Українська
English
РусскийСтаттю присвячено комплексному аналізу особливостей початкового етапу досудового розслідування воєнних злочинів, учинених проти цивільних громадян, з урахуванням сучасних викликів, зумовлених повномасштабною збройною агресією проти України. Автором особливу увагу приділено тактико-організаційній специфіці початкового етапу розслідування після деокупації населених пунктів, коли тривала відсутність органів державної влади та правоохоронних інституцій ускладнює своєчасне виявлення фактів воєнних злочинів, прийняття заяв від потерпілих, забезпечення їхньої безпеки та фіксацію слідової картини. Систематизовано зміст первинної інформації, яка має значення для початку досудового розслідування воєнних злочинів, визначено основні джерела її отримання, зокрема місцеве населення, органи місцевого самоврядування, військове командування, неурядові організації та державний ресурс документування воєнних злочинів warcrimes.gov.ua. Окремий акцент зроблено на проведенні невідкладних слідчих (розшукових) дій як ключовій умові збереження доказової інформації, зокрема оглядів місць подій, допитів потерпілих і свідків, призначення судово-медичних, психологічних та криміналістичних експертиз, а також збору й збереження цифрових доказів із дотриманням вимог щодо ланцюга їх збереження. Розкрито роль потерпілої особи як центрального елемента доказової бази та обґрунтовано доцільність застосування травма-інформованого підходу під час її допиту. Обґрунтовано доцільність інтеграції підходів, напрацьованих Міжнародним кримінальним судом, у національну практику документування воєнних злочинів без підміни національного кримінального процесу, а також наголошено на значенні використання матеріалів міжнародних моніторингових органів для контекстуалізації та верифікації доказів.
Ключові слова: воєнні злочини, цивільне населення, деокуповані території, початковий етап розслідування, міжнародне гуманітарне право, доказування, потерпілий.
