Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 травня 2025 року
Грібов М.Л., Ясінський В.О. Вплив умов воєнного стану на протидію наркозлочинності оперативними підрозділами Національної поліції України
У статті окреслено коло чинників, що мають ураховуватися оперативними підрозділами Національної поліції України під час протидії злочинам у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів та прекурсорів в умовах дії правового режиму воєнного стану. З метою дослідження таких чинників проаналізовано сучасні обставини воєнного, військово-політичного, політичного та соціально-економічного характеру, які мають (та можуть мати) вплив на структуру та форми наркозлочинності в Україні. Проаналізовано динаміку наркозлочинності в України за період з 2022 року. Визначено тенденції наркозлочинності, які притаманні їй останніми роками та пов’язані зі змінами у суспільних відносинах, що викликані необхідністю відбиття збройної агресії проти України. До числа чинників, що впливають на особливості протидії наркозлочинності оперативним підрозділами Національної поліції України віднесено кримінологічні, кримінально-правові, кримінальні процесуальні, криміналістичні та оперативно-розшукові. Установлено, що визначальними (первинними) відносно криміналістичних та оперативно-розшукових чинників є кримінологічні. До останніх належить: значна кількість внутрішньо переміщених осіб, погіршення соціальної захищеності населення, стрімке зростання наркозлочинності під час війни, перенесення на територію України виробництва особливо небезпечних синтетичних наркотичних засобів та психотропних речовин; поповнення Збройних сил України наркозалежними особами та представниками незаконного наркобізнесу різних рівнів (і, як наслідок, зростання наркотизму у війську).
Криміналістичні чинники представлені: по-перше, необхідністю врахування наведених вище кримінологічних наркозлочинності; по-друге, особливостями організації і тактики проведення досудового розслідування наркозлочинів в цілому та проведення конкретних процесуальних дій в умовах прифронтових та деокупованих територій, обмежень на переміщення осіб та ресурсів, посиленого контролю за засобами зв’язку, а також додаткових заходів безпеки. Те саме стосується оперативно-розшукових чинників до числа яких додається ще й необхідність визначення шляхів оперативного пошуку наркозлочинів, особливостей здійснення кримінального аналізу, специфіки проведення оперативно-розшукових заходів, тактики використання інституту конфіденційного співробітництва, та організації застосування оперативно-технічних засобів у зазначених умовах.
Кримінально-правові та кримінальні процесуальні зумовлені нормами законодавства, які було введено у зв’язку із збройною агресією проти України.
Ключові слова: наркотичні засоби; протидія злочинності; оперативно-розшукова діяльність; досудове розслідування; кримінальний аналіз; кримінальне провадження; національна безпека.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.01
Панченко С.С. Строк договору в системі цивільно-правових строків
У статті досліджено місце строку договору в системі цивільно-правових строків. Вказано, що під класифікацією цивільно-правових строків слід розуміти поділ їх на окремі групи за певними спільними ознаками (критеріями), взятими за основу. Проаналізовано основні класифікації цивільно-правових строків.
Особливу увагу приділено традиційній для цивільного права класифікації строків, за якою строки за їх призначенням поділяються на строки здійснення прав, строки виконання обов’язків, строки захисту порушених прав. Встановлено, що основним недоліком загальновизнаних наукою класифікацій строків є те, що ними не охоплюються всі строки цивільного права, зокрема й строк договору, оскільки цей строк стосується не прав, обов’язків і захисту, а характеризує явище іншого порядку – договір як юридичний факт.
У роботі обстоюється позиція про доцільність поділу цивільно-правових строків за ознакою їх призначення на регулятивні та охоронні. Регулятивний строк є періодом часу, призначеним для регулювання відносин, пов’язаних із існуванням нормальної, правомірної, бажаної для осіб обставини або цивільних прав та обов’язків. До регулятивних строків віднесено: 1) строки цивільних правовідносин (строки здійснення суб’єктивних цивільних прав і строки виконання обов’язків); 2) строки юридичних фактів, які створюють, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини. Водночас охоронним строком є період часу, протягом якого забезпечується можливість захисту, відновлення права чи інтересу особи, яке порушене або може бути порушене в майбутньому. Наведено приклади охоронних строків: строк позовної давності, гарантійні, претензійні строки, строки оперативного захисту та ін.
Зроблено висновок, що строк цивільно-правового договору належить до регулятивних строків – строків юридичних фактів, оскільки є періодом часу, призначеним для існування нормальної, правомірної, бажаної для осіб обставини – цивільно-правового договору, який, у свою чергу, спричиняє виникнення, зміну чи припинення цивільного правовідношення.
Ключові слова: строк, цивільно-правовий договір, юридичний факт, охоронні строки, регулятивні строки, класифікація, існування цивільних прав, строки виконання цивільних обов’язків.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.02
Дідківська Г.В., Фірскіна К.М. Шкода завдана кримінальними правопорушеннями довкіллю в Україні
У даній статті зазначається про необхідність проведення ефективних досліджень та подальшого відновлення довкілля, про необхідність забезпечення термінових та консолідованих дії на міжнародному рівні з даного питання. Зазначено про необхідність посилення фінансування, технологічної підтримки та експертної допомоги для подальшого відновлення зруйнованих екосистем і запобігання новим загрозам довкіллю.
Зазначено про необхідність залучення міжнародних організацій, світових лідерів та екологічні ініціативи до об’єднання зусиль для оцінки та відновлення довкілля в Україні. Висловлюється надія, що спільні зусилля зможуть забезпечити безпечне середовище для майбутніх поколінь і запобігти подальшій екологічній катастрофі.
Акцентується увага на міжнародній допомозі. Зазначено, що найближчим часом ми зможемо реалізувати спільні проекти, спираючись на міжнародні стандарти. Зокрема, процедури, які будуть розроблені для фінансового відшкодування збитків та визначення джерел, з яких можна буде їх компенсувати. Наразі з’явилося багато інформації про те, що в Канаді та США створюється законодавча база, яка дозволить передавати конфісковані російські активи на реконструкцію. На даний момент збитки оцінюються в сотні мільярдів гривень. Цифри приблизні, тому що нез усіх питань є відкрита інформація. Над цим питанням працює Міндовкілля. На їхньому сайті майже щотижня оновлюється інформація про шкоду завдану довкіллю. Вони також запустили додаток EcoThreat, який надає достовірну інформацію про збитки і дозволяє людям повідомляти про екологічну шкоду, свідками якої вони стали. Розглянуті інші питання щодо завданої шкоди кримінальними правопорушеннями довкіллю.
Ключові слова. Кримінальні правопорушення, довкілля, воєнна агресія, екологічна катастрофа, шкідливі наслідки, екологічна небезпека, екоцид, воєнний злочин, кримінальна відповідальність.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.03
Карелін В.В. Правове регулювання матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі
В історії розвитку людства кримінально-виконавчі правовідносини завжди посідали особливе місце у суспільних відносинах, що пов’язано з особливостями системи виконання кримінальних покарань. Сучасний етап становлення України характеризується проведенням радикальних реформ у всіх галузях держави і суспільства. Зміни, що відбуваються в економічному, політичному та суспільному житті країни, неминуче призводять до необхідності вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, зокрема тих, що виникають у сфері виконання покарань. Дослідження проблеми правового регулювання матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі є однією з малодосліджених проблем як у загальній теорії права, а також, безперечно, в науці кримінально-виконавчого права.
Проблема матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі є складною і багатогранною. Вона охоплює як юридичні, так і соціальні аспекти. Тому є декілька шляхів вирішення цієї проблеми:
По перше – внесення змін до чинного законодавства, а саме: уточнення норм чинного законодавства тобто необхідно чітко визначити, які саме дії засуджених можуть призводити до матеріальної відповідальності, що допоможе уникнути зловживань і забезпечить справедливість; введення в дію нових норм законодавства, а саме введення нових норм, які б регулювали матеріальну відповідальність у контексті виправлення та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі.
По друге – введення в дію системи компенсацій, а саме: створення фондів, які б компенсували матеріальні збитки, завдані засудженими, за рахунок держави або інших джерел; розробка програм, які б дозволяли засудженим працювати і відшкодовувати завдані збитки, може стати ефективним рішенням.
По-третє забезпечення психологічної та соціальної підтримки, а саме: забезпечення психологічної підтримки для засуджених може допомогти їм усвідомити наслідки своїх дій і взяти на себе відповідальність; розробка програм, які б допомагали засудженим адаптуватися до життя після звільнення, може зменшити ризик повторних правопорушень.
По четверте – освіта та професійна підготовка, а саме: впровадження освітніх програм у місцях позбавлення волі може допомогти засудженим здобути нові навички, що підвищить їх шанси на успішну реінтеграцію в суспільство; надання можливостей для професійної підготовки може зменшити ймовірність повторних злочинів і, відповідно, матеріальної відповідальності.
По п’яте – забезпечення моніторингу та оцінки, а саме: впровадження систем моніторингу для оцінки ефективності заходів, спрямованих на зменшення матеріальної відповідальності, може допомогти виявити проблеми та знайти нові рішення; регулярний аналіз даних про випадки матеріальної відповідальності може допомогти виявити тенденції та розробити цільові програми.
Вищезазначена проблема потребує комплексного підходу, що включає законодавчі зміни, соціальну підтримку, освіту та моніторинг. Лише спільними зусиллями можна досягти позитивних змін у цій сфері.
Ключові слова: матеріальна відповідальність, засуджені, позбавлення волі, установа виконання покарань, збитки.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.04
Малетова О.С., Гнідаш В.С. Розслідування воєнних злочинів: збирання й архівування доказів та інформації в умовах збройного конфлікту в Україні
Стаття присвячена комплексному аналізу теоретичних та практичних аспектів розслідування воєнних злочинів, методології збирання й архівування доказової інформації в умовах збройного конфлікту в Україні. Досліджено понятійно-категоріальний апарат у сфері воєнних злочинів, здійснено розмежування понять «воєнний злочин» та «військовий злочин» відповідно до міжнародного гуманітарного права та національного законодавства. Проаналізовано основні категорії воєнних злочинів відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду, зокрема грубі порушення Женевських конвенцій, інші порушення законів і звичаїв війни в міжнародних збройних конфліктах, порушення у неміжнародних збройних конфліктах.
Встановлено, що ефективне розслідування воєнних злочинів передбачає документування фактів агресії проти цивільного населення з фіксацією ключових обставин: часу, місця, території ураження, використаних засобів та методів, кількості постраждалих, характеру спричинених дій, можливих ознак дискримінації. Особливу увагу приділено аналізу доказової бази воєнних злочинів, яка включає широкий спектр джерел: від традиційних свідчень очевидців до новітніх джерел, таких як розвідувальна інформація, радіоперехоплення, документи, виявлені на полі бою, та цифрові докази з відкритих джерел.
У статті систематизовано основні групи джерел значущої інформації при розслідуванні воєнних злочинів: особистісні джерела (показання свідків, потерпілих, підозрюваних), речові докази (уламки зброї, тіла загиблих, сліди катувань), цифрові джерела (фото- та відеофіксація, дані з електронних мереж, GPS) та документальні джерела (накази, плани операцій, фінансові та особисті документи комбатантів). Аргументовано, що комплексне використання цих джерел дозволяє забезпечити повноту доказової бази та підвищити ефективність розслідування.
Проаналізовано основні етапи розслідування масових позасудових страт і поховань: попередній етап (інформаційна розвідка, збір свідчень), археологічна фаза (визначення меж розкопок, ексгумація останків), дослідницький етап (судово-медичні розтини, лабораторні дослідження) та завершальний етап (оцінка зібраних доказів, формування висновків). Виявлено особливості ідентифікації тіл у масових похованнях, зокрема труднощі, пов’язані з відсутністю ізоляційних матеріалів та хаотичним розташуванням останків.
Ключові слова: воєнні злочини, міжнародне правосуддя, права людини, розслідування, докази, безпекові виклики, міжнародна співпраця, масові поховання, ідентифікація тіл, профілювання довкілля.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.05
Приймаченко Д.В., Островський С.О., Зима В.М. Особливості правового регулювання мобілізаційної підготовки в Україні
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну у лютому 2022 року актуалізувало необхідність переосмислення функцій держави в умовах війни та виявило критичну важливість ефективного правового механізму мобілізаційної підготовки. Саме нормативне забезпечення оборонної спроможності має не лише формальний, а й практичний характер, безпосередньо впливаючи на результативність функціонування органів влади, інституцій, економіки й суспільства в особливий період.
У цьому контексті особливої уваги набуває питання нормативного урегулювання мобілізаційної діяльності як складової системи національної безпеки та оборони. Чинна законодавча база демонструє тенденцію до фрагментарності, що зумовлює неоднозначність у правозастосовній практиці, зокрема на рівні суб’єктів публічного адміністрування. Відсутність належної взаємодії між органами державної влади та місцевого самоврядування у сфері мобілізаційної підготовки свідчить про потребу в систематизації діючих нормативно-правових актів та уточненні функціональних повноважень компетентних органів.
Окремо варто відзначити недостатній рівень деталізації механізмів забезпечення трудових і соціальних гарантій мобілізованих осіб, що ставить під сумнів ефективність реалізації публічного інтересу в особливий період. У цьому аспекті суттєвим є правове закріплення процедур мобілізаційного планування, обов’язків роботодавців, а також юридичної відповідальності за порушення мобілізаційного режиму.
Не менш важливим є питання адаптації нормативно-правової бази до новітніх викликів – зокрема цифровізації процесів мобілізаційного обліку, впровадження електронних реєстрів, створення нормативно захищених каналів обміну інформацією між суб’єктами мобілізаційного процесу. У контексті тривалої воєнної загрози ключовим є питання стабільності інституційного середовища, нормативної передбачуваності та юридичної визначеності дій усіх залучених суб’єктів.
Тематика правового регулювання мобілізаційної підготовки має не лише прикладне, а й концептуальне значення для подальшого вдосконалення інститутів оборонної політики України. Її актуальність обумовлена потребою у глибокому науковому осмисленні існуючих правових механізмів з урахуванням сучасних умов збройного конфлікту, а також – у формулюванні пропозицій для їх адаптації та розвитку в післявоєнний період.
Ключові слова: мобілізаційна підготовка, особливий період, обороноздатність, публічне управління, мобілізаційне завдання, мобілізаційний план, адміністративно-правове регулювання, суб’єкти мобілізації, правовий режим, резерв, національна безпека, правова визначеність, військовий обов’язок, нормативне забезпечення, мобілізаційна політика.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.06
Проневич О.С., Берлач А.І., Діхтієвський П.В. Судовий контроль як правовий інструмент забезпечення реалізації легального інтересу у сфері містобудування
Стаття присвячена осмисленню специфіки соціально-правового феномену судового контролю у сфері містобудування (містобудівної діяльності) крізь призму забезпечення легального інтересу як конгломерату закріплених законом інтересів суб’єктів, зацікавлених у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища. Наголошено, що невиконання прийнятих адміністративними судами рішень у справах про порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності неминуче спричиняє дисфункцію суб’єктів владних повноважень, зниження якості життя громадян, падіння довіри до органів публічної влади. Поновлення прав суб’єктів звернення у зазначеній сфері має особливе значення для забезпечення сталого розвитку суспільства, розбудови стійкої інфраструктури та створення належних умов для максимальної самореалізації кожної особистості. Констатовано, що сукупність різноспрямованих легальних інтересів у сфері містобудування детермінована прагненням широкого спектру суб’єктів вирішити питання екзистенційного характеру, пов’язані з прогнозуванням розвитку населених пунктів і територій, плануванням, забудовою та іншим використанням територій, проектуванням, будівництвом об’єктів містобудування, спорудженням інших об’єктів, реконструкцією історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацією та реабілітацією об’єктів культурної спадщини, створенням інженерної та транспортної інфраструктури. Судовий контроль сприяє урахуванню/збалансуванню суспільного, державного та приватного інтересу у сфері містобудування. Особливим пріоритетом судового контролю у сфері містобудування є забезпечення реалізації консолідованого легального інтересу об’єднаних територіальних громад як первинних суб’єктів місцевого самоврядування.
Ключові слова: виконання судових рішень, судовий контроль, містобудування, адміністративне судочинство, судове рішення, публічно-правові спори у сфері містобудування, адміністративні органи, суб’єкт владних повноважень, суб’єкти містобудування, адміністративна процедура.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.07
Чорна В.Г., Кузьменко О.В. Міжнародний досвід провадження екологічної політики Сполучених Штатів Америки
Розкрито особливості екологічної політики США.
Екологічна політика Сполучених Штатів Америки формується під впливом багатовимірних чинників: федеральної системи управління, приватно-державного партнерства, потужної наукової бази та міжнародних зобов’язань. Федеральний екологічний регулювальний каркас базується на ключових законах – Clean Air Act (1970), Clean Water Act (1972), National Environmental Policy Act (1969), які встановлюють правові механізми захисту атмосферного повітря, водних ресурсів і оцінки впливу на довкілля. У рамках цих нормативних актів Агентство з охорони навколишнього середовища (EPA) отримало повноваження розробляти й імплементувати стандарти викидів, контролювати дотримання екологічних норм і санкціонувати порушення, підтримуючи баланс між економічним розвитком та збереженням природних ресурсів.
Відзначено, що важливою складовою є система співпраці федерального уряду з органами регіонального самоврядування — штатами та племенними адміністраціями. Штати можуть посилювати федеральні стандарти, запроваджуючи суворіші режими моніторингу та краще фінансовані програми відновлення екосистем. Одночасно EPA координує діяльність зі штучних водойм, національних парків і прибережних зон, сприяючи узгодженню наукових досліджень, проведенню публічних слухань та залученню громадянського суспільства через механізми громадських комітетів та екологічних консультацій.
Ще однією важливою рисою є активна роль приватного сектора: компанії зобов’язані проходити розробку «екологічних аудиторій», інвестувати в технології очищення викидів і очищення стічних вод, а також у програми відшкодування шкоди природі. США є учасником міжнародних угод (Паризька угода, Конвенція про біорізноманіття), що вимагає адаптації національного законодавства до глобальних кліматичних цілей. В останні роки спостерігається зростання взаємодії між EPA, Департаментом енергетики та Національною лабораторією з метою розвитку відновлюваних джерел енергії, зменшення вуглецевого сліду індустрії та створення систем «зеленого» будівництва.
Екологічна політика США вирізняється комплексністю інструментів – від жорстких нормативних стандартів до програм економічного стимулювання й партнерства з науковими та громадськими інституціями, що забезпечує динамічне регулювання й адаптацію до викликів кліматичної кризи.
Ключові слова: екологічна політика США, екологічна безпека, екологічні нормативи, екологічні порушення, екологічне законодавство, навколишнє природнє середовище.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.08
Яковюк І.В., Шимоня К.В., Якушев О.В. Сучасний стан і перспективи адаптації української освіти до стандартів Європейського Союзу
Стаття присвячена дослідженню сучасного стану та перспектив приведення системи української освіти до відповідних стандартів Європейського Союзу. Інклюзивна та високоякісна освіта, просування європейського виміру у сфері навчання сприяє формуванню й популяризації системи загальноєвропейських цінностей, а отже, має першорядне значення для створення та підтримання згуртованої об’єднаної Європи.
У статті доведено, що співпраця у сфері освіти представляє собою важливий інструмент для досягнення взаєморозуміння та обміну європейськими цінностями. Підтримка європейської освіти та транснаціонального підходу ЄС до співпраці в цій сфері сприяє формуванню відносини з сусідніми країнами та регіонами, заохочує взаємне навчання та залучення найбільш талановитих осіб, щоб дозволити об’єднаній Європі залишатися економічно конкурентоспроможною.
У статті поряд із порівняльним аналізом підходів до правового регулювання комплексу відносин у сфері освіти Європейського Союзу і України розкриті особливості, недоліки і перспективи, впровадження в освітню сферу України таких європейських програм та ініціатив, як «Erasmus+», «Horizon Europe», зелена і цифрова трансформація. В контексті обговорення проблеми модернізації вітчизняної системи освіти розглянуто питання дотримання Україною зобов’язань в рамках Болонського процесу. У роботі виокремлені актуальні напрями реформування вітчизняної системи освіти в рамках євроінтеграційних процесів, а саме: покращення якості інклюзивної освіти, розширення міжнародних зв’язків між українськими і передовими європейськими закладами вищої освіти.
Доведено, що міжнародне партнерство у сфері освіти сприяє взаємовигідним інноваціям, наприклад розробці навчальних програм, реалізації спільних дослідницьких проєктів, організації політичних діалогів з питань освіти та інших суміжних тем з країнами-кандидатами на членство в ЄС, а також створенню міцних зв’язків між університетами та окремими особами. Воно також сприяє соціальному прогресу, економічному зростанню та процвітанню, а також безпеці в регіоні та світі загалом.
Ключові слова: європейська інтеграція, система освіти, європейські стандарти, правове регулювання, адаптація законодавства, Європейський Союз, Україна.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.09
Баркалов О.О. Парламентський контроль в сфері надрокористування
У статті розглядається парадигма парламентського контролю в сфері надрокористування, що передбачає системну участь Верховної Ради України у забезпеченні прозорості, підзвітності та ефективності управління надрами як об’єктом виключної власності Українського народу. Автор аналізує конституційні та законодавчі засади, які закріплюють право парламенту перевіряти діяльність виконавчої влади з видачі ліцензій, розподілу рентних платежів і дотримання екологічних стандартів на всіх етапах геологорозвідки та видобутку корисних копалин. Особливу увагу приділено ролі профільних комітетів, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Рахункової палати як головних суб’єктів парламентського нагляду.
Парламентський контроль у сфері збереження надр України та надрокористування є невід’ємним елементом запобігання надмірній експлуатації підземних ресурсів і зловживанням при видачі ліцензій. Верховна Рада, здійснюючи регулярний моніторинг діяльності виконавчої влади, може вчасно виявляти прогалини в законодавстві, ініціювати зміни до нормативно-правових актів і притягати винних до відповідальності. Завдяки парламентським запитам, тимчасовим слідчим комісіям та слуханням у профільних комітетах створюється прозора система контролю, яка стримує корупційні ризики в галузі видачі дозвільних документів та розподілу надходжень від рентних платежів. Це дозволяє виявляти законодавчі прогалини та оперативно реагувати на випадки зловживань при проведенні відкритих аукціонів і нецільового використання рентних надходжень. Автор звертає увагу на важливість бюджетного контролю, який дає змогу стежити за справедливим розподілом коштів між державним і місцевими бюджетами та гарантувати, що доходи від надрокористування спрямовуються на соціально-економічний розвиток регіонів.
На завершення наголошується, що ефективний парламентський контроль є запорукою сталого й екологобезпечного надрокористування, яке відповідає конституційній вимозі «власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Розвинена система взаємодії між комітетами Верховної Ради, Уповноваженим з прав людини та Рахунковою палатою сприятиме підвищенню довіри громадян до державних інститутів, зниженню корупційних ризиків і захисту стратегічних національних інтересів України.
Ключові слова: парламентський контроль, надрокористування, адміністративно-правовий статус, центральні органи виконавчої влади, права та обов’язки суб’єкта публічної адміністрації, повноваження, контроль, нагляд, контроль діяльність, надра, надрокористування, публічна адміністрація, владні повноваження, адміністративна процедура.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.10
Гапонов О.О. Стратегічні цілі розвитку та модернізації транспортної інфраструктури в умовах особливого періоду
У статті розглядаються ключові стратегічні напрями розвитку та модернізації транспортної інфраструктури України в контексті євроінтеграції та інтеграції до Європейської транспортної мережі. Автор обґрунтовує необхідність комплексного підходу до оновлення дорожньої, залізничної, авіаційної та водної інфраструктури задля підвищення транзитного потенціалу країни, зниження логістичних витрат і посилення конкурентоспроможності українського транспорту на внутрішньому та міжнародному ринках.
Нормативне зближення з правовими актами ЄС розглядається як фактор підвищення якості та безпеки транспорту: обґрунтовано необхідність адаптації українських технічних регламентів до директив TEN-T щодо вагових, габаритних та екологічних стандартів рухомого складу. Описано механізми залучення фінансових ресурсів через інструменти Європейського інвестиційного банку, гранти програми CEF (Connecting Europe Facility), а також публічно-приватні партнерства, що дозволяють поєднати бюджетні та приватні інвестиції в масштабні інфраструктурні проєкти.
Значну увагу приділено цифровій трансформації: обґрунтовано впровадження інтелектуальних транспортних систем (ITS) для моніторингу трафіку й екологічного навантаження, створення єдиної платформи планування маршрутів та електронного квитка для пасажирів. Виокремлено завдання зі створення Центру даних транспортного моделювання, що сприятиме оперативному аналізу потоків і прийняттю управлінських рішень у режимі реального часу.
Підкреслено необхідність координації дій центральних і місцевих органів влади, бізнес-спільноти й громадських ініціатив у розробці та реалізації національної Стратегії розвитку транспортної інфраструктури до 2035 року. Запропоновано встановити чіткі критерії оцінки ефективності проєктів, механізми щорічного моніторингу та оцінки соціально-економічного й екологічного впливу для забезпечення сталого зростання та інтеграції України в єдиний європейський транспортний простір.
Ключові слова: транспортна інфраструктура, транспорт, національна безпека, наукове дослідження, види транспорту, євроінтеграція, модернізації транспортної інфраструктури.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.11
Гарбінська-Руденко А.В., Михайлюк А.М., Замота А.О. Адміністративні засади у бюджетних правовідносинах
У статті досліджено адміністративні засади в системі бюджетних правовідносин крізь призму сучасного публічного управління фінансовими ресурсами держави. Визначено, що в умовах воєнного стану, реформування публічної адміністрації та цифровізації бюджетного процесу посилюється роль адміністративного інструментарію у сфері бюджетного регулювання. Проаналізовано сутність адміністративних засад як комплексу принципів, процедур, норм і механізмів, які забезпечують ефективну організацію бюджетного процесу – від планування до контролю.
Окреслено взаємозв’язок між адміністративно-правовим забезпеченням та ефективністю функціонування бюджетної системи. Встановлено, що адміністративні механізми є необхідною умовою для реалізації прозорої, підзвітної та стабільної бюджетної політики, яка відповідає сучасним викликам і завданням державного управління. Визначено актуальність оновлення правового підґрунтя адміністративних процедур у бюджетній сфері з урахуванням євроінтеграційного курсу та потреби в зміцненні правової держави.
Авторами обґрунтовано, що адміністративні засади в бюджетному праві є важливим елементом правового регулювання фінансових відносин, які виникають в процесі здійснення бюджетної діяльності, оскільки вони забезпечують функціонування бюджетної системи, контроль за її ефективністю та виконанням, а також гарантують належний процес розподілу бюджетних коштів на всіх рівнях управління.
Зроблено висновки, що адміністративні засади в бюджетному законодавстві є основою для організації і регулювання бюджетного процесу в Україні, що сприяє ефективному використанню бюджетних ресурсів і забезпеченню стабільності фінансової системи країни.
Ключові слова: бюджетне право, бюджетні правовідносини, адміністративні засади, публічне управління, бюджетна система, правове регулювання, цифровізація.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.12
Куценко В.І., Шиян Д.С., Шиян О.Ю. Вина у кримінальному правопорушенні у виді нецільового використання бюджетних коштів
У статті на підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень та законодавства, розглянуто проблему визначення вини у кримінальному правопорушенні у виді нецільового використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням.
Ключові слова: вина, прямий умисел, формальний склад, нецільове використання, бюджетні кошти, здійснення видатків бюджету, надання кредитів з бюджету.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.13
Лаговська Н.В., Лаговський О.В. Охорона прав інтелектуальної власності на програмне забезпечення в Україні
У статті здійснено аналіз поняття «комп’ютерна програма» та висвітлено ключові аспекти її правової охорони в контексті системи інтелектуальної власності. Описано норми національного та міжнародного законодавства, що визначають правовий режим захисту програмного забезпечення. З’ясовано, що в ряді країн комп’ютерні програми можуть охоронятися як об’єкти авторського права, так і патентного права – за умови відповідності встановленим критеріям патентоспроможності (новизна, наявність винахідницького рівня, промислова придатність).
Визначено основні проблеми захисту комп’ютерних програм за допомогою механізму комерційної таємниці як альтернативного засобу в межах авторсько-правової охорони. Розглянуто питання юридичної відповідальності за порушення прав на програмне забезпечення.
Акцентовано увагу на доцільності впровадження комплексного підходу до правового захисту комп’ютерних програм у межах системи інтелектуальної власності.
Ключові слова: програмне забезпечення, комп’ютерна програма, авторське право, право промислової власності, інтелектуальна власність, патент, програмне забезпечення, захист авторських прав, охорона прав інтелектуальної власності.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.14
Лугіна Н.А., Білінська Ю.О., Добровольська Ю.О. Проблеми правового регулювання етичної поведінки в правоохоронних органах
У статті досліджуються проблеми правового регулювання етичної поведінки працівників правоохоронних органів України як одного з ключових чинників підвищення довіри суспільства до інституцій правопорядку. Акцентовано увагу на значенні етичних норм у формуванні професійної культури поліцейських, прокурорів, співробітників Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань та інших органів, що здійснюють правоохоронну діяльність. Проведено детальний аналіз чинної нормативної бази, зокрема положень Конституції України, Законів України «Про Національну поліцію», «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», Дисциплінарного статуту та Кодексу етики поліцейського.
Автор наголошує на фрагментарності існуючих етичних стандартів, відсутності єдиного етичного кодексу для всіх категорій правоохоронців та недостатній ефективності чинних документів у практичному застосуванні. У статті підкреслено відсутність єдиних підходів до формування та реалізації етичної політики в різних силових структурах, що призводить до нерівномірного правозастосування та зниження стандартів професійної поведінки. Розглядається проблема інституційної слабкості механізмів контролю за дотриманням етичних норм, зокрема брак незалежних органів нагляду, прозорості дисциплінарних процедур та ефективних каналів зворотного зв’язку з громадськістю.
Окремий розділ статті присвячено вивченню міжнародного досвіду етичного регулювання в правоохоронних органах, зокрема моделі незалежного нагляду в США (наприклад, Civilian Review Boards), кодексів честі поліції Великобританії, систем етичного контролю в країнах Європейського Союзу та Скандинавії. Проведено порівняльно-правовий аналіз, що дозволяє виокремити кращі практики, придатні для адаптації в українських умовах. Автор звертає увагу на важливість незалежного інституційного контролю, наявності превентивних освітніх програм, публічного звітування та участі громадськості у формуванні етичної політики правоохоронних органів.
Ключові слова: етична поведінка, правоохоронні органи, правове регулювання, мораль, службова етика.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.15
Лугіна Н.А., Іваніцький В.М., Підгородецький В.О. Роль правоохоронних органів у виявленні та документуванні воєнних злочинів: національний і міжнародний контекст
У статті досліджується проблематика діяльності правоохоронних органів щодо виявлення та документування воєнних злочинів у контексті національних і міжнародних правових механізмів. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює діяльність правоохоронних органів у цій сфері, та окреслено особливості взаємодії національних правоохоронних структур із міжнародними організаціями. Визначено специфіку документування воєнних злочинів в умовах збройного конфлікту та викладено ключові стандарти документування, що забезпечують подальшу перспективу використання доказів у міжнародних судових інстанціях. Виокремлено проблемні аспекти національної системи документування воєнних злочинів та запропоновано шляхи їх вирішення через удосконалення нормативно-правової бази й посилення інституційної спроможності правоохоронних органів.
Дослідження охоплює аналіз процесуальних особливостей збору доказів в умовах обмеженого доступу до окупованих територій та розкриває методологічні підходи до класифікації воєнних злочинів відповідно до міжнародного гуманітарного права. Особливу увагу приділено висвітленню ролі цифрових технологій та інноваційних методів документування, які дозволяють зберігати цілісність та автентичність доказової бази. Розглянуто питання захисту свідків та потерпілих під час розслідування, а також проблематика забезпечення психологічної підтримки жертв воєнних злочинів у процесі документування. Проаналізовано міжнародний досвід притягнення до відповідальності за воєнні злочини та визначено перспективні напрями його імплементації в національну правову систему. Стаття містить рекомендації щодо вдосконалення механізмів міжвідомчої координації правоохоронних органів та розвитку спеціалізованих підрозділів, покликаних забезпечити ефективне документування та розслідування воєнних злочинів з дотриманням міжнародних стандартів правосуддя.
Ключові слова: воєнні злочини, правоохоронні органи, документування, міжнародне гуманітарне право, Міжнародний кримінальний суд, доказова база, національне законодавство, міжнародні стандарти.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.16
Фещук В.В., Нікончук А.М. Компаративний аналіз особливостей правового регулювання цифрових фінансів у країнах Європейського Союзу
У статті здійснено системний компаративістський аналіз правового регулювання цифрових фінансів у країнах Європейського Союзу, що відображає актуальну тенденцію трансформації фінансових систем під впливом цифровізації. Визначено, що цифрові фінанси охоплюють сукупність фінансових послуг, операцій і активів, що здійснюються із використанням цифрових технологій, і вимагають правового забезпечення нової якості, з урахуванням ризиків для стабільності фінансової системи, захисту даних та прав споживачів.
У межах дослідження розглянуто нормативні підходи до регламентації цифрових валют центральних банків, електронних грошей, фінансових технологій та цифрових активів у провідних країнах Європейського Союзу. Зокрема, охарактеризовано правову модель Європейського центрального банку щодо запровадження цифрового євро, а також регуляторні підходи Німеччини, Франції, Нідерландів і Естонії щодо використання блокчейн-технологій, криптоактивів і платіжних сервісів.
Проаналізовано роль актів вторинного права Європейського Союзу, зокрема Регламенту про ринки криптоактивів (MiCA), Директиви про платіжні послуги (PSD2) та проєкту Регламенту щодо цифрового євро, як інструментів гармонізації правового середовища. Підкреслено, що європейський підхід базується на поєднанні інноваційної відкритості з превентивним наглядом, що знаходить відображення у гнучкій структурі національних нормативно-правових актів.
Особливу увагу приділено співвідношенню національного та наднаціонального регулювання, проблематиці правової визначеності термінів, підвідомчості цифрових фінансових продуктів різним регуляторам, а також потенційним загрозам зловживань, кіберризиків і юридичної відповідальності в цифровому фінансовому середовищі. Встановлено, що значна частина правових систем Європейського Союзу перебуває в активній фазі правотворення у відповідь на технологічні інновації.
Узагальнено, що питання правового регулювання цифрових фінансів набуває особливої значущості в умовах трансформації економічного суверенітету, децентралізації фінансової влади та формування цифрового простору як елемента правової системи. З огляду на високий динамізм процесів цифровізації та мультивекторність правових підходів, дана тематика є вкрай актуальною й потребує прискіпливої наукової уваги, осмислення та подальшої інституційно-правової конкретизації.
Ключові слова: цифрові фінанси, цифрова валюта, криптоактиви, фінансові технології, Європейський Союз, цифровий євро, платіжні послуги, MiCA, PSD2, фінансове регулювання, діджиталізація, блокчейн, правова визначеність, компаративістика, наднаціональне право.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.17
Андрощук А.Р. Концептуально-правові засади військової служби
Стаття присвячена осмисленню концептуально-правових засад військової служби як особливого виду державної служби з особливою акцентуацією уваги на з’ясуванні сутності відповідного наукового дискурсу, виявленню правових колізій та пошуку оптимальних шляхів новелізації військового службового законодавства.
Ключові слова: військова служба, державна служба, публічна служба, військовослужбовці, Збройні Сили України, складові сил оборони, воєнний стан, базова загальновійськова підготовка.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.18
Балашова Д.Д., Зіменс Є.О. Конвергенція трудового законодавства України з acquis communautaire: комплексний аналіз викликів та перспектив євроінтеграційних процесів
У статті здійснено комплексний аналіз процесу конвергенції трудового законодавства України з acquis communautaire ЄС в умовах євроінтеграційного курсу держави. Підкреслено, що адаптація до стандартів ЄС є ключовим зобов’язанням за Угодою про асоціацію та передумовою побудови сучасної соціально орієнтованої економіки. Встановлено, що чинне трудове законодавство, що ґрунтується на КЗпП 1971 року, є значною мірою застарілим, фрагментарним та не відповідає вимогам європейських директив і сучасним реаліям ринку праці, зокрема у сферах регулювання нетипових форм зайнятості, захисту від дискримінації, гендерної рівності, колективних трудових відносин та безпеки і гігієни праці. На основі порівняльно-правового, системного та інших методів проаналізовано ключові акти трудового права ЄС (директиви, ДФЄС) та практику Суду ЄС і ЄСПЛ. Визначено основні напрями необхідної модернізації українського законодавства, включаючи потребу в комплексній реформі (ухвалення нового Трудового кодексу або системний перегляд КЗпП), посиленні антидискримінаційних механізмів, забезпеченні реальної гендерної рівності, розвитку ефективного соціального діалогу та колективно-договірного регулювання, а також впровадженні ризик-орієнтованого підходу до охорони праці. Розкрито критичну важливість інституційного забезпечення гармонізації: зміцнення спроможності державних органів (Мінекономіки, Держпраці), судової системи, профспілок та налагодження системи моніторингу. Зроблено висновок про необхідність збалансованого підходу до реформування, що поєднує гнучкість ринку праці та надійний соціальний захист працівників.
Ключові слова: гармонізація законодавства, трудове право, acquis communautaire, Європейський Союз, Кодекс законів про працю (КЗпП), директиви ЄС, соціальний діалог, недискримінація, гендерна рівність, інституційне забезпечення, євроінтеграція, Україна.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.19
Білик Ю.Г. Експертне забезпечення процесу виявлення терористичної діяльності
У статті досліджено проблематику експертного забезпечення процесу виявлення терористичної діяльності як одного з ключових елементів системи національної безпеки. Акцент зроблено на значенні спеціальних знань у запобіганні, виявленні та розслідуванні злочинів терористичної спрямованості. Розкрито сутність, завдання та напрями залучення експертів під час виявлення терористичних загроз, зокрема в умовах гібридних форм терористичної діяльності, що поєднує фізичний, інформаційний та кіберпростори.
У статті проаналізовано види судових експертиз, які мають вагоме значення для виявлення, документування та фіксації слідів терористичної активності, зокрема вибухотехнічна, балістична, трасологічна, психофізіологічна, комп’ютерно-технічна, мовознавча та психологічна експертизи. Особлива увага приділена питанню інтеграції аналітичних можливостей експертних установ із діяльністю оперативних та слідчих підрозділів.
Розглянуто нормативно-правові аспекти залучення експертів до виявлення терористичної діяльності, зокрема в контексті чинного кримінального процесуального законодавства України, Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та міжнародних стандартів. Автор обґрунтовує необхідність удосконалення механізму взаємодії між слідчими, оперативними працівниками та експертами, що передбачає не лише формалізоване призначення експертизи, а й комплексну участь експертів у кримінальному провадженні.
Зроблено висновок, що ефективне експертне забезпечення виявлення терористичної діяльності потребує системного підходу до професійної підготовки експертів, технічного переоснащення експертних установ, розширення спектра досліджень та створення єдиної інформаційно-аналітичної платформи, яка забезпечувала б доступ до релевантних баз даних, у тому числі міжнародних.
У статті запропоновано напрями вдосконалення нормативного та організаційного забезпечення експертної діяльності в сфері протидії тероризму, з урахуванням сучасних викликів, що постають перед правоохоронною системою України в умовах збройної агресії та трансформації терористичних загроз.
Ключові слова: експертне забезпечення, терористична діяльність, судова експертиза, спеціальні знання, кримінальне провадження, національна безпека, вибухотехнічна експертиза, кібертероризм, взаємодія, протидія тероризму.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.20
Волкошовець С.В. Особливості кримінальної відповідальності за розбій в умовах воєнного стану
У статті досліджуються особливості кримінальної відповідальності за розбій в умовах правового режиму воєнного стану, встановленого в Україні. Автор акцентує увагу на зростанні суспільної небезпеки цього злочину в умовах збройної агресії, коли значна частина населення опиняється у вразливому становищі, а загальний рівень злочинності має тенденцію до підвищення. Увагу приділено особливостям кваліфікації розбою, вчиненого в умовах воєнного стану, зокрема за ознаками організованості, застосування зброї чи засобів, пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень, а також наявності обтяжуючих обставин, передбачених статтями 67 та 187 Кримінального кодексу України. Проаналізовано практику правозастосування, зокрема судові рішення, в яких враховується фактор воєнного стану як підстава для посилення покарання або перегляду запобіжних заходів. Окрема увага приділена проблематиці належного доказування умислу щодо вчинення розбою саме в умовах воєнного стану, оскільки встановлення суб’єктивної сторони злочину в подібних умовах набуває особливої складності. Зокрема, йдеться про необхідність чіткого розмежування між загальним умислом на заволодіння чужим майном із застосуванням насильства та умислом, який формується з урахуванням надзвичайних умов існування, обмеженого доступу до ресурсів, порушень звичного способу життя, а також зниженого рівня правової свідомості у частини населення. У таких випадках важливо з’ясувати, чи усвідомлював винний, що його дії відбуваються саме в умовах воєнного стану, чи використовував він ці обставини для ускладнення доступу потерпілого до захисту або для уникнення відповідальності. Запропоновано низку напрямів удосконалення законодавства та практики його застосування, спрямованих на забезпечення балансу між захистом прав потерпілих і дотриманням засад справедливого правосуддя в умовах надзвичайної ситуації.
Ключові слова: розбій, воєнний стан, кримінальна відповідальність, кваліфікація, обтяжуючі обставини, кримінальне провадження, практика правозастосування, кримінальне право.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.21
Грошовик Д.Ю. Оподаткування нерухомого майна фізичних осіб у деяких європейських країнах та в Україні
Як відомо, податкові надходження від оподаткування нерухомого майно, в тому числі й громадян, зараховуються до місцевих бюджетів та формують значну частину їх доходів. Отже, рівень податкових надходжень від оподаткування нерухомого майна фізичних осіб має безпосередній вплив на фінансову стабільність територіальних громад і добробут регіонів країни. У статті розглянуто основні засади оподаткування нерухомого майна громадян в Україні, проаналізовано моменти, які мають вплив на фіскальну ефективність цього виду податку. Зокрема, досліджується вплив положень законодавства (визначення об’єктів оподаткування, ставок податку, розмірів неоподатковуваної площі та пільг), практичних аспектів адміністрування податку на нерухоме майно (повноти обліку нерухомого майна, рівня добровільної сплати). У статті також розглянуто податкові пільги для фізичних осіб, що застосовуються при оподаткування нерухомого майна, коротко проаналізовано їхній вплив на обсяг фактичних надходжень від цього податку та справедливість розподілу податкового навантаження. Додатково коротко проаналізовано адміністративно-територіальний поділ Республіки Австрія, Литовської Республіки, Республіки Польща та Румунії. В контексті цього, докладніше розглянуто законодавчі підстави та механізми оподаткування нерухомого майна громадян у Республіці Австрія, Литовській Республіці, Республіці Польща та Румунії. Визначено відмінності від підходів та принципів оподаткування нерухомого майна, що належить фізичним особам у Республіці Австрія, Литовській Республіці, Республіці Польща, Румунії та Україні, а також спільни риси та принципи. У досліджені наведено деякі показники сплати фізичними особами податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за останні роки в Україні, що дозволило виявити основні тенденції, проблеми та виклики у сфері його адміністрування. Коротко окреслено перспективи вдосконалення оподаткування нерухомого майна в Україні. Визначено рекомендації щодо реформування податку на майно, відмінне від земельної діялянки, з метою підвищення його фіскальної ефективності.
Ключові слова: податок на майно, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, платники податку на майно, Європейські країни, Республіка Австрія, Литовська Республіка, Республіка Польща, Румунія.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.22
Захарчук Р.А. Відповідальність волонтерів за порушення законодавства у сфері волонтерської діяльності
В даній статті висвітлено питання відповідальності волонтерів за порушення законодавства у сфері волонтерської діяльності.
У статті розкрито правові засади відповідальності волонтерів за порушення законодавства у сфері волонтерської діяльності в Україні. Проаналізовано норми Закону України «Про волонтерську діяльність», Цивільного та Кримінального кодексів, що передбачають адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за невиконання добровільних зобов’язань, розголошення конфіденційної інформації бенефіціарів допомоги, використання волонтерських ресурсів не за призначенням.
Визначено, що адміністративні санкції можуть застосовуватися за ненадання звітності, порушення порядку оформлення волонтерських договорів чи невиконання вимог щодо охорони персональних даних. Цивільна відповідальність настає у випадку заподіяння майнової шкоди або нанесення репутаційних втрат організаціям, які залучають волонтерів. Окрему увагу приділено критеріям суб’єктності: волонтер визнається відповідальним лише за дії, здійснені на користь конкретних благодійних ініціатив з добровільних мотивів.
У статті підкреслено важливість балансу між свободою волонтерської ініціативи та необхідністю захисту прав усіх учасників процесу. Запропоновано узагальнити практику судового застосування норм і розробити методичні рекомендації для волонтерських організацій щодо мінімізації ризиків правопорушень.
Доведено, що волонтер є спеціальним суб’єктом юридичної відповідальності, який наділений наступними особливостями: 1) сфера його діяльності це надання волонтерської допомоги, що здійснюється на засадах добровільності, безкорисливості та соціальної спрямованості; 2) може надавати волонтерську допомогу як індивідуально (самостійно0, так і як член волонтерської організації; 3) є адміністративно-деліктоздатною особою; 4) може мати доступ до збору, розпорядження матеріальними цінностями та коштами при наданні волонтерської допомоги.
Волонтер як суб’єкт юридичної відповідальності – це фізична особа, яка на добровільних засадах виконує діяльність на користь інших осіб, громади чи суспільства в цілому без отримання за це матеріальної винагороди.
Ключові слова: волонтерська діяльність, волонтер, волонтерська організація, волонтерська допомога, отримувач волонтерської допомоги, напрямки волонтерської діяльності, благодійна діяльність, доброчинна діяльність.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.23
Запісочний В.О. Використання спеціальних знань у кримінальних провадженнях щодо шахрайства, вчиненого під приводом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів
У статті досліджується питання використання спеціальних знань у кримінальних провадженнях щодо шахрайства, вчиненого під приводом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів. Автор звертає увагу на специфіку таких кримінальних правопорушень, які відзначаються складністю у виявленні умислу, оцінці поведінки підозрюваних, а також у встановленні меж між правом на свободу віросповідання та протиправною діяльністю. Акцентовано, що особлива небезпека цього виду шахрайства полягає у використанні психологічної вразливості потерпілих, маніпулюванні релігійними почуттями, авторитетом релігійних лідерів та елементами обрядовості.
Проаналізовано роль спеціальних знань з релігієзнавства, психології, соціології, лінгвістики та криміналістики у процесі виявлення та доказування обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, розглянуто доцільність залучення експертів і фахівців для ідентифікації релігійних обрядів, тлумачення змісту висловлювань осіб, що їх проводили, оцінки психологічного впливу на потерпілих, а також для встановлення зв’язку між діями обвинуваченого та заподіяною шкодою.
Крім того, у статті проаналізовано національне законодавство та судову практику щодо кваліфікації шахрайських дій, пов’язаних із релігійною тематикою, а також висвітлено проблеми, які виникають при доведенні умислу на заволодіння майном. Автор підкреслює значення належного правового врегулювання інституту судової експертизи у цій категорії проваджень, зокрема потребу у введенні нових видів експертиз або спеціалізацій, здатних надати фаховий висновок у питаннях, що поєднують релігійні, психологічні та криміналістичні аспекти. Запропоновано шляхи підвищення ефективності кримінального провадження за рахунок інтеграції знань суміжних наук у процес доказування, що сприятиме встановленню істини та відновленню справедливості.
Наголошено на необхідності розроблення методичних рекомендацій для слідчих та суддів, які здійснюють провадження у справах цієї категорії, з урахуванням міждисциплінарного підходу. Також підкреслено важливість забезпечення дотримання прав людини, недопущення переслідування за релігійні переконання та запобігання зловживанням інструментом кримінального переслідування.
Ключові слова: шахрайство, проповідування віровчень, виконання релігійних обрядів, розслідування, спеціальні знання.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.24
Качковський А.С. Правила обов’язкового розкриття інформації про транскордонні операції платників податків в Італійській Республіці
Стаття присвячена правилам обов’язкового розкриття інформації про транскордонні операції платників податків (MDR) у правовій системі Італії у зв’язку з імплементацією Директиви DAC6, їх особливостям та ефективності у протидії агресивному податковому плануванню й ухиленню від сплати податків. Специфіка DAC6 полягає у тому, що її положення на шляху до імплементації країнами ЄС зазнали перелік видозмін та кристалізувалися в унікальні моделі, що врахували нюанси правових систем країн ЄС, з певними перевагами та недоліками. Італійський досвід імплементації правил MDR заслуговує на окрему увагу та вартий детального дослідження, що дозволить здійснити компаративний аналіз результатів впровадження загальних правил DAC6 у законодавчі положення Італії, виявити їх переваги, недоліки та зробити висновки щодо ефективності у порівнянні з іншими країнами ЄС. За результатами аналізу правил обов’язкового розкриття інформації (MDR) в Італії можна стверджувати про те, що італійське законодавство містить детальний нормативно-правовий комплекс, який регулює більшість практичних та актуальних питань обов’язкового розкриття інформації. Варто зазначити, що нормативно-правове регулювання включає не лише урядові декрети, а також циркуляри податкової служби, що містять специфічні уточнення та доповнення з урахуванням практики та специфіки правової системи Італії. На відміну від багатьох інших країн ЄС, італійське законодавство містить менше неузгодженості та майже не стикається з проблематикою подвійного тлумачення, що має позитивні результати для платників податків та професійних посередників. Зроблено висновок, що італійський досвід впровадження правил MDR є надзвичайно позитивним та цінним прикладом успішної реалізації протидії агресивному податковому плануванню, що заслуговує на особливу увагу українського законотворця під час розробки нормативно-правової бази для імплементації DAC6.
Ключові слова: податкове законодавство, податкові правовідносини, інформація про транскордонні операції, агресивне податкове планування, ухилення від сплати податків.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.25
Кравчук А.І. Характеристика особи, що вчинила кримінальне правопорушення у сфері господарської діяльності
У статті здійснено комплексний аналіз характеристик особи, яка вчинила кримінальне правопорушення у сфері господарської діяльності, як одного з ключових елементів кримінально-правового дослідження механізму злочинної поведінки. Наголошується, що господарські правопорушення, як правило, вчиняються особами з високим рівнем освіченості, підприємницьким досвідом, наявністю доступу до фінансових, матеріальних або інформаційних ресурсів, що суттєво відрізняє їх від суб’єктів традиційної злочинності. У роботі розкрито основні соціально-демографічні, психолого-мотиваційні та кримінально-правові риси правопорушників, зокрема рівень освіти, фахову належність, посаду, попередній досвід участі в економічній діяльності, наявність корисливих мотивів, схильність до зловживання владою або службовим становищем.
Акцентовано увагу на необхідності врахування особистісних характеристик у процесі кримінального провадження, особливо на етапах досудового розслідування, кваліфікації діяння, призначення покарання або застосування заходів кримінально-правового характеру. Обґрунтовано, що адекватна правова оцінка вчиненого діяння можлива лише за умови глибокого аналізу особи правопорушника, її соціального статусу, економічної ролі, мотивації, а також умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
На основі узагальнення практики та наукових джерел запропоновано класифікацію осіб, які вчиняють кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності, за низкою критеріїв: за роллю в управлінні суб’єктом господарювання, за формою вини, за рівнем професійної обізнаності та ступенем залученості у протиправні дії.
Зроблено висновок, що характеристика особи правопорушника у сфері господарської діяльності має не лише кримінально-правове, а й кримінологічне та процесуальне значення, адже дозволяє сформувати стратегію індивідуального превентивного впливу, прогнозувати подальшу поведінку, а також встановлювати взаємозв’язки між особистістю правопорушника і характером вчиненого діяння. Результати дослідження можуть бути використані у практиці досудового розслідування, при розробці заходів з попередження економічної злочинності, а також у наукових розробках із кримінології та господарського права.
Ключові слова: особа правопорушника; господарська діяльність; кримінальне правопорушення; економічна злочинність; соціально-демографічні характеристики; кримінально-правовий аналіз; мотивація злочинної поведінки; службові злочини; корисливий мотив; суб’єкт злочину.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.26
Кулик Д.А. Дослідження електронних документів у кримінальних провадженнях про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)
У статті досліджено особливості використання електронних документів як джерела доказів у кримінальних провадженнях про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Наголошено на важливості належної фіксації, збереження, аналізу та процесуального закріплення електронних доказів, з урахуванням їх специфічної природи, що визначає потребу в спеціальних знаннях, зокрема в галузі інформаційних технологій, електронного документообігу та цифрової криміналістики. Розкрито поняття електронного документа відповідно до законодавства України, визначено його значення для встановлення фактів ухилення від сплати податків, зокрема шляхом фальсифікації або знищення бухгалтерської та податкової звітності, підроблення цифрових підписів, маніпуляцій у системах електронного документообігу тощо.
У роботі проаналізовано слідчу та судову практику з метою окреслення типових проблем, які виникають під час дослідження електронних документів, включаючи труднощі з ідентифікацією авторства, встановленням джерела формування документа, забезпеченням автентичності та цілісності цифрових файлів. Визначено, що ключовим елементом ефективного розслідування таких злочинів є своєчасне залучення фахівців (експертів у сфері комп’ютерної техніки, ІТ-аудиту, цифрової експертизи), а також використання спеціального програмного забезпечення для вилучення, фіксації та аналізу електронної інформації.
Автор обґрунтовує необхідність удосконалення нормативного регулювання використання електронних доказів у кримінальному процесі, зокрема через адаптацію вітчизняного законодавства до міжнародних стандартів, які передбачають належні гарантії захисту прав сторін та об’єктивність оцінки електронних джерел інформації. Увагу зосереджено на актуальності забезпечення кібербезпеки та створення належних умов для збереження цифрових доказів, зокрема у форматі судово-допустимих копій.
У результаті проведеного дослідження запропоновано низку рекомендацій щодо підвищення ефективності використання електронних документів у доказуванні в податкових кримінальних справах, зокрема шляхом вдосконалення методик їх дослідження, зміцнення міжвідомчої співпраці та розвитку професійної підготовки слідчих і прокурорів у сфері кіберкриміналістики.
Ключові слова: електронні документи, кримінальне провадження, ухилення від сплати податків, електронні докази, цифрова експертиза, податкові злочини, електронний документообіг, кіберкриміналістика, експерт, спеціальні знання.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.27
Михайлюк М.М. Проблемні питання в діяльності судових органів в умовах воєнного стану
У статті розглядаються актуальні проблеми, що виникають у діяльності судових органів України в умовах воєнного стану, спричиненого повномасштабною збройною агресією російської федерації. Автор акцентує увагу на викликах, пов’язаних із забезпеченням доступу до правосуддя, дотриманням процесуальних стандартів, організацією судового провадження в умовах переміщення судів, відсутності належної інфраструктури, загроз фізичній безпеці працівників правосуддя та учасників процесу.
Особлива увага приділяється нормативним прогалинам і необхідності адаптації судової системи до функціонування в умовах надзвичайної ситуації. У статті проаналізовано рішення Вищої ради правосуддя, Верховного Суду та Ради суддів України щодо регулювання роботи судів у прифронтових та окупованих територіях, а також новели законодавства щодо зміни територіальної підсудності та застосування засобів відеоконференцзв’язку.
Порушується питання забезпечення незалежності суддів у надзвичайних умовах, зокрема в контексті тиску з боку військових адміністрацій, необхідності швидкого ухвалення рішень, політичної вразливості судової гілки влади. Окремо проаналізовано ризики порушення права на справедливий суд у справах, пов’язаних із державними зрадами, дезертирством, колабораціонізмом, що розглядаються у спрощеному порядку або в умовах обмеженого доступу громадськості.
У результаті дослідження автором запропоновано низку заходів, спрямованих на стабілізацію функціонування судової влади у воєнний період, зокрема: удосконалення правового регулювання діяльності судів у надзвичайних умовах; запровадження спеціального протоколу безпеки для суддів та працівників апарату; розширення можливостей дистанційного правосуддя; збереження гарантій незалежності суддів; підвищення ролі органів суддівського самоврядування у кризових ситуаціях.
Стаття спирається на аналіз нормативно-правових актів, рішень судової практики, а також на наукові напрацювання українських правників, які досліджують трансформацію судової системи в умовах війни. Зроблені висновки мають прикладне значення для законодавчої та інституційної модернізації системи правосуддя в умовах збройного конфлікту.
Ключові слова: судова система, воєнний стан, правосуддя, надзвичайні умови, незалежність суддів, відеоконференція, зміна підсудності, колабораціонізм, процесуальні гарантії, судове самоврядування.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.28
Мудрак С.І. Процесуальний механізм охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження
У статті досліджується зміст та особливості процесуального механізму охорони прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження. Визначено сутність даного механізму як сукупності процесуальних норм, процедур та гарантій, спрямованих на забезпечення реалізації та захисту прав і свобод особи на всіх етапах кримінального процесу. Розглянуто роль суб’єктів кримінального провадження, зокрема слідчого, прокурора, слідчого судді та суду, у забезпеченні ефективного функціонування цього механізму. Особлива увага приділена питанням дотримання засад верховенства права, змагальності, рівності сторін, невтручання у приватне життя, а також захисту права на свободу та особисту недоторканність. Проаналізовано практику застосування процесуальних гарантій у сучасних умовах, а також окреслено основні проблеми, що виникають під час реалізації прав учасників кримінального провадження. Зазначено, що ефективність механізму охорони прав у кримінальному процесі значною мірою залежить від професіоналізму посадових осіб, належного законодавчого регулювання та правової свідомості учасників провадження. У статті висунуто пропозиції щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства з метою посилення реальних гарантій правового захисту учасників процесу. Особливий акцент зроблено на необхідності формування системного підходу до охорони прав і свобод учасників кримінального провадження, який передбачає інтеграцію трьох ключових компонентів: нормативного, організаційного та процедурного. Тільки комплексний, системний підхід до охорони прав і свобод здатний забезпечити їхню реальну дієвість, унеможливити зловживання владними повноваженнями та сприяти зміцненню довіри до правосуддя з боку суспільства.
Ключові слова: кримінальне провадження, процесуальний механізм, охорона прав, гарантії, учасники провадження, слідчий, прокурор, суд, права і свободи, процесуальні гарантії, законні інтереси.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.29
Насібович О.О. Механізм запобігання вчинення зловживання владою або службовими повноваженнями державними службовцями
У статті досліджується механізм запобігання вчинення зловживання владою або службовими повноваженнями з боку державних службовців, що є однією з актуальних проблем у сфері державного управління та забезпечення верховенства права. Зловживання владою чи службовим становищем має вкрай негативний вплив на ефективність функціонування органів державної влади, підриває довіру громадян до інститутів держави та сприяє поширенню корупційних проявів. Автором проаналізовано поняття зловживання владою та службовими повноваженнями, окреслено характерні риси та форми цього правопорушення, а також досліджено чинні правові механізми протидії вказаним зловживанням. Окрема увага приділена ролі інституційного контролю, внутрішнього моніторингу, антикорупційної політики, етичних кодексів та інституту викривачів у запобіганні таких правопорушень. Розглянуто також міжнародний досвід щодо превентивних заходів, які можуть бути адаптовані до національної правової системи. Зроблено висновок про те, що запобігання зловживанням владою або службовими повноваженнями з боку державних службовців потребує системного удосконалення на законодавчому, організаційному та інформаційно-технологічному рівнях. Зокрема, актуальним є удосконалення чинного законодавчого регулювання шляхом чіткого визначення меж та обсягу службових повноважень, встановлення прозорих процедур прийняття рішень, а також врегулювання механізмів відповідальності за їх порушення. Це передбачає не лише внесення змін до Кримінального кодексу України та законодавства про державну службу, а й розробку спеціалізованих нормативно-правових актів, що забезпечують реалізацію превентивних заходів. Автор наголошує, що ефективна система запобігання зловживанням владою повинна базуватися на комплексному підході, що включає як юридичні, так і організаційно-управлінські механізми впливу.
Ключові слова: зловживання владою, державна служба, службові повноваження, запобігання, антикорупційна політика, механізм контролю, відповідальність, етичний кодекс, викривачі, державне управління.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.30
Самойленко Г. Виготовлення, випуск в обіг і реалізація пам’ятних, інвестиційних і сувенірних монет та сувенірної продукції України
В даній статті розкрито виготовлення, випуск в обіг і реалізація пам’ятних, інвестиційних і сувенірних монет та сувенірної продукції України.
У статті досліджено правові та організаційні аспекти виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам’ятних, інвестиційних та сувенірних монет і продукції України як складової державної монетарної політики та культурно-історичної спадщини. Визначено, що відповідно до Закону України «Про Національний банк України» та Положення про монетарну емісію, виключне право на карбування пам’ятних і інвестиційних монет належить Національному банку України, який координує роботу ДП «Монетний двір» з точки зору форм-факторів, металевого та художнього виконання, тиражу й строків реалізації.
Аналіз технологічного процесу показує, що сучасні методи високоточного штампу й лазерного гравіювання дозволяють створювати монети з оригінальними рельєфними зображеннями, захисними знаками та мікрошрифтом, що забезпечує їхню автентичність і захищає від фальсифікацій. Інвестиційні монети з дорогоцінних металів (золото, срібло, платина) виконують подвійну функцію: як засіб збереження капіталу та інструмент колекціонування. Пам’ятні випуски присвячено важливим історичним подіям, видатним особистостям і культурним символам України, підкреслюючи роль нумізматики в формуванні національної ідентичності.
Організація збуту передбачає використання банківської мережі НБУ, офіційного інтернет-магазину та партнерських дилерів, що гарантує прозорість цінової політики та доступність продукції для громадян. Окремий сегмент становить сувенірна продукція — медалі, жетони, значки, подарункові набори, які виробляються на замовлення міністерств, обласних адміністрацій і туристичних операторів для підтримки іміджу країни на міжнародних виставках і форумах.
У висновках наголошено, що комплексний підхід до випуску пам’ятних і інвестиційних монет забезпечує баланс між культурною, інвестиційною та маркетинговою складовими державної політики. Рекомендовано запровадити регулярні опитування колекціонерів і інвесторів для коригування тематики й дизайну випусків, а також посилити інформаційну підтримку у школах і музеях для популяризації нумізматичного надбання як унікального ресурсозбереження та активу культурно-просвітницького значення.
Ключові слова: Національний банк України, банківська система, нумізматична продукція, банківська діяльність, регулятор, дистрибютор, пам’ятні монети України, інвестиційні монети України, пам’ятні банкноти, сувенірна продукція.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.31
Секо С.О. Кримінологічна характеристика та попередження економічної організованої злочинності
У статті розкрито соціальну та правову сутність та визначити поняття «економічна організована злочинність». Розглянуто еволюцію економічної організованої злочинності. Слід зазначити, що економічна організована злочинність набула широкого поширення. Є різні підходи до розуміння економічної та організованої злочинності, проте ні у світовій практиці, ні в практиці вітчизняної кримінології немає єдиної думки щодо поняття та сутності економічної організованої злочинності.
Досліджено сучасний стан та тенденції розвитку економічної організованої злочинності. Пріоритетним завданням сучасного суспільства є не визнання неминучості організованої злочинності у сфері економічної діяльності, а комплексний аналіз її етіології та розробка дієвих механізмів превенції. Проаналізовано причинний комплекс економічної організованої злочинності та розкрито особливості особистості учасника економічного організованого співтовариства (групи).
У статті виявлені та внесені пропозиції щодо загального та спеціального попередження економічної організованої злочинності. З’ясовано, що організована злочинність є складним та багатовимірним явищем, глибоко інтегрованим в економічну систему України, що детермінує тривалий характер цього негативного феномену.
У зв’язку із запропонованим поділом у профілактичних заходах пропонується вдосконалення нормативно-правової бази, а також зміна структури правоохоронних органів для більшої ефективності протидії організованим злочинним формуванням.
Ключові слова: економічна злочинність, організовані групи, державний апарат, боротьба зі злочинністю, запобіжний вплив, криміногенні фактори, протидія.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.32
Силенко Л.М. Міжнародний досвід правового регулювання надання ритуальних послуг
У статті проведено комплексний аналіз нормативних підходів до організації ритуальних послуг у США, Німеччині, Японії, Великобританії та Австралії з подальшим формулюванням рекомендацій для вдосконалення цієї сфери в Україні. Констатовано, що в Україні ритуальні послуги залишаються недостатньо врегульованими, що призводить до низької якості, непрозорості діяльності суб’єктів господарювання та порушення прав споживачів. Узагальнено внесок українських науковців у суміжні питання Досліджено міжнародний досвід. Зокрема, у США акцент зроблено на “Похоронному правилі” FTC, яке забезпечує прозорість ціноутворення, та на обов’язковій сертифікації працівників у деяких штатах. У Німеччині система базується на Bestattungsgesetz, що поєднує державний контроль із приватною ініціативою, гарантуючи санітарний і суспільний порядок. Японія вирізняється високим рівнем кремації (99%) і строгими стандартами, підкріпленими Законом про цвинтарі 1948 року, а також увагою до захисту споживачів після реформ 2018 року. Великобританія демонструє ефективність саморегулювання через професійні асоціації (NAFD, SAIF) у поєднанні з державними актами, такими як Cremation Act 1902. Австралія, спираючись на регіональні закони, приділяє увагу захисту вразливих груп, що підтверджується розслідуванням ACCC 2019 року. Деталізовано п’ять ключових елементів успішного регулювання: чітка нормативна база (США, Німеччина), професійна підготовка (США, Японія), захист прав споживачів (США, Австралія), гнучкість через саморегулювання (Великобританія) та санітарно-екологічні стандарти (Німеччина, Японія). Акцентується, що в Україні ці аспекти недостатньо розвинені: чинний Закон “Про поховання та похоронну справу” (2003) є застарілим, сертифікація працівників не передбачена, а споживачі залишаються вразливими через брак прозорості.
На основі аналізу сформульовано шість рекомендацій для України: 1) розробка єдиного закону “Про ритуальні послуги” з урахуванням прозорості та стандартів якості; 2) запровадження ліцензування суб’єктів і сертифікації працівників; 3) обов’язкове укладення письмових договорів із чіткими цінами; 4) створення професійних асоціацій за британським зразком; 5) оновлення санітарно-екологічних норм; 6) посилення державного нагляду через інститут інспекторів і делегування повноважень місцевим органам. Ці пропозиції враховують як міжнародний досвід, так і регіональні особливості України, про що наголошує В. Шульга.
Ключові слова: ритуальні послуги, правове регулювання ритуальних послуг, міжнародний досвід регулювання ритуальних послуг.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.33
Скрипченко Р.І. Поняття корупційних ризиків у службовій діяльності
У статті досліджено сутність та понятійно-категоріальний апарат терміна «корупційні ризики» у контексті службової діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інших суб’єктів публічного управління. Наголошено, що попри активну антикорупційну політику в Україні, відсутність чіткого й уніфікованого визначення корупційних ризиків призводить до правової невизначеності під час їх виявлення, оцінювання та мінімізації. Здійснено аналіз наукових підходів українських дослідників щодо трактування цього поняття. Зокрема, окреслено позиції, згідно з якими корупційний ризик розглядається як сукупність умов, чинників або обставин, що створюють можливість, передумови або спокусу для вчинення корупційного правопорушення суб’єктом владних повноважень.
У межах дослідження проведено класифікацію корупційних ризиків за їх походженням, імовірністю реалізації, масштабом впливу та галузевою належністю. Обґрунтовано, що найвищим рівнем ризику вирізняється діяльність, пов’язана з розподілом ресурсів, проведенням публічних закупівель, наданням адміністративних послуг, здійсненням контролюючих та дозвільних функцій. Акцентовано, що ідентифікація корупційних ризиків повинна базуватися не лише на формальних внутрішніх антикорупційних процедурах, а й на результатах незалежного моніторингу, зовнішнього аудиту, аналізу поведінки службових осіб і практик ухвалення рішень.
Звернено увагу на недосконалість нормативно-правового регулювання в частині методів і критеріїв оцінювання корупційних ризиків у публічному секторі, зокрема – відсутність єдиних підходів до систематизації виявлених ризиків і механізмів їх зниження. Запропоновано авторське уточнене визначення поняття «корупційний ризик у службовій діяльності» як потенційно можлива ситуація, що обумовлюється конкретними управлінськими або інституційними недоліками, яка за певних умов може трансформуватися у корупційне діяння. Наголошено на необхідності подальшого наукового осмислення концепції управління корупційними ризиками та гармонізації вітчизняної методології з європейськими стандартами.
Ключові слова: корупційний ризик, службова діяльність, антикорупційна політика, оцінка ризиків, публічне управління, превенція, правове регулювання, фактори корупції, адміністративні процедури, управління ризиками.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.34
Темненко О.В. Виявлення фінансових правопорушень в умовах воєнного стану
У статті досліджуються особливості виявлення фінансових правопорушень в умовах воєнного стану, що склався в Україні у зв’язку з широкомасштабною збройною агресією. Зазначається, що воєнний стан суттєво трансформує фінансову систему держави, спричиняючи зміни у бюджетному процесі, державних закупівлях, розподілі гуманітарної допомоги та використанні міжнародної фінансової допомоги. Це, своєю чергою, створює нові корупційні ризики та ускладнює виявлення і фіксацію правопорушень у фінансовій сфері.
Розглядаються основні види фінансових правопорушень, характерних для періоду воєнного стану, серед яких: незаконне привласнення або розтрата бюджетних коштів, зловживання під час закупівель оборонного призначення, ухилення від оподаткування, незаконне використання коштів гуманітарної допомоги. Автор акцентує увагу на проблемах правового регулювання та недосконалості механізмів фінансового контролю, зокрема у сфері публічних закупівель та надання соціальної підтримки.
У статті обґрунтовано необхідність удосконалення діяльності правоохоронних та контролюючих органів з виявлення фінансових правопорушень, з урахуванням обмежень, що діють в умовах воєнного стану (наприклад, обмеження доступу до інформації, обмеження на проведення перевірок тощо). Запропоновано шляхи адаптації існуючих методик фінансового моніторингу, зокрема через активізацію міжвідомчої взаємодії, використання аналітичних інструментів, автоматизованих систем виявлення ризиків та залучення громадськості.
На основі аналізу практики виявлення фінансових правопорушень у період дії воєнного стану зроблено висновок про необхідність розробки спеціальних процедур контролю, які забезпечать баланс між потребами безпеки та дотриманням принципів прозорості й підзвітності у використанні публічних коштів. Окрему увагу приділено міжнародному досвіду запобігання фінансовим зловживанням в умовах надзвичайних ситуацій, який може бути адаптований до вітчизняної практики.
Ключові слова: фінансові правопорушення, воєнний стан, бюджетні кошти, публічні закупівлі, фінансовий контроль, корупційні ризики, гуманітарна допомога, державний аудит, моніторинг, міжвідомча взаємодія.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.35
Федоренко Р.І. Суб’єктивні ознаки складів злочинів у сфері земельних відносин: кримінально-правові проблеми встановлення
У статті досліджено кримінально-правові аспекти встановлення суб’єктивних ознак складів злочинів, що посягають на сферу земельних правовідносин. Актуальність теми зумовлена зростанням кількості кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним відчуженням, розподілом, зміною цільового призначення чи користування земельними ділянками, а також з підробкою земельно-правової документації. Особливу увагу приділено аналізу таких елементів суб’єктивної сторони злочину, як форма вини, мотив і мета, а також складнощам їх доведення у рамках кримінального провадження.
З позицій кримінального права розкрито природу суб’єктивної сторони як психічного ставлення особи до діяння та його наслідків, обґрунтовано її роль у правильній кваліфікації земельних злочинів. З урахуванням наукових поглядів О.М. Костенка, М.І. Хавронюка, В.В. Сташиса та інших українських дослідників окреслено необхідність комплексного підходу до аналізу внутрішнього ставлення винної особи, що проявляється у злочинах даної категорії. Увагу акцентовано на специфіці доведення умислу в умовах легалізації злочинних дій під виглядом правомірних операцій із землею.
Автор доводить, що на сучасному етапі одним із найбільш ефективних засобів дослідження суб’єктивної сторони є залучення спеціальних знань у галузі землеустрою, геодезії, оцінки нерухомості, а також використання аналітичних методів дослідження. Наголошено на потребі чіткого нормативного врегулювання методів криміналістичного аналізу суб’єктивної сторони у сфері земельних правопорушень, розробки відповідних методичних рекомендацій для органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
У підсумку зазначено, що ефективність правозастосування у боротьбі з земельними злочинами безпосередньо залежить від здатності держави якісно й об’єктивно досліджувати саме суб’єктивні ознаки складу злочину, які часто виступають ключовим фактором у межі між правопорушенням і злочином. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правозастосовної практики в контексті доказування вини, мотиву й мети при кримінально-правовій оцінці діянь у сфері земельних відносин.
Ключові слова: суб’єктивна сторона, склад злочину, мотив, мета, умисел, земельні правопорушення, кримінальна відповідальність, доказування вини, спеціальні знання, зловживання у земельній сфері.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.36
Холодков А.В. Види прав осіб з інвалідністю внаслідок війни
В даній статті розкрито види прав осіб з інвалідністю внаслідок війни.
У статті систематизовано та охарактеризовано основні види прав осіб з інвалідністю, що набули інвалідного статусу внаслідок воєнних дій в Україні. Відповідно до Конституції України, міжнародних договорів і профільного законодавства інваліди війни користуються повним комплексом цивільних, соціальних, економічних, культурних та політичних прав.
По-перше, на соціально-правовому рівні виділено право на соціальний захист і матеріальне забезпечення: державну допомогу по інвалідності, щомісячні виплати, пільгове пенсійне забезпечення, безкоштовне отримання лікарських засобів та технічних засобів реабілітації. Особлива увага приділено праву на медичну та психологічну реабілітацію в реабілітаційних центрах і санаторіях, яке гарантує реінтеграцію поранених бійців у громадське та професійне життя.
По-друге, у сфері трудових відносин інваліди війни мають право на пріоритетне працевлаштування, створення інклюзивних робочих місць, зниження нормативів праці та гарантії збереження робочого місця в разі погіршення здоров’я. Закон “Про соціальну і професійну реабілітацію” передбачає професійне навчання та перекваліфікацію, спрямовані на адаптацію до нових видів діяльності з урахуванням медичних рекомендацій.
По-третє, у сфері освіти та доступу до інформації забезпечується право на безбар’єрне середовище в закладах освіти, інклюзивне навчання, використання адаптивних технологій та безкоштовне забезпечення підручниками й спеціальними засобами навчання. Державні та комунальні установи зобов’язані створювати умови для рівного доступу та користування інформацією відповідно до Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Крім того, інваліди війни наділені політичними правами: виборчим правом і правом бути обраними, участю в обговоренні державних та місцевих програм соціального захисту. Правова охорона від дискримінації гарантується нормативними актами та повноваженнями Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Ключові слова: особа з інвалідністю, військовослужбовці, захист прав, публічна адміністрація, державна політика, соціалізація, права осіб з інвалідністю внаслідок війни.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.37
Швайко І.Є., Живицький Н.Н., Вітюк Д.Л. Адміністративно-правове регулювання розподілу владних повноважень у сфері формування та реалізації фіскальної політики
У статті досліджується адміністративно-правове регулювання розподілу владних повноважень у сфері формування та реалізації фіскальної політики в Україні. Виявлення системи взаємодії між різними органами державної влади. Конституційні засади, Податковий та Митний кодекси України, діяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та Державної податкової служби України, що формують багаторівневу структуру, в якій кожен орган має чітко визначені повноваження та функції.
Особлива увага приділяється аналізу нормативно-правової бази, що визначає компетенцію кожного органу державної влади у фіскальній сфері. Розглядаються механізми прийняття рішень, процедури узгодження позицій та інструменти контролю за виконанням фіскальних функцій. Висвітлюється проблематика дублювання повноважень та існування прогалин у правовому регулюванні, що негативно впливає на ефективність державного управління у фіскальній сфері.
Ефективність реалізації фіскальної політики значною мірою залежить від чіткості розмежування повноважень, координації дій між цими органами, а також від прозорості та підзвітності їх діяльності. Незважаючи на значні досягнення у сфері реформування державних фінансів, в Україні все ще існують проблеми, пов’язані з нестабільністю податкового законодавства, неефективністю податкового адміністрування та недостатнім рівнем добровільної сплати податків.
Подальші зусилля мають бути спрямовані на вдосконалення правових механізмів регулювання фіскальної політики, підвищення ефективності діяльності контролюючих органів, забезпечення стабільності податкового законодавства та зміцнення довіри між державою та платниками податків. Саме конкретні законодавчі зміни, спрямовані на оптимізацію адміністративно-правового регулювання фіскальної політики в Україні сприятиме підвищенню ефективності державного управління та стимулюватиме економічний розвиток країни в умовах глобальних викликів та євроінтеграційних процесів.
Ключові слова: фіскальна політика, органи державної влади, податки, повноваження, реалізація, функціонування.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.38
Шуліка Є.Є. Поняття та функції банківської системи України
Визначено поняття та функції банківської системи України.
У статті розкрито базові поняття та ключові функції банківської системи України як складової національної фінансової інфраструктури. Під банківською системою розуміється сукупність центрального банку, комерційних банків, спеціалізованих фінансових установ і платіжних організацій, що взаємодіють за чітко визначеними правовими нормами та забезпечують перерозподіл грошових ресурсів у економіці. Автори обґрунтовують роль Національного банку України (НБУ) як регулятора, уповноваженого здійснювати монетарну політику, підтримувати цінову стабільність, контролювати ліквідність та фінансову стійкість учасників ринку.
У контексті функціонального призначення банківської системи виокремлено такі основні завдання: мобілізація та розміщення заощаджень населення й бізнесу через активну діяльність депозитних та кредитних інститутів; забезпечення механізмів міжчасового та міжгалузевого перерозподілу капіталів; надання платіжних і розрахункових послуг для фізичних та юридичних осіб; участь у розробці та реалізації державної грошово-кредитної політики через інструменти рефінансування, облікові ставки та нормативи резервування.
Особлива увага приділена функції фінансової інтермедіації, що полягає у трансформації строків, обсягів і ризиків — від короткострокових депозитів до довгострокових кредитів, від приватних заощаджень до державних інвестиційних програм. Проаналізовано роль банків у формуванні системи безготівкових розрахунків та безпечного електронного обігу платіжних інструментів, включно з кредитними картками, інтернет-банкінгом і мобільними платежами.
Окремий розділ присвячено функції забезпечення фінансової стабільності: банківська система виконує превентивний нагляд за ризиками, запроваджує механізми страховки вкладів, координує заходи антикризового реагування в умовах економічних шоків. Автори підкреслюють, що успішне виконання цих функцій визначає здатність банківської системи підтримувати економічне зростання, сприяти підвищенню інвестиційної привабливості країни та захищати права споживачів фінансових послуг.
Ключові слова: комерційні банки, Базельські угоди, банківське регулювання, капітальна адекватність, фінансова стабільність, ризик-менеджмент, ліквідність банків, фінансовий нагляд, глобальна банківська система.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.39
Щербатюк О.О. Принципи правового регулювання цифрових технологій
В даній статті розкрито принципи правового регулювання цифрових технологій.
Відзначено, що для ефективного правового регулювання цифрових технологій в Україні важливо закріпити основні принципи правового регулювання цієї галузі на законодавчому рівні, зокрема Закон України «Про Основи цифровізації та регулювання суспільних відносин у сфері впровадження цифрових технологій», який ми запропонували в попередньому параграфі, окрім визначення основних термінів у сфері цифрових технологій, має містити чіткий перелік основоположних принципів правового регулювання цифрових технологій.
Вважаємо, що до основних принципів правового регулювання цифрових технологій слід віднести: технологічна нейтральність; захисту прав людини в цифровому середовищі; відповідальності та підзвітності; міжнародної співпраці; інклюзивності та доступності в цифровому середовищі; адаптивності та гнучкості; забезпечення свободи вибору в онлайн просторі; захисту від шкідливого контенту та дезінформації; пропорційності; безпеки та захисту від кіберзагроз. Так, технологічна нейтральність забезпечує рівні умови для розвитку всіх видів технологій, без прив’язки до конкретних технічних рішень чи інструментів, що дозволяє законодавству адаптуватися до швидких змін технологічних умов. Принцип відповідальності полягає в тому, що кожен учасник цифрового процесу, від державних органів до приватних компаній, повинен нести відповідальність за забезпечення безпеки та захист даних. Принцип міжнародної співпраці вимагає активної участі держав у розробці і реалізації міжнародних угод і стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки, захисту даних, боротьби з кіберзлочинністю та іншими глобальними загрозами. Принцип інклюзивності та доступності в цифровому середовищі також має особливу значущість, оскільки цифрові технології мають величезний вплив на різні сфери суспільства, важливо забезпечити, щоб доступ до них був рівним для всіх громадян, без дискримінації за будь-якими ознаками — расою, статтю, віком чи економічним статусом (для соціально вразливих груп, таких як люди з обмеженими можливостями, діти, літні люди, жителі віддалених регіонів тощо). Принцип доступності сприяє тому, щоб новітні технології стали корисними та доступними кожному громадянину, а не лише окремим категоріям осіб. Важливою частиною правового регулювання цифрових технологій є забезпечення принципу захисту прав людини в цифровому середовищі.
Ключові слова: принципи, діджиталізація, цифровізація, технологічний процес, публічне адміністрування, публічна адміністрація.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.40
Ясніцький Д.С. Відповідальність за невиконання судових рішень
У статті досліджено правову природу відповідальності за невиконання судових рішень у контексті сучасної правозастосовної практики України. Розглядаються нормативно-правові акти, що регламентують обов’язок виконання судових рішень, а також наукові підходи до класифікації форм відповідальності — як кримінальної, так і адміністративної та дисциплінарної. Автор аналізує причини та фактори, що впливають на ефективність виконання судових рішень, серед яких: недосконалість законодавчого регулювання, прогалини в механізмах реалізації рішень суду, недостатня відповідальність посадових осіб державних органів та приватних осіб за ухилення від виконання судових актів. Увагу зосереджено на проблематиці притягнення до відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України, яка передбачає санкції за злісне невиконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду. Окремо розглядаються позиції Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, які підтверджують обов’язковість судових рішень як елемент верховенства права та гарантію доступу до правосуддя. У статті обґрунтовано необхідність удосконалення правового механізму реалізації судових рішень шляхом посилення юридичної відповідальності, забезпечення належного контролю за їх виконанням, а також підвищення рівня правової культури учасників правовідносин. Зроблено висновок, що невиконання судових рішень є не лише юридичною, а й глибокою суспільною проблемою. Йдеться не просто про порушення конкретної юридичної норми чи судового припису, а про підрив основоположних засад демократичної правової держави, серед яких – принцип верховенства права, обов’язковість рішень суду та довіра громадян до правосуддя. Якщо особа або орган, зобов’язаний виконати рішення суду, ігнорує його або навмисно ухиляється від виконання, це створює прецедент безкарності, що демотивує інших учасників правовідносин дотримуватись закону. У довготривалій перспективі така практика сприяє формуванню атмосфери правового нігілізму, де судові рішення сприймаються не як обов’язкові до виконання, а як умовні або такі, що можна оминути.
Ключові слова: виконання судових рішень, юридична відповідальність, злісне невиконання, Кримінальний кодекс України, правосуддя, правозастосування, верховенство права, судова влада.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.134.41
