У статті національна екомережа розглядається не як стала територіальна система, а як стратегія екологічного управління. Автор пропонує вдосконалювати організаційно-правові інструменти цієї стратегії для активізації процесів формування екомережі. Звертається увага на необхідності постійного моніторингу загального стану довкілля та окремих структурних елементів екомережі, важливості збалансованого екологічного планування та дієвого екологічного контролю.
Ключові слова: стратегія екологічного управління, національна екологічна мережа, природно-ресурсний потенціал.






