Шекун І. Огляд нормативно-правового регулювання кримінальної відповідальності за привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем на території України в період з ХVІІ ст.

Статтю присвячено узагальненню підходів до нормативно-правового забезпечення кримінальної відповідальності за привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем на території України в період з ХVІІ ст. Звернено увагу, що істотні зміни у кримінально-правовому регулюванні складів розкрадання чужого майна та відповідальності за їх вчинення відбулися саме з прийняттям Соборного уложення 1649 р., де чітко розрізняли крадіжку, розбій, знищення (ушкодження) майна, шахрайство, проте склад присвоєння (розтрати) чужого майна як самостійного злочину, ще не виділяється. Відзначено, що в Артикулі Військовому 1715 р. присутній поділ юридичної відповідальності на види, де окремо систематизовано кримінально-правові норми щодо відповідальності за привласнення або розтрату ввіреного особі майна, що якісно відрізняється від положень Прав, за якими судиться народ малоросійський 1743 року. Надалі і період до розпаду Російської імперії система кримінальних правопорушень проти власності на території України залишається достатньо заплутаною, змішуючи форми протиправного заволодіння, способи його вчинення, особливості предмету злочинів, проте все ж слід констатувати, що привласнення чужого майна, яке є предметом нашого дисертаційного дослідження, отримало подальший розвиток у правозастосуванні та науці кримінального права. Відмічено, що в період до прийняття КК УСРР 1922 р. законодавство було передбачено дві форми суспільно небезпечного діяння – привласнення та розтрата, які пов’язувалися лише зі службовим становищем суб’єкта злочину щодо майна «ввіреного по службі», яким визнавалося будь-яке майно, ввірене особі, що знаходилась на державній службі без прив’язки до її функцій та повноважень. Згодом у КК УРСР 1927 року законодавець виокремив види предмету посягання, а також визначив чітко зв’язок привласнення або розтрати із використанням посадовою особою свого службового становища чи обов’язків. Надалі ст. 84 КК УРСР 1960 р. чітко визначила спосіб його вчинення як «із використанням посадового становища», що дозволило усувати помилки при кваліфікації та відмежуванні від крадіжки. Підсумовано, що ст. 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем» діючого КК України недосконала як з позиції кримінально-правової доктрини, так в частині наявності колізій та конкуренцій із іншими складами кримінальних правопорушень, що ускладнює кваліфікацію діянь та притягнення винних до справедливої міри кримінальної відповідальності, що потребує подальших досліджень.

Ключові слова: привласнення, службове становище, використання службового становища, запобігання, кримінальні правопорушення проти власності.

Відкрити статтю>>>