Українська
English
РусскийУ статті здійснено комплексний кримінально-правовий аналіз проблеми ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану. Актуальність теми зумовлена як значним зростанням кількості кримінальних проваджень за ст. 336 Кримінального кодексу України, так і системними труднощами у її практичному застосуванні, зокрема в частині доведення умислу, тлумачення складу злочину та індивідуалізації відповідальності. Особливу увагу приділено впливу цифровізації мобілізаційних процесів на зміну характеру доказової бази у кримінальних провадженнях за ухилення.
У роботі досліджено функціонування нових цифрових інструментів, таких як Єдиний державний реєстр військовозобов’язаних та електронний кабінет призовника, які істотно впливають на прозорість мобілізаційних процедур, але водночас вимагають оновлення підходів до кваліфікації ухилення та допустимості цифрових доказів. Автором обґрунтовано, що формальне застосування норми ст. 336 КК України без врахування соціально-психологічних чинників, технічних недосконалостей систем та особливостей цифрового середовища може призвести до правових колізій і порушення прав громадян.
Запропоновано конкретні напрями вдосконалення правозастосовної практики: законодавчу диференціацію відповідальності за ухилення, створення методичних рекомендацій для слідства та суду, розширення захисних механізмів для добросовісних громадян. Особливу увагу приділено питанню забезпечення балансу між обов’язком захищати державу та гарантіями конституційних прав особи, з урахуванням міжнародних стандартів прав людини.
Ключові слова: ухилення від мобілізації, кримінальна відповідальність, воєнний стан, суб’єктивна сторона, умисел, досудове розслідування, військовий обов’язок.
