Статтю присвячено комплексному аналізу спеціальних заходів щодо запобігання та протидії домашньому насильству як складової адміністративно-правового механізму захисту прав і свобод людини, з особливим акцентом на умови дії правового режиму воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена зростанням рівня домашнього насильства в умовах соціальної напруги, збройної агресії, внутрішнього переміщення населення та обмеженого доступу постраждалих осіб до інституцій захисту. У таких обставинах саме спеціальні заходи набувають вирішального значення як інструменти негайного реагування та мінімізації ризиків повторного насильства.
У статті розкрито поняття та призначення спеціальних заходів у системі протидії домашньому насильству, визначено їх правову природу та місце серед інших адміністративно-правових інструментів. Обґрунтовано, що зазначені заходи мають переважно превентивний і захисний характер, спрямований не на покарання кривдника, а на забезпечення безпеки постраждалої особи та стабілізацію кризової ситуації. Проаналізовано основні види спеціальних заходів, зокрема терміновий заборонний припис, обмежувальний припис суду, взяття кривдника на профілактичний облік та направлення його на проходження корекційних програм.
Окрему увагу приділено адміністративно-правовим аспектам застосування термінових та обмежувальних приписів, їх змісту, строкам дії та практичним проблемам реалізації. Встановлено, що ефективність цих заходів значною мірою залежить від якості оцінки ризиків, своєчасності реагування та належного контролю за виконанням встановлених обмежень. Наголошено на важливості профілактичного обліку та корекційних програм для кривдників як інструментів довгострокового впливу, спрямованих на зміну насильницької поведінки та запобігання рецидивам.
У статті також проаналізовано взаємодію суб’єктів реалізації спеціальних заходів, зокрема органів Національної поліції, органів соціального захисту населення, служб у справах дітей та органів місцевого самоврядування. Обґрунтовано, що недостатня міжвідомча координація, формальний підхід до профілактичної роботи та обмежені ресурсні можливості істотно знижують ефективність системи захисту постраждалих осіб.
Особливий акцент зроблено на проблемах реалізації спеціальних заходів в умовах воєнного стану. Визначено додаткові ризики для постраждалих осіб, пов’язані з евакуацією, перебуванням у тимчасових місцях проживання та укриттях, а також з обмеженим доступом до судів і соціальних сервісів. На цій підставі сформульовано напрями вдосконалення спеціальних заходів, зокрема необхідність адаптації процедур до кризових умов, розвитку дистанційних форм допомоги та посилення міжвідомчої взаємодії.
Зроблено висновок, що спеціальні заходи щодо запобігання та протидії домашньому насильству є ключовим елементом адміністративно-правового механізму захисту постраждалих осіб, ефективність якого залежить від комплексності підходу, узгодженості дій суб’єктів та здатності держави реагувати на сучасні безпековій соціальні виклики.
Ключові слова: домашнє насильство, спеціальні заходи, адміністративно-правовий механізм, терміновий заборонний припис, обмежувальний припис, профілактичний облік, корекційні програми, воєнний стан.






