Стаття присвячена осмисленню специфіки правового регулювання службової діяльності радників керівників органів виконавчої влади як особливої категорії публічних службовців, дотичних до наукового/аналітичного забезпечення формування та/або реалізації державної політики в окремих сферах суспільного життя, імплементації кращих управлінських практик, розроблення коректних алгоритмів вирішення складних управлінсько-правових колізій тощо. Встановлено, що інститут радника легалізовано у контексті ствердження патронатної служби, однак адміністративна правосуб’єктність радників чітко не визначена. Констатовано існування невиправданої еклектичності в артикуляції кваліфікаційних вимог до кандидатів на посади радників та визначенні повноважень радників, а також відсутність механізмів моніторингу їх службової діяльності та об’єктивних критеріїв оцінювання її ефективності. Визнана необхідність новелізації чинної нормативно-правової бази, що регулює службову діяльність радників керівників органів виконавчої влади.
Ключові слова: патронатна служба, центральний органів виконавчої влади, місцева державна адміністрація, штатний радник, позаштатний радник/радник на громадських засадах.






