Теслицький А.А. Теоретико-правові засади державного та публічного обвинувачення в системі кримінальної юстиції України

Вступ. Одним із визначальних елементів функціонування сучасної системи кримінальної юстиції є інститут обвинувачення, який забезпечує реалізацію засад справедливості, законності та верховенства права. В Україні, як у державі, що обрала європейський вектор розвитку, особливої актуальності набуває питання співвідношення понять «публічне обвинувачення» та «державне обвинувачення», які впродовж десятиліть мали спільне або тотожне тлумачення, однак із розвитком правової системи та демократичних інститутів набули різного правового змісту.

Історично державне обвинувачення розглядалося як процесуальна діяльність прокурора, спрямована на доведення вини особи у вчиненні злочину від імені держави. Проте сучасні реформи прокуратури, а також імплементація європейських стандартів правосуддя призвели до розширення функціонального призначення прокурора — від «державного обвинувача» до гаранта публічного інтересу. Публічне обвинувачення в сучасному праворозумінні охоплює не лише захист державних інтересів, але й забезпечення прав людини, зміцнення довіри суспільства до судової влади та формування балансу між владними інституціями та громадянським суспільством.

В умовах реформування кримінального процесу, модернізації прокуратури та гармонізації українського законодавства з європейськими принципами правосуддя питання правової природи публічного та державного обвинувачення виходить за межі суто теоретичної проблематики. Воно має безпосереднє значення для практики застосування кримінального процесуального законодавства, ефективності діяльності прокурора і, зрештою, для забезпечення прав і свобод громадян, що є фундаментальною метою держави.

Проблематика співвідношення публічного та державного обвинувачення є однією з найактуальніших у сфері кримінального процесуального права. Її значущість зумовлена кількома чинниками.

Відсутність у національному законодавстві чіткої термінологічної визначеності створює складнощі у правозастосовній практиці. Попри те, що Конституція України 2016 року закріпила функцію підтримання публічного обвинувачення в суді, чинний Кримінальний процесуальний кодекс продовжує використовувати поняття державного обвинувачення, що спричиняє розбіжності у трактуванні функцій прокурора.

Реформа прокуратури України, розпочата у 2014–2016 роках, призвела до суттєвих інституційних змін, зокрема перерозподілу повноважень між органами досудового розслідування та прокуратурою. У нових умовах прокурор стає не лише процесуальним керівником, але й суб’єктом, який несе відповідальність за справедливість судового процесу, дотримання прав людини та забезпечення законності на всіх етапах кримінального провадження.

Ключові слова: публічне обвинувачення, державне обвинувачення, прокуратура, прокурор, кримінальне судочинство, публічний інтерес, верховенство права, Конституція України, правова реформа, кримінальний процес, Європейський суд з прав людини, публічна влада.

Відкрити статтю>>>