Українська
English
РусскийВ статті висвітлено основні сучасні тенденції правового регулювання відносин, що виникають з приводу цифрового контенту та цифрових послуг, у законодавстві ЄС та України. З цією метою наведено приклади основних нормативно-правових актів якими врегульовано дані аспекти, зокрема в роботі згадано: Директиви 2019/771 «Про певні аспекти договорів про продаж товарів»; 2011/83 «Про права споживачів» (CRD) та 2019/2161/EU «Щодо кращого забезпечення виконання та модернізації прав споживачів ЄС» та Регламент Про цифрові послуги (DSA). На основі огляду європейського законодавства визначено провідне місце Директиви 2019/770 «Про певні аспекти контрактів на постачання цифрового контенту та цифрових послуг» в системі законодавства ЄС та вплив її положень, як невід’ємної складової acquis, на формування національного законодавства.
Ключовим компонентом даної роботи є порівняльний аналіз Директиви 2019/770 та Закону України «Про цифровий контент та цифрові послуги». Завдяки ньому в даній роботі було оцінено підходи до врегулювання договірних відносин використані у Директив та Законі. Розглянуто специфіку визначення термінів та найбільш суттєві вимоги щодо якості надаваних послуг та контенту. Аналіз зпівставлення нормативно-правових актів, наведений у статті, дозволяє сформувати якнайбільш повне уявлення про переваги і недоліки як зарубіжного так і вітчизняного правового регулювання.
В статті також піднято питання вад законотворчої техніки, при закладенні положень Директиви 2019/770 в основу національних нормативних актів, котрі можуть потенційно негативно вплинути на оцінку ступеня адаптації українського законодавства до міжнародних стандартів acquis при вступі України до Європейського Союзу. І зроблено відповідний наголос на потребі створення гармонійного процесу приведення вітчизняної нормативної бази до європейських стандартів.
Ключові слова: Цифрові послуги, цифровий контент, договірні правовідносини, євроінтеграція, acquis ЄС, Директива 2019/770, цифровізація цивільних відносин.
