У статті досліджено адміністративно-правові особливості взаємодії суб’єктів владних повноважень щодо забезпечення реабілітації осіб з інвалідністю в Україні. Обґрунтовано, що реабілітація осіб з інвалідністю є не лише складовою системи охорони здоров’я та соціального захисту, а й важливою публічно-правовою гарантією реалізації права людини на гідність, здоров’я, соціальну інтеграцію, самостійність і участь у суспільному житті. Визначено, що правове забезпечення реабілітації має комплексний характер, оскільки охоплює норми медичного, соціального та адміністративного законодавства. Наголошено, що в сучасних умовах реабілітація повинна розглядатися як безперервний процес, який поєднує медичну допомогу, соціальний супровід, забезпечення допоміжними засобами реабілітації та створення безбар’єрного середовища.
З’ясовано коло основних суб’єктів владних повноважень, залучених до забезпечення реабілітації осіб з інвалідністю: Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України, Національна служба здоров’я України, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, місцеві державні та військові адміністрації, органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров’я, реабілітаційні установи та надавачі соціальних послуг. Доведено, що ефективність їхньої діяльності залежить не лише від формального розмежування повноважень, а й від належної міжвідомчої координації, інформаційного обміну та чіткого адміністративного маршруту особи з інвалідністю.
Встановлено, що основними проблемами у цій сфері є розосередженість повноважень між різними органами та установами, недостатня інтеграція медичної і соціальної складових реабілітації, нерівномірність територіальної доступності послуг, складність адміністративного супроводу та потреба в подальшій цифровізації процедур. Аргументовано, що в умовах воєнного стану ці проблеми посилюються через зростання реабілітаційних потреб населення, пошкодження соціальної інфраструктури та підвищене навантаження на систему охорони здоров’я і соціального захисту. Підкреслено, що ефективна взаємодія відповідних суб’єктів має бути спрямована не лише на призначення окремих реабілітаційних заходів, а й на досягнення максимально можливої самостійності, соціальної адаптації та включення особи з інвалідністю в суспільне життя. Запропоновано напрями вдосконалення такої взаємодії на засадах людиноцентричності, функціональності та безбар’єрності.
Ключові слова: реабілітація, особи з інвалідністю, суб’єкти владних повноважень, адміністративно-правове забезпечення, публічне адміністрування, міжвідомча взаємодія, соціальний захист, охорона здоров’я, безбар’єрність, воєнний стан.






