Стаття присвячена дослідженню особливостей предмета доказування у кримінальних провадженнях, пов’язаних із шахрайством, вчиненим під приводом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів. У роботі аналізуються правові та криміналістичні аспекти визначення предмета доказування в таких провадженнях, що характеризуються специфічною мотивацією злочинців і особливим механізмом вчинення кримінального правопорушення.
Автором акцентовано увагу на необхідності врахування особливостей суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, пов’язаної з використанням релігійних переконань жертв та маніпулюванням їхньою вірою задля досягнення злочинної мети. Розглядається питання щодо встановлення умислу винної особи, яка свідомо використовує релігійні практики для введення потерпілих в оману та заволодіння їхнім майном.
У статті аналізується структура предмета доказування, зокрема факти, що підлягають встановленню: спосіб вчинення кримінального правопорушення, роль релігійної діяльності як інструменту маніпуляції, обсяг і характер завданої шкоди, мотиви і цілі дій підозрюваних. Особлива увага приділена доказуванню причинно-наслідкового зв’язку між обманними діями підозрюваного та негативними наслідками для потерпілих.
Окремо розглядається питання документування кримінальних правопорушень у релігійному середовищі, специфіка збирання доказів, зокрема показань потерпілих, експертних висновків та інших даних, які можуть підтвердити факт використання релігії як засобу вчинення шахрайства.
На основі дослідження надаються рекомендації щодо вдосконалення правозастосовної практики та підвищення ефективності розслідування кримінальних проваджень зазначеної категорії. Автором підкреслюється значущість міждисциплінарного підходу, який враховує як юридичні, так і релігієзнавчі аспекти діяльності суб’єктів кримінального правопорушення.
Ключові слова: шахрайство, релігія, віровчення, доказування, кримінальне провадження, релігійні обряди, суб’єктивна сторона кримінального правопорушення.






