Українська
English
РусскийУ науковій статті досліджується питання адміністративно-правового запобігання домашньому насильству в контексті міжнародно-правових зобов’язань України, сучасного національного законодавства та практики його застосування. Автор підкреслює, що домашнє насильство більше не є виключно внутрішньою справою окремих держав, а розглядається як порушення прав людини на глобальному рівні. Відтак Україна, інтегруючись до системи європейських цінностей, приєдналася до ключових міжнародних актів, зокрема Пекінської декларації та Стамбульської конвенції, що визначають засади державної політики у сфері запобігання насильству в сім’ї. Також в статті особлива увага приділяється аналізу положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає поняття, форми та суб’єктів правопорушень у цій сфері, а також встановлює державні гарантії захисту постраждалих осіб. Визначено відмінності між дефініцією домашнього насильства в адміністративному та кримінальному законодавстві, зокрема в контексті статей 126-1 КК України та 173-2 КУпАП. В статті розкрито систему адміністративно-правових заходів, таких як винесення термінового заборонного припису, проведення оцінки ризиків, постановка на профілактичний облік кривдників та направлення їх на проходження спеціальних корекційних програм. Зазначено, що ефективність цих інструментів залежить від міжвідомчої взаємодії, належного фінансування та кваліфікованого персоналу. В дослідженні зроблено акцент на ролі Національної поліції як ключового суб’єкта реагування, а також наголошено на важливості правового, соціального та поведінкового впливу на осіб, які вчиняють насильство. У висновках статті стверджується, що адміністративно-правове регулювання має значний охоронний, профілактичний і виховний потенціал, забезпечуючи практичну реалізацію політики держави у сфері захисту прав людини та недопущення повторного насильства.
Ключові слова: домашнє насильство, поліція, профілактика, запобігання, заходи, припис, законодавство.
