У статті розглянуто питання щодо вдосконалення порядку подання на розгляд Верховної Ради України альтернативних законопроектів. Насамперед, обґрунтовується необхідність розгляду зазначеного питання, виходячи з статистичних даних щодо надходження таких законопроектів на розгляд Верховній Раді України ІХ скликання станом на 08.10.2021. Далі зазначається, що подання альтернативного законопроекту виглядає звичайним законодавчим інструментом, який дозволяє з декількох варіантів вирішення певної проблеми обрати найбільш оптимальний або компромісний і в цьому випадку альтернативні законопроекти виглядають ефективним засобом забезпечення належного регулювання відповідних суспільних відносин. Однак доволі часто у практиці Верховної Ради України подання альтернативних законопроектів матиме негативний ефект, коли такі проекти вносяться на розгляд парламенту: 1) для затягування процесу прийняття основного проекту; 2) привертання уваги суб’єкта права законодавчої ініціативи до власної персони; 3) як законодавчий спам чи законодавчий тролінг.
Аналіз практики подання до парламенту альтернативних законопроектів виявив наявність, принаймні, наступних головних проблем: 1) нечіткість визначення змісту альтернативного законопроекту, що дозволяє, зокрема, під видом таких проектів подавати проекти з іншим предметом регулювання, ніж в основному проекті; 2) нечіткість з визначенням суб’єктів законодавчої ініціативи, що дозволяє, зокрема, одному народному депутату подавати альтернативні законопроекти до поданого ним же на розгляд Верховної Ради України основного законопроекту, а також подавати декілька альтернативних законопроектів; 3) нечіткість визначення основного законопроекту, до якого подається альтернативний законопроект, у випадку підготовки у головному комітеті законопроекту на повторне перше читання.
Дослідівші зазначені проблеми, автор висловив деякі рекомендації щодо їх вирішення. Зокрема, пропонується уточнити, що альтернативними вважаються законопроекти, які містять положення, що регулюють відповідні суспільні відносини у інший спосіб та/або у іншому порядку, а не такі, що повторюють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних відносин, як це передбачено у чинній редакції ч. 1 ст. 100 Регламенту Верховної Ради України, а також заборонити включати до альтернативного законопроекту положення, які не є предметом основного проекту. Крім цього, автор вважає доцільним також заборонити суб’єкту права законодавчої ініціативи, який подав на розгляд Верховної Ради України, основний проект, вносити альтернативні проекти до такого основного проекту. Водночас автором пропонуються і деякі уточнення щодо порядку і строків подання альтернативних проектів, які підготовлюються у головному комітеті Верховної Ради України.
Ключові слова: законотворчість, Верховна Рада України, Регламент Верховної Ради України, законопроект, суб’єкт права законодавчої ініціативи.






