Українська
English
РусскийЖурнал опубліковано на сайті 25 лютого 2026 року
Гринько С.Д., Гринько Р.В. Особливості правового регулювання нотаріального посвідчення договорів відчуження цифрових речей за участю подружжя в Україні
Метою статті є визначення особливостей правового регулювання нотаріального посвідчення договорів відчуження цифрових речей за участю подружжя в Україні. Встановлено, що цифрова річ у сучасному цивільному праві України є самостійним об’єктом цивільних прав, що має нематеріальну природу, існує виключно у цифровому середовищі та характеризується майновою цінністю й оборотоздатністю. Нотаріальне посвідчення договорів відчуження цифрових речей істотно відрізняється від посвідчення правочинів щодо матеріальних об’єктів. Відсутність централізованих реєстрів, децентралізований характер блокчейн-систем, залежність права розпорядження від володіння приватними криптографічними ключами, а також технічна складність встановлення обтяжень і контролю переходу права власності зумовлюють обмеженість традиційних нотаріальних механізмів перевірки правового титулу. Особливості правочинів із цифровими речами полягають у поєднанні правових і технологічних передумов їх дійсності. Дотримання вимог криптографічного захисту, стійкості інформаційних систем, належної фіксації транзакцій у цифровому середовищі стає невід’ємною умовою реального переходу права, що розширює межі професійної відповідальності нотаріуса та потребує належної технічної обізнаності.
Обґрунтовано, що міжнародний характер операцій із цифровими активами та підвищені ризики кібербезпеки формують додаткові виклики для нотаріальної діяльності, пов’язані з колізійними питаннями застосовного права, юрисдикції та необхідністю забезпечення належного рівня інформаційної безпеки. Встановлено, що псевдонімність блокчейн-мереж, різноманітність способів набуття, волатильність вартості, неподільність окремих активів (зокрема NFT) та складність реституції у разі недійсності правочину зумовлюють істотні труднощі при визначенні режиму спільної сумісної власності та реалізації права на поділ.
Зроблено висновок про необхідність розробки спеціальних процедур ідентифікації цифрових речей та перевірки їх правового статусу, створення механізмів фіксації та обліку обтяжень, формування єдиної методики оцінки цифрових активів, стандартизації форми згоди подружжя на відчуження; а також запровадження вимог щодо підвищення технічної компетентності нотаріусів.
Ключові слова: правове регулювання, договір, нотаріальна діяльність, цифрові речі, цифровізація, подружжя, сімейні правовідносини.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.1
Кириченко О.А. Особливості інноваційної сутності, структури і видового поділу юридичної відповідальності у сфері здійснення медичної та фармацевтичної діяльності і системи громадського здоров’я
З’ясовані базисні передумови необхідності докорінного удосконалення традиційного розуміння сутності, структури і видового поділу юридичної відповідальності та можливості його впровадження у сферу здійснення медичної та фармацевтичної діяльності і системи громадського здоров’я.
Розглянуто інноваційне розуміння сутності, структури і ступеневого видового поділу юридичної відповідальності на конституційну (позитивну; негативну : карально-виховну, відновлювальну, супутню), антикримінальну (позитивну; негативну : карально-виховну, у т.ч. покарання, квазіпокарання, позазаконпокарання; відновлювальну, супутню), адміністративну, дисциплінарну, де-факто майново-договірна і де-юре майново-договірна відповідальність.
Ключові слова: особливості сутності, структури і видового поділу юридичної відповідальності у сфері здійснення медичної та фармацевтичної діяльності і системи громадського здоров’я; конституційна, антикримінальна, адміністративна, дисциплінарна, де-факто і де-юре майново-договірні відповідальність.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.2
Кириченко О.А., Підберезних І.Є., Гончарук О.М. Система і співвідношення за юридичною силою правових актів у сфері екологічної безпеки та державного управління земельними ресурсами
Представлене співвідношення міжнародних правових актів та Основного закону держави у сфері екологічної безпеки та державного управління земельними ресурсами.
Акцентовано увагу на юридичну силу і співвідношення та наведено перелік поточних законів у даній сфері, а також низки підзаконних правових актів у вигляді указів президента та постанов уряду держави, наказів центрального органу виконавчої влади у вигляді Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, паралельно з яким діє і Державна екологічна інспекція України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Аналогічним чином презентовані приклади правових актів у даній сфері інших центральних органів виконавчої влади та установ загальнодержавного рівня, а також підзаконних правових акти локального правового регулювання відповідних юридичних осіб у сфері екологічної безпеки та державного управління земельними ресурсами.
Ключові слова: юридична сила і співвідношення правових актів; правове регулювання у сфері екологічної безпеки; правові акти у сфері державного управління земельними ресурсами.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.3
Кириченко О.А., Підберезних І.Є., Назаренко І.В. Інноваційний одинадцятирівневий порядок отримання освіти у сфері екологічної безпеки та державного управління земельними ресурсами
В контексті інноваційної освітянської доктрини запропоновано одинацятирівневий порядок отримання дошкільної, шкільної (некваліфікованої робітничої), позанормативної, кваліфікованої робітничої, шкільної спеціалізованої, університетської і академічної освіти, а також розкрито сутність наукового і самоосвітнього рівня та освіти соціооточенням у контексті набуття освіти у сфері екологічної безпеки та державного управління земельними ресурсами.
Звернуто увагу на принципове існування протягом шкільного та переважної більшості інших названих рівнів звичайного, полегшеного, особливого і пенітенціарного порядків їх проходження.
Підкреслено, що дистанційний порядок отримання освіти на платформах Moodle і Zoom та на інших подібних платформах має відповідно нульовий і стовідсотковий рівень верифікації (ідентифікації) особи, яка навчається у сфері екологічної безпеки та державного управління земельними ресурсами.
Ключові слова: інноваційний одинацятирівневий порядок безкоштовного і доступного отримання освіти; верифікація (ідентифікація) особи, яка навчається дистанційно; екологічна безпека; державне управління земельними ресурсами.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.4
Коропатнік І.М., Карелін В.В., Бериславська О.М. Адміністративно-правове регулювання охорони земель: сучасний стан, практика та перспективи вдосконалення
У статті здійснено ґрунтовний аналіз адміністративно-правового регулювання охорони земель в Україні в умовах посилення антропогенного навантаження, деградації ґрунтів та негативних екологічних наслідків воєнних дій. Земельні ресурси розглядаються як ключовий елемент національного багатства, що формує основу соціально-економічного розвитку, продовольчої та екологічної безпеки держави. Наголошено, що значна частина земель сільськогосподарського призначення зазнає деградації, а потенціал родючості ґрунтів реалізується неповною мірою, що обумовлює необхідність удосконалення механізмів їх правової охорони.
Проаналізовано систему нормативно-правових актів у сфері охорони земель, визначено її багаторівневий і комплексний характер, а також виявлено ключові проблеми практичної реалізації законодавчих приписів. Особливу увагу приділено компетенції та взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування, ролі Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства, Держгеокадастру та Державної екологічної інспекції у формуванні й реалізації державної політики у сфері використання та охорони земель.
Досліджено стан державного контролю й моніторингу земель, встановлено їх недостатню ефективність через фрагментарність інформаційних ресурсів, низький рівень цифровізації, обмежене використання сучасних геоінформаційних і дистанційних технологій, а також недостатню міжвідомчу координацію. Проаналізовано проблеми застосування адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства, зокрема недосконалість санкцій та складність доведення екологічної шкоди.
Обґрунтовано необхідність комплексної модернізації адміністративно-правового механізму охорони земель, що передбачає цифрову трансформацію системи контролю і моніторингу, посилення інституційної спроможності контролюючих органів, удосконалення механізмів адміністративної відповідальності та імплементацію європейських стандартів охорони ґрунтів. Зроблено висновок, що реалізація запропонованих заходів сприятиме підвищенню ефективності охорони земель, відновленню деградованих територій і забезпеченню сталого землекористування в Україні в контексті європейської інтеграції.
Ключові слова: адміністративне право, охорона земель, земельні ресурси, державний контроль, землеустрій, моніторинг, правовий режим земель.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.5
Кузьменко О.В., Шевченко Л.В., Кожура Л.О. Концептуальні принципи функціонування волонтерської діяльності в Україні
Стаття присвячена комплексному дослідженню концептуальних принципів функціонування волонтерської діяльності в Україні, їх нормативно-правовому закріпленню, змістовному наповненню та значенню для розвитку громадянського суспільства й удосконалення механізмів публічного адміністрування. У статті проаналізовано теоретичні підходи до розуміння природи принципів волонтерства як системоутворюючих засад, що визначають його зміст, спрямованість і механізми реалізації. Обґрунтовано, що принципи волонтерської діяльності виконують не лише регулятивну, а й ціннісно-орієнтаційну функцію, формують підґрунтя для ефективної взаємодії держави та громадян. Визначено та охарактеризовано ключові принципи функціонування волонтерської діяльності, зокрема добровільність, безоплатність, гуманність, законність, рівність, прозорість, підзвітність і партнерство. Доведено, що їх практична реалізація сприяє зміцненню соціальної довіри, розвитку громадянської активності та підвищенню рівня суспільної солідарності. Акцентовано увагу на значенні держави у формуванні сприятливого правового середовища, розвитку механізмів підтримки волонтерства та забезпеченні оптимального співвідношення між автономністю волонтерських організацій і координаційною функцією публічної влади. Окрему увагу приділено аналізу тенденцій розширення системи принципів волонтерської діяльності з урахуванням сучасних соціальних викликів, безпекових факторів. Підкреслено доцільність доповнення традиційних засад такими орієнтирами, як ефективність, безпечність, добросовісність, соціальна спрямованість і партнерська взаємодія держави та громадянського суспільства. Здійснено узагальнення наукових підходів до класифікації принципів волонтерства та окреслено напрями їх подальшої імплементації у практику публічного адміністрування. Зроблено висновок, що концептуальні принципи функціонування волонтерської діяльності визначають стратегічні орієнтири її розвитку та виступають основою вдосконалення механізмів публічного адміністрування у відповідній сфері.
Ключові слова: волонтерська діяльність, принципи волонтерства, громадянське суспільство, публічне адміністрування, державна політика, правове регулювання.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.6
Кузнецов В.В., Чабанюк В.Д. Забезпечення приватності та публічної безпеки при використанні безпілотних літальних апаратів: європейський досвід і національні виклики
У статті досліджено співвідношення приватності та публічної (авіаційної) безпеки під час експлуатації безпілотних літальних апаратів (безпілотних повітряних суден) у контексті євроінтеграційних завдань України. Показано, що масове впровадження дронів у цивільний і комерційний обіг після припинення або скасування воєнного стану потребує комплексної моделі правового регулювання, яка поєднує превентивні правила використання повітряного простору, процедури ідентифікації та реєстрації операторів і дієві механізми юридичної відповідальності за порушення правил експлуатації. Узагальнено ключові підходи Європейського Союзу до правового регулювання безпілотних літальних апаратів, зокрема уніфікацію вимог до операторів і технічних характеристик систем. Окрему увагу приділено стандартам Європейського суду з прав людини щодо ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: критерію «обґрунтованих очікувань» та оцінці втручання у приватне життя у випадку систематичного або тривалого технічного спостереження. На підставі практики Європейського суду з прав людини і прикладів національних судових рішень в європейських державах обґрунтовано потребу чітких правових підстав і запобіжників та пропорційності обмежень прав заради безпеки. Додатково проаналізовано позитивні зобов’язання держави щодо запобігання небезпекам для життя та здоров’я у межах регуляторної політики щодо безпілотних літальних апаратів. Підкреслено, що суспільні побоювання щодо «надмірного контролю» за використанням дронів (зокрема у медіа) мають зніматися через прозорі, обґрунтовані правила та передбачувані санкції. Зроблено висновок, що європейський досвід є корисним для України як зразок побудови системи комплаєнсу (реєстрація, контроль, зонування, навчання усіх операторів дронів), а також як орієнтир для формування балансу між розвитком технологій і гарантіями приватності. Констатовано, що законопроєкт № 13600 відповідає загальноєвропейським підходам щодо обов’язкової реєстрації безпілотних літальних апаратів, чітких обмежень щодо польотів і встановлення відповідальності (адміністративної та кримінальної) за їх порушення. Обґрунтовано, що реалізація законопроєкту усуне ризик того, що Україна може перетворитися на «сіру зону» з неконтрольованими безпілотними літальними апаратами, зменшить загрози для національної безпеки та буде сприяти запобіганню кримінальним правопорушенням.
Ключові слова: адміністративна відповідальність, безпілотні повітряні судна, безпілотні літальні апарати, дрони, кримінальна відповідальність, покарання, права людини, правопорушення, приватність, публічна безпека.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.7
Проневич О.С., Мацелюх І.А. Гендерна рівність як ціннісно-правовий імператив модернізації державної служби в органах судової влади
Стаття присвячена осмисленню гендерної рівності як засадничого ціннісно-правового імперативу модернізації державної служби в органах судової влади з особливою акцентуацією уваги на з’ясуванні стану нормативно-правового та інституційного забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на державній службі в системі правосуддя. Констатовано, що одним із стратегічних напрямів модернізації державної служби в органах судової влади є формування гендерно рівного і недискримінаційного середовища, імплементація коректних уніфікованих алгоритмів здійснення гендерно орієнтованого публічного врядування, врахування гендерних аспектів при плануванні службової кар’єри державних службовців, впровадження гендерно зважених процедур прийняття управлінських рішень, формування організаційної та корпоративної культури рівних прав і можливостей. Встановлено, що імплементація принципу гендерної рівності у державній службі в органах судової влади відбувається нерівномірно, оскільки відсутній відповідний координаційний центр у системі правосуддя. Наголошено, що перспектива ствердження імперативу гендерної рівності в апаратах/секретаріатах органів судової влади полягає в розробленні Стратегії забезпечення ґендерної рівності в органах судової влади як ціннісно-правового підґрунтя для узгодження підходів до забезпечення гендерної рівності у системі правосуддя, вдосконаленні інституційних механізмів забезпечення гендерної рівності, узгодженій інтеграції гендерних підходів при підготовці локальних нормативних актів в системі правосуддя, набутті гендерних компетентностей державними службовцями, новелізації деонтологічних стандартів діяльності державних службовців в органах судової влади тощо.
Ключові слова: гендерна рівність, орган судової влади, публічна служба, державна служба, державний службовець, проходження державної служби, суд першої інстанції, апеляційний суд, апарат суду.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.8
Стрельченко О.Г., Цубенко В.Л., Стрельченко А.М. Характеристика корупційних правопорушень та застосування відповідальності за їх вчинення
Стаття присвячена комплексному аналізу адміністративно-правових аспектів корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних із корупцією, у контексті сучасної адміністративно-деліктної доктрини. Досліджується соціально-правова природа зазначених діянь, їх місце в системі антикорупційного законодавства України та значення для забезпечення належного функціонування публічної влади. Особливу увагу приділено проблемі законодавчого визначення категорії «правопорушення, пов’язане з корупцією», яке характеризується внутрішньою логічною суперечністю та ускладнює чітке розмежування корупційних і суміжних правових явищ у правозастосовній практиці. У статті проаналізовано наукові підходи вітчизняних і зарубіжних учених до розуміння сутності корупції, її детермінант, а також адміністративно-правових механізмів запобігання корупційним проявам. Обґрунтовано, що правопорушення, пов’язані з корупцією, хоча й формально не містять безпосередніх ознак корупційної вигоди або зловживання владою, посягають на ті самі охоронювані публічні відносини, що й власне корупційні правопорушення, зокрема на принципи прозорості, відкритості та доброчесності публічної служби. Розкрито значення адміністративної відповідальності як інструменту превентивного впливу, спрямованого на мінімізацію корупційних ризиків, виявлення конфлікту інтересів та запобігання потенційним корупційним проявам у діяльності посадових осіб. Зроблено висновок, що формальна відокремленість правопорушень, пов’язаних із корупцією, має переважно юридико-технічний характер, тоді як їх реальна соціально-правова сутність інтегрована в єдину систему запобігання та протидії корупції. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства та практики його застосування.
Ключові слова: корупція, корупційні правопорушення, адміністративна відповідальність, розголошення відомостей, незаконне використання інформації, виконання службових повноважень, викривачі, їх близькі особи.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.9
Чорна В.Г., Брода А.Ю. Місце та роль органів публічної адміністрації у регулюванні сфери гостинності
Актуальність теми зумовлена зростаючим значенням сфери гостинності як одного з пріоритетних секторів національної економіки, що поєднує готельні, ресторанні, туристичні та супутні послуги, формує інвестиційну привабливість держави та забезпечує створення робочих місць. Особливе місце у структурі індустрії гостинності посідають готельні мережі національного та міжнародного рівня, діяльність яких ґрунтується на стандартизації послуг, уніфікації управлінських процесів, комплексності обслуговування та впровадженні сучасних моделей організації бізнесу.
Досвід функціонування готельних мереж в Україні свідчить про доцільність розширення ринку готельних послуг шляхом залучення інвестицій, підвищення якості сервісу та урізноманітнення спектра послуг у конкурентному середовищі. Водночас поєднання у межах готельних мереж не лише послуг розміщення, а й харчування, конференц-сервісу, рекреаційних та інших супутніх сервісів обумовлює складність і багаторівневість їх нормативно-правового регулювання. Це, у свою чергу, потребує чіткого визначення місця та ролі органів публічної адміністрації у формуванні, реалізації та вдосконаленні регуляторної політики у сфері гостинності.
Система нормативно-правового регулювання діяльності готельних мереж охоплює питання ліцензування, стандартизації, сертифікації, податкового та фінансового забезпечення, контролю за якістю послуг, дотримання санітарних, протипожежних та інших вимог. Ефективність реалізації цих механізмів безпосередньо залежить від узгодженості дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також від прозорості та передбачуваності управлінських рішень.
У сучасних умовах воєнного стану, трансформації економічних процесів та євроінтеграційного курсу України особливої актуальності набуває переосмислення функціонального призначення органів публічної адміністрації у регулюванні сфери гостинності. Йдеться не лише про здійснення контрольних чи дозвільних повноважень, а й про формування сприятливого інвестиційного клімату, стимулювання розвитку готельних мереж, підтримку підприємництва та імплементацію міжнародних стандартів якості послуг.
Отже, необхідність комплексного аналізу місця та ролі органів публічної адміністрації у регулюванні сфери гостинності, з урахуванням специфіки функціонування готельних мереж як ефективної форми організації бізнесу, зумовлює наукову та практичну актуальність обраної теми дослідження.
Ключові слова: публічна адміністраціїя; сфера гостинності; державний нагляд (контроль); євроінтеграція; адміністративні послуги, органів місцевого самоврядування.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.10
Андрущенко І.Г., Янчук А.М. Фінансово-правове регулювання захисту земельних ресурсів в Україні
Стаття присвячена з’ясуванню правових засад фінансово-правового регулювання захисту земельних ресурсів в державі, а також визначенню основних напрямів його удосконалення, враховуючи євроінтеграційні прагнення України.
У статті підкреслюється, що земельні ресурси в Україні відіграють визначальну роль у забезпеченні продовольчої безпеки, економічної стабільності та екологічної рівноваги, а земля визнається основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Вказується, що земельні ресурси є особливим об’єктом фінансово-правової охорони, оскільки поєднують у собі економічну, екологічну та соціальну цінність. В свою чергу фінансово-правовий аспект охорони земель полягає у створенні умов для належного фінансування відповідних заходів та стимулюванні землекористувачів до екологічно безпечної поведінки.
Наголошується, що фінансово-правове регулювання захисту земельних ресурсів ґрунтується на положеннях Конституції України, Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України, Закону України «Про охорону земель», а також інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.
У прикінцевій частині статті викладені узагальнені висновки.
Ключові слова: охорона земель, плата за землю, екологічні платежі, фінансово-правова охорона, земельні відносини, бюджетне фінансування, землекористування, деградовані землі.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.11
Бесага І.В., Церковник С.І. Методологічні підходи до визначення місця корпоративного права у правовій системі
Актуальність дослідження зумовлена тривалою доктринальною дискусією щодо галузевої належності корпоративного права, яка ускладнюється нормативною фрагментарністю корпоративного регулювання та багатовимірною природою корпоративних правовідносин. Відсутність єдиного теоретичного підходу безпосередньо впливає на практику юрисдикційної кваліфікації корпоративних спорів і породжує непослідовність судових рішень, що становить ризик для принципу правової визначеності та права на суд, встановлений законом. Метою статті є систематизація основних наукових концепцій галузевої належності корпоративного права та обґрунтування функціонально значущих критеріїв, які дозволяють узгодити доктринальні підходи з практикою розмежування цивільної і господарської юрисдикції у корпоративних спорах. Методологічну основу дослідження становлять формально-юридичний, системний, функціонально-цільовий та порівняльно-правовий методи, а також аналіз доктринальних джерел і узагальнення практики Верховного Суду за 2020-2025 роки. Особливу увагу приділено дослідженню змішаної правової природи корпоративних відносин і критеріїв їх відмежування від цивільних зобов’язальних конструкцій. У висновках обґрунтовується, що корпоративне право доцільно розглядати як міжгалузеве утворення, а визначальним для юрисдикційної кваліфікації спору є не формальна назва правочину чи суб’єктний склад, а його предмет, мета та вплив на обсяг і реалізацію корпоративних прав. Доведено, що корпоративний спір має місце тоді, коли вимоги пов’язані з набуттям, здійсненням або припиненням участі в юридичній особі та впливом на корпоративне управління. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням уніфікованих функціональних критеріїв розмежування юрисдикції у спорах за участю третіх осіб та вдосконаленням методології судового тлумачення корпоративних правовідносин у контексті їх комплексної правової природи.
Ключові слова: корпоративне право; галузева належність; корпоративні правовідносини; корпоративні спори; юрисдикційне розмежування.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.12
Булик І.Л., Бухтіяров О.А. Механізми публічного адміністрування ринку зерна в Україні
У статті розглянуто особливості функціонування та публічного адміністрування ринку зерна України в умовах посилення глобальної інтеграції та воєнної агресії РФ. Проаналізовано динаміку розвитку аграрного сектору протягом останнього десятиліття, зокрема виробництво та експорт зернових, олійних культур і продукції їхньої глибокої переробки, що формує значну частку національного експортного потенціалу та валютних надходжень.
Встановлено, що повномасштабна війна спричинила руйнування виробничої й логістичної інфраструктури, блокування портів, мінування земель та втрату матеріально-технічних ресурсів, що зумовило необхідність переорієнтації логістичних маршрутів і підвищило роль державного втручання у сфері продовольчої безпеки та підтримки агровиробників.
Авторами проаналізовано нормативно-правове забезпечення ринку зерна, зокрема Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» та приєднання до Конвенції про торгівлю зерном 1995 року, що надало можливість інтеграції в міжнародні системи регулювання та доступ до аналітичних ресурсів Міжнародної ради по зерну.
Досліджено наукові підходи щодо державної політики на ринку зерна, які акцентують увагу на фінансово-економічній підтримці виробників, гарантуванні внутрішніх потреб у зерні, розвитку логістичної та елеваторної інфраструктури, стимулюванні технологічної модернізації та впровадженні цифрових систем управління.
Виявлено структурні недоліки існуючої системи адміністрування, зокрема фрагментарність інституційного забезпечення, обмежений доступ малих і середніх виробників до ресурсів, логістичні та регуляторні обмеження, що потребує комплексного підходу для їх подолання.
Узагальнено, що інтеграція України у міжнародні механізми регулювання зернової торгівлі та реалізація ефективних інструментів публічного адміністрування створюють передумови для стійкого розвитку аграрного сектору, підвищення конкурентоспроможності на світових ринках та зміцнення продовольчої й економічної безпеки держави.
Ключові слова: ринок зерна, публічне адміністрування, державна політика.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.13
Булик І.Л., Стрельченко О.Г., Бухтіярова І.Г. Особливості застосування адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері використання земельних ресурсів
У статті досліджуються адміністративно-правові засади відповідальності за порушення у сфері використання земельних ресурсів. Аналізу підлягають особливості адміністративної відповідальності, зумовлені міжгалузевим характером правового регулювання, поєднанням норм земельного, адміністративного та екологічного законодавства, а також її спрямованістю на захист публічних інтересів у сфері раціонального використання та охорони земель.
Особлива увага приділяється превентивній та відновлювальній функціям адміністративної відповідальності, які проявляються у запобіганні новим порушенням, відновленні порушених прав та забезпеченні державного контролю за дотриманням нормативів використання земель.
Досліджено нормативно-правові джерела, що визначають склад адміністративних правопорушень у земельній сфері, зокрема Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення та спеціальні закони, а також проаналізовано практику застосування адміністративних стягнень.
Автором виокремлено основні проблеми, що знижують ефективність адміністративно-правового механізму, а саме: фрагментарність законодавства, невідповідність розмірів стягнень рівню суспільної небезпеки правопорушень, складність доказування фактів порушень, недостатня ефективність державного контролю та відновлювальної функції. Наукова дискусія про роль адміністративної відповідальності у сфері землекористування підкреслює її публічно-правовий характер, превентивну спрямованість і важливість інтегрованого підходу до охорони земельних ресурсів.
Запропоновано, що підвищення ефективності адміністративного впливу можливе через удосконалення законодавчої бази, посилення контролю та інтеграцію превентивних і відновлювальних заходів у практику правозастосування. Результати дослідження мають теоретичне значення для розвитку адміністративного права та практичне – для вдосконалення системи публічного управління земельними ресурсами.
Ключові слова: адміністративна відповідальність, адміністративний проступок, земельні ресурси, публічне адміністрування, адміністративно-правовий механізм, державний контроль.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.14
Жук Н. Щодо забезпечення засудженим конституційно-правового статусу і прав людини в Україні в умовах воєнного стану та євроінтеграції
У статті здійснено системно-правовий аналіз актуальних проблем щодо забезпечення засудженим відповідних міжнародним стандартам прав людини і конституційно-правового статусу в цілому в умовах дії в Україні воєнного стану та з огляду на євроінтеграційні зобов’язання держави. Стверджується, що забезпечення конституційно-правового статусу засуджених в умовах воєнного стану є критично важливим для забезпечення гуманності системи, запобігання тортурам, гарантування права на доступ до правосуддя. Акцентується на тому, що правова держава повинна дотримуватися міжнародних зобов’язань та принципів, що запобігають свавіллю, а гарантії прав засудженим сприяють їхній ресоціалізації після звільнення, що важливо для післявоєнного відновлення української держави.
Через викриття та критичного осмислення правової реальності України щодо цього встановлено, що проблема забезпечення засудженим прав людини лишається гостро актуальною правовою проблемою, тісно пов’язаною з проблемами удосконалення законодавства України, підвищення ефективності його практичного втілення та інституційної спроможності органів виконавчої влади (міністерств), відповідальних за утримання установ несвободи, власно установ несвободи, а також органів правосуддя.
На основі аналізу системи джерел права щодо конституційно-правового статусу засуджених та щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у цій сфері стверджується про суттєвий вплив судової практики, насамперед, практики Європейського Суду з прав людини та Конституційного Суду України на зміст конституційно-правового статусу засуджених в Україні.
Акцентується на зв’язку між станом дотримання прав людини та криміналізацією в умовах воєнного стану в Україні низки суспільних відносин і зміною національного законодавства в частині правил проходження військової служби, мобілізації та військового обліку у бік встановлення більш жорсткіших вимог до призовників.
Підкреслюється, що перспективи подальших досліджень полягають у поглибленому аналізі впливу викликів воєнного стану, євроінтеграційних зобов’язань, міжнародних стандартів і практики ЄСПЛ на процес удосконалення законодавства України та її інституційної спроможності в частині забезпечення засудженим їх конституційно-правового статусу та дотримання в місцях несвободи прав людини.
Ключові слова: конституційно-правовий статус, засуджені, права людини, міжнародні і європейські стандарти, судова практика, особливий період, воєнний стан, військовослужбовці, установи несвободи, євроінтеграція.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.15
Жушман В.Ю. Правові засади міжнародного переміщення гуманітарної допомоги
Стаття присвячена дослідженню правових засад міжнародного переміщення гуманітарної допомоги в умовах сучасних глобальних викликів, зокрема збройних конфліктів, гуманітарних криз та дії воєнного стану в Україні. Розглянуто нормативно-правові основи транскордонного руху гуманітарних вантажів крізь призму міжнародного гуманітарного права, актів Організації Об’єднаних Націй, права Європейського Союзу та національного законодавства України. Особливу увагу приділено аналізу співвідношення суверенного права держави на контроль за переміщенням товарів через державний кордон і міжнародного обов’язку забезпечувати безперешкодний доступ гуманітарної допомоги до цивільного населення.
У статті обґрунтовано, що ключовими елементами ефективного правового механізму міжнародного переміщення гуманітарної допомоги є спрощення митних і адміністративних процедур, визнання правового статусу міжнародних та неурядових гуманітарних організацій, а також використання сучасних інструментів електронного адміністрування. Проаналізовано особливості правового регулювання ввезення гуманітарних вантажів в Україну в умовах воєнного стану, виявлено основні проблеми правозастосовної практики, пов’язані з процедурою визнання допомоги гуманітарною, дублюванням контрольних функцій і ризиками зловживань.
Доведено, що гармонізація національного законодавства з міжнародними стандартами та правом Європейського Союзу, впровадження принципів прозорості, ризик-орієнтованого контролю та ефективної міжвідомчої координації здатні суттєво підвищити ефективність міжнародного переміщення гуманітарної допомоги, зменшити бюрократичні бар’єри та скоротити час доставки вантажів до постраждалого населення. Такий підхід забезпечує чітке визначення прав і обов’язків усіх учасників гуманітарних відносин, створює передбачувані процедури для державних органів, міжнародних і неурядових організацій. Зроблено висновок, що системне вдосконалення правових засад у сфері міжнародного переміщення гуманітарної допомоги є ключовою умовою забезпечення своєчасного, безпечного та ефективного доступу гуманітарної допомоги до осіб, які її потребують.
Ключові слова: гуманітарна допомога; міжнародне переміщення; міжнародне гуманітарне право; митне регулювання; воєнний стан; правове забезпечення.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.16
Кузьменко О.В. Необхідність призначення та проведення судових експертиз під час розслідування воєнних злочинів проти дітей
Стаття присвячена дослідженню необхідності призначення та проведення судових експертиз під час розслідування воєнних злочинів проти дітей. Під воєнними злочинами розуміють злочинні діяння, вчинені під час та у зв’язку з збройним конфліктом міжнародного та неміжнародного характеру, що порушують норми щодо заборони або обмеження застосування методів і засобів ведення воєнних дій, а також норми, спрямовані на захист особи під час збройного конфлікту.
Встановлено, що існуюча гібридна війна охоплює не лише фізичний, а й інформаційно-цифровий простір, а отже діти стають однією з найбільш уразливих категорій, схильних до маніпуляцій, вербування та втягнення у протиправну діяльність з боку ворога. Практика свідчить, що агресором все активніше застосовуються цифрові технології для направленого впливу на неповнолітніх, систематично порушуючи цим норми міжнародного гуманітарного права та стандарти захисту прав дитини.
Зазначено, що наразі вбивства цивільних, зокрема і дітей, є одним з найбільш розповсюджених кримінальних правопорушень країни-агресора. І тому дослідження тіл загиблих, матеріальних об’єктів, слідів, а також процесів і явищ, пов’язаних із вчиненням воєнних злочинів, потребує обов’язкового проведення судових експертиз. Саме ця форма застосування спеціальних знань є найбільш обґрунтованою та результативною, оскільки забезпечує науково підтверджене встановлення фактичних обставин за участю кваліфікованих експертів.
Зроблено висновок, що для найбільш ефективного та результативного розслідування воєнних злочинів проти дітей слідчим органам варто призначати таки види судових експертиз: судово-медична та молекулярно-генетична, психологічна та психіатрична військова, будівельно-технічна та оціночно-будівельна, технічна експертиза документів, почеркознавча та авторознавча, експертиза відео- та звукозапису, комп’ютерно-технічна та інші.
Ключові слова: кримінальне правопорушення, злочини проти дітей, воєнні злочини, судова експертиза, досудове розслідування, призначення експертизи.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.17
Покришень Д.А. Інформаційно-правові засади забезпечення інформаційної безпеки у системі підготовки персоналу ДКВС України в умовах цифрової трансформації
У статті досліджено інформаційно-правові засади забезпечення інформаційної безпеки у системі підготовки персоналу ДКВС України в умовах цифрової трансформації державного управління. Проаналізовано проблеми фрагментарності нормативно-правового регулювання, відсутності комплексної концепції інформаційної безпеки, неузгодженості освітнього, інформаційного та кібербезпекового законодавства. Визначено ключові ризики, пов’язані з недостатнім рівнем цифрової та правової компетентності персоналу, обмеженою кількістю спеціалізованих навчальних програм і складнощами імплементації європейських стандартів у національну систему підготовки кадрів. Обґрунтовано необхідність формування цілісної інформаційно-правової моделі забезпечення безпеки освітнього процесу, орієнтованої на інтеграцію міжнародних стандартів, управління ризиками та формування культури інформаційної безпеки.
Ключові слова: інформаційна безпека; підготовка персоналу; цифрова трансформація; кібербезпека; персональні дані; правове регулювання; цифрові компетентності.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.18
Свобода Є.Ю., Бреус А.Ю. Організації та функціонування судово-експертної діяльності: досвід Південної Кореї
У статті здійснено комплексний аналіз сучасного стану міжнародного співробітництва у сфері судово-експертної діяльності в умовах зростання кількості воєнних злочинів, спричинених повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Обґрунтовано, що ефективність розслідування порушень законів та звичаїв війни безпосередньо залежить від належного використання спеціальних знань у процесуальній формі судових експертиз, які забезпечують об’єктивність, наукову обґрунтованість і доказову достовірність встановлення фактичних обставин кримінальних правопорушень.
Проаналізовано нормативно-правові засади міжнародного співробітництва у сфері судової експертизи, зокрема положення Закону України «Про судову експертизу», а також роль міжнародних судово-експертних мереж (ENFSI, Asian Forensic Sciences Network та ін.). Особливу увагу приділено дослідженню організаційної структури та функціонування Національної служби судової експертизи Південної Кореї (National Forensic Service), її технологічних можливостей, системи акредитації, міжнародної діяльності та інноваційних підходів (зокрема застосування ДНК-аналізу та штучного інтелекту для виявлення цифрових фальсифікацій).
Здійснено порівняльний аналіз моделей судово-експертної діяльності Південної Кореї та України, визначено їх спільні риси й відмінності в організаційній структурі, технологічному забезпеченні, кадровій політиці та міжнародній інтеграції. Встановлено, що корейська система характеризується високим рівнем централізації та технологічної оснащеності, тоді як українська модель відзначається широтою спеціалізації та адаптивністю до умов воєнного стану.
Зроблено висновок, що посилення міжнародного співробітництва, інтеграція до глобальних експертних мереж, розвиток цифрової криміналістики та вдосконалення нормативної бази є ключовими напрямами підвищення ефективності судово-експертної діяльності України в умовах збройної агресії та європейської інтеграції.
Ключові слова: судова експертиза, міжнародне співробітництво, воєнні злочини, міжнародне гуманітарне право, доказування, цифрова криміналістика.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.19
Стріяшко Г.М., Чорний С.В. Адміністративно-правові інструменти забезпечення податкової відповідальності у сфері гастрономічного бізнесу
Актуальність дослідження адміністративно-правових інструментів забезпечення податкової відповідальності у сфері гастрономічного бізнесу зумовлена стрімким розвитком індустрії гостинності та громадського харчування, яка сьогодні є однією з найбільш динамічних складових малого та середнього підприємництва. Ресторани, кафе, служби доставки їжі та кейтерингові компанії формують значний сегмент споживчого ринку, забезпечують зайнятість населення та наповнення місцевих бюджетів. Водночас саме ця сфера характеризується підвищеним рівнем податкових ризиків, тінізації оборотів, використанням спрощених схем обліку та складністю ефективного державного контролю.
Проблематика перебуває в центрі уваги не лише фіскальних органів, а й наукової спільноти, оскільки гастрономічний бізнес функціонує на перетині податкового, адміністративного, господарського та споживчого законодавства. Складність правового регулювання зумовлює потребу в узгоджених адміністративно-правових механізмах, які б забезпечували дотримання податкової дисципліни без надмірного тиску на суб’єктів малого бізнесу. У цьому контексті особливого значення набувають питання меж і форм адміністративної відповідальності, процедур перевірок, застосування штрафних санкцій та превентивних заходів з боку публічної адміністрації.
Тема є суспільно резонансною, оскільки порушення податкового законодавства у сфері громадського харчування безпосередньо впливають на бюджетні надходження, конкурентне середовище та захист прав споживачів. Нерівні умови ведення бізнесу між добросовісними платниками податків і тими, хто мінімізує податкові зобов’язання, формують соціальну напругу та викривлюють ринкові механізми. Саме тому питання ефективності адміністративно-правових інструментів податкового контролю та відповідальності стає предметом активних дискусій як у професійному середовищі, так і на рівні державної політики.
Попри наявність значної кількості нормативно-правових актів, що регулюють оподаткування та відповідальність суб’єктів господарювання, законодавство у сфері гастрономічного бізнесу залишається фрагментарним і несистемним. Чинні норми податкового, адміністративного та контрольного законодавства не завжди враховують специфіку діяльності закладів громадського харчування, зокрема мобільні формати обслуговування, кейтеринг, онлайн-замовлення та використання цифрових платіжних систем. Недостатньо врегульованими залишаються питання співмірності санкцій, меж дискреції контролюючих органів, а також балансу між фіскальними інтересами держави та свободою підприємницької діяльності. Це зумовлює потребу в комплексному науковому осмисленні адміністративно-правових засобів забезпечення податкової відповідальності саме у цій галузі.
Ключові слова: громадське харчування, кейтеринг, податкові зобов’язання, податковий контроль, гастрономічний бізнес, податкові ризики, реєстратор розрахункових операцій, цифровізація податкового адміністрування.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.20
Сукмановська Л.М., Репан М.І. Недоліки взаємодії суб’єктів забезпечення захисту прав постраждалої дитини та шляхи їх усунення
У статті розглянуто особливості адміністративного законодавства, де закріплено правовий статус уповноважених підрозділів органів Національної поліції та служб у справах дітей як одних із провідних суб’єктів у сфері забезпечення захисту прав дітей, постраждалих від жорстокого поводження та домашнього насильства. Важливим є законодавче закріплення завдань зазначених суб’єктів у сфері забезпечення захисту прав дітей в Україні. Досліджено повноваження, покладені на підрозділи ювенальної превенції Національної поліції України у сфері жорстокого поводження з дітьми та протидії домашньому насильству щодо дітей. Разом із тим досліджено повноваження служб у справах дітей у сфері протидії жорстокому поводженню з дітьми та домашньому насильству щодо дітей. Проаналізовано, що позитивною є активна взаємодія в практичній площині представників підрозділів ювенальної превенції органів Національної поліції України та служб у справах дітей.
Звернено увагу, що чинне законодавство потребує змін, зокрема щодо врегулювання робочого режиму працівників служб у справах дітей, шляхом запровадження чергового працівника, який у неробочі години та у вихідні/святкові дні повинен спільно із поліцією реагувати на виявлення постраждалої дитини. Потребує законодавчого закріплення форма процесуального документа, який би складали ювенальні поліцейські під час примусового вилучення дитини, постраждалої від жорстокого поводження або домашнього насильства із сім’ї, де існує загроза її життю чи здоров’ю.
Водночас важливим є спрямування державою зусиль на підвищення кваліфікації поліцейських, що виконують повноваження у сфері захисту прав постраждалих від домашнього насильства дітей, а також представників служб у справах дітей у напрямку активної взаємодії та реального виконання покладених на них законодавством завдань.
Ключові слова: постраждала дитина, жорстоке поводження з дитиною, домашнє насильство, підрозділи Національної поліції, служба у справах дітей.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.21
Трагнюк О.Я., Сизоненко Є.І., Щебетун М.А. Кібернасильство щодо жінок в Інтернеті: пошук ефективних міжнародно-правових механізмів захисту
У статі досліджуються сучасні форми насильства щодо жінок/дівчат в Інтернеті, а також існуючі правові механізми протидії кібернасильству. Зазначено, що жінки непропорційно, у порівнянні з чоловіками, страждають від онлайн-насильства, що є свідченням існування не лише гендерної дискримінації, а й еволюції самих форм насильства. Зауважується, що кібернасильство нині набуває поширення в усьому світі. Аналізується ситуації в Україні та звертається увага на існуючі випадки кібернасильства, які є характерними для нашої держави. На основі аналізу вітчизняної судової практики визначено окремі проблеми вітчизняного законодавства у сфері, що досліджується. У статті також досліджуються міжнародно-правові механізми захисту прав осіб, що постраждали від насильства у кіберпросторі (зокрема, CEDAW та GREVIO), рекомендації щодо формування та впровадження правових інструментів захисту від кібернасильства. Аналізуються зобов’язання держав за чотирма стовпами («4 P») Стамбульської конвенції в контексті можливості застосування її положнь в умовах розвитку цифрового простору. Підкреслено, що Конвенція адаптується до умов сучасного цифрового суспільства через тлумачення її положень у контексті захисту від кібернасильства. Досліджено регіональну європейську практику та Директиву (ЄС) 2024/1385, висловлені рекомендації щодо удосконалення заходів із захисту прав жінок у кіберпросторі.
Ключові слова: права жінок/дівчат, кібернасильство, гендерно зумовлене насильство, дискримінація, Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), гендерна рівність, механізми протидії кібернасильству.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.22
Хатнюк Ю.А. Основні завдання та особливості роботи інспекторів дотримання прав людини Національної поліції України
У статті висвітлюються теоретичні та прикладні аспекти діяльності інспекторів з дотримання прав людини в системі Національної поліції України. Зосереджено увагу на нормативно-правовій базі, що регламентує їх діяльність, а також на завданнях, функціях та порядку реалізації повноважень інспекторів дотримання прав людини Національної поліції України. Стаття спрямована на формування цілісного уявлення про міжнародно-правові та національні механізми захисту прав людини, їхнє значення у контексті поліцейської діяльності.
Ключові слова: Національна поліція України, інспектор дотримання прав людини, права і свободи людини, поліцейська діяльність, повноваження.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.23
L.V. Shevchenko Theoretical and Legal Principles of Land Protection
Статтю присвячено комплексному аналізу теоретико-правових засад охорони землі як особливого об’єкта правового регулювання та ключового природного ресурсу держави. Розкрито багатовимірний характер земельних відносин, що зумовлює необхідність міжгалузевого підходу до формування механізмів правової охорони землі. Обґрунтовано, що земля одночасно виступає територіальною основою суверенітету, об’єктом права власності Українського народу, природним ресурсом і засобом виробництва, що визначає її особливий правовий режим. Проаналізовано конституційні засади регулювання земельних відносин, зокрема положення статей 13 і 14 Конституції України, які закріплюють статус землі як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Досліджено співвідношення норм земельного, екологічного, адміністративного та цивільного законодавства у сфері забезпечення раціонального використання та збереження земельних ресурсів. Акцентовано увагу на ролі публічного адміністрування у формуванні ефективної системи контролю, нагляду та відповідальності за порушення вимог земельного законодавства.
У статті окреслено сучасні виклики, пов’язані з деградацією ґрунтів, нераціональним використанням земель і конфліктами інтересів у сфері землекористування. Підкреслено значення принципів сталого розвитку та збалансованості приватних і публічних інтересів як методологічної основи правової охорони земель. Обґрунтовано доцільність застосування комплексного територіально-просторового планування як інструменту запобігання земельним конфліктам і забезпечення екологічної безпеки.
Зроблено висновок, що ефективна охорона землі можлива лише за умов системності правового регулювання, належної координації діяльності органів публічної влади та впровадження дієвих правових механізмів раціонального землекористування, спрямованих на збереження земельного фонду України для нинішніх і майбутніх поколінь
Ключові слова: охорона землі, земельні відносини, земельні ресурси, раціональне землекористування, екологічна безпека, публічне адміністрування, конституційні засади регулювання.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.24
Якимчук С.О. Етичні стандарти здійснення правосуддя у справах щодо шлюбу, батьківства та опіки
У статті досліджено етичні стандарти здійснення правосуддя у цивільних справах щодо шлюбу, батьківства та опіки як комплексну етико-правову гарантію справедливого суду та довіри до судової влади. Обґрунтовано, що специфіка сімейних спорів, зумовлена підвищеною соціальною чутливістю, емоційною напругою сторін і наявністю вразливих учасників процесу, потребує підвищеного стандарту суддівської поведінки. Розкрито нормативну основу суддівської етики, сформовану положеннями Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексу суддівської етики, а також міжнародними документами та стандартами у сфері незалежності й неупередженості суду. Акцентовано увагу на етичному значенні розумних строків розгляду сімейних справ, забезпеченні процесуальної рівності та конфіденційності, належній комунікації судді з учасниками процесу, а також на впливі позасудової поведінки судді (у тому числі у публічному просторі та соціальних мережах) на формування суспільної довіри до правосуддя. Визначено, що дисциплінарна відповідальність суддів у сімейній юрисдикції виконує не лише каральну, а передусім превентивну функцію, спрямовану на підтримання належних стандартів здійснення правосуддя. Зроблено висновок про необхідність практичної імплементації підвищених етичних вимог у сімейних спорах з урахуванням принципу найкращих інтересів дитини як етичного імперативу суддівської діяльності.
Ключові слова: суддівська етика; етичні стандарти; здійснення правосуддя; цивільні справи; сімейні спори; шлюб; батьківство; опіка; найкращі інтереси дитини; безсторонність судді; конфіденційність; процесуальна рівність; розумні строки; суспільна довіра до судової влади; дисциплінарна відповідальність суддів.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.25
Комаров Ю.В. Вина у кримінальному правопорушенні у виді порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
У статті на підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень та законодавства, розглянуто проблему визначення вини у кримінальному правопорушенні у виді порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, передбаченому статтею 286 Кримінального кодексу України. Зроблено висновок, що ця вина може бути або у формі необережності, або у випадку психічного ставлення особи до порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту у формі умислу, а до суспільно небезпечних наслідків у формі необережності, характеризується подвійною (складною, змішаною) виною.
Ключові слова: кримінальне правопорушення, матеріальний склад, подвійна (складна, змішана) вина, необережність, порушення правил, безпека дорожнього руху, експлуатація транспорту.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.26
Кривенко В.В. Превентивна комунікація: теоретико-правова характеристика
У статті здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз сутності та змісту превентивної комунікації як багатовимірного правового феномену, що функціонує в системі юридичної превенції та набуває особливої актуальності в умовах трансформацій сучасного суспільства. Зростання інтенсивності інформаційних потоків, ускладнення соціальних взаємодій, підвищення рівня правових і соціальних ризиків зумовлюють необхідність переосмислення комунікативних механізмів реалізації права, зокрема їх здатності забезпечувати випереджальний, профілактичний вплив на поведінку суб’єктів.
На основі міждисциплінарного підходу, що поєднує положення теорії права, соціальної філософії, психології та комунікативістики, проаналізовано доктринальні підходи до розуміння комунікації, правової комунікації та превенції, з’ясовано їх категоріальне співвідношення та функціональне призначення. Обґрунтовано, що відсутність єдності у трактуванні базових понять і багатозначність відповідного понятійного апарату потребують системного теоретичного узагальнення з метою формування цілісної концепції превентивної комунікації.
У статті розкрито структурні елементи превентивної комунікації, визначено її суб’єктний склад, цільову спрямованість та основні функції. Наголошено на її системному, інституційному та функціональному характері, що дозволяє розглядати її як самостійний механізм правового впливу. Вона виступає важливим засобом трансформації нормативних приписів у зрозумілі поведінкові орієнтири, забезпечує формування стійких правових установок та сприяє зміцненню стабільності правопорядку в сучасному суспільстві.
Ключові слова: превентивна комунікація, правова комунікація, юридична превенція, правовий вплив, профілактика правопорушень.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.27
Ксьондзик Ю.Ю. Принцип добросовісності на стадії укладення цивільно-правового договору в скандинавських країнах
Статтю присвячено дослідженню особливостей принципу добросовісності на стадії укладення цивільно-правового договору в скандинавських країнах. У роботі проаналізовано підходи Швеції, Норвегії, Данії, Ісландія та Фінляндії до визначення меж свободи ведення переговорів і підстав відповідальності за її зловживання. Встановлено, що укладення договору у скандинавській традиції розглядається як динамічний процес, у межах якого формуються обґрунтовані очікування сторін, що підлягають правовому захисту.
Встановлено, що принцип добросовісності на етапі переговорів реалізується передусім через доктрину culpa in contrahendo та концепцію обов’язку лояльності (lojalitetsplikt), які виконують функцію захисту обґрунтованих очікувань і довіри сторін у процесі формування договірних зв’язків. Нормативною основою для застосування принципу добросовісності виступають генеральні клаузули, закріплені у статтях 33 та 36 національних законів про договори, які надають судам широкі дискреційні повноваження щодо коригування договірних наслідків з урахуванням обставин укладення договору.
Обов’язок лояльності на переддоговірній стадії конкретизується через низку функціональних елементів: обов’язок розкриття істотної інформації, заборону оманливої поведінки, вимогу добросовісного ведення переговорів та обов’язок конфіденційності.
Виникнення переддоговірної відповідальності пов’язується з досягненням переговорами такої стадії, на якій у сторін формуються обґрунтовані очікування щодо укладення договору. Оцінка цієї стадії здійснюється з урахуванням інтенсивності, конкретності та тривалості переговорного процесу. Переддоговірна відповідальність має винятковий характер і застосовується не за сам факт припинення переговорів, а за зловживання свободою їх ведення, що порушує легітимну довіру контрагента. При цьому обов’язковими є наявність вини, обґрунтованої довіри та причинного зв’язку між порушенням і збитками. Обсяг відшкодування за загальним правилом обмежується негативним інтересом, що відображає прагнення скандинавських правових систем зберегти баланс між захистом довіри та забезпеченням автономії волі сторін.
Зроблено загальний висновок, що скандинавський підхід демонструє модель гнучкого та контекстуального застосування принципу добросовісності, в якій переддоговірна відповідальність інтегрується у ширшу систему нормативних вимог до поведінки сторін і слугує інструментом підтримання справедливості та стабільності договірного обігу.
Ключові слова: принцип добросовісності, принцип лояльності, culpa in contrahendo, договір, договірне право, укладення договору, відповідальність, переддоговірна відповідальність.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.28
Куксюк А.Л. Міжнародне співробітництво та зарубіжний досвід у сфері запобігання пособництву державі-агресору
У статті досліджуються міжнародне співробітництво та зарубіжний досвід у сфері запобігання пособництву державі-агресору в контексті застосування ст. 111-2 Кримінального кодексу України. Доведено, що збройна агресія російської федерації виступила детермінантою адаптації кримінально-правових засобів забезпечення національної безпеки до викликів воєнного стану та актуалізувала потребу у посиленні міждержавної взаємодії у протидії злочинам проти основ національної безпеки. Проаналізовано нормативні засади міжнародного співробітництва, зокрема положення Конституції України, Кримінального кодексу та Кримінального процесуального кодексу України, а також міжнародні договори у сфері правової допомоги та екстрадиції. Розкрито основні форми міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні: міжнародну правову допомогу, екстрадицію, тимчасову передачу осіб, перейняття кримінального переслідування, визнання та виконання вироків, міжнародний розшук, створення спільних слідчих груп, обмін інформацією та пряме міжвідомче співробітництво. На основі аналізу статистичних даних Офісу Генерального прокурора показано тенденцію до інтенсифікації міжнародної взаємодії після 2022 року. Окрему увагу приділено практичному значенню міжнародної правової допомоги у провадженнях щодо пособництва державі-агресору, зокрема щодо встановлення фінансових потоків, ідентифікації бенефіціарів, арешту та конфіскації активів. Зроблено висновок, що поєднання процесуально-допоміжних, юрисдикційних та інституційних форм співробітництва є необхідною умовою ефективного запобігання та забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності за пособництво державі-агресору в умовах транснаціоналізації злочинності.
Ключові слова: національна безпека; пособництво державі-агресору; міжнародне співробітництво; запобігання злочинності; міжнародна правова допомога; екстрадиція; перейняття кримінального переслідування; спільні слідчі групи (JIT); міжнародний розшук; виконання вироків; конфіскація активів; транснаціональна злочинність; кримінальне провадження.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.29
Марченко І.О. Правові засади функціонування ринку фінансових послуг у Європейському Союзі
Стаття присвячена аналізу правових засад функціонування ринку фінансових послуг у Європейському Союзі, зокрема розгляду нормативно-правових актів, інституційних механізмів контролю та принципів захисту прав споживачів фінансових послуг. Автор досліджує сучасні підходи до гармонізації національного законодавства держав-членів ЄС із директивами та регламентами Союзу, таких як MiFID II, MiFIR, PSD2 та CRD IV, що забезпечують прозорість, стабільність і ефективність ринку. Особлива увага приділяється аналізу макро- та мікропруденційних механізмів нагляду, які були запроваджені внаслідок реформ після глобальної фінансової кризи та забезпечують контроль за системними ризиками фінансової системи й діяльністю окремих фінансових установ.
У статті розглядаються принципи відкритого банкінгу та цифровізації фінансових послуг, які сприяють підвищенню конкуренції, розвитку інноваційних продуктів та захисту прав споживачів, а також механізми координації наглядових органів для запобігання регуляторному арбітражу та забезпечення рівних умов для учасників ринку. Автор також виділяє актуальні проблеми, пов’язані з транснаціональною діяльністю фінансових установ, недостатньою гармонізацією національного законодавства та потребою у вдосконаленні правового регулювання цифрових фінансових сервісів.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що правове регулювання ринку фінансових послуг у Європейському Союзі є комплексною та багаторівневою системою, яка поєднує законодавчі акти, директиви, регламенти та інституційні механізми нагляду. Ця система забезпечує баланс між стабільністю фінансової системи, захистом прав споживачів, дотриманням принципів прозорості та підзвітності фінансових установ, а також розвитком інноваційних фінансових продуктів і цифрових сервісів. Отримані результати можуть бути використані для практичного вдосконалення регуляторних механізмів, розробки рекомендацій щодо захисту споживачів і підвищення прозорості фінансових послуг, а також для формування ефективної стратегії розвитку внутрішнього фінансового ринку ЄС.
Ключові слова: фінансові послуги, Європейський Союз, правове регулювання, макропруденційний нагляд, мікропруденційний нагляд, відкритий банкінг.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.30
Мельник А.П. Корпоративні конфлікти: поняття, види та причини їх виникнення в юридичних особах корпоративного типу
У статті аргументовано, що у сучасному корпоративному секторі часто бракує балансу інтересів між учасниками корпоративних конфліктів, а останні, як правило, носять дисфункціональний характер і призводять до зниження ефективності компанії або ставлять під загрозу її подальше існування. Визначено критерії корпоративного конфлікту. Здійснено аналіз причин виникнення корпоративних конфліктів в юридичних особах корпоративного типу. Виокремлено види корпоративних конфліктів залежно від: а) учасників конфлікту; б) методів, що застосовуються учасниками корпоративного конфлікту; в) цілей учасників корпоративних конфліктів; г) темпоральних характеристик; ґ) впливу на діяльність юридичної особи корпоративного типу. Наведено міркування щодо ролі довіри між учасниками корпоративних відносин в умовах формування сучасної моделі корпоративного управління та інвестиційно привабливого бізнес-середовища. Проаналізовано судову практику щодо корпоративних конфліктів в компаніях з паритетним розподілом часток (50/50 на двох, 1/3 на трьох або по 25% на чотирьох), які стають причиною судових спорів між учасниками юридичної особи корпоративного типу. Досліджено зарубіжні законодавство та судова практика щодо застосування процедури розпуску компанії за рішенням суду у випадку наявності непримиренного конфлікту між її учасниками та блокування управління компанією. Доведено, що корпоративний конфлікт може стати причиною виникнення проблем не тільки на локальному рівні у конкретній бізнес-структури, а і завдати шкоду економіці країни. Обґрунтовано, що застосування ліквідації в певних випадках, коли єдиним виходом з корпоративного тупику для партнерів є їх сепарація один від одного, є допустимим та ефективним засобом вирішення корпоративного конфлікту. Визначено способи виходу з корпоративного тупика, а саме ліквідація юридичної особи корпоративного типу, «розділяй та обирай», продаж товариства або вихід одного із учасників товариства; процедури «перестрілки» (примусового продажу); опціон на викуп тощо.
Ключові слова: корпоративний конфлікт, економіка, правове регулювання, сфера господарювання, бізнес, корпоративне управління, юридична особа корпоративного типу, корпоративні права, учасники (акціонери), інвестиції, посадова особа, захист прав, корпоративний договір.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.31
Риженкова К.В. Сучасні заходи запобігання банківському шахрайству в умовах цифровізації фінансових послуг
У статті розглянуто актуальні питання запобігання шахрайству у сфері банківської діяльності в умовах цифровізації фінансових послуг та зростання кіберзагроз, що зумовлює появу нових видів і методів фінансових кримінальних правопорушень. Банківське шахрайство стає більш організованим, транснаціональним та відбувається в режимі реального часу, що потребує від банківських установ застосування сучасних технологій і комплексних підходів до забезпечення безпеки.
Досліджено особливості розмежування заходів запобігання та виявлення шахрайства у сфері банківської діяльності: перші спрямовані на створення безпечного середовища та попередження ризиків, другі – на моніторинг, аналіз і розслідування вже вчинених кримінальних правопорушень. Особлива увага приділена використанню передових інформаційних технологій, таких як штучний інтелект, біометричні системи, поведінкова аналітика, а також інтегровані платформи для моніторингу транзакцій у режимі реального часу, що дозволяють фінансовим і банківським установам швидко виявляти підозрілі операції та мінімізувати фінансові втрати, як для банків так і для клієнтів.
Проаналізовано міжнародний досвід протидії банківському шахрайству, зокрема практику Сінгапуру та Австралії, де впровадження інтелектуальних систем моніторингу та превентивних механізмів дозволяє не лише виявляти кримінальні правопорушення, а й запобігати їхнім наслідкам до того, як вони заподіють шкоди клієнтам і банківським установам. Наведено приклад платформи FinCense від Tookitaki як інноваційного рішення, що об’єднує штучний інтелект і колективний інтелект для забезпечення комплексного аналізу фінансових транзакцій у реальному часі, скорочення кількості хибнопозитивних результатів та підвищення ефективності заходів запобігання шахрайству.
Також розглянуто сучасний стан протидії кібершахрайству в Україні, зокрема проекти Національного координаційного центру кібербезпеки та Національного банку України, спрямовані на підвищення фінансової та кібербезпеки громадян у період зростання цифрових загроз.
У статті наголошено на необхідності комплексного підходу, що поєднує правові, організаційно-технічні та інформаційно-просвітницькі заходи, включаючи внутрішні системи моніторингу банківських операцій, контроль клієнтських даних, підвищення кваліфікації персоналу, впровадження сучасних систем кібербезпеки, багатофакторної автентифікації, шифрування даних та просвітницьку роботу серед клієнтів щодо фінансової грамотності та безпечного користування електронними сервісами.
Ключові слова: банківське шахрайство; фінансова безпека; кібербезпека; цифровізація банківської діяльності; запобігання шахрайству; виявлення шахрайства; штучний інтелект; кримінально-правова відповідальність; інноваційні технології.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.32
Самбір Є.О. Переддоговірні зобов’язання як феномен цивільного права в Україні
Стаття присвячена комплексному дослідженню правової природи переддоговірних правовідносин і переддоговірних зобов’язань у системі цивільного права. Проаналізовано доктринальні підходи до визначення переддоговірних правовідносин як особливої стадії формування договірного зв’язку між сторонами, що виникає з моменту вступу у переговори та триває до укладення або остаточного неукладення договору. Обґрунтовується теза про те, що переддоговірні відносини належать до інститутів договірного права, оскільки характеризуються не лише обов’язком утримуватися від протиправної поведінки, а й покладають на сторони позитивні обов’язки діяти добросовісно, розумно та з належною обачністю щодо потенційного контрагента.
Особливу увагу приділено розмежуванню понять «переддоговірні правовідносини» та «переддоговірні зобов’язання». Доведено, що правовідносини охоплюють увесь комплекс юридичних зв’язків між сторонами на етапі переговорів, тоді як переддоговірні зобов’язання є конкретизованими обов’язками, що виникають у межах таких відносин. Аргументовано, що переддоговірні зобов’язання не можуть бути повністю ототожнені ані з договірними, ані з класичними недоговірними (деліктними) зобов’язаннями, оскільки мають особливу, sui generis, правову природу. Їх підставою є не договір, а юридичний факт, пов’язаний із наміром укласти договір, а також принцип добросовісності.
Зроблено висновок, що переддоговірна відповідальність настає не за сам факт неукладення договору, а за недобросовісну поведінку під час переговорів (вступ без наміру укласти договір, надання неправдивих запевнень, порушення конфіденційності тощо).
Підсумовано, що переддоговірні зобов’язання становлять самостійний феномен цивільного права, який відображає еволюцію зобов’язального регулювання та посилення ролі принципу добросовісності у сучасному правопорядку.
Ключові слова: переддоговірні зобов’язання, принцип добросовісності, укладення договору, переговори при укладенні договору, переддоговірна відповідальність.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.33
Суліма Д.В. Проблеми кваліфікації та розмежування незаконної приватизації державного, комунального майна з суміжними кримінальними правопорушеннями
Стаття присвячена комплексному аналізу проблем кримінально-правової кваліфікації незаконної приватизації державного, комунального майна й розмежуванню цього складу кримінального правопорушення із суміжними посяганнями у сфері власності та службової діяльності. Обґрунтовується, що незаконна приватизація становить складне комплексне діяння, яке часто поєднується з корупційними правопорушеннями, шахрайством, зловживанням владою або службовим становищем, що зумовлює труднощі у правозастосовній практиці та ризики помилкової юридичної оцінки вчиненого. У роботі проаналізовано доктринальні підходи до розуміння поняття та змісту кримінально-правової кваліфікації як багатоетапного інтелектуально-вольового процесу, розкрито її значення для встановлення точної відповідності між фактичними обставинами справи та ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України. Окрему увагу приділено характеристиці об’єкта і предмета незаконної приватизації, а також аналізу її об’єктивних і суб’єктивних ознак з урахуванням формального характеру складу, передбаченого ст. 233 КК України. Досліджено кваліфікуючі ознаки цього кримінального правопорушення, зокрема вчинення діяння у великих розмірах та за попередньою змовою групою осіб, і обґрунтовано їх значення для диференціації кримінальної відповідальності. Наголошується на необхідності чіткого відмежування ст. 233 КК України від суміжних складів кримінальних правопорушень (зловживання владою або службовим становищем, привласнення чи розтрата майна, шахрайство, корупційні правопорушення) з метою забезпечення єдності судової практики та підвищення ефективності кримінально-правової охорони відносин власності, особливо в умовах воєнного стану.
Ключові слова: кримінальне правопорушення, злочин, незаконна приватизація, державне майно, комунальне майно, кримінальна відповідальність, зловживання владою, воєнний стан, великий розмір, попередня змова, склад злочину, юридична оцінка.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.34
Худина О.В. Судовий контроль на досудовому етапі кримінального провадження: роль слідчого судді та проблеми реалізації принципу змагальності
У статті досліджується процесуальний статус слідчого судді як ключового учасника кримінального судочинства та його роль у забезпеченні законності, захисті конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового провадження. Проаналізовано проблеми сучасного досудового провадження в Україні, серед яких виділяються: змішання кримінально-процесуальних функцій учасників судочинства, декларативний характер окремих норм щодо процесуального статусу суб’єктів кримінального процесу, наявні прогалини та колізії у доказовому праві, а також порушення прав та законних інтересів осіб, залучених до кримінально-процесуальних відносин. Показано, що ці проблеми зумовлені недосконалістю реалізації принципу змагальності на стадії досудового розслідування.
Здійснено порівняльний аналіз зарубіжного досвіду функціонування інституту слідчого судді, зокрема у Франції, Німеччині та країнах «ближнього зарубіжжя». Виявлено тенденцію до посилення функції судового контролю та обмеження слідчих повноважень, що підтверджує доцільність введення спеціалізованого судді, який здійснює виключно юрисдикційну функцію контролю за законністю дій і рішень учасників кримінального процесу на досудовій стадії.
У статті обґрунтовано необхідність диференціації функцій правосуддя та судового контролю та визначено основні напрями процесуальної діяльності слідчого судді: ухвалення рішень щодо застосування заходів процесуального примусу, здійснення судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень, а також збирання і перевірку доказів. Запропоновано теоретико-правову модель процесуального статусу слідчого судді, яка дозволяє інтегрувати його повноваження у систему кримінально-процесуальних відносин без кардинальних змін законодавства, підвищити ефективність досудового провадження, забезпечити захист прав громадян та посилити гарантії принципу змагальності сторін.
Дослідження має наукове та практичне значення для розвитку кримінального процесуального права, удосконалення законодавчого регулювання статусу слідчого судді, а також підвищення ефективності роботи судових органів на стадії досудового провадження.
Ключові слова: кримінальне судочинство, слідчий суддя, процес доказування, змагальність сторін, сторона захисту, сторона обвинувачення, збирання та перевірка доказів, судовий контроль.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.35
Цвіцінський Д.В. Роль рішень ЄСПЛ у формуванні національної правової системи України
У статті досліджується роль рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у формуванні та вдосконаленні національної правової системи України. Автор аналізує механізми імплементації прецедентів ЄСПЛ у національне законодавство та судову практику, визначає їхній вплив на забезпечення верховенства права та ефективного захисту прав людини. Показано, що рішення ЄСПЛ є не лише джерелом тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а й практичним інструментом підвищення якості правозастосування на національному рівні.
Дослідження ґрунтується на аналізі українського законодавства, судової практики та відкритих джерел, що стосуються імплементації рішень ЄСПЛ. Виявлено, що національні суди дедалі частіше застосовують підходи ЄСПЛ у справах, пов’язаних із забезпеченням справедливого судового розгляду, доступу до правосуддя, недискримінації, захистом свободи мирних зібрань та свободи висловлення думки. При цьому відзначено певні складнощі, пов’язані з координацією між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, а також із необхідністю системного підходу до імплементації рішень ЄСПЛ у національну правову систему.
Стаття також підкреслює значення рішень ЄСПЛ для формування правової культури та стандартизації судової практики, що сприяє гармонізації національного законодавства з міжнародними нормами та посиленню захисту прав людини. З огляду на сучасні виклики, пов’язані з соціально-правовими трансформаціями та європейською інтеграцією України, дослідження показує, що практика ЄСПЛ є ефективним інструментом не лише правозастосування, а й профілактики порушень прав людини та стимулювання законодавчих змін.
Таким чином, результати статті підтверджують, що рішення ЄСПЛ мають системний вплив на національну правову систему України, сприяючи підвищенню ефективності правозахисних механізмів, узгодженню національної судової практики з міжнародними стандартами та формуванню стабільної правової культури в державі, а їхнє впровадження стимулює законодавчі та інституційні реформи, спрямовані на покращення захисту прав людини та забезпечення верховенства права на всіх рівнях управління.
Ключові слова: Європейський суд з прав людини, імплементація, національна правова система, верховенство права, права людини, судова практика, гармонізація законодавства.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.36
Тищенко М.В. Правове регулювання охорони здоров’я дитини під час надання стоматологічних послуг в Україні: сучасний стан та напрями вдосконалення
У статті здійснено комплексне наукове дослідження правового регулювання охорони здоров’я дитини під час надання стоматологічних послуг в Україні за сучасних умов функціонування системи охорони здоров’я. Проаналізовано конституційні та галузеві засади забезпечення права дитини на охорону здоров’я, положення законодавства України у сфері медичних послуг, а також адміністративно-правові механізми державного регулювання, контролю та нагляду у сфері дитячої стоматології. Обґрунтовано, що стоматологічна допомога дітям має комплексний характер і поєднує елементи публічно-правового управління, договірних відносин та захисту прав споживачів медичних послуг.
Виявлено основні проблеми існуючого правового регулювання, зокрема відсутність спеціалізованого правового режиму дитячої стоматології, недостатню деталізацію стандартів безпечності стоматологічних втручань, застосування стоматологічних матеріалів та анестезії, а також фрагментарність системи державного контролю. Особливу увагу приділено аналізу принципів безпечності медичних втручань, впровадженню ризик-орієнтованого підходу до державного нагляду та необхідності розвитку системи моніторингу якості стоматологічної допомоги дітям.
Досліджено європейський досвід правового регулювання дитячої стоматології, зокрема концепцію patient safety, використання індикаторів якості, професійного самоврядування, страхування професійної відповідальності та цифровізації охорони здоров’я. Сформульовано напрями адаптації українського законодавства до стандартів Європейського Союзу. Запропоновано комплекс заходів щодо вдосконалення нормативно-правової бази, включаючи розроблення клінічних стандартів, запровадження системи управління ризиками, цифрових інструментів контролю, а також розширення державних гарантій профілактичної стоматологічної допомоги дітям. Отримані результати можуть бути використані у правотворчій діяльності, удосконаленні адміністративної практики та підвищенні ефективності захисту прав дітей як пацієнтів.
Ключові слова: охорона здоров’я дитини, стоматологічні послуги, медичне право, адміністративно-правове регулювання, безпечність медичних втручань, державний контроль, європейські стандарти.
https://doi.org/10.71404/2409-6415.143.37
T.O. Gurzhii, A.V. Gurzhii, V.O. Timashov Administrative Responsibility of Legal Entities in the Sphere of Land Resources
У роботі досліджено сутність, правову природу та особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення земельного законодавства України. Земля визначається Конституцією України як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, а тому забезпечення її раціонального використання та належного правового захисту є одним із ключових завдань державної політики. У дослідженні наголошено, що юридичні особи нерідко порушують норми земельного законодавства, зокрема самовільно займають земельні ділянки, використовують їх не за цільовим призначенням або забруднюють, що призводить до екологічних і економічних збитків. Розкрито роль адміністративної відповідальності як важливого інструменту забезпечення законності та охорони земель. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регламентує застосування адміністративних стягнень: Конституцію України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс України, закони «Про охорону земель» та «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Окрему увагу приділено підзаконним актам, які деталізують порядок контролю за дотриманням земельного законодавства, зокрема постановам Кабінету Міністрів України та наказам Міністерства захисту довкілля. Розглянуто компетенцію основних органів, уповноважених притягати юридичних осіб до адміністративної відповідальності: Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру), органів місцевого самоврядування та судів. Визначено порядок притягнення до відповідальності, етапи провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері земельних відносин, а також види стягнень, серед яких ключове місце займає адміністративний штраф. Наведено приклади розмірів штрафів за найбільш поширені правопорушення, такі як самовільне зайняття земельної ділянки чи псування земель. Зроблено висновок, що ефективне застосування адміністративної відповідальності сприяє підвищенню рівня правосвідомості суб’єктів господарювання, запобігає повторним порушенням і забезпечує охорону земель як стратегічного ресурсу держави. Підкреслено необхідність удосконалення правозастосовної практики, підвищення ефективності контролю з боку уповноважених органів та посилення екологічного компоненту земельної політики. Запровадження комплексного підходу до реалізації адміністративної відповідальності дозволить забезпечити сталий розвиток, екологічну безпеку та раціональне використання земельних ресурсів України.
Ключові слова: земля, земельне законодавство, адміністративна відповідальність, юридичні особи, Держгеокадастр, органи місцевого самоврядування, адміністративне правопорушення, штраф, земельні ресурси, охорона земель, правозастосовна практика, сталий розвиток.
