Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 жовтня 2024 року
Воронятніков О.О. Адміністративно-правове забезпечення використання засобів індивідуального бронезахисту в особливий період
У даній статті досліджується адміністративно-правове забезпечення використання засобів індивідуального бронезахисту в особливий період. Аналізуються види та типи засобів індивідуального захисту; зміни в процедурі ввозу товарів подвійного призначення на територію України в період дії правового режиму воєнного стану.
З’ясовано, що в особливий період всі військовослужбовці Збройних Сил України, у тому числі мобілізовані громадяни, мають однакові норми речового забезпечення, до якого в обов’язковому порядку входить «Бойовий єдиний комплект» (комплект предметів польового обмундирування, взуття, спорядження та засобів індивідуального захисту для екіпірування військовослужбовців) та «Бойовий спеціальний комплект» (комплект інвентарних предметів засобів індивідуального захисту для екіпірування військовослужбовців).
Проаналізовано зміни в процедурі ввезення через кордон України товарів воєнного/подвійного призначення (засоби індивідуального бронезахисту), що походять з території країн – ЄС. Встановлено, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та введення правового режиму воєнного стану значно спрощено державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання (спеціальних засобів індивідуального захисту, таких як каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори) та бронежилети, виготовлені відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших суб’єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону).
Запропоновано удосконалити механізм адміністративно-правового забезпечення використання засобів індивідуального бронезахисту (ЗІБ) в особливий період. Заходи спрямовані на усунення правових прогалин, спрощення адміністративних процедур та забезпечення оперативного постачання ЗІБ у критичні моменти.
Ключові слова: адміністративно-правове забезпечення, адміністративно-правове регулювання, адміністративна відповідальність, публічна адміністрація, засоби індивідуального захисту, засоби індивідуального бронезахисту, особливий період.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993691
Грібов М.Л., Спірідонов В.В. Етичні аспекти надання безоплатної вторинної правничої допомоги у кримінальному провадженні
У статті акцентовано, що у теперішній час роботі інституту безоплатної вторинної правничої допомоги накопичилися критична маса проблем, що потребують якнайшвидшого розв’язання. Це проблеми правового регулювання, організації та економічного забезпечення, які особливо яскраво проявляються в частині захисту підозрюваного, обвинуваченого та засудженого у кримінальному провадженні. Водночас наданню безоплатної вторинної правничої допомоги саме у кримінальному провадженні та її етичним аспектам бракує уваги. У наукових працях, присвячених наданню безоплатної правничої допомоги, що видані протягом останнього десятиліття питання адвокатської етики не піднімалися. В процесі дослідження було окреслено коло проблем, пов’язаних з етичними аспектами наданням надання безоплатної вторинної правничої допомоги у кримінальному провадженні та запропоновано напрями їх вирішення. За результатами дослідження визначено, що етичні проблеми надання безоплатної вторинної правничої допомоги у кримінальному провадженні доцільно поділяти на загальні (ті, що притаманні адвокатській діяльності незалежно від підстав та умов надання такої допомоги) та особливі (ті, що пов’язані з наданням безоплатної вторинної правової допомоги підставі доручення уповноваженого органу). До кола останніх належать прогалини у нормативному регулюванні відповідних аспектів діяльності адвокатів системи безоплатної правничої допомоги. Так, положення ст. 41 та інші норми Правил адвокатської етики недостатньо повно урегульовують етичні аспекти здійснення захисту у кримінальному провадженні адвокатами системи безоплатної правничої допомоги (у тому числі в разі залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії). Предмет правового регулювання зазначених норм має бути суттєво розширений з урахуванням актуальної практики Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, роз’яснень Ради адвокатів України та включати вимоги до дій адвокатів системи безоплатної правничої допомоги у типових проблемних ситуаціях їх двосторонніх та багатосторонніх відносин між собою, з клієнтом (підозрюваним, обвинуваченим) з органами безоплатної правничої допомоги, судом, представниками сторони обвинувачення.
Ключові слова: безоплатна правнича допомога, правила адвокатської етики, кримінальне провадження, право на захист, права людини, належна правова процедура, правосуддя, досудове розслідування, судовий розгляд.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993695
Карелін В.В. Роль державного нагляду (контролю) у забезпеченні техногенної та пожежної безпеки
У статті досліджено роль державного нагляду (контролю) у забезпеченні техногенної та пожежної безпеки. Автор звертає увагу, що створення в нашій державі ефективної системи забезпечення техногенної та пожежної безпеки є одним із основних завдань державної політики, що зачіпає інтереси як населення країни загалом, так і кожного громадянина зокрема, при цьому велике значення в реалізації даного завдання відводиться державному нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки. Констатується, що пожежну безпеку можна розглядати як один з об’єктів державного управління, яке включає в себе дві важливі складові – організаційну та контрольно-наглядову, обидві з яких реалізуються у вигляді конкретних організаційних та контрольно-наглядових функцій. Хоча, на переконання автора, провідна роль в управлінні пожежною безпекою все ж відводиться саме організаційній діяльності, яка покликана забезпечувати вирішення задач, які стають перед державою, применшувати значення контрольно-наглядової діяльності не можна, адже саме вона є невід’ємною умовою здійснення ефективної управлінської діяльності. Зроблено висновок, що на сьогодні державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки є багатофункціональним правовим явищем, що виявляється у множинності виконуваних ним функцій, серед яких автором виділяються інформаційно-пізнавальна, регулююча, профілактична, правоохоронна та виховна функція. Підсумовано, що державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки є основними інструментом, що сприяє забезпеченню та підвищенню рівня дотримання нормативних вимог, а також допомагає гарантувати, що господарська діяльність не ставитиме під загрозу безпеку людей, їх майна, національного багатства та навколишнього природного середовища.
Ключові слова: забезпечення техногенної та пожежної безпеки; державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки; заходи державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки; заходи реагування у сфері техногенної та пожежної безпеки; роль державного нагляду (контролю).
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993703
Мозоль С.А., Чорномаз О.Б. Особливості діяльності Національної поліції у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
В даній статті звернуто увагу на особливості діяльності Національної поліції у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Попри те, що в Україні введено правовий режим воєнного стану, реалізацію уповноваженими суб’єктами державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі забезпечують на належному рівні, особливо органи Національної поліції. Національна поліція України в особі її уповноважених органів та підрозділів є категорією суб’єктів, які називають «іншими органами та установами, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Ужиття заходів для запобігання та протидії домашньому насильству і його припинення є одним із основних напрямів діяльності дільничних офіцерів поліції та поліцейських офіцерів громади. Дільничні офіцери поліції та поліцейські офіцери громади виявляють на поліцейській дільниці осіб, схильних до вчинення домашнього насильства (кривдників), та вживають превентивних заходів, передбачених законодавством і спрямованих на запобігання правопорушенням, пов’язаним з домашнім насильством.
Уповноважені підрозділи органів Національної поліції являються суб’єктами із здійснення запобігання та протидії домашньому насильству із притаманними виключно їм специфічними завданнями та обов’язками.
Законами України «Про Національну поліцію» та «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не уточнено, які саме уповноважені підрозділи органів Національної поліції виконують дані завдання та обов’язки.
Однак, спираючись на низку виконуваних співробітниками поліції завдань, з’ясовано, що такими являються: працівники патрульної поліції та поліцейські ГРПП та СРПП, співробітники мобільних груп з реагування на факти домашнього насильства, дільничні офіцери поліції та поліцейські офіцери громади, підрозділи ювенальної превенції. Також варто переглянути підстави взяття особи на профілактичний облік кривдника Національної поліції України, шляхом внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Порядку взяття на профілактичний облік, проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника уповноваженим підрозділом органу Національної поліції України» від 25 лютого 2019 р. № 124.
Ключові слова: діяльність, органи Національної поліції, захист, протидія домашньому насильству, завдання, суб’єкти, захист, повноваження, права.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993711
Пєтков С.В., Добрянська Н.В. Аналіз правозастосовної практики щодо зловживань процесуальними правами адвокатів у кримінальному провадженні
Наукове дослідження присвячено аналізу проблем зловживання процесуальними правами адвокатами в кримінальному провадженні, що є однією з найбільш актуальних тем сучасної юридичної практики. Основна увага приділена розгляду причин, форм прояву та наслідків зловживання, а також пропозиціям щодо вдосконалення законодавства з метою запобігання цьому явищу. Зазначено, що зловживання процесуальними правами адвокатами може проявлятися у вигляді безпідставних клопотань, численних необґрунтованих відводів, неявок на судові засідання без поважних причин та інших форм, що порушують принципи справедливого судового розгляду.
Аналіз наукових публікацій та правозастосовної практики свідчить, що зловживання процесуальними правами адвокатами негативно впливає на ефективність здійснення правосуддя, ускладнює об’єктивний розгляд кримінальних справ та підриває довіру суспільства до судової системи. Відсутність чітких критеріїв для визначення меж між законним використанням процесуальних прав і зловживанням ними створює додаткові труднощі у правозастосуванні. Акцентовано увагу на проблемі недостатності правового регулювання та механізмів притягнення адвокатів до відповідальності за зловживання, що часто призводить до безкарності та затягування судового процесу.
Проаналізовано основні причини зловживання процесуальними правами, включаючи прогалини у законодавстві, недостатню відповідальність за порушення, а також конфлікт інтересів. Вказано, що адвокати нерідко використовують свої права з метою маніпулювання процедурою, що порушує права інших учасників провадження та призводить до затягування судових справ. Наголошено на необхідності вдосконалення правових норм для більш чіткого визначення критеріїв процесуальної добросовісності.
Запропоновано шляхи вдосконалення правозастосовної практики для мінімізації зловживань з боку адвокатів. Зокрема, йдеться про запровадження процесуальних санкцій для адвокатів, які зловживають своїми правами, удосконалення системи дисциплінарної відповідальності адвокатів та підвищення ролі органів адвокатського самоврядування у контролі за дотриманням етичних норм. Запропоновано розробити чіткі критерії для оцінки дій адвокатів та підвищити професійну підготовку адвокатів з метою усвідомлення ними відповідальності за свої дії у кримінальному процесі.
Ключові слова: процесуальні права, зловживання процесуальними правами, кримінальне провадження, кримінальна справа, адвокат, відповідальність, адвокатське самоврядування, правозастосовна практика.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993715
Проневич О.С. Інститут уповноваженого глави держави у вітчизняній службово-правовій традиції
Стаття присвячена осмисленню вітчизняної традиції легалізації інституту уповноваженого глави держави як особливого виду виконавчого спеціалізованого омбудсмена з особливою акцентуацією уваги на ретроспективному аналізі ґенези та еволюції службово-правового феномену уповноваженого Президента України, з’ясуванні специфіки нормативно-правового регулювання службової діяльності окремих категорій радників-уповноважених Президента України, пошуку шляхів посилення їх інституційно-функціональної спроможності. Констатовано, що уповноважений (радник-уповноважений) Президента України поєднує ознаки факультативного тимчасового допоміжного інституту кризового публічного адміністрування, консультативної/дорадчої служби, правозахисної інституції та суб’єкта державного контролю. Він покликаний здійснювати системний пошук коректних алгоритмів вирішення управлінсько-правових колізій, формулювати обґрунтовані пропозиції щодо виконання державою та/або місцевим самоврядуванням особливо соціально значущих завдань, сприяти забезпеченню легальних інтересів окремих вразливих соціальних спільнот, які потерпали від тривалого застосування дискримінаційних практик.
Ключові слова: адміністративно-правовий статус, Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, громадянин, людина, суб’єкт, права, свободи, обов’язки, функції, завдання.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993717
Теремецький В.І., Івахненко О.А., Новиков О.В. Правові засади медико-психологічної реабілітації військовослужбовців
Наукове дослідження присвячено питанням правового регулювання медико-психологічної реабілітації військовослужбовців. Проаналізовано чинне законодавство, яке визначає умови надання військовослужбовцям послуг психологічної допомоги, а також встановлено перелік органів влади, відповідальних за реабілітаційні заклади. Окрему увагу приділено дослідженням науковців у галузі психології та юриспруденції, зокрема їх пропозиціям щодо вдосконалення правового регулювання процесів медико-психологічної реабілітації військових.
Вказано, що правове регулювання медико-психологічної допомоги військовослужбовцям – це сукупність правових норм, що регулюють порядок постановки на облік, організації, надання та припинення медичної допомоги, психологічної допомоги, реабілітаційної допомоги військовослужбовцям та іншим категоріям осіб, які мають право на таку допомогу. Визначено особливості правового регулювання медико-психологічної реабілітації військовослужбовців, а саме: можливість одержати послуги психологічної допомоги у реабілітаційних закладах, які підпорядковані військовим і цивільним органам виконавчої влади; затвердження порядку та умов застосування методів психологічної реабілітації Міністерством охорони здоров’я України; умовою направлення військовослужбовців для проходження медико-психологічної реабілітації є висновок військово-лікарської комісії.
Запропоновано: 1) розробити і прийняти підзаконний нормативно-правовий акт, який би визначав правові засади взаємодії військових формувань та військово-медичних закладів різного відомчого підпорядкування у процесі організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців; 2) розробити і затвердити інструкцію з організації взаємодії між Міністерством охорони здоров’я України та військовими формуваннями щодо організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців. Окреслено перспективні напрями подальших наукових досліджень у контексті заявленої проблематики.
Ключові слова: фізичне та психічне здоров’я, реабілітаційний заклад, медико-психологічна реабілітація, реабілітаційна допомога, психологічна допомога, військовослужбовець, військово-лікарської комісії, медико-реабілітаційні центри, реабілітаційні та санаторно-курортні заклади, службово-бойові завдання, учасники бойових дій.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.127.07
Лаговська Н.В., Теслицький А.А., Смородінова М.В. Особливості правового регулювання судового провадження в Україні в умовах воєнного стану
У статті дослідженопоняття та особливості правового регулювання здійснення судового провадження в умовах воєнного стану та визначено нормативну базу для такого правового режиму.
В статті досліджено конкретні дії, які кваліфікуються як акти агресії незалежно від оголошення війни. Проаналізовано різницю між поняттями «воєнний стан» і «надзвичайний стан».
Визначено, що у випадку введення воєнного стану, суди мають продовжувати здійснювати свої функції, а у разі неможливості здійснення правосуддя, може бути змінена територіальна підсудність судових справ або ж місцезнаходження судів.
Визначено, що ключовими актами у дослідженні особливостей правового регулювання здійснення судового провадження в умовах воєнного стану є Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Закон України «Про оборону України», розпорядження «Про визначення територіальної підсудності справ», Рекомендації судам першої та апеляційної інстанції на випадок захоплення населеного пункту та/або суду чи безпосередньої загрози його захоплення тощо. У цих нормативно-правових актах міститься законодавча база, яка регулює ключові моменти даного дослідження.
Виокремлено, що у разі захоплення населеного пункту, та/або суду чи безпосередньої загрози його захоплення за наявності відповідної можливості вивезення найбільш важливих (резонансних) судових справ: матеріалів кримінальних проваджень, у яких особа тримається під вартою; проваджень щодо неповнолітніх; проваджень щодо особливо тяжких злочинів; інших справ, розгляд яких може мати істотне значення для прав учасників процесу.
Зроблено висновки, що правове регулювання судового провадження в Україні в умовах воєнного стану є гнучким, що дозволяє перенести провадження їх в інші регіони та зберігає конституційні гарантії громадян.
Ключові слова: воєнний стан, судове провадження, судова система, специфіка судочинства, правосуддя.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993731
Мартиненко Д.Б., Шевченко Л.В., Булик І.Л. Шляхи удосконалення діяльності територіальних громад в умовах воєнного стану в Україні
У статті аналізується діяльність територіальних громад в умовах воєнного стану. Відзначається, що місцеве самоврядування в Україні довело свою життєздатність в умовах воєнного стану. У більшості регіонів органи місцевого самоврядування зберегли свою функціональність і керованість, здатність здійснювати ефективне управління на місцевому рівні у співпраці з державною владою в особі військової адміністрації та їхніх очільників. Запропоновано шляхи удосконалення діяльності територіальних громад в умовах воєнного стану: розвивати системи соціальної підтримки населення, яке постраждало від бойових дій, надаючи економічну та соціальну допомогу, а також консультаційні послуги; ухвалити та впровадити програми реінтеграції громадян України та військовослужбовців, демобілізованих зі збройних сил, включаючи створення центрів на базі місцевих освітніх та медичних закладів; стимулювати розвиток малих агропереробних підприємств для забезпечення місцевого населення продуктами харчування першої необхідності; забезпечити відносно дешевим джерелом енергії для сільськогосподарських виробників та місцевої інфраструктури; просвітницька діяльність для населення у сфері популяризації професійної освіти.
Ключові слова: територіальні громади, військові адміністрації, воєнний стан, місцеве самоврядування, бойові дії.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993735
Мушенок С.І., Замрига А.В. Стратегія визначення суб’єкта-отримувача та виду надання гуманітарної допомоги
В даній статті розкрито ключові настанови та індикатори визначення суб’єкта-отримувача та виду надання гуманітарної допомоги.
Під час вирішення питання щодо надання гуманітарної допомоги постраждалим з інвалідністю необхідно враховувати їхні нагальні потреби, зокрема наявність / відсутність одягу та взуття, можливість (фізична та фінансова) придбання лікарських засобів, засобі особистої гігієни, умови забезпечення речами у пропонованих місцях перебування/проживання (постільна білизна, матраци, кухонне приладдя тощо). Після вивчення цих та інших аспектів, пов’язаних із потребами людей з інвалідністю, слід приймати рішення про гуманітарну підтримку тими чи іншими речами, продуктами, підгузками тощо.
Надання гуманітарної допомоги в Україні в умовах воєнного стану вимагає ретельного планування та впровадження інклюзивних практик, які забезпечують врахування потреб усіх уразливих груп, зокрема людей з інвалідністю. Важливими аспектами є систематичний збір даних про кількість осіб з інвалідністю, їхні потреби та ризики, з якими вони стикаються. Дезагрегація даних за статевою, віковою та іншими характеристиками дозволяє гуманітарним організаціям точніше визначати пріоритети і розробляти програми, що відповідають конкретним потребам.
Ключовим є забезпечення прозорості та підзвітності в управлінні ресурсами, що включає активну участь громадськості та людей з інвалідністю у всіх етапах гуманітарного реагування. Взаємодія між державними органами, неурядовими організаціями та місцевими громадами повинна бути скоординованою, щоб ефективно усувати бар’єри доступу до допомоги та забезпечувати всебічну підтримку. Загалом, інтеграція інклюзивних практик у гуманітарне реагування є необхідною умовою для створення більш стійкого та чутливого до потреб населення підходу, який здатний реагувати на виклики сучасності.
На практиці при визначенні суб’єкта-отримувача гуманітарної допомоги та її виду важливо враховувати наступні чинники: збір інформації про потенційних отримувачів підтримки з інвалідністю; черговість надання підтримки; забезпечення доступності; забезпечення потреб.
Ключові слова: гуманітарна допомога, внутрішньо переміщені особи, воєнний стан, складні життєві обставини, донори, міжнародні організації.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993739
Рощина І.О., Кришевич О.В. Журналіст, як потерпілий в кримінальних правопорушеннях проти правосуддя: кримінально-правова характеристика національного та міжнародного законодавства
Право на свободу слова, переконань та вільне вираження своїх думок є наріжним каменем демократичної держави, що забезпечує захист основних прав і свобод людини. Свобода засобів масової інформації (ЗМІ) також є невід’ємною складовою цього процесу, оскільки ЗМІ виступають як основні інструменти для поширення інформації, думок і переконань.
Журналісти та інші учасники медіа, які висвітлюють питання, що становлять суспільний інтерес, відіграють важливу роль у формуванні громадської думки та забезпеченні прозорості влади. Тому захист професійної діяльності журналістів є пріоритетним завданням, особливо в умовах зростання загроз для журналістів з боку різних акторів, зокрема державних органів, приватних осіб чи організацій, що намагаються обмежити їхню свободу.
У той же час спостерігається істотне погіршення ситуації з дотриманням свободи слова та захисту професійної діяльності журналістів і проблеми, що виникають у сфері правового забезпечення свободи слова та професійної діяльності журналістів як в Україні, так і за кордоном.
Необхідно зазначити, що значна кількість кримінальних порушень у сфері свободи слова та діяльності журналістів залишається поза увагою правоохоронних органів.
У чинному Кримінальному кодексі норми про захист свободи слова та діяльності журналістів зосереджені у двох розділах: розділі V «Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав та свобод людини і громадянина» (ст. 171 «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів») та розділі XV «Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів» ст. 345-1 «Погроза або насильство щодо журналіста», ст. 347-1 «Умисне знищення або пошкодження майна журналіста», ст. 348-1 «Посягання на життя журналіста», ст. 349-1 «Захоплення журналіста як заручника»). До зазначеної групи слід віднести також ч. 2 ст. 375 КК України «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста».
Ключові слова: журналіст, правосуддя, потерпілий, засоби масової інформації, кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, погроза насильство, пошкодження та знищення майна, національне законодавство, міжнародне законодавство.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993745
Гайдай С.С. Особливості функціонування механізму публічного адміністрування у сфері охорони земельних ресурсів
Стаття присвячена актуальній на сьогоднішній день проблемі ефективного публічного адміністрування у сфері охорони земельних ресурсів, які є одним з основних компонентів природного середовища і стратегічним ресурсом для будь-якої держави. Земля забезпечує продукти харчування, ресурси для промисловості, місце для будівництва та відпочинку, тому її збереження та раціональне використання мають величезне значення.
У статті проаналізовано нормативно-правові акти, що регулюють охорону земельних ресурсів, які забезпечують основу для існування екосистем та життєдіяльності людини, а також економічні методи забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Наголошується, що забезпечення раціонального використання земель є невід’ємною складовою адміністративно-правової охорони. Зазначено, що раціональне використання земель це комплекс заходів, що здійснюються суб’єктами земельних відносин на основі науково-технічних норм з урахуванням об’єктивних закономірностей розвитку природи та суспільства, спрямованих на забезпечення ефективного використання земельних ресурсів із збереженням або покращенням їх природних властивостей, а також властивостей інших природних ресурсів.
Визначено проблемні моменти в реалізації заходів щодо охорони земель та запропоновано шляхи їх удосконалення. У результаті дослідження підкреслюється необхідність впровадження інноваційних підходів та підвищення рівня координації між різними рівнями влади для забезпечення сталого розвитку земельних ресурсів.
Ключові слова: публічне адміністрування, охорона земельних ресурсів, раціональне використання земель, земельні ресурси, правове регулювання, земельні відносини.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993766
Грабовський М.М. Особливості господарської діяльності в умовах воєнного стану
Статтю присвячено аналізу нормативно-правової бази, що регулює господарську діяльність в період дії воєнного стану.
Під час написання статті автор проаналізував крайні дослідження і публікації провідних науковців та практиків присвячені особливостям правового регулювання господарської діяльності в період дії воєнного стану. Проаналізовано діюче законодавство, та останні зміни внесені до нього, щодо регулювання господарської діяльності в період дії воєнного стану.
З’ясовано, що Законом України «Про внесення зміни до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», введено новий тимчасовий механізм оподаткування суб’єктів господарювання: компанії з обсягом доходу до 10 мільярдів гривень сплачують єдиний податок 3-ї групи (2% від доходу); відмінено ПДВ (20%) з операцій на території України; скасовано обмеження кількості працівників; зупинено перебіг строків визначених Податковим Кодексом на час воєнного стану.
Окрему увагу приділено випадкам скасування податкової перевірки на час дії воєнного стану, крім фактичних перевірок та пеня за порушення податкового законодавства внаслідок введення воєнного стану, а нарахована пеня підлягає анулюванню.
В статті досліджено Постанову Кабінету Міністрів України №234 від 9 березня 2022 року, де операторам ринку харчових продуктів та кормів, які не можуть виконати вимоги щодо інформації про імпортовані харчові продукти дозволено реалізовувати продукцю з інформацією викладеною іноземною мовою.
В статті зазначено, що до законодавства було внесені зміни направлені на зменшення ціни пального та попередження його потенційного дефіциту: дозволено використовувати бензин та дизпаливо, що відповідає екологічному стандарту Євро 2 та Євро 3; для бензину, інших нафтопродуктів, важких дистилятів, скрапленого газу, встановлено нульову ставка акцизного податку; зменшено ставку ПДВ для реалізації пального до 7%; скасовано додаткові процедури із сертифікації насіння, та необхідність реєстрації сільськогосподарської техніки.
Окремо приділено увагу форс-мажорним обставинам, що дають змогу бізнесу відтермінувати виконання договірних зобов’язань.
Зауважимо, що досліджувані зміни на момент початку військової агресії класифікують як тимчасові і частина з них вже втратила актуальність та скасована.
Зроблено висновки, що ряд новел, що регулюють господарську діяльність вже втратили актуальність і процес адаптації чинного законодавства до сучасних реалій носить постійний характер і повинен жваво реагувати на змінити потреб суспільства та виклики часу. Прийняті зміни до чинного законодавства вже дали позитивний ефект та показали свою ефективність, однак це лише початок боротьби на економічному фронті, що дозволить нам зробити ще кілька кроків до перемоги над країною-агресором.
Ключові слова: господарська діяльність, підприємницька діяльність, суб’єкти господарювання, воєнний стан, воєнний конфлікт.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993772
Зеляк О.І. Етапи формування та розвитку державної політики у сфері виконання кримінальних покарань
У статті розглянуто та проаналізовано підходи різних науковців до визначення наукового поняття «політика у сфері виконання кримінальних покарань», за результатами проведеної роботи визначено, що державну політику у сфері виконання кримінальних покарань слід розглядати, з одного боку, як діяльність держави в особі відповідних органів та посадових осіб, а з іншого, як сукупність ключових понять, положень, концепцій, принципів, які визначають подальшу реалізацію повноважень суб’єктів у сфері виконання кримінальних покарань. Крім того хронології формування, в статті ґрунтовно досліджено наукові підходи щодо, становлення, трансформації та розвитку цієї політики на теренах України, а особливу увагу зосереджено на дослідженні питання формування і розвитку політики у сфері виконання кримінальних покарань в Україні на сучасному етапі її розвитку, як правової системи сучасної держави Україна.
Ключові слова: політика, політика у сфері виконання кримінальних покарань, теоретико-пізнавальна категорія, правова політика держави, періодизація, етапи формування державної політики.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993779
Йосифович Н.-Л.Д. Особливості зберігання та повернення оригіналів електронних доказів в адміністративному судочинстві
У статті проаналізовано особливості зберігання та повернення оригіналів електронних доказів в адміністративному судочинстві. Вивчення рішень Вищої ради правосуддя, наказів Державної судової адміністрації України, а також судової практики дозволило встановити, що особливістю електронних доказів є їх форма зберігання та передавання, яка відрізняється від матеріальних доказів (наприклад, письмових документів), що вимагає спеціальних процедур поводження з такими доказами, щоб забезпечити їх автентичність та цілісність після повернення.
З’ясовано, що чинне законодавство не містить детальної регламентації порядку повернення саме електронних доказів, що створює виклики для судової практики, а сам процес повернення електронних доказів в адміністративному судочинстві України стикається з низкою проблем, зумовлених як юридичними прогалинами, так і технічними перешкодами. Зокрема, немає чіткого визначення, яким чином електронні докази повинні бути повернуті сторонам – на яких носіях або у якому форматі, що призводить до різних тлумачень і неузгодженого застосування закону. Встановлено, що законодавством не визначено вимог до збереження автентичності електронних доказів під час їх повернення. Оскільки електронні докази є вразливими до змін або модифікацій, судова практика повинна включати механізми, які б забезпечували їх незмінність як під час, так і після повернення учасникам процесу. Відсутність таких вимог призводить до правової невизначеності.
Акцентовано увагу на обмеженій функціональності Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що ускладнює зберігання та огляд великих обсягів електронних доказів. Зроблено висновок, що поточні технічні обмеження, такі як неможливість відкрити декілька файлів одночасно та обмеження щодо розміру файлів, перешкоджають ефективному поводженню з електронними доказами.
Ключові слова: електронні докази, зберігання оригіналів електронних доказів, повернення оригіналів електронних доказів, адміністративне судочинство, Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, електронний суд.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993785
Клименко І.Ю. Організована злочинність як небезпечне системне соціально-правове явище
У статті досліджено поняття організованої злочинності як небезпечного системного соціально-правового явище в розрізі історичного становлення та на сучасному етапі розвитку держави. Зазначено, що злочинність, як і живий організм, здатна до еволюції; від окремих злочинів та їхніх причин суспільство перейшло до розуміння множинності злочинності. Виникнення та розвиток злочинності сягають далеко у минуле, супроводжуючи людство з моменту його появи. У первісному суспільстві далеко не гармонія інтересів членів роду та авторитет старшин були панівними. Дикі масові людські жертвопринесення, ритуальні вбивства, спалення, винищувальні війни, грабування, насильство, нещадність і жорстокість, варварські звичаї тощо супроводжували людство з давніх часів. Злочинність змушувала людську спільноту шукати різні способи захисту від суспільно небезпечних дій (табу, звичаї, заборони, приписи тощо), які з часом стали основою кримінального права.
Констатовано, що злочинність є складовою частиною первісної культури. Відомості про злочинність можна отримати з міфологічних джерел, але актуальнішими є результати сучасних наукових досліджень первісних племен, які досі існують на нашій планеті. В усній народній творчості злочинність згадується лише побічно, і легко помилитися, спираючись тільки на ці джерела. Ми можемо проаналізувати лише ту частину народної творчості, яка «перетекла» в наступну епоху і була збережена в нових міфах та інших письмових формах фольклору.
Зроблено висновок, що організована злочинність є результатом взаємодії з суспільством і пронизує своїм негативним впливом різні сфери та соціальні відносини. Водночас вона є самостійним явищем з власними закономірностями розвитку. Ознаки організованої злочинності змінюються паралельно з трансформаціями, що відбуваються у суспільстві. Поява нових ознак організованої злочинності завжди відбувається через її взаємодію із суспільством, яка виявляється на різних рівнях – загальнодержавному і регіональному.
Ключові слова: організована злочинність, ознаки організованої злочинності, історичний розвиток злочинності.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993791
Кирда В.В. Основні аспекти становлення та розвитку державної служби якості освіти України
У статті досліджено питання історичних та теоретико-правових аспектів становлення та розвитку Державної служби якості освіти України.
Наголошено на тому, що процес перетворення Державної інспекції навчальних закладів України у Державну службу якості освіти України став важливим кроком у напрямку модернізації системи освіти України, оскільки новостворена Служба має на меті покращити якість освіти та освітньої діяльності через впровадження сучасних стандартів і підходів.
Реформування освітньої системи через створення Державної служби якості освіти України стало важливим кроком на шляху до інтеграції України у європейський освітянський простір. Враховуючи кращі світові практики та національний досвід, Служба сприяє збереженню національної єдності в умовах глобалізації та забезпеченню високої якості освіти для всіх громадян України.
Законом України «Про освіту» передбачено, що єдиним плановим заходом державного нагляду (контролю) щодо шкіл є інституційний аудит закладів загальної середньої освіти. Даний вид державного нагляду (контролю) проводиться Службою та її територіальними органами один раз на десять років.
Як висновок, зазначено про те, що історичні аспекти становлення та розвитку Державної служби якості освіти України свідчать про значні зусилля державного апарату, спрямовані на покращення освітньої системи. Цей процес включає не лише реорганізацію існуючих структур, але й впровадження нових підходів та інструментів, що відповідають сучасним викликам і потребам суспільства.
Державна служба якості освіти України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки. Серед її основних функцій – забезпечення якості освіти на всіх рівнях, підвищення ефективності освітньої діяльності та здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у закладах освіти.
Ключові слова: Державна служба якості освіти України, європейські стандарти, якість освіти, Чеська шкільна інспекція, інституційний аудит, реформування, моніторинг, державний нагляд.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993795
Мазуренко В.Г. Порівняльно-правовий аналіз адміністративного регулювання державного резерву: досвід України та Європейського Союзу
Адміністративно-правове регулювання державного резерву є ключовим елементом національної безпеки та економічної стабільності держави. Україна, як і більшість країн світу, приділяє значну увагу формуванню та управлінню державним резервом, що включає стратегічні запаси продовольства, енергетичних ресурсів та інших критично важливих товарів. Одночасно, Європейський Союз розробив власну модель регулювання державних резервів, яка враховує як національні, так і загальносоюзні інтереси. Порівняння цих двох систем є необхідним для виявлення сильних і слабких сторін кожної моделі та визначення шляхів їх вдосконалення. Важливо дослідити, як в умовах війни в Україні ефективність адміністративного регулювання державного резерву стала критичною.
Українська система державного резерву в значній мірі спирається на адміністративні інструменти, які регулюються законодавством і відповідають національним потребам збереження та використання ресурсів у надзвичайних ситуаціях. Однак, реалії війни на території України змусили переглянути підходи до функціонування державного резерву, включаючи його поповнення, зберігання та мобілізацію. На практиці виникає низка проблем, пов’язаних із розподілом відповідальності між органами виконавчої влади, а також забезпеченням своєчасного і адекватного реагування на виклики. Важливо зазначити, що Україна стикається з дефіцитом ресурсів і логістичних проблем під час війни, що значно ускладнює управління державним резервом. Вивчення досвіду Європейського Союзу може запропонувати важливі уроки для підвищення ефективності української системи.
Європейський Союз застосовує більш уніфікований підхід до регулювання державних резервів, який базується на координації між національними урядами та загальносоюзними органами. Важливим аспектом є солідарність між країнами-членами, що дозволяє ефективніше координувати стратегічні запаси та їх використання у разі кризи. Спільні резерви енергетичних ресурсів, продуктів харчування та інших критичних товарів створюють додатковий рівень безпеки для всіх країн Союзу. Водночас, національні резерви залишаються в компетенції окремих держав, що дозволяє зберігати суверенітет у питаннях національної безпеки. Така система може стати основою для модернізації українського підходу до регулювання державного резерву, враховуючи потребу в гнучкості та координації.
Порівняння української та європейської систем дозволяє виявити як спільні риси, так і суттєві відмінності. Однією з ключових проблем в Україні є відсутність ефективної координації між державними органами у питаннях управління резервами. На відміну від Європейського Союзу, де кожна країна має право на певну автономію в питаннях формування резервів, українська система більше спирається на централізовані рішення, що під час війни може призводити до затримок у прийнятті рішень. Крім того, українські резерви часто недостатньо захищені від зловживань і несанкціонованого використання. Досвід Європейського Союзу, особливо в питаннях прозорості управління та відповідальності, може стати корисним для вдосконалення української системи державного резерву.
Таким чином, дослідження порівняльного аналізу адміністративного регулювання державного резерву в Україні та Європейському Союзі дасть можливість не лише вдосконалити національну систему, але й підвищити її стійкість до нових викликів, включаючи збройні конфлікти. Особливо важливим є впровадження механізмів координації з міжнародними партнерами, що дозволить швидше реагувати на кризові ситуації. В умовах війни, ефективне управління державним резервом стає не лише питанням економічної стабільності, а й національної безпеки. Вивчення європейського досвіду та його адаптація до українських умов може допомогти побудувати більш ефективну і стійку систему. Особливо важливо враховувати питання прозорості, відповідальності та правового регулювання для уникнення зловживань та забезпечення максимальної готовності держави до кризових ситуацій.
Ключові слова: державний резерв, адміністративне право, Європейський Союз, Україна, регулювання, порівняльний аналіз, безпека, національні резерви, координація, стратегічні запаси, надзвичайні ситуації, збройний конфлікт, енергетичні ресурси, прозорість, відповідальність.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993801
Самойленко Г. Адміністративно-правові відносини в сфері нумізматичної продукції Національного банку України
В даній статті розкрито поняття та зміст адміністративно- правових відносин в сфері нумізматичної продукції Національного банку України.
Адміністративно-правові відносини є особливим видом правових відносин, які відрізняються своєю регульованістю державними нормами та характером взаємних прав і обов’язків між учасниками. Адміністративно-правові відносини визначаються як суспільні відносини, що виникають у процесі публічного адміністрування, регулюються нормами адміністративного права та характеризуються наявністю одностороннього владного впливу з боку державних органів на суб’єктів, що підпорядковуються цим органам.
Адміністративно-правові відносини у сфері нумізматики можуть визначатися як взаємодія між органами публічної адміністрації та суб’єктами нумізматичної діяльності, регульована нормами адміністративного права, вони включають процеси ліцензування, контролю за якістю продукції, захисту авторських прав на дизайн монет, а також забезпечення прозорості та законності випуску та обігу нумізматичної продукції.
Адміністративно-правові відносини характеризуються складовими елементами, які визначають їхню структуру та функціонування. Розглянемо основні з них: суб’єкт, об’єкт, юридичний факт, зміст та форми вираження.
Суб’єкти адміністративно-правових відносин включають органи публічної адміністрації та суб’єкти нумізматичної діяльності, такі як виробники, колекціонери та дилери монет. Органи публічної адміністрації виступають як носії державних владних повноважень, що мають право встановлювати норми та контролювати їх дотримання. Суб’єкти нумізматичної діяльності, у свою чергу, повинні відповідати встановленим вимогам та стандартам, що забезпечують якість та законність випуску та обігу нумізматичної продукції.
Об’єкт адміністративно-правових відносин у сфері нумізматики включає матеріальні та нематеріальні права та інтереси учасників цих відносин. Це можуть бути права на інтелектуальну власність, стандартизацію продукції, ліцензійні угоди, а також захист прав споживачів і колекціонерів. Об’єктом також виступають нумізматичні продукти, їх дизайн, матеріали виготовлення та процеси обігу.
Юридичний факт адміністративно-правових відносин полягає у встановленні, зміні або припиненні цих відносин на підставі певних подій або дій, передбачених законодавством. Це можуть бути рішення органів публічної адміністрації, видача ліцензій, проведення перевірок, накладення санкцій тощо. Юридичний факт визначає правовий статус відносин та їх подальший розвиток відповідно до чинних норм права.
Зміст адміністративно-правових відносин охоплює права та обов’язки сторін, які регулюються адміністративним правом. Це можуть бути вимоги щодо дотримання стандартів якості, виконання ліцензійних умов, забезпечення прозорості та законності діяльності на ринку нумізматичної продукції. Зміст також включає механізми контролю та нагляду за дотриманням встановлених норм, а також процедури вирішення спорів між сторонами.
Ключові слова: Національний банк України, банківська система, нумізматична продукція, банківська діяльність, регулятор, дистрибютор, пам’ятні монети України, інвестиційні монети України, пам’ятні банкноти, сувенірна продукція.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993804
Сидоренко Д.В. Особливості правового регулювання оцінки майна в іноземних країнах
У статті розглядаються особливості правового регулювання оцінки майна в іноземних країнах. Оцінка майна є важливим інструментом у економічній діяльності, впливаючи на рішення щодо інвестицій, кредитування та управління активами.
У статті здійснено порівняльний аналіз правових систем Іспанії, Італії, Німеччини, Франції та Чехії. Установлено, що в Іспанії існують чіткі законодавчі норми, які регулюють діяльність оцінювачів, включаючи Закон про оцінку нерухомості та Положення про кваліфікацію оцінювачів. В Італії ж, навпаки, спостерігається більш гнучкий підхід, заснований на саморегулюванні через професійні організації, такі як Італійська асоціація оцінювачів нерухомості. Німеччина має суворі вимоги до сертифікації оцінювачів, закріплені у Федеральному законі про оцінку нерухомості. Франція, подібно до Італії, застосовує саморегулювання, але з певними елементами державного контролю, що здійснюється через Французький інститут оцінки нерухомості. У Чехії спостерігається баланс між державним регулюванням та саморегулюванням через Чеську палату оцінювачів.
Стаття підкреслює важливість гармонізації міжнародних стандартів оцінки майна, таких як стандарти Міжнародної федерації оцінювачів (IVSC), з урахуванням національних особливостей для підвищення прозорості та ефективності ринків нерухомості. Обговорюються перспективи подальших досліджень, спрямованих на розробку оптимальних механізмів уніфікації правового регулювання оцінювальної діяльності в ЄС, що сприятиме стабільності та передбачуваності ринків нерухомості.
Ключові слова: оцінка майна, майнове право, правове регулювання, гармонізація стандартів, міжнародні стандарти, саморегулювання, сертифікація оцінювачів, ринки нерухомості.
https://doi.org/10.5281/zenodo.13993808
Черненко О.В. Зарубіжний досвід поводження з побутовими відходами в особливих умовах
Розкрито зарубіжний досвід поводження з побутовими відходами в особливих умовах.
Для України перспективним є вжиття наступних практичних кроків:
1. Підвищення інформаційної політики. Особливу увагу слід приділити підвищенню інформаційної політики щодо поводження з відходами серед населення. Запровадження системи освітніх кампаній, подібних до тих, що використовуються в Німеччині та Швеції, може допомогти підвищити обізнаність громадян про важливість сортування та переробки відходів. Важливо інформувати населення про переваги екологічного поводження з відходами, включаючи не лише економічні, але й екологічні аспекти.
2. Формування культури поводження з відходами. Для формування культури поводження з відходами в Україні необхідно запровадити програми, які б заохочували населення до активної участі в процесах сортування і переробки. Це можуть бути локальні ініціативи, конкурси або програми лояльності, які заохочують громадян здавати вторинні сировини. Досвід країн, таких як Франція та Бельгія, показує, що залучення населення через активні кампанії може суттєво покращити результати в цій сфері.
3. Впровадження сортування відходів. Необхідно розробити стратегії для подальшого впровадження системи сортування відходів в Україні. Це передбачає не лише забезпечення контейнерами для різних типів відходів, але й формування чітких правил та інструкцій для населення. Досвід Чехії, яка активно реалізує подібні програми, може бути корисним в цьому процесі.
4. Визначити зобов’язання органів місцевого самоврядування щодо сприяння у сортуванні відходів та переробці. Окрему увагу слід приділити зобов’язанням органів місцевого самоврядування. Вони повинні бути відповідальними за забезпечення населення контейнерами для збору відходів та організацію їхнього належного сортування. Це також включає контроль за виконанням норм законодавства та підтримку місцевих ініціатив.
Запровадження кращих практик у сфері управління відходами, що були успішно реалізовані в Німеччині, Швеції, Франції, Бельгії та Чехії, може суттєво покращити ситуацію з відходами в Україні. Підвищення інформаційної політики, формування культури поводження з відходами, ефективне сортування та зобов’язання органів місцевого самоврядування є ключовими факторами для досягнення цієї мети. Ці зусилля можуть призвести до створення більш стійкої та екологічно чистої системи управління відходами в країні.
Ключові слова: компаративний аналіз, побутові відходи, сортування відходів, переробка відходів, управління відходами, забруднення навколишнього природнього середовища, міжнародний досвід.
