Пархоменко В.О. Принцип забезпечення найкращих інтересів дитини в діяльності органів опіки та піклування

У статті досліджено комплекс питань, пов’язаних із реалізацією принципу забезпечення найкращих інтересів дитини у діяльності органів опіки та піклування, з урахуванням міжнародних стандартів, національного законодавства України та актуальної судової практики. Особливу увагу приділено аналізу еволюції цього принципу, починаючи від Декларації прав дитини 1959 року до Конвенції про права дитини 1989 року та Зауваження загального характеру № 14 (2013 р.), у яких сформовано його матеріальний, тлумачний та процесуальний зміст. Обґрунтовано, що принцип найкращих інтересів дитини набув характеру універсального правового стандарту, який визначає зміст і спрямованість діяльності органів публічної влади у сфері захисту прав дитини.

У роботі проаналізовано особливості участі органів опіки та піклування у вирішенні сімейних спорів, зокрема щодо визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, а також участі у вихованні дитини та визначення способів спілкування з нею. Встановлено, що їх діяльність має оціночний та індивідуалізований характер і спрямована на комплексне дослідження умов життя дитини, її емоційного стану, соціального оточення та здатності батьків забезпечити належні умови для розвитку. Водночас виявлено низку проблемних аспектів, зокрема формальний підхід до підготовки висновків, недостатній рівень їх обґрунтованості, відсутність уніфікованих стандартів оцінки та складнощі реалізації принципу в умовах воєнного стану.

На основі аналізу правових позицій Верховного Суду, зокрема постанов Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.11.2023 р. у справі № 523/19706/19 та КЦС ВС від 18.11.2020 р. у справі № 759/1382/19, а також практики Європейського суду з прав людини (зокрема у справі «Мамчур проти України»), узагальнено підходи до визначення доказового значення висновку органу опіки та піклування та меж його обов’язковості. Обґрунтовано необхідність удосконалення нормативного регулювання, підвищення якості висновків, запровадження чітких стандартів їх підготовки та посилення процесуальної ролі суду у справах, що стосуються прав дитини. Зроблено висновок, що ефективна реалізація принципу забезпечення найкращих інтересів дитини можлива лише за умови поєднання належного правового регулювання, високого професійного рівня діяльності органів опіки та піклування та активного застосування міжнародних стандартів у правозастосовній практиці.

Ключові слова: найкращі інтереси дитини, органи опіки та піклування, сімейні спори, місце проживання дитини, позбавлення батьківських прав, судова практика, Верховний Суд, ЄСПЛ, захист прав дитини.

Відкрити статтю>>>