У статі досліджуються сучасні форми насильства щодо жінок/дівчат в Інтернеті, а також існуючі правові механізми протидії кібернасильству. Зазначено, що жінки непропорційно, у порівнянні з чоловіками, страждають від онлайн-насильства, що є свідченням існування не лише гендерної дискримінації, а й еволюції самих форм насильства. Зауважується, що кібернасильство нині набуває поширення в усьому світі. Аналізується ситуації в Україні та звертається увага на існуючі випадки кібернасильства, які є характерними для нашої держави. На основі аналізу вітчизняної судової практики визначено окремі проблеми вітчизняного законодавства у сфері, що досліджується. У статті також досліджуються міжнародно-правові механізми захисту прав осіб, що постраждали від насильства у кіберпросторі (зокрема, CEDAW та GREVIO), рекомендації щодо формування та впровадження правових інструментів захисту від кібернасильства. Аналізуються зобов’язання держав за чотирма стовпами («4 P») Стамбульської конвенції в контексті можливості застосування її положнь в умовах розвитку цифрового простору. Підкреслено, що Конвенція адаптується до умов сучасного цифрового суспільства через тлумачення її положень у контексті захисту від кібернасильства. Досліджено регіональну європейську практику та Директиву (ЄС) 2024/1385, висловлені рекомендації щодо удосконалення заходів із захисту прав жінок у кіберпросторі.
Ключові слова: права жінок/дівчат, кібернасильство, гендерно зумовлене насильство, дискримінація, Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), гендерна рівність, механізми протидії кібернасильству.






