Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 березня 2025 року
Мосьондз С.О., Чудненко В.О. Правова природа охорони навколишнього природного середовища
У даній статті авторами акцентовано увагу на правовій природі охорони навколишнього природного середовища.
Відзначено, що сьогодні доречніше і правильніше використовувати термін «навколишнє середовище», структурною частиною якого є «навколишнє природнє середовище». Одночасно термін «довкілля», не є ширшим за термін «навколишнє середовище» і входить до синонімічного ряду термінів.
Вважаємо, що в основі терміну адміністративно-правова охорона навколишнього природного середовища лежить зміст та призначення «охорона», під якою розуміється комплекс заходів, здійснюваних з метою збереження навколишнього природнього середовища. Для досягнення мети охорони, відповідна система суб’єктів, в межах компетенцій та визначених повноважень, використовує систему засобів та способів. Все це урегульовано правовими нормами і підкріплено засобами державного примусу.
Право людини на безпечне навколишнє природне середовище являє собою юридичну можливість проживати в навколишньому природному середовищі, яке не заподіює шкоди її здоров’ю і життю, а у випадку порушення цього права – вимагати його захисту у встановленому законодавством порядку.
Визначено, що охорона навколишнього природнього середовища – система заходів, що закріплені в правових нормах, котрі застосовуються органами публічного адміністрування з метою забезпечення належного рівня якості навколишнього природного середовища, усунення негативних наслідків, що сприяють знищенню флори та фауни, застосування заходів відповідальності, за порушення норм, якими захищається навколишнє природнє середовище. До заходів охорони навколишнього середовища слід віднести: заходи адміністративного забезпечення; заходи адміністративного переконання; заходи примусу та відновлювальні заходи.
Доведено, що поняття охорони навколишнього природнього середовища за змістом ширше, ніж природоохоронна діяльність.
Сучасна дійсність вимагає нових підходів до розуміння охорони навколишнього природнього середовища в умовах особливого періоду та вироблення нового змісту заходів, що будуть використовуватися публічною адміністрацією у післявоєнний період.
Ключові слова: природнє середовище, навколишнє природнє середовище, довкілля, природні ресурси, адміністративно-правова охорона, адміністративно-правовий захист, державний примус, адміністративно-правове регулювання, адміністративна відповідальність.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080073
Верхогляд О.В., Стрельченко О.Г. Проблемні питання застосування адміністративної відповідальності у період війни
У статті досліджено проблемні питання застосування адміністративної відповідальності у період війни. Окреслено специфіку адміністративно-правового регулювання в умовах надзвичайного стану, введеного через збройну агресію. Розглянуто особливості застосування адміністративного законодавства до правопорушень, що порушують громадський порядок, обороноздатність та економічну стабільність держави. Проаналізовано наявні прогалини у законодавстві, які ускладнюють ефективне притягнення до відповідальності в умовах воєнного стану, та наведено приклади недоліків у правозастосовній практиці. Окрему увагу приділено питанням захисту прав громадян в адміністративному провадженні у період обмеження конституційних прав і свобод, зокрема, щодо використання принципів пропорційності та правової визначеності. Авторами запропоновано шляхи вдосконалення законодавства, зокрема внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, які враховують нові виклики воєнного часу. У висновках визначено, що впровадження системного підходу до регулювання адміністративної відповідальності сприятиме підвищенню ефективності правозастосування у період війни та забезпеченню правопорядку. важливим кроком для підвищення ефективності адміністративної відповідальності в умовах війни є створення спеціалізованих органів, здатних оперативно реагувати на специфічні правопорушення, а також зміна правової культури та освіченості громадян щодо військових та мобілізаційних норм. Подальші дослідження в цій галузі повинні бути спрямовані на удосконалення існуючого адміністративного законодавства, адаптацію його до умов сучасних збройних конфліктів, а також на розробку ефективних механізмів санкцій для порушень, які виникають в умовах воєнного стану. Авторами сформульовано перспективні напрями для подальших досліджень, це зокрема: розробка нових правових норм, що забезпечують адміністративну відповідальність за порушення в умовах війни, зокрема в сфері забезпечення національної безпеки, евакуації, мобілізації та охорони державних кордонів; аналіз ефективності вже прийнятих змін до адміністративного законодавства; міжнародний досвід в галузі адміністративної відповідальності під час війни та можливість адаптації міжнародних стандартів до українського законодавства; правова освіта та просвіта громадян щодо нових норм, що стосуються адміністративних правопорушень в умовах війни, для підвищення рівня правосвідомості населення.
Ключові слова: адміністративна відповідальність, воєнний стан, законодавство, правопорушення, права громадян, правозастосування, війна.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080077
Грібов М.Л. Оперативно-розшукова таємниця як елемент забезпечення інформаційної безпеки
Обґрунтовано доцільність запровадження до законодавства категорії «таємниця оперативно-розшукової діяльності» («оперативно-розшукова таємниця») як одного з юридичних засобів забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства та держави. Подано пропозиції щодо юридичної регламентації такої таємниці із зазначенням її поняття, суб’єктів та засобів охорони.
Ключові слова: оперативні підрозділи, інформаційна безпека, спеціальні знання, експертиза, досудове розслідування, секретна інформація, кримінальний аналіз.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080081
Гринько С.Д. Особливості цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану споживачам внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в умовах гібридної війни в Україні
Стаття присвячена визначенню особливостей цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану споживачам внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в умовах гібридної війни в Україні.
Встановлено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану споживачам внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в умовах гібридної війни, має свої особливості, оскільки мають значення як цивільне законодавство про захист прав споживачів, так і різні факти прояву гібридної війни.
В умовах гібридної війни завдання шкоди споживачам недоліками товарів, робіт (послуг) може бути спричинено такими обставинами: 1) оповіщенням населення про загрозу атаки з повітря; 2) повідомленням про замінування приміщення; 3) внаслідок завдання шкоди життю, здоров’ю фізичних осіб чи майну фізичних і юридичних осіб ракетними чи артилерійськими ударами, чи іншим чином; 4) руйнуванням або пошкодженням об’єктів критичної інфраструктури, зокрема транспортної, енергетичної, газової систем, закладів охорони здоров’я; 5) через дефекти продукції; 6) відсутністю інформації про товар та ін.
Особливості цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану споживачам внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в умовах гібридної війни, виявляються в умовах виникнення відповідальності, зокрема у значенні суб’єктивної умови (вини), суб’єктах відповідальності та підставах звільнення від обов’язку відшкодувати шкоду.
Специфіка умов виникнення відповідальності: 1) протиправність перебуває у взаємозв’язку із кримінальною протиправністю, однак для притягнення до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду виготовлювача (виробника) товару, виконавця робіт (послуг) потрібно встановити наявність цивільної протиправності (порушення об’єктивного та суб’єктивного цивільного права); 2) концепція причинно-наслідкового зв’язку має включати додатковий ланцюг подій, пов’язаний ще з однією причиною – гібридною війною; 3) вина є обов’язковою умовою цивільно-правової відповідальності виготовлювача (виробника) товару, виконавця робіт (послуг) за шкоду, завдану в умовах гібридної війни.
Суб’єктами відповідальності можуть бути: 1) виготовлювач (виробник) товару, виконавець робіт (послуг); 2) російська федерація як держава-агресор; 3) особа, яка вчинила протиправну поведінку, наприклад, яка повідомила інформацію про неправдиве замінування.
Підставами звільнення виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) від відшкодування шкоди є збройна агресія російської федерації, як дія непереборної сили, та протиправні дії третіх осіб. Зроблено висновок, що за встановленням факту порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результатів робіт (послуг) внаслідок збройної агресії, то причиною завдання шкоди слід розглядати збройну агресію як дію непереборної сили, а не факт порушення, як самостійну підставу звільнення від відповідальності виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг).
Ключові слова: гібридна війна, цивільно-правова відповідальність, зобов’язання, споживач, потерпілий, шкода, протиправна поведінка, недоліки товарів, робіт (послуг), причинно-наслідковий зв’язок, вина, підстави звільнення від відповідальності, непереборна сила.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080089
Дідківська Г.В. Проблеми кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти довкілля: міжнародний досвід
У даній статті досліджується питання проблем кримінальної відповідальності для фізичних осіб яка пропонується у нових розробках кримінального законодавства ЄС за кримінальні правопорушення проти довкілля, залежно від тяжкості правопорушень, які передбачають позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Зазначається про відповідальність юридичних осіб щодо яких пропонуються значні штрафи розмір яких може залежати від загального світового обігу фінансів підприємства.
Аналізується кримінальне законодавство окремих країн ЄС щодо кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти довкілля. Зазначено, що кримінально-правова характеристики екологічних злочинів в Італії базується на нормах ст. 9 Конституції Італії, де зазначається, що вона охороняє ландшафт, історичну та мистецьку спадщину нації. Республіка захищає навколишнє середовище, біорізноманіття та екосистеми в інтересах майбутніх поколінь. Національне законодавство Італії також регулює засоби та способи захисту тварин.
Зазначається, що порівняно з іншими європейськими державами законодавчі та виконавчі повноваження в галузі екології Італії розподілено між парламентом, президентом та урядом. Контроль за дотриманням конституційних норм у сфері екологічного права покладено на Конституційний суд Італії. Забезпечується урахування громадської думки у вирішенні екологічних питань, співпраця з міжнародними організаціями з метою виконання міжнародних конвенцій, а також співробітництво з органами Європейського Союзу в контексті регулювання та імплементації директив і регламентів ЄС, пов’язаних з охороною навколишнього середовища та природних ресурсів.
Приділено увагу наслідкам збройних конфліктів довкіллю та зазначено, що напрацьовуються механізми притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини, які завдали шкоди довкіллю. Зазначено, що Україна може відігравати ключову роль в екологічній розбудові миру після завершення збройного конфлікту. Зрештою, саме Україна може визначити напрямок, в якому міжнародне право буде розвиватися у сфері захисту довкілля.
Ключові слова: кримінальні правопорушення, довкілля, злочин, злочинність, покарання, кримінальна відповідальність, навколишнє середовище, міжнародні конвенції, захист природніх ресурсів, воєнні злочини, екоцид.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080093
Дорошенко Л.М. Судовий активізм: бути чи не бути…
У статті досліджено історію виникнення поняття «судовий активізм», проаналізовано юридичну риторику щодо причин застосування судового активізму в сучасній судовій практиці, розглянуто найбільш відомі приклади його використання в практиці Верховного суду США, проаналізовано поняття та ознаки судового активізму, досліджено відмінні характеристики судового активізму та судової стриманості. Аргументовано, що суд має реалізовувати правозастосовну функцію, одночасно розглядаючи право через такі поняття як «справедливість», «свобода», «верховенство права», поряд із такими правовими категоріями як «норма», «закон», «правовий припис». Виокремлено недоліки судового активізму: 1) розпливчастість, неоднозначність цього поняття; 2) ризик недостатньої мотивованості (обґрунтованості) судового рішення зі застосуванням судового активізму, що тягне за собою негативні наслідки як для учасників справи, так і для суду, який прийняв таке рішення; 3) ризик зловживання суддею своїми правами, свавілля судової влади, підміни собою останньою інших гілок влади; 4) допустимість судової нормотворчості; 5) недостатність у частині суддів належної компетенції, знань, світогляду та досвіду для застосування судового активізму; 6) вибірковість суду при застосуванні судового активізму; 7) потенційна можливість суб’єктивізму суду при винесенні рішення; 8) сприятиме непрогнозованості та невизначеності судової практики, що впливатиме на стабільність економічного обороту; 9) небезпека втручання суду у сферу виключної компетенції законодавця всупереч приписам ч. 2 ст.19 Конституції України. Аргументовано, що є вірогідність аналогічних CASE OF UKRKAVA, TOV v. UKRAINE рішень ЄСПЛ у разі необґрунтованого та невмотивованого застосування судового активізму та, як наслідок, виплати справедливої сатисфакції державою заявнику. Виснувається, що соціалізація та гуманізація права має бути, проте вона має бути не всупереч закону і не базуватися на уявленнях про справедливість кожного окремого судді.
Ключові слова: судовий активізм, судочинство, ЕСПЛ, суддівський розсуд, застосування норм права, тлумачення закону, аналогія закону, аналогія права, прогалини в праві, правова визначеність, дискреція, компетенція, правозастосовна діяльність.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080097
Кириленко Л.О., Стрельченко О.Г. Адміністративне судочинство: спосіб захисту порушених прав та інтересів чи втручання у повноваження суб’єкта владних повноважень
У статті авторами здійснена ґрунтовна характеристика сутності та з’ясування правової природи адміністративного судочинства. Реалізація захисту порушених прав та інтересів в публічно-правових спорах є завданням кожної демократичної держави. Тому важливим залишається питання ефективності адміністративного судочинства, його інструментів та реалізації тих завдань, що стоять перед адміністративними судами згідно КАС України. Перевірка правомірності реалізації дискреційного повноваження суб’єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві, тобто оцінка судом рішення органу публічної влади, має включати: встановлення законності чи протиправності рішення, дії чи бездіяльності адміністративного органу, тобто його поведінки в межах дискреційних повноважень, а також встановлення факту порушення прав, свобод чи інтересів особи цим рішенням. Тому в рамках здійснення адміністративного судочинства важливим залишається формування таких висновків судів, які б стимулювати суб’єктів владних повноважень приймати рішення в рамках дискреційних повноважень виключно обґрунтовано (тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також з дотриманням принципу пропорційності прийнятого рішення, зокрема з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Єдність судової практики, уніфікованість у застосуванні правових норм у подібних правовідносинах є невід’ємною складовою правової визначеності, яка, серед іншого, гарантує певний ступінь стабільності правової ситуації та сприяє утвердженню суспільної довіри до суду, що є важливим елементом держави, заснованої на верховенстві права. В той час як непослідовність судової практики спричинює стан правової невизначеності, який призводить до зниження суспільної довіри до судової системи країни. Тому ефективні, навіть можна сказати «якісні», правові норми реалізації права на захист прав і свобод у адміністративному процесі, а також судова практика, забезпечать здійснення владних повноважень суб’єктами публічного права, виключаючи небезпеку свавілля та зловживання цими повноваженнями, а також утримають від дій, які призведуть до несприятливих наслідків у сфері порушення праві і свобод фізичної чи юридичної особи. Таким чином, адміністративне судочинство є невід’ємною складовою частиною кожної правової держави.
Ключові слова: адміністративне судочинство, захист порушених прав, захист інтересів, повноваження, суб’єкт, владні повноваження, публічна адміністрація, дискреційні повноваження.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080099
Кириченко О.А. Конституційні основи докорінного реформування президентатури, прокуратури, публічнотури і всієї іншої системи антиделіктних органів в контексті розбудови правової держави гуманізму будь-якої держави світу
Представлено у розвитку розроблені представниками наукової школи професора Аланкіра редакції тринадцяти статей перспективного Конституційного кодексу будь-якої іншої держави світу. Підкреслено, що вказані статті складають конституційні основи становлення правової держави і докорінного реформування президентатури та прокуратури у своєрідну наглядову гіпергілку державної влади, а суду, публічнотури, адвокатури, слідчотури, ордистатури, експертнотури, виконавчотури та всіх без винятку інших існуючих і перспективних антиделіктних органів у базисних помічників даної наглядової гіпергілки державної влади. Наведені поняття прав, свобод, обов’язків та інтересів як базисних категорій правового статусу соціосуб’єктів та розкрита сутність базисного конституційного обов’язку держави і її органів. Запропоновані базисні оперативні та бюрократичні порядки максимально можливого відновлення правового статусу потерпілого та низку інших тісно пов’язаних цим вказаних конституційних основ.
Ключові слова: правовий статус (права, свободи. обов’язки, інтереси) соціосуб’єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, міждержавних утворень); базисний конституційний обов’язок держави.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080106
Проневич О.С., Коляда Т.А. Органи виконавчої влади як суб’єкти нормотворчої діяльності у сфері обігу медичного канабісу
Стаття присвячена осмисленню специфіки нормотворчої діяльності органів виконавчої влади у сфері обігу медичного канабісу з особливою акцентуацією уваги на з’ясуванні засадничих правових імперативів-новел щодо легалізації медичного канабісу, сутності створеної Кабінетом Міністрів України правової рамки «медикалізації канабісу», стратегічних напрямів нормотворчої діяльності Міністерства охорони здоров’я України у сфері обігу медичного канабісу. Констатовано, що імплементація поміркованої моделі контрольованого обігу медичного канабісу була здійснена у контексті лібералізації вітчизняного медичного права. Вилучення канабісу, його смоли, екстрактів і настоянки на основі канабісу з переліку особливо небезпечних речовин, надання доступу до ліків на основі медичного канабісу має екзистенційне значення для пацієнтів з важкими та/або невиліковними захворюваннями. Органи виконавчої влади як стрижневі суб’єкти нормотворчої діяльності у сфері обігу медичного канабісу забезпечують легалізацію публічного інтересу у сфері охорони здоров’я, сприяють реалізації суб’єктивних прав пацієнтів та суб’єктів господарювання, створюють належне правове підґрунтя для розбудови стійкого інституційного механізму контрольованого обігу медичного канабісу в Україні.
Ключові слова: медичне право, фармацевтичне право, охорона здоров’я, органи виконавчої влади, публічне адміністрування, нормотворча/правотворча діяльність, обіг наркотичних засобів, медичний канабіс, медичні препарати, ліцензування, ліцензійні умови, удосконалення законодавства, адміністративно-правове регулювання.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080108
Теремецький В.І., Риженко О.С. Адміністративна відповідальність медичних працівників за правопорушення, вчинені під час виконання професійних обов’язків
Наукове дослідження присвячено встановленню переліку адміністративних правопорушень, які можуть бути вчинені медичними працівниками під час виконання професійних обов’язків. Також з’ясовано перелік уповноважених посадових осіб органів влади, які уповноважені складати протоколи про вчинення вказаних адміністративних правопорушень. Досліджено норми законодавства про адміністративні правопорушення та про охорону здоров’я.
Вказано, що адміністративна відповідальність медичних працівників – це специфічна реакція держави на порушення законодавства про охорону здоров’я та господарську діяльність, вчинені медиками під час виконання професійних обов’язків.
Зроблено висновок, що адміністративній відповідальності підлягають медичні працівники, які здійснювали медичну практику без отримання ліцензії, надавали медичні послуги пацієнтам, які не відповідають вимогам стандартів, порушували санітарні норми та обмеження, встановлені для медичних працівників, а також не дотримувалися правил щодо карантину людей.
Встановлено, що складати протоколи про адміністративні правопорушення стосовно медичних працівників мають право уповноважені посадові особи МОЗ України, Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Державної санітарно-епідеміологічної служби та органів Національної поліції.
Запропоновано доповнити КУпАП складом нової статті 46-3 КУпАП, яка б передбачала адміністративну відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником, порушення вимог стандартів надання медичної допомоги. Необхідно надати уповноваженим посадовим особам управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги МОЗ України право складати протоколи про всі адміністративні правопорушення, вчинені медичними працівниками під час виконання професійних обов’язків.
Ключові слова: адміністративна відповідальність, медичний працівник, адміністративне правопорушення, трудові обов’язки, протокол, уповноважена особа.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.132.10
Щербакова Н.В. Питання визначення моменту виникнення реорганізаційних правовідносин між юридичними особами корпоративного типу
Стаття присвячена аналізу процедури реорганізації юридичних осіб корпоративного типу (акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, виробничих та сільськогосподарських кооперативів), зокрема питанням визначення моменту виникнення реорганізаційних правовідносин.
Встановлено, що процедура реорганізації представляє собою багатоетапний процес, який складається з низки послідовних дій, кожна з яких має самостійне юридичне значення, що в своїй сукупності призводять до припинення та/або виникнення нової юридичної особи (юридичних осіб) – правонаступника (правонаступників) та забезпечують універсальне правонаступництво. Така сукупність юридичних дій (юридичних фактів), спрямованих на досягнення правового результату, пов’язаних між собою таким чином, що правові наслідки настають лише за наявності всіх елементів цієї сукупності представляє собою певний фактичний (юридичний склад). Акцентується увага на тому, що реорганізація юридичних осіб корпоративного типу як правове явище, яке має багатоаспектне значення у господарському праві, розглядається під різними кутами зору як правовий інститут, правочин, правовідношення, один із прикладів правонаступництва, спосіб створення та спосіб припинення юридичних осіб, у тому числі і як комплекс пов’язаних між собою юридичних фактів (юридичний склад). Враховуючи кваліфікуючі ознаки реорганізації, з’ясовано, що процес реорганізації являє собою не просту сукупність юридичних фактів, розташованих у довільному порядку, без твердих зв’язків (простий фактичний (юридичний) склад, а певну цілісну систему, в якій елементи фактичного складу знаходяться у певному взаємозв’язку і взаємозалежності та взаємодії між собою (складний юридичний склад).
На підставі проведеного аналізу авторкою виокремлено наступні юридичні факти (їх послідовна сукупність – юридичний склад), які мають місце на етапі виникнення реорганізаційних правовідносин (легалізаційна стадія процедури реорганізації):
(1) прийняття загальними зборами учасників рішення про реорганізацію в одній із форм (про припинення юридичної особи корпоративного типу в одній із форм; затвердження умов реорганізації, зокрема умов конвертації акцій (якщо реорганізується АТ); про затвердження проєкту статуту/або статутного договору юридичної особи корпоративного типу, що створюється шляхом реорганізації в одній із форм; про схвалення проєкту передавального акта або/та розподільчого балансу); визначення складу комісії з припинення – реорганізаційної комісії; встановлення строку для задоволення вимог кредиторів;
(2) повідомлення органу державної реєстрації про те, що юридична особа корпоративного типу прийняла рішення про припинення шляхом реорганізації (у письмовій формі протягом трьох днів з дати прийняття рішення);
(3) державна реєстрація відомостей про те, що юридична особа корпоративного типу знаходиться в стані припинення шляхом реорганізації в одній із форм.
Ключові слова: юридичні особи корпоративного типу, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, реорганізаційні правовідносини, момент виникнення правовідносин юридичний факт, юридичний склад, прийняття рішення про реорганізацію, державна реєстрація відомостей, стан припинення шляхом реорганізації.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080120
Андрусишин Р.М. Поняття, зміст та функції правового виховання працівників Національної поліції в Україні
Правове виховання та правова (юридична) освіта утворює таке широке явище як правова культура. Тому правова культура працівників Національної поліції повинна включати у свій склад як правове виховання так і правову (юридичну) освіту. При цьому, професійна правова (юридична) освіта повинна передбачати не тільки знання як національного так і міжнародного законодавства, а також те як правильно, а головне правомірно застосовувати на практиці отримані знання. За формування нового типу фахівців правоохоронної сфери правова свідомість та культура – це одна з основних професійних вимог діяльності працівників поліції. Без них неможливе дотримання принципів діяльності поліції (верховенство права, дотримання прав і свобод людини, законність, відкритість і прозорість, поліцейська нейтральність, взаємодія з населенням на засадах партнерства, безперервність) та виконання таких обов’язків поліцейських.
Правове виховання – це один зі напрямів роботи у системі виховної діяльності ЗВО, що має власний зміст і завдання, які визначають перспективи професійної діяльності випускника ЗВО – працівника органів поліції. У межах освітнього процесу правове виховання майбутніх працівників поліції – це педагогічний процес, спрямований на формування цінностей і самосвідомості здобувача-курсанта як суб’єкта професійної діяльності на початковому етапі.
Зміст правового виховання працівників поліції – це набуття професійних правових цінностей, формування ставлення до правоохоронної діяльності, усвідомлення себе як правоохоронця, оцінка власних професійних здібностей крізь призму правових принципів (справедливості, рівності, свободи, гуманізму, добросовісності, законності) та формування ставлення до себе як до професіонала. Правове виховання як різновид професійного виховання полягає у цілеспрямованій, плановій та організаційній діяльності державних органів та суспільних організацій, за якої з урахуванням об’єктивних умов суспільного життя у спеціалістів формується система професійних правових знань і уявлень, емоцій, почуттів і установок, що забезпечують їх свідомо активну правомірну поведінку в процесі професійної діяльності та інших сферах. Професійно-правове виховання формує у працівників органів Національної поліції комплекс таких правових і професійних знань, умінь, навичок, звичок, уявлень та переконань, які забезпечують його становлення як особистості та фахівця відповідного рівня.
Ключові слова: правове виховання, правова культура, поведінка, працівники поліції, свідомість.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080124
Бойко І. Зміст, передумови виникнення та структурні елементи митних деліктів: теоретико-правовий аналіз
У науковій статті досліджено сутність митних деліктів, їхні причини та структурні особливості. Проаналізовано цю категорію правопорушень крізь призму її впливу на економічну безпеку держави та функціонування митної системи. Особливу увагу приділено відмінностям митних деліктів від інших правопорушень, зокрема адміністративних і кримінальних, що стосуються митної сфери.
Розглянуто історичні, соціально-економічні та правові чинники, які сприяють виникненню митних деліктів. Проаналізовано їхній зв’язок із динамікою міжнародної торгівлі, податковою політикою держави та особливостями еволюції митного законодавства. Виокремлено ключові фактори, що впливають на поширеність таких правопорушень, серед яких – наявність правових прогалин, рівень правової культури учасників зовнішньоекономічної діяльності та економічні стимули для уникнення митних зобов’язань.
Окремий акцент зроблено на структурі митних деліктів, що включає об’єктивні та суб’єктивні елементи. Детально розглянуто їхню правову природу, механізми відповідальності та особливості застосування санкцій. Проведено порівняльний аналіз норм національного митного законодавства та міжнародних стандартів, що регулюють відповідальність за порушення митних правил. Запропоновано шляхи вдосконалення правового регулювання та підвищення ефективності заходів щодо запобігання митним деліктам.
Результати дослідження можуть бути корисними для подальшої наукової розробки питань митного права, а також у діяльності органів, що здійснюють митний контроль та правоохоронні функції.
Ключові слова: митні делікти, митне право, правопорушення, митний контроль, зовнішньоекономічна діяльність, правова відповідальність, міжнародні стандарти, економічна безпека, митне законодавство, санкції.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080128
Бухтіярова І.Г., Оземха І.В. Використання штучного інтелекту у державному управлінні: адміністративно-правові аспекти
У статті проаналізовано різні аспекти використання ШІ у державному секторі, включаючи автоматизацію адміністративних процесів, аналіз великих обсягів даних, підвищення безпеки та мінімізацію ризиків, прогнозування попиту на послуги та інші. Запровадження технологій штучного інтелекту (ШІ) в сфері публічного адміністрування набирає все більшого значення завдяки їх потенційним перевагам у покращенні ефективності урядової діяльності.
Метою статті є визначення вимог до застосування ШІ в системі публічного управління та узагальнення проблем і ризиків його використання на основі аналізу досвіду України та Європи.
Доведено, що штучний інтелект стає все важливішим інструментом у державному управлінні, сприяючи підвищенню ефективності управлінських процесів, автоматизації рутинних завдань та поліпшенню якості державних послуг. Визначено, що штучний інтелект поступово змінює підходи до державного управління, відкриваючи нові можливості для підвищення ефективності адміністративних процесів та взаємодії з громадянами. Використання ШІ дозволяє оптимізувати діяльність державних органів, прогнозувати соціально-економічний розвиток та покращувати механізми ухвалення рішень. Однак, із розвитком алгоритмічних систем постають етичні та правові проблеми, зокрема питання прозорості, відповідальності та захисту прав громадян.
Ключові слова: штучний інтелект (ШІ), державне управління, цифрові технології, правове регулювання, публічне адміністрування.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080132
Глух М.В., Єфіменко О.А. Теоретико-правові засади фінансового контролю за місцевими фінансами
У статті досліджено особливості нормативного регулювання повноважень органів, які проводять фінансовий контроль за місцевими фінансами. Проаналізовано нормативно-правові акти, які встановлюють повноваження органів фінансового контролю за місцевими фінансами. Встановлено, що в Україні публічний фінансовий контроль за місцевими фінансами проводиться Міністерством фінансів України, Державною казначейською службою України, Рахунковою палатою України та Державною аудиторською службою України. Визначено, об’єкт та предмет фінансового контролю за місцевими фінансами. Розглянуто теоретичні позиції вчених щодо правових проблем фінансового контролю за місцевими фінансами. Проаналізовано пропозиції науковців щодо вдосконалення процедури проведення фінансового контролю за місцевими фінансами. Підсумовано, що ефективний фінансовий контроль за місцевими фінансами є ключовим фактором забезпечення стабільного розвитку територіальних громад та раціонального використання бюджетних коштів. Обґрунтовано, що аналіз теоретико-правових засад фінансового контролю за місцевими фінансами свідчить про наявність низки проблем, пов’язаних із недосконалістю законодавчого регулювання, відсутністю належної координації між контрольними органами, недостатнім рівнем кадрового, організаційного та методологічного забезпечення. Запропоновано, що модернізація системи муніципального фінансового контролю має здійснюватися шляхом удосконалення законодавства, оптимізації функцій контрольних органів, цифровізації процесів моніторингу та запровадження ефективних механізмів відповідальності. Встановлено, що вказані дії сприятимуть підвищенню ефективності управління місцевими фінансами, забезпеченню фінансової дисципліни та прозорості бюджетного процесу на місцевому рівні.
Ключові слова: місцеві фінанси, місцевий бюджет, фінансовий контроль за місцевими фінансами, публічний фінансовий контроль, використання коштів місцевих бюджетів.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080137
Гулкевич З.Т. Розвиток інноваційного розуміння сутності, базисних ознак, видового поділу та іншої класифікації механічної зброї та/чи боєприпасів та слідів протиправного поводження з ними
Представлено базисні ознаки і поняття кримінальної ручної механічної зброї. Звернуто увагу на обставини появи де-факто кримінальної механічної зброї і боєприпасів в наслідок первинного виготовлення з підручних матеріалів або переробки чи прилаштування із іншої де-факто кримінальної механічної зброї та/чи боєприпасів або із легальної механічної зброї (військової, антиделіктної, антикварної) чи боєприпасів або із паразброї (мисливської, рибальської, промислової, каскадерської, навчальної, обрядової, парадної, нагородної, спортивної, призової, сувенірної, художньої) та/чи боєприпасів або із ймовірної механічної паразброї (експлуатаційної; природної) або шляхом повного чи часткового комбінування вказаних способів їх появи. Підкреслено, що де-юре кримінальна механічна зброя та/чи боєприпаси з’являються вже шляхом лише їх застосування переслідуваним з метою зовнішнього спричинення потерпілому механічних смертельних тілесних ушкоджень та/або володіння будь-яким із названих видів кримінальної механічної зброї та/чи боєприпасів без їх первинного виготовлення або/та переробки чи/та пристосування. Викладена й низка інших класифікаційних поділів кримінальної механічної зброї і боєприпасів та слідів протиправного поводження з ними.
Ключові слова: механічна зброя чи паразброя або ймовірна паразброя, де-факто і де-юре механічна зброя, клинкові і неклинкова механічна зброя, кримінальна і легальна механічна зброя, ручна і транспортна механічна зброя.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080137
Кобець О.А., Сошников А.О. Некомерційне господарювання vs соціальне підприємництво: сучасні реалії та підходи
Метою дослідження є вивчення концептуальних і правових засад некомерційного господарювання та соціального підприємництва через виявлення їх ключових відмінностей та точок дотику, а також визначення перспектив вдосконалення правового регулювання цих форм діяльності. Також дослідження спрямоване на з’ясування особливостей правового режиму, механізмів фінансування, особливостей державної підтримки для обґрунтування оптимальних моделей розвитку соціально орієнтованої економіки.
Дослідження базується на комплексному використанні загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Використано методи порівняльного аналізу для виявлення відмінностей між некомерційним господарюванням та соціальним підприємництвом, системного підходу для розгляду їхньої ролі у національній економіці, а також метод структурно-функціонального аналізу для оцінки особливостей їхньої правової регламентації.
У процесі дослідження встановлено, що некомерційне господарювання орієнтується виключно на виконання суспільно важливих функцій без комерційної вигоди, тоді як соціальне підприємництво поєднує соціальну місію з економічною діяльністю, допускаючи отримання прибутку та його реінвестування. Виявлено, що правовий статус некомерційних організацій в Україні чітко регламентований, тоді як соціальне підприємництво перебуває у стані нормативної невизначеності, що створює труднощі у його функціонуванні та правовому визнанні.
Зроблено висновок, що подальший розвиток соціального підприємництва потребує створення чіткої нормативної бази, яка б визначала його правовий статус, механізми фінансування та можливості податкового стимулювання. Запропоновано врахувати міжнародний досвід у сфері соціального підприємництва для вдосконалення українського законодавства та інтеграції ефективних моделей підтримки соціально орієнтованих ініціатив.
Результати цього дослідження можуть бути корисними для науковців, законодавців, юристів, економістів і практиків, що займаються питаннями соціальної економіки та правового регулювання підприємництва, орієнтованого на суспільні потреби.
Ключові слова: некомерційне господарювання, соціальне підприємництво, соціально відповідальний бізнес, суб’єкти господарювання, бізнес, правове регулювання, суспільні потреби, соціальний ефект, соціальна економіка, податкові стимули, фінансова підтримка.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080145
Лаговська Н.В., Фірскіна К.М. Проблеми та перспективи розвитку інституту опіки та піклування в Україні під час воєнних дій
У статті проаналізовано проблеми та перспективи розвитку інституту опіки та піклування в Україні під час воєнних дій.
Проаналізовано теоретичні засади функціонування системи опіки та піклування в сучасному правовому полі України, їх значення та вплив військового стану на практичне застосування. Розглянуто питання адаптації чинних правових норм, що регулюють опіку та піклування, до екстремальних умов, спричинених війною, а також особливості застосування цих норм у таких сферах, як захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, надання допомоги літнім людям та іншим категоріям громадян, які потребують особливого захисту.
Особливу увагу приділено аналізу правових актів та міжнародних стандартів, що регламентують діяльність органів опіки та піклування в умовах збройного конфлікту. Проведено дослідження, окреслено проблемні питання та перспективи розвитку інституту опіки та піклування в Україні, зокрема, у контексті захисту прав людини та забезпечення правопорядку під час війни.
В статті запропоновано шляхи вирішення проблем функціонування інституту опіки та піклування. Перспективи їх розвитку та важливості забезпечити комплексний підхід, який врахує потреби дітей, їхніх родин та суспільства в цілому. Спільні зусилля держави, громадських організацій та суспільства можуть призвести до суттєвих позитивних змін у цій сфері.
Автори дійшли висновку, що в умовах війни інститут опіки та піклування може відігравати вирішальну роль у вирішенні гуманітарних проблем та підтримці соціальної стабільності на місцевому рівні, особливо в тих громадах, які опинилися в ізоляції або втратили зв’язок з органами державної влади.
Автори переконані, що ефективний розвиток інституту опіки та піклування в умовах воєнного стану сприятиме зміцненню соціальної єдності, захисту прав людини та забезпеченню гідного рівня життя для всього суспільства.
Ключові слова: опіка та піклування, воєнний стан, правозастосування, дотримання прав дітей, вразливі категорії населення.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080152
Ланцедова Ю.О. Інноваційне розуміння міждисциплінарної сутності, послідовності та інших закономірностей роботи із суб’єктивними, об’єктивними та змішаними джерелами антиделіктних відомостей в контексті забезпечення верховенства права
Продемонстровано доктринальну, проектну законодавчу та іншу прикладну перевагу інноваційного розуміння сутності і послідовності процедури доказування перед традиційним вітчизняним і закордонним теоретичним і законодавчим варіантом вирішення даної проблеми. Розкрито зміст з’ясування сутності, послідовності та інших закономірностей роботи із об’єктивними, суб’єктивними та змішаними джерелами антиделіктних відомостей та взаємопов’язане версіювання, планування та організація цієї роботи із цими джерелами. Детально розглянуто послідовність встановлення об’єктивних, суб’єктивних і змішаних джерел антиделіктних відомостей, отримання від такого роду джерел відомостей та їх узагальнюючої оцінки та використання в доказуванні. Представлено сутнісний видовий поділ предмету доказування. Розкрито сутність міждисциплінарного видового поділу практичних дій у кримінальному судочинстві.
Ключові слова: послідовність процедури доказування, залучення особистісних джерел антиделіктних відомостей, збирання трасосубстанцій і документів, загальний, спеціальний і частковий предмет доказування, отримуючі і забезпечуючі практичні дії у кримінальному судочинстві.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080158
Лапка О.Я., Славна О.В. Мирні способи врегулювання міжнародних конфліктів у контексті війни України та РФ
У статті проаналізовано сучасні стратегії, підходи та інструменти, що використовуються для вирішення суперечок між державами. Оцінюються успішні кейси, а також роль міжнародних організацій у сприянні миру, які застосовуються для мирного врегулювання конфліктів між державами. Розглядається роль міжнародних організацій, дипломатії і правових механізмів у попередженні ескалації й досягненні стійкого миру.
Охарактеризовані дипломатичні та політичні способи мирного врегулювання міжнародних конфліктів, які включають переговори, медіацію, посередництво, міжнародні угоди та використання організацій, таких як ООН, для вирішення спірних питань через діалог і компроміс. Акцентується увага на ролі дипломатії у вирішенні суперечок, забезпеченні миру та стабільності, а також на труднощах, що виникають у процесі переговорів на прикладі міжнародного конфлікту між РФ та Україною.
Авторами статті зроблені акценти на інституті медіації, консолідації та миротворчих операціях, як способах мирного розв’язання міжнародних конфліктів. Медіація під час конфлікту є важливим процесом, що допомагає сторонам знайти спільне рішення. Консолідація, в свою чергу, як один із способів врегулювання міжнародних конфліктів, передбачає об’єднання зусиль різних сторін для досягнення спільного рішення. Миротворчі операції в свою чергу, сприяють стабільності, відновленню довіри між сторонами та створенню умов для переговорів, забезпеченню стабільності, запобіганню насильству та підтримці діалогу між сторонами. Миротворчі операції допомагають створити умови для довготривалого миру і відновлення довіри в регіонах, що зазнали конфліктів. Аргументовано на важливості компромісів між суб’єктами міжнародного права в умовах збройних конфліктів.
Ключові слова: міжнародний конфлікт, способи мирного врегулювання міжнародних конфліктів, переговори, медіація, консолідація, миротворчі операції.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080164
N.A. Luhina, O.M. Paliukh Legal Challenges of International Cooperation in Combating Cybercrime: Prospects for Improving the Regulatory Framework
У статті розглядаються сучасні правові виклики міжнародного співробітництва у боротьбі з кіберзлочинністю, зокрема в умовах військових конфліктів та гібридних загроз. Досліджено особливості використання кіберзброї як інструмента гібридної війни та її вплив на глобальну безпеку, національні інтереси держав та критичну інфраструктуру. Проведено комплексний аналіз існуючих міжнародних правових інструментів, таких як Будапештська конвенція про кіберзлочинність, їхніх системних обмежень та перспектив модернізації в контексті новітніх кіберзагроз. Особливу увагу приділено проблемам гармонізації національних законодавств, координації оперативних дій між державами та розробці ефективних механізмів правового регулювання кіберпростору. Висвітлено унікальний досвід України як держави, що зазнає масштабних кібератак в рамках військової агресії, її роль у глобальному співробітництві та практичний досвід у протидії кіберзагрозам різного рівня складності. Обґрунтовано необхідність створення універсальних міжнародних стандартів для екстрадиції кіберзлочинців, обміну інформацією між компетентними органами різних держав та вдосконалення механізмів захисту жертв кіберзлочинів. Запропоновано конкретні шляхи вдосконалення міжнародно-правової бази для забезпечення ефективної боротьби з кіберзлочинністю на глобальному рівні з урахуванням сучасних технологічних, політичних та безпекових викликів.
Ключові слова: кіберзлочинність, міжнародне співробітництво, кібербезпека, Будапештська конвенція, гармонізація законодавства, гібридна війна, кіберзброя, екстрадиція, критична інфраструктура, транскордонні кіберзлочини.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080178
Лях Н.В. Захист прав дітей в умовах війни – міжнародний досвід
У статі проаналізовано міжнародний досвід захисту прав дітей у мовах війни. Аргументовано, що збройна агресія Росії проти України викликала необхідність захисту прав дітей в умовах війни, зокрема від фізичного та психологічного насильства. Обґрунтовано, що захист прав дітей в умовах війни передбачений Женевською конвенцією про захист цивільного населення та IV Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни, а також іншими міжнародно-правовими актами та національним законодавством України у сфері захисту дітей в умовах збройних конфліктів. Однак воно не відповідає реальності, тобто не забезпечує належного правового захисту, що підтверджується збройним конфліктом в Україні в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 2014 року, а також після початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Крім того, підтверджена бездіяльність і нездатність демократичних держав, їх органів влади, а також Організації Об’єднаних Націй, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Міжнародного агентства з атомної енергії. Науково доведено необхідність удосконалення правових норм міжнародного гуманітарного права, зокрема передбачити відповідні дієві заходи спрямовані на захист прав дітей в умовах збройних конфліктів та війн. Створити спеціалізовані органи, які будуть забезпечувати відповідний захист на території будь-якої держави, незалежно від рівня її геополітичного, економічного, військового та інших впливів на міжнародну політику, а також надати таким органам такі повноваження, які є необхідними для належного захисту дітей в умовах війни, наприклад застосування зброї для захисту тощо. Констатовано, що нині в Україні та інших державах, де тривають збройні конфлікти, відсутній належний захист прав дітей як з боку держави, учасників конфлікту, так і з боку зарубіжних держав, їх урядів, урядових та неурядових державних і міжнародних організацій тощо. Все це свідчить про необхідність удосконалення чинних міжнародно-правових актів щодо захисту прав дітей в умовах війни, зокрема норми міжнародного гуманітарного права. Необхідно визначити правовий статус дітей в умовах війни, їх права, обов’язки учасників конфлікту щодо необхідності забезпечення як правового, соціального, так і фізичного захисту дітей під час збройних конфліктів, а також передбачити реальні заходи спрямовані на застосування примусових заходів до суб’єктів, які порушують права дітей в умовах війни. Вважаємо за доцільне утворити спеціалізовані органи, які будуть забезпечувати відповідний захист на території будь-якої держави, незалежно від рівня її геополітичного, економічного, військового та інших впливів на міжнародну політику, а також надати таким органам такі повноваження, які є необхідними для належного захисту дітей в умовах війни, наприклад застосування зброї для захисту тощо.
Ключові слова: діти, права дітей, захист дітей, забезпечення прав дітей, війна, збройний конфлікт, воєнні дії.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080188
Рощина І.О., Кришевич О.В. Кримінальна відповідальність як гарантія захисту незалежності судової влади в Україні
Втручання в діяльність судових органів – це протиправні дії, спрямовані на вплив на суддів, присяжних або інші органи правосуддя з метою перешкодити здійсненню правосуддя, змінити хід судового розгляду чи вплинути на рішення суду. Таке втручання підриває основи верховенства права та принцип незалежності судової влади. Міжнародний досвід демонструє різноманіття підходів до боротьби з втручанням у діяльність судових органів. Спільною рисою є визнання важливості незалежності судової влади та суворого покарання за її порушення. Ці підходи формуються на основі правових традицій, політичної системи та ступеня розвитку демократії в кожній країні.
Особливу важливість у забезпеченні незалежності суддів набувають гарантії їх особистої безпеки, захисту членів їхніх сімей, майна, а також інші правові засоби, спрямовані на забезпечення належного захисту суддів під час виконання ними професійних обов’язків.
Гарантія безпеки суддів та їхніх близьких – це не лише питання особистого захисту, а й ключовий елемент забезпечення незалежності судової влади. Без належних заходів безпеки судді можуть стати об’єктом тиску, що загрожує справедливості судових рішень. Держава повинна забезпечувати ефективний захист суддів, щоб вони могли безперешкодно здійснювати правосуддя на благо суспільства.
З метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя Вища рада правосуддя веде реєстр повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність під час здійснення правосуддя, оприлюднює його на своєму офіційному вебсайті, проводить перевірку таких повідомлень, публікує результати та ухвалює відповідні рішення.
У той же час спостерігається погіршення ситуації з дотриманням захисту професійної діяльності суддів в Україні.
Ефективність кримінально-правового забезпечення незалежності суддів в багатьох випадках залежить від правильного розуміння тих норм, які створені законодавцем з метою запобігання найбільш небезпечним правопорушенням у зазначеній сфері. У чинному Кримінальному кодексі у розділі XVIII «Кримінальні правопорушення проти правосуддя» закріплені норми, спрямовані на захист діяльності судових органів, забезпечення справедливого судочинства та належного функціонування системи правосуддя.
Ключові слова: правосуддя, незалежність суддів, безпека, кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, погроза, насильство, національне законодавство, міжнародне законодавство.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080197
Сукмановська Л.М., Репан М.І. Дослідження особливостей роботи підрозділів Національної поліції із дітьми, що постраждали від домашнього насильства
У статті розглянуто особливості національного законодавства, де закріплено правовий статус дитини, постраждалої від домашнього насильства. Важливим є законодавче закріплення, що постраждалою дитиною є не лише особа, що не досягла 18-річного віку та зазнала домашнього насилля у будь-якій формі, але й така особа, що стала свідком (очевидцем) насилля. Досліджено повноваження, покладені на підрозділи ювенальної превенції Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також жорстокого поводження з дітьми. Констатовано, що поліцейські реалізують повноваження у заданих сферах із врахуванням позитивних практик та міжнародних стандартів реагування правоохоронних структур на випадки домашнього насильства та жорстокого поводження з дітьми. Проаналізовано, що позитивним є застосування міждисциплінарної моделі надання багатопрофільної допомоги дітям, які постраждали від домашнього насильства або стали свідками/очевидцями його учинення. Також відзначено позитивну практику застосування методик опитування постраждалої дитини «Зелена кімната», що дозволяє провести допит такої дитини в необхідних сприятливих умовах, із застосуванням юридичних процедур, соціального супроводу, психологічної та реабілітаційної допомоги.
Звернено увагу, що чинне законодавство потребує доповнень, зокрема щодо закріплення застосування поліцейськими ювенальної превенції міждисциплінарної моделі надання допомоги дітям, які постраждали від насильства або стали його свідками. У законодавстві на поліцію повинно бути покладено прямий обов’язок співпрацювати із іншими фахівцями (соціальними працівниками, психологами, медиками тощо) – в одному місці (центрі захисту дитини за моделлю Барнахус), задля забезпечення кожній постраждалій дитині повної, комплексної та ефективної допомоги та захисту її прав і законних інтересів. Також важливим є спрямування державою зусиль на підвищення кваліфікації поліцейських, що виконують повноваження у сфері захисту прав постраждалих від домашнього насильства дітей. Такі поліцейські зобов’язані володіти методиками інтерв’ювання постраждалої дитини «Зелена кімната» в умовах, що мінімізують та не допускають повторної травматизації психіки дитини, з урахуванням її індивідуально-психологічних та психофізіологічних властивостей.
Ключові слова: постраждала дитина, домашнє насильство, жорстоке поводження з дитиною, підрозділи Національної поліції.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080208
Тунтула О.С. Розвиток інноваційного розуміння сутнісного видового поділу об’єктивних, суб’єктивних та змішаних джерел відомостей в антикримінальному та іншому антиделіктному судочинстві
Викладено у розвитку ступеневий сутнісний видовий поділ суб’єктивних антиделіктних відомостей на особистісні джерела (свідка: очевидця, параочевидця, парасвідка, полісвідка; потерпілого: де-факто потерпілого і парапотерпілого, де-юре потерпілого і парапотерпілого; переслідуваного: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, причетного, парапереслідуваного, квазіпереслідуваного і позазаконпереслідуваного; та ін.) і суб’єктивні документи. Запропоновано видовий поділ об’єктивних джерел антиделіктних відомостей на трасосубстанції (траси: відбитки, ситуаційні і діагностичні відображення; субстанції: предмети, пристрої, механізми, прилади, тіла, речовини) та об’єктивні документи. Звернуто увагу на видовий поділ особистісних джерел антиделіктних відомостей на повнолітніх (немовлят, дошкільнят, малолітніх, підлітків), повнолітніх та перестарілих; трасосубстанцій на макрооб’єкти, мікрооб’єкти (максімікрооб’єкти, ультрамікрооб’єкти, ультраоб’єкти), латентнооб’єкти і параоб’єкти; антиделіктних слідів на сліди певного слідоутворюючого об’єкта, сліди діяння (події, явища) правопорушення, парасліди діяння (події, явища) правопорушення і квазісліди діяння (події, явища) правопорушення та ін.
Ключові слова: об’єктивні джерела антиделіктних відомостей, суб’єктивні джерела антиделіктних відомостей, особистісні джерела антиделіктних відомостей, траси, субстанції, документи, антиделіктні сліди.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080218
Барбара О.С. Міжнародний досвід державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах воєнного стану: досвід для України
У статті досліджено проблемні питання Державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, як ключового інструменту підтримання економічної стабільності та розвитку держави в умовах воєнного стану.
Вивчено вплив збройних конфліктів на міжнародну торгівлю, інвестиції та фінансові потоки, що потребує розробки відповідних заходів для забезпечення національної безпеки.
Досліджено позитивний досвід регулювання зовнішньоекономічної діяльностю під час збройних конфліктів, що відбувались в Афганістані та Іраку, застосуванні до них економічних санкцій, ролі міжнародної допомоги, розвитку тіньової економіки та корупції в цих країнах.
Визначено, що міжнародний досвід державного регулювання ЗЕД в умовах воєнного стану становить велику цінність для України. Ми повинні прагнути розробити стратегії, які допоможуть підтримувати ЗЕД на належному рівні навіть в умовах бойових дій, адаптуючи її до політичної ситуації, реформуючи та залучаючи міжнародні інвестицій. Саме реформи є ключем до інтеграції в глобальні фінансові ринки та стабілізацію економіки України. Посилений контроль над тіньовими секторами економіки та боротьба з проявами корупції є життєво необхідними для збереження економічної стабільності в Україні.
Зауважили, що унікальні обставини кожного військового конфлікту впливають на вибір та успішність відповідних регуляторних заходів. Звертаємо увагу, що довгострокові наслідки міжнародних санкцій для економічної стабільності держав які пережили військові конфлікти досліджені фрагментарно, на нашу думку, не достатньо приділено увагу їхньому впливу на економіку відновлення після завершення збройного конфлікту.
Для мінімізації негативних наслідків на державне регулювання ЗЕД в умовах воєнного стану вУкраїні важливо застосувати позивний міжнародний досвід державного регулювання ЗЕД в умовах воєнного стану: диверсифікувати експорт, створювати альтернативні логістичні маршрути, розробити систему підтримки малого та середнього бізнесу, розробити систему відновлення критичної інфраструктури, поліпшити співпрацю з міжнародними партнерами.
Ключові слова: воєнний стан, бойові дії, зовнішньоекономічна діяльність, ЗЕД, державне регулювання, міжнародна допомога, економічні санкції.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080225
Дехтяр Б.С. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження за рішенням слідчого судді
Стаття присвячена дослідженню застосування заходів забезпечення кримінального провадження за рішенням слідчого судді в кримінальному процесі України. Розглядаються основні аспекти правового регулювання цього процесу, а також роль слідчого судді в ухваленні рішень, що забезпечують належний хід кримінального провадження. Заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, заборона на виїзд за межі країни, накладення обов’язків на підозрюваного чи обвинуваченого, є важливими для виконання завдань правосуддя, включаючи збереження доказів та забезпечення присутності особи на судових засіданнях.
У статті досліджено правову природу заходів забезпечення, їх відповідність міжнародним стандартам прав людини, а також визначено основні проблеми, що виникають при застосуванні таких заходів на практиці. Акцентується увага на питанні забезпечення балансу між необхідністю захисту правосуддя і правами учасників кримінального процесу. Зокрема, підкреслюється важливість забезпечення пропорційності та доцільності при ухваленні рішень слідчим суддею, а також значення цього інституту для дотримання принципу справедливості в кримінальному судочинстві.
Аналізується практика застосування заходів забезпечення кримінального провадження в Україні, а також пропонуються рекомендації щодо вдосконалення правозастосовної практики та розвитку законодавства в цій сфері. Підкреслюється необхідність чіткішого нормативного регулювання критеріїв застосування заходів забезпечення, а також розвитку єдиної судової практики для унеможливлення порушень прав учасників провадження.
Автор також звертає увагу на важливість міжнародної співпраці та порівняння досвіду інших країн, що дозволяє знайти найбільш ефективні підходи до забезпечення кримінального провадження. Загалом, стаття сприяє розвитку наукових уявлень про інститут слідчого судді та його роль у забезпеченні справедливості й ефективності кримінального процесу.
Зроблено висновок, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження за рішенням слідчого судді є необхідним інструментом для забезпечення правосуддя, але потребує подальшого вдосконалення законодавства, практики суддів та чіткішого регулювання критеріїв застосування таких заходів для гарантування прав учасників процесу.
Ключові слова: заходи забезпечення кримінального провадження, запобіжні заходи, слідчий суддя, прокурор, засади.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080229
Клименко І.Ю. Досвід зарубіжних країн у запобіганні організованої злочинності неповнолітніх
У статті розглядається досвід зарубіжних країн у сфері запобігання організованій злочинності серед неповнолітніх. Автор аналізує основні чинники, що сприяють втягуванню молоді до кримінального середовища, зокрема соціально-економічні проблеми, відсутність належного виховання, вплив кримінальної субкультури та безкарність. Особливу увагу приділено системам профілактики в країнах Європейського Союзу, США, Канади та Японії, де використовуються комплексні підходи до боротьби з підлітковою злочинністю, що поєднують діяльність правоохоронних органів, освітніх установ, соціальних служб та громадських організацій. У статті висвітлюються такі ефективні практики, як створення спеціалізованих ювенальних підрозділів поліції, запровадження програм раннього втручання, менторські програми, організація дозвілля молоді та профілактичні заходи у школах. Зокрема, позитивним визнано досвід роботи мультидисциплінарних команд, що забезпечують індивідуальний підхід до кожної дитини, яка перебуває в групі ризику. Автор також акцентує увагу на важливості законодавчого врегулювання питання кримінальної відповідальності неповнолітніх, орієнтованого на ресоціалізацію та запобігання рецидиву. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про доцільність адаптації окремих елементів міжнародного досвіду до українських реалій з метою вдосконалення вітчизняної системи попередження організованої злочинності серед неповнолітніх. Вказано, що застосування спеціалізованих програм раннього втручання, індивідуальний підхід до кожної дитини, а також активне залучення громади є дієвими інструментами профілактики злочинності серед молоді. Зарубіжна практика підтверджує, що основним орієнтиром у роботі з неповнолітніми має бути не лише покарання, а й створення умов для їх повернення до правослухняного способу життя. Зроблено висновок, що врахування позитивного досвіду іноземних держав та адаптація найбільш ефективних практик до умов України дозволить вдосконалити національну систему запобігання організованій злочинності серед неповнолітніх, сприятиме зниженню рівня злочинності у цій категорії осіб і забезпеченню належного захисту прав дітей.
Ключові слова: неповнолітні, злочинність, запобігання, міжнародний досвід.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080241
Петер Г.Г. Характеристика кримінологічного забезпечення міжнародної космічної діяльності у сфері протидії космічним небезпекам в умовах міжнародних розбіжностей та військових конфліктів
З огляду на значну кількість теоретичних концепцій і методологічних підходів, було виокремлено ключові досягнення сучасної теорії міжнародних космічних відносин, а також визначено її невирішені аспекти, зокрема питання, що потребують подальшої розробки, такі як міжнародна космічна безпека. Враховуючи, що центральним елементом космічних правовідносин залишається держава (як основний суб’єкт міжнародного права), а в межах теорії міжнародних відносин існує усталена думка щодо обмеженості державоцентричного (етатистського) підходу, нами, попри його численні недоліки, пропонується розгляд побудови ефективної статичної моделі міжнародних космічних відносин, спрямованої на мінімізацію ризиків та запобігання загрозам у космічному просторі.
Окрему увагу автор приділяє тому, що міжнародні космічні правовідносини, під впливом глобалізаційних процесів, набули високого рівня системності, що, у свою чергу, дозволяє застосовувати комплексний підхід для визначення основних принципів взаємодії суб’єктів міжнародного космічного права, структури їхнього взаємовпливу, а також прогнозування можливих тенденцій щодо виникнення та розвитку суперечностей, конфліктів і кризових ситуацій.
Охарактеризована поведінка суб’єктів міжнародних космічних правовідносин, які поряд з внутрішніми факторами, на певному етапі розвитку (перші 30 років після підписання першого договору у 1962 р.) досягаючи певного рівня розвитку (цілісності), почали самоорганізовуватися та функціонувати хаотично, а точніше з проявами протиправності, що є джерелом космічної небезпеки. «Особливої уваги вимагає ще одне з базових положень політичного реалізму — положення про анархічну природу міжнародних відносин, яка й відрізняє міжнародні відносини від сфери внутрішньодержавних» – зазначає Теліпко [1]. Отже, «спрацьовує» принцип «анархічної природи» міжнародних відносин і міжнародна космічна діяльність вже на новому етапі розвитку потребує оновлених правовідносин та адміністративного впливу (зовнішнього тиску), що є визначальним у формуванні поведінки суб’єктів космічної діяльності, їх розвитку в цілому та необхідності у забезпеченні міжнародної космічної безпеки.
За цих обставин здійснено характеристику кримінологічного забезпечення міжнародної космічної діяльності у сфері протидії правопорушенням в космічній сфері та звернута увагу на необхідність вивчення їх детермінації й причинності.
Концепція статті полягає в тому, що міжнародна космічна діяльність є потенційно небезпечним і системним явищем, яке має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити.
Безпосереднім предметом дослідження стала найбільш складна група космічних небезпек – політична, джерелами якої є конфлікти на міждержавному рівні в космічній сфері які створюють нові й незвичні кримінологічні загрози (небезпечні ситуації) для людства та довкілля. Саме ця космічна небезпека, насамперед, позначає відмінність прагнень учасників міжнародних космічних відносин до встановлення контролю (домінування) над неподільними космічними ресурсами. А оскільки в міжнародних космічних відносинах постійно існує такий неподільний об’єкт конфлікту, міжнародний конфлікт стає перманентним атрибутом космічних відносин, що створює непередбачувані процеси і нові форми взаємодії які вимагають від зацікавлених сторін постійний розгляд питання щодо їх регулювання та шляхи вирішення.
Автором акцентовано увагу на той факт, що кожна космічна небезпека (не природнього походження) є багатовимірним, структурованим явищем, яке потребує раціонального врегулювання суспільних суперечностей і встановлення контролю над ними…
Отже, в статті додатково обґрунтовано, що для ефективної протидії правопорушенням в космічній сфері необхідно мати правильне уявлення про причини, умови і особливості цієї категорії правопорушень та про підстави, що їм сприяють. Адже за результатами дослідження з’ясована достатність підстав вважати, що сучасна міжнародна практика протидії правопорушенням в космічній сфері заснована на недосконалій, неефективній концепції причин і умов цих правопорушень, а точніше її відсутності, що і зумовило написання цієї статті та потребує як найшвидшого вирішення проблеми науковою спільнотою та політиками.
Ключові слова: міжнародне космічне право, кримінологічна модель міжнародної космічної безпеки, кримінологія, космічна безпека.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080246
Челомбітко С.М. Інноваційне розуміння хронології розвитку, напрямків, поняття, системи і дисциплінарного статусу одорології як базисного часткового вчення криміналістики та ордистики (присвячується пам’яті В.Д. Басая)
Викладено хронологію зародження розвитку одорології як полінаукового методичного антиделіктного юридичного напрямку від першого випадку використання собак на службі в антиделіктних органах у 1896 р. у м. Гільдесгеймі до винаходу у 1965 р. одорологічного методу дослідження слідів запаху людини і, врешті-решт, до захисту В.Д. Басаєм у 2003 р. і досі єдиної у світі спеціальної докторської дисертації з основ одорології як базисного часткового вчення криміналістики та ордистики. Піддані подальшій науковій апробації розроблені вказаним автором структура вітчизняного і міжнародного Одорологічного центру із поділом на підрозділи лабораторних і позалабораторних одорологічних досліджень та поєднання традиційних кіносологічних та позалабораторних одорологічних досліджень. У такому ж сенсі викладено поняття одорології як базисного часткового вчення криміналістики та ордистики, сутність юридичної одорології як полінаукового методичного антиделіктного юридичного напрямку, що поєднує в собі криміналістичну та ордистичну одорологію. Детально розглянуто місце цих базисних часткових вчень в системі базисного навчального курсу криміналістики та ордистики та низку інших тісно пов’язаних з цим інноваційних положень.
Ключові слова: хронологія зародження і розвитку одорології, криміналістична, ордистична та юридична одорологія; вітчизняний та міжнародний Одорологічний центр.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080251
Шаповалова К.І. Роль Національної поліції України у створенні безпечного освітнього середовища
Безпечне освітнє середовище є однією з ключових умов ефективного навчального процесу та гармонійного розвитку дитини. В сучасних умовах, особливо в контексті воєнного стану, забезпечення безпеки учасників освітнього процесу є стратегічним пріоритетом держави. Освітні установи повинні бути не лише простором для здобуття знань, а й місцем, де гарантується фізична, психологічна та інформаційна безпека учнів.
Роль правоохоронних органів у забезпеченні безпеки в закладах освіти є багатогранною. Національна поліція України виконує низку превентивних, правоохоронних і просвітницьких функцій, спрямованих на захист дітей від насильства, булінгу, правопорушень, кіберзагроз та інших ризиків. Поліцейські співпрацюють із закладами освіти, органами місцевого самоврядування, соціальними службами, громадськими організаціями для створення комплексної системи забезпечення безпеки в освітньому середовищі.
У межах державної політики та відповідно до міжнародних стандартів безпеки в Україні розроблено низку законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують діяльність Національної поліції у цій сфері. Одними з ключових документів є Концепція безпеки закладів освіти, схвалена Кабінетом Міністрів України, Методичні рекомендації щодо організації безпечного освітнього середовища, а також Інструкція щодо організації роботи поліцейських у закладах освіти. Усі ці документи визначають комплекс заходів для запобігання негативним явищам в освітньому просторі, зокрема булінгу, насильству, небезпечним онлайн-активностям, а також механізми захисту учнів під час надзвичайних ситуацій.
Особливої актуальності питання безпеки набуло в умовах збройної агресії, що суттєво вплинула на функціонування освітніх закладів. Виклики, з якими стикаються учні, батьки та педагогічні працівники, потребують системного підходу з боку держави, зокрема правоохоронних органів. Одним із найважливіших напрямів діяльності Національної поліції є запровадження програми «Шкільний офіцер поліції», яка охоплює превентивну роботу з дітьми, патрулювання територій навчальних закладів та оперативне реагування на інциденти.
Забезпечення безпеки дітей у школах є не лише соціальним, а й правовим обов’язком держави. Взаємодія поліції, педагогів, батьків та місцевих громад створює умови для формування довіри між суспільством і правоохоронними органами, а також сприяє вихованню свідомих громадян, які володіють навичками безпечної поведінки та правової культури.
Ключові слова: Національна поліція України, освітнє середовище, безпека дітей, булінг, профілактика правопорушень, шкільний офіцер поліції.
https://doi.org/10.5281/zenodo.15080255
Яцюк С.О. Застосування запобіжних заходів в умовах воєнного стану
У статті досліджується особливості застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні в умовах правового режиму воєнного стану. Автор аналізує нормативно-правові акти, що регулюють дану сферу, зокрема Конституцію України, Кримінальний процесуальний кодекс України, а також спеціальні закони та укази Президента України, що стосуються воєнного стану. Розглядаються ключові проблеми, які виникають під час реалізації правосуддя в умовах збройної агресії, зокрема пов’язані з дотриманням прав і свобод підозрюваних, обвинувачених, забезпеченням належної роботи судових органів, а також функціонуванням правоохоронної системи в екстремальних умовах. Особлива увага приділена питанням застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який у воєнний час має тенденцію до більш широкого використання, що обумовлено підвищеними ризиками втечі підозрюваних, їхнього впливу на свідків або продовження злочинної діяльності. У статті також розглянуто проблематику забезпечення балансу між безпекою держави і дотриманням стандартів прав людини, визначених міжнародним правом. На основі проведеного аналізу сформульовані рекомендації щодо вдосконалення правозастосовної практики та пропозиції для законодавчого врегулювання окремих аспектів застосування запобіжних заходів в умовах воєнного стану. Також у роботі проаналізовано судову практику, яка демонструє, як суди адаптують процесуальні підходи до нових умов, забезпечуючи ефективність правосуддя. Зроблено висновок про необхідність посилення контролю за дотриманням прав людини під час обмеження свобод, а також посилення координації між судами, прокуратурою та органами досудового розслідування з метою оперативного реагування на загрози, спричинені війною. Наголошено на тому, що найбільшу увагу слід приділяти дотриманню процесуальних гарантій при застосуванні найсуворішого запобіжного заходу – тримання під вартою, що, як свідчить практика, використовується в умовах війни значно частіше. Водночас слід уникати автоматизму в його призначенні, забезпечуючи індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку.
Ключові слова: запобіжні заходи, воєнний стан, кримінальне провадження, тримання під вартою, права людини, правосуддя, національна безпека.
