У статті розглядаються ключові правові аспекти взаємодії між Європейським Союзом та Україною в контексті політичної асоціації та економічної інтеграції, закріплених у положеннях Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Аналізується правова природа цієї Угоди, її імплементаційні механізми в українське законодавство, а також особливості адаптації правової системи України до норм і стандартів acquis communautaire. Зокрема, підкреслюється значення секторальної співпраці в сферах торгівлі, юстиції, енергетики, захисту прав людини, а також у сфері безпеки та оборони.
Особлива увага приділяється правовим засадам процесу імплементації європейських норм, відповідно до Національної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Окреслено виклики та труднощі, що супроводжують гармонізацію, зокрема недосконалість механізмів моніторингу та оцінки виконання зобов’язань, обмеженість кадрового потенціалу в органах державної влади, правові колізії між національним та європейським правом. Розглядаються також інституційні механізми співпраці, включаючи діяльність Спільного комітету асоціації, парламентського комітету асоціації, а також участь України у програмах ЄС.
Автор підкреслює важливість системного підходу до правової інтеграції, що передбачає не лише формальну адаптацію законодавства, а й зміну підходів у правозастосуванні, правосвідомості та правовій культурі. Позитивні приклади такої взаємодії вказують на можливість поступового наближення України до членства в ЄС за умови сталого виконання реформ, закріплених у міжнародних зобов’язаннях. Зроблено висновок, що правова взаємодія Україна – ЄС є не лише технічним, а й глибоко політичним процесом, який потребує стратегічного бачення, узгоджених зусиль державних інституцій, громадянського суспільства та підтримки з боку європейських партнерів.
Ключові слова: Угода про асоціацію, правова інтеграція, acquis communautaire, гармонізація законодавства, правова взаємодія, Україна, ЄС.






