Івахненко О.А., Димитрієв В.В. Реабілітація осіб з інвалідністю як складова права на охорону здоров’я в Україні

У статті здійснено комплексне дослідження реабілітації осіб з інвалідністю як складової права на охорону здоров’я в Україні. Обґрунтовано, що в сучасних умовах реабілітація не може розглядатися лише як допоміжний елемент соціального захисту, оскільки вона є невід’ємною частиною системи медичного обслуговування, спрямованою на відновлення або компенсацію втрачених функцій організму, підтримання максимально можливого рівня життєдіяльності особи та забезпечення її повноцінної участі в суспільному житті. Проаналізовано міжнародно-правові та національні засади регулювання реабілітації осіб з інвалідністю, зокрема положення Конвенції про права осіб з інвалідністю, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», законів України у сфері реабілітації та актів, що визначають організацію реабілітаційної допомоги у системі охорони здоров’я. Визначено співвідношення права на реабілітацію з правом на охорону здоров’я, охарактеризовано систему суб’єктів, уповноважених забезпечувати надання реабілітаційної допомоги, а також розкрито зміст основних організаційних, фінансових і правових гарантій доступності таких послуг. Доведено, що включення реабілітаційної допомоги до Програми медичних гарантій засвідчує поступове утвердження в Україні моделі, за якої реабілітація визнається повноцінним елементом гарантованого державою медичного обслуговування. Наголошено, що особливого значення така модель набуває в умовах воєнного стану, коли кількість осіб, які потребують тривалої фізичної, психологічної та комплексної реабілітації, істотно зростає. Акцентовано, що ефективність реалізації права на реабілітацію безпосередньо залежить не лише від наявності належної нормативної бази, а й від узгодженої діяльності органів публічної влади, закладів охорони здоров’я, фахівців з реабілітації та механізмів державного фінансування. Встановлено, що сучасний підхід до реабілітації має ґрунтуватися на засадах людиноцентричності, безперервності, міждисциплінарності та максимальної індивідуалізації реабілітаційного маршруту. Окреслено основні проблеми правового регулювання та практичної реалізації права осіб з інвалідністю на реабілітацію, серед яких фрагментарність нормативної бази, недостатня міжвідомча координація, нерівномірна територіальна доступність послуг, кадровий дефіцит і потреба в подальшій гармонізації медичного та соціального законодавства. Запропоновано напрями вдосконалення правового регулювання, спрямовані на посилення доступності, безперервності, людиноцентричності та ефективності реабілітаційної допомоги.

Ключові слова: право на охорону здоров’я, реабілітація, особи з інвалідністю, реабілітаційна допомога, медичне право, державні гарантії, доступність медичних послуг, Програма медичних гарантій, воєнний стан.

Відкрити статтю>>>