Антошкіна В.К. Процесуальна правосуб’єктність громадськості у спорах щодо екологічно значимих рішень у сфері містобудування

У статті досліджується процесуальна правосуб’єктність громадських об’єднань у спорах, які виникають у рамках державної містобудівної політики та конституційно й міжнародно гарантованих стандартів охорони довкілля. Актуальність тематики зумовлена зростанням кількості управлінських рішень щодо вилучення земель, зміни їх цільового призначення та передачі у користування для реалізації масштабних публічних проєктів, що потенційно зачіпають території екологічної мережі та інші екологічно цінні землі. За таких умов питання правомірності адміністративного акта трансформується у проблему співвідношення публічної доцільності й імперативних екологічних обмежень. Метою дослідження є з’ясування процесуальних та матеріально-правових підстав участі представників громадськості у адміністративних спорах, які виникають у сфері екологічно значимого землекористування. Методологічну основу становлять системний, порівняльно-правовий і телеологічний методи, а також аналіз судової практики Верховного Суду у контексті застосування Орхуської конвенції та норм національного екологічного законодавства. У результаті обґрунтовано, що нормативно-правова рамка управління територіями екомережі вибудовується як ієрархічно узгоджена система обмежень дискреції, де конституційний рівень визначає матеріальні та процедурні межі будь-якого рішення, а міжнародні зобов’язання України (Бернська, Рамсарська, Боннська конвенції тощо) формують додатковий стандарт недопущення деградації природних середовищ. Доведено, що право на судовий захист у таких спорах може реалізовуватися колективно через громадські об’єднання за умови екологічної релевантності порушення та наявності статутно визначених повноважень, що унеможливлює трансформацію орхуського доступу до правосуддя в універсальну модель actio popularis (з лат. – «суспільна дія»). Водночас судова практика встановлює процесуальні обмеження, пов’язані з необхідністю юридично значущого зв’язку між оскаржуваним рішенням і порушеним інтересом. Перспективи подальших досліджень пов’язані з уточненням критеріїв «екологічного результату» як підстави процесуальної легітимації, аналізом меж допустимих спрощень у воєнний період та формуванням доктрини балансування публічних інтересів у спорах щодо трансформації природних територій.

Ключові слова: процесуальна правосуб’єктність, доступ до правосуддя, охорона довкілля, містобудівні спори, адміністративне право, адміністративне судочинство, публічний інтерес.

Відкрити статтю>>>