У статті досліджено етичні стандарти здійснення правосуддя у цивільних справах щодо шлюбу, батьківства та опіки як комплексну етико-правову гарантію справедливого суду та довіри до судової влади. Обґрунтовано, що специфіка сімейних спорів, зумовлена підвищеною соціальною чутливістю, емоційною напругою сторін і наявністю вразливих учасників процесу, потребує підвищеного стандарту суддівської поведінки. Розкрито нормативну основу суддівської етики, сформовану положеннями Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексу суддівської етики, а також міжнародними документами та стандартами у сфері незалежності й неупередженості суду. Акцентовано увагу на етичному значенні розумних строків розгляду сімейних справ, забезпеченні процесуальної рівності та конфіденційності, належній комунікації судді з учасниками процесу, а також на впливі позасудової поведінки судді (у тому числі у публічному просторі та соціальних мережах) на формування суспільної довіри до правосуддя. Визначено, що дисциплінарна відповідальність суддів у сімейній юрисдикції виконує не лише каральну, а передусім превентивну функцію, спрямовану на підтримання належних стандартів здійснення правосуддя. Зроблено висновок про необхідність практичної імплементації підвищених етичних вимог у сімейних спорах з урахуванням принципу найкращих інтересів дитини як етичного імперативу суддівської діяльності.
Ключові слова: суддівська етика; етичні стандарти; здійснення правосуддя; цивільні справи; сімейні спори; шлюб; батьківство; опіка; найкращі інтереси дитини; безсторонність судді; конфіденційність; процесуальна рівність; розумні строки; суспільна довіра до судової влади; дисциплінарна відповідальність суддів.






