Стаття присвячена осмисленню інституційних засад захисту прав військовослужбовців в особливий період з переважною акцентуацією уваги на з’ясуванні специфіки здійснення парламентського контролю над сектором оборони в особливий період, дослідженні зумовлених правозахисними імперативами актуальних інституційних трансформацій у структурі Міністерства оборони України, аналізі ретроспективи запровадження різних компетенційно-функціональних конфігурацій інституту уповноваженого глави держави із захисту прав військовослужбовців, дослідженні особливостей правового статусу Уповноваженого Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей, артикуляції правової позиції щодо перспектив імплементації класичного інституту військового омбудсмена як незалежного екстраординарного органу правозахисту у секторі оборони.
Ключові слова: особливий період, воєнний стан, сектор оборони, Збройні Сили України, збройні формування, військова служба, державна служба, права людини, права державних службовців, захист прав військовослужбовців, військовий омбудсмен.






