Актуальність дослідження зумовлена тривалою доктринальною дискусією щодо галузевої належності корпоративного права, яка ускладнюється нормативною фрагментарністю корпоративного регулювання та багатовимірною природою корпоративних правовідносин. Відсутність єдиного теоретичного підходу безпосередньо впливає на практику юрисдикційної кваліфікації корпоративних спорів і породжує непослідовність судових рішень, що становить ризик для принципу правової визначеності та права на суд, встановлений законом. Метою статті є систематизація основних наукових концепцій галузевої належності корпоративного права та обґрунтування функціонально значущих критеріїв, які дозволяють узгодити доктринальні підходи з практикою розмежування цивільної і господарської юрисдикції у корпоративних спорах. Методологічну основу дослідження становлять формально-юридичний, системний, функціонально-цільовий та порівняльно-правовий методи, а також аналіз доктринальних джерел і узагальнення практики Верховного Суду за 2020-2025 роки. Особливу увагу приділено дослідженню змішаної правової природи корпоративних відносин і критеріїв їх відмежування від цивільних зобов’язальних конструкцій. У висновках обґрунтовується, що корпоративне право доцільно розглядати як міжгалузеве утворення, а визначальним для юрисдикційної кваліфікації спору є не формальна назва правочину чи суб’єктний склад, а його предмет, мета та вплив на обсяг і реалізацію корпоративних прав. Доведено, що корпоративний спір має місце тоді, коли вимоги пов’язані з набуттям, здійсненням або припиненням участі в юридичній особі та впливом на корпоративне управління. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням уніфікованих функціональних критеріїв розмежування юрисдикції у спорах за участю третіх осіб та вдосконаленням методології судового тлумачення корпоративних правовідносин у контексті їх комплексної правової природи.
Ключові слова: корпоративне право; галузева належність; корпоративні правовідносини; корпоративні спори; юрисдикційне розмежування.






