами світу означає необхідність чіткого обґрунтування основних етапів реформування державної політики для покращення інвестиційної діяльності.
Правове забезпечення інвестиційної діяльності, регламентація та створення сприятливого інституційно-правового механізму для суб’єктів інвестиційного процесу є одними з найдієвіших інструментів підтримки державної інвестиційної діяльності.
Ключові слова: іноземні інвестиції, публічні відносини, інвестиційний клімат, інвестиційна безпека, медіація, глобалізація.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840248
A.O. Musiienko NATO-EU Cooperation: the Euro-Atlantic Security Dilemma
У статті порушується низка питань, які виправдовують подальшу аналітичну взаємодію між Європейським Союзом та Організацією Північноатлантичного договору (НАТО).Наводиться певне історичне підґрунтя, щоб сформувати дискусію, і при цьому також описатиеволюцію становлення та розвитку відносин НАТО з Європейським Союзом. Проаналізовано найбільш важливі аспекти співробітництва НАТО з Європейським Союзом у ХХІ столітті. Зроблено висновок про існування тенденції до поглиблення і розширення співробітництва НАТО з Європейським Союзом в питаннях забезпечення миру і безпеки в Європі. Констатовано, що НАТО зберігає провідну роль у забезпеченні миру і безпеки в Європі. Відзначено, що перезапуск проекту ЄС з безпеки та оборони після Brexit, президентство Д. Трампа та російська агресія проти України відновила дискусії щодо цілей НАТО після «холодної війни» та про те, як вони пов’язані з ЄС.
Потім стисло розглядається змінне стратегічне середовище, яке сприяє формуванню відносин, включаючи нещодавні пропозиції щодо реалізації заявленого НАТО та ЄС «стратегічного партнерства».
У статті порушене питання лідерства та бачення ролі окремих держав в трансатлантичних відносинах та в питаннях воєнної інтеграції в Європі. Також аналізуються можливості для переведення відносин між НАТО та ЄС на більш конструктивний шлях.
Зазначається, що посилення ЄС своїх амбіцій у сфері оборони та безпеки шляхом розробки Глобальної стратегії ЄС (EUGS) не перешкоджає практичному співробітництву ЄС та НАТО щодо операцій з управління кризами та допомоги у сфері безпеки. Це пов’язано з тим, що європейці поважають зусилля та визнають головну роль НАТО у забезпеченні європейської оборони.
Ключові слова: НАТО, Європейський Союз, співробітництво, трансатлантична безпека, європейська безпека, оборона і безпека.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840255
Пустовий Б.В. Компаративний аналіз адміністративного регулювання дорожнього руху у зонах воєнних конфліктів
Військові дії, які тривають в Україні з 2014 року, особливо після початку повномасштабної агресії в 2022 році, створили нові виклики для адміністративного регулювання дорожнього руху. Ефективне управління транспортною інфраструктурою в умовах війни є критичним фактором для забезпечення як військових, так і цивільних потреб. Складність регулювання дорожнього руху в умовах бойових дій вимагає нового підходу до правового регулювання, що ставить перед державою низку нових завдань у сфері адміністративного контролю та забезпечення дотримання встановлених приписів.
Під час воєнних конфліктів порушення правил дорожнього руху можуть мати особливо тяжкі наслідки, як для безпеки громадян, так і для національної обороноздатності. Країни, що стикалися зі збройними конфліктами, адаптували свої національні законодавства, вводячи спеціальні правові режими для регулювання дорожнього руху. Досвід таких країн є важливим для розуміння шляхів підвищення ефективності адміністративних заходів, що забезпечують безпеку на дорогах під час військових дій.
Компаративний аналіз підходів до регулювання дорожнього руху у зонах воєнних конфліктів є важливим для розробки дієвих адміністративних заходів в Україні. Порівняння іноземного досвіду дозволяє виявити як позитивні, так і проблемні аспекти, які можуть бути враховані при вдосконаленні українського законодавства в умовах війни.
Таким чином, дана проблематика потребує глибокого дослідження з огляду на вплив військових дій на безпеку дорожнього руху та необхідність вдосконалення адміністративних механізмів контролю. Це дослідження має особливу важливість у зв’язку з агресією росії проти України, що зумовлює необхідність вивчення іноземного досвіду для підвищення ефективності національної системи адміністративного регулювання. Виявлення найкращих практик допоможе оптимізувати правове регулювання як під час війни, так і в післявоєнний період.
Ключові слова: адміністративне регулювання, дорожній рух, воєнний конфлікт, воєнний стан, правила дорожнього руху, санкції, транспортні коридори, стратегічна інфраструктура, військові перевезення, гуманітарна допомога, контроль, компаративний аналіз, безпека, національне законодавство, адміністративні механізми, правоохоронні органи.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840275
Стрельченко А.М. Поняття та особливості адміністративно-правового забезпечення використання засобів індивідуального бронезахисту цивільним населенням
У статті автором запропоновано власну детермінанту адміністративно-правового забезпечення використання засобів індивідуального бронезахисту цивільним населенням як сукупності адміністративно-правових норм, гарантій, засобів та методів адміністрування органами публічної влади для забезпечення захисту життя і здоров’я людини, особистої недоторканості, з метою реалізації права кожного громадянина на безпечну життєдіяльність та гарантування індивідуального захисту. Відповідно, адміністративно-правове забезпечення використання засобів індивідуального бронезахисту цивільним населенням полягає у створенні стабільної основи підтримання стану захищеності здоров’я та життя людини та громадянина через систему нормативного адміністративно-правового забезпечення, організаційно-правових та процедурних гарантій особистої безпеки кожної особи. Доведено, що адміністративно-правове забезпечення включає діяльність органів державної влади, їх засоби, методи та форми, а отже має свою власну структуру та елементи. Щодо структури адміністративно-правового забезпечення існують доволі різні погляди науковців.
Ключові слова: забезпечення; адміністративно-правове забезпечення; засоби індивідуального захисту; засоби індивідуального бронезахисту; цивільне населення; захист прав людини та громадянина; цивільний захист населення.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840284
Шилков В.О. Особа, що вчиняє правопорушення у сфері господарської діяльності
Стаття присвячена дослідженню особи, що вчиняє правопорушення у сфері господарської діяльності. Зазначено, що у кримінологічній літературі виділяють три підходи до визначення особи злочинця. Перший полягає в тому, що особу злочинця визначають як особистість, яка вчинила суспільно небезпечне, заборонене законом діяння, що передбачає кримінальну відповідальність. Це визначення застосовується до будь-кого, хто скоїв кримінальне правопорушення. Другий підхід акцентує увагу на переліку ознак, що мають значення для дослідження особи злочинця. Третій підхід базується на твердженні про якісну різницю між особою злочинця та особою, що не є злочинцем. Цей підхід широко поширений як у вітчизняній, так і в зарубіжній кримінології. Наголошено, що сучасна ситуація з економічними злочинами вимагає більш детального дослідження особистостей, які скоюють такі злочини. Вважається необхідним аналіз усіх вищезазначених компонентів, які характеризують злочинця, оскільки вони взаємопов’язані, взаємозалежні й доповнюють один одного. Всі ці компоненти разом утворюють структуру особистості будь-якого злочинця. Таким чином, об’єктом дослідження є дві категорії осіб: ті, хто скоїв злочини в економічній сфері, та ті, хто займається підприємницькою діяльністю, але не порушує закон і веде себе правомірно. У другому випадку йдеться про контрольну групу, яка дозволяє виявити відмінності між злочинцями та людьми, що діяли в тих самих умовах зовнішнього середовища. Також зазначено, що важливим фактором у характеристиці особи злочинця є його сімейний стан. Несприятливі сімейні обставини та важке матеріальне становище можуть призвести до зловживання службовим становищем та інших службових злочинів. При дослідженні особи злочинця, що вчинив кримінальне правопорушення у сфері господарської діяльності, важливо враховувати його морально-психологічні риси, які відрізняють злочинця від законослухняного громадянина. Моральні цінності, воля та ставлення до суспільних норм визначають його особисту установку на злочинну поведінку.
Ключові слова: правопорушення, господарська діяльність, особа злочинця, характеристика.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13840289
Дзюба К.О., Москаленко О.І. Перспектива законодавчої відмови від застосування довічного позбавлення волі до жінок: правовий аналіз
У статті аналізується проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення гарантій захисту прав жінок при визначенні виду і розміру кримінальної відповідальності» (реєстр. No 11230 від 01.05.2024), поданий народним депутатом України О.А Качурою. У фокусі аналізу знаходиться законодавча пропозиція щодо можливості призначення жінкам такого виду покарання, як довічне позбавлення волі, лише за сукупністю вироків. Авторами розглядається система покарань за Кримінальним кодексом України з акцентом на місці у ній такого виду покарання, як довічне ув’язнення, і специфіці призначення такого виду покарання жінкам.
У дослідженні за допомогою аналітичного інструментарію розглядаються аргументи, висловлені у пояснювальній записці до законопроєкту, а також за допомогою історичного методу прослідковуються вже здійснені спроби національного правотворця, які лишалися безрезультатними, імплементувати даний підхід. Дана законодавча ініціатива аналізується авторами також з використанням гендерно-чутливої та антидискримінаційної оптики, що дає можливість звернути увагу на питання гендерної рівності при призначенні покарань. Для такого аналізу дослідниками використовується гендерно-сенситивна антидискримінаційна практика Європейського суду з прав людини і висвітлюються дискусійні зони, що існують в даній чутливій області.
У дослідженні критично осмислюється пропонований законопроєкт та порушується питання необхідності реформування системи виконання покарань таким чином, щоб врахувати особливості та специфічні проблеми жінок та чоловіків при застосуванні покарань. За результатами аналізу існуючих проблем в питаннях відбування покарань жінками, авторами здійснюються пропозиції щодо можливого покращення становища жінок у місцях позбавлення волі і руху убік гуманізації покарань та впровадження для засуджених реабілітаційного підходу, заснованого на розумінні потреб окремих категорій засуджених, у тому числі уразливих осіб. Автори дослідження підкреслюють важливість не так формалізованого, як змістового підходу до потенційних законодавчих реформ у даній сфері.
Ключові слова: довічне позбавлення волі для жінок, система покарань, система виконання покарань, гендерна політика, гуманізація.
