Стаття присвячена осмисленню догматико-правових засад протидії мобінгу (цькуванню) у сфері публічної служби з особливою акцентуацією уваги на з’ясуванні сутності ліберальної правової догми протидії мобінгу у трудових/службових відносинах, вітчизняної традиції легального закріплення антимобінгового імперативу, у тому числі в правилах етичної поведінки окремих категорій публічних службовців, співвідношенні стрижневих правових дефініцій, що характеризують дискримінаційні патерни, перспективах модернізації антимобінгової інституційної інфраструктури у сфері публічної служби, формуванні каталогу об’єктивних маркерів вчинення мобінгу. Визнана необхідність системного компаративно-правового дослідження позитивного зарубіжного досвіду протидії мобінгу, започаткування інтердисциплінарного фахового дискурсу щодо вироблення коректного універсального алгоритму протидії мобінгу у сфері публічної служби, розширення антимобінгової інфраструктури, запровадження медіації як засобу вирішення спричиненого мобінгом конфлікту, поглибленого дослідження субкультури окремих професійних спільнот у системі публічної служби, легального закріплення антимобінгової компоненти деонтологічного стандарту службової діяльності публічних службовців, ревізії процедур внутрішнього антимобінгового розслідування тощо.
Ключові слова: мобінг (цькування), булінг, публічна служба, державна служба, адміністративна відповідальність, адміністративно-правові засади, правила етичної поведінки, запобігання та протидія дискримінації.






