Українська
English
РусскийСтаття присвячена аналізу політико-правового та техніко-економічного феномену технологічного суверенітету як ключової умови досягнення стратегічної автономії держави в умовах глобальної цифрової трансформації та геополітичної нестабільності.
У статті визначено поняття технологічного суверенітету як здатності держави самостійно розробляти, управляти та захищати критичні цифрові технології.
У науковій роботі проаналізовано досвід Європейського Союзу щодо формування цифрової автономії через нормативні акти (AI Act, Cyber Resilience Act, NIS 2) та стратегічні ініціативи (IRIS, Eurostack) та розглянуто виклики для України, зокрема залежність від іноземних технологій, кіберзагрози, недофінансування інноваційної сфери та геополітичний тиск.
Автором акцентовано увагу на таких проблемах, як вразливість держав до зовнішнього контролю над критичними технологіями; недостатній рівень розвитку національної цифрової інфраструктури; ризики втрати політичної волі, економічної стабільності та інформаційної безпеки.
На підставі аналізу іноземного та вітчизняного досвіду було зроблено висновок щодо недосконалості рівня технологічної автономії України.
Ураховуючи все вищезазначене, в науковій статті запропоновано розвивати інноваційні екосистем через підтримку стартапів, технопарків та наукових хабів, поглиблювати стратегічного партнерства з ЄС, НАТО та іншими технологічно розвиненими державами та підвищувати кіберстійкість шляхом інтеграції стандартів НАТО, створення національних протоколів реагування та кіберрозвідки. Оскільки, технологічний суверенітет розглядається як фундамент національної безпеки та передумова виживання держави в умовах гібридної війни. Для України це не лише захист, а й стратегічний крок до інтеграції в європейський цифровий простір.
Ключові слова: технологічний суверенітет, національна безпека, стратегічна автономія, цифрова трансформація, правове регулювання, Європейський Союз, Україна.
