Українська
English
РусскийУ статті здійснено аналіз специфіки національного законодавства, яким визначено правовий статус дитини, що постраждала від домашнього насильства. Визначальним є нормативне положення про те, що до категорії постраждалих дітей належить не лише особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку та зазнала домашнього насильства в будь-якій його формі, а й дитина, яка була свідком (очевидцем) вчинення такого насильства. Досліджено питання суб’єктів у сфері забезпечення та захисту прав дітей в Україні, що реалізують повноваження із запобігання та протидії домашньому насильству.
Проаналізовано, що в Україні відповідно до норм Стамбульської конвенції запроваджено процедуру проведення оцінки ризиків учинення домашнього насильства, яка проводиться уповноваженими підрозділами органів Національної поліції шляхом спілкування/бесіди з постраждалою від такого насильства особою або її представником, з’ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Встановлено, що відповіді на питання, що знаходяться у формі оцінки ризиків зможе надавати доросла особа. Однак, згідно чинного законодавства оцінку ризиків вчинення домашнього насильства поліцейському необхідно проводити щодо кожної постраждалої особи окремо, у тому числі щодо постраждалої дитини. Відтак, існує необхідність у розробленні та закріпленні у чинному законодавстві окремої форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства щодо дітей.
Водночас звернено увагу, що чинне адміністративне законодавство потребує доповнень, зокрема щодо внесення доповнень до статті 39-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення з приводу обов’язкового направлення на програму для кривдників батьків (інших законних представників) у випадку учинення ними домашнього насильства щодо дитини.
Ключові слова: постраждала дитина, домашнє насильство, підрозділи Національної поліції, форма оцінки ризиків, програма для кривдників.
